Войтович Леонтій " баварський географ": спроба локалізації слов’янських князівств у ІХ столітті. Опубліковано

“БАВАРСЬКИЙ ГЕОГРАФ”: СПРОБА ЛОКАЛІЗАЦІЇ СЛОВ’ЯНСЬКИХ КНЯЗІВСТВ У ІХ СТОЛІТТІ.

(Опубліковано: Войтович Л. “Баварський Географ”: Спроба локалізації слов’янських князівств в ІХ столітті // Średniowiecze Polskie і Powszechne. – T.2 (6) / Red. Idzi Panić , Jerzy Sperka. – Katowice, 2010. – S.35-66)

В сучасній медієвістиці тривають суперечки стосовно моделі ранньої держави. Більшість схиляється до думки, що таку ранню державу слід пов’язувати з племенем, в якому поєднується етнічна спільність з політичною структурою на чолі з вождем. Такою політичною структурою є племінна протодержава–чіфдом, або вождівство, що має централізоване управління та спадкову ієрархію правителів і знаті, але ще не має формального апарату примусу. Племена об’єднуються у союзи, утворюючи складні вождівства, які в джерелах виступають як княжіння¹. Переконливими виглядають міркування О.Мельникової, яка досить аргументовано виділяє періоди вождівства, “дружинної держави” та ранньофеодальної держави вже в середині ІХ ст.². Цікавими в цьому напрямку є дослідження А.Горського³ та М.Крадіна⁴. Можна погодитися з багатьма висновками В.Пузанова⁵, хоча його модель за якою “союз союзів” племен у ХІ ст. замінюється федерацією земель доволі дискусійна. Важливою працею з історії ранньодержавних процесів є грунтовне дослідження М.Свердлова, який багато в чому відмовився від своїх попередніх поглядів⁶. В руслі цієї дискусії видається актуальною спроба локалізації слов’янських племінних князівств у ІХ ст. на основі аналізу однієї з найбільш загадкових тогочасних пам’яток, автентичність якої не викликає сумнівів у дослідників.

Від багатьох інших документів пам’ятка відрізняється своєю інформативною насиченістю. Вона містить перелік племен, переважно слов’янських, з мінімальними поясненнями, зокрема з зазначенням кількості “градів” (“civitates”) у більшості племен.

Першим по справжньому походження і створення пам’ятки досліджував Г.Ловмяньский. За його висновками, зберігся не оригінал, а друга редакція, яка складається з двох частин. Перша частина (позиції 1–13) є точною копією втраченого оригіналу першої редакції. В оригіналі зафіксовані результати стратегічної розвідки франкської імперії, яка служила мілітарним цілям розширення впливу імперії далі на північ від Дунаю. Друга частина була долучена в ході створення другої редакції, маючи географічний характер, вона підсумувала купецьку та місіонерську інформацію. На думку польського вченого, ця редакція була створена у монастирі св.Еммерама в Регенсбурзі. Перша частина була сформована невдовзі після 844 р. монахом Рудольфом, автором другої частини Фульденських анналів, на замовлення короля Людовика Німецького. З Фульди документ потрапив до королівського двору у Регенсбурзі, де після 845 р. монахи в монастирі св.Еммерама створили другу редакцію⁹.

Інші дослідники, опираючись на палеографічні та кодикологічні дані, стверджують, що “Опис градів і земель на північ від Дунаю” виглядає оригіналом, створеним у першій половині ІХ ст.¹⁰.

Як свідчить аналіз пам’ятки чи її окремих складових, датування документа коливається у таких межах: 795 р. (Л.Дралле¹¹); 817 р. (Л.Гавлік¹²); 830–840 рр. (В.Гюзелєв¹³), між 833–890 рр. (П.Раткош¹⁴) чи невдовзі після 844 р. (В.Фріце¹⁵), між 866–890 рр. (П.Шафарик¹⁶), на початку 70-х рр. ІХ ст. (О.Назаренко)¹⁷. На думку О.Назаренка, з якою важко не погодитися, встановити, є пам’ятка оригінальною чи копією більш раннього оригіналу, неможливо. Згідно з його висновком, вона створена в монастирі Рейхенау в верхів’ях Рейну на Баденському озері. Інформацію про слов’янські племена, які входили в коло інтересів Великої Моравії, та північно-східних сусідів цієї держави укладач пам’ятки отримав від одного зі слов’янських апостолів св. Мефодія чи осіб з його оточення під час їх перебування на засланні в Рейхенау, що підтверджує занесення їхніх імен в “liber confraternitatum” - “книгу побратимства”. Свої висновки вчений базував також на впевноності, що згадане в документі плем’я Ruzzi тотожне Русам, інформацію про яких кирило-мефодіївське коло черпало від створеної константинопольським патріархом Фотієм бл. 866 р. єпископії (митрополії) на Русі¹⁸.

