Забула внучка в баби черевички

Дитячим сміхом бризнувши в зело,

За повелінням вікової звички

Перекотилось літо за село.

І курява вляглась після коліс.

А бабка все стояла на дорозі,

Хустинкою торкаючись до сліз.

І тихо бабка посеред села

Малесенькі дитячі черевички

У спорожнілу хату занесла.

Торкнулась черевичків перед сном —

І осінь їй тихенько опустила

Горіховий листок перед вікном.

Ще на шибах досвіток не скрес.

Встала мати. Мотузочком диму

Хату прив’язала до небес.

Полум’я гуляє по гіллю.

Ковдрою закутуючи плечі,

Мати не пита, чому не сплю.

Не катує серце печія.

Знову я — малесенька дитина,

Мати знає більше, аніж я.

Як душа світліє перед днем