Розділ 1. Теоретичні основи управління конкурентоспроможністю машинобудівних підприємств

Розділ 1.

Теоретичні основи управління конкурентоспроможністю машинобудівних підприємств

1.1. Теоретичний аналіз системи управління конкурентоспроможністю підприємств

Для проведення наукових досліджень за проблематикою управління конкурентоспроможністю машинобудівних підприємств і продукції, що ними випускається, необхідно чітко визначити основні поняття та ідентифікувати специфіку явища конкурентоспроможності – провести теоретичний аналіз системи управління конкурентоспроможністю підприємств, зокрема, визначити місце системи управління конкурентоспроможністю в системі управління підприємством, розглянути основні визначення й проаналізувати основні підходи до оцінки та управління конкурентоспроможністю підприємств і продукції, що ними випускається, а також розглянути специфіку машинобудування стосовно питання конкурентоспроможності.

Система управління конкурентоспроможністю є частиною системи управління підприємством, а її основним завданням є забезпечення максимально високого і максимально стійкого рівня конкурентоспроможності підприємства шляхом участі у формуванні управлінських впливів, що реалізуються в системі управління підприємством. При цьому ефективність роботи системи значною мірою залежить від використовуваних у її роботі методів і, у тому числі, методів і моделей оцінки й управління конкурентоспроможністю підприємства й продукції, що ним випускається. Місце системи управління конкурентоспроможністю підприємства в системі управління підприємством показано на рис. 1.1, де система управління представлена як взаємодія об’єкту і суб’єкту управління.


Рис. 1.1. Місце системи управління конкурентоспроможністю в системі

управління підприємством

Загальнонаукове трактування поняття конкурентоспроможності без прив'язки до економічної специфіки дається різними авторами практично однаково – як здатність досягти успіху в певному суперництві. Так, С.І. Ожегов у словнику російської мови визначає конкурентоспроможність як здатність витримати конкуренцію, протистояти конкурентам [2].

В. Андріанов визначає конкурентоспроможність як іманентну економічному суб'єкту здатність брати участь у ринковій економіці за умови зростання доходів, розширення виробництва, підвищення рівня і якості життя учасників економічного процесу [3]. Проте це визначення не можна вважати досить обґрунтованим, оскільки здатність брати участь у ринковій економіці сама по собі не тотожна конкурентоспроможності, що яскраво ілюструється діяльністю деяких українських підприємств, яким різними способами вдається підтримувати своє існування й присутність на ринку. Для багатьох підприємств такий стан викликаний причинами, що не пов'язані з конкурентними перевагами даних підприємств або їх продукції, зокрема, вирішальну роль у підтримці господарської діяльності багатьох підприємств відіграють дотації, монопольне положення на ринку, розпродаж майна для здійснення поточних платежів тощо.

У роботі Ю.М. Пахомова й ін. конкурентоспроможність трактується як обумовлена економічними, соціальними і політичними факторами позиція країни або товаровиробника на внутрішньому й зовнішньому ринках. В умовах відкритої економіки вона може визначатися і як здатність країни або підприємства протистояти міжнародної конкуренції на власному ринку і ринках інших країн [4, с. 17]. Дане визначення можна вважати недостатньо повним, тому що воно є статичним, а також у ньому не враховується той факт, що поточна позиція виробника на ринку не гарантує наявності у підприємства передумов для її поліпшення або збереження.

М. Гельвановський визначає, що конкурентоспроможність – це володіння властивостями, що створюють переваги для суб'єкта економічного змагання [5]. Це визначення є досить загальним, і в ньому відсутня розшифровка властивостей, що створюють зазначені переваги.

В. Петров указує, що конкурентоспроможність є багатогранною економічною категорією, що має кілька рівнів: товару, товаровиробника, галузі, країни. Між цими рівнями існує тісний взаємозв'язок і внутрішня взаємозалежність [6, с. 34].

Таким чином, можна зробити висновок про те, що різноманітність понять конкурентоспроможності обумовлює необхідність використання у кожному окремому випадку поняття, що враховує особливості конкретного об'єкта дослідження, зокрема, продукції, підприємства тощо.