Ретельне дослідження пам’ятки почали ще Й.Лелевель (1786–1861)¹⁹, П.Я.Шафарик (1795–1861)²⁰ та Й.К.Цейсс (1806–1856)²¹. Література з цієї проблеми практично неосяжна. Найбільш докладні дослідження тексту належать В. фон Кельтшу²², А.Кралічеку²³, Є.Кухарському²⁴, В.Фріце²⁵, Г.Ловмяньскому²⁶, І.Геррман²⁷, О.Назаренко²⁸, А.Горському²⁹ та Б.Томенчуку³⁰.

Пам’ятка видавалася багато разів. Для зручності подаємо оригінальний текст пам’ятки (за виданням С.Закшевського, звіреним з пізнішими новійшими виданнями³¹) з українським перекладом:
DESCRIPTIO CIVITATUM ET REGIONUM AD SEPTENTRIONALEM PLAGAM DANUBIІ (ОПИС ГРАДІВ І ЗЕМЕЛЬ НА ПІВНІЧ ВІД ДУНАЮ).

(1) Isti sunt qui propinquiores resident finibus Danaorum quos vocant Nortabtrezi, ubi regio in qua sunt civitates LIII, per duces suos patriae (Ті, які найближче сидять до меж Данських, називаються Нортабтричі; область їх, в якій 53 гради, окремо [управляється] їхніми герцогами).

(2) Uilci, in qua civitates XCV, et regions IIII (Вільці, у яких 95 градів і чотири області).

(3) Linaa, est populisqui habet civitas VII (Лінони - народ, який має 7 градів).

(4-6) Prope illis resident quos vocant Bethenici, et Smeldingon, et Morizani, qui habent civitates VII (Недалеко від них сидять ті, що називаються Бетеничі, Смельдінги і Моричани, які мають 11 градів).

(7) Juxta illos sunt qui vocantur Hehfeldi, qui habent civitates VIII (Поряд з ними сидять ті, які називаються Гефельди і які мають 8 градів).

(8) Juxta illos region quae vocatur Sorbi , in qua regione plures sunt quae habent civitates L (Поряд з ними розташована область, яка називається Сорби; в області численний народ, який має 50 градів).

(9) Juxta illos sunt quos vocant Talaminzi, qui habent civitates XIII (Поряд з ними ті, які називаються Таламінці і які мають 13 градів).

(10) Beheimare, in qua sunt civitates XV (Бегеймари, у яких 15 градів).

(11) Marharii, habent c ivitates XI (Марари мають 40 градів).

(12) Uulgarii, regio est inmensa et populus multus habent civitates V, eo quod multitude magna ex eis sit et non sit eis opus civitates haberc (Вулгарії, велика область і численний народ мають лише 5 градів, оскільки більшість народу живе поза ними, а отже не має потреби у градах).

(13) Est populus quem vocant Merchanos, ipsi habent civitates XXX (Є народ, який називається Мерехани, у нього 30 градів).

(14) Osterabtrezi, in qua civitates plusquam C sunt (Остабтрезі, які мають більше 100 градів).

(15) Miloxi, in qua civitates LXVII (Мілокси, у яких 67 градів).

(16) Phesnuzi, habent civitates LXX (Феснучі мають 70 градів).

(17) Thadesi, plusquam CC urbes habent (Тадеси мають більше 200 градів).

(18) Glopeani, in qua civitates CCCC, aut co amplius (Глоп’яни, у яких 400 або трохи більше градів).

(19) Zuireani, habent civitates CCCXXV (Журяни [Чуряни?] мають 325 градів).

(20) Busani, habent civitates CCXXXI (Бужани мають 231 град).

