Зміст Загальні засади дошкільної педагогіки


Діти з проблемами розвитку



бет4/33
Дата25.02.2016
өлшемі2.23 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   33

Діти з проблемами розвитку

Покликання педагога полягає у створенні умов для розвитку кожної дитини з урахуванням її можливостей. У сучасному світі значно зросла кількість дітей з порушен­нями нормального розвитку: якщо у середині XX ст. 60—70 % новонароджених були практично здоровими, то сьогодні до 40—50 % дітей мають певну схильність до змін у розвитку. Кількість дітей зі складними розладами розвитку за цей час майже не змінилася (4—5 %), однак значно більше дітей з «межовим». Їх розвиток може бути набли­жений до нормального лише за умови правильного виховання і спеціального навчання.

До дітей із проблемами розвитку належать діти з пору­шеннями інтелекту (розумово відсталі); з відхиленнями у пізнавальному розвитку (із затриманням психічного розвит­ку); з порушеннями слуху; з порушеннями зору; з порушен­ням опорно-рухового апарату; з порушенням мовлення; з емоційними розладами, у тому числі з раннім дитячим аутизмом (хворобливим станом психіки); з порушеннями пове­дінки і діяльності; з важкими комплексними порушеннями. Дітям із вродженими і набутими вадами розвитку по­трібні спеціальні умови виховання і навчання, спрямовані на коригування їхніх недоліків, просування у загальному розвитку і соціалізації. Працюють з ними педагоги, спеціа­лісти у галузі корекційної педагогіки, яка раніше мала наз­ву дефектологія.

Систему спеціального навчання застосовують щодо ді­тей таких категорій:

— з порушеннями у розвитку. Вони відстають у психо­фізичному розвитку внаслідок порушення діяльності одного або кількох аналізаторів (зорового, слухового, ру­хового, мовного), а також унаслідок органічного ураження центральної нервової системи;

— з відхиленнями у психофізичному розвитку. Мають відхилення у розвитку аналізаторів, вираженість яких не так різко обмежує їхні можливості, як у дітей з порушен­нями у психофізичному розвитку;

— з обмеженими можливостями здоров'я. Порушення у розвитку цих дітей надають їм особливий статус, тобто певні пільги (за традиційною термінологією — діти-інваліди);

— з особливими освітніми потребами. Для цієї катего­рії дітей необхідні спеціальна корекційна підтримка і спе­цифічні методи навчання, які можуть бути забезпечені і в загальноосвітньому дошкільному закладі, і в дошкільних закладах компенсуючого типу.

До основних категорій порушень розвитку дітей на­лежать:

— порушення інтелекту (розумово відсталі діти): діти з відносно легкою, неглибокою розумовою відсталістю (сту­пінь дебільності); діти з глибокою розумовою відсталістю (ступінь імбецильності); діти з найважчою, глибокою розу­мовою відсталістю (ступінь ідіотії);

— затримання психічного розвитку. Для цих дітей ха­рактерні гетерохронність (різночасовість) проявів відхилень і суттєві відмінності у їх вираженні та прогнозуванні наслід­ків. Ці відхилення зумовлені біологічними або соціальни­ми чинниками, а також різними варіантами їх поєднання;

— порушення зору: сліпота, слабкий зір, косоокість та амбліопія (косоокість із пониженням гостроти зору);

— порушення слуху: глухота, туговухість, пізня втра­та слуху (у 3—4 роки і пізніше);

— порушення опорно-рухового апарату: дитячий цере­бральний параліч, поліомієліт, уроджена патологія опор­но-рухового апарату, травматичні ушкодження спинного і головного мозку, поліартрит, захворювання скелета;

— порушення мовлення: системні порушення мовлен­ня (алалія, афазія); порушення будови і функцій мов­леннєвого апарату (ринолалія, дизартрія, складна дислалія); порушення читання і письма (дислексія, дисграфія); темпоритмічні порушення мовлення (заїкання); порушен­ня мотивоутворюючої функції мови (мутизм);

— емоційні розлади: ранній дитячий аутизм (перева­жання замкнутого внутрішнього життя, активна самоізо­ляція від зовнішнього світу); емоційні розлади, спричине­ні ранньою розлукою з матір'ю; фобічні (грец. — страх) тривожні розлади;

— важкі множинні порушення характеризуються по­єднанням двох або кількох виражених психофізичних по­рушень.

Діти з порушеннями розвитку мають спільні та спеціальні труднощі, пов'язані з характером і вираженістю первинних порушень, особливостями вторинних. Первинні порушення обумовлені безпосередньо хворобою, вторинні виникають унаслідок первинних порушень, піддаються впливу ранньої корекційної допомоги. Специфічні труднощі, з якими стикаються хворі діти, обумовлені характером і мірою вираженості відхилень, умовами соціально-педагогічного оточення на ранніх етапах розвитку. Спільними проблемами цих дітей є соціальна дезадаптованість: низь­кий рівень психічних процесів (уваги, сприймання, мислення, пам'яті); несформованість мотиваційної та емоційно-вольової сфер; знижена довільність психічних процесів, діяльності та поведінки; труднощі оволодіння мовою; відхилення у сприйманні, осмисленні та використанні ін­формації з навколишнього середовища.

