Салата сергій Анатолійович
Горизонтальний сонячний телескоп з павільйоном
жүктеу/скачать 8.41 Mb.
|
- Бұл бет үшін навигация:
- Інші пам’ятки Астрономічної обсерваторії
- Проблеми музеєфікації та використання комплексу Астрономічної обсерваторії
4.4.3. Горизонтальний сонячний телескоп з павільйоном Як науковий прилад, цей інструмент описувався раніше в спеціальній астрономічній літературі [123; 124], згадувався в дослідженнях історії становлення астрономії в Києві [28; 58; 77], але ніколи раніше не розглядався як пам’ятка науки і техніки. Київський горизонтальний сонячний телескоп був задуманий ще у 1940 р., про що свідчать спогади про наявність окремих деталей для створення інструменту під час евакуації обсерваторії. У 1947 р. було розпочато проектування інструменту та збудовано для нього перший дерев’яний павільйон під час капітального ремонту КАО. Конструкторами та безпосередніми виробниками ГСТ виступили під керівництвом завідувача відділом Сонця М. А. Яковкіна, наукові співробітники обсерваторії М. В. Стешенко, П. М. Полупан, О. М. Борбат, завідувач механічної майстерні П. Д. Рубан, механік А. С. Бенюх. У 1952 р. було розроблено проект дифракційного сонячного спектрографа та розпочато роботи по його здійсненню, 1953 р. виготовлено установку, що призначалась для отримання спектрів активних утворень на Сонці в інтервалі довжин хвиль 3500–6600 ангстрем. Інструмент дозволяв послідовно фотографувати ділянки спектра довжинами до 80 ангстрем, а процедура зйомки всього видимого сонячного спектра займала приблизно 1,5–2 хвилини [28]. Коротка хронологія сонячних досліджень та створення відповідного інструментарію показує певні етапи та принципові зміни уявлень. Сонце, як найяскравіше світило земного небосхилу, людство почало вивчати одним з перших для своїх практичних потреб – календарна система та відлік часу, орієнтування в просторі завдячують знанням руху Сонця. Знання про періодичні взаємні положення тіл сонячної системи, передобчислення їх сполучень з Сонцем дозволили людству зрозуміти світобудову. Телескопічні спостереження світила з початку XVII ст. дали можливість виявити деталі на його поверхні та відстежувати сонячну активність [125]. Фотографічні, а трохи згодом і перші спектральні дослідження ХІХ ст. розпочали еру досліджень фізичного стану речовини на поверхні та всередині Сонця, а відкриті закономірності зміни вигляду спектральних ліній в магнітному полі на початку ХХ ст. заклали підвалини створенню через декілька десятиліть приладів для вимірювання з земної поверхні магнітного поля на Сонці. Стрімкий розвиток космічної галузі забезпечив виведення за земну атмосферу спеціальних сонячних обсерваторій, які значно розширили діапазон приймаючого випромінювання від Сонця, і тим самим розширили знання про його природу. Активний етап телескопічних наземних спостережень Сонця зіткнувся з низкою технічних проблем, зокрема, велика яскравість та значний кутовий розмір об’єкта спостережень, тепловий вплив на оптичні та механічні деталі, швидке переміщення та необхідність довгих фокусів для дрібномасштабних деталей. Все це призвело до конструктивних особливостей будови сонячних телескопів: нерухомих вертикальних або горизонтальних, частіше безтрубних, зі спеціальними оптичними системами допоміжних дзеркал, змонтованих зі спеціальними часовими механізмами – геліостатами, сідеростатами або целостатами [126]. Сонячний спектр вивчають за допомогою як звичайного спектроскопа (візуальні спостереження) та спектрографа (фотографічні, фотоелектричні і сучасні цифрові спостереження), так і спеціальних спектрогеліоскопів та спектрогеліографів, що дозволяють отримувати зображення Сонця в будь-якій довжині хвилі або поступово змінюючи їх. Горизонтальний сонячний телескоп (ГСТ) був сконструйований