Библиотека украинской литературы
жүктеу/скачать 3.72 Mb.
|
- Бұл бет үшін навигация:
- Кобзар
- Г олос-1
- Дія друга. Аральска експедиція
- М ісцеві жителі
- Е тнограф
- Б утаков
- К обзар
К  обзар: Так, інколи... Але надаю тим снам великого значення... Днями снився мені Межигірський Спас. Це - колишній запорізький монастир неподалік від Києва, згорів шістдесят років тому. Я був там колись... Й ось уві сні вся та подорож в Україну наче ожила переді мною... Хочу написати про те, про монастир козацький
Х: Так, я бачив уві сні твій щоденник з записом про святе Межи гір`я… І мені навіть підказали, що на тебе справляє особливий вплив аура героїв місцевості, ти вчитуєш там дух народної історії. В тутешніх неозорих степах тебе як магнітом притягували місця бунтівника Омеляна Пугачова, по дорозі сюди ти вже був у багатьох станицях, які зустрічали його хлібом-сіллю. І ще дивним чином примудришся потай від начальства збігати через два роки «в самоволку» із Оренбурга за дванадцять верст аж ген до станиці Чернорєченської… Кобзар: (містично-зацікавлено): А про Пушкіна - що знаєш?!... Х: І про Пушкіна, і про незнаних іще тобою земляка твого Короленка, і залюбленого в твою лірику Єсеніна... Про всіх цих геніїв гаразд відаю, і кажу тобі: ти не самотній... Але вони встигнуть написати про Пугачова, кожен своє! А ось ти - не встигнеш, хоча й заявиш про бажання дати свою версію «Історії уральського козацтва»... Кобзар: (містично-захоплено): Так! Спадають на думку такі наміри!.. Х.: Більше того! Через дев'ять років ти попливеш Волгою від Астрахані до Нижнього Новгорода. За кожним поворотом тієї великої ріки ти будеш згадувати те, що діялося на її берегах, а на зупинках, зустрічаючись із місцевими людьми, розпитуватимеш у них про Степана Разіна... А Кобзар: (містично): Цур мене!.. Поки що думок таких не маю... Треба ж іще прожити ці роки невольничі... І – вижити, вберегти свої тіло та Душу!... Скажи-но мені,друже, що буде не через дев'ять літ, а через два тижні?... Х: Скоро - експедиція на Арал, за тебе вже клопочуться як за Художника, підемо разом, я тобі в пригоді стану!... Кобзар (зацікавлено): але ж це так далеко — Арал... Х: Далеко!.. Тисяча верстов Степом... Ти будеш перший з європейців-поетів, хто напише Поему про Бога і казаха, щоб увесь світ зміг більше дізнатися про цей самобутній степовий народ і подивуватися їхньому особливому, вседружньому світосприйняттю, що його сповна збагнути може тільки той, хто народжений Степом. Б  агато епізодів ілюструються слайдами або кінокадрами на екрані.
Перехід експедиції від Орська до Аралу. Сцена - порожня Кобзар імітує ходьбу на місці, по вмонтованій на сцені (непомітно для глядачів) роликово-біговій доріжці. При цьому він іноді тримається за картонний муляж кибитки - критого воза, що стоїть (зорова ж ілюзія - рухається, оскільки колеса повільно обертаються) попереду нього. Г  олос-1 за сценою: Я, помічник начальника Аральської експедиції з наукової роботи, Макшеєв, засвідчую: Рядовий третьої роти Тарас Шевченко увесь тисячоверстний шлях від Орська до Аралу пройшов пішки, хоча й окремо від роти. Я запропонував йому нічний притулок у своїй “джеламайці”-кибитці, і він прийняв мою пропозицію. Він був постійно бадьорий і втішався степовим роздоллям та зміною свого казарменого становища...
Голос-2 під стелею зали: Всі дослідники творчості Тараса Шевченка єдині в такому висновку: саме під час цього походу до Кобзаря щедротно обернулася його поетична Муза. Кобзар підходить до краю сцени, напроти екрану (ілюструє вірші) і декламує: …Встає пожар, i диму хмара Святеє сонце покрива. I стала тьма, i од Уралу Та до Тингиза, до Аралу Кипіла в озерах вода... Завіса, світло в залі. Глядачі встають, починають рухатися до виходу. Зі стелі зали лунає (пробиваючись крізь час і ніби віддаляючись) голос Кобзаря: У кожного своя доля I свій шлях широкий... I там степи, i тут степи, Та тут не такіі, Руді, руді, аж червоні, А там голубіі... АНТРАКТ.
Дія друга. Аральска експедиція Н  ічне багаття на узбережжі Аралу, край води. На світло полум`я з моря на берег вистрибує риба. Її підбирають і кидають в море-озеро. Біля багаття сидять учасники експедиції - вчені і офіцери.
(Риба підкидається педаллю-тенісної ракетки з выгородженого садка в пластиковому дитячому міні-басейні, заповненому водою та живою рибою). На екрані постають малюнки-пейзажі, зроблені Кобзарем під час Аральській експедиці.ї - Біля багаття точиться розмова про мінливість клімату, про особливості тутешньої природи та місцеві традиції й звичаї: 1  : Н-да..! Клімат тут, прямо скажемо, - не вологодський... Навесні від бруду після снігу, до - куряви, що, здійнята вихором, застилає сонце, – минає всього дві години!...
2 :Влітку бруду не буває зовсім... Але трапляється “Оренбурзький дощ”! Це – точнісінько, як “буран” з “Капітанської дочки” Пушкіна, тільки замість снігу летить в очі пісок впереміж із дрібною галькою!... 3: В Нєжинці, під Оренбургом міряли товщину чорнозему. Очам не повірили, вийшло більше трьох аршин!... Але в Ніжині, під Черніговом, звідки переселились в оренбурзькі степи чимало хліборобів - оглоблю в землю звечора увіткнеш - вранці, дивись, уже й бричка виросте!... А тут такого немає... Спеки - надмір, дощів - обмаль... На богарі нічого не росте... 4    : Чи пам'ятаєте, Кус-Тобе - священну гору соляну – проїжджали? Там поруч виявляється є озера: Ханське, Тузлучне, а в них лежить на дні лікувальна грязь - мертвого підніме!... Місцеві жителі з казахів щороку там навесні збираються. Ріжуть жертовного барана, читають Сури з Корану. Здійснюють різні ритуали і, задоволені та щасливі, - їдуть додому в свої аули. Вони вважають, що вчинили «малий хадж» і всі земляки їх за те пошановують як людей, котрі вчинили Богоугодні діяння.
5: Е-е-е, любий мій, Богові - богове, а Кесареві - кесареве... Пошана – то, звісно, добре, а готівкою воно краще!... Таких пагорбів з покладів кам'яної солі тут — кожен десятий! Їж, так би мовити, біля них баранів із сіллю до несхочу! Але ви краще скажіть - чи бачили чорні калюжі вздовж дороги за декілька переходів звідси, на Ембі? 6  : Та ні, не помітив якось... Більше на мальовничу заплаву річки Емби милувався, травень - зелень, весноквіт, гарно - одним словом!... Краса!
5: А ось слона, добродію, слона ви поміж тієї краси й не узріли!... З вашого «гарно» ані нового камзола не зшити, ні Государеві нема чого доповісти! Так мовляв, і так, Ваша Величносте! Пішли ми, згідно Вашого Високого Указу туди - «не знаєм куди», але знайшли там те, що на дорозі в інших краях Росії-матінки не валяється! 7: Так що ж це було — чорнюче, та ще й калюжами порозливане?!? 5: Нафта це була! Нафта, любі государі, була - власною персоною!!! Всі (врізнобій, хто - в захопленні, хто – із непорозумінням): Нафта!,?,!... 5: Так! Нафта!!! Її не випадково називають у Баку «чорним золотом»!!!. Всі: Ну, вибачайте, не всі були в Баку Знову ж - деякі й червоне золото бачили тільки уві сні... Кобзар: Так, друзі, багата Росія природними дарами. Але є місця, де навіть сіль - цінність. В Україні чумаки за сіллю споконвіку на волах їздили аж до Чорного моря. Тяжким для подорожувальників був отой Чумацький соляний шлях... І холод по хатах узимку в Україні лютий... Топлять бо зчаста соломою, адже з дровами буває скрутно, лісів на півдні України зовсім немає... Та й соломи на все не стачає: й - животині і - хатині... Тваринку - шкода, може здохнути з голоду... Себе теж - шкода, але не так... Ось і мерзнуть ночами земляки мої, і старі, й малі, як цуцики!... X.: (перериває розповідь Кобзаря): Почекай, дорогий Акин Терези, дуже важливе хочу сказати тобі і - всім! У мене щойно перед очима з'явилася дивна - жахлива картина. Просто перед собою я побачив, як море пішло від берега,... залишилося висхле дно Аралу — аж по обрій! Недалеко від берега, каменем можна докинути, ясно бачу – посеред пустелі піщаної - зіржавлений остов корабля... Й корабель той був зовсім не схожий на нашу красуню - вітрильну ш  хуну “Костянтин”... якийсь тупорилий, черевань, без щогли та вітрил, весь вкритий засохлим мулом та пилом...
Всі слухають початок оповідання X. з великою недовірою і - переривають репліками: Дурниці! Щойно з води – ось, на віддалі руки, вистрибувала риба(!?!)... Європейці спантеличено переглядаються, не знаючи як це все - розуміти... М  ісцеві жителі вигукують: Вай, шайтан!.. (але переляку в їх заклинанні - аніякого... більше - радісного здивування, як на цирковій виставі)
Кобзар (здивовано, звертаючись до вченого-етнографа): Дивно-казахи злякалися зловісного провидіння менше за всіх... Етнограф: Вони - фаталісти!... «Що буде, те буде... Отже, так велить Аллах»! Більше того, шайтан у їхніх розповідях-легендах часто виступає зовсім непоганою істотою... Його використовують для повчання-напучування дітям... Більше того, інколи він навіть подається за приклад для дорослих - як належить поводитися... Він - Шайтан, отже - абсолютно незалежний від «сильних світу цього», гордий особливою гординею, властивою місцевій навіть геть убогій та злиденній від народження(!) людині... Вона - гола, голодна, але ж вона - Людина!.. Кобзар: Чи не хочете ви сказати, що Шайтан для місцевих - приблизно те ж саме що Іванушка-дурник для нас - зайшлих? Етнограф: Саме це, я хочу Вам сказати... Кобзар: Але ж прикро й образливо чути таке... Все таки - дурник... Е  тнограф: Нічого подібного! Все дуже схоже і також - справедливо!!! Історія часів народження билин та епосів, батеньку, створює правила виживання вбогих та їх неодмінної перемоги над неправедними «жирними котами»... У слов'ян це був час безправних смердів-напіврабів і князів з дружинами.
Будь-який незгодний розумака при зустрічі з князем міг легко позбавитися голови!... А «дурник» … - той залишався - неушкоджений!... Але ж потому Господь, рано чи пізно, віддавав усім «по діяннях їх»... Головне було - дожити, зносити свою «буйну голову» до світлих днів... Тим часом солдати, з їх експедиції, підводять до багаття, звільнених напередодні від розбійників, полонених-рабів - уродженців різних регіонів Центральної Азії. Р  озмова набуває епічного рівня після одкровень X. про Зв'язок часів, у т.ч. у формі кровної та Духовної спорідненості.
X. промовляє (начебто в трансі, зверненому всередину своїх думок) - жебракові казаху: “Ти - прапрапра... і так - двадцять поколінь... онук Повелителя однієї третини Землі, народженого Темучином і померлого Чингіз-Ханом!” - кульгавому , зодягнутому в лахміття, хазарейцеві: «Ти - нащадок солдата Олександра Македонського, який особисто підкорив одну п'яту частину Землі!» - одноокому, вкритому паршею, таджикові: «Ти - нащадок ополченця Царя Царів Кіра, що дав волю всім рабам у своєму царстві, яке дорівнює одній п'ятнадцятій частині Землі, — за тисячу років до падіння рабства в Європі!» Ніхто з колишніх рабів не вірить X, всі боязко перепитують у найголовнішого з учених, що сидять біля багаття,-Бутакова: “чи Може ЦЕ бути Правдою?”Б  утаков (з непевністю в голосі): - Поки ЦЕ сучасній науці - невідомо!..
Всі учасники експедиції (навперебій): Хто це? Що він знову несе ?... Як можна побачити минуле? Про провидіння майбутнього є легенди у різних народів: Кассандра, піфії та інші. Нострадамус - знов таки… Але бачити минуле... Кобзар (намагаючись заспокоїти інших): Це-Х. Він мій великий друг, о  сь уже півроку! Він - буддист і володіє чудовним Даром свого Бога Будди - бачити багато з того, що неприступне звичайному людському розуму... Поки що з почутих мною трьох десятків його пророкувань та прозрінь збулися всі. То ж вірю йому - як собі!...
Всі (не менш збуджено): Кобзарю! Ти, звичайно, великий художник - твої малюнки бачили всі! Ти ще, кажуть, і великий п  оет... Не знаємо - не читали... Але в природничих науках, вибач, ти - нуль! Ми ж тут всі - мітимо в академіки! І не тобі нас учити...
Кобзар (роздумливо): То що ж, панове вчені... Доценти, з — кандидатами... Головний Вчитель для нас усіх і на всі часи - Життя! Мій друг Х. промовляє не з кафедри Ваших природничих наук, а від свого Бога - Будди. А в них там – у Шамбалі, вибачайте, все дещо по-іншому! Ось, зверніть увагу, навпроти нас, у море видніється острів Барса-Кельмес. Всі ви спочатку сміялися над місцевим назвою: "підеш і не повернешся". А потім знов таки всі дружно молилися, коли в безпосередній близькості від острова, наша шхуна дивом пережила шалену бурю, що тривала близько трьох діб. Я спеціально перевірив, щоб ця подія була відзначена у вахтовому журналі шхуни "Костянтин" і в науковому звіті нашої експедиції... Всі (згадавши і - здригнувшись): Так! Воістину, так і було! І в науковому звіті експедиції те свідчення залишиться на століття... Як наука нащадкам: не ходи туди! Вір не тільки писаному, але й з  акарбованому в народній мудрості аборигенів!...
Кобзар (вагомо): А "ДЖАНГИСАГАЧ" - самотнє, напрочуд величаве дерево в цій мертвій пустелі, святиня казахів? Всі ви не вірили своїм очам, і своїм знанням про те, що такого не може бути! Але таке - є!... І якщо вже воно існує, то має бути й нами визнане, за місцевими канонами, - святим... А хіба не ви розповідали мені про ганьбу Французької академії наук? Тієї, що заборонила приймати звіти про знайдені метеорити: «Мовляв, на небі каменів - немає!»... А потім - у чистому полі, раптом мало не на голови двох академіків одразу впали з неба дві каменюки... Х Всі: Кобзарю, ти воістину - Геній! Як це можливо? Кобзар: Я дуже багато почерпнув із книги Гумбольдта «Космос»! І вам, в академіях, - рекомендую!... Казах (який ще вранці був рабом) - *) (підходить до Кобзаря і X): Спасибі, брати! Зур рахмат! Я - прозрів! Я перестав вважати себе найнещаснішою істотою на Землі! У нас, казахів, є мудре прислів’я: “Говори не з тим, хто багато жив, а з тим - хто багато бачив!” Тепер я - “бачив більше за всіх” у своєму роді! П Бутаков (звертаючись до солдатів): А дайте-но йому домру на вибір, з тих, що лежать в обозі, який ви відбили вранці у розбійників!... (звертаючись до казаха): Вибирай кращу, грай та співай! Ставай акином!... Сміливо говори всім і про свою спорідненість з Чингіз-Ханом!... Казах (після вибору інструменту, звертаючись до всіх, притискаючи до грудей домру): А навіщо мені ця гординя?!... Одноплемінники ж, родичі не повірять і - засміють! Багаті баї позаздрять та ще й камінням поб`ють!... У мене тепер є домра і - мій голос! І мої думки-мріяння про кращу долю мого народу!.. П  ісля оберту сцени – на ній знову декорації першої дії. Велика, але трохи заможніше обставлена кімната - винаймана квартира капітан-лейтенанта Бутакова. Над великим столом, заваленим документами, схилилися учасники Аральської експедиції.
