Електронний варіант підручника бєлозоров с. Т

До Східної Азії належать східні, притихоокеанські окраїни зарубіжної Азії. У рельєфі цієї території є складчасто-брилові гори й алювіальні низовинні рівнини. Материкова частина Східної Азії належить до платформи. Ділянки платформи чергуються з мезозойськими гірськими спорудами. На островах Східної Азії поширені яньшаньські структури, що зазнали зміни під час палеогенового складкоутворення.

Для Східної Азії характерні ознаки мусонного клімату, помірного на півночі, субтропічного і навіть тропічного на півдні.

Протягом палеогенового, неогенового і антропогенового періодів клімат Східної Азії істотно змінився. Це сприяло формуванню багатої на види і реліктові організми давньої флори і фауни, для яких характерне змішування помірних і субтропічних і навіть тропічних форм органічного світу. У межах Східної Азії звичайно виділяють три фізико-географічних області: 1) Швнічно-Східний Китай з півостровом Корея, 2) Східний Китай і 3) Японські острови.

Північно-Східний Китай, або Дунбей (стара назва — Маньчжурія), лежить між 53° і 38° пн. ш. Південні окраїни півострова Корея заходять майже до 34° пн. ш. Найбільша рівнина області — Маньчжурська — оточена гірськими хребтами, які утворюють своєрідну гігантську підкову, відкриту на півдні до Ляодунської затоки Жовтого моря. В основі Маньчжурської рівнини залягає давньокристалічний фундамент, поверх якого лежать неогенові й антропогенові озерні й алювіальні відклади. Чанчунь-Гірінським вододілом Маньчжурська рівнина поділяється на дві частини — Північну і Південну. Північна, або Центральноманьчжурська, рівнина (Сунляо) зрошується річкою Сунгарі та її притокою Нонні. Висота цієї рівнини 120—250 м над рівнем моря. Південним продовженням Сунляо є Мукденська, або Південно-Маньчжурська, низовина розташована в басейні річки Ляохе.

На захід від Центральноманьчжурської рівнини простягається високим уступом система Великого Хінгану (1958 м) розчленована глибокими долинами. До її складу входять кристалічні масиви з нлосковершинними поверхнями. На півночі невисокий хребет Ільхурі-Алінь зв'язує Великий Хінган з Малим Хінганом. Південним продовженням Великого Хінгану є хребет Іньшань, до якого з південного сходу прилягають гори Ляосі.

Швденно-східну і східну частини Дунбею і північну частину Кореї займають Маньчжуро-Корейські гори. Тут поширені кристалічні породи і вулканічні виливи неогенового періоду. Цю гірську систему Іноді поділяють на Східна-Маньчжурські й Північна-Корейські гори. На південному сході Східно-Маньчжурської гірської системи недавно відбувалися розломи, скиди і грандіозні вулканічні виверження, що дали початок великому базальтовому плато. Найвища вершина всієї системи — вулкан Байтоушань (2744 м), виверження якого сталося в X ст.

Південним продовженням Маньчжуро-Корейських гір є кристалічні масиви Східна-Корейських гір (до 1700 м), які займають східну частину Корейського півострова і круто обриваються до Японського моря. Абразійні тераси на узбережжях переконливо свідчать про різні неодноразові вертикальні переміщення. Підняття приводили до омолодження і розчленування крайових пенешіенів. Розломи зумовлювали додаткову ступінчастість рельєфу. Уздовж розколин відбувалися великі виливи базальтової лави, що дали початок кільком лавовим плато, розчленованим глибокими долинами типу каньйонів. Найбільші рівнини Кореї — Пхеньянська і Ханганська. Недавні опускання суші на заході півострова сприяли утворенню ріасового типу берега з великою кількістю прибережних островів. Найзручніша бухта на заході — Інчхон (Чемульпо).

Область дуже багата на корисні копалини. Досить великі поклади залізних руд є поблизу Шеньяна і в Маньчжуро-Корейських горах. Різні частини області багаті па золото. Є великі родовища кам'яного вугілля (в передгір'яхСхідно-Маньчжурськихгір, у горах Ляосиі в Малому Хін-гані). На Корейському півострові є значні родовища вольфраму, молібдену, нікелевих і свинцево-ципкових руд, магнезиту і графіту.

У зимовий час область перебуває під впливом континентального повітря сибіро-монгольського антициклону. Північно-західні зимові мусони — сухі холодні вітри, що зумовлюють низькі температури, малу хмарність, незначну кількість опадів. Зима тривала і дуже холодна. Середня січнева температура в Харбіні —20°, в Шеньяні —13°, абсолютний мінімум у Харбіні —40°, в Шеньяні —33°. Висота снігового покриву в Харбіні в середньому 8 см, інколи його не буває. Навіть на півночі Корейського півострова абсолютний мінімум досягав —40°, а середні січневі температури тут опускаються нижче від 0°.

