Згідно з типовими навчальними планами загальноосвітніх навчальних закладів, у середній школі України поновлено ви­вчення астрономії як обов'язкового предмета інваріантної час­тини навчальних планів

виявити причину зміни фаз Місяця; обчислити період повторення затемнень Сонця та Місяця; розглянути властивості поверхні Місяця.

1. 
   Внутрішня будова Землі.
   
2. 
   Будова атмосфери.
   
3. 
   Парниковий ефект та його вплив на зміни клімату.
   
4. 
   Фази Місяця.
   
5. 
   Затемнення Сонця і Місяця та їхня періодичність.
   
6. 
   Природа місячної поверхні.
   
7. 
   Дослідження Місяця за допомогою автоматичних міжпла­
   нетних станцій.
   
8. 
   Дослідження Місяця пілотованими космічними кораблями
   «Аполлон».
   

Загальний коментар

На початку вказівок до першого уроку з теми «Сонячна сис­тема» ще раз згадаймо те, що було сказано з приводу можливо­го підходу до вивчення цієї теми в розділі І. Але якщо вчитель уважатиме за потрібне дотримуватися традиційної схеми ви­кладання, то відзначимо таке: перед вивченням нового матері­алу треба зробити стислий огляд будови й основних складових Сонячної системи принаймні для того, щоб з'ясувати місце Зем­лі в Сонячній системі.

Земля є предметом вивчення цілої низки наук, з яких шко­лярі найбільш повно обізнані з географією. Тому слід лише стисло підсумувати основні відомості про розміри, фігуру, вну­трішню будову, рельєф поверхні та атмосферу нашої планети. А більшу увагу бажано зосередити на космічних чинниках ево­люції Землі, сучасних екологічних проблемах і ролі астрономії та космонавтики в їх розв'язанні.

Серед космічних факторів еволюції Землі та її біосфери як середовища, в якому живе людство, треба вказати на такі: со­нячно-земні зв'язки (вплив корпускулярного сонячного випро­мінювання на магнітне поле, йоносферу та атмосферу Землі); сонячні та місячні припливи в океані, атмосфері та твердому ті­лі Землі; можливі катастрофічні зіткнення Землі з астероїдами (астероїдна небезпека); зміни клімату Землі внаслідок збурень в її орбітальному русі (зокрема через довгоперіодичні зміни ексцентриситету земної орбіти); зміни клімату внаслідок про­ходження Сонячної системи в її русі навколо центра Галакти­ки крізь пилову туманність, що може призвести до зменшення сонячної енергії, яку одержує Земля; спалах відносно недалекої наднової зорі, що може спричинити різке короткочасне збіль­шення інтенсивності галактичних космічних променів. При цьому більш-менш докладно окремі чинники можна розгляда­ти на інших уроках, наприклад, під час вивчення Сонця, малих тіл Сонячної системи, Галактики тощо.

Що ж до екологічної проблематики, то найголовнішими тут є дві обставини. Перша пов'язана з тим, що лише на осно­ві порівняльного вивчення всіх складових Сонячної системи й, насамперед, великих планет можна зрозуміти процеси, які відбуваються в різних оболонках Землі. Це передовсім її ко­ра та верхня мантія, гідросфера та атмосфера. А це, у свою

83

чергу, є необхідною умовою розв'язання екологічних проблем і переходу до побудови ноосфери — спільного розвитку (ко-еволюції) зовнішніх оболонок Землі, її біосфери та людської цивілізації.

Друга обставина полягає в тому, що розв'язання нагальних екологічних проблем (забруднення атмосфери та океану, збере­ження озонового шару, зростання парникового ефекту) потре­бує постійного контролю (моніторингу) довкілля. А космічні су­путникові засоби є найбільш придатними та ефективними для цього. Як правило, вони у своїй принциповій основі споріднені з астрофізичними методами вивчення інших планет. Так, ана­ліз інфрачервоного випромінювання атмосфери дозволяє визна­чати вертикальний розподіл температури в атмосфері, розподіл у ній певних домішок — пилу, водяної пари, вуглекислого газу тощо; радіолокаційні методи дозволяють визначати вологість ґрунтів, ступінь солоності води в океанах.

