Бертольт Брехт, Життя Галілея (п’єса)

 

1633 р. Інквізиція викликає славнозвісного дослідника до Риму. 

 

Глибінь гаряча. Зимна височінь. 

Волають вулиці. А двір мовчить. 

Передпокій і сходи в палаці Медічі у Флоренції. ГАЛІЛЕЙ з ДОЧКОЮ чекають прийому у герцога. 

ВІРДЖІНІЯ. І довго ж це триває. 

ГАЛІЛЕЙ. Так. 

ВІРДЖІНІЯ. Ось знову той чоловік, що йшов за нами слідом. (Показує на суб’єкта, який минає їх, не звертаючи на них уваги).

ГАЛІЛЕЙ (зір його погіршав). Я його не знаю.

ВІРДЖІНІЯ. А я часто бачила його останнім часом. Він здається мені зловісним. 

ГАЛІЛЕЙ. Дурниці. Ми у Флоренції, а не серед корсиканських бандитів. 

ВІРДЖІНІЯ. Йде ректор Гафоне. 

ГАЛІЛЕЙ. Оцього я боюсь. Цей дурнуватий знову втягне мене в довжелезну розмову. 

Вниз по сходах спускається ГАФОНЕ, ректор університету. Він явно лякається, побачивши Галілея, і йде напружено, одвернувши обличчя, минає обох, ледь кивнувши. 

Який біс у ньому сидить? Знову сьогодні недобачаю. Він хоч привітався? 

ВІРДЖІНІЯ. Ледь-ледь. Що там у твоїй книзі? Може її знову визнали за єретичну? 

ГАЛІЛЕЙ. Ти вже занадто вдаєшся до тих церков. Оте раннє вставання, оті ходіння по месах зовсім зіпсують тобі колір лиця. Ти за мене молишся, га? 

ВІРДЖІНІЯ. Ось синьйор Ванні ливар, якому ти накреслив план ливарні. Не забудь подякувати йому за перепілок. 

Сходами спускається ЧОЛОВІК. 

ВАННІ. Вам смакували перепілки, що я їх надіслав, синьйоре Галілею? 

ГАЛІЛЕЙ. Перепілки були чудові, майстер Ванні, ще раз красно дякую. 

ВАННІ. Нагорі йшла мова про вас. На вас складають вину за памфлети проти Біблії, які нещодавно скрізь продавали. 

ГАЛІЛЕЙ. Про памфлети нічого не знаю. Моє улюблене читання — Біблія і Гомер. 

ВАННІ. А хоч би й ні: хотів би скористатися з нагоди запевнити вас, що ми, мануфактуристи, на вашому боці. Я не з тих, хто багато знає про рух зірок, але для мене ви людина, яка бореться за свободу вчення нового. Візьміть ось цей механічний культиватор з Німеччини, якого ви мені описували. За один лише останній рік в Лондоні вийшли в світ п’ять книг про сільське господарство. А тут ми дякували б хоч за одненьку книжку про голландські канали. Ті самі кола, які завдають вам неприємностей, не дозволяють лікарям Болоньї розтинати трупи для досліджень. 

ГАЛІЛЕЙ. Ваш голос чимало важить, Ванні. 

ВАННІ. Сподіваюсь. Ви знаєте, що в Амстердамі і Лондоні є фондові біржі. Так само й ремісничі школи. І регулярно виходять газети з новинами. А нам тут невільно навіть заробляти гроші. Проти ливарень заперечують, бо, бачте, коли в одному місті багато робітників, то це сприяє розпусті. Я цілком на боці таких людей, як ви, синьйоре Галілео. Коли б хтось задумав проти вас лихе, тоді не забудьте, прошу, що у вас є друзі у всіх галузях ремесла. За вами стоїть вся північна Італія, синьйоре Галілею. 

ГАЛІЛЕЙ. Наскільки мені відомо, ніхто не збирається щось мені заподіяти. 

ВАННІ. Ні? 

ГАЛІЛЕЙ. Ні. 

ВАННІ. На мою думку, у Венеції вас би краще шанували. Там менше чорних сутан. Звідти ви могли б розпочати боротьбу. У мене є дорожня карета, синьйоре Галілео, і коні. 

ГАЛІЛЕЙ. Не можу уявити себе втікачем. Я високо ціную свої вигоди. 

ВАННІ. Авжеж. Але з того, що я тут чув нагорі, стає ясно, що треба поспішати. Гадаю, що саме зараз вам краще не бути у Флоренції. 

ГАЛІЛЕЙ. Дурниці. Великий герцог — мій учень, а крім того, сам папа рішуче постане проти всяких спроб накинути мені зашморга на шию. 

ВАННІ. Здається, синьйоре Галілео, ви не дуже чітко відрізняєте друзів від ворогів. 

ГАЛІЛЕЙ. Зате я відрізняю силу від безсилля. (Рвучко йде геть).

ВАННІ. Чудово! Бажаю щастя. (Йде).

ГАЛІЛЕЙ (іде назад з Вірджінією). Всяк, хто в цій країні має якісь скарги, обирає мене за адвоката, особливо там, де мені це найменш може йти на користь. Я написав книгу про механіку всесвіту, оце й усе. А що з того зроблять, або не зроблять, те мене вже не обходить.

ВІРДЖІНІЯ (вголос). Якби ці люди знали, як ти засуджував усе, що трапилось останньої карнавальної ночі.

ГАЛІЛЕЙ. Так. Дай ведмедю лизнути меду, він, голодний, і руку тобі відкусить. 

ВІРДЖІНІЯ (стиха). А взагалі, герцог тебе сьогодні запросив?