Літо в області жарке й вологе. Опади зв'язані з перенесенням морського тихоокеанського повітря, з південно-східними мусонами і з циклонічною діяльністю. У Ціцікарі випадає за рік 352 мм опадів, у Харбіні — 549 мм, у Шеньяні — 665 м.м, у Даляні — 610 мм, на Корейському півострові від 700 до 1500 мм опадів, причому кількість їх тут зростає з півночі на південь. Найбільше опадів випадає у вигляді злив у липні — серпні. Літній мусон доходить тільки до східних схилів Великого Хінгану. Коливання річних сум опадів на Маньчжурській рівнині дуже великі. З вторгненням континентальних повітряних мас з південних частин Центральної Азії на Далекий Схід зв'язані засухи. Середні липневі температури на півночі області +23°, на півдні -]-28°. Максимум досягає +39°. Тривалість сонячного сяяння в Харбіні 2653 години, в Даляні — 2741 година.

У південні частини Корейського і Ляодунського півостровів заходять тайфуни — тропічні циклони малого радіуса дії, з якими зв'язані вітри ураганної сили і короткочасні великі зливи.

В області багато річок, значна частина яких належить до басейну річки Амуру (2897 км), що протягом 1800 км протікає по кордону СРСР і Китаю. Найбільша річка області — Сунгарі (1525 км), яка переносить дуже багато завислих речовин і тому має мутно-коричневий колір. Особливо великі повені бувають на Сунгарі нижче від місця впадання в неї річки Нонні (1200 км). Найбільша річка на півдні Дунбею — Ляохе (1500 км). Найбільша річка Кореї Амноккан, або Ялуцзян (790 км). Річки Кореї і верхні течії річок Дунбею мають гірський характер. Великий паводок на річках області буває влітку і другий, незначний — навесні, коли тане сніг. Під час літніх паводків іноді затоплюються такі міста, як Ціцікар, Харбін, Шеньян. Річки басейну Амуру перебувають під льодом 160—190 днів, у басейні Ляохе і Амноккан— близько 100 днів. На річках утворюється шар льоду понад 1 м завтовшки, а деякі невеликі річки узимку промерзають до дна. На рівнинах річки відкладають дуже багато алювію. Вони мало придатні для судноплавства, зате мають значні запаси гідроенергії.

Для гірських районів області характерні лісові ландшафти, для рівнини Сунляо — степові формації. Місцями поширені також перехідні формації — так званий далекосхідний лісостеп, на території якого багато лісів знищено людиною.

Рослинний покрив Маньчжурської флористичної області дуже багатий. Тут понад 2000 видів рослин, з нжх 250 видів деревно-чагарникової рослинності. У складі флори значна роль належить реліктовим формам. В області не було зледеніння. У рефугіях збереглося багато рослинних і тваринних видів, що сформувалися протягом палеогенового і неогенового періодів. Маньчжурські рослини добре пристосувалися до сухого і жаркого ксеротермічного клімату. Маньчжурський органічний світ — це помірна флора і фауна неогенового часу, збагачена представниками сусідніх областей. Для області характерне змішування північних і південних життєвих форм: виноград обвиває тут ялину, поряд із сосною росте бамбук, поряд із соболем трапляється тигр.

На північному заході області гірські райони вкриті даурською мод-ринною тайгою. Найпоширеніша деревна порода тут — даурська модрина (Ьагіх (іангіса). Крім неї, тут ростуть сибірська ялина, монгольський дуб, ліщина, вільха, береза, тополя, в'яз. До складу густого і різноманітного підліску входять амурський рододендрон, смородина, жимолость, горобина. Гребені хребтів і гольці вкриті заростями кедра-стелючки (Ріїшз ритіїа).

У південно-західній частині області є представники монгольської флори. На внутрішніх рівнинних просторах на вилугуваних чорноземах і каштанових грунтах є представники даурських, монгольських і північно-китайських видів трав'яної рослинності. Рівнину здебільшого використовують під оранку.

Центр формування маньчжурської флори знаходиться в гірських районах Східного Дунбею і на півночі Корейського півострова. На підзолистих

342

У горах східної частини Корейського півострова питома вага субтропічних видів більша, а поширені на півдні вічнозелені субтропічні ліси, які простягаються в горах до 400 м, подібні до рослинності Японських островів. У цих лісах ростуть вічнозелені дуби, японські камелії, бензойне дерево, гінкго. На висотах від 400 до 1500 м переважають мішані і широколисті ліси (каштан, граб) з підліском з ліщини, азалій і бамбуку. Вище від 1500 м тут ростуть хвойні ліси, а вище від 2000—2200 м поширені зарості кедра-стелючки.

