Т. Шевченка Вексель як документ у нотаріальному процесі

асистент кафедри правосуддя

юридичного факультету Київського національного

університету ім. Т. Шевченка

Законодавство про нотаріат визначає, що нотаріус може вчинити нотаріальну дію після її оплати в день подачі всіх необхідних документів [1, ст. 42]. Конкретний перелік документів, необхідних для розгляду і вирішення справи, віднесеної до компетенції нотаріату, нотаріус визначає з аналізу загальних правил вчинення нотаріальних дій та правил вчинення окремих видів нотаріальних дій [2, гл. ІІ, ІІІ].

Стосовно нотаріального провадження про вчинення протесту векселя такі документи можна умовно розділити на групи:

1. Документи, що встановлюють особу заявника та підтверджують його правоздатність, дієздатність та векселездатність.

2. Документи, що встановлюють особу представника та підтверджують його дієздатність і повноваження.

3. Документи, що підтверджують наявність вексельних правовідносин між заявником і зобов’язаною за векселем особою, до якої він пред’являє вимогу.

Вексель є базовим документом третьої групи, так як саме ним фіксується наявність правовідносин між заявником і зобов’язаною особою, до якої він пред’являє вимогу.

Предметом аналізу цього документа в нотаріальному процесі є інформація, вказана у векселі в аспектах:

– наявності необхідної інформації;

– відповідності форми викладу інформації вимогам закону;

– ступеню впливу наявної інформації на вексельний обіг взагалі й на нотаріальне провадження зокрема.

Ґрунтовно питанням аналізу векселя учасниками вексельного обігу серед вчених України займається Юрій Миколайович Мороз [3, 36–44].

Ю. М. Мороз визначає, що при придбанні векселя необхідно проводити його експертизу з метою [4, 10–11]:

– визнання чи невизнання документа векселем;

– встановлення об’єму і меж відповідальності осіб, які підписали вексель;

– встановлення прав векселедержателя у випадку придбання векселя.

І завершуватись експертиза повинна прийняттям рішення про:

– визнання чи невизнання документа векселем;

– визнання чи невизнання достовірними бланку, тексту і підписів на векселі;

– наявності фізичних пошкоджень документа, які можуть призвести до правових наслідків;

– добросовісність набуття векселя;

– надійність векселя.

Аналіз векселя нотаріусом в нотаріальному процесі за метою проведення і можливими висновками більш звужена. Це випливає з мети нотаріального провадження про вчинення протесту векселя – посвідчення факту невиконання учасником вексельного обігу зобов’язання за векселем.

● Відповідно, при порушенні нотаріального провадження про протест векселя нотаріусу необхідно провести аналіз векселя лише з метою:

– визнання чи невизнання документа векселем;

– встановлення об’єму і меж відповідальності особи, до якої пред’являє вимогу заявник;

– визнання власника векселя його законним держателем.

Конкретизацію другого і третього аспекту мети аналізу векселя в нотаріальному провадженні можна обґрунтувати тим, що встановлювати права векселедержателя в повному обсязі нотаріусу непотрібно, оскільки це не впливає на вирішення нотаріальної справи. Так само, через формальність як ознаку «сили векселя», не належить до предмета дослідження нотаріуса й об’єм та межі відповідальності осіб, які підписали вексель, але до яких не пред’являє вимогу заявник.

● Наслідком проведення нотаріусом аналізу векселя відповідно повинно бути лише рішення про:

– визнання чи невизнання документа векселем;

– визнання особи, до якої пред’являє вимогу заявник, зобов’язаною відповідно до пред’явленої вимоги;

– визнання чи невизнання заявника законним держателем векселя;

● Рішення про визнання або невизнання документа векселем нотаріус може прийняти лише за результатами аналізу інформації на векселі.

Цю інформацію можна розділити на три групи [4, 21]:

– реквізити;

– суттєві написи;

– несуттєві написи;

У вексельному обігу на території України застосовуються два види векселів: прості й переказні. Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі (далі – УВЗ) [5] не дає формального визначення векселя, а лише вимагає наявності в його тексті реквізитів. Закон України «Про цінні папери та фондовий ринок» [6, ст. 14] визначає, що вексель – це цінний папір, який посвідчує безумовне грошове зобов’язання векселедавця або його наказ третій особі сплатити після настання строку платежу визначену суму власнику векселя (векселедержателю).

УВЗ визначає реквізити векселів [5, ст. 1, 75]:

1) назва «вексель», включена в самому тексті документа тією мовою, якою цей документ викладений;

2) в переказному векселі – проста і нічим не обумовлена пропозиція оплатити визначену суму; а в простому векселі – проста і нічим не обумовлена обіцянка сплатити визначену суму;

3) в переказному векселі – назва того, хто повинен платити (платника);

3) зазначення строку оплати;

4) зазначення місця, в якому повинен бути здійснений платіж;

5) найменування того, кому або наказу кого платіж повинен бути здійснений;

6) зазначення дати і місця складання векселя;

7) підпис того, хто видав вексель.