ГАЛІЛЕЙ. Ні. Але я просив доповісти про мене. Він хоче мати книгу, він же заплатив за неї. Спитай урядовця і пожалійся, що нас примушують чекати. 

ВІРДЖІНІЯ (йде до урядовця, за нею стежить суб’єкт). Синьйоре Мінчо, чи відомо його високості, що мій батько хотів би мати в нього аудієнцію?

УРЯДОВЕЦЬ. Звідки я знаю? 

ВІРДЖІНІЯ. Це не відповідь. 

УРЯДОВЕЦЬ. Хіба? 

ВІРДЖІНІЯ. Вам слід бути чемнішим.  

Урядовець напіводвертається, позіхає, дивлячись на суб’єкта. Вірджінія підходить до батька.  

Він каже, що герцог ще зайнятий. 

ГАЛІЛЕЙ. Я чув — ти щось казала про “чемність“, що то було? 

ВІРДЖІНІЯ. Я подякувала йому за чемну відповідь і тільки. А ти не можеш лишити книгу тут? Ти ж тільки гаєш час. 

ГАЛІЛЕЙ. Я починаю запитувати себе, чого вартий цей час. Мабуть, прийму запрошення Сагредо тижнів на двоє поїхати в Падую. Та й здоров’ям похвалитися не можу. 

ВІРДЖІНІЯ. Ти не проживеш без своїх книг. 

ГАЛІЛЕЙ. Можна захопити з собою в карету трохи сіцілійського вина, скажімо, ящиків зо два. 

ВІРДЖІНІЯ. Ти завжди казав, що воно не терпить перевезень. А казна винна тобі за три місяці утримання. Тобі ж услід їх не надішлють. 

ГАЛІЛЕЙ. Це правда. 

КАРДИНАЛ-ІНКВІЗИТОР спускається сходами. 

ВІРДЖІНІЯ. Кардинал-інквізитор!  

Він, минаючи, низько вклоняється Галілею.  

Що робити кардиналу-інквізитору у Флоренції, тату? 

ГАЛІЛЕЙ. Не знаю. Він поводився не без чемності. Я знав, що чинив, коли переїхав у Флоренцію і всі ці роки мовчав. Вони так розхвалили мене, що мусять тепер приймати мене таким, як є. 

УРЯДОВЕЦЬ (вигукує). Його високість, великий герцог!

КОЗІМО ДЕ МЕДІЧІ спускається сходами. Галілей іде йому назустріч. Герцог, трохи збентежений, спиняється. 

ГАЛІЛЕЙ. Хотів би я запропонувати Вашій високості мої діалоги про обидві космічні системи... 

КОЗІМО. Ага, ага! Як ваші очі? 

ГАЛІЛЕЙ. Нічим хвалитись, ваша високосте. Якщо ваша високість дозволять, я цю книгу... 

КОЗІМО. Мене турбує стан ваших очей. Справді турбує. Ви, мабуть, понад міру сидите за вашим чудовим телескопом, чи не так? 

Іде далі, не взявши книги з рук Галілея. 

ГАЛІЛЕЙ. Він не прийняв книги. 

ВІРДЖІНІЯ. Тату, я боюсь. 

ГАЛІЛЕЙ (приглушено, але твердо). Нічим не видавай себе. Звідси підемо не додому, а до склоріза Вольпі. Я домовився, що в сусідньому з ним заїзді завжди буде напоготові віз з порожніми винними барилами. Мене вивезуть з міста.

ВІРДЖІНІЯ. Ти знав?.. 

ГАЛІЛЕЙ. Не оглядайся. 

Збираються йти. 

ВИСОКОПОСТАВЛЕНИЙ УРЯДОВЕЦЬ (сходить донизу). Синьйоре Галілею, я маю доручення повідомити вас, що флорентійське герцогство не спроможне більше чинити опір бажанню найсвятішої інквізиції допитати вас у Римі. Карета найсвятішої інквізиції чекає на вас, синьйоре Галілею.

 

12. ПАПА

Палати Ватікану. ПАПА УРБАН VIII (колишній кардинал Барберіні) приймає КАРДИНАЛА-ІНКВІЗИТОРА. Під час аудієнції папа одягається. За дверима чути човгання багатьох ніг. 

ПАПА (дуже голосно). Ні! Ні! Ні!

ІНКВІЗИТОР. Отже, ваша святість, тут зібрались усі доктори усіх факультетів, представники всіх священних органів і все духовенство. З дитячою вірою в слово Боже, викладене в Святому Письмі, вони зібрались тут, щоб почути від вашої святості підтвердження цієї віри, і ви хочете повідамити їм, що Святе Письмо надалі не може вважатися за істинне? 

ПАПА. Не дам розбити грифельну дошку, не дам. 