Дж. Е. Хейлом у 1904 р. та встановлений в Обсерваторії Маунт-Вілсон (США) у 1908 р. Іншу конструкцію інструменту запропонував у 1940 р. співробітник Пулковської обсерваторії Н. Г. Пономарьов Інструмент було виготовлено і встановлено в 25-ти метровому павільйоні Пулковської обсерваторії у 1941 р., але війну він не пережив [204]. Інститут земного магнетизму, іоносфери та розповсюдження радіохвиль (Росія) розгорнув роботу ГСТ в умовах евакуації у 1943 р. поблизу Свердловська. Причому складовими частинами його слугувало обладнання, евакуйоване з Київської університетської обсерваторії [205]. У 1950 р. ГСТ оригінальної конструкції було встановлено у Державному астрономічному інституті ім. Штернберга поблизу Москви. А наприкінці 1950-х років Ленінградський Державний оптико-механічний завод (ГОМЗ, з 1962 р. ЛОМО) розпочав випуск серійних ГСТ типу АЦУ (астрономічна целостатна установка). АЦУ-5 були встановлені у 1958 р. в Тянь-Шанській обсерваторі (Казахстан); 1961 р. – Уссурійській астрофізичній обсерваторії; 1964 р. – Абастуманській астрофізичній обсерваторії (Грузія); 1965 р. – Коуровській і Пулковській обсерваторії (Росія); ГАО АН УРСР, Київ, Україна; 1989 р. – АЦУ-26 – Обсерваторія Пік Терскол, Росія, Україна. Фірма Карл Цейс Єна у 1980-х роках виготовляла ГСТ з 50-см дзеркалом (встановлено в Астрономічному інституті Чеської республіки, в Старій Лесні, Словенія, у Вроцлавській обсерваторії Польщі та на Саянській сонячній обсерваторії в Росії). У Медонській обсерваторії (Франція) та обсерваторії Канцельхох (Австрія) встановлені ГСТ з дзеркалами діаметром 40 см, ГСТ оригінальної к Загальний вигляд ГСТ представлений на рис. 10. Сонячні дослідження в Київській університетській астрономічній обсерваторії розпочались ще до відкриття обсерваторії у 1842 р., коли завідувач кафедрою астрономії та геодезії, в майбутньому перший директор університетської астрономічної обсерваторії В. Ф. Федоров отримав результати повного сонячного затемнення [22]. У 1892 р. в Києві вперше зі спектроскопом на новому рефракторі-астрографі отримали спектри Сонця [2]. Починаючи з 1923 р. в обсерваторії розпочато регулярні фотогографічні спостереження сонячних активних утворень на різних інструментах обсерваторії [65]. З 1940 р. в АО розпочато вивчення фізичних процесів в сонячній атмосфері та впливу Сонця на геофізичні явища. В умовах евакуації обсерваторії під час Другої світової війни в тимчасовій обсерваторії ст. Косуліно поблизу Свердловська були продовжені сонячні спостереження і розгорнуто мережу спостережень в обсерваторіях, розміщених на тилових територіях. Координацію, аналіз та обробку даних цих робіт було доручено Київській обсерваторії. У повоєнний період одним з головних напрямів наукової роботи стали дослідження Сонця, до 1952 р. цим напрямом керував С. К. Всехсвятський, згодом – М. А. Яковкін. У перший період після реевакуації обсерваторії регулярно спостерігались сонячні плями та протуберанці за програмою Служби Сонця та здійснювалась термінова обробка отриманих спостережних даних. За дорученням Астрономічної Ради АН СРСР, обсерваторія виконувала обов’язки Центру Служби Сонця: збирались дані спостережень з інших обсерваторій, редуціювались в одну систему та публікувались в «Циркулярах КАО» та інших виданнях, виконувались різноманітні статистичні дослідження сонячної активності та співставлення її з геофізичними процесами. У 1948 р. були реконструйовані фотосферний телескоп та протуберанц-спектроскоп, які на той час були основним обладнанням служби Сонця. У 1951 р. спостережна база служби Сонця поповнилась фотогеліографом системи Д. Д. Максутова, з встановленням якого з’явилась можливість замінити візуальні спостереження фотографічними. У 1957 р. служба Сонця почала працювати на стандартному хромосферно-фотосферному