1. Предмет релігієзнавство, його місце в системі філософського знання 4



бет5/22
Дата15.07.2016
өлшемі0.79 Mb.
#200866
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   22

8. Релігія стародавніх римлян


Релігійні представлення римлян, що, власне кажучи виявляли собою суміш різних італийских племен, що склалися шляхом завоювання і союзних договорів, містили у своїй основі ті ж вихідні дані, що й у греків, – страх перед незрозумілим явищем природи, стихійними лихами і преклоніння перед виробляючими силами землі ( італійські хлібороби почитали небо , як джерело світла і тепла, і землю, як подательку всіляких благ і символ родючості). Для древнього римлянина, існувало ще одне божество – сімейне і державне вогнище, центр домашнього і громадського життя. Римляне навіть не потрудилися скласти які-небудь цікаві історії про своїх богів – у кожного з них була тільки визначена сфера діяльності, але власне кажучи, ці всі божества були безликі. Що молиться приносив їм жертви, боги повинні були робити йому ту милість, на яку він розраховував. Для простого смертного не могло бути і мови про спілкування з божеством. Звичайно, италийские боги виявляли свою волю польотом птахів, ударами блискавок, таємничими голосами, що виходять із глибини священного гаю, з темряви храму або печери. І римлянин, що молиться, на відміну від грека, що вільно споглядав статую божества, стояв, накривши голову частиною плаща. Робив він це не тільки для того, щоб зосередиться на молитві, але і для того ненароком не побачити бога, що призивається їм . Благаючи бога за всіма правилами про милості, просячи його про полегкість і бажаючи, щоб бог почув його благанням, римлянин жахнувся б, раптово зустрівши поглядом це божество.

Поклоніння численним богам, що керують майже що кожним кроком римлянина, складалося головним чином у строго запропонованих звичаями жертвоприношениях, моліннях і в суворих очисних обрядах. У римській релігії з'єдналися боги всіх племен, що ввійшли до складу римської держави, але до більш тісних контактів із грецькими містами в римлян і представлення не було про тієї насичений яскравими і повнокровними образами міфології, що мали греки. Ні про яке вільне спілкування з богами для римлянина не могло бути і мови . Їх можна було тільки просити про що-небудь. Якщо один бог не відгукується на прохання, то римлянин звертався до іншого, оскільки них була безліч , зв'язаних з різними моментами його життя і діяльності.

Для того щоб римський хлібороб міг належним образом розібратися у всім цьому , у Римській державі були складені так називані Индигитамента – списки офіційно затверджених молитовних формул, що містять імена всіх тих богів, яких випливало призивати при всяких подіях людського життя. Ці списки були складені римськими жрецами до проникнення грецької міфології в строгу й абстрактну релігію римлян і тому цікаві. Вони дають картину чисто италийских вірувань. За словами римського письменника Марка Порци Вони дають картину чисто италийских вірувань. За словами римського письменника Марка Порція Варрона (1в. до н.е. ), Рим у плині 170 років обходився біс статуй богів, а древня богиня Весту, і після спорудження статуй у храмах богів, "не дозволяла" ставити статую в її святилище , а уособлювати лише священним вогнем. У міру того, як значення і влада Римської держави зростали, у Рим "рушили" безліч чужоземних божеств, що досить легко приживалися в цьому величезному місті. Римляне вважали , що, переселивши богів завойованих ними народів до себе і віддавши їм належні почесті, Рим уникне їхнього гніву.

Свершено особливу роль римської релігії зіграли эльтруски – дивний і загадковий народ, чия писемність дотепер не розшифрована, чиї пам'ятники представляють зовсім особливий світ , дотепер не розгаданий ученими. У релігії эльтрусков величезне місце приділялося магічним обрядам, гаданнями тлумаченням різні знамень, ниспосылаемых богами.

Оскільки эльтрусское світогляд з його надзвичайним захопленням питаннями загробного життя було досконале чужо римлянам з їх формальним і розважливим підходом до релігійних питань, то вони запозичали в эльтрусков лише науку про пророкування, гадання і знамення, як найбільш практичну і имеющую прикладне значення, частина їхніх релігійних представлень . Цю науку эльтрусских жрецов – гаруспиков (гадателей по нутрощам жертовних тварин, особливо по печінці ) римляне ввели у свої релігійні церемонії. Але в особливо важливих випадках у Рим запрошувалися эльтрусские фахівці.

Рим, сприйнявши грецьку міфологію і перетворивши неї в греко-римську, зробив людству величезну послугу. Справа в тім , що більшість геніальних добутків грецьких скульпторів дійшло до нашого часу лише в римських копіях, за малим виключенням . І якщо зараз наші сучасники можуть судити про чудове мистецтво греків, то за це вони повинні бути вдячні римлянам.


9. Ведичні релігії Стародавньої Індії


У ІІ тис. до н.е. на території сучасної Індії виникли перші релігійні системи, які віддзеркалювали міфологію індоаріїв, що вторглися на індійські землі Головною характеристикою тогочасного суспільства була його роздробленість релігійної інтерпретації. Так виникла одна з перших спроб пояснення причинно-наслідкових зв’язків у суспільному житті Давньої Індії. , що дістала назву Ведична релігія(ведизм). Відомо, що ведизм ґрунтується на 4 релігійних збірниках священних текстах: Рігведі,Самаведі,Яджурведі та Атхарваведі. Крім того, священим текстами для ведичної релігії були письмово зафіксовані богословські трактати Брахмани. У них зафіксовано правила ритуалу жертвоприношення. Ведична релігія була політеїстичною й налічувало понад три тисячі богинь і богів. За формою боги й богині Давньої Індії були антропоморфними, вони конфліктували із зовнішнім злом і демонами, які загрожували людині. У цей час бог Брагма посідає в пантеоні богів вельми скромне місце – він лише спостерігає за дотримання норм жертвоприношення. Культ ведичної релігії був нескладний. Головна ідея обрядів полягала в правильному офіру ванні у формі вживання священого напою соми або принесенні богам у дар рослини, тварини, людей. Матеріальний світ у ведичній релігії був створений Брахманом. Тому на меді І тисячоліття до н.е. в індії стали поклонятися Брамі, що зумовило трансформацію релігійний комплекс, який став називатися брахманізмом. Брахманізм пояснив поділ давньоіндійського суспільства на касти Саме в цей час склався новий пантеон богів, де важливі місця посіли кастові боги, головним серед них був бог Брагма, а також не менш шановані боги Вішну та Шива. У цей період остаточною виокремилася каста своєрідної релігійної аристократії брахманів. Не менш характерними для цього часу є поширення принципів аскетизму. Панівними стають ідеї реінкарнації та досягнення головної мети, яка стоїть перед кожною людиною, – звільнення від нескінченних змін свого існування в матеріальній формі. Головними етнічними релігіями Індії є індуїзм і джайнізм. Індуїзм виник у VІ-ІVст. До н.е як певна релігійна опозиція буддизму. В основу вчення індуїзму покладено релігійно-філософської ідеї брахманізму. Індуїзм не є чіткою означеною релігійною системою зі сталою догматикою, обрядовістю, церковною організацією. Він є конгломератом брагматських догматів, ритуалів та обрядів, в якому цементуючою основою є елементами ведизму, наприклад поклонінням Гангу, тваринам, духам померлих предків. Загалиними положеннями для послідовників індуїзму є визнання вед священними книгами, учення про сансару – подорожування душі з одного тіла в інше згідно із законом карми. Цей закон реалізується в повсякденному житті послідовників індуїзму дотримання або недотримання кастових вимог. Серед релігійно-філософських уявлень індуїзму найбільшою значення набувають поняття «атман» і «брагман» вони повсякчас суперечать, перебувають у постійній боротьбі із зовнішнім матеріальним світом. Згідно з цим положенням мета життя послідовника індуїзму – звільнення від матеріальної залежності, що призводить до страждання, а також поєднання зі світовою душею – брахманом, що досягається шляхом виконання дхарми. Пантеон богів у індуїзмі очолює триєдиний бог Тримурті, перевага надавалася богам Вішну й Шиві. Шанувальники Вішну й Шиви утворюють два головних напрямів в індуїзмі – вішнуїзм і шиваїзм. Джайнізм виник в Індії в VІст. До н.е. як певна релігійна опозиція брахманізму, що освячував варновий і кастовий устрій. Послідовники джайнізму поклонялися 24пророкам, останній з яких і був засновником релігії джайнізму – Махавіра. Згідно з власними ученням Махавіра вважав себе людиною, що самостійно перемогла карму й знайшла шлях до спасіння від страждання в матеріальному житті, а отже, може запропонувати цей шлях іншим. Послідовники її вчення повинні жити праведним життям, це звільнить їх від Санжари й дасть змогу досягти стану нірвани, чого не було у брахманізмі. Ця позиція робила його близьким до буддизму. В основі культу джайнізму лежать 5істин: не вбий, не бреши, не кради, не прив’язуйся до предметів матеріального світу й будь цнотливим. Водночас джайнізм зберіг елементи брахманізму, віру в реінкарнацію душі, учення про карму та періодичну появу пророків, однак він відкидає ідеї про святість Вед і брахманські обряди. Головними обрядами джайністи вважають поклоніння Махавірі як богу, спільні читання текстів, публічні покаяння. Зазначимо, що в Давній Індії віра в існування божественного абсолюту Тримурті та ідея перевтілення душі визначили головні та найістотніші особливості духовної культури Індії як у минулому, так і сьогодні. Найвідомішим елементом цієї культури став принцип ахімси – абсолютне не завдавання зла, болю живим істотам на землі. Ця релігійна засада віддзеркалює ідею єдності та близькості всіх живих створінь на землі, невіддільності людини від живої та неживої природи. Оскільки все живе страждає, принцип ахімси передбачає необхідність захищати його, реалізовувати ідеї миру та активного не насильства.


Достарыңызбен бөлісу:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   22




©dereksiz.org 2024
әкімшілігінің қараңыз

    Басты бет