У частині уроку, пов'язаній із вивченням Місяця, зверні­мо увагу на такі моменти. Слід чітко пояснити учням: причи­ною того, що ми із Землі бачимо лише одну півкулю світила, є рівність періодів його орбітального та осьового обертання, а не відсутність останнього, як іноді вважають. Щодо припливних явищ цікаво відзначити те, що, мабуть, саме вони, а точніше відпливи, сприяли життю, яке зародилося в океані, вийти на суходіл. Морські організми, лишаючись раз у раз після відпли­ву на березі, поступово пристосувалися до нових умов, потім за­полонили весь суходіл.

Подальше освоєння Місяця, насамперед створення на його поверхні постійної науково-дослідної бази (зокрема для астро­номічних досліджень),— це завдання, до розв'язання якого впритул підійшла сучасна космонавтика. А науково-технічний потенціал України, що ще зберігся, дозволяє їй узяти активну участь у цьому.

У майбутньому Місяць буде слугувати проміжним стартовим майданчиком для польотів людини на Марс та інші тіла Соняч­ної системи. Існує цікава ідея — видобувати ізотоп Гелію ³Не, який накопичується в поверхневому шарі Місяця, і викорис­товувати його як паливо для термоядерних електростанцій, що може значно спростити здійснення керованого термоядер­ного синтезу. Стосовно доцільності створення астрономічної обсерваторії на Місяці див. коментар до задачі 10 на с. 166.

84

g-BANOHL

g-BANOHL

Розробки окремих уроків

_І

Відплив; парниковий ефект; вузол орбіти; перша чверть; затемнен­ня Місяця; півтінь; затемнення Сонця; повний Місяць; приплив; кра­тер; реголіт; Сарос; місячне море; термінатор; новий Місяць; тінь; озоновий шар; фаза Місяця; остання чверть; ядро; льодовиковий пе­ріод; сидеричний місяць; синодичний місяць; тропосфера.

Відповіді на тести та вправи з підручника «Астрономія-11»

7.1. Г. 7.2. В. 7.3. В. 7.4. А; В. 7.5. Б; В; Г.

6. 
   Земля належить до планет земної групи.
   

6. 
   Через велику кількість води в океанах. Вода в рідкому
   стані завдяки великій питомій теплоємності влітку нако­
   пичує величезну енергію, яка виділяється взимку. Тому
   взимку середня температура є вищою на узбережжі морів
   та океанів.
   
7. 
   Температура в тропосфері з висотою знижується, бо со­
   нячне світло майже не поглинається в земній атмосфері,
   але поглинається водою в океанах, ґрунтом — на матери­
   ках. Вода океанів та темна поверхня материків випромі­
   нюють назад у космічний простір електромагнітні хвилі
   вже в інфрачервоній частині спектра, які поглинаються
   парою води та вуглекислим газом в атмосфері, і, таким чи­
   ном, вищу температуру мають нижні шари атмосфери.
   
8. 
   Місяць у першій чверті видно ввечері, тому ніч буде місяч­
   ною приблизно до півночі.
   
9. 
   У безповітряному просторі на поверхні Місяця вода мит­
   тєво закипає за будь-якої температури та випаровується
   або замерзає.
   
10. 
    Період обертання Місяця навколо своєї осі дорівнює пе­
    ріоду його обертання навколо Землі. Якби ці два періоди
    відрізнялись хоча б на хвилину, то ми поступово змогли б
    побачити з поверхні Землі всю поверхню Місяця.
    

Додаткові тести та вправи й відповіді на них

7.1. В атмосфері Землі найбільше:

А. Кисню. Б. Водню. В. Азоту. Г. Озону. Д. Гелію. Відповідь. В.

85

7.2. Парниковий ефект в атмосфері Землі створює:

А. Вуглекислий газ. Б. Пара води. В. Азот. Г. Чадний газ. Д. Хмари. Відповідь. А; Б.

7.3. На поверхні Землі зареєстровано таку найнижчу темпера­

А. -53 °С . Б. -65 °С . В. -77 °С . Г. -68 °С . Д. -88 °С . Відповідь. Д.

7.4. На поверхні Місяця зареєстровано таку найвищу темпера­
туру:

А. +240 °С. Б. +190 °С. В. +140 °С. Г. +100 °С. Д. +60 °С. Відповідь. В.

7.5. Уперше в історії людства досяг поверхні Місяця косміч­
ний апарат:

А. 1968 p., «Аполлон-11», США. Б. 1970 p., місяцехід, СРСР. В. 1966, «Луна-9», СРСР. Г. 1965, «Аполлон-1», США. Д. 1959, «Луна-2», СРСР. Відповідь. Д.