(21) Sittici, region inmensa populis et urbibus munitissimis (Сіттичі, область в якій народу і градів без ліку).

(22). Stadici, in qua civitates DXVI (Стадичі, в котрих 516 міст і безліч людей).

(23) Sebbirozi, habent civitates XC (Себбірочі мають 90 градів).

(24) Unlizi, populus multiuse, civitates CCCXVIII (Унличі, численний народ, 318 градів).

(25) Neriuani, habent civitates LXXVIII (Нервяни мають 78 градів).

(26) Attorozi, habent CXLVIII, populus ferocissimus (Атторочі мають 148 [градів], народ найбільш розгнузданий).

(27) Eptaradici, habent civitates CCLXIII (Ептарадичі мають 243 гради).

(28) Uuillerozi, habent civitates CLXXX (Вільєрочі мають 180 градів).

(29) Zabrozi, habent civitates CCXII (Заброчі мають 212 градів).

(30) Znetalici, habent civitates LXXIIII (Знеталичі мають 74 гради).

(31) Aturezani, habent civitates CIIII (Атурезани мають 104 гради).

(32) Chozirozi, habent civitates CCL (Хозирози мають 250 градів).

(33) Lendizi, habent civitates XCVIII (Лендізі мають 98 градів).

(34) Thafnezi, habent civitates CCLVII (Тафнезі мають 257 градів).

(35) Zeriuani, quod tantum est regnum ui ex eo cunctae gentes Sclauorum exortae sint et originem sicut affirmant ducant (Черв’яни, у яких одних є королівство і від яких всі племена слов’ян, як вони стверджують, походять і ведуть свій рід).

(36) Prissani, civitates LXX (Присяни, 70 градів).

(37) Uelunzani, civitates LXX (Велунчани, 70 градів).

(38) Bruzi, plus est undique, quam de Enisa ad Rherum (Бруси, всюди більше, ніж від Енса до Рейну).

(39) Uuizunbeire (Вічунбейри).

(40) Caziri, civitates C (Казіри, 100 градів).

(41) Ruzzi (Руси).

(42) Forsderen (Форсдери).

(43) Liudi (Ліуди)

(44) Fresiti (Фрезити).

(45) Serauici (Серавичі).

(46) Lucolane (Луколяни).

(47) Ungare (Унгри)

(48) Vuislane (Вісляни)

(49) Sleenzane, civitates XV (Слензяни, 15 градів).

(50) Lunsizi, civitates XXX (Лужичі, 30 градів).

(51) Dadosesani, civitates XX (Дадосечани, 20 градів).

(52) Milzane, civitates XXX (Мільчани, 30 градів).

(53) Besunzane, civitates II (Безунчани, 2 гради).

(54) Uerizane, civitates X (Веричани, 10 градів).

(55) Fraganeo, civitates XL (Фрагани, 40 градів).

(56) Lupiglaa, civitates XXX (Лупигляни, 30 градів).

(57) Opolini, civitates ХХ (Ополяни, 20 градів).

(58) Golensizi, civitates V (Голендзичі, 5 градів).

Ще Г.Ловмяньский розділив пам’ятку на дві частини, віднісши позиції 14–58 до назв, які важко локалізувати. В цій частині пам’ятки, долученій у ході створення другої редакції, на його думку, порядок назв у контексті був довільним³². Таке припущення дає підстави розглядати будь-якi версiї без обмежень, незалежно вiд мiсця у контекстi, а з огляду на фантазiю їх авторів³³. Користуючись гіпотезою про довільний порядок назв як аксіомою, її прихильники нерідко зловживають патріотичними почуттями, намагаючись локалізувати племена на сучасних територіях своїх країн (переважно Польщі або Чехії). Фактично гіпотеза Г.Ловмяньского завела проблему локалізації племен на манівці.

І.Геррман запропонував розглядати перелік племен поза кордонами імперії Каролінгів, керуючись зафіксованими та ймовірними лініями торговельних комунікацій, беручи до уваги також можливе дублювання племінних назв³⁴. Цей шлях виглядає більш перспективним при ідентифікації племен. Він пропонує осмислену систему і заміну верифікації навколо спотворених назв пошуками джерельних та археологічних доказів.