З культурних рослин в області вирощують просові (гаолян та ін.), сою, кукурудзу, рис, кунжут, бавовник, різні овочі, женьшень; багато

плодових садів.у

Типовими представниками північних видів фауни в області є бурий ведмідь, білка, соболь, далекосхідна сарна, рись, представниками південних видів — маньчжурський тигр, леопард, чорний ведмідь, амурський лісовий кіт, енотовидішй собака, гімалайська куниця, плямистий олень.

Крім звичайного, водиться червоний, або альпійський, вовк. Нерідко трапляються ласка, горностай, лисиця, колонок, видра. Дуже багато кабанів. З копитних поширені також ізюбр, кабарга, антилопа, горал, рідше — лось і гірський баран. Є багато місцевих видів гризунів.

Дуже багато фазанів. У дуплах дерев гніздиться качка-мандаринка. Численні зозулі, стрижі, крижні, дятли, іволги, дрозди, ібіси, чаплі. Надзвичайно багата іхтіофауна. Лише в Амурі налічується 99 видів риб. Влітку в гірських лісах і на рівнинах багато гнусу (комарі, сліпні, оводи та ін.).

Східний Китай

Східна окраїна материка Євразії, розташована на південь від розглянутої області до південних кордонів Китаю, називається Східним Китаєм.

Близько 70% площі Східного Китаю займають низовини. Найбільша з них — Велика Китайська рівнина. Вона являє собою утворену в неогеновий період западину платформи, заповнену потужними товщами антропогенових, переважно алювіальних, відкладів річки Хуанхе: пісками і глинами в східній частіші й перевідкладеним лесом на заході низовини. Поверхня низовини плоска, трохи нахилена в бік Жовтого моря. Висота її не перевищує 40—45 м і тільки на заході, ближче до гір, дорівнює 75 ж. На деяких ділянках русло річки Хуанхе проходить вище від навколишньої місцевості. Тут збудовано дамби вздовж берегів. За 4000 років Хуанхе 1600 раз проривала берегові дамби, причому в семи випадках напрям річки змінювався.

Одноманітність Великої Китайської рівнини на півночі порушується виступом докембрійського фундаменту — Шаньдунськими горами з вершиною Тайшань (1591 м). З північного заходу рівнина замикається крутим уступом гірського хребта Тайханшань. На захід від нього простяглося Лесове плато, де під потужними товщами лесу заховані всі нерівності рельєфу, всі складчасті структури місцевості. Висота Лесового плато перевищує 2000 м, потужність лесових товщ на плато — близько 200 м. За В. О. Обручевим, лесові товщі Китаю — еолового походження, принесені вітрами з пустинних гір і плоскогір'їв Центральної Азії. Лесове плато місцями розчленоване на ряд плосковершинних хребтів, які відокремлюються один від одного улоговинами (Вєйхе та ін.) і глибокими долинами річок.

З півдня Лесове плато відмежовується гірським хребтом Ціньлін, що є безпосереднім продовженням Куньлуню. Ціньлін досягає значної висоти (г. Тайбайшань— 4107 м) і має велике кліматодільне, вододільне і навіть ландшафтодільне значення (відокремлює північні райони від субтропічних ландшафтів Південного Китаю). Велика Китайська рівнина відмежовується на півдні хребтом Хуайяньиіань (г. Фаншань — 1860 м), що є східним відрогом Ціньліну.

Ще далі на південь простяглася області, середньовисотних гірських хребтів, які сформувалися внаслідок перетворення яньшанськими горотворними рухами Південно-Китайського кристалічного масиву. Уздовж течії Янцзи чергуються невисокі хребти і замкнені улоговини. Найбільш західна з них — Червоний Басейн. Ця улоговина лагунноозерного походження, заповнена товщею червоних пісковиків і глин. Річки розчленували цю територію на ряд височин, і Червоний Басейн має форму ступінчатого амфітеатру.

На південь від Янцзи простяглися утворені яньшанським орогенезом середньовисотні гірські хребти Південно-Китайських гір (близько 2000 м заввишки). Гори чергуються з густо заселеними міжгірними плато, де відкладалися продукти руйнування гір. Розломи й інтенсивні вертикальні тектонічні рухи на вирівняних поверхнях Південно-Китайського масиву супроводились вулканічними вибухами. Місцями потужність крейдових вулканогенних порід на території Південно-Китайських середньовулка-нічних гір досягає 1700—2000 м.