7.6. Зміну клімату й льодовиковий період можуть викликати
такі причини:

А. Збільшення вуглекислого газу в атмосфері. Б. Атом­на війна. В. Рух материків. Г. Зустріч Землі з астероїдом. Д. Фази Місяця. Відповідь. Б; Г.

7.7. До складу поверхневого шару Місяця входять:

А. Скляні кульки. Б. Цемент. В. Іржа. Г. Сніг. Д. Пісок. Відповідь. А.

7.8. Скільки часу триває день на Місяці?

А. 12 год. Б. 15 год. В. 15 земних діб. Г. 27 земних діб. Д. 29,5 земної доби. Відповідь. В.

7.9. Вага космонавтів на поверхні Місяця:

А. У 4 рази більша, ніж на Землі. Б. У 4 рази менша, ніж на Землі. В. У 6 разів більша, ніж на Землі. Г. У 6 разів менша, ніж на Землі. Д. Така ж, як на Землі. Відповідь. Г.

86

g-BANOHL

Розробки окремих уроків

7.10. Які небезпечні для життя промені затримує шар озону

A. Рентгенівські промені. Б. Ультрафіолетові промені.

B. Гамма-промені. Г. Інфрачервоні промені. Д. Радіохвилі.

Відповідь. Б.

7.11. На Північному полюсі півроку триває полярна ніч. Скіль­

7.12. Визначити максимальну довжину місячної тіні.

г

ні L = ~ 379 000 км; де і лінійний радіус Місяця.

7.13. Чому під час затемнення Місяця його поверхня світиться

7.14. Кількість затемнень Сонця і Місяця приблизно однакова.

7.15. Визначте свою вагу на поверхні Місяця.

87

УРОК 8

програми, фотографії.

1. 
   Особливості планет земної групи.
   
2. 
   Внутрішня будова планет земної групи.
   
3. 
   Меркурій.
   
4. 
   Венера.
   
5. 
   Марс.
   

Порівняльне вивчення планет земного типу найбільш ко­рисне для виявлення особливостей і можливої еволюції Зем­лі. Порівняння потужності та хімічного складу атмосфер цих планет наочно виявляє вплив на саму наявність та властивос­ті атмосфери, маси, розмірів планети, що визначають другу космічну швидкість для даної планети. А відстань від Сонця та відбивна здатність поверхні планети визначають середню швидкість молекул різних газів в атмосфері. Співвідношен­ня між цими швидкостями й визначає спроможність плане­ти втримати ті чи інші гази у своїй атмосфері. При цьому час життя даного газу в атмосфері суттєво залежить від його мо­лекулярної маси.

Наявність атмосфери та її потужність відчутно впливають на формування рельєфу поверхні планети — від чи не вирі­шальної ролі метеоритного бомбардування поверхні на Мерку­рії до значення внутрішніх ендогенних чинників (вулканізму

88

на Венері та глобальної тектоніки плит на Землі). Проміжним випадком є Марс.

Фізичні умови на Меркурії та Венері аж ніяк не сприяють існуванню на них життя. Слід також зауважити, що попри від­мінності в умовах на цих планетах їх об'єднує дуже повільне по­рівняно з іншими планетами добове обертання. У Меркурія — це наслідок гальмівної дії припливного тертя, що виникало під час сонячних припливів у його корі, поки його осьове обертан­ня не прийшло в резонанс 2 : 3 із його орбітальним рухом. Су­часний період осьового обертання Венери склався під спільною припливною дією Сонця та Землі й перебуває в стані певного резонансу з періодами орбітального руху як самої Венери, так і Землі.

Питання «Чи є життя на Марсі, чи нема життя на Мар­сі?» стало майже сакраментальним після появи в 1956 р. кі­нофільму «Карнавальна ніч». Але й до цього воно мало вже давню історію. її віхами було «відкриття» А. Скіапареллі ще в XIX ст. велетенських каналів на Марсі, нібито спорудже­них марсіанською цивілізацією, діяльність на початку XX ст. гарячого прихильника ідеї наявності життя на Марсі амато­ра й мецената астрономії Е. Пікерінга, вихід у світ науково-фантастичних романів Г. Уеллса, О. Толстого, Е. Берроуза. Був упевнений у наявності рослинного життя на Марсі відо­мий астроном Г. А. Тихов. Справді, умови на Марсі — наяв­ність принаймні влітку в екваторіальній зоні додатних тем­ператур, наявність на планеті води, а в атмосфері кисню (хоч і в малій кількості) — дозволяють припустити можливість іс­нування життя на цій планеті хоча б у вигляді мікроорганіз­мів і нижчих рослин.