Цей метод прийняв Б.Томенчук³⁵, корегуючи розташування племен вздовж шляхів, запропонованих І.Геррманом. Однак, якщо прийняти хоча б частково версію О.Назаренка і припустити, що текст Рудольфа чи іншого автора першої частини був доповнений в Рейхенау інформацією св.Мефодія і його сподвижників, то більшість торговельних напрямків будуть простягатися не від франкських кордонів чи Балтики, а від кордонів моравських. При цьому значна частина пропозицій І.Геррмана та Б.Томенчука виглядатимуть сумнівними.

Загалом, надаючи перевагу методу І.Геррмана над методом Г.Ловмяньского, локалізацію племен доцільно розглядати блоками, беручи до уваги як торговельні артерії, так і кордони імперії Каролінгів і Великоморавської держави. Не можна також виключати можливе дублювання назв.

Другим важливим моментом є перелік кількості градів. Порівняння свідчень джерела з археологічними пам’ятками на територіях точно локалізованих племен (прикордонних з франкською імперією) показало, що вони ідентичні з бурговими округами, тобто, пам’ятка містить інформацію про внутрішню військово-політичну структуру прикордонних племен³⁶. Зрозуміло, що для більш віддалених областей ці дані не могли бути точними. Але цілком ймовірно, що для цих територій під терміном “civitates” могли називатися не тільки укріплені поселення, а й громади-общини³⁷.

Не викликає також сумнівів, що назви племен часто передані з помилками. Однак німецькі редактори Баварського Географа передавали ці назви значно ближче до оригіналу ніж автори візантійські, пов’язані обов’язковим наслідуванням античних авторів³⁸.

Локалізація перших тринадцяти племен не викликає серйозних суперечок, оскільки йдеться про племена, розташовані вздовж північно-східного кордону Франкської імперії з півночі на південь:

(1). Nortabtrezi. [Північні ободрити, Ободричі]: В джерелах згадуються з 789 р., велика група слов’янських племен, яка займала території в нижній течії Ельби³⁹.

(2). Uilci [Вільці (лат. Wilti, нім. Wilzi, Wulzi), Велети, Лютичі]: племінне об’єднання полабських слов’ян на схід від ободритів. Ядро цих племен розташовувалося між Варнавою та Одером⁴⁰.

(3) Linaa [Лінони чи ліняни]: Вперше згадані Ейгардом під 808 р. та у Chronicon Moissiaceuse у розповіді про похід Карла, сина імператора Карла Великого, проти них та Смоленців. За П.Й.Шафариком – Глиняни⁴¹. Плем’я згадується у Адама Бременського та Гельмольда. Локалізується на правому березі Лаби по сусідству з Битинцями і Смоленцями. В фундаційному документі Гавельберзького єпископства імператора Оттона І (946) згадана провінція Лінагга (Linagga) з градом Потлустім (нині Путлітз) над р.Степеніцею. В їх землі був також град Лончин. Плем’я належало до зв’язку ободричів⁴².

(4) Bethenici [Бетеничі, Битинці]: слов’янське плем’я, яке проживало на східному березі нижньої Лаби, південніше Глинян і північніше Смоленців. Вперше згадані у 811 р. Дослідники вагаються, до якого зв’язку початково належало це плем’я: велетів чи глинян? Ймовірно, пізніше їх поглинули глиняни⁴³ .

(5) Smeldingon [Cмельдінги, Смоленці]: слов’янське плем’я, яке займало територію південніше Битинців. У 808 р. разом з Глинянами пристало до союзу з данським королем Готфрідом і чинило опір наступу Карла, сина імператора франків Карла Великого. У 809 р. проти них виступив союзник франків – ободрицький князь Дрожко, якому з допомогою саксів вдалося здобути їх град Semeldinconnoburg. Після повторного наступу франків у 811 р. їх землі були сплюндровані, а франки спорудили тут замок Abochi. Питання про більш точну локалізацію смоленців залишається дискусійним⁴⁴.

(6) Morizani [Моричани]: слов’янське племя, яке проживало на правому березі Лаби у її середній течії. В джерелах згадується протягом 937–1114 рр. (Moritsani, Mortsani, Moraciani, Moroszani, Moresctns, Mrocini, Morkeni, Mrozini, Morazena, Morosini, Morozani, Moresini, Mrozani, Morschone)⁴⁵.