ІНКВІЗИТОР. Ці люди скажуть вам, що то грифельна дошка, а не дух заколоту і сумніву. Але це не грифельна дошка. В світ прийшов жахливий неспокій. Це неспокій їх власного розуму, який вони лише переносять на нерухому Землю. Вони кричать: нас приневолюють числа! Але звідки ж беруться їхні числа? Вони йдуть від сумніву, це кожен знає. Ці люди сумніваються в усьому. Невже людське суспільство ми будемо будувати на сумніві, а не на вірі? “Ти мій пан, але я сумніваюсь, чи це добре“. “Це твій дім і твоя дружина, але я сумніваюсь, чи не повинні вони бути моїми“. З другого боку, прихильність вашої святості до мистецтва. Цій прихильності ми завдячуємо стількома чудовими колекціями, але вона знаходить таке образливе тлумачення, як ото читалося на стінах будинків Риму: “Те, що Римові лишили варвари, грабують тепер Барберіні“. А за кордоном? То була Божа воля — піддати найсвятіший папський престол тяжким випробуванням. Іспанську політику вашої святості люди, яким бракує проникливості, не розуміють, а незгоду з королем вони засуджують. Уже з півтора десятиріччя Німеччина стала схожа на бойню, і люди з цитатами із Біблії на вустах ріжуть один одного на шматки. А тепер, коли внаслідок чуми, війни і реформації, християнство розпалося на окремі незначні купки, тепер по Європі шириться чутка, що ви уклали таємну угоду з лютеранською Швецією аби послабити католика-короля. І тоді математики, ці хробаки, спрямовують свої телескопи на небо і повідомляють цілий світ, що ваша святість не дуже обізнані навіть тут, в цьому єдиному просторі, в якому вам покищо не відмовлено. А спитати: звідки цей несподіваний інтерес до такої абстрактної науки, як астрономія? Чи не однаково, як ці кулі крутяться? В цілій Італії всі, до останнього конюха, за лихим прикладом цього зухвалого флорентійця, базікають про фази Венери. Але ніхто з них не думає про все те, що в школах та інших таких установах вважається незаперечним. Їм то, бачте, надокучило. Що було б, якби всі вони, слабі плоттю і схильні до всяких неподобств, вірили б тільки у власний розум. А це ж його той безумець Галілей оголошує верховним суддею. Раз узявши під сумнів те, чи справді Сонце зупинилось над Гаваоном, вони захотіли взяти під свій брудний сумнів і церковну карнавку! Відтоді як вони плавають по морях, — а втім, я нічого не маю проти цього, — вони вірять в мідну скриньку, яку називають компасом, а не в Бога. Той Галілей ще замолоду писав про машини. Машинами вони хочуть творити чудеса. Які? У всякому разі, Бога їм уже не треба, але що ж це за чудеса? Наприклад, не буде ні верху, ні низу. Їм це непотрібно. Аристотель — вони його мають за дохлого пса — сказав, і вони то наводять: коли ткацький човник сам буде ткати, а цитра гратиме сама, тоді майстрам не треба буде підмайстрів, а панам — наймитів. І думають, що вже настав такий час. Цей негідник знає, що робить, коли пише свої астрономічні твори не латиною, а мовою рибалок і торгівців вовною. 

ПАПА. Це свідчить про його низький смак. Я скажу йому. 

ІНКВІЗИТОР. Він нацьковує одних і підкупляє інших. Портові міста Північної Італії все настійніше вимагають для своїх кораблів зоряних карт синьйора Галілея. І доводиться на це піти, бо це інтерес матеріальний. 

ПАПА. Але ці зоряні карти спираються на його єретичні твердження. Мова йде саме про рухи певних планет, які стануть неможливими, якщо відкинути його вчення. Не можна засудити це вчення і користуватися з його карт. 

ІНКВІЗИТОР. А чому ж ні? Інакше ніяк не можна. 

ПАПА. Це човгання мене дратує. Вибачте, що я ввесь час прислухаюсь. 

ІНКВІЗИТОР. Це човгання може сказати вам більше, ніж я, ваша святість. Невже всі оті люди мають піти звідси з сумнівами на серці? 

ПАПА. Зрештою, цей чоловік — найвидатніший фізик світу, світоч Італії, а не якийсь там недоум. У нього є друзі. Серед них і Версаль, і Віденський двір. Ви хочете, щоб вони прозвали святу церкву помийницею для гнилих забобонів? Ні, геть від нього руки. 

ІНКВІЗИТОР. На практиці нам не доведеться дуже далеко заходити. Він людина плоті і негайно піддасться. 

ПАПА. Він любить плотські втіхи більше, ніж усі люди, кого я знав. Він і мислить пристрасно. Не може відмовити собі ні в старому вині, ні в новій ідеї. І я не допущу як засудження фактів фізики, так і бойових вигуків, як от: “За церкву!“, “За розум!“. Я дозволив йому видати книгу з тією умовою, що він в кінці висловить думку, що останнє слово не за наукою, а за вірою. Він цього додержав. 

ІНКВІЗИТОР. Але як? В його книзі дискутують: дурень, який, звичайно, висловлює погляди Аристотеля, і розумний, який, так само природньо, заступає синьйора Галілея. І як гадає ваша святість, хто робить останнє зауваження? 

ПАПА. Що там іще? Хто висловлює нашу думку? 

ІНКВІЗИТОР. Вже ж не розумний. 

ПАПА. Це, звичайно, неподобство. Це тупотіння в коридорах прямо нестерпне. Що там, весь світ зібрався? 

ІНКВІЗИТОР. Не весь, а його найкращі представники. 

Пауза. Папа вже в повному орнаті. 

ПАПА. В крайньому разі, нехай тільки покажуть йому знаряддя. 

ІНКВІЗИТОР. Цього буде досить, ваша святість. Синьйор Галілей розуміється на знаряддях. 

 

13. 

 

22 червня 1633 року Галілео Галілей перед судом інквізиції зрікається свого вчення про рух Землі. 

 

Цей день червневий скоро проминув, 

В палаці флорентійського посла в Римі. Учні Галілея чекають звістки. МАЛЕНЬКИЙ ЧЕРНЕЦЬ і ФЕДЕРЦОНІ грають у нові шахи, ходячи через усю шахівницю. В кутку навколішки молиться ВІРДЖІНІЯ. 

МАЛЕНЬКИЙ ЧЕРНЕЦЬ. Папа не прийняв його. Кінець всяким науковим дискусіям. 

ФЕДЕРЦОНІ. Остання надія була — папа. Він тоді в Римі йому правду сказав: ти нам потрібен. Тепер вони його мають. 

АНДРЕА. Вони погублять його. Він не допише до кінця своїх “Розмов“. 