При цьому дуже важливою є наявність рідкої води на по­верхні планети. Зараз за умов дуже низького атмосферного тис­ку на Марсі це протягом тривалого часу неможливо. А наяв­ність на поверхні Марса русел, зроблених потоками рідини, можна пояснити тим, що внаслідок впливу на прецесійний рух осі обертання Марса інших планет нахил цієї осі до нормалі до площини орбіти може змінюватися з певним великим періо­дом від 10° до 35° (зараз він становить 25° ). А за найменшо­го значення цього нахилу повинні руйнуватися полярні шапки Марса. Вуглекислота, з якої вони в основному складаються, пе­реходить в атмосферу, її тиск підвищується, і стає можливим

89

існування рідкої води на поверхні планети. Дослідження Марса під час останніх космічних місій до нього показали, що можли­вою є і поява на ньому короткочасних потоків рідкої води в ра­зі її виділення з вічної мерзлоти внаслідок локального розігрі­вання марсіанського ґрунту завдяки тектонічним процесам або ударам метеоритів.

Однак принципова можливість існування життя та чиїсь суб'єктивні бажання того, щоб воно було насправді,— це одне, а об'єктивна реальність — то інше. Спроби знайти докази існу­вання мікроорганізмів у марсіанському ґрунті, зроблені спус-кальними апаратами «Вікінг», не дали позитивних результа­тів. Плануються нові експерименти, які мають дати відповідь на питання про наявність життя на Марсі. Підтвердження іс­нування життя на іншій планеті стало б взагалі одним із най­важливіших відкриттів у всій історії людства. Воно б мало ве­личезне наукове значення, бо сприяло б розв'язанню проблеми походження життя. Але треба бути готовим до того, що життя на Марсі немає, більше того, імовірність цього значно більша від того, що воно там є.

_т

Атмосфера; магнітне поле; кора; магнітосфера; мантія; альбедо; ядро; полярні шапки; літосфера; парниковий ефект; пилові бурі; пла­нети земної групи.

Відповіді на тести та вправи з підручника «Астрономія-11»

8.1. Б. 8.2. Б; В. 8.3. Г. 8.4. Б. 8.5. А.

6. 
   За високої температури +430°С середня швидкість моле­
   кул газів досягає критичної другої космічної швидкості,
   і тому в гравітаційному полі Меркурія не може існувати
   стала атмосфера.
   
7. 
   У зворотному напрямку навколо осі обертається Венера.
   
8. 
   Зміна пір року відбувається на Землі й на Марсі.
   
9. 
   В атмосфері Венери величезна кількість вуглекислого га­
   зу, який створює парниковий ефект, що значно підвищує
   температуру біля поверхні планети.
   
10. 
    На поверхні Марса виявлено русла висохлих річок. Це
    свідчить про те, що колись на поверхні планети існувала
    вода в рідкому стані.
    

90

8.11. Умови для існування життя можуть бути у верхніх шарах атмосфери Венери та під поверхнею Марса, де можуть бу­ти водойми рідкої води, хоча це й малоймовірно.

8.1. Який газ є основним компонентом атмосфери Венери?

А. Кисень. Б. Водень. В. Азот. Г. Вуглекислий газ. Д. Гелій. Відповідь. Г.

8.2. Парниковий ефект в атмосфері Венери створює:

А. Вуглекислий газ. Б. Кисень. В. Азот. Г. Чадний газ. Д. Хмари. Відповідь. А; Д.

8.3. На поверхні Марса зареєстровано таку найнижчу темпе­

А. -50 °С. Б. -66 °С. В. -133 °С. Г. -163 °С. Д. -88 °С. Відповідь. В.

8.4. Де на поверхні Венери зареєстровано найвищу температу­
ру +480 °С?

А. На екваторі опівдні. Б. На екваторі опівночі. В. На по­люсах. Г. На відстані 1000 км на північ від екватора. Д. На відстані 4000 км на південь від екватора. Відповідь. А; Б; В; Г; Д.