телескопі [89]. У період початку 1960-х – початку 1980-х рр. до напрямів сонячних досліджень в КАО додались вивчення природи сонячної циклічності; утворення, перестроювання і генерація магнітних полів; зміна магнітної напруженості; вивчення впливу сонячної активності та інших факторів на космічну погоду. Нові напрями досліджень мали інтенсивний розвиток, а також відрізнялися своєю актуальністю у дослідженнях фізики Сонця, оскільки стосувалися впливу на погоду на Землі та на її магнітне поле. У 1972 р. на тематику прогнозування були виділені додаткові асигнування і дослідження Сонця в АО КДУ проводилось в 5-ти наукових відділах (довгострокових прогнозів сонячної активності, короткострокових прогнозів хромосферних спалахів, фізики спалахів, сонячної активності, фізики Сонця). З 1974 р. до тематики досліджень додалось вивчення радіовипромінювання локальних джерел на Сонці, з 1974 – дослідження сонячних магнітних полів. До основних складових частин первинної схеми ГСТ входили целостат, система допоміжних дзеркал, дифракційна ґратка, спектрограф, фотографічна камера. Целостатна група складалась з експедиційного целостата, дзеркала целостата, часового механізму та вузла додаткового дзеркала. ЇЇ функція – направлення сонячних променів на нерухомий телескоп. Сам телескоп, орієнтований за напрямком північ-південь, складався з основного сферичного і плаского дзеркал. Кут між головною оптичною віссю і прямою, що з’єднує центри дзеркал, має значення 45°. Основне дзеркало телескопа змонтовано на металевій плиті, закріпленій на цегляному стовпі за допомогою 3-х анкерних болтів. Пласке дзеркало встановлене на рухомій каретці, його рух використовується для фокусування зображення Сонця на щілину спектрографа. До складу спектрографа входять прецизійна щілина висотою 18 мм, коліматорне та камерне дзеркала (діаметри 160 та 200 мм, фокусна відстань 6 м) і дифракційна ґратка. Сферичні дзеркала телескопа і спектрографа були виготовлені М. В. Стешенком. Вся оптика телескопа розміщена всередині світлозахисних труб, які захищають від розсіяного світла та зменшують турбуленцію в зоні проходження пучка. Схема складових частин ГСТ та їх модернізацій показана на рис. 11. 
Удосконалення ГСТ в Києві почались вже на початку 1955 р., коли він був додатково оснащений спектрогеліоскопом, виготовленим в АО, що виконував функцію гіда-пошукувача і слугував для візуальних і фотографічних спостережень спалахів та протуберанців. Частина сонячних променів від целостата спрямовується в телескоп спектрогеліоскопа за допомогою призми повного внутрішнього відбиття. Сам прилад складається з об’єктива (D=180 мм, f=197 см), задіафрагмованого до D=70 мм, двох пласких дзеркал, в окулярній частині труби знаходиться тримач щілини з призмою Андерсона, а на об’єктивній – дифракційна ґратка (52х60 мм, 600 штрихів на 1 мм). Така будова дає можливість будь-яке сонячне утворення встановлювати на щілину спектрографа та гідувати під час фотографування спектру. У 1970–1972 рр. була проведена модернізація ГСТ і спектрографа. Головне дзеркало телескопу і дзеркало камери були замінені ситаловими, які менш чутливі до перепадів температури На спектрограф була встановлена решітка-ешеле, розрахована в АО і виготовлена в Державному оптичному інституті (м. Ленінград). Ешельний спектр представляє собою набір смуг, розташованих одна під іншою і розділених темними проміжками. У 1975 р. ГСТ був доповнений магнітографом повного вектора конструкції Іркутського інституту сонячно-земної фізики, а у 1981 р. він був модернізований, що дозволило розгорнути магнітографічні дослідження активних сонячних утворень. У 1980–1990-х рр. було розроблено автоматизований комплекс отримування і аналізу спектрів, монохроматичних зображень та магнітограм активних утворень на