Поняття конкурентоспроможності продукції є основною категорією в системі управління промисловим підприємством, тому неоднозначність трактування цього поняття є перешкодою для розробки дієвих наукових положень щодо вдосконалення системи управління підприємством.

Конкурентоспроможність товару – відносне поняття, чітко прив'язане до конкретного сегмента ринку й часу продажу [7; 8]. А. Маренич та І. Астахова зауважують, що будь-який представлений на ринку товар фактично проходить там перевірку на ступінь задоволення суспільних потреб. Тому конкуренто-спроможність товару, тобто здатність збуту на даному ринку, можна визначити тільки шляхом порівняння конкуруючих товарів між собою [9]. П.С. Зав'ялов вважає конкурентоспроможність товару сукупністю якісних і цінових характеристик, що забезпечує задоволення конкретних потреб покупця [10, с. 44]. І.П. Булєєв у роботі [11, с. 244] визначає конкурентоспроможність товару як сукупність показників, що забезпечують розробку, виробництво, реалізацію і післяреалізаційне обслуговування товару з метою задоволення необхідного споживчого попиту й одержання цільового прибутку підприємства. Ф.І. Євдокимов пов'язує оцінку конкурентоспроможності продукції з функціонально-вартісним аналізом, коли кожна функція виробу розглядається в зв'язку з витратами на її здійснення [12, с. 104].

Г.М. Скудар звертає увагу на те, що в залежності від способу утворення можна виділити цінову й споживчу конкурентоспроможність. У першому випадку зіставляється сума виробничих витрат і мінімум прибутку даної продукції із середніми цінами на аналогічну продукцію на конкретному сегменті ринку збуту. У другому беруться до уваги якісні технічні й економічні характеристики і їх відповідність вимогам споживачів на визначеному ринку (сегменті) збуту. Різновидом споживчої конкурентоспроможності є маркетингова (збутова) конкурентоспроможність. У даному випадку мається на увазі імідж торговельної марки, методи і способи просування продукції на ринках збуту [13, с. 53].

Можна зробити висновок про те, що розповсюджені в даний час у науковій літературі визначення не повною мірою враховують специфіку машинобудівної продукції промислового призначення, для якої характерна низка особливостей:

відносно невеликі обсяги випуску продукції у кількісному вираженні;

тривалість виробничого циклу, що часто робить необхідним завчасне розміщення замовлень, а також співробітництво між виробником і споживачем ще на стадії розробки продукції;

тривалий розрахунковий термін служби;

необхідність у професійній установці і якісному технічному обслуговуванні.

Вырезано.

Для заказа доставки полной версии работы

воспользуйтесь поиском на сайте www.mydisser.com
Динаміка ринку машинобудівної продукції України, а також показників господарської діяльності підприємств машинобудівної галузі України свідчить про появу негативних тенденцій, зокрема, втрату ринкових позицій на користь іноземних конкурентів. Аналіз поточного стану ринку машинобудівної продукції дозволяє зробити висновок про те, що вітчизняні виробники не цілком пораються із задоволенням потреб ринку, що створює небезпеку для майбутнього розвитку як окремих підприємств, так і галузі в цілому. Таким чином, для збереження ринкових позицій машинобудівним підприємствам необхідно використовувати ефективні методи управління конкурентоспроможністю підприємств і продукції, що випускається.

На основі аналізу взаємозв'язку конкурентоспроможності підприємств і продукції, що ними випускається, зроблено висновок про те, що основним важелем управління конкурентоспроможністю промислових підприємств є конкурентоспроможність продукції, що випускається. Запропоновано концепцію управління конкурентоспроможністю машинобудівних підприємств, сутність якої зводиться до організації управління конкурентоспроможністю підприємств на основі регулювання конкурентоспроможності продукції, що випускається, у сполученні з оптимізацією внутрішніх факторів конкурентоспроможності.

Основні результати досліджень по даному розділу опубліковані в роботах [92, 93, 94, 95].