8.5. Температура кипіння води на поверхні Марса:

А. +10 °С . Б. +40 °С . В. +77 °С . Г. +100 °С . Д. +3 °С . Відповідь. Д.

8.6. Найвища гора в Сонячній системі знаходиться:

А. На Меркурії. Б. На Місяці. В. На Землі. Г. На Марсі. Д. На Венері. Відповідь. Г.

8.7. Чому на поверхні Венери переважають червоні кольори?
А. На Венері атмосфера пропускає сонячне випромі­
нювання практично тільки в червоній частині спектра.
Б. Поверхня Венери має температуру +480 °С і світить­
ся в червоній частині спектра. В. На Венері багато дію­
чих вулканів, із яких витікає розплавлена магма червоно­
го кольору. Г. На Венері дують сильні вітри й виникають
пилові бурі, під час яких червоний пісок здіймається в по­
вітря. Д. На Венері багато заліза, тому іржа дає червоний
колір поверхні.

Відповідь. А; Б.

91

g-BANOHL

8.8. Чи зможуть космонавти ходити по поверхні Венери?

А. Зможуть ходити без скафандрів, бо там такі ж умови, як на Землі. Б. Зможуть ходити в скафандрах. В. Не змо­жуть ходити навіть у скафандрах, бо атмосферний тиск 90 атм не витримає жоден скафандр. Г. Не зможуть ходи­ти навіть у скафандрах, бо на Венері нема твердої поверх­ні. Д. Не зможуть ходити, бо сильні кислотні дощі виве­дуть із ладу будь-який скафандр. Відповідь. В.

8.9. Чому зникли «канали» на Марсі?

А. Канали випарувались. Б. Канали були оптичною ілю­зією. В. Канали занесло піском. Г. Канали замулило під час сильних дощів. Д. Канали замерзли, бо на Марсі змі­нився клімат. Відповідь. Б.

10. 
    Чим пояснюється червоний колір марсіанського ґрунту?
    А. На Марсі атмосфера пропускає сонячне випромінюван­
    ня тільки в червоній частині спектра. Б. Поверхня Мар­
    са має температуру +500 °С і світиться в червоній частині
    спектра. В. На Марсі багато діючих вулканів, із яких ви­
    тікає розплавлена магма червоного кольору. Г. На Марсі
    дують сильні вітри й виникають пилові бурі, під час яких
    червонуватий пісок здіймається в повітря. Д. На Марсі ба­
    гато заліза, тому іржа дає червоний колір поверхні.
    Відповідь. Г; Д.
    
11. 
    Чому поверхню Меркурія часто порівнюють із поверхнею
    Місяця? Чим схожі поверхні цих тіл і чим відрізняються?
    Відповідь. Меркурій та Місяць схожі тим, що там відсутня
    атмосфера й на поверхні безліч кратерів. Різниця в тому,
    що вдень поверхня Меркурія нагрівається до вищої темпе­
    ратури.
    
12. 
    Чому Венеру вважають негостинною для людей планетою?
    Відповідь. Бо на поверхні Венери всюди, від екватора до
    полюсів, температура і вдень і вночі не опускається нижче
    за +480 °С , в атмосфері майже немає кисню, а тиск сягає
    90 атм. За таких умов космонавти навіть у скафандрах не
    зможуть жити на поверхні Венери.
    
13. 
    Які є докази того, що колись на поверхні Марса існувала
    вода в рідкому стані та були моря?
    

92

8.14. Чи випадають на Марсі дощі?

8.15. Із чого складаються полярні шапки Марса?

УРОК 9

дізнатися про природу супутників планет-гігантів та Плутона.

1. 
   Юпітер.
   
2. 
   Сатурн.
   
3. 
   Уран.
   
4. 
   Нептун.
   
5. 
   Плутон.
   

Цей урок присвячено вивченню зовнішніх планет Сонячної системи. їх об'єднує значна відстань від Сонця, хоча самі пла­нети дуже різні. Юпітер, Сатурн, Уран і Нептун за своїми розмі­рами, середніми густинами та хімічним складом значно відріз­няються від планет земного типу і справді заслуговують назви планет-гігантів. Спільною рисою цих планет є також те, що во­ни мають численні «родини» супутників, досить різних за свої­ми властивостями.