На південно-західній окраїні Китаю під час останньої фази орогенезу утворилися дуже розчленоване ерозією Гуйчжоуськ е плато (1000 м) і трохи вище Юньнаньське нагір'я, багате на карстові явища, і на заході теж дуже розчленоване глибокими поздовжніми долинами.

На місці окраїнних морів Східної Азії зовсім недавно була суша. Основні підводні долини Жовтого і Східно-Китайського морів є продовженнями, долин річок Хуанхе і Янцзи. Площа рівнини в дельті Янцзи продовжує збільшуватися за рахунок величезної кількості алювію, що приноситься річкою. Місто Шанхай, засноване на березі моря, тепер знаходиться на, відстані 35 км від моря. Дельта Янцзи зростає щороку на 23 м.

Область надзвичайно багата на корисні копалини. Найбільші кам'яновугільні родовища Китаю знаходяться на Лесовому плато у відкладах карбонового і юрського віку. Це один з найбільших кам'яновугільних басейнів усього світу. На вугілля багаті також річні райони Південпо-Китайських гір. Лесове плато і Червоний Басейн багаті на нафту і горючі сланці.

У долині нижньої течії Янцзи є зв'язані з гранітодіоритовими інтру-віями досить великі родовища магнетитових руд, в яких міститься до 65% заліза.

Південні провінції багаті на вольфрам. Провінція Хуиань багата на сурму, а на півдні Юньнані є досить великі родовища олов'яних руд. Територія Китаю входить до складу великого олов'яного поясу Південно-Схід-ної Азії. За запасами вольфраму, сурми і олова Китай займає одне е перших місць у світі. Вольфрам звичайно залягає поряд з молібденом і миш'яком. Східний Китай багатий також на свинець, цинк, ртуть., марганець; трапляються золото і срібло.

З нерудних копалин винятково важливе значення має сіль. Найважливіший центр її добування— Червоний Басейн. Сіль подекуди добувають із солоних озер, проте найбільше — з морської води.

Для Східного Китаю характерна мусонна циркуляція повітряних мас. Узимку з Сибіру і з просторів Центральної Азії рухаються в напрямі до Тихого океану маси холодного сухого континентального повітря. У цей час у Східному Китаї переважає суха і ясна погода. Внаслідок насування холодних мас континентального повітря тут встановлюються найнижчі в світі для відповідних широт середні січневі температури. Навіть на крайньому півдні під тропіком бувають морози і снігопади. На широті острова Сіцілія середні січневі температури тут становлять —2°. Січнева ізотерма 0° проходить по 34° пн. ш. У Шанхаї, розташованому на широті Каїра, бувають морози до —10°. Середня січнева температура на півдні області на тропіку така сама, як на півдні Піренейського півострова (36° нн. ш.).

Улітку в центрі материка встановлюється низький тиск, із Тихого океану на Східний Китай насувається тепле і вологе морське повітря. Літній морський мусон, що підсилюється циклонічною діяльністю, приносить багато опадів, які часто випадають зливами. Узбережні райони на південному сході області в кінці літа і восени іноді підпадають під вплив тайфунів, що спричиняють великі зливи і розлив річок. Тайфуни наганяють морську воду на низькі береги й спричиняють катастрофічні повені, які нищать посіви, шляхи і нерідко зносять села. Кількість опадів в області збільшується в напрямі з півночі на південь. Ізогієта 1000 м проходить уздовж хребта Ціньлін. На північ від нього опадів випадає менше (в нижній течії Хуанхе — 400—500 мм), а на південь від хребта кількість їх поступово зростає до 1700 мм. Влітку на півночі області випадає до 70% річної кількості опадів, а в південно-східних провінціях — лише 40%. Це пояснюється тим, що на південь від Янцзи взимку проходить полярний фронт і відбувається циклонічна діяльність, внаслідок чого зимовий сезон не буває такий сухий, як на півночі. Середня липнева температура в області — від +22 до +29°. Літній мусон спричиняє повінь на річках. Коли він запізнюється, буває посуха.

Найбільші річки Східного Китаю — Хуанхе, Янцзи, Хуайхе і Сіцзян. Річка Хуанхе — найбільша річка північної частини Китаю. Довжина її на території Великої Китайської рівнини — 700 км. Хуанхе переносить надзвичайно багато мулу— в 4 рази більше, ніж Ганг або Міссісіпі. Під час паводків завислий матеріал становить до 40% водної маси річки. Внаслідок відкладання мулу, ложе річки підвищується. Тому його обнесли з двох боків дамбами. Під час повені Хуанхе змінює напрям і затоплює великі площі. В минулому її називали «горем Китаю», «річкою тисячі бід». Повені на Хуанхе бувають улітку під час мусонних дощів, навесні під час танення снігу в горах і восени під час тайфунів. Зона дельтових відкладів Хуанхе найбільша в світі — 500—600 тис. кв. км.