(7) Hehfeldi [Гевелери, Гаволяни (Hevelli)]: полабське плем’я, близьке до Лютичів. Воно локалізувалося на р.Гавелі. Його столицею був Гавелберг (Havelberg), пізніше Бренна (Бранденбург)⁴⁶.

(8) Sorbi [Сорби, Серби]: одна з головних груп полабських слов’ян. Згадуються в джерелах з 631 р.⁴⁷ до кінця Х ст., коли були остаточно завойовані німцями⁴⁸.

(9) Talaminzi [Таламінці, Делемінці (Doleminci), Доленчани]: Делемінці (гломачі) – лужицьке плем’я, яке займало землі між р.Каменицею, притокою Мульди, р.Лабою (до Стріли), Ползницею і Крушними горами. Входило в об’єднання сорбів⁴⁹.

(10) Beheimare [Богемці, Чехи. Богеми (лат. Bohemi, Baiahaeni, Boemani)]: назва походить від німецького спотворення назви бойїв (лат. Boii), кельтського племінного етноніму (в перших століттях н. е. бойї займали територію Чехії, пізніше пересунулися в Паннонію, звідки у ІІІ ст. перейшли в пізнішу Ломбардію (від них залишилася назва Болоньї). Ця назва поширилася на чехів⁵⁰.

(11) Marharii [Моравії, Морави]: слов’янські племена, які розселилися в сучасній Моравії і далі на схід по Вагу, Нітрі і Гроні й утворили в ІХ ст. Великоморавську державу⁵¹.

(12) Uulgarii [Болгарії, Болгари]: болгари-тюрки на Балканах в ІХ ст. вже успішно асимілювались у слов’янському середовищі, утворивши на Балканах величезну державу⁵².

(13) Merchanos [Мерехани]: ця назва залишається дискусійною. Значна частина дослідників вважає її дублем назви мораван або її нітранської частини⁵³. Однак ще П.Й.Шафарик звернув увагу на слов’янське плем’я над р. Моравою на заході Балкан. Таку локалізацію племені підтримав І.Геррман⁵⁴. Судячи з тексту пам’ятки, така версія видається правильною.

За І.Геррманом, до другої групи включені племена, розташовані на торговельному шляху Бардовик – гирло Одри. В цю групу дослідник включає лише одне плем’я – osterabtrezi⁵⁵. Б.Томенчук пропонує племена 14-25 локалізувати вздовж Одерсько-Віслянського річкового шляху (Балтійське море – р.Одра – р.Нотець – р. Вісла – р.Західний Буг – р.Серет – р.Дністер – Чорне море)⁵⁶. Така схема виглядає надуманою і не підтверджується археологічним матеріалом. Одним із відгалужень знаменитого “бурштинового шляху” був маршрут Балтійське море – р.Вісла – р.Західний Буг – р. Дністер (перехід між Західним Бугом та Дністром в районі Пліснеська) – Чорне море. А от шлях по ріці Нотець до Вісли виглядаає цілком самостійним. З Балтики не було сенсу через Одру і Нотець добиратися до Вісли. Тому щодо цієї частини переконливішою виглядала гіпотеза І.Геррмана, тим більше, що ідентифікація племені (поз.14) особливих дискусій не викликала.

(14) Osterabtrezi [Східні ободрити]: з цього потужного племінного об’єднання між низинами Лаби (Ельби) та побережжям Балтики виділялося племя ререгів центром якого був Мехлін (Mechlin) (Магнополіс, Мекленбург)⁵⁷. Правда, за “Анналами королівства франків” якісь Abodriti у 824 р. були на Дунаї по сусідству з болгарами⁵⁸. А.Горський, спираючись на цю інформацію, вважає за можливе розмістити східних ободритів далі по Дуная нижче мораван⁵⁹. На думку російського дослідника інакше Nortabtrezi (північні ободрити) мали би бути названі західними, а число градів-громад у східних ободритів мало би бути меншим за відповідне число у північних (західних) ободритів та вільців. Версія А.Горського виглядає досить обґрунтованою, але проблема залишається дискусійною. Потрібно шукати підтверджень присутності відламу ободричів на Дунаї.