ФЕДЕРЦОНІ (потай зиркає на нього). Ти гадаєш?

АНДРЕА. Бо він ніколи не зречеться. 

МАЛЕНЬКИЙ ЧЕРНЕЦЬ. Коли вночі ото лежиш без сну, завжди тебе гризуть всякі думки. Сьогодні, наприклад, невідступно мене гризло: не слід було йому виїжджати з Венеції. 

АНДРЕА. Але там він не мав змоги писати свою книгу. 

ФЕДЕРЦОНІ. А у Флоренції він не зміг її опублікувати. 

Пауза. 

МАЛЕНЬКИЙ ЧЕРНЕЦЬ. Я думав також, чи залишать йому камінчик, якого він скрізь носить у кишені. Його камінь доводу. 

ФЕДЕРЦОНІ. Там, куди його відведуть, кишень не мають. 

АНДРЕА (вигукує). Вони не посміють. Навіть, коли з ним це вчинять, він не зречеться. “Хто не знає істини, той просто неук. Але хто знає, а називає її брехнею, той — злочинець“.

ФЕДЕРЦОНІ. Я теж не вірю в це, і не міг би пережити цього, але сила за ними. 

АНДРЕА. Не все і силою візьмеш. 

ФЕДЕРЦОНІ. А ні, мабуть. 

МАЛЕНЬКИЙ ЧЕРНЕЦЬ (стиха). Уже двадцять три дні як він у в’язниці. Вчора був останній допит. А сьогодні засідання. (Помітивши, що Андреа прислухається, голосно). Коли я відвідав його тоді, двома днями після декрету, ми сиділи отам, і він показав мені крізь вікно маленьку статую Пріапа коло сонячного годинника в саду, — ви можете його і зараз побачити, — і порівнював свою працю з сатирою Горація, в якій теж не можна нічого змінити. Він говорив про своє естетичне чуття, яке змушує його шукати правди. І згадав епіграф: “Hieme et aestate, et prope et procul, usque dum vivam et ultra“. Він мав на увазі правду.

АНДРЕА (до маленького ченця). Ти розповів їм, як він стояв у “Колегіум Романум“, коли вони перевіряли його трубу? Розкажи.

Чернець заперечливо хитає головою.  

Він поводився, як завжди. Руки в боки, черево наперед і каже: звертаюсь до вашого розуму, панове! (Сміючись, передражнює Галілея).

Пауза. 

ФЕДЕРЦОНІ. Облиш її. Вона зовсім збилася з пантелику, відколи там розмовляли з нею. Вони викликали з Флоренції до себе її сповідника. 

Входить СУБ’ЄКТ з палацу великого герцога Флоренції. 

СУБ’ЄКТ. Синьйор Галілей незабаром буде тут. Можливо, йому потрібна буде постіль. 

ФЕДЕРЦОНІ. Його відпустили? 

СУБ’ЄКТ. Сподіваються, що перед судилищем інквізиції о п’ятій годині синьйор Галілей зречеться. Заблаговістить великий дзвін собору святого Марка, а дослівний текст зречення буде сповіщено прилюдно. 

АНДРЕА. Не вірю. 

СУБ’ЄКТ. Щоб уникнути всяких людських зборищ на вулицях, синьйора Галілея проведуть сюди через садову хвіртку поза палацом. (Виходить).

АНДРЕА (раптом голосно). Місяць — це Земля і не має власного світла. Так само й Венера власного світла не має, схожа до Землі і обертається навколо Сонця. Чотири супутники обертаються навколо планети Юпітер, яка знаходиться на висоті нерухомих зір і не прикріплена ні до якої сфери. Сонце є центром Всесвіту і зі свого місця не рухається, а Земля не є центром. Вона не непорушна. І все це показав нам він.

МАЛЕНЬКИЙ ЧЕРНЕЦЬ. Силою не зробиш невидимим те, що вже побачили. 

Мовчанка. 

ФЕДЕРЦОНІ (поглядає на сонячний годинник у саду). П’ята година.

Вірджінія молиться голосніше. 

АНДРЕА. Не можу більше чекати, чуєте! Вони стинають голову правді! 

Закладає вуха, те саме робить і маленький чернець. Але дзвону не чути. Після паузи, заповненої молитовним бурмотінням Вірджінії, Федерцоні заперечливо хитає головою, інші опускають руки. 

ФЕДЕРЦОНІ. Не чути. Вже після п’ятої три хвилини. 

АНДРЕА. Він не піддається! 

МАЛЕНЬКИЙ ЧЕРНЕЦЬ. Він не зрікається! 

ФЕДЕРЦОНІ. Ні. О, яке щастя! 

Обіймаються, сповнені щастям. 

АНДРЕА. Отже: сила не бере. Вона не все може! Отже: дурість переможено, вона не є невразливою! Отже: людина смерті не боїться! 

ФЕДЕРЦОНІ. Тепер настає справжній час пізнання. Це година його народження. Подумайте, що було б, якби він зрікся! 

МАЛЕНЬКИЙ ЧЕРНЕЦЬ. Я не казав цього, але дуже побоювався. О, я маловір! 

АНДРЕА. Я знав: він не зречеться! 

ФЕДЕРЦОНІ. Тоді було б так, наче вранці знову повернулась ніч. 

АНДРЕА. Наче гора сказала б: я — вода. 

МАЛЕНЬКИЙ ЧЕРНЕЦЬ (плачучи, падає навколішки). Хвала тобі, Господи!

АНДРЕА. А нині все змінилося! Після довгих мук людина підводить голову і каже: я можу жити! Тільки один піднявся і мовив: — ні! А скільки завойовано! 

В цю мить пролунав дзвін собору святого Марка. Всі стоять окляклі. 

ВІРДЖІНІЯ (підводиться з колін). Дзвін святого Марка! Він не проклятий! 

З вулиці долинає голос оповісника, який оголошує зречення Галілея. 

ГОЛОС ГЕРОЛЬДА. “Я, Галілео Галілей, викладач математики і фізики у Флоренції, клятвено відрікаюсь того, чого я навчав: ніби Сонце є центром всесвіту і стоїть на своєму місці непорушно, а Земля не є центром і не є непорушною. Клятвено зрікаюсь, проклинаю і засуджую з чистим серцем і нелицемірною вірою всі ці помилки і єресі, так само, як усі інші помилки і кожну іншу думку, противну святій церкві“. 

Сутеніє. Коли знову настає світло, дзвін іще гуде, потім стихає. Вірджінія вийшла. Учні Галілея ще тут. 

ФЕДЕРЦОНІ. Він ніколи не платив тобі як слід за твою роботу. Ти не міг собі ні купити штанів, ні опублікувати свої праці. Ти все терпів, бо “це потрібно було для науки“! 

АНДРЕА (голосно). Нещасна та країна, що не має героїв!

З’являється ГАЛІЛЕЙ. За час процесу він майже невпізнанно змінився. Він чув слова Андреа. Кілька секунд чекає в дверях на привітання, але його нема. Учні сахаються від нього. Тоді він повільно і невпевнено, бо погано бачить, проходить наперед, де знаходить лаву і сідає. 

АНДРЕА. Не можу дивитись на нього. Хай іде геть. 

ФЕДЕРЦОНІ. Заспокойся. 

АНДРЕА (кричить до Галілея). Винний бурдюк! Прожера! Врятував свою рідну шкуру? (Сідає). Мені погано!..

ГАЛІЛЕЙ (спокійно). Дайте йому води!

Маленький чернець приносить Андреа склянку води. Інші не звертають уваги на Галілея, що, прислухаючись, сидить на лаві. Здалеку чути знову голос оповісника. 

АНДРЕА. Я вже можу йти... Поможіть мені тільки... 

Вони ведуть його до дверей. В цю мить їх спиняє голос Галілея. 

ГАЛІЛЕЙ. Ні! Нещасна та країна, якій потрібні герої. 

Читання перед завісою: 

“Хіба не ясно, що кінь, який має три або чотири лікті заввишки, впавши з висоти, поламає собі ноги, тоді як собака не зазнає шкоди; так само і кішка впаде навіть з висоти восьми або десяти ліктів і не пошкодить себе, ба, навіть цвіркун, що впаде зі шпиля башти, а мурашка з Місяця впавши, неушкоджені лишаться. І як дрібні травини відносно дужчі й міцніші за великих, то й менші рослини тримаються міцніш; дуб у двісті ліктів заввишки не міг би стримувати своє галуззя в тих же пропорціях, що маленький дуб, і природа не може створити коня завбільшки з двадцять звичайних коней, ні велетня десятикратної величини, не змінивши відповідно пропорції всіх членів, особливо кісток, які мусять бути понад міру зміцнені, пропорційно до більшої величини. Поширена думка, що великі й малі машини однаково витривалі, — очевидно є помилковою. 

 

14. 

 

1633-1642 рр. Галілео Галілей живе в заміському будинку поблизу Флоренції, до самої смерті лишаючись в’язнем інквізиції. 

 

З тисяча шістсот тридцять третього року 

Простора кімната, в ній стіл, шкіряний стілець, глобус. ГАЛІЛЕЙ, вже старий і напівсліпий, ретельно експериментує з маленькою дерев’яною кулькою на вигнутому дерев’яному жолобі. В передпокої сидить на варті ЧЕРНЕЦЬ. Стукіт у двері. Чернець відчиняє, заходить СЕЛЯНИН, приносить двох обскубаних гусей. ВІРДЖІНІЯ виходить з кухні. Їй вже під сорок. 

СЕЛЯНИН. Звеліли віддати. 

ВІРДЖІНІЯ. Від кого це? Я не замовляла гусей. 

СЕЛЯНИН. Звеліли сказати: від проїжджого. (Виходить).

Вірджінія здивовано розглядає гусей. Чернець бере з її рук і недовірливо розглядає їх. Потім заспокоєно віддає назад, і вона, держачи їх за шиї, несе їх до Галілея у велику кімнату. 

ВІРДЖІНІЯ. Якийсь проїжджий прислав тобі гостинця. 

ГАЛІЛЕЙ. Що там таке? 

ВІРДЖІНІЯ. Хіба ти не бачиш? 

ГАЛІЛЕЙ. Ні. (Підходить). Гуси? Ім’я проїжджого відомо?

ВІРДЖІНІЯ. Ні. 

ГАЛІЛЕЙ (бере гуску з її рук). Важка. Я б з’їв трошки гусятини.

ВІРДЖІНІЯ. Не може бути, щоб ти вже зголоднів. Ти ж щойно вечеряв. І що це знову з твоїми очима. Ти ж мусив бачити їх від столу. 

ГАЛІЛЕЙ. Ти стоїш у затінку. 

ВІРДЖІНІЯ. Я стою не в затінку. (Виносить гусей з кімнати).

ГАЛІЛЕЙ. Додай кмину і яблук. 

ВІРДЖІНІЯ (до ченця). Нам треба послати по очного лікаря. Батько не зміг від столу побачити гусей.

ЧЕРНЕЦЬ. Треба раніш спитати дозволу монсеньйора Карпули. Він знову писав сам? 

ВІРДЖІНІЯ. Ні. Він диктував свою книгу мені, ви ж це знаєте. У вас сторінки сто тридцять перша і сто тридцять друга, і це були останні. 

ЧЕРНЕЦЬ. Він — старий лис. 

ВІРДЖІНІЯ. Він нічого не робить проти приписів. Його каяття — щире. Я наглядаю за ним. (Дає ченцеві гусей). Скажіть на кухні, щоб печінки підсмажили з цибулиною і яблуком. (Вертається у велику кімнату). А тепер подбаємо про наші очі, покинемо цю кульку і продиктуємо трохи далі нашого щотижневого листа до архієпископа.

ГАЛІЛЕЙ. Я себе недобре почуваю. Прочитай мені дещо з Горація. 

ВІРДЖІНІЯ. Лише на останнім тижні мені сказав монсеньйор Карпула, якому ми повинні бути дуже вдячні — ще оноді знов прислав овочів, — що архієпископ кожного разу питає його, як сподобались тобі запитання і цитати, які він тобі надсилає. (Підготувалась писати під диктування).

ГАЛІЛЕЙ. На чому я зупинився? 

ВІРДЖІНІЯ. Фрагмент четвертий: що ж до позиції святої церкви в справі заколотів в арсеналі Венеції, то я цілком погоджуюсь зі ставленням кардинала Сполетті до бунтівних канатників... 

ГАЛІЛЕЙ. Ага. (Диктує). Я цілком погоджуюсь зі ставленням кардинала Сполетті до бунтівних канатників, а саме, що краще в ім’я християнської любові до ближнього видавати їм юшку, аніж збільшувати їм платню за їхні корабельні та дзвонові канати. Оскільки мудрішим здається зміцнювати їхню віру, замість пожадливості. Апостол Павло каже: “Доброчинство ніколи не пропаде намарно“. Як це тобі?

ВІРДЖІНІЯ. Чудово, батьку! 

ГАЛІЛЕЙ. Як ти гадаєш, чи не можна прочитати в цьому якоїсь іронії? 

ВІРДЖІНІЯ. О, ні, архієпископ відчує блаженство. Він такий практичний. 

ГАЛІЛЕЙ. Покладаюсь на твою думку. Що там далі? 

ВІРДЖІНІЯ. Чудовий текст: “Коли я кволий, тоді я сильний“. 

ГАЛІЛЕЙ. Ніякого тлумачення. 

ВІРДЖІНІЯ. Але чому ж? 

ГАЛІЛЕЙ. Що йде далі? 

ВІРДЖІНІЯ. “... Зрозумійте, що любити Христа далеко ліпше, ніж будь-яке знання“. Послання до Ефесян апостола Павла III, 19. 

ГАЛІЛЕЙ. “Особливо дякую вашій еміненції за чудову цитату з послання до Ефесян. Спонуканий цим, я знайшов у неповторному творі “Наслідування Христа“ ще таке: (цитує напам’ять) “Він, до кого промовляє вічне Слово, вільний від багатьох запитань“. Чи можна мені при цій нагоді говорити про власні справи. Мені все ще дорікають, що я колись книгу про небесні тіла видав базарною мовою. Я зовсім не мав на меті пропонувати або схвалювати, щоб книги про значно важливіші предмети, як наприклад, богослів’я, видавались мовою продавців макарон. Звичайно доводять, що завдяки універсальності латини службу Божу всі народи правлять однією мовою. Але цей довід здається мені не дуже влучним, бо зухвалі глумливці можуть йому протиставити інший, а саме: жоден з цих народів тоді ні слова не зрозуміє. Охоче знехтую дешевою зрозумілістю святих істин. Латина, яка звучить з кафедри, захищає вічні істини церкви від цікавості невігласів і збуджує довір’я, коли вимовляється священиками з нижчих класів з місцевим акцентом. Ні, викресли це.

ВІРДЖІНІЯ. Все? 

ГАЛІЛЕЙ. Все, після “продавців макарон“. 

Стукають у двері. Вірджінія йде до передпокою. Чернець відчиняє. Входить АНДРЕА САРТІ. Це вже людина середнього віку. 

АНДРЕА. Добрий вечір. Я збираюсь покинути Італію, щоб зайнятись науковою роботою в Голландії, і мене попросили проїздом відвідати його, щоб мати змогу там розповісти про нього. 

ВІРДЖІНІЯ. Не знаю, чи схоче він тебе бачити. Ти ніколи не приходив. 

АНДРЕА. Спитай його. 

Галілей розпізнав голос Андреа. Сидить нерухомо. ВІРДЖІНІЯ підходить до нього. 

ГАЛІЛЕЙ. Це Андреа? 

ВІРДЖІНІЯ. Так. Відіслати його? 

ГАЛІЛЕЙ (після паузи). Приведи його.

ВІРДЖІНІЯ приводить АНДРЕА. 

ВІРДЖІНІЯ (до ченця). Він безпечний. Він був його учнем. А тепер це його ворог.

ГАЛІЛЕЙ. Лиши нас самих, Вірджініє. 

ВІРДЖІНІЯ. Я хочу послухати, що він розповість. (Сідає).

АНДРЕА (холодно). Як ся маєте?

ГАЛІЛЕЙ. Підійди ближче. Як живеш? Розкажи про свою роботу. Я чув, що вона з гідравліки. 

АНДРЕА. Фабриціус з Амстердама доручив мені довідатись про ваше життя. 

Пауза. 

ГАЛІЛЕЙ. Я почуваю себе добре. Мені приділяють багато уваги. 

АНДРЕА. Радий, що зможу повідомити, що ви почуваєте себе добре. 

ГАЛІЛЕЙ. Фабриціус зрадіє, почувши це. А ти можеш йому сказати, що я живу з комфортом. Глибиною свого каяття я удостоївся такої прихильності своїх властителів, що мені дозволено в скромному обсязі і під духовним контролем вести наукові дослідження. 

АНДРЕА. Так. Ми теж чули, що церква задоволена вами. Ваше повне підкорення вплинуло. Запевняють, ніби власті з задоволенням переконались, що відколи ви зреклися свого вчення, в Італії не опубліковано жодного твору з новими твердженнями. 

ГАЛІЛЕЙ (прислухаючись). На жаль, є країни, які ухиляються від піклування церкви. Боюсь, що там розвиваються далі засуджені вчення.

АНДРЕА. Ваше зречення і там викликало радісні для церкви наслідки. 

ГАЛІЛЕЙ. Правда?  

Пауза.  

Що чути про Декарта? З Парижу — нічого? 

АНДРЕА. Дещо є. Після звістки про ваше зречення Декарт сховав у шухляді свій трактат про природу світла. 

Тривала пауза. 

ГАЛІЛЕЙ. Мене турбує доля деяких наукових друзів, яких я вів шляхом облуди. Їх навчило моє зречення? 

АНДРЕА. Щоб мати змогу науково працювати, я хочу виїхати до Голландії. Бику не дозволено того, чого собі не дозволяє Юпітер. 

ГАЛІЛЕЙ. Розумію. 

АНДРЕА. Федерцоні знову шліфує лінзи в якійсь міланській лавці. 

ГАЛІЛЕЙ (сміється). Він не знає латини.

Пауза. 

АНДРЕА. Фульганціо, наш маленький чернець, припинив дослідження і вернувся в лоно церкви. 

ГАЛІЛЕЙ. Так.  

Пауза. 

Моє начальство сподівається мого повного духовного одужання. Я роблю кращі успіхи, ніж можна було чекати. 

АНДРЕА. Он як. 

ВІРДЖІНІЯ. Хвала Господу. 

ГАЛІЛЕЙ (гостро). Подивись до гусятини, Вірджініє.

Розгнівана Вірджінія виходить. По дорозі з нею заговорив чернець. 

ЧЕРЕНЦЬ. Цей чоловік мені не до вподоби. 

ВІРДЖІНІЯ. Він не страшний. Ви ж самі чуєте. (На виході). Ми одержали свіжий козячий сир.

Чернець іде за нею. 

АНДРЕА. Я їхатиму цілу ніч, щоб завтра вранці перейти кордон. Я можу йти? 

ГАЛІЛЕЙ. Не знаю, нащо ти прийшов, Сарті? Щоб схвилювати мене? Я живу обережно і обережно думаю, відколи опинився тут. Не без того, що часом берусь і за старе. 

АНДРЕА. Я не хотів би вас хвилювати, синьйоре Галілео. 

ГАЛІЛЕЙ. Барберіні казав, що це чіпляється, як короста. Він і сам не був вільний від неї. Я знову писав. 

АНДРЕА. Так? 

ГАЛІЛЕЙ. Я закінчив свою книгу “Розмови“. 

АНДРЕА. Як? “Розмови відносно двох нових галузей науки: механіки і законів падіння тіл“? Тут? 

ГАЛІЛЕЙ. О, мені дають папір і пера. Моє начальство не дурне. Воно знає, що коли хвороба здавніє, її не вилікуєш за одну ніч. Вони бережуть мене від небезпечних наслідків, забираючи від мене сторінку за сторінкою. 

АНДРЕА. О Боже! 

ГАЛІЛЕЙ. Ти щось сказав? 

АНДРЕА. Значить, вони дозволяють вам орати воду! Дають вам папір і перо, щоб ви заспокоїлись. Як могли ви писати взагалі, знаючи про такий наслідок? 

ГАЛІЛЕЙ. О, я раб своїх звичок. 

АНДРЕА. “Розмови“ в руках ченців! Коли їх так жадібно чекають Амстердам, Лондон, Прага. 

ГАЛІЛЕЙ. Звідси чую, як бідкається Фабриціус, вимагаючи свого фунта м’яса, а він же сидить в цілковитій безпеці в Амстердамі. 

АНДРЕА. Дві нові галузі науки все одно що втрачені! 

ГАЛІЛЕЙ. Але й Фабріціуса і ще декого безперечно порадує чутка, що я поставив на карту останні мізерні рештки своїх вигод, щоб зробити копію, поза власною, сказати б, спиною, потай від самого себе, на протязі останніх шести місяців, користуючись в ясні ночі останніми унціями світла. 

АНДРЕА. У вас є копія? 

ГАЛІЛЕЙ. Моя суєтність досі не давала мені її знищити. 

АНДРЕА. Де вона? 

ГАЛІЛЕЙ. “Коли око твоє досаждає тобі, вирви його“. Той, хто писав це, більше розумівся на комфорті, ніж я. Гадаю, що це верх безумства, віддати її. Ні, раз я не зумів відійти подалі від наукової праці, то ви можете її мати. Копія лежить у глобусі. Якщо наважишся взяти її з собою в Голландію, то, звичайно, всю відповідальність за це візьмеш на свою шию. В разі чого, ти скажеш, що купив рукопис у незнайомця, який має доступ до оригіналу в святому офіціумі. 

Андреа підходить до глобуса. Витягає звідти копію. 

АНДРЕА. “Розмови“! (Перегортає сторінки рукопису). “Мій намір — викласти зовсім нове вчення про дуже давній предмет — рух. Шляхом експериментів я відкрив деякі його властивості, які варті того, щоб про них знали“.

ГАЛІЛЕЙ. Якось треба було згаяти своє дозвілля. 

АНДРЕА. Це стане основою нової фізики. 

ГАЛІЛЕЙ. Сховай під куртку. 

АНДРЕА. А ми думали, що ви перекинулись до них. І я найдужче обурювався проти вас. 

ГАЛІЛЕЙ. Так і слід було. Я проповідував науку, а заперечував істину. 

АНДРЕА. А оце міняє все. Все! 

ГАЛІЛЕЙ. Правда? 

АНДРЕА. Ви приховали істину. Приховали від ворога. І в галузі етики випередили нас на століття. 

ГАЛІЛЕЙ. Скажи ясніше, Андреа. 

АНДРЕА. Разом з усіма ми казали: “Він умре, а не зречеться“. А ви прийшли з словами: “Я зрікся, але буду жити“. “Ваші руки заплямовані“, — сказали ми. Ви сказали: “Краще нехай будуть заплямовані, аніж порожні“. 

ГАЛІЛЕЙ. Краще заплямовані, аніж порожні. Це звучить реалістично. Звучить по-моєму. Нова наука — нова етика. 

АНДРЕА. Я, я мусив це знати раніше за будь-кого. Мені було одинадцять, коли ви продали венеціанському сенатові телескоп, винайдений іншим чоловіком. А я бачив, яке безсмертне застосування ви для нього знайшли. Ваші друзі докірливо похитували головами, коли ви у Флоренції гнулись перед дитиною, а наука здобула собі аудиторію. Ви все сміялись з героїв. “Страждальці докучають мені“, — казали ви. “Злигодні йдуть від хибних обчислень“. А ще: “Коли наражаєшся на перепони, то найкоротшою відстанню між двома точками буде крива“. 

ГАЛІЛЕЙ. Пригадую. 

АНДРЕА. Тоді, в тридцять третьому, коли ви знайшли за потрібне зректись одної популярної тези вашого вчення, я мусив знати, що ви, власне, відійшли від безнадійної політичної бійки, для того, щоб далі посувати справу науки. 

ГАЛІЛЕЙ. Яка полягає... 

АНДРЕА. ...у вивченні властивостей руху, який є творцем машин; саме вони перетворять Землю на таке гарне житло, що від неба можна буде відмовитись. 

ГАЛІЛЕЙ. Ага! 

АНДРЕА. Ви виграли вільний час для того, щоб написати науковий твір, який одному вам під силу. Якби ви скінчили життя у вогняному ореолі на вогнищі, то переможцями стали б інші. 

ГАЛІЛЕЙ. Вони й є переможці. І нема такого наукового твору, що його міг би написати лише один учений. 

АНДРЕА. Чому ж ви тоді зреклися? 

ГАЛІЛЕЙ. Я зрікся, бо побоявся фізичних мук. 

АНДРЕА. Ні! 

ГАЛІЛЕЙ. Мені показали знаряддя тортур. 

АНДРЕА. Значить заздалегідь ви не мали плану. 

ГАЛІЛЕЙ. Жодного. 

Пауза. 

АНДРЕА (голосно). Наука знає лише одне мірило цінності: внесок в науку.

ГАЛІЛЕЙ. Цей внесок я зробив. Ласкаво прошу в стічну канаву, брате мій по науці і кум по зраді! Ти їси рибу? У мене є риба. Але смердить не риба, а я. Я лише продаю, а ти покупець. О, книга, священний товар, перед яким не можна подолати спокуси! Побачиш її, і в роті набігає слина, в якій тонуть прокляття. Велика вавилонська блудниця, мерзенна смертовбивча тварина, багряна, вона розверзає чресла, — і все стає інакшим. Хай святиться наша шахрайська настрахана смертю співдружність, яка виправдовує все. 

АНДРЕА. Страх смерті — властивий людям. Людські слабості не мають відношення до науки. 

ГАЛІЛЕЙ. Хіба?! Мій любий Сарті, навіть у теперішньому моєму стані я почуваю себе спроможним дати вам кілька вказівок на те, що має відношення до науки, якій ви себе віддали. 

 

Маленька пауза. Галілей, склавши руки на череві, говорить дидактичним тоном. 

З повною мискою в руках входить ВІРДЖІНІЯ і спиняється. 

Я зрадив своє покликання. Людину, яка зробила те, що зробив я, не можна терпіти в лавах учених. 

ВІРДЖІНІЯ. Зате тебе прийнято до лав віруючих. (Іде далі і ставить миску на стіл).

ГАЛІЛЕЙ. Правильно. А тепер час вечеряти.  

Андреа простягає руку; Галілей бачить її, але не бере.  

Ти сам тепер навчаєш інших. Чи можеш ти дозволити собі потиснути таку руку, як оця? (Іде до столу). Хтось, проїжджаючи через наше місто, надіслав мені гусей. Я все ще люблю попоїсти.

АНДРЕА. А тепер ви вже не думаєте, що настали нові часи? 

ГАЛІЛЕЙ. Думаю. Бережися, коли з істиною під курткою проїжджатимеш через Німеччину. 

АНДРЕА (не в силі піти). Щодо вашої оцінки автора, про якого ми говорили, я не зумію вам відповісти. Але не можу й погодитися з тим, що ваш убивчий аналіз лишиться вашим останнім словом.

ГАЛІЛЕЙ. Красно дякую, синьйоре. (Починає їсти).

ВІРДЖІНІЯ (проводжаючи Андреа). Ми не дуже охоче приймаємо колишніх відвідувачів. Вони хвилюють його.

Андреа йде. ВІРДЖІНІЯ вертається. 

ГАЛІЛЕЙ. Як гадаєш, хто прислав цих гусей? 

ВІРДЖІНІЯ. Не Андреа. 

ГАЛІЛЕЙ. Може й ні. Яка ніч сьогодні? 

ВІРДЖІНІЯ (коло вікна). Ясна.