Річка Янцзи, виходячи з гір, перетинає тектонічні западини і ділянки гір, що їх розділяють. Вона має весняні повені, зв'язані з таненням снігу в горах, і бурхливі літні повені, зв'язані з мусонними дощами. Під час літніх повеней рівень води піднімається на 10 м і більше. Особливо велика повінь була в 1931 р., коли в районі Ічана рівень води піднявся до 40 м і річка затопила 6 млн. га. Проте режим Янцзн рівномірніший порівняно з іншими китайськими річками, бо в середній і нижній течії Янцзи є багато великих озер, які частково регулюють її стік.

Найбільші річки Китаю зв'язані з Великим каналом, що простягається в меридіональному напрямі на 1700 км1.

На півдні області протікає багатоводна річка Сіцзян, в басейні якої випадає багато опадів. Вона бере початок на Юньнанському нагір'ї і має рівномірніший режим, ніж інші річки області.

У Східному Китаї поширені два основних типи грунтів: 1) бурі лісові грунти на півночі і 2) червоноземи, жовтоземи і латерити на півдні. Значні площі займають також інтрозональні лучно-алювіальні грунти.

Ліси на території Східного Китаю займають близько 15% усієї площі.

Розміщені вони дуже нерівномірно. Зокрема, на північ від хребта Ціпі, лін лісів збереглося дуже мало. Лісистість Шаньдунських гір становить лише 2,3%. У цих горах збереглися тільки залишкові масиви широколистих лісів (дуб, в'яз, каштан, клен), є також сосна, туя, яловець. Па північ від Ціньліну простягаються лісові масиви, характерні для помірного поясу. Тут поширені кілька видів сосни, дуб, китайський каркас.. тополя, японська береза, в'яз, ясен, айлант, клен, липа, японська софора, ліщина та ін. Найхарактерніші породи лісів північних схилів Ціньліну — китайська сосна і східна туя. На південних схилах хребта в лісах ростуті, кунінгамія, сосна Массіона, кипарис, трахїкарп, сальне дерево і тунг. Далі на південь збільшується кількість субтропічних дерев і чагарник і н. На південь від Янцзи починається зона розкішних, багатих на ліани вічнозелених субтропічних лісів, в яких налічується близько 600 деревних і чагарникових порід. У лісах є багато хвойних дерев — південні сосни, кипарис, кунінгамія, японська криптомерія, релікт неогенового періоду — китайська метасеквойя. Поряд з такими породами, як дуб, бук, граб, в'яз, клен, ясен, каштан, ростуть вічнозелений дуб, рододендрон, віялова пальма, камелії, китайське тюльпанне дерево, ліквідамбр і такі цінні технічні породи, як тунгове, лакове, сальне і камфорне дерева. Нерідко трапляється релікт мезозойської ери — гінкго. На півдні області є близько 40 видів бамбука (від 3 до 60 м заввишки і від 2 до 40 см у діаметрі).

У басейні Янцзи природні ліси значною мірою знищені. На низьких місцях тут вирощують рис і бавовник, а на добре оброблених терасах — чайний кущ, цитрусові, тютюн, шовковицю.

Південна окраїна області належить до зони тропічних лісів. Тут ростуть фікуси, алойне дерево, індійська смоковниця, китайське бархатне дерево, китайська актинідія, бетелева пальма, цукрова пальма, червоне сандалове дерево та ін. У цьому районі культивують гевею, кокосову пальму, кофейне і тикове дерева, банани, каучуконоси, цукрову тростину, ананаси, чайний кущ, цитрусові та ін. Вище від тропічних лісів у горах ростуть вічнозелені субтропічні ліси з цінними технічними породами — тунговим, лаковим, сальним і камфорним деревами.

Східний Китай належить до Палеарктичної й Індо-Малайської зоогеографічних областей. У густо заселених місцевостях тваринний світ майже знищений. На півночі є представники монгольських і навіть тайгових тварин. З хижих тут водяться лисиця, куниця, червоний вовк, рись, тхір; з копитних — антилопа дзерен, марал, гірські козли; з гризунів — бабак тарбаган, тушканчики та ін. Центральну і південну частини області населяють здебільшого представники субтропічної і тропічної фауни. Для цієї території характерні мавпи макаки (а для південних окраїн області — гібони і лемури), жовті леопарди, чорний гімалайський ведмідь, панда, кабани, єнотовидні собаки, з гризунів — білки, соні й летяги, з копитних — водяні сарни.