93

g-BANOHL

Розділ II

Однак Юпітер і Сатурн, з одного боку, та Уран і Нептун, з другого, істотно різняться між собою. Різниця полягає не стільки в розмірах цих пар планет (хоча й у цьому теж), скіль­ки в їхньому хімічному складі. Юпітер і Сатурн — воднево-ге­лієві планети (у приблизно середньокосмічному співвідношен­ні між ними) з домішками льодяної компоненти (вода, аміак, метан) і важкої компоненти (силікати, метали), сконцентрова­ної в їхніх відносно невеликих ядрах. Уран і Нептун склада­ються в основному з льодяної компоненти (вода, аміак, метан, вуглекислота), хоча в мантіях цих планет зазначені речовини перебувають у рідкому стані, а вміст водню та гелію там мен­ший від 10 % . Указана різниця є наслідком розподілу речовини в протопланетній хмарі. У районі теперішніх Юпітера й Сатур­на утворився максимум поверхневої густини, де відбулося на­копичення водню та гелію під час витиснення їх із внутрішньої зони під впливом потужного сонячного вітру тоді, коли Сонце проходило у своєму розвитку стадію Т Тільця, тобто приходило в стан рівноваги після початку в його ядрі термоядерних реак­цій і додавання до термодинамічного тиску променевого.

Специфічною особливістю Урана є зворотний напрямок йо­го осьового обертання (кут між напрямками на північні полюси його орбіти й самою планетою становить 98°). Це різко виділяє Уран з-поміж інших планет і є, певно, наслідком якоїсь ката­строфічної події в його історії.

Спільним для планет-гігантів є наявність значного магніт­ного поля дипольного типу (серед планет земного типу подібне магнітне поле має лише Земля). Особливо виділяється своїм ве­ликим магнітним полем і протяжною магнітосферою велетень серед планет — Юпітер. Істотну відмінність має й магнітне поле Нептуна: центр його магнітного диполя не збігається з центром планети, а знаходиться приблизно посередині між центром і по­верхнею Нептуна.

Цікавою проблемою є стан водню в глибоких шарах Юпі­тера. Справа в тому, що в періодичній системі елементів Гідро­ген знаходиться в першій групі, де решта елементів — це мета­ли. Теоретичні дослідження показують, що за великих тисків (^10 Мбар) водень також мусить переходити в металічний стан. А такі тиски мають досягатися в надрах Юпітера за мо­делями його внутрішньої будови. У той же час проблема мета­лічного водню може мати велике практичне значення. Мала

94

молекулярна маса водню заважає його використанню як еколо­гічного палива, утримання водню в металічному стані допомог­ло б розв'язати цю проблему.

Плутон зовсім не схожий на планети-гіганти. Відкритий у 1930 p., він був найменшою за розміром і найменш відомою з великих планет. Але з відкриттям у 90-х роках минулого сто­ліття багатьох тіл, які рухаються навколо Сонця на відстанях, дещо більших або менших від Плутона, стало зрозуміло, що на­справді Плутон є найбільшим представником нового утворен­ня в Сонячній системі — зовнішнього поясу астероїдів. Він ді­став назву поясу Койпера на честь американського астронома Дж. Койпера, який передбачав його існування ще в 50-х роках. Виникла дискусія про статус Плутона, і було вирішено все ж продовжувати вважати його однією з великих планет, щоб не вносити змін до великої кількості навчальної та науково-по­пулярної літератури. Однак відкриття в останні роки в поясі Койпера об'єктів якщо не більших від Плутона, то принаймні зіставних із ним за розмірами (деякі вагання пов'язані тут із невизначеністю їхньої відбивної здатності) знову ставлять пе­ред астрономами питання про класифікацію Плутона. Хоча де­якою мірою це питання стосується не суті справи, а лише пев­ної традиції.

_т

Газово-рідкі планети; Велика Червона Пляма; хімічний склад; не-теплове випромінювання; зони та смуги хмар; магнітне поле; джере­ло внутрішньої енергії; планети-гіганти; шари хмар.

Відповіді на тести та вправи з підручника «Астрономія-11»

9.1. В. 9.2. Г. 9.3. Г. 9.4. Д.

5. 
   Планети-гіганти мають великі розміри, невелику густи­
   ну та складаються з водню, гелію та льодяної компоненти.
   
6. 
   За хімічним складом Юпітер нагадує зорі, і на ньому від­
   сутня тверда поверхня. До того ж, Юпітер має всередині
   настільки великі запаси тепла, що випромінює дещо біль­
   ше енергії, ніж отримує від Сонця.
   
7. 
   У воднево-гелієвій мантії Сатурна гелій утворює краплі
   (бо в разі підвищення тиску виникає явище неповної роз­
   чинності гелію у водні), які конденсуються в атмосфері як
   своєрідний туман і потім випадають у вигляді дощу.
   

95

8. 
   Вісь обертання Урана лежить майже в площині його орбіти,
   тому тропічна зона майже збігається з Полярним колом.
   
9. 
   593,4 млн км та 968,2 млн км.
   

9.1. Які гази є основним компонентом атмосфер планет-гі-

А. Кисень і азот. Б. Водень і кисень. В. Азот і водень. Г. Ки­сень і вуглекислий газ. Д. Водень і гелій. Відповідь. Д.

9.2. Велику Червону Пляму помічено на планеті:

А. Плутон. Б. Юпітер. В. Уран. Г. Сатурн. Д. Нептун. Відповідь. Б.

9.3. Велика Чорна Пляма знаходиться на планеті:

А. Юпітер. Б. Сатурн. В. Уран. Г. Нептун. Д. Плутон. Відповідь. Г.

9.4. Коли астрономи відкрили Велику Червону Пляму на
Юпітері?

А. 300 років тому. Б. 100 років тому. В. 20 років тому (АМС «Піонер»). Г. 10 років тому (АМС «Вояджер-1»). Д. 2000 року (космічним телескопом «Габбл»). Відповідь. А.

9.5. Велику Червону Пляму утворює:

А. Велетенський вулкан на поверхні Юпітера. Б. Велетен­ський вулкан на поверхні Сатурна. В. Вихор в атмосфері Юпітера. Г. Вихор в атмосфері Нептуна. Д. Вогнище або­ригенів на супутнику Юпітера — Європі. Відповідь. В.

9.6. Велику Чорну Пляму утворює:

А. Велетенський вулкан на поверхні Сатурна. Б. Веле­тенське провалля на поверхні Урана. В. Вихор в атмосфе­рі Юпітера. Г. Вихор в атмосфері Нептуна. Д. Чорна діра в хмарах Урана. Відповідь. Г.

9.7. Температура під хмарами планет-гігантів:

А. Збільшується, бо в надрах цих планет відбуваються тер­моядерні реакції. Б. Збільшується, бо в надрах цих планет

96

g-BANOHL

Розробки окремих уроків

зростають тиск і густина. В. Зменшується, бо білі хмари на цих планетах відбивають сонячну енергію. Г. Зменшу­ється, бо суцільна хмарність не пропускає сонячної енер­гії і на поверхні цих планет стоїть лютий мороз -200 °С . Д. Залишається сталою. Відповідь. Б.

9.8. Під хмарами на поверхні Юпітера можуть існувати:

А. Материки й океани рідкої води за температури +20 °С . Б. Тверда поверхня з металічного водню за температури -250 °С .В. Океан рідкого водню за температури +2000 °С . Г. Крига й замерзлий океан із води. Д. Крига й замерзлий океан із метану. Відповідь. В.

9.9. На якій планеті Сонячної системи в хмарах найнижча
температура опускається до -215 °С ?

А. На Землі. Б. На Марсі. В. На Юпітері. Г. На Сатурні. Д. На Урані. Е. На Нептуні. Відповідь. Д.

9.10. Яка планета Сонячної системи наприкінці XX ст. знахо­
дилась найдалі від Сонця?

А. Юпітер. Б. Сатурн. В. Уран. Г. Нептун. Д. Плутон. Відповідь. Г.

9.11. У 2000 році спостерігалось сполучення Юпітера та Сатур­
на, коли ці планети знаходились майже на одній прямій із
Сонцем. Як можна обчислити наступну дату такого сполу­
чення?

Відповідь. За допомогою формули для синодичного періо­
ду обертання планети: — = , де Т_г, Т₂ —сидерич-

S Ті Т₂

ні періоди обертання Юпітера та Сатурна. Наступне спо­лучення Юпітера та Сатурна буде у 2020 році.

9.12. Обчисліть свою вагу на поверхні Плутона.

9.13. Освітленість планет сонячними променями зменшується

97

9.14. Де на Урані знаходяться тропіки, якщо площина екватора утворює з площиною його орбіти кут 98° ? Відповідь. На широті 82°.

УРОК 10