136 Жан Бодріяр. СИМУЛЯКРИ І СИМУЛЯЦІЯ
пустелі на світанку, то бачиш, що рекла
м а — це не те, що оживлює чи прикрашає
стіни, це те, що стирає стіни, стирає вулиці,
фасади і решту архітектури, стирає будь-яку
основу і будь-яку глибину, і саме це нищен
ня, це усунення всього, що є на поверхні
(байдуже, які знаки циркулюють на ній), за
нурює нас у цю вражаючу, гіперреальну ей
форію, яку ми не поміняли б ні на що інше і
яка являє собою порожню і безповоротну фо
рму спокуси.
тоді мова піддається своїй копії і
вкладає все найкраще та все най
гірше у привид раціональності, фор
мулою якого є: "Всі мають вірити
цьому". Ось те повідомлення, яке
справляє на нас терапевтичний
вплив.
Ж.-Л. Бут. Руйнівник напруження
Отже, реклама, подібно до інформації,
руйнує напруження, прискорює інертність.
Подивіться, як усі хитромудрощі сенсу та
нонсенсу повторюються в ній із втомою та
відразою, як усі процедури, усі засоби мови
комунікації (функція спілкування: ви чуєте
мене? Ви дивитеся на мене? Я ж бо говори
тиму! — референційна функція, ба навіть по
етична алюзія, іронія, гра слів, несвідоме), як
усе це виставляється напоказ точнісінько так,
як секс у порнографії, тобто так, що ніхто не
вірить цьому, з тією самою втомленою не
пристойністю. Ось чому відтепер марно роз
глядати рекламу як мову, адже в ній має міс
це зовсім інше: дублювання мови (так само як
і образів), якому не відповідають ані лінгві
стика, ані семіотика, тому що вони мають
справу з дійсним функціонуванням смислу,
Абсолютна реклама, нульова реклама 137
зовсім не заглиблюючись у цю карикатурну
надмірність усіх функцій мови, в цей вихід
на величезне поле, на якому висміюються
знаки, "пущені в розхід", як кажуть, під час
їх висміювання, заради їх висміювання та ко
лективного споглядання їхньої гри, позбавле
ної цілі, — так само як порнографія є гіпер-
трофованою ілюзією сексу, пущеного в роз
хід під час його висміювання, заради його
висміювання, колективним спогляданням су
єтності сексу в його бароковому допущенні
(саме бароко винайшло це тріумфальне ви
сміювання за допомогою імітації, фіксуючи
крах релігійного в оргазмі статуй).
На який час припадає "золотий вік" рекла
много проекту? На час екзальтації предмета
за допомогою відеоряду, екзальтації процесу
придбання та споживання за допомогою над
мірних рекламних витрат? Хоч би яким був
ступінь підпорядкованості реклами капіталу
(але цей бік питання — питання соціальних
та економічних наслідків впливу рекла
м и — завжди залишався без розв'язку і є, по
суті, нерозв'язним), вона завжди була біль
ше, ніж підпорядкованою функцією, вона бу
ла дзеркалом, простягнутим світові політич
ної економіки та товару, вона була якийсь
час його славетним уявним, уявним світу,
роздертого на частини, але в стані експансії.
Та світ товару більше таким не є: це світ на
сичення та інволюції. Він одним разом втра
тив своє тріумфальне уявне, і від стадії дзер
кала перейшов, так би мовити, до оплакуван
ня покійника.
Сцени для товару більше не існує: від неї
лишилася тільки непристойна і порожня фо
рма. І реклама якраз і є ілюстрацією цієї фо
рми, насиченої і порожньої.
|