Винятково багата фауна птахів і риб. Кілька видів фазанів одомашнені, як і павичі. У степах є куріпки і дрохви, для лісів характерні тетереви, рябчики, один вид папуг. Багато водоплавних птахів — качок, гусей, журавлів, чапель, пеліканів. До іхтіофауни Китаю входить понад 1000 видів.

До складу Японських островів входять 4 великих острови (Хоккайдо, Хонсю, Сікоку і Кюсю) і понад 1000 дрібних. Японські острови простяг-лися від 24 до 45° пн. ш. Площа їх становить 384 тис. кв. км.

Ці острови утворились в результаті дробіння і відокремлення від материка масивів суші, які ще на початку антропогенового періоду були зв'язані з Азією.

Японські острови входять до зони сучасної геосинкліналі. Розташовані вони поблизу глибоководних западин Світового океану (Курільської, Японської і Рюкю). Ці западини вважають крайовими геосинклінальними прогинами. На великих просторах материкові мілини зв'язують острови з материком, проте на півдні Східно-Китайського моря і в межах тектонічної улоговини Японського моря є великі глибини. Довжина берегової лінії чотирьох головних островів досягає 27,2 тис. км. На 1 км берегової лінії припадає 21,7 кв. км площі, причому тихоокеанська берегова лінія розчленована в 3,7 раза більше від західних берегів. Отже, в межах архіпелагу існує дуже складна система проток, заток і внутрішніх басейнів, найбільший з яких — внутрішнє Японське море (Сетонайкай), розташоване між Хонсю, Сікоку і Кюсю. На заході це море сполучається з Японським морем протокою Сімоносекі, під якою збудовано тунель. Острів Хоккайдо •відокремлений від Хонсю протокою Цугару (Сангарською), а від Сахаліну — протокою Лаперуза (Соя).

Вертикальні рухи в районі Японських островів ще не закінчилися, про що свідчать інтенсивна сейсмічна і вулканічна діяльність, епейрогенічні підняття островів. Внаслідок цього на узбережжях утворилися тераси, а в горах масиви з давніми поверхнями вирівнювання опинилися на різних рівнях. На дні прилеглих морів можна простежити до глибини 720 м форми рельєфу, створені на суші (річкові долини та ін.).

Японія — класична країна землетрусів. Найбільшої інтенсивності досягають землетруси в зовнішній тихоокеанській частині островів. Сейсмографи відмічають щодня від 3 до 6 слабких землетрусів. Кожні 6—7 років бувають великі землетруси. Такі землетруси були в 1855, 1891, 1896, 1923, 1946, 1964рр. Найбільший з них був у 1923 р. на рівніші Канто. Він дуже зруйнував Токіо і Йокогаму. Від цього землетрусу загинуло близько 100 тис. чоловік і зруйнувалося 676 тис. будинків. Великі землетруси супроводяться моретрусами, під час яких гігантські хвилі (цунамі) змивають з берегів населені пункти.

Японія входить до складу «вогняного кільця» Тихого океану. В країні .налічується 150 вулканів, з них 40 діючих. Сучасний вулканізм виявляється на заході і в центрі. Деякі вулканічні конуси є найвищими вершинами островів. 26% усієї поверхні займають вулканічні відклади.

На островах проявлялась верхньопалеозойська складчастість. Палеозойські складчасті структури в мезозої були докорінно перетворені різними фазами яньшанського складкоутворення. Цей процес супроводився активними інтрузіями. Протягом палеогенового і неогенового періодів відбувалося альпійське складкоутворення. Проте в цей час і протягом антре--погенового періоду виникали розломи, вздовж яких відбувалися вертикальні переміщення окремих масивів з вирівняними поверхнями і активна вулканічна діяльність. Близько 20% площі островів припадає на низовини. Воші простягаються здебільшого на узбережжях, а також між гірськими хребтами. Низовини складені переважно пухкими алювіальними* відкладами. Рельєф низовин пологогорбастий і терасований. На низовинах розрізняють нижній рівень — та, що піднімається на кілька метрів вище від рівня моря, і верхній рівень •— хата (з висотами від 20 до 100 м і більше).

Найбільші низовини на Хонсю — Канта (коло берегів Токійської затоки), Міно-Оварі, або Нобі (район м. Нагоя), Кснай (коло затоки Осака) і Етіго (на західному узбережжі), па острові Кюсю — Тікуго.

На Японських островах переважають ландшафти середньовисотних гір з конусами вулканів. У центрі острова Хоккайдо сходяться пасма курільського і сахалінського простягання й утворюють Центральний масив з вершиною Лсахі (2290 м). Найбільша низовина на Хоккайдо — І сі кар і.

На північному сході Хонсю простягайся три поздовжніх гірських-, пасма — Оу (2040 м) у центрі, Дева •— на заході, Кітакамі й Абукума — на сході. У центрі острова гірський вузол складається з високих хребтів, розташованих у напрямі, близькому до поперечного. Це хребти Хіда, Кісо і Акаїсі, що піднімаються вище від 3000 м. Поблизу північно-східного-підніжжя цієї гірської області острів перетинається областю гігантських розломів — Великим Грабеном (Фосса-Магна), заповненим вулканічними продуктами. У межах Великого Грабена піднімаються вулканічні конуси Фудзі, в тому числі найвища вершина Японії Фудзіяма (3776 м).

Тектонічного походження западина озера Біва відокремлює Японські Альпи від південно-західної частини острова, де гірські хребти простягліїся в широтному напрямі. Ці хребти переходять на острів Сікоку (до 1955 м) і на острів Кюсю, де поширені лавові плато і діючі вулкани.

Найбільші родовища кам'яного вугілля є на Хоккайдо (басейн Юбарі) і на півночі Кюсю (басейн Тікуго). Родовища нафти (рівнина Етіго на Хонсю і кілька родовищ на Хоккайдо) порівняно невеликі. Родовища залізних руд невеликі й розкидані (найбільше з них — Камаїсі на північному сході Хонсю). З інтрузіями мезо-кайнозойського віку зв'язані відносно великі запаси кольорових металів і особливо міді (на Хонсю, Сікоку і Кюсю). У багатьох місцях разом з мідними рудами трапляються золото і срібло. На Хонсю добувають також свинцеві, цинкові, олов'яні й хромові руди. Подекуди на островах добувають вольфрам, нікель, марганець, пірит. У багатьох місцях є родовища сірки, зв'язані з сучасним вулканізмом. Острови багаті на високоякісні фарфорові глини. Багато солі добувають з морської води.

На характер кліматичних умов впливають: географічне положення Японських островів поблизу окраїн найбільшого в світі материкового масиву і найбільшого океану, особливості рельєфу островів а також система морських течій з їх відгалуженнями — тепла Куро-Сіво і холодні Камчатська і Курільська.

Узимку з області Азіатського антициклону в Японію приносяться північно-західні сухі й холодні континентальні повітряні маси. Проходячи над Японським морем, повітря зволожується і приносить багато опадів навітряним схилам західного узбережжя, але на східних схилах зима суха. Взимку на заході переважають опади у вигляді снігу. У горах утворюється стійкий сніговий покрив до 1,5—2 м завтовшки. Сніг тримається взимку на Хоккайдо і на Тихоокеанському узбережжі Хонсю на північ від 38° пн. ш. Внаслідок впливу зимових мусонів середня температура зими в Японії набагато нижча, ніж в Свропі. Так, середня січнева температура в Токіо тільки -(- 3°, тоді як на півдні Піренейського півострова -}- 12°. На острові Хоккайдо середня січнева температура скрізь нижча від — 5°, а на півночі острова навіть нижче від —10°, на рівнині Канто вона становить -{-2, +4°, а на півдні Кюсю +8°. Абсолютний мінімум на Хоккайдо становить —25°, а на півдні островів —6°. Улітку в Японію приходить вологе морське тропічне повітря літніх мусонів, що приносить багато опадів східним узбережжям. У цей час тут дуже велика відносна вологість повітря. На західних схилах улітку хмарність і кількість опадів зменшується. Наприкінці літа і восени, в період, коли літній мусон переходить у зимовий, в південну Японію часто проникають тайфуни, що рухаються з південного заходу на північний схід. Середня температура найтеплішого місяця — серпня — на острові Хоккайдо +17, +20°, а на півдні Хонсю і південних островах — близько +25, +27°.

На більшій частині країни випадає від 1000 до 3000 мм опадів па рік. Менше як 1000 мм дістають значна частина Хоккайдо, улоговини Великого Грабена і північний схід Хонсю. На території островів, за винятком західних окраїн, максимум опадів припадає на літо, проте зимова пора не така різко посушлива, як в умовах мусонного клімату на материку.

Північна частина островів належить до зони помірного клімату, а на південь від 38° пн. ш.— до області субтропічного клімату. Для Кюсю і островів Рюкю характерний клімат перехідний до тропічного.

В Японії багато річок. Здебільшого вони бурхливі й порожисті, тільки в нижній течії протікають на рівнинах і залишають тут багато наносів. У період дощів річки виходять з берегів. Щоб запобігти нещастям, населення будує берегові вали і регулює стік річок густою сіткою зрошувальних каналів. Найбільша річка Японії — Ісікарі (365 км завдовжки) на острові Хоккайдо. Великими річками Хонсю є Сіпано (369 км) і Тоне (322 км). Річки Японії використовуються для потреб зрошення і для сплавляння лісу. Вони мають велике енергетичне значення.

На островах є багато озер різного походження: вулканічного (кратерні й загачені), тектонічного і лагунного. Найбільше озеро Японії Шва (716 кв. км) — тектонічного походження.

Для Японії характерні грунти підзолистого і червоноземного типі її; на рівнинах — змінені багатовіковою культурою алювіальні грунти. Дуже родючі грунти, поширені на корі вивітрювання андезитів і базальтів.

Рослинність Японії дуже багата і різноманітна. Вона споріднена з рослинністю Східного Китаю і має велику кількість ендеміків (криптомерії, японські кипариси та ін.). В Японії налічується понад 5500 видів рослин, в тому числі понад 160 видів дерев. Ліси займають 68% усієї площі островів.

На Хоккайдо і на схилах гір південних островів (вище від 2000 м) ростуть хвойні ліси, більшість яких штучно насаджена. У хвойних лісах Хоккайдо поширені хоккайдська ялина і сахалінська ялиця, місцями трапляється модрина. До складу нижнього ярусу входять чагарниковий тис, береза і в'яз; підлісок складається з густих заростей бамбука. На Хоккайдо на висоті понад 500—1000 м розвинена високогірна чагарникова зона з ландшафтом дрібнолісся (береза, горобина), заростями вересів, рододендронів і особливо кедра-стелючки.

На півдні Хоккайдо і на півночі Хонсю нижньогірний пояс займають листопадні широколисті ліси, в яких ростуть бук, дуб, дзельква, близько 20 видів клена, маньчжурський ясен, місцевий вид волоського горіха (Зщгіапз зіеЬоМіапа), осика, каштан, в'яз, береза, липа, вільха. Високо ціняться хвойні, що трапляються в цьому поясі як домішки (криптомерії, японські кипариси, туйопсиси, момі, цуги). До складу підліска входять магнолії, бамбук, дика вишня. В лісах багато ліан.

Найхарактерніші для Японії розкішні ліси субтропічного поясу, який займає нюкньогірні схили на південь від 37—38° пн. ш.

Ці ліси багатоярусні, багаті на види, серед яких численні ендемічні. Багато папоротей, ліан, епіфітів, трапляється навіть пальма (СІІатаегорз ехсеїза). Найбільш поширені тут вічнозелені дуби (С)иегсиз §і!уа, (}. асиїа та ін.), часто трапляється камфорний лавр. Субтропічні ліси надзвичайно багаті на хвойні. Тут ростуть японські види сосни (Ріїшз Ііепзі-Пога і Р. ТпшгЬегдії) з дуже своєрідними кронами, японська ялиця, момі й цуга, але найбільше значення мають такі ендемічні хвойні, як японські кипариси (СІІаІпаесурагіз оЬІиза), криптомерія (Сгуріотегіа іаропіса), туя, туйопсиси, сціадопітиси, а також з родини тисових подокарпуси, тореї і тиси. Найкращу деревину дають криптомерія і японський кипарис. До складу підліска входять бамбук, азалії, аралії, магнолії, гарденії, циклопії, аукуба та ін. Місцями зберігаються гаї релікта мезозойської ери — гінкго (Сіп1с?о ЬіІоЬа). З культурних рослин поширені рис, чайний кущ, цитрусові.

На півдні Кюсю і на островах Ркжю розвинений збіднений варіант вологих тропічних лісів, для яких характерні пальми, фікуси, деревовидні папороті, бамбук, орхідеї, а з культурних рослин — рис, батат, цукрова тростина, пальми і банани._/

Фауна Японії острівна. Тут налічується 270 видів ссавців і близько '800 видів птахів. На Хоккайдо є представники далекосхідної тайги: бурий ведмідь, соболь, горностай, ласка. Спільними тваринами для Хоккайдо і Хонсю є вовк, лисиця, борсук, норка, видра, засць. В Японії 'нема представників родини котячих. Острови бідні на гризунів. На південь від 40° пн. ш. трапляються японський макак і японський чорний ведмідь. По всій території області поширений снотовидний собака. З птахів .характерні фазани і японський журавель, а також дятел, дрозд, сойка, <ежв;иця, ластівка, жайворонок, шпак, тетерев, з хижих — яструби, орли, сови. Численні чайки, баклани. Є 8 видів змій, 3 види ящірок, 2 види черепах. На південь від 40° пн. ш. подекуди трапляється велетенська саламандра (до 1,6 м завдовжки). В області багато комах, в тому числі яскравих метеликів. Дуже багата фауна прибережних вод Японії (різні види оселедців, лососеві, тріска, палтус, сардини, краби). Біля південних узбереж багато тунця, макрелі, трепангів.