Сонці на основі 40-канального мікрофотометра МФ4А (В. О. Остапенко, Ю. О. Чеснок, О. Журавкова), що дозволяло виконувати двомірну фотометрію спектральних утворень і отримувати якісно нову інформацію. У 2000-х роках було впроваджено обробку спектрів через оцифровування. Наукові задачі, які вирішувались на ГСТ, були різноманітні і змінювались разом з модернізаціями інструменту. Сонячні плями та спалахи, протуберанці, інші активні короткоживучі утворення досліджувались ретельно та детально [206–210]. На жаль, з суб’єктивних причин не отримали продовження спостереження на ГСТ місячних утворень, що активно проводились на початку 1960-х років Г. М. Сергеєвою [169]. У 1975 р. ГСТ використовувався для забезпечення ефективного прогнозування сонячної активності під час сумісного польоту кораблів «Союз-19» та «Аполон» [170]. Наприкінці 1990-х років за допомогою ГСТ було виконано екологічний контроль вмісту двоокису азоту і кисню в земній атмосфері на основі спектральних спостережень. Антропогенне забруднення земної атмосфери є проблемою великих міст, тому важливо мати контроль різними методами вмісту шкідливих компонентів у повітрі. Отримання та інтерпретація спектру повітря над Києвом виконувалось на ешельному спектрографі – спектри Сонця отримували на різних його висотах від 60 до 2 градусів. Для цього використовували допоміжне просте дзеркало, яке було встановлене на головній будівлі АО, відбиті промені посилались на допоміжне дзеркало целостату. Висока роздільна здатність інструменту дозволила впевнено ототожнити молекули повітря. Для ототожнення використовувались відомі газові суміші кафедри неорганічної хімії КНУ. Крім того, був отриманий ретроспективний аналіз зміни атмосфери над містом за 35 років [211]. Спостереження та дослідження проводились за бюджетними та госпдоговорними темами у співпраці багатьох міжнародних програм та проектів, таких, як наприклад, Міжнародний геофізичний рік (1957–1958), Міжнародний рік спокійного Сонця (1964–1965), Міжнародний рік сонячного максимуму (1979-1981). Тематика досліджень координувалась Науковим комітетом сонячно-земної фізики (SCOSTEP), Міжнародною Астрономічною Спілкою (МАС), Комітетом по дослідженням космічного простору (KOSPAR – Kommuttee on Space Resarch) та іншими. Співробітниками та аспірантами обсерваторії впродовж 1962–2011 рр. на основі спостережного матеріалу, отриманого на ГСТ, було захищено понад два десятка кандидатських та декілька докторських дисертацій. Одночасно діючий науковий інструмент, який є також пам’яткою науки і техніки, має суспільно-культурний вплив. З одного боку, проводячи екскурсії, є можливість показати реальні наукові спостереження фахівців, ознайомити з одним з багатьох методів астрономічних досліджень, розкрити різноманіття астрономічного інструментарію, дати сучасні уявлення про Сонце та його будову. З іншого боку – на прикладі історії створення інструменту та проведених досліджень на ньому розкривається повна картина змін наукових знань та методів досліджень, біографії і коло наукових інтересів співробітників обсерваторії та випускників кафедри астрономії. Маловідома робота конструювання спеціального обладнання для конкретних наукових задач, кропітка спостережницька, залежна від гарної погоди фахова справа, обчислювальні та спектроскопічні знання, здатність до наукового аналізу та наукового прогнозування, точність виконання процедурних задач під час спостережень, вимоги до будівництва спеціальних наукових приміщень павільйонів для стаціонарних астрономічних інструментів та багато іншого – коло тем для обговорення як для шкільної аудиторії, так і для спеціальних фахових екскурсійних груп. Крім того, важливе питання практичного збереження однієї з небагатьох пам’яток науки і техніки ХХ ст. є важливим і своєчасним.
Астрономія – спеціальна наука, для якої як раніше, так і зараз обладнання виготовлялось в поодинокій кількості на замовлення певних обсерваторій, враховуючи їх специфіку. Крім того, для виконання певних задач різне обладнання проектувалось, а й часто повністю виготовлялось, у стінах обсерваторії. Не виключення з цього випадку і АО. Серед експонатів музею є велика кількість приладів та обладнання, виготовлених в стінах АО, дана тема потребує актуалізації: додаткового дослідження як по відношенню до самих приладів, так і з вивчення доробків окремих конструкторів та майстрів. Одним із головних методів діагностики нічного неба є оптичні спостереження. Велику кількість задач таких спостережень вдається вирішити за допомогою високочутливих телевізійних систем, однак для деяких з них необхідні електрофотометри. Співробітниками АО для проведення спостережень в активних експериментах були сконструйовані два багатоканальні електрофотометри з метою реєстрації світіння нічного неба: двоканальний зі скануванням поля зору і шестиканальний, що забезпечує реєстрацію випромінювання в різних частинах спектра і з декількох напрямків. Для спрощення процесу вимірювання координат різноманітних об’єктів на поверхні Землі або небесних тіл сферичної форми, а також вимірювання площ різних утворень на сфері в АО був розроблений прилад, який дозволяє значно автоматизувати дану роботу – напівавтоматичний вимірювач координат і площ об’єктів сферичної поверхні. Він також має складову частину, що дозволяє вимірювати площі сонячних плям (видиму – на площині та істину – на сфері). Всі вимірювальні величини видаються у вигляді чисел на індикаторне табло, а також друкуються на папері. У меридіанній астрометрії для вимірювання фотографії лімба на меридіанному колі використовувалась вимірювальна машина Репсольда. Але багатолітній досвід роботи показав, що такі вимірювання досить складні і малопродуктивні. У зв’язку із великим зростанням кількості спостережень виникла нагальна потреба автоматизації цього процесу. Так, з 1956 р. в АО почав застосовуватись автоматичний пристрій для фотографування поділок лімбу меридіанного кола, розроблений у відділі астрометрії. Основною проблемою при вимірюванні фотографій лімба є визначення середини штриха і автоматична реєстрація його положення. У розробленій машині для визначення середини штриха використовується принцип розділення світлового потоку від зображення штриха або індексу на дві частини з наступним порівнянням цих частин. Для фотометричних досліджень метеорів співробітники АО А. С. і В. В. Бенюх розробили самореєструючий мікрофотометр для фотометрії метеорів. Основою даного приладу слугувала серійна модель мікрофотометра типу МФ-2. Експлуатація приладу показала велику його надійність і суттєву перевагу перед промисловими зразками. У 2003 р. успішно було випробувано телевізійний комплекс «Спалах», призначений для реєстрації швидкоплинних процесів (покриття зір Місяцем, проходження планет по диску Сонця і т. ін.). Система забезпечує запис відеоінформації, часову прив’язку до всесвітнього часу й можливість цифрової обробки результатів астрономічних спостережень. Велика кількість конструкторських робіт в АО була розроблена А. О. Яковкіним. Зокрема, ним були запропоновані такі проекти:
Це далеко не весь перелік саморобних приладів АО. Багато з них ще потребують детального дослідження всіх аспектів з подальшою їх музеєфікацією. У цілому вони складають окрему музейну колекцію – саморобні прилади АО, які відрізняється своєю оригінальністю і унікальністю та є важливою складовою екскурсійного показу. Багато із саморобних інструментів знаходяться ще в робочому стані. Вони несуть на собі великий інформаційний контекст і дають можливість новим поколінням ознайомитися з науковим минулим. Тому важливим є їх подальше збереження та занесення до Державного реєстру пам’яток історії науки [127].
Відповідно до визначення Закону України «Про охорону культурної спадщини», музеєфікація – «сукупність науково обґрунтованих заходів щодо приведення об'єктів культурної спадщини у стан, придатний для екскурсійного відвідування» [177, с. 248]. Традиційно термін «музеєфікація» використовується стосовно нерухомих пам’яток, але останнім часом він все частіше поширюється також і на пам’ятки рухомі, які є музейними експонатами, що, зокрема, відбито в Законі України «Про музеї і музейну справу». Музеєфікація, як один із основних видів популяризації пам’яток у суспільстві, сприяє вивченню історії не тільки певної галузі, до якої належить тип пам’ятки, але й інших суміжних галузей, з якими прямо або частково пов’язано створення пам’ятки та її функціонування. Особливо яскраво це проявляється у відношенні до пам’яток науки і техніки. Наприклад, різні прилади або установки особливо великих розмірів (прискорювач елементарних частинок, доменна піч або телескоп у павільйоні), які сьогодні не використовуються, але збереглись у повній комплектації, є найінформативнішими джерелами історичних і технічних знань. Це і передумови саме такого технічного рішення, меморіальний аспект авторства, науковий і технічний рівень втілення ідеї автора, дизайн проекту, історія наукових розробок даної галузі з використанням об’єкту, що досліджується, його соціальна значимість та ін. [128, с. 27]. Виявлення різносторонньої інформації про пам’ятку і висвітлення її в широкому аспекті – одне із основних завдань музеєфікації [129, с. 248; 177, с. 248]. Таким чином, це процес перетворення об’єкту, будь то маленький кишеньковий годинник або великий прискорювач, в джерело знань з довгим ланцюгом подій, що було «до» і «після» нього, їх авторами і історіями їх життя, географією виробників, цікавими способами використання і т. ін. Для цього об’єкт має пройти шлях комплексної музеєфікації, яка включає в себе не лише перелік типових дій щодо приведення об’єкту до екскурсійного показу, а і пошук його особливостей в багаточисельних гранях майбутнього експонату. З таким підходом об’єкт сам буде привертати до себе увагу, не буде забутий і буде захищений від знищення [130, с. 21]. Нерухома пам’ятка, яка знаходиться багато років у експлуатації, підлягає процесу ревалоризації – комплексу певних дій, пов’язаних з перетвореннями, що покликані повернути об’єкту спадщини його цінність (як архітектурну і художню, так і експлуатаційну). Вона може проходити по трьох основних напрямках:
Музеєфікацію окремих приміщень можливо здійснювати за обставин, коли об’єкт спадщини знаходиться на території діючого навчального закладу, але самі втратили на сучасному етапі первинне призначення (кабінет, лабораторія, тощо). Частіше їх використовують як музей історії певної галузі (наприклад, Національний музей медицини України в Києві на місці Анатомічного театру Університету Св. Володимира, Державний політехнічний музей при НТТУ «КПІ» в корпусі колишніх механічних майстерень) [131, с. 331]. В окремих випадках об’єктами музейного показу можуть бути діючі підрозділи навчальних закладів, що поєднують в собі дві функції – є діючими та одночасно є об’єктами музейного показу (майстерня, лабораторія, ботанічний сад, випробувальний полігон, обсерваторія, тощо). У цьому випадку здійснюється відтворення меморіальних приміщень (місця праці, конструкторські бюро, лабораторія, кабінет, тощо), які пов’язані з діяльністю та життям видатних особистостей, відомих вчених, дослідників. Цікаво, що при цьому музеєфікованими можуть бути як пам’ятки науки і техніки, так і об’єкти, які не мають охоронного статусу, але є невід’ємною частиною комплексу як об’єкту, що охороняється. Першочерговим завданням музеєфікації є розробка концептуальних пропозицій по відношенню використання об’єкту (він може бути частиною великої експозиції або ж її основним експонатом). Якщо мова йде про рухомі та нерухомі об’єкти, обов’язково мають бути враховані:
Будь-яка рухома чи нерухома річ, навіть якщо вона яскраво свідчить про розвиток наукових знань, далеко не відразу стає пам’яткою або музейним експонатом. Загалом, музеєфікація як рухомого, так і нерухомого об’єкту проходить певні етапи: виявлення, вивчення, консервація, реставрація, експозиційна музейна інтерпретація, подальше використання в якості об’єкту музейного показу. Методами вивчення музейного предмету є атрибуція, класифікація, систематизація, інтерпретація та опис. У процесі атрибуції складається загальна характеристика об’єкту – матеріал, стиль, техніка, час та автор створення. При цьому фіксуються і розшифровуються знаки, клейма та ін. Під час класифікації та систематизації проводиться порівняльний аналіз за характерними ознаками з іншими аналогічними за походженням, часом та призначенням об’єктами. Аналіз проводиться для виявлення загальних та відмінних рис, притаманних даному об’єкту, ознак його унікальності. Інтерпретація об’єкту розглядає його як джерело знань, інформації та емоцій. Вона дозволяє зрозуміти музейну, культурну, історичну і наукову цінність предмету. Відображення різних сторін об’єкту багато в чому буде визначатися профілем музею, який, в свою чергу, буде впливати на актуалізацію тієї чи іншої властивості пам’ятки. Наприклад, стара радіолампа в астрономічному музеї відкриває одну історію, а в музеї телебачення – зовсім іншу [130, с. 22, 23]. Проходження вказаних етапів пам’яткою дає можливість у підсумку наглядно довести до суспільства складність наукових розробок і технічних рішень, привернути увагу до маловідомих фактів вітчизняної і світової історії науки і техніки, яка ще має велику кількість білих прогалин. Для виконання цих наукових досліджень часто недостатньо знань, вмінь і методів істориків. По відношенню до вивчення пам’яток науки і техніки потрібна обов’язкова активна участь представників саме тої галузі, об’єкт якої вивчається [128, с. 28]. Специфіка астрономічної науки вимагає збереження результатів спостережень, оскільки вони переопрацьовуються у відповідності до різних методів та теорій і несуть не відновлювальну інформацію, інколи про неповторні явища чи астроподії. Тому матеріали спостережень зберігаються особливо ретельно. До них належать рукописні журнали спостережень, замальовки, склотека фотознімків, телевізійні та відео записи. Астрономічний музей АО КНУТШ обрав собі за концепцію не тільки розкриття розвитку астрономії в Києві і у світі, а й вивчення і трансляцію історії проектування та будівництва однієї з перших наукових установ Києва. Обсерваторія знаходиться на своєму історичному місці, обраному Університетом Св. Володимира ще у 1839 р., в межах історичної садиби в декількох будівлях, спеціально спроектованих і побудованих для неї архітекторами Вікентієм та Олександром Беретті. Головна будівля є пам’яткою історії та архітектури національного значення, інші споруди – пам’ятками науки і техніки місцевого значення, вся садиба входить до складу пам’ятки, визначного місця «Обсерваторна гірка» [131, с. 333]. Зародження Астрономічного музею відбувалось поступово. Співробітники обсерваторії завжди з повагою відносились до матеріалів та рукописів своїх попередників – використовували і зберігали їх з особливою обережністю. Інструменти та прилади працювали протягом певного часу, постійно вдосконалюючись та оновлюючись, потім зберігались як зразок або пам'ять вкладеним ідеям і праці [132, с. 126]. Фактично сам Музей почав створюватися ще в 30-х роках ХХ ст., напередодні святкування 100-ліття Астрономічної обсерваторії. З того моменту розпочалась поступова музеєфікація рухомих і нерухомих пам’яток обсерваторії, які з часом зі своїм прямим призначенням стали використовуватися в екскурсійній діяльності [131, с. 333]. Тодішній директор АО, професор С. Д. Чорний розпочав збір матеріалів з історії створення та розвитку наукової установи, але події 1937 р. та війна перервали ці зусилля. Ініціатива С. Д. Чорного була продовжена головним обчислювачем обсерваторії І. Г. Ільїнським, який ще до початку війни почав інтенсивно працювати над матеріалами про 100-літнє життя АО. Наприкінці лютого 1945 р., у ще не до кінця відновленому після війни Києві, відзначали ювілей обсерваторії, а в її стінах було започатковано Куточок історії, де на стендах виставлялися матеріали, в основному, меморіального характеру. Лише у 1988 р. наказом ректора КДУ від 04.03.1988 р. № 173-32 «Про організацію музею Астрономії у КДУ» в обсерваторії офіційно було створено астрономічний музей. Він був розміщений у частині квартири, в якій мешкав колишній директор АО, професор С. К. Всехсвятський. Спочатку Музей був суто меморіальним, але згодом, в ході робіт з його оформлення він перетворився в Музей розвитку астрономії в Києві [162]. Великий внесок в розвиток Музею зробив О. К. Осипов. Працюючи в обсерваторії з 1946 р., він зібрав багато цікавих матеріалів з різних архівів та бібліотек, розшукав та налагодив листування з нащадками колишніх співробітників, які надали деякі цікаві документи та спогади [132]. Офіційне відкриття Музею відбулось у дні святкування 150-річчя обсерваторії у 1995 р., а через 10 років крім зазначеної кімнати відкрились нові експозиції ще в декількох приміщеннях. У великому павільйоні меридіанного кола організували виставку астрономічних приладів, у вимірювальній кімнаті – прилади для вимірювань. Павільйони діючих інструментів теж входять до плану екскурсії, оскільки встановлені там телескопи також мають велику історичну цінність. Експонати Музею згруповані за напрямами досліджень, що відображають історичний розвиток і завдання, які вирішувала і продовжує вирішувати астрономічна наука. Одним із перших завдань астрономії було вирішення землемірних і навігаційних проблем, тому одними із перших експонатів демонструються геодезичні прилади. Перші замовлення на інструменти для обсерваторії здійснювалися провідним європейським фірмам ще до початку її будівництва. Найстаріший експонат, який, на жаль, не зберігся до наших днів, з’явився ще у 1838 р. і тривалий час розміщувався в окремому павільйоні – пасажний інструмент – спеціальний телескоп, що встановлювався в площині меридіана і дозволяв фіксувати проходження небесними світилами небесного меридіану. Пізніше у цьому ж павільйоні у 1870 р. встановили меридіанне коло – прилад для точних позиційних спостережень, дослідження на якому велись аж до 1996 р. На даний час меридіанне коло є найстарішим експонатом Музею, що зберігся майже у незмінному вигляді від дня його виготовлення. Точні астрономічні годинники ХІХ ст., які, до речі, працюють і зараз, представлені Службою часу, до якої також входять прилади для запису часу – хронографи різних поколінь і конструкцій, радіоприймачі для прийому спеціальних сигналів точного часу. Фотографічна астрономія показана фотознімками на платівках та плівках різних форматів, отриманих різними астрономічними приладами, зокрема, астрографом, кінокамерами різних поколінь, координатно-вимірювальними машинами та вимірювальними мікроскопами. У технічній експозиції представлені оптичні інструменти, які протягом 30 років від початку космічної ери людства забезпечували оптичний супровід трас багатьох штучних супутників Землі, що було важливо для вивчення їхніх орбіт і для інших задач теорії руху штучних небесних тіл. В експозиції представлені вимірювальні радіоантени, лазери-дальноміри, астрофотометри, один з перших спектроскопів, навікард, різні проекції зоряних карт, сферометр ХІХ ст. та планиметр. Обчислювальна галузь представлена від арифмометрів до перших комп’ютерів та носіїв інформації. До огляду представлено також невелику колекцію друкарських машинок різних часів [132, с. 126, 127]. У Музеї знаходяться прилади, які взагалі існують лише в єдиному екземплярі, зокрема, прилад для передобчислень явищ покриттів зір Місяцем, виготовлений у 1936 р. професором А. О. Яковкіним, за допомогою якого можна було визначити, чи буде для визначеної точки на земній поверхні видно, як Місяць у своєму русі закриває диском ту чи іншу зорю. Окрім інструментів та приладів викликає цікавість колекція їхніх описів, паспортів, формулярів та інструкцій для експлуатації. Це можуть бути стандартні публікації від заводів-виробників або ж взагалі оригінальні рукописи та креслення. Проведення екскурсій в АО було започатковано ще в 30-х роках ХХ ст. Відповідно до збережених записів, за кілька років до війни АО відвідало понад 5000 чоловік. Екскурсії являли собою оглядові лекції з астрономії з показом зоряного неба в телескопи. Одним із популяризаторів астрономічних знань був І. Г. Ільїнський [72; 73]. З 2005 р. в АО започатковано новий вид екскурсій, метою яких є представлення розвитку астрономії в Києві. За 1,5–2 години можна ознайомитися з історією проектування і будівництва АО, життям та науковою діяльністю київських астрономів ХІХ–ХХ ст., побачити наукове обладнання і прилади різних років і з різних астрономічних спеціалізацій, скласти уявлення про наукові задачі, які вирішувались у минулому і вирішуються сьогодні в АО [132, с. 128]. Варто відзначити, що співробітники обсерваторії весь час намагаються популяризувати астрономічні знання. Так, наприклад, влітку 2014 року для наглядного пояснення дії сонячних годинників науковим співробітником АО А. М. Казанцевим на зеленому ландшафті обсерваторної гірки був змонтований сонячний годинник діаметром 10 м, який зараз користується популярністю у відвідувачів. Розвиток Музею астрономії та процес музеєфікації рухомих і нерухомих пам’яток обсерваторії протягом всього часу його існування вже у ХХІ ст. набув особливої актуальності як для збереження цих пам’яток, так і для загальносвітової інтерпретації розвитку науки. Музеєфікація пам’яток історії, архітектури, науки і техніки АО проводиться Астрономічним музеєм як складова науково-дослідної пошукової роботи. Інформація, отримана в результаті цієї роботи, використовується в експозиції та екскурсійній діяльності, поширюється в публікаціях та обговорюється на наукових конференціях. Детально вивчаються як кожна пам’ятка, так й історичні зв’язки з подіями та особистостями в галузі науки і в суспільному житті міста і країни по кожному об’єкту. Порівнюються особливості кожної пам’ятки, її характерні та типові ознаки, передумови створення, етапи існування та розвитку тощо [131, с. 336; 212; 213]. Усі вказані заходи спрямовано на ефективне використання даного комплексного об’єкту культурної спадщини шляхом включення його до сучасного культурного контексту. жүктеу/скачать 8.41 Mb. Достарыңызбен бөлісу:
|
онструкції було встановлено у 1979 р. в Японії.