Корекційна педагогіка вивчає особливості фізичного і психічного розвитку, закономірності організації корекційного навчально-виховного процесу, розробляє спеціальні засоби навчання і виховання дітей з особливими потребами. Актуальною проблемою виховання є їхня інтеграція в сус­пільство відповідно до визначених міжнародними законо­давчими документами прав кожної дитини на життя, захист, освіту тощо.

Багато дітей із серйозними і стійкими патологіями роз­витку перебувають під постійним наглядом і опікою ліка­рів, психологів, дефектологів у спеціальних дошкільних викладах компенсуючого або корекційного типу. Діти з не­різко вираженими відхиленнями у розвитку за бажанням батьків можуть виховуватися у дитячих садках загально-розвивального типу. Інтегроване виховання (спільне виховання з дітьми з нормальним розвитком) можливе в таких формах:

— комбінована інтеграція (виховання у масових гру­пах одного-двох дітей з наближеним до вікової норми рів­нем психофізичного і мовного розвитку, здатних до само­обслуговування та психологічно готових до спільного зі здоровими ровесниками навчання);

— часткова інтеграція (діти, які не можуть разом зі здоровими ровесниками оволодіти передбаченим програ­мою навчальним і виховним матеріалом, перебувають у їх­ній групі лише частину дня);

— тимчасова інтеграція (дітей із проблемами розвитку об'єднують зі здоровими дітьми один-два рази на місяць для загальних форм виховної роботи).

Інтегроване виховання в будь-якій формі передбачає обов'язкове керівництво вихователя-дефектолога, участь психолога.

Включення неповноспроможних дітей у групи здоро­вих однолітків потребує ранньої діагностики, спеціально­го навчання, максимальної корекційної психолого-педагогічної підтримки, допомоги батьків, а також відповідного обладнання, спеціальних засобів реабілітації. Дорослі (батьки, члени сім'ї, педагоги) мають володіти вичерпною інформацією про стан здоров'я дитини, її психофізичні особливості, темпи і рівень загального розвитку. Педаго­гічна діагностика має проаналізувати особливості розвит­ку дитини, визначити її потенційні можливості, задатки та інтереси, які можуть бути використані як опорні ланки у розробленні та здійсненні корекційно-розвивальних впливів. Застосування методів педагогічної діагностики у навчанні й вихованні дітей сприяє своєчасному виявленню їхніх труднощів, цілеспрямованому аналізу поведінки й діяльності, встановленню причин відхилень у розвитку, добору засобів корекційних впливів.

Важливою є готовність педагогів дошкільних закладів до залучення дітей із проблемами розвитку в колектив од­нолітків, а також позитивне ставлення до них інших дітей. Педагоги і батьки неповноспроможних дітей повинні усві­домлювати необхідність співробітництва сім'ї й дитячого садка, працювати на засадах рівноцінного партнерства, здійснювати ефективне розвивально-корекційне навчання і виховання дитини з метою подолання несприятливих тенденцій її розвитку. Включення дітей у звичайні групи сприяє їхній соціалізації, оволодінню необхідними для життя в суспільстві вміннями. Здорові діти також здобува­ють новий досвід: вчаться розуміти і сприймати інших лю­дей, співчувати дітям, які мають проблеми, допомагати їм долати труднощі.

Нині в Україні ведеться цілеспрямований пошук спо­собів інклюзії (включення) дітей з особливими потреба­ми в загальнорозвивальні дошкільні заклади та школи. Створюються передумови для інтеграції дітей з особли­вими потребами в активне життя суспільства, що перед­бачає:

— рівний доступ до суспільства для всіх людей, у тому числі й з обмеженими можливостями, на основі однакових громадянських прав, свобод, привілеїв;

— забезпечення рівних можливостей для відповідаль­ного вибору в житті;

— створення для дітей з особливими потребами можливостей реабілітації у природному соціальному оточенні;

— ефективну взаємодію освітніх закладів з батьками, залучення їх до навчального процесу;

— партнерство педагогів, батьків, дефектологів, психологів, фізичних реабілітологів, соціальних працівників у оцінюванні потреб і перспектив розвитку дитини, визначенні індивідуальної програми її виховання і навчання.

Актуальність і значущість цієї роботи є дуже важливою, оскільки соціально-педагогічна підтримка і реабілітація дітей з особливими потребами розвитку, створення умов для їхньої успішної соціальної і психофізіологічної адаптації, розвиток їхньої життєвої компетентності є принциповою ознакою демократичної освіти і суспільного життя.

1.3. Педагогічне дослідження в галузі дошкільної педагогіки

Розвиток кожної науки залежить і від того, як здобуває вона нові факти, аналізує явища, виводить і обґрунтовує закони. Це залежить від особливостей процесу пізнання, використовуваних методології і методів оцінювання здобу­тих результатів. Педагогіка вимагає особливої точності та об'єктивності наукових даних, адже вона має справу з найскладнішим і особливо делікатним явищем — вихован­ням людини.