Звучить урочиий голос О.І.Бутакова (внизу на фото): За даними сучасної науки Аральське море-озеро являло, до нашої експедиції, суцільну білу пляму!... Сьогодні ми завершили «Опис Аральського моря» і своїми руками окреслили цю досі для нас terra incognito на мапі Євразії! Безумовно, наші експедиційні досліди та звершення увійдуть в літопис славних подвигів вітчизняних першовідкривачів! Відтепер у енциклопедіях і підручниках з'явиться запис: «Першу карту і опис Аральського моря склала експедиція Бутакова, з додатком списку учасників»! Вітаю Вас, друзі!!! З цього моменту ми всі - в анналах історії Науки! Кобзар до Бутакова (трохи знизивши голос): Мене зі списку учасників треба б прибрати. Досить ризику з пойменуванням тобою одного з відкритих на Аралі островів на честь Єрмолова - бойового генерала, героя війни з Наполеоном, відправленого Миколою I у відставку. Не варто, на рівному місці, через мене - покараного самодержцем державного злочинця, засланця-солдата, підставляти під гнів Государя свою світлу голову... Бутаков до Кобзаря, а потім - до всіх: Ні-ні, таки ні, дорогий Тарасе Григоровичу! Примхи, резолюції Володарів, та й самі вони, зрештою, змінюються! А плоди праці Геніїв Людства сяють для всіх у віках! Ніхто сьогодні не знає, що та як, буде через сто п'ятдесят років... Чи то тебе пригадуватимуть, як учасника нашої знаменитої експедиції, чи то нас вшановуватимуть хоча б тільки за те, що взяли тебе, великого п  оета-художника із собою!... А, можливо, і те й інше – пригадають…
А поки що давайте-но по свіжих слідах, обміркуємо, які управлінські дії слід виснувати з наших експедиційних дослідницьких спостережень, аби дати поштовх наступним, уже економічним заходам наших нащадків! Тут присутні й чиновники багатьох Оренбурзьких відомств — йдеться ж про справи державної ваги. Відбувається жвавий обмін думками між присутніми: 1: (екзальтовано): Нафта! Нафту - головне! - Її треба добувати! Як можна більше! 2: (роздратовано перебиває-передражнює 1-го): Що ти, як отой попка, затяг - нафта, нафта! А куди її дівати будеш?... На Сході мудрі люди кажуть: «Скільки не кричи «Халва! Халва!» - у роті солодко не стане!...» Ну - нафта... ну - колісний дьоготь фабрикувати, ну - лампадки на вулицях міст палити, ну солому мочити й - хати топити... А далі що?!? Та й скільки її, тієї нафти, - в калюжах на Ембі?.... 1: На місці тих калюж потрібно збірні ями копати, як і в Баку! А солому мочити і палити можна ж не тільки в хатах, але і в топках пароплавів! Адже вітрильники невдовзі відійдуть у минуле! 3: Так! Нам неслід повторювати помилку Наполеона! Адже це він спочатку відповів винахідникові пароплава Фултону: «Цього прожектера більше до мене не допускати, з його фантазійними мареннями!» А потім, як відомо, з досади мало не з'їв свого капелюха... Це коли він плуганив ся в заслання на шхуні під допотопними ще вітрилами, а мимо стрімко проплив англійський пароплав, обчмихавши колишнього всесильного Імператора смердючим димом!... 4: (злякано): Панове! Друзі! Давайте більше не будемо згадувати «всує» ім'я недавнього нашого Ворога, супостата Наполеона!... А то всім нам почне верзтися!... Я ось тут поспішав до вас і побачив на паркані афішу вистави Оренбурзького театру... можете собі таке уявити... вистави «Любов Наполеона і корсиканки»!... Всі: Ну, й чого б ти ото страхопудився, що ж тепер - Наполеонові і любити вже нікого не можна? 4  . (ще більш злякано, озираючись): Та ж не про любов я!... А про те, що ніякого театру в Оренбурзькій фортеці другого розряду - немає! А афішка та ось вона, акурат біля нас на паркані приліплена, гляньте у вікно...
