Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів

кон заперечення заперечення розкриває напрямок розвитку. У законі 
єдності та боротьби протилежностей всебічно розкриваються проти-
річчя як джерело саморозвитку явищ, предметів, процесів.
Взагалі, протиріччя постають «душею» всієї конструкції гегелів-
ської філософії. Якщо протилежності дають нам цілісні окреслення 
предмета, то це означає, що всі його проміжні стани являють собою 
певне співвідношення, певну пропорцію поєднання протилежних 
якостей. Тобто предмет постає як суперечливий, мінливий, рухливий. У 
протилежних виявленнях та окресленнях він ніби сам відрізняється 
від себе, залишаючись єдиним, але різноманітним і суперечливим 
виявленням. Саме таке бачення засад світу називається діалектикою. 
Внаслідок цього гегелівську філософію характеризують як діалек-
тичну, а самого Гегеля як видатного теоретика діалектики. Бо він не 
лише стверджував, що світ рухливий і змінний саме через боротьбу 
протилежностей, а й уперше розкрив зміст та призначення проти-
лежних визначень реальності, створив вчення про протилежності.
Водночас у вченні про логіку очевидним компромісом з «консер-
вативною» філософською системою був висновок про те, що проти-
лежні сторони протиріччя примиряються. У філософії історії, посту-
паючись вимогам філософської системи, в якій іманентно було ви-
кладено визнання кінцевих, остаточних результатів як пізнання, так і 
історії, Гегель фактично не може запобігти висновку: подібно до 
того як людське пізнання вичерпує себе в пізнанні Абсолютного духу 
(тобто змісту філософії Гегеля), так само й соціально-політична історія 
людства завершує себе в сучасній Ґегелю Прусській державі.
До безумовних філософських надбань Гегеля можна віднести такі:
1) він дав розгорнуту критику метафізичного методу мислення 
і протиставив йому власний діалектичний метод; 
2) виклав на ідеалістичній основі головні закони й категорії діа 
лектики і за новим методом побудував енциклопедію філософських 
наук, намагаючись у кожній з них простежити виникнення, розви 
ток і розв'язання суперечностей; 
3) склав філософську систему, яка увібрала в себе основні сфе 
ри життєдіяльності та пізнання (схема 2.13). 
Проте філософія Гегеля не вільна від певних недоліків. Головний з 
них — це суперечливість між його системою та методом:
а) якщо діалектичний метод Гегеля вимагає розглядати все в русі 
розвитку, то його філософська система заперечує загальність роз 
витку. Природа, за Гегелем, не розвивається в часі, а лише урізнома 
нітнюється у просторі;
б) якщо діалектика Гегеля вважає, що процес пізнання нескінчен 
ний, то консервативна система покликана дати закінчене абсолют 
не знання дійсності;

 
 
 
 
 
 
 
Схема 2.13. Система філософії Гегеля та його основні 
праці 
в) якщо діалектика стверджує, що розвиток 
суспільства не має меж, то система обмежує цей розвиток 
прусською монархією, яка вважалась вищим етапом 
такого розвитку.
Гегель залишив велику філософську спадщину, але його 
ідеї були сприйняті неоднозначно. Він має багато 
послідовників 
і 
супротив-: 
ників. 
Розглядаючи 
саморозвиток духу, Гегель практично з позиції 

об'єктивного ідеалізму дослідив механізм розвитку 
природи, 
людини, 
суспільства, 
проаналізував 
найзагальніші закони і логіку цього розвитку.
Період німецької класичної філософії закінчує 
філософська системаЛюдвїгаАндреаса Фейєрбаха. Він 
змолоду був учнем і послідовником Гегеля, але вже в 
1827-1828 роках починає сумніва-
тися в істинності гегелівського вчення і розробляє 
свою філософію. Його основні праці такі: «До критики 
філософії Гегеля» (1839), «Сутність християнства» 
(1841), «Тези до реформування філософії» (1842), 
«Основні положення філософії майбутнього» (1843).
Філософія Фейєрбаха є нетрадиційною як у самій 
постановці проблеми, так і в її вирішенні, і в цьому 
полягає її своєрідність. Виокремимо такі риси вчення 
Фейєрбаха (схема 2.14).
1. Основою філософії Фейєрбаха є вчення про природу. 
Він ствер-I джує, що немає нічого вищого за природу, як 
немає і нічого нижчо-| го за неї. Природа вічна. Вона 
нескінченна у просторі: тільки людська ! обмеженість 
ставить межі її протяжності. Фейєрбах відкидає погля-|ди 
на природу, як на умову розвитку духу, як на щось похідне, 
залежів ' не від свідомості та волі.
2. Матеріалізм Фейєрбаха був антропологічним. Річ у 
тім, що в центрі його філософії — вчення про людину 
(антропос). Людина розглядається ним як природна 
істота, як вищий ступінь природного саморозвитку. 
Почуття і свідомість людини є теж природними явищами. 
Тому він говорить про людину як про щось незмінне, 
абсолют-'? не, а не як про конкретну історичну людину. У 
Схема 2.14- Філософія Л. А. Фейєрбаха 

сферу досліджень Фейєрбаха не потрапляє ні справжній 
світ людини, ні її реальні сто-
сунки з іншими людьми, ні духовна, ні виробнича діяльність. Люди-
на за Фейєрбахом виступає як позаісторична і позасуспільна істо-
та. В цьому полягає суттєвий недолік філософії Фейєрбаха.
3-Антропологічнийматеріалізм Фейєрбаха був метафізичним. 
Він не зміг подолати споглядального характеру попереднього мате-
ріалізму і усвідомити роль практики у процесі пізнання і суспільного 
розвитку. Через споглядальні позиції він не зміг зрозуміти гегелівської 
діалектики і відкинув її разом з ідеалістичною системою.
4. У теорії пізнання Фейєрбах був на позиції сенсуалізму. Свою 
філософію він називає чуттєвою філософією, але не заперечує взає 
мозв'язку чуттєвого і раціонального. Він підкреслює, що чуттєве 
повинно доповнюватися раціональним, а раціональне — чуттєвим. 
Фейєрбах рішуче виступав проти агностицизму. 
5. Філософія Фейєрбаха мала атеїстичний характер. Він вів 
непримиренну боротьбу проти релігії. Джерело її, так само як і іде 
алізму, він вбачав у відриві від буття. Проте, виступаючи проти ор 
тодоксальної релігії, Фейєрбах пропонував створити нову релігію, 
яка обожнювала б силу любові людини. 
6. У розумінні суспільного життя Фейєрбах був ідеалістом. Він, 
як і матеріалісти минулого, не зміг зрозуміти суспільних процесів. 
Філософ не підійшов до розуміння того, що свідомість людей ви 
значається не тільки положенням їх тіла та навколишньою приро 
дою, але і, головним чином, матеріальними умовами життя людей, 
їх суспільним буттям. 
Попри всі недоліки, властиві філософії Фейєрбаха, її безпереч-
ним досягненням є те, що вона звернулася до людини, відтворила 
матеріалістичні принципи і, таким чином, мала значний вплив на 
розвиток філософської думки.
У цілому ж німецька класична філософія зробила важливий вне-
сок у скарбницю світової філософської думки. Для неї характерне 
системне викладення філософських проблем, їх вивчення в ди-
наміці, розвитку, спроба поєднати абстрактні філософські кон-
цепції з політикою, правом, мораллю, мистецтвом, тобто практично 
з усіма формами людської діяльності.

жүктеу/скачать 7 Mb.

Достарыңызбен бөлісу: