Бертольт Брехт, Життя Галілея (п’єса)

 

1616 рік. “Колегіум Романум“ — дослідний інститут у Ватікані, підтверджує відкриття Галілея. 

 

Такого світ не бачив ніде, 

Як вчитель сам по науку йде. 

Раб Божий Клавіус сказав, 

Що Галілео рацію мав. 

Зал Римської Колегії в Римі. Ніч. Високопоставлене ДУХОВЕНСТВО, ЧЕНЦІ, ВЧЕНІ — групами. Осторонь самотньо стоїть ГАЛІЛЕЙ. Панує надзвичайна невимушеність. Перед відкриттям сцени чути оглушливий регіт. 

ТОВСТИЙ ПРЕЛАТ (тримається за живіт від сміху). О, дурість! О, дурість! Хотів би, щоб хтось назвав мені твердження, якому не повірили б.

ВЧЕНИЙ. Наприклад, що ви, монсеньйоре, відчуваєте непоборну антипатію до трапез. 

ТОВСТИЙ ПРЕЛАТ. Повірять! Повірять! Не вірять тільки в розумне. В тому, що існує диявол, сумніваються. Але, що Земля крутиться, як кизяк в ополонці, в це вірять. O, sancta simplicitas!

ЧЕРНЕЦЬ (комікує). Мені млосно! Земля крутиться занадто швидко. Дозвольте подержатись за вас, професоре. (Удає, ніби падає і тримається за вченого).

ВЧЕНИЙ (в тон йому). Еге ж, сьогодні вона напідпитку, старенька. (Тримається за другого).

ЧЕРНЕЦЬ. Стій! Стій! Ми падаємо! Стій, кажу! 

ДРУГИЙ ВЧЕНИЙ. Венера вже зовсім покосилася. Я бачу тільки половинку її заду. Пробі! 

Ченці, збившись докупи, заходячись од сміху, удають, ніби падають з човна під час бурі. 

ДРУГИЙ ЧЕРНЕЦЬ. Аби тільки нас не закинуло на Місяць! Брате, там гори, напевно, мають до лиха гострі шпилі! 

ПЕРШИЙ ВЧЕНИЙ. Відштовхнись від них ногою. 

ПЕРШИЙ ЧЕРНЕЦЬ. І не дивіться вниз. А то мені голова паморочиться. 

ТОВСТИЙ ПРЕЛАТ (умисне в бік Галілея). Неможливо! Морочити голову Римській Колегії.

Несамовитий регіт. Із задніх дверей входять ДВА АСТРОНОМИ Колегіуму. Настає тиша. 

МОНАХ. Ви все ще досліджуєте? Скандал! 

ПЕРШИЙ АСТРОНОМ (розгнівано). Тільки не ми! Ми нічого не досліджуємо!

ДРУГИЙ АСТРОНОМ. Куди це нас заведе? Не розумію Клавіуса! Що було б, коли б ми приймали за чисту монету все, що стверджувалось за останні півсотні років. В тисяча п’ятсот сімдесят другому році в найвищій сфері, у восьмій, у сфері нерухомих зірок, спалахнула нова зірка, яскравіша і більша за всі сусідні зірки, а не пройшло й півтора року, як вона знову зникла в небутті. Що ж буде з вічністю і незмінністю неба? 

ФІЛОСОФ. Коли їм дозволити, то вони розтрощать нам все зоряне небо. 

ПЕРШИЙ АСТРОНОМ. Так, до чого це все доведе! П’ять років по тому датчанин Тіхо де Браге визначив шлях однієї комети. Цей шлях починався з Місяця і пробивав одну за одною всі сфери — матеріальні носії рухомих небесних тіл. Комета не зустрічає жодної перепони, не зазначає ніякого відхилення свого світла. Звідси неминуче питання: де ж сфери? 

ФІЛОСОФ. Ні в якому разі! Як може Христофор Клавіус, найбільший астроном Італії і Церкви, взагалі досліджувати щось подібне. 

ТОВСТИЙ ПЕРЛАТ. Ганьба! 

ПЕРШИЙ АСТРОНОМ. А проте ж досліджує! Онде сидить і дивиться в той дияволоскоп. 

ДРУГИЙ АСТРОНОМ. Principiіs obsta! Все почалося з того, що все: і тривалість сонячного року, і дні сонячних та місячних затемнень, і положення небесних тіл ми віддавна вже обчислюємо за таблицями цього Коперніка, а він же єретик.

ЧЕРНЕЦЬ. А я питав, що краще: на три дні пізніше, ніж сказано в календарі, пережити затемнення Місяця, чи навіки втратити спасіння душі. 

ДУЖЕ ХУДИЙ ЧЕРНЕЦЬ (виходить наперед з розгорнутою Біблією в руках, фанатично тицяючи пальцем в одне місце). Що сказано отут у Святому Письмі? “Сонце, стій під Гаваоном і Місяць — над долиною Авалонською“. Як може Сонце спинитись, коли, як твердять всі єретики, воно взагалі не обертається? Значить, Святе Письмо бреше?

ДРУГИЙ АСТРОНОМ. Бувають явища, які завдають труднощів навіть нам, астрономам, та хіба ж людина повинна все розуміти? 

ДУЖЕ ХУДИЙ ЧЕРНЕЦЬ. Оселю роду людського вони прирівнюють до мандрівної зірки. Людину, звіра, рослину і підземне царство вони звалюють на одну тачку і ганяють її по колу в порожньому небі. Як послухати їх, то нема ні неба, ні землі. Землі нема, бо це небесна планета, а неба — тому, що це Земля. Для них, бачте, однаково, що верх, що низ, що вічне, а що минуще. Ми скороминущі — це ми знаємо. А тепер вони кажуть, що й небеса минущі. Є Сонце, Місяць, зірки, а ми живемо на Землі — так було завжди і там стоїть у Письмі. Тепер же по-їхньому і Земля зіркою стала. Існують самі зірки. Ми ще діждем, коли вони скажуть: людина не різниться від звіра, людина сама звір, є одні звірі! 

ПЕРШИЙ ВЧЕНИЙ (до Галілея). Синьйоре Галілео, у вас щось упало на підлогу.

ГАЛІЛЕЙ (під час цієї розмови витяг з кишені камінець, погрався ним і впустив його на підлогу. Нахиляється, щоб підняти його). Впало вгору, монсеньйоре, впало вгору.

ТОВСТИЙ ПРЕЛАТ (одвертається). Безсоромна людина.

В зал, опираючись на ченця, входить ДУЖЕ СТАРИЙ КАРДИНАЛ. Всі поштиво розступаються перед ним. 

СТАРЕЗНИЙ КАРДИНАЛ. Вони ще й досі там? Невже не можна швидше упоратися з цією дрібницею? Клавіус же повинен розумітися на своїй астрономії. Я чув, що цей синьйор Галілей пересадив людину з центру всесвіту кудись аж на краєчок. Отже ясно, що він ворог людського роду! Так з ним і треба говорити. Людина вінець творіння, кожна дитина знає, що це найвищий і наулюбленіший витвір Божий. Як міг би Господь плід таких чудотворних зусиль витрачати на маленьку крайню планетку, яка весь час кудись тікає? Невже він послав би в таке місце свого сина? Як можуть бути такі розбещені люди, щоб вірити отим рабам своїх обчислювальних таблиць? Кому з Божих створінь таке сподобається? 

ТОВСТИЙ ПЕРЛАТ (півголосом). Цей синьйор тут присутній.

КАРДИНАЛ (до Галілея). То це ви? Знаєте, я вже недобачаю, проте бачу, що ви надзвичайно схожі з тим, — як його? — з чоловіком, якого ми свого часу спалили.

ЧЕРНЕЦЬ Ваша еміненція не повинні хвилюватись. Лікар... 

КАРДИНАЛ (відпихає його). Ви хочете принизити Землю, хоч ви на ній живете і з неї все маєте. Ви каляєте власне гніздо! Але принаймні я цього не дозволю. (Відпихає ченця і починає гордовито ходити взад-вперед). Я не яке-небудь там створіння на якійсь планетці, що десь собі кружляє якийсь час. Я ходжу по твердій Землі, твердою ходою, а Земля нерухома, вона центр всесвіту, а я — в центрі, і око Всевишнього Творця почиє на мені і тільки на мені. Навколо мене, прикріплені до восьми кристалічних сфер, кружляють нерухомі зірки і могутнє Сонце, створене для того, щоб осявати все, що навколо мене та й мене, щоб Господь бачив мене. І так очевидно і невідмінно все зосереджене навколо мене, людини, витвору Божого, створіння в центрі світу, мене — богоподібного, неминущого і... (заточується).

ЧЕРНЕЦЬ. Ваша еміненція перевтомилися. 

В цю мить відчиняються двері й на чолі своїх АСТРОНОМІВ виходить великий КЛАВІУС. Він мовчки й швидко, не озираючись, проходить залою і вже на виході говорить до ченця. 

КЛАВІУС. Все правильно. (Виходить в супроводі астрономів).  

Двері за ним лишаються відчиненими. Мертва тиша. Старенький кардинал опритомнює. 

СТАРИЙ КАРДИНАЛ. В чому річ? Рішення ухвалено? 

Ніхто не насмілюється відповісти. 

ЧЕРНЕЦЬ. Вашу еміненцію треба відвезти додому. 

Допомагають старому вийти. Всі збентежено покидають зал. Маленький чернець із слідчої комісії Клавіуса спиняється коло Галілея. 

МАЛЕНЬКИЙ ЧЕРНЕЦЬ (нишком). Синьйоре Галілею, патер Клавіус сказав перед тим, як піти: нехай тепер теологи поклопочуться, як знов упорядкувати небесні сфери! Ви перемогли. (Виходить).

ГАЛІЛЕЙ (намагається його затримати). Я переміг? Ні, не я, а розум переміг!

Маленький чернець уже вийшов. Виходить і Галілей. За дверима зустрічається з високим на зріст патером, КАРДИНАЛОМ-ІНКВІЗИТОРОМ. Він іде в супроводі АСТРОНОМА. Галілей кланяється. Перш ніж вийти, пошепки запитує привратника. 

ПРИВРАТНИК (пошепки). Його еміненція, кардинал-інквізитор. 

Астроном проводжає кардинала-інквізитора до телескопа. 

 

Але інквізиція вносить вчення Коперніка до індексу  (5 березня 1616 року).

 

У Римі Галілей, як гість, 

У кардинала п’є і їсть. 

Йому на учтах ллють вино 

І шлють проханнячко одно. 

Будинок кардинала Белларміна у Римі. Бал у повному розпалі. У вестибюлі, де ДВОЄ ДУХОВНИХ СЕКРЕТАРІВ грають у шахи і кидають зауваження щодо гостей, кілька дам і панів аплодисментами стрічають ГАЛІЛЕЯ. Він іде в супроводі своєї дочки ВІРДЖІНІЇ та її нареченого ЛЮДОВИКО МАРСІЛІ. 

ВІРДЖІНІЯ. Я більше ні з ким, крім тебе, не танцюю, Людовико. 

ЛЮДОВИКО. Пряжка на плечі розстебнулась. 

ГАЛІЛЕЙ. 

Злегка зсунену хустку на грудях сповитих, о Таїс, 

Не поправляй. Часом може маленький недогляд 

Краще підкреслити сховані чари твої. 

Так в гомінливому залі, залитому сяйвом свічок, 

Вабить до себе темнава альтанка у парку. 

ВІРДЖІНІЯ. Послухай моє серце. 

ГАЛІЛЕЙ (кладе їй руку до серця). Б’ється.

ВІРДЖІНІЯ. Мені хочеться бути гарною. 

ГАЛІЛЕЙ. Ти мусиш бути гарною, бо інакше вони знову засумніваються, чи вона насправді крутиться. 

ЛЮДОВИКО. Та вона ж і не крутиться зовсім.  

Галілей сміється.  

Рим тільки про вас і гомонить. Віднині ж, синьйоре, почнуть гомоніти і про вашу доньку. 

ГАЛІЛЕЙ. Сказано, що в Римі весною легко бути гарним. Навіть я, мабуть, скидаюсь на такого собі дебелого Адоніса. (До секретарів). Я мушу тут чекати синьйора кардинала. (До парочки). Ідіть, розважайтесь!

Перш ніж піти до балу, Вірджінія прибігає ще раз. 

ВІРДЖІНІЯ. Тату, перукар на Віа дель Тріомфо прийняв мене першою: чотири дами мусіли чекати. Твоє ім’я одразу справило на нього враження. (Іде).

ГАЛІЛЕЙ (до секретарів, що грають у шахи). Як ви можете досі грати в ці старі шахи. Їм же тісно, тісно. Адже тепер грають так, що великі фігури ходять через усі поля. Тура — так (показує), а слон — отак, а ферзь — отак і отак. Тепер є простір і можна будувати плани.

ПЕРШИЙ СЕКРЕТАР. Це, знаєте, забагато для нашої платні. Ми можемо робити тільки такі ходи (робить короткий хід).

ГАЛІЛЕЙ. Навпаки, добродію, навпаки. Хто живе на широку ногу, на того шиють і великі чоботи! Треба йти в ногу з часом, мої панове. Не вік же товктись біля берега, час уже і в море рушати. 

СТАРЕНЬКИЙ КАРДИНАЛ в супроводі ЧЕНЦЯ переходить сценою. Він бачить Галілея, іде повз нього і нерішуче вітається. Галілей сідає. Із бальної зали чути хор хлопчиків. Співають початок славнозвісного вірша Лоренцо ді Медічі про минуще: 

Рим... Велике свято нині, правда? 

ДРУГИЙ СЕКРЕТАР (перебиває). Їх еміненції, кардинали Беллармін і Барбаріні.

Входять КАРДИНАЛ БЕЛЛАРМІН і КАРДИНАЛ БАРБЕРІНІ. Тримають перед обличчям на паличках маски вівці і голуба. 

БАРБЕРІНІ (вказує пальцем на Галілея). “Сонце сходить і заходить і вертається на місце своє“. Так каже Соломон. А що каже Галілей?

ГАЛІЛЕЙ. Коли я був малий (показує рукою від підлоги), Ваша еміненціє, я стояв на човні і кричав: “Берег відпливає“. Нині я знаю, що берег стояв, а відпливав човен.

БАРБЕРІНІ. Хитро, хитро. Коли бачиш, Белларміне, що зоряне небо обертається, не вір, згадаймо про човен і берег. А що вірно, власне, що Земля обертається, того бачити не можна. Хитро. І його супутники Юпітера — то тверді горішки для наших астрономів. На жаль, я теж колись трохи читав астрономію, Белларміне. Це чіпляється, як короста. 

БЕЛЛАРМІН. Ідімо в ногу з віком, Барберіні. Коли зоряні карти, що ґрунтуються на новій гіпотезі, стають у пригоді мореплавцям, нехай вони з тих карт і користуються. Нам тільки не подобаються вчення, які спростовують Святе Письмо. (Привітно кланяється до бальної зали).

ГАЛІЛЕЙ. Святе Письмо каже: “Але хто приховує в себе жито, той буде проклятий народом“. Притчі Соломонові. 

БАРБЕРІНІ. “Мудрий приховує своє знання“. Притчі Соломонові. 

ГАЛІЛЕЙ. “Де є воли, там у стайні багато гною. Але багато зиску від сили волів“. 

БАРБЕРІНІ. “Той, хто розум свій держить в узді — кращий за того, хто завоював місто“. 

ГАЛІЛЕЙ. “В кого дух надломлений, тому кістки всихають“.  

Пауза. 

“Чи не гучно волає істина?“ 

БАРБЕРІНІ. “Хіба можна поставити ногу на пекучий жар, а нога щоб не згоріла?“ Ласкаво просимо до Риму, друже Галілею. Ви знаєте його походження? Двоє хлоп’ят, говорить легенда, знайшли молоко і притулок у вовчиці. Відтоді всі діти мусять платити вовчиці за її молоко. Зате вовчиця дбає про всі насолоди небесні і земні, від розмов з моїм ученим другом Белларміном аж до трьох-чотирьох дам, які мають міжнародну славу. Дозвольте мені їх вам показати. (Веде Галілея до бальної зали. Галілей неохоче йде за ним). Ні? Наполягаєте на серйозній розмові? Гаразд. Чи не здається вам, друже Галілею, що ви, астрономи, всього тільки зручніше влаштовуєте свою астрономію. Ви мислите колами, еліпсами, рівномірними швидкостями, простими рухами, відповідно до вашого мозку. А що, як Бог звелів своїм планетам рухатись отак-о? (Креслить пальцем у повітрі з мінливою швидкістю дуже складну криву). Що сталося б тоді з вашими обчисленнями?

ГАЛІЛЕЙ. Ваша еміненціє, якби Господь так конструював світ (повторює жест Барберіні), то він сконструював би наш мозок саме так (повторює жест), і він визнав би за найпростіші саме оці криві. Я вірю в розум.

БАРБЕРІНІ. А я вважаю, що одного розуму замало. (Показує на Галілея). Мовчить. Він занадто чемний, аби сказати, ніби в мене замало розуму... (Сміється і відходить від балюстради).

БЕЛЛАРМІН. Розум, друже, недалеко сягає. Скрізь ми бачимо тільки фальш, злочинство, слабості. Де ж істина? 

ГАЛІЛЕЙ (гнівно). Я вірю в розум.

БАРБЕРІНІ (до секретарів). Не треба записувати нічого, це ж тільки наукова розмова друзів. Зважте на мить, скільки праці і мислі коштувало отцям церкви і їх наступникам внести хоч трохи смислу в цей світ, — а хіба він не огидний? Зважте на жорстокість тих, хто в Кампаньї в своїх маєтках стьобає бичами своїх напівголих селян і дурість цих бідолах, які за те цілують їм ноги.

ГАЛІЛЕЙ. Ганьба! По дорозі сюди я бачив... 

БЕЛЛАРМІН. Відповідальність за смисл подій, яких ми не в силі зрозуміти, — а життя все складається з них — ми переклали на якусь вищу істоту. Ми говоримо, що все це має певну мету і відбувається за певним великим планом. Не можна сказати, що цим досягнуто повного заспокоєння. Але ось тепер ви винуватите цю вашу істоту в тому, що вона не розуміє доладу, як рухаються небесні тіла. А от ви — це зрозуміли. Хіба це розумно? 

ГАЛІЛЕЙ (готується до пояснення). Я — вірний син церкви.

БАРБЕРІНІ. Ні, він просто неможливий. Так безневинно він хоче закинути Богові найгрубіші помилки в астрономії. Аякже, Бог не досить старанно вивчав астрономію перед тим, як створити Святе Письмо? Любий друже!.. 

БЕЛЛАРМІН. А чи не здається вам більш вірогідним, що Творець всесвіту знає його куди краще, ніж будь-хто із його створінь. 

ГАЛІЛЕЙ. Але ж, панове, зрештою людина може хибно пояснювати не тільки орбіти планет, а й саму Біблію! 

БЕЛЛАРМІН. Як пояснювати Біблію, хай, зрештою, вирішують теологи святої церкви, чи не так?  

Галілей мовчить.  

Бач, тепер ви мовчите. (Подає знак секретарям). Синьйоре Галілею, цього вечора священний офіціум ухвалив: вчення Коперніка, згідно з яким Сонце є центром всесвіту і нерухоме, а Земля не є центром всесвіту і обертається, визнати безглуздим, абсурдним і єретичним. Мені доручено закликати вас зректися цих поглядів. (До першого секретаря). Повторіть.

ПЕРШИЙ СЕКРЕТАР. Його еміненція, кардинал Беллармін до згаданого Галілео Галілея: священний офіціум ухвалив: вчення Коперніка, згідно з яким Сонце є центром всесвіту і нерухоме, а Земля не є центром всесвіту і рухається, визнати безглуздим, абсурдним і єретичним. Мені доручено закликати вас зректися цих поглядів. 

ГАЛІЛЕЙ. Що це означає? 

З бальної зали чути хор хлопчиків. Співають дальшу строфу: 

Пора найкраща швидко проминає. 

То рви троянду, поки май буяє. 

Барберіні подає Галілеєві знак мовчати, поки співають. Вони прислухаються. 

ГАЛІЛЕЙ. Але як же тоді бути з фактами? Я зрозумів так, що астрономи з Римської Колегії визнали мої спостереження вірними. 

БЕЛЛАРМІН. І висловили найглибше задоволення в найпочеснішій для вас формі. 

ГАЛІЛЕЙ. Але супутники Юпітера, фази Венери... 

БЕЛЛАРМІН. Свята конґреґація ухвалила взяти до відома, не враховуючи дрібниць. 

ГАЛІЛЕЙ. Це означає, що будь-яке дальше наукове дослідження... 

БЕЛЛАРМІН. ...цілковито забезпечене, синьйоре Галілею. Згідно з вченням церкви, знати ми не спроможні, а досліджувати можемо. (Знову вітає якогось гостя в бальній залі). Вам вільно і викладати це вчення — в формі математичної гіпотези. Наука законна і найулюбленіша дочка церкви, синьйоре Галілею. Ніхто з нас не вважає, що ви справді хочете підірвати довір’я до церкви.

ГАЛІЛЕЙ (гнівно). Довір’я закінчується там, де починається підозра.

БАРБЕРІНІ. Хіба? (Голосно регочучи, ляскає його по плечу. Потім, гостро дивлячись йому в вічі, каже майже доброзичливо). Не виплесніть і дитини разом з водою, друже Галілею. Ми цього не робимо: ви нам потрібні більше, ніж ми вам.

БЕЛЛАРМІН. Прагну якнайшвидше представити вас, найповажнішого математика Італії, комісарові священного офіціуму. Він вас дуже цінує. 

БАРБЕРІНІ (бере Галілея за другу руку). Після чого він зразу стане ягнятком. Вам також, любий, годилося б краще з’явитись тут у костюмі доктора схоластики. Моя маска дозволяє мені сьогодні трошки вільності. В такому вигляді ви можете навіть почути, як я бурмочу: коли б не було Бога, його слід було б вигадати. Гаразд, надінемо знову наші маски. Бідний Галілей без маски.

Беруть Галілея під руки і ведуть до бальної зали. 

ПЕРШИЙ СЕКРЕТАР. Записав останнє речення? 

ДРУГИЙ СЕКРЕТАР. Кінчаю. (Ретельно пишуть). Записав те місце, де він каже, що вірить у розум?

Заходить КАРДИНАЛ-ІНКВІЗИТОР. 

ІНКВІЗИТОР. Відбулася розмова? 

ПЕРШИЙ СЕКРЕТАР (механічно). Спершу прийшов синьйор Галілей зі своєю дочкою. Вона сьогодні заручилася з синьйором...

Інквізитор робить заперечливий жест.  

Синьйор Галілей виклав нам потім новий спосіб шахової гри, коли фігури всупереч усяким правилам можуть рухатись через усі поля. 

ІНКВІЗИТОР (спиняє його). Протокол.

Секретар подає йому протокол. Кардинал сідає, щоб нашвидку прочитати його. ДВІ МОЛОДІ ДАМИ в масках переходять сценою, присідають перед кардиналом. 

ПЕРША. Хто це? 

ДРУГА. Кардинал-інквізитор. 

Хихотять і відходять. Входить ВІРДЖІНІЯ, озирається, шукаючи когось. 

ІНКВІЗИТОР. Ну, дитино моя! 

ВІРДЖІНІЯ (трохи злякавшись, бо не бачила його). О, ваша еміненціє!

Інквізитор подає, не дивлячись, руку. Вона підходить і, ставши навколішки, цілує перстень на його руці. 

ІНКВІЗИТОР. Розкішна ніч! Дозвольте поздоровити вас із зарученням. Ваш наречений — з вельможного роду. Ви залишитесь у нас, в Римі? 

ВІРДЖІНІЯ. Покищо ні, ваша еміненціє. Стільки ж усього треба приготувати до весілля. 

ІНКВІЗИТОР. Значить, до Флоренції ви поїдете зі своїм батьком. Дуже радий за нього. Легко зрозуміти, що вашому батькові без вас було б нелегко. Математика — нудна супутниця життя, правда? Істота з плоті і крові в такому оточенні має дуже велике значення. Адже й великій людині легко загубитись у цих неосяжних зоряних світах. 

ВІРДЖІНІЯ (задихаючись від хвилювання). Ви такі добрі, ваша еміненціє. Але я, справді, нічого не розумію в тих зорях.

ІНКВІЗИТОР. Та невже? (Сміється). В домі рибалки не їдять риби? От посміється ваш татко, як почує, що про зоряні світи ви нарешті дізнались від мене. (Перегортаючи протокол). Я тут бачу, що наші новатори, чиїм вождем, визнаним у всьому світі, є ваш татко, — найбільший з великих, — вважають сучасне уявлення про значення нашої любої Землі трохи перебільшеним. З часів стародавнього мудреця Птолемея і по сей день вважалося, що весь світ, вся кристалічна сфера, всередині якої стоїть Земля, приблизно в 20 тисяч разів більша за діаметр Землі. Неабиякий простір! А бач, малий, замалий для новаторів. Їх послухати, то він так нескінченно розширюється, а відстань від Землі до Сонця, — як нам завжди здавалось, величезна, — настільки мізерна порівняно з відстанню між бідною нашою Землею і нерухомими зорями, прикріпленими до крайньої зовнішньої кристалічної сфери, що її і враховувати не варт! А ще кажуть, що новатори не живуть на широку ногу.

Вірджінія сміється. Сміється і інквізитор.  

Справді, деякі панове з священного офіціуму нещодавно були майже шоковані таким образом світу, що перед ним наш дотеперішній є тільки образком, якого вішають на таку чарівну шийку, як у певної молоденької дівчинки. Вони побоюються, що в такому страшному просторі може легко загубитись не тільки прелат, ба навіть кардинал, сам папа міг би загубитись з очей всемогутнього. Так, це смішно, але все ж таки я радий знати, що ви, моя люба дитино, і надалі будете поблизу вашого великого батька, котрого ми так цінуємо. От тільки не пригадую, чи знаю я вашого сповідника? 

ВІРДЖІНІЯ. Патер Христофор від святої Урсули. 

ІНКВІЗИТОР. Так, втішаюсь, що ви, отже, супроводите вашого батька. Це йому так потрібно. Ви навіть собі не уявляєте, але це так. Ви ще така юна, прямо кров з молоком, а велич не завжди легкий тягар для тих, кому вручив його Господь Бог, не завжди. Ніхто з смертних не досягне такої величі, щоб його не можна було пом’янути в своїх молитвах. А втім, дитя моє, я вас затримую, та й боюсь викликати ревнощі у вашого нареченого, а може, й вашого любого татка, бо розповів вам про зорі дещо таке, що, мабуть, давно вже застаріло. Ідіть мерщій танцювати, та не забудьте вітати від мене патера Христофора. 

Вірджінія низько вклоняється і швидко виходить. 

 

Галілео Біблію читав, 

В палаці флорентійського посла в Римі ГАЛІЛЕЙ слухає МАЛЕНЬКОГО ЧЕНЦЯ, який після засідання Римської Колегії пошепки передав йому ухвалу папських астрономів. 

ГАЛІЛЕЙ. Говоріть, говоріть! Одяг, який ви носите, дає вам право говорити все, що хочете. 

МАЛЕНЬКИЙ ЧЕРНЕЦЬ. Я вивчав математику, синьйоре Галілею. 

ГАЛІЛЕЙ. Це може стати в пригоді, коли трапиться визнати, що двічі по два іноді дорівнює чотирьом. 

МАЛЕНЬКИЙ ЧЕРНЕЦЬ. Синьйоре Галілею, ось уже третю ніч мене сон не бере. Не уявляю собі, як декрет, який я чув, погодити із супутниками Юпітера, які я бачив. Я вирішив сьогодні вранці відслужити месу і піти до вас. 

ГАЛІЛЕЙ. Щоб сказати мені, що Юпітер не має супутників? 

МАЛЕНЬКИЙ ЧЕРНЕЦЬ. Ні. Мені пощастило осягнути розумом всю мудрість декрету. Він відкрив мені ту небезпеку, яку ховає для всього людства занадто вже необмежена свобода дослідження, і я вирішив зректися астрономії. Проте мені важливо було викласти вам ті стимули, що спонукають астронома знехтувати розширенням певного вчення. 

ГАЛІЛЕЙ. Дозволю собі сказати, що мені відомі такі стимули. 

МАЛЕНЬКИЙ ЧЕРНЕЦЬ. Розумію гіркоту ваших слів. Ви маєте на увазі певні надзвичайні репресії церкви. 

ГАЛІЛЕЙ. Ви спокійно можете сказати — знаряддя тортур. 

МАЛЕНЬКИЙ ЧЕРНЕЦЬ. Але я хотів би назвати інші причини. Дозвольте мені розповісти про себе. Я виріс в сільській родині, в Кампаньї. Це прості люди. Вони багато чого знають про оливкові дерева і майже нічого — більше. Спостерігаючи фази Венери, я бачу перед собою своїх батьків. Бачу, як вони разом з моєю сестрою сидять коло вогнища, їдять свій сир. Бачу над ними сволок, закурений димом століть, їх натруджені руки, що тримають маленькі ложки. Їм живеться нелегко, та навіть в цій нужденності є певний лад. Бо все — від підмітання підлоги і сезонної роботи на оливковій плантації до сплати податків — має свій певний кругообіг. Так само регулярно спадають на них злигодні. Спина мого батька зігнулась не відразу, а потроху, після кожної весни в оливковому саду. Так само й пологи, щоразу забираючи жіночу красу моєї матері, повторювались через однакові проміжки часу. Завжди перед їх очима — свій шмат землі, щороку зеленіючі дерева, маленька церква, де вони слухають недільні тексти з Біблії. Все це викликає в них те почуття сталості й необхідності, в якому вони черпали собі силу, щоб, обливаючись потом, тягати гірськими стежками свої кошики, народжувати дітей, ба навіть їсти. Їх упевнили, що око Всевишнього почиє на них — допитливо, майже тривожно, що увесь світовий театр створено навколо них для того, щоб вони — дійові особи — могли виконувати в ньому свої постійні — малі чи великі — ролі. 

Що б сказали ці люди, коли б почули від мене, що живуть на маленькій кам’яній брилі, яка, безперервно обертаючись у порожнечі, сама рухається навколо інших зірок — одна з багатьох інших і така незначна. То нащо здалися тоді таке терпіння, така покора перед злиднями. І нащо здалося тоді Святе Письмо, яке все пояснює і доводить необхідність поту, терпіння, голоду, підвладності, коли воно, як виявляється, сповнене помилок? Ні, я бачу, як їхні очі виповнює страх, як випадають з рук їхні ложки, бачу, якими зрадженими й ошуканими вони себе почувають. Вони кажуть: то виходить, око Всевишнього не почиє на нас. То мусимо дбати про себе самі — темні, старі й згорьовані? Виходить, ніхто не дарував нам іншої ролі, крім цієї тлінної, гіркої, на крихітній Землі, такій залежній, що навколо неї вже ніщо не обертається? Жодного глузду немає в нашій бідності. Голод — це просто брак їжі, а не випробування сил, а виснажлива праця — теж ніяка не заслуга, коли вік гни спину і, як проклятий, роби. То ви розумієте, що з декрету священної конгрегації я вичитав благородну материнську жалість, велику душевну доброту. 

ГАЛІЛЕЙ. Душевну доброту! Ви, мабуть, думаєте, що нема нічого: вино випито, губи пересмагли, то хай цілують сутану! Чому ж то нічого нема? Чому єдиним ладом у цій країні є тільки лад порожніх засік, а необхідність — це тільки необхідність виснажуватись до смерті? Між пишними виноградниками, край пшеничного поля! Ваші селяни з Кампаньї сплачують війни, що їх заступник лагідного Ісуса веде в Іспанії та Німеччині. Для чого він ставить Землю в центр всесвіту? Для того, щоб трон святого Петра міг стояти в центрі Землі. Саме про це і йдеться. Ви маєте рацію, йдеться не про планети, а про селян з Кампаньї. І не балакайте мені про красу явищ, позолочених давністю! Знаєте, як мушля-перловиця створює перли? Цей молюск у тяжкій хворобі обгортає слизотою стороннє тіло, наприклад, піщинку, сам він мало не гине при цьому. На біса мені та перлина, дай мені краще здорову устрицю. Чесноти зовсім не пов’язані зі злиднями, дорогий мій. Якби ваша паства складалась із заможніх і щасливих людей, вона могла б розвинути чесноти добробуту і щастя. А тепер ці чесноти виснажених людей виростають на виснажених нивах, і я відкидаю їх. Синьйоре, мої водяні насоси можуть створити більші чудеса, ніж усе ваше смішне надлюдське мучеництво. “Плодіться і множтеся“, а ниви неродючі, а війни знищують кожного десятого з вас. Що ж мені — брехати вашій пастві? 

МАЛЕНЬКИЙ ЧЕРНЕЦЬ (вкрай схвильований). Є вищі мотиви, що змушують нас мовчати: це душевний мир знедолених!

ГАЛІЛЕЙ. Хочете подивитись на годинник роботи Челліні? Мені його щойно привіз кучер кардинала Белларміна. Дорогий мій, в нагороду за те, що я збережу душевний спокій, скажімо, ваших батьків, власті пропонують мені вино, яке селяни вичавлюють в поті свого лиця, створеного, як відомо, за образом і подобою Бога. Коли б я погодився мовчати, то це б мало, без сумніву, вельми підлі мотиви: заможне, дозвільне життя, ніяких переслідувань і так далі. 

МАЛЕНЬКИЙ ЧЕРНЕЦЬ. Синьйоре Галілею, я — священик. 

ГАЛІЛЕЙ. Але ви й фізик. І бачите, що у Венери є фази. Ось глянь сюди! (Показує крізь вікно). Бачиш там малого Пріапа коло джерела під лавровим деревом? Бог садів, птахів і злодіїв, сільський сороміцький двохтисячолітній бог! Він менше брехав. Гаразд, не будемо про це, я теж вірний син церкви. Ви знаєте восьму сатиру Горація? Якраз цими днями я перечитую його. Здобуваю деяку душевну рівновагу. (Дістав невеличку книжку). Він надає слова саме цьому Пріапові, маленькій статуї, яка була поставлена в Есквілінському парку. Починається вона так:

Колода фігова, оцупком непридатним 

Ані до чого був я. Довго тесля 

Роздумував. Пріапа чи ослін 

Із мене витесати. І відважився 

Зробити бога. 

Думаєте, Горацій заборонив би собі вставити у вірш замість слова “ослін“ слово “стіл“? Синьйоре, моє естетичне чуття буде ображене, коли Венера в моєму космосі опиниться без фаз! Ми не можемо винайти машинерії для подачі нагору річкової води, якщо ми не вивчимо ту найвищу машинерію, яка існує перед нашими очима. Сума кутів трикутника не може змінюватися на потребу папської курії. Орбіти летючих тіл я не можу обчислити так, щоб воднораз врахувати і політ відьми на мітлі. 

МАЛЕНЬКИЙ ЧЕРНЕЦЬ. А чи не здається вам, що істина, — коли це істина, — проб’ється і без нас? 

ГАЛІЛЕЙ. Ні, ні, ні! Пробиваються саме стільки істин, скільки ми їх пробиваємо; перемога розуму може бути лише перемогою розумних. Ваших селян з Кампаньї ви змальовуєте вже, як мох на їхніх хижах! Як може хтось припустити, що сума кутів трикутника може відповідати його потребам! Та коли вони не зрушать з місця і не навчаться думати, то найкращі водокачки їм ні до чого. Чорт забирай, я бачу божественне терпіння ваших людей, але де ж їх божественний гнів? 

МАЛЕНЬКИЙ ЧЕРНЕЦЬ. Ви втомилися. 

ГАЛІЛЕЙ (розкидає перед ним купу рукописів). Ти фізик, сину мій? Ось тут з’ясовані причини припливів і відпливів світового океану. Але тобі не можна цього читати, чуєш? О, ти вже читаєш? То ти фізик?

Маленький чернець заглиблюється в рукописи.  

Яблуко з древа пізнання! Він уже вгризається в нього. Він проклятий навіки, але мусить його з’їсти, нещасний ненажера! Часом думаю собі: згоден, щоб мене замкнули в льох на десять сажнів углиб, куди й промінь світла не пройде, аби тільки довідатись, що це за річ така: світло. І найгірше: те, що знаю, мушу розповісти. Як коханець, як п’яниця, як зрадник. Це вада, вона призводить до нещастя. Доки я волатиму в пустелі — ось у чому питання? 

МАЛЕНЬКИЙ ЧЕРНЕЦЬ (показує на якесь місце в рукопису). Цього речення я не розумію.

ГАЛІЛЕЙ. Я з’ясую тобі, з’ясую.