Третю групу племен І.Геррман пов’язує з торговельним шляхом Магдебург – Ребус – Познань – Київ, розташовуючи на цьому шляху племена 15–25⁶⁰. Існування такого шляху сумнівне. Розглядаючи обидві версії (І.Геррмана та Б.Томенчука), варто зробити незначну корекцію: від Магдебургу існував шлях до середньої Одри, звідки по р. Варті і р. Нотець можна було добратися до р.Вісли і головної артерії “бурштинового шляху”, який закінчувався на Чорноморському побережжі, але не заходив до Києва. Вздовж цього шляху можна спробувати розмістити племена 15–25.

(15) Miloxi [Мілокси, Мільчани]: тотожність Мілоксів з Мільчанами доволі переконливо обгрунтував ще А.Кралічек⁶¹. Мільчани розташовувалися між Лабою і Одрою над верхньою Спревою (тепер Шпре). Головним їхнім градом був Будишин (тепер Баутцен)⁶². І.Геррман вважає їх тотожними з з племенем Licikaviki (середній Одер і Варта)⁶³. Плем’я Licikaviki згадане тільки Відукіндом у контексті війни польського князя Мєшка І з саксонським намісником Віхманом та Велетами у 963–966 рр. (ця згадка повторена пізніше Тітмаром Мерзебурзьким). Licikaviki були під владою польського князя. Їх локалізацію на середньому Одері та Варті обгрунтував Й.Відаєвич⁶⁴. Ця версія спокуслива, але з огляду на етимологію назви залишається тільки гіпотетичною. Б.Томенчук помістив їх на правому березі Одри ближче до гирла Варти без будь-яких пояснень, лише згідно з своєю “концепцією шляху” з Балтики через Одру, Варту і Нотець до Вісли⁶⁵. Цього, звичайно, замало, щоби з такою локалізацією погодитись.

(16) Phesnuzi [Феснучі, Пешнуці?]: назва племені настільки спотворена, що навколо цього племені виникло найбільше різних версій щодо його розміщення від Лужиць⁶⁶ до Нижнього Дунаю⁶⁷. Була спроба навіть ототожнити їх з печенігами⁶⁸ чи бежунчанами (Besunzane)⁶⁹. З цих локалізацій найбільш виваженою виглядає локалізація Є.Кухарського, який розташовував плем’я в Лужицях по сусідству з мільчанами. Це вписується і в контекст назв і в прийняту “шляхову” гіпотезу. По сусідству з мільчанами (правда, над Вартою) розмістив їх і Б.Томенчук⁷⁰.

(17) Thadesi [Тадеси]: локалізація цього племені належить до найбільш дискусійних. П.Й.Шафарик ототожнював їх з племенем Дзядошан і на підставі ономастичних матеріалів локалізував в районі сучасного Галича⁷¹. Погоджуючись з ним, А.Кралічек розташовував плем’я на теренах Дзядошан сілезьких, спираючись на джерела, де це плем’я згадується⁷². За К.Цейссом, це було південнослов’янське плем’я⁷³. За Є.Кухарським, ця плем’я займало південні схили Судетів і Західних Бескидів⁷⁴. Ряд дослідників пов’язують це плем’я з р. Досса, притокою Гавелі й ототожнюють з локалізованим тут племенем Дошан, яке хроніст Адам Бременський згадав як Doxani. З інших джерел Х ст. відома область Dassia чи Desseri, яка локалізуєтся над верхньою Гавелою⁷⁵. Така схема вписується і в структуру контексту назв (поруч з мільчанами та феснучі). Противники такої локалізації крім зауважень щодо невеликих розмірів території, яку займали Дошани (на цій території не можна розташувати 200 градів), критикували версію з позицій топоономастики⁷⁶. Щодо кількості градів чи, можливо, общин, то для більш віддалених регіонів ці цифри не треба абсолютизувати. Аргументація топоономастична без опирання на інші джерела завжди залишає проблему відкритою. А.Горський допускає їх тотожність з влахами Дакії⁷⁷. Б.Томенчук розташував їх на березі р.Нотець згідно зі своїм баченням шляхів⁷⁸. Заслуговує на увагу гіпотеза І.Геррмана, який запропонував вважати Thadesi варіантом назви Thafnezi⁷⁹. Повернемося до цієї гіпотези при розгляді племені (34). З усіх же запропонованих гіпотез найбільш обгрунтованою все ж виглядає ототожнення Thadesi з Дошанами.

(18)