Методологія педагогічного дослідження

Дошкільна педагогіка, як і будь-яка наука, може ус­пішно розвиватися за умови постійного поповнення новими фактами. Для нагромадження, пізнання та інтерпретації їх потрібен добір науково обґрунтованих методів дослідження, що залежать від сукупності методологічних принципів - основних положень, на яких ґрунтується дослідницьке і практичне перетворення педагогічних систем. Вони повин­ні бути обґрунтованими, узагальненими і обов'язковими для виконання. Система вихідних положень, принципів, способів пізнання, перетворення дійсності утворює методо­логію науки, яка репрезентує компоненти наукового до­слідження, об'єкт, предмет, завдання аналізу, сукупність необхідних для їх вирішення дослідницьких засобів, а та­кож формує уявлення про послідовність дій дослідника у процесі розв'язання поставлених завдань. З огляду на це методологія педагогіки як науки є сукупністю положень про педагогічне пізнання і перетворення дійсності.

Основою методології педагогіки є вчення про структу­ру і функції педагогічного знання; вихідні, фундаменталь­ні педагогічні положення (теорії, концепції, гіпотези), які мають загальнонаукове наповнення; вчення про логіку і методи педагогічного дослідження, способи використання здобутих знань для вдосконалення педагогічної практики. Ця схема співвідноситься з методологією педагогіки і її га­лузей, що виникають на межі наук.

Визначальні положення про мету, структуру, функції і методи науково-педагогічного дослідження формують методологію педагогічного дослідження, яка передбачає об'єктивний розгляд педагогічних явищ у їх розвитку та взаємозв'язку.



Педагогічне дослідження процес наукового визначення, вивчення та аналізу результатів актуальної педагогічної проблеми.

Виховання є надзвичайно складним процесом, остаточ­но вирішити проблеми якого практично неможливо, що обумовлює постійну необхідність нових наукових досліджень. Творчий цілеспрямований пошук шляхів удосконалення виховання і навчання дітей дошкільного віку утворює зміст педагогічного дослідження. Ґрунтується воно на вихідних положеннях, які об'єднуються у концепцію дослідження — систему вихідних теоретичних положень, яка є основою дослідницького пошуку. У процесі науково-м» пошуку прийняті вихідні положення перевіряють, роз­пинають, коригують, за необхідності — відкидають (зміна або модернізація концепції).

Педагогічне дослідження здійснюється на теоретико-методологічному, теоретичному і методичному, а також к історико-педагогічному рівнях. Теоретико-методологіч­ний рівень педагогічного дослідження спрямований на аналіз існуючих і створення нових педагогічних теорій. Ефективність таких досліджень оцінюють за ступенем новизни і теоретичної значущості здобутих результатів та їх впливу на розвиток педагогіки. Теоретичний і методич­ний рівні забезпечують вирішення теоретичних і методич­них проблем навчання і виховання дітей. їх ефективність пов'язують насамперед із якістю розв'язання конкретних навчально-виховних завдань. 1сторико-педагогічне дослі­дження має на меті вивчення конкретних проблем історії педагогіки. Його ефективність обумовлена не лише но­визною виявлених дослідником даних, а й прогностич­ним їх значенням для розвитку науки і практики. Ефек­тивність дослідження оцінюють за результатами постав­лених завдань.

Структурними елементами науково-педагогічного до­слідження є вибір об'єкта і предмета дослідження, форму­лювання його мети, завдань і гіпотези, вибір і застосуван­ня методів, аналіз одержаних результатів, формулювання висновків та науково-практичних рекомендацій.

Педагогічне дослідження є складним, тривалим проце­сом, який охоплює кілька етапів:

1. Обґрунтування проблеми дослідження. Для цього необхідно вивчити теорію, історію питання, реальний стан його на даний час. Проблема дослідження відображає не відповідність між уявленнями про питання та його суть характеризує суперечність між типовим станом явища, яке досліджують, і вимогами до нього. Проблема має бути актуальною; у виборі об'єкта і предмета дослідження ви ходять з потреби його вивчення. Визначення проблеми вимагає особливого бачення, заснованого на досвіді наукової діяльності та знаннях. Вирішення проблеми і є метою до слідження. На основі теоретичного аналізу і реального ста ну проблеми на практиці дослідник визначає конкретні завдання.

Об'єктами педагогічного дослідження є елементи педа­гогічної системи. На відміну від предмета, об'єкти дослідження існують незалежно від дослідника. Предметом дослідження є частина об'єкта, яка безпосередньо підлягає дослідженню. Проблема дослідження завжди пов'язана з удосконаленням предмета дослідження, поліпшенням йо­го стану в педагогічній практиці, поглибленням теоретич­них уявлень про нього.

В організації дослідження особливо важливим є фор­мулювання гіпотези (наукового припущення), яка перед­бачає процес і висновки дослідження. Це припущення ви­будовується на попередньому вивченні проблеми. Наукове дослідження неможливе без висунення і перевірки гіпотез. Успішність дослідження і його значущість великою мірою залежать від того, наскільки плідною є гіпотеза, чи вияв­ляє вона закономірності, чи створює передумови для побу­дови нових наукових концепцій.

Перший етап закінчується вибором методів досліджен­ня на основі специфіки проблеми і завдань, які поставив перед собою дослідник. Такими завданнями можуть бути вивчення проблеми, прийомів і операцій, спрямованих на досягнення мети дослідження та вирішення його завдань. Методи повинні відповідати етапові дослідження. Наприк­лад, для початкового етапу придатні методи теоретичного пошуку: підбір та опрацювання наукових джерел, вивчен­ня педагогічної практики тощо.

2. Вирішення поставлених завдань. Для практичної пе­ревірки гіпотези застосовують констатуючі, формуючі та контрольні методи. Насамперед дослідник вивчає первин­ний стан педагогічного явища, вдаючись до констатуючих методів: спостереження, бесіди, вивчення матеріалів робо­ти дошкільних закладів, соціометрії, експерименту. Виконання формуючих методів вносить зміни у педагогічний ін( , які дослідник вважає необхідними для досягнення ні (спостереження, експеримент, бесіди, опитування педагогів і батьків, вивчення робіт дітей, тестування). За допомогою контрольних методів виявляють успішність застосування формуючих методів.

Для оцінки правильності дослідницького пошуку, а за необхідності — коригування його, дослідник постійно використовує моніторинг (англ. monitoring — спостереження) — збір, обробку та аналіз інформації про хід дослідження, його проміжні та остаточні результати. Основою моніторингу є система діагностики, яка передбачає необхідний набір критеріїв (узагальнених показників).

3. Теоретичний аналіз результатів, формулювання висновків і педагогічних рекомендацій, упровадження їх у практику. Цей етап завершує дослідження. З'ясувавши, що гіпотеза не підтвердилася, дослідник змушений висунути нову і відповідно до неї здійснити нове дослідження. Про успішність дослідження свідчить використання його результатів у теорії і практиці дошкільного виховання.

Педагогічне дослідження у сфері дошкільної педагогіки має такі суттєві особливості, зумовлені його об'єктом:

— особистість дитини перебуває на стадії становлення, і ому дослідження повинно сприяти її розвитку;

— оскільки кожне досліджуване явище, що розвивається, пов'язане з іншими, то його необхідно вивчати по­слідовно, зважаючи не лише на окремо взяті параметри, а й на їх зв'язок з іншими аспектами розвитку;

— дослідження проблем дошкільної педагогіки, як правило, здійснюється в умовах реального педагогічного процесу;

— вивчення особливостей виховання і розвитку дитини має відбуватися з відома батьків і педагогів.

Необхідною умовою успіху педагогічного дослідження є його зв'язок із практикою. Специфіка його зумовлена не­рівномірністю перебігу процесів виховання і розвитку, непередбачуваністю їх результатів. Дослідження покликане здобути різнобічні дані про динаміку розвитку педагогіч­ного явища з огляду на умови, в яких воно функціонує. Результати педагогічного дослідження, як правило, потребу­ють тривалої перевірки, бо виявляються не відразу. Попри те, саме завдяки таким дослідженням пропонуються і реалізовуються найсуттєвіші нововведення в педагогічну практику.

Отже, головним критерієм ефективності науково-педа­гогічного дослідження є здобуття нового наукового резуль­тату, що є передумовою вдосконалення процесу виховання і навчання дітей.

Методи наукового дослідження в галузі дошкільної педагогіки

Відповідно до логіки наукового пошуку реалізується методика дослідження — комплекс теоретичних та емпі­ричних (заснованих на досвіді) методів, поєднання яких забезпечує найдостовірніше дослідження такого складно­го і багатофункціонального об'єкта, як процес виховання.



Методи педагогічного дослідження — сукупність прийомів, опе­рацій, спрямованих на вивчення педагогічних явищ і розв'язання різноманітних науково-педагогічних проблем.

Традиційно методи педагогічного дослідження поділя­ють на основні (педагогічне спостереження, експеримент) і допоміжні (аналіз продуктів діяльності, бесіда, тестування та ін). Використовуючи основні методи, здобувають базові дані про виховання і розвиток дитини, допоміжні — ілюс­тративну інформацію.

Методи педагогічного дослідження класифікують за різними критеріями:

— за метою дослідження: методи теоретичного пошу­ку, виявлення шляхів удосконалення практики;

— за джерелами одержання інформації: методи вивчен­ня теоретичних джерел, аналізу реального педагогічного процесу;

— за способами обробки й аналізу даних дослідження: методи якісного аналізу, кількісної обробки матеріалу та ін.

Для дослідження у сфері дошкільної педагогіки важ­ливо використовувати методи, які допомагають одержати якомога більше нових різнобічних даних про розвиток і виховання дитини.

За природою методи педагогічного дослідження поді­ляють на теоретичні (порівняльно-історичний аналіз, ме­тоди моделювання, методи причинно-наслідкового аналі­зу) і практичні (вивчення реального педагогічного процесу в природних умовах за допомогою спостереження, бесіди, анкетування, аналізу документів; вивчення педагогічного процесу в змінених умовах під час проведення експери­менту).

Дослідження починають з формулювання та обґрунтування проблеми. Цю роботу здійснюють, застосовуючи теоретичні методи дослідження, що забезпечує новизну поставленої проблеми, проникнення в закономірності процесів виховання і розвитку. Використання теоретичних методів передбачає опрацювання літературних джерел: державних документів про освіту, історико-педагогічної та наукової літератури із суміжних наук, архівних документів, педагогічної періодичної преси, фольклор­них творів.

Теоретичне дослідження значно складніше, ніж просто вивчення спеціальної літератури. Воно передбачає постій­ний причинно-наслідковий аналіз педагогічних явищ, зіставлення, порівняння, перехід від абстрактного до конкретного, узагальнення, продукування висновків.

Для успішного використання всіх методів необхідні дані емпіричного рівня пізнання. Це означає, що теоретич­ний та емпіричний способи нерозривно пов'язані, у конкретному педагогічному дослідженні вони існують у єд­ності та взаємодії.

До практичних методів педагогічного дослідження належать педагогічне спостереження, педагогічний експе­римент, бесіда, вивчення продуктів діяльності дитини, соціометрія, незалежні характеристики (педагогічний консиліум), тестування, аналіз документів виховного процесу, математична статистика, моделювання та ін.



Метод педагогічних спостережень. Ґрунтується на безпосередньому сприйманні педагогічних явищ і процесів у цілісності та динаміці.

Педагогічне спостереження спеціально організоване, ціле­спрямоване, систематичне та планомірне сприйняття досліджува­ного об'єкта в умовах повсякденного життя.

Головним завданням спостереження є збір фактів, де­тальна фіксація їх суттєвих ознак. Наукова його цінність полягає в тому, що воно є найбезпосереднішим способом одержання дослідних даних, оскільки дитина, не знаючи, що вона є об'єктом дослідження, поводить себе невимуше­но, природно, а дослідник може простежити явище, яке його цікавить, у всій повноті. Спостереження як метод на­укового педагогічного дослідження використовують щодо дітей будь-якого віку.

Однак спостереження не дає змоги оперативно зібрати матеріал, оскільки дослідник не може спровокувати яви­ще, яке його цікавить, а мусить вичікувати його. Крім того, факти, що є об'єктом спостереження, пов'язані з багатьма супутніми явищами: за дитиною необхідно спостерігати довго і неодноразово; при повторному спостереженні неможливо побачити точно ідентичне явище, що унеможливлює перевірку раніше отриманих даних.

Успіх дослідника залежатиме від того, наскільки чітко визначено мету, об'єкт, план і спосіб систематизації даних. Формулюючи мету, насамперед слід з'ясувати, яке педагогічне явище буде вивчатися (наприклад, педагогічні умови виховання самостійності у молодших дошкільників). Залежно від мети дослідження обирають його об'єкт (дитину відповідної статі та віку) і ситуації, в яких здійс­нюватиметься спостереження (наприклад, у режимних процесах — під час вживання їжі, вдягання і роздягання). Важливим аспектом є складання плану дослідження (основних і проміжних етапів роботи), який має охоплювати весь перебіг спостереження, враховуючи можливі зміни спостережуваного явища (суб'єктивні — стан здоров'я, настрій дитини; об'єктивні — наявність у групі необхідного обладнання, санітарний стан ванної кімнати, порядок у спальні тощо). Результати будуть об'єктивнішими і досто­вірнішими за систематичних і багаторазових спостере­жень у різний час і за різних умов, використання різних засобів фіксації (відеозапис, фотографування, хрономет­раж, протокольні записи та ін.) мовлення, емоційних реак­цій, поведінки і діяльності. Виявлені факти слід реєстру­вати не ізольовано, а разом з тими, що їх супроводжують і можуть мати значення для аналізу. При цьому недопусти­мими є оцінні судження.

Педагогічне спостереження може бути безпосереднім (здійснюване безпосередньо дослідником) і опосередкованим (здійснюване особами, які працюють за програмою дослідника); безперервним (педагогічне явище спостеріга­ють у розвитку від його початку до кінця) і дискретним (лат. — поділений, перервний) — якщо є неодно­разове спостереження тривалого процесу.

Задля досягнення необхідного результату спостережен­ня повинно бути систематичним, об'єктивним і тривалим. Ці вимоги зумовлені тим, що кожна педагогічна ситуація і кожен акт поведінки дитини є неповторними, а оскільки дослідник не втручається у перебіг спостережуваного яви­ща, він повинен утриматися і від схильності до орієнтації нетипові «середньостатистичні» явища.

Іноді в педагогічному дослідженні використовують ме­тод самоспостереження — цілеспрямованого фіксування об’єктом педагогічного дослідження себе самого: думок, почуттів, душевного стану. Мета його полягає у з'ясуванні глибини усвідомлення дитиною себе. При цьому слід враховувати, що дитині дошкільного віку легше намалювати свій стан, ніж розповісти про нього.

Педагогічний експеримент. Є найпоширенішим методом досліджень у сфері дошкільної педагогіки.

Педагогічний експеримент — комплексний дослідницький метод, суть якого полягає в дослідженні педагогічного явища у спеціально створених умовах, організованих ситуаціях.

Надзвичайно важливо, щоб спеціально створені умови сприяли об'єктивному виявленню й аналізу досліджуваних явищ.

Педагогічний експеримент використовують з метою:

— встановлення причинно-наслідкових зв'язків між певними педагогічними впливами і досягнутими результатами;

— порівняння ефективності двох або кількох варіантів швів, умов і вибору з них оптимального з огляду на певний критерій (ефективність, затрачений час, засоби та ін.);

— виявлення необхідних умов для реалізації конкрет­них завдань відомими засобами;

— дослідження особливостей перебігу певного процесу в нових умовах тощо.

На відміну від інших методів дослідження педагогіч­ний експеримент дає змогу виокремити явище, що вивчається; цілеспрямовано змінювати умови педагогічного впливу на дітей; оперативно зібрати великий фактичний матеріал; повторювати окремі педагогічні явища приблиз­но в однакових умовах. За його допомогою отримують фак­ти і водночас перетворюють педагогічні явища. Експери­мент об'єктивніший метод дослідження, ніж спостережен­ня, оскільки його методика містить чіткі критерії фіксації та обробки даних. Однак він потребує тривалішої й ретель­нішої підготовки. Значно простіший аналіз протоколу екс­перименту, адже його вибудовують відповідно до заданої методикою послідовності. Аналіз педагогічних фактів і явищ може бути виражений у цифрових показниках.

Щоправда, іноді під час експерименту дитина може поводитися неприродно, що не дає змоги сформувати цілісне уявлення про її особистість.

Залежно від завдань і умов проведення розрізняють природний експеримент (здійснюється у межах педагогіч­ного процесу і є поширеним) і лабораторний (відбувається у спеціально створених умовах). Залежно від часу проведення педагогічний експеримент може бути короткочасним і тривалим. За метою дослідження розрізняють констатуючий (виявлення стану досліджуваного явища), формуючий (перетворення досліджуваного явища) і контрольний (аналіз ефективності запропонованої системи педагогічних впливів) експерименти.

Ефективність використання експериментальних методів у педагогічному дослідженні залежить від якості теоретичного аналізу і вивчення масової практики, чіткої" формулювання дослідницького апарату: мети, завдання, гіпотези та ін. Не менш важливо заздалегідь визначити конкретну кількість експериментальних об'єктів, тривалість експерименту та способи одержання необхідної ін формації на кожному його етапі. Цінність даних залежить від ретельності виконання програми експериментальної роботи, від поєднання його з іншими методами. Дбаючи про достовірність експериментальних даних, дослідник повинен дотримуватися інструкції експерименту, послідовності виконання завдань, уважно фіксувати особливості реакцій дітей і вихователя, уміти налагодити з ними контакт, володіти способами статистичної обробки факті н тощо.

Бесіда. Цей метод є одним із найпоширеніших у дослідженнях виховання і навчання дітей дошкільного віку. Використовують його автономно або в поєднанні з експериментом і спостереженням. Наприклад, вивчаючи ігрові інтереси дитини, дослідник на перших порах спостерігає за її іграми, а потім проводить бесіду про улюблені іграш­ки, ігрових партнерів (спершу з дитиною, потім з батька­ми, вихователями).

Бесіда — метод отримання інформації за допомогою словесного спілкування дослідника з дитиною з метою виявлення фактів, що характеризують її особистісні прояви (інтереси, знання, ставлен­ня та ін.).

Ефективність бесіди як методу вивчення особистості дитини залежить від усвідомлення дослідником її мети, глибокого обміркування головних і допоміжних питань, які слід добирати з урахуванням можливих варіантів спілкування, наявності необхідного матеріалу. Наприк­лад, для бесіди з дитиною про усвідомлення нею норми поведінки «Слід ділитися з іншими» можна обрати вірш О. Благініної «Подарунок», зосередившись на обговоренні таких питань: Яка іграшка була у дівчинки? Чи шкода їй було віддавати жабку подрузі? Чому вона віддала жабку? Правильно чи неправильно вона вчинила? Як би ти вчинив, якби твоя улюблена іграшка сподобалася твоєму другові? Чому?

Питання для бесіди мають бути чіткими, стислими, конкретними, вони неповинні містити підказки. Слід уникати слів із подвійним значенням або незрозумілих дитині. Дослідник, як правило, заучує питання напам'ять, ставить чітко встановленому порядку, вимагаючи розгорнутих відповідей.

Бесіду завжди проводять індивідуально в окремому приміщенні. Вона не повинна перевищувати 10—15 хв. За тривалішої бесіди малюк може втомитися і втратити до неї інтерес.

Заздалегідь необхідно продумати способи фіксації даних, використання технічних засобів (магнітофона, диктофона). У бесіді, як і в експерименті, функції дослідника і протоколіста можуть бути розмежовані. Відповіді дитини, її поведінку, емоційні реакції детально фіксують у протоколі.

Особливо важливо для дослідника створити сприятли­ву психологічну атмосферу, в якій дитина спілкуватиметься щиро, довірливо. При цьому фіксування інформації має її непомітним, щоб воно не насторожило дитину, не відволікло її уваги від змісту розмови. Досвідчений педагог уміло маневруватиме під час бесіди, творчо поводитиметься у непрогнозованих ситуаціях.



Вивчення продуктів діяльності дитини. Діяльність дитини дошкільного віку є різноманітною. Вона стосується різних аспектів реалізації власного творчого потенціа­лу, взаємодії її зі світом (довкіллям) і його предметами, спілкування з ровесниками, дорослими. Як правило, дослідники аналізують продукти зображувальної і конструктивної діяльності дитини (малюнки, аплікації, ліплення, об’ємні зображення, конструкції), музичної діяльності (ви­конавство і творчість у пісні, грі на музичних інструмен­тах), мовленнєво-творчої діяльності (творчі розповіді, пере­казування літературних творів, складання казок тощо). Цей метод традиційно використовують у вивченні індиві­дуальних особливостей дітей, їхніх інтересів і нахилів, ставлення до продуктивних видів діяльності.

Аналіз продуктів діяльності дитини часто є елементом інших методів дослідження, зокрема експерименту. На­приклад, під час вивчення педагогічних умов становлення і розвитку інтересу до зображувальної діяльності дитина залежно від спрямованості інтересу створює малюнки, які згодом оцінюють за різними критеріями.

ЯК і під час використання інших методів педагогічного дослідження, перед вивченням продуктів діяльності дитини слід заздалегідь продумати його мету: наприклад, ви вчення ставлення дошкільників до дорослих і однолітків, що виявляється в їхніх малюнках, розповідях тощо. Для всіх дітей експериментальної групи створюють однакові умови (однакові матеріали: папір, фарби, олівці; усамітнене не місце та певний час для самостійної діяльності). Дослідник має потурбуватися про мотивацію кожної дитини на одержання продуктивного результату, стежити, щоб діти працювали самостійно. Для нього неприпустиме втручання у процес створення продукту, оскільки це може обмежити свободу самовияву дитини. Критерії оцінювання продукту розробляють відповідно до мети дослідження, наприклад оцінювання вибору кольору, композиції малюнка тощо.

Використання методу вивчення продуктів діяльності дає змогу дослідникові зібрати за короткий час багатші фактичний матеріал, який характеризує особливості світосприйняття, емоційних станів, стилю самореалізації дитини чи групи дітей. Неодноразово повторюючи його, дослідник наблизиться до об'єктивних висновків щодо закономірності отриманих даних, природності виявів стану дитини тощо.

Однак, незважаючи на безперечну ефективність цього методу, його використання пов'язане з певними обмеженнями: він придатний на етапі оволодіння дитиною певними видами діяльності. Аналіз даних іноді потребує спеціально розроблених схем, що залежить від уміння дослід­ника виокремити всі педагогічні особливості створеного продукту. Не завжди досліднику вдається уникнути суб'єктивізму, наприклад, при оцінюванні оригінальності дитячого витвору.

Соціометрія. Для аналізу взаємин у колективі на ос­нові опитування чи спостереження за поведінкою дітей широко використовують соціометричні методи.

Соціометрія (лат. societas — суспільство і грец. metreo — вимі­рюю) — метод вивчення особливостей міжособистісних взаємин у малих групах.

Головним вимірювальним прийомом соціометрії є пи­тання, відповідаючи на яке, дитина виявляє своє ставлен­ня до інших. Результати заносять у соціограму — графік, на якому стрілками вказані вибори членів групи, або у соціоматрицю — таблицю, яка фіксує кількість одержаних кожним членом групи виборів. Наприклад, для вивчення групової диференціації кожній дитині пропонують визначити, з ким вона хоче разом гратися передусім; з ким, якщо дитина, обрана першою, відсутня у дитячому садку або зайнята іншою справою; з ким, якщо обидві відсутні. Виявлений у такий спосіб позитивний статус характеризує лідерську позицію дитини в групі, а негативний — непопулярність її в колективі.



Інтерв'ювання та анкетування. До цих методів звертаються за необхідності вивчити думки про виховання дитини, дослідження проблем сімейного виховання.

Основою інтерв'ю (англ. inerview — зустріч, бесіда) — усного опитування — є звичайна бесіда. Однак в інтерв'ю ролі співбесідників чітко визначені, нормовані, а цілі зада­ні програмою і завданнями конкретного педагогічного дослідження. Специфіка його полягає у залежності отриманої інформації від особливостей спілкування (довірливості, відкритості, взаєморозуміння) інтерв'юера з опитуваним. Оскільки зміст бесіди (інтерв'ю) передбачає глибокий і всебічний аналіз, вона повинна бути ретельно зафіксова­ною. Для реєстрації даних інтерв'ю використовують дослів­ний запис, запис по пам'яті, механічний звукозапис (магні­тофон, диктофон).

Питання, які використовують під час інтерв'ю, можуть бути прямими (вимагають простої відповіді), опосередкова­ними (передбачають згоду опитуваного на формулювання повного питання), відкритими (не обмежують способу від­повіді на нього, наприклад: «Які методи виховання дис­циплінованості ви використовуєте?») і закритими (обме­жують респондента заздалегідь сформульованими варіан­тами відповідей, один із яких він повинен обрати).

Використовують ці види питань і під час анкетування (франц. enquete — опитувальний лист) — письмового опи­тування. Надійність даних анкетного опитування перевіря­ють повторним опитуванням тих самих осіб за попередньою процедурою (дає змогу оцінити стійкість інформації), а та­кож перевіркою даних анкетного опитування іншими мето­дами — опитуванням третіх осіб, спостереженням, аналі­зом документів.

Здобуту в процесі інтерв'ювання та анкетування інфор­мацію доповнюють даними інших методів.

Анкета може бути використана і як засіб вимірюван­ня рейтингових (англ. rating — оцінка, клас, розряд) оцінок — визначення популярності, авторитету особи, групи, організації, їх планів, програм тощо. Відповіді у процесі оцінювання розташовують у порядку збільшення чи зменшення певної ознаки (наприклад: «Хто у вашій сім'ї мас найбільший вплив на дитину? Кого дитина слухається, коли він відсутній? Коли немає обох? Хто з інших людей, які не живуть з вами, має вплив на дитину?»).



Метод незалежних характеристик (педагогічного консиліуму). Особливість цього методу полягає в отри­манні інформації про дитину з різних джерел (від вихова­телів, помічників вихователя, завідуючої дитячим садком, матері, батька, бабусі та ін.). Використання його доцільне для з'ясування, наприклад, рівня вихованості дитини. При цьому слід зважати на об'єктивність джерел, з яких отримано інформацію.

Педагогічна діагностика. Використання науково об­ґрунтованих діагностичних методів дає змогу оцінити рі­вень особистісного та інтелектуального розвитку дитини, готовність її до школи, ефективність її навчання і вихован­ня. Головним методом педагогічної діагностики є тестування (англ. test — випробовування) — метод діагностики, який використовує стандартизовані запитання і завдання, що мають визначену шкалу значень. Від інших способів дослідження воно відрізняється точністю, доступністю, можливістю автоматизації.

Процес тестування охоплює вибір тесту (залежить від мети тестування, його достовірності та надійності), прове­дення тестування (обумовлюється інструкцією), інтерпре­тацію результатів (визначається системою теоретичних пе­редбачень щодо предмета тестування). Дані тестування не є підставою для негативної оцінки особистості.

Останнім часом педагогічна діагностика відокремила­ся від психологічної діагностики і може використовувати її дані (вони мають бути одержані тільки спеціалістом -психологом-практиком). У педагогічній практиці дошкіль­ної освіти широко використовують тести елементарних умінь (читання, письмо, елементарні арифметичні опера­ції), тести для діагностики рівня навченості (виявлення ступеня засвоєння знань та умінь за всіма розділами нав­чальної програми).

Аналіз щоденників батьків і вихователів, планів нав­чально-виховної роботи, інших документів навчально-виховного процесу. їх цінність полягає насамперед в об'єк­тивності, оскільки вони не створюються спеціально для вивчення, а є продуктом педагогічного процесу. Дані цих документів допомагають установлювати причинно-наслідкові зв'язки і взаємозалежності досліджуваних явищ.

Методи математичної статистики. їх використо­вують для кількісного аналізу одержаного матеріалу та обробки даних експерименту. Вони допомагають установити якісну залежність між явищами, що вивчаються, оцінити результати експерименту, підвищують надійність висновків, є фактологічною основою теоретичних узагальнень.

Статистичні методи застосовують при обробці значного масиву даних для визначення середніх величин одержа­них показників шляхом підрахунків за відповідними фор­мулами, довідковими таблицями. Результатам досліджен­ня надають форми графіків, діаграм, таблиць.



Метод моделювання. Суть цього методу полягає в імі­туванні реально існуючої педагогічної системи шляхом створення спеціальних моделей, у яких відтворено прин­ципи її організації і роботи.

Багато моделей належить до дидактичних явищ, які використовують у дидактиці для оптимізації структури навчального матеріалу, вдосконалення планування навчаль­ного процесу, управління пізнавальною діяльністю дітей і навчально-виховним процесом, а також діагностики, прог­нозування, проектування навчання.

Головною перевагою моделювання є цілісність, синте­тичність, різнобічність інформації.

Глибина, достовірність будь-якого педагогічного дослі­дження обумовлюються комплексним використанням різ­номанітних його методів. Конкретна їх комбінація зале­жить від специфіки об'єкта, мети і завдань дослідження, кваліфікації дослідника та матеріально-технічної бази.





Достарыңызбен бөлісу:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   33




©dereksiz.org 2020
әкімшілігінің қараңыз

    Басты бет