ТРУДОВЕ ПРАВО УКРАЇНИ
288
розмірі 25 відсотків тарифної ставки за відпрацьований час (підп. 4 п. 3
постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2002 р. № 1298 «Про
оплату праці працівників на основі Єдиної тарифної сітки розрядів і
коефіцієнтів з оплати праці працівників установ, закладів та організацій
окремих галузей бюджетної сфери»).
Головною особливістю ненормованого робочого дня є можливість
для роботодавця залучати працівника до роботи понад установлену
норму в
спрощеному порядку, тобто без дотримання будь-яких
спеціальних процедур. Саме у цьому й полягає основна загроза.
Законодавство передбачає обмеження надурочних робіт, але не
передбачає обмеження тривалості роботи працівників із ненормованим
робочим днем. Тут має бути
використана аналогія закону, тобто
застосовані положення ч. 1 ст. 65 КЗпП України.
У світі існує практика встановлення для працівників з ненормованим
робочим днем максимальної тривалості робочого часу (А.А. Юрченко).
Так, згідно зі ст. 68 Трудового кодексу Республіки Туркменістан
тривалість щоденної роботи в умовах ненормованого робочого дня не
може перевищувати дванадцяти годин. Надурочні роботи не повинні
перевищувати для кожного працівника чотирьох
годин протягом двох
днів підряд і 120 годин на рік (ч. 1 ст. 65 КЗпП України).
Ще у кінці 50-х рр. ХХ ст. почали відзначати, що професіонали,
керівники та особи з високим рівнем освіти схильні займатися
професійною діяльністю поза межами робочого дня. Нині грань між
вільним і робочим часом, між робочим місцем і рекреаційним простором
певною мірою стирається. На початку 80-х рр. ХХ ст. біля 30 відсотків
виробничої
діяльності менеджерів, конструкторського персоналу та
інформаційних працівників здійснювалася поза межами нормованого
робочого дня (В.Л. Іноземцев). Тому такий режим роботи, як «
гнучкий
Достарыңызбен бөлісу: