134 Жан Бодріяр. СИМУЛЯКРИ І СИМУЛЯЦІЯ
гістр пропозиції та попиту, так само як праця
перейшла з категорії сили, антагоністичної
капіталу, до простої категорії зайнятості,
тобто стала товаром (у певних випадках рід
кісним) чи послугою, такою, як інші. Тож
можна буде організувати рекламу праці, ра
дості від знайденої праці, так само як можна
буде організувати рекламу соціального. Саме
тут присутня сьогодні справжня реклама: у
конструюванні соціального, в надмірній за
хопленості соціальним у всіх його формах, в
наполегливому, впертому заклику до соці
ального, потреба в якому різко дає про себе
знати.
Фольклорні танці в метро, незчисленні ка
мпанії з підвищення рівня безпеки, лозунг
"Завтра я працюватиму" у супроводі посмі
шки, яка раніше призначалася для дозвіл
ля, — і реклама виборів комісій з трудових
спорів: "Я нікому не дам обирати за ме
н е " , — гротескний лозунг, такий виразно фа
льшивий, на підтримку сміховинної свободи,
свободи реалізовувати соціальне в самому
його запереченні. Це не випадково, що рекла
ма, після того як вона довгий час була носієм
прихованого ультиматуму економічного ти
пу, проголошуючи та повторюючи, по суті,
без втоми: "Я купую, я споживаю, я насоло
джуюсь",— повторює сьогодні в усіх можли
вих формах: "Я голосую, я беру участь, я
присутній, я виявляю зацікавленість", — дзер
кало парадоксального поглуму, дзеркало ін
диферентності будь-якого публічного значення.
Зворотна паніка: відомо, що соціальне мо
же розчинитися в панічній реакції, ланцюго
вій реакції, яка не піддається контролю. Але
воно може розчинитися також у зворотній
реакції, ланцюговій реакції інертності, коли
кожен мікросвіт досягає стану насичення, са-
Абсолютна реклама, нульова реклама 135
мореґульований, інформатизований, ізольо
ваний у своєму автоматичному керуванні.
Реклама є її прообразом: першим начерком
неперервної низки знаків, подібної до теле
тайпної стрічки,— кожен ізольований у своїй
інертності. Провісницька форма насиченого
світу. Байдужого, але насиченого. Безчут
тєвого, але готового тріснути. Саме ось у та
кому світі набирає сили те, що Вірильйо на
зиває естетикою зникнення. Хай почнуть
з'являтися фрактальні, розчленовані предме
ти, фрактальні форми, зони зсуву, зумовлені
пересиченням, а отже, процесом масового
відкидання, абреакції чи заціпеніння суспіль
ства, прозорого лише для самого себе. Поді
бно до знаків у рекламі, ми ділимося, стаємо
прозорими чи незчисленними, напівпрозори
ми чи такими, як ризома, аби лише уникнути
точки інерції, — виходимо на орбіту, розга
лужуємося, перетворюємося на супутники,
на архівний фонд — лінії перехрещуються:
існує стрічка із записом фонограми, стрічка
із записом зображення, так само як у житті
існує стрічка із записом роботи, стрічка із за
писом дозвілля, стрічка із записом транспо
рту тощо, і все це в оточенні стрічки із запи
сом реклами. Всюди існує три чи чотири лі
нії, і ви на перехресті. Поверхневе насичення
і зачарування.
Адже є ще зачарування. Варто лише поба
чити Лас-Веґас, місто абсолютної реклами
(місто п'ятдесятих років, місто шалених ро
ків для реклами, яке ще зберегло їхній шарм,
сьогодні дещо в стилі ретро, адже рекламу
потай приречено на те, що на зміну їй прийде
програмна логіка, яка надасть містам зовсім
іншого вигляду). Коли бачиш, як весь Лас-
Веґас здіймається з пустелі в рекламному
промінні наприкінці дня і повертається до
|