● Відсутність якого-небудь із реквізитів, як правило, свідчить, що поданий документ не має сили векселя. Однак з цього, на перший погляд, суворого правила існує ряд винятків [5, статті 2, 76; 6, ст. 14]:

– векселем визнається документ, в якому не вказано строк оплати. За таких умов він вважається таким, що підлягає оплаті при пред’явленні;

– вексель, в якому не вказане місце його складання, визнається підписаним в місці, яке вказане поряд з векселедавцем;

– в переказному векселі, при відсутності особливої вказівки, місце, визначене поряд з найменуванням платника, вважається місцем платежу, і, разом з тим, місцем знаходження (проживання) платника;

– в простому векселі, при відсутності особливої вказівки, місце складання документа вважаться місцем платежу, і, разом з тим, місцем знаходження (проживання) векселедавця.

● Обов’язкові реквізити – це реквізити, за відсутності яких вексель набуває дефекту форми і втрачає силу векселя (назва документа, дата і місце складання векселя, безумовна пропозиція чи обіцянка платежу, сума платежу (цифрами і прописом), назва платника переказного векселя (найменування, точна адреса), назва того, кому чи за наказам кого повинен бути здійснений платіж (назва, підпис і точна адреса того, хто видав вексель).

● Необов’язкові реквізити – це реквізити, за відсутності яких їхній зміст визначається відповідно до приписів закону чи змісту обов’язкових реквізитів (строк оплати, місце складання векселя, місце платежу і місце знаходження платника в переказному векселі, місце платежу і місце знаходження векселедавця в простому векселі. Необхідно звернути увагу на те, що і місце складання векселя, і місце знаходження векселедавця в простому векселі є необов’язковими реквізитами, але встановити зміст одного з них можна лише за наявності іншого, а тому відсутність обох цих реквізитів в простому векселі призведе до дефекту форми і визнання векселя недійсним.).

● Окрім того, вимоги до форми викладу реквізитів векселя містять статті 5, 13 Закону України «Про обіг векселів в Україні» [7]:

– вексель, який видається на території України і місце платежу за яким також знаходиться на території України, складається державною мовою;

– найменування трасанта або векселедавця, інших зобов’язаних за векселем осіб заповнюється тією мовою, якою зазначено офіційне найменування в їхніх установчих документах;

– від імені юридичної особи вексель підписується власноручно керівником та головним бухгалтером (якщо така посада передбачена штатним розписом юридичної особи) чи уповноваженими ними особами. Підписи скріплюються печаткою;

– від імені фізичної особи вексель підписується власноручно зазначеною особою або уповноваженою нею особою. Підпис скріплюється печаткою (у разі її наявності);

– зміни до тексту векселя можуть вноситися за ініціативою його держателя виключно векселедавцем (трасантом) шляхом закреслення старого реквізиту та написання нового із зазначенням дати внесення змін та підписання відповідно до цього Закону. Держатель векселя повинен дати згоду на внесення змін до тексту векселя шляхом написання на зворотному боці векселя слів «відповідно до змін» із зазначенням дати внесення змін та підписанням згідно з вимогами цього Закону.

● Окрім вимог до змісту реквізитів вексельне законодавство в Україні передбачає ще й вимоги щодо форми документа, на якому повинні бути викладені ці реквізити [8]. Вексельні бланки типової форми виготовляються двох видів: прості й переказні.

Отже, аналізуючи наявність реквізитів векселя і відповідність форми їхнього викладу вимогам закону, нотаріус може зробити висновок, чи є поданий йому документ векселем.

Друга група інформації, яка може бути наявною на векселі – це суттєві написи.

● Суттєві написи – це написи, які породжують правовідносини, що регулюються вексельним правом. Такі написи можуть впливати як на вексельний обіг в цілому, так і на нотаріальне провадження про протест векселя. Наявність суттєвих написів на векселі залежить від волі самих учасників обігу векселя і не впливає на дійсність векселя. Вони можуть впливати на обсяг сили векселя та на умови реалізації обігу векселя, в тому числі й на вчинення протесту векселя.

Наприклад, аваль, акцепт є суттєвими написами, які збільшують силу векселя в аспекті надійності [5, статті 26, 28, 29, 32]. А от індосамент в залежності від наявних у ньому додаткових застережень може і збільшувати, і зменшувати силу векселя: застереження «без обороту на мене» негативно впливає на неї, а застереження «без протесту» позитивно [5, статті 15, 46]. Наведені суттєві написи не впливають на можливість вчинення протесту векселя. Але, якщо на переказному векселі зазначено заборону пред’явлення до акцепту [5, ст. 22], то це означає, що трасант зняв із себе відповідальність за акцепт [5, ст. 9] і вчинити протест в неакцепті не можна. Ще одним прикладом суттєвого напису, який впливає на вчинення протесту векселя, можна вказати напис трасанта про те, що пред’явити вексель до акцепту можна не раніше вказаної дати. Цей напис означає, що трасант зняв із себе відповідальність за акцепт на конкретний період часу і в ці строки теж не можна ні пред’являти вексель до акцепту, ні вчиняти акт про протест векселя в неакцепті [5,статті 9, 22]. Такий висновок випливає з того, що акт про протест векселя в неакцепті надасть векселедавцю право дострокової вимоги про оплату векселя до трасанта [5, статті 43, 44]. А застереження про заборону акцепту взагалі або на певний період саме і полягає у недопущенні пред’явлення дострокової вимоги про оплату векселя.