Всі (виглядають у вікно): А афішка ж бо - правильна, й театру в ній не прописано! А мовиться про виставу аматорської трупи пані Бларамберг, в дівоцтві - гречанки Мавроміхалі... 4: (полегшено): Ну, а цей, Наполеон, там таки прописаний - у назві пієси?!... Всі (перезиркуючись): І Наполеона там немає... Бутаков до 4 (заспокійливо): У нашого Оренбурга все ще попереду - і чудовий театр-палац, і - п'єса про Наполеона з річним аншлагом. Кобзар (Бутакову): А світ же, воістину - тісний... Не встиг повернутися з експедиції як отримав два замовлення на портрети дружин - від Губернатора Обручева і представника Генерального Штабу - Бларамберга. Другу, мабуть, писатиму в грецькому вбранні... Бутаков (до Кобзаря): А що! - пиши красиво! Може, і - зменшать термін! За підтримки покровителів із столиці... Твій різнобічний щедрий талант потрібен Росії!... (до всіх): Повернемося, однак, від Наполеонів «до наших баранів» - проблем розвитку Оренбурзького краю! Услід за багатьма російськими дослідниками, а також - німецьким Ломоносовим - Гумбольдтом, що, між іншим, іще до Оренбуржя, об`їхав половину Земної кулі! ( у тому числі побачив перлини Росії - Алтай, Сибір, Урал…) ми можемо сказати: «Багатий Край!»... Всі (не змовляючись): Так - найбагатший!!! Треба тільки - докласти руки та голову!.. К  обзар (промовляє начебто про себе, й заодно - до зали): Щодо голови, це, мабуть, - таки голосно сказано... За посадою вище, либонь, Бутакова жодного башковитого і чесного(!) тут не зустрічав... Й нема чому- дивуватися... Система таких - виполює!...
Ось і Микола Васильович Гоголь, вже вісім років як озвучив прозірливу формулу, визначивши дві головні біди Росії! І - що?!... Всі пам'ятають про другу - дороги, і шпетять начальство за їх відсутність!... А про першу ж – ні слова!... Тільки якщо, скажімо, стосовно сусіда... А шоб самому сподобитися на те, щоб оглянути себе в дзеркало, та - нізащо!!!... Отож і театри в Росії не ставлять ніде «Горе з розуму», а всілякі водевільчики –іхні афіші на кожному повітовому паркані... Як ми там, у першому акті, з братами по боротьбі за Свободу, згадували: Давньоримську моралізаторську формулу: «Суспільство, в якому повія та казнокрад викликають заздрість, приречене на розклад...»! Але диявол підкрався, як завжди, з іншого боку... Прийшли варвари - і задушили всіх: і разтлінних і кришталевочесних громадян!... Е-ех! «Минають дні, минають ночі...» Скоріше б до столиці, та знов за Справу!... Ось від Чернишевського ще прийшла звістка: чекаємо, цінуємо...
жүктеу/скачать 3.72 Mb. Достарыңызбен бөлісу:
|
вже в Нижньому Новгороді раптом розпочнеш, несподівано для всіх, багато писати (дві повісті, листи, вірші) на тему Декабристів!
то зробив так, що академіків було - двоє? Одному, напевно, не повірили б! Як і мені, тут і тепер... І каменів було - два! Це - для переконливості! Адже камені падають дуже рідко. І, виходячи з теорії ймовірності, - два відразу не можуть впасти ніколи!!!
овернуся додому й усім розповідатиму, що бачив Акина Терези і цілу ніч говорив з ним біля багаття! А, може бути, і сам стану акином, почну співати! Тільки домри в мене немає...