Навести усі суттєві написи, які можуть бути вказані на векселі й проаналізувати їхній можливий вплив на нотаріальне провадження про протест векселя неможливо в одній статті. Але загальний висновок полягає в тому, що аналіз суттєвих написів на векселі становить важливу складову експертизи векселя нотаріусом. А сукупний аналіз реквізитів і суттєвих написів векселя дасть можливість нотаріусу прийняти рішення про об’єм і межі відповідальності особи, до якої пред’являє вимогу заявник, та про визнання заявника законним держателем векселя [5, ст. 16].

● Ще одну групу інформації на векселі становлять несуттєві написи, тобто написи, які засвідчують наявність цивільних або інших правовідносин і не регулюються вексельним правом. Прикладами таких написів є: вказівка про договір, на підставі якого виданий вексель, вказівка про облік векселя в банку, вказівка на повідомлення (авізо) про видачу переказного векселя. Ці написи мають інформаційний характер і не впливають ні на обіг векселя, ні на нотаріальне провадження про протест векселя. До несуттєвих написів можна також віднести суттєві написи, передбачені Уніфікованим законом про переказні векселі та прості векселі, які зроблені з порушенням умов їхнього використання, і щодо яких передбачено правовий наслідок «вважати ненаписаною» [5, статті 5, 9, 12, 77]:

– застереження про відсотки, якщо воно зроблене на векселі зі строком платежу на визначений день чи у такий-то час від складання;

– будь-яка умова, за якою векселедавець знімає з себе відповідальність за платіж;

– будь-яка умова, за якою обмежується індосамент.

● Оскільки несуттєві написи не впливають ні на обіг векселя, ні нотаріальне провадження про протест векселя, доцільно аналіз інформації на векселі розпочинати саме з виділення цієї групи інформації з метою відділення її від інформації, яка підлягає детальному аналізу і може вплинути на умови вчинення нотаріального провадження про протест векселя.

1) аналіз векселя нотаріусом у нотаріальному провадженні є важливою складовою на етапі прийняття нотаріусом рішення про можливість вчинення протесту векселя;

2) якісний аналіз векселя можливий за умови системного аналізу інформації на векселі;

3) інформацію доцільно розділяти на три групи в залежності від можливого ступеню впливу на нотаріальне провадження: реквізити, суттєві написи, несуттєві написи;

4) відповідно до формальності як ознаки «сили векселя», на обіг векселя взагалі й на нотаріальне провадження про протест векселя впливає як зміст інформації на векселі, так і форма її викладення.

У межах обсягу цієї статті визначено лише в загальному мету аналізу векселя в нотаріальному провадженні про протест векселя та напрямки її реалізації.

Перспектива дослідження векселя як документа в нотаріальному процесі полягає саме в аналізі можливих суттєвих написів на векселі та їхньому впливі на умови вчинення нотаріального провадження про протест векселя. ■

Література:

1. Закон України «Про нотаріат» № 3425-XII від 02 вересня 1993 року (останні зміни внесено Законом № 2798-IV від 06 вересня 2005 року) // Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 39, стаття 383 (Відомості Верховної Ради України, 2005 р., № 42 стаття 464).

2. Інструкція про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджена наказом Міністерства юстиції України від 03 березня 2004 року № 20/5, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 03 березня 2004 року за № 283/8882 // Офіційний вісник України від 26 березня 2004 року № 10, стаття 639.

3. Мороз Ю. Н. Вексельное дело. – К. – Наукова думка. – 1996. – 470 с.

4. Мороз Ю. Н. Вексельные надписи: реквизиты, принадлежности, оговорки // Вестник фондового рынка. – 1996. – № 6. – 59 с.

5. Конвенція, якою запроваджено Уніфікований Закон про переказні векселі та прості векселі, підписана в Женеві 07 червня 1930 року // League of Nations, Treaty Series, vol.CXLIII, p. 259, No.3313 (1933-1934).

6. Закон України «Про цінні папери та фондовий ринок» № 3480-IV від 23 лютого 2006 року // Офіційний вісник України від 12 квітня 2006 року № 13, стаття 857.

7. Закон України «Про обіг векселів в Україні» № 2374-ІІІ від 5 квітня 2001 року // Відомості Верховної Ради України, 2001 р., № 24, стаття 128.

8. Рішення Державної Комісії з цінних паперів та фондового ринку «Про затвердження Положення про вимоги до стандартної (типової) форми виготовлення вексельних бланків» № 338 від 22 листопада 2001 року, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 11 квітня 2002 року за № 360/6648 (останні зміни внесено рішенням № 470 від 17 листопада 2004 року) // Офіційний вісник України, 2002 р., № 16, стор. 261, стаття 882 (Офіційний вісник України, 2004 р., № 49, стор. 164, стаття 3241).