Життя і страждання нашого Господа Ісуса Христа



бет24/35
Дата15.06.2016
өлшемі2.93 Mb.
#136398
1   ...   20   21   22   23   24   25   26   27   ...   35

Я і словом не звернувся до Магдалени. Я споглядав її мить, так начебто вона була статуєю, тоді я відвернувся. Я повернувся до «живих», яких я хотів врятувати. З нею, мертвою, як витесаний мармур, і ще більше від нього, я очевидно обійшовся з нею цілковитою байдужістю. Але я не сказав жодного слова і не зробив нічого, що б не повинно було зачепити її душу, яку я хотів врятувати. А останнє слово: «Я не насміхаюсь. Не насміхайся і ти! Молись за грішників, більш нічого!», поєднало її як ростуча гірлянда квітів з першим словом на горі: «Прощення корисніше від злоби, а співчуття краще від невблаганності». І вони оточили її, бідну нещасливицю, м'яким свіжим вінком запашної любові, щоб дати їй відчути, наскільки різниться миле служіння Богу від дикого служіння сатані; якими милими є небесні пахощі супроти смороду гріха; наскільки заспокійливим є бути любленим святою любов'ю, ніж бути сатанинськи одержимим.

Гляньте, яким поміркованим є Господі, у своєму бажанні. Він не вимагає миттєвих навернень. Він не вимагає від серця нічого абсолютного. Він може чекати. Він обмежується. І чекаючи на те, що заблукана вівця віднайде шлях, помішана – розум, він обмежується тим, що може йому дати мати у розпачі.

Я запитав її тільки: «Ти можеш простити?». Скільки багато інших речей я міг би вимагати від неї, щоб зробити її достойною чуда, якби я діяв за людським способом! Але я міряю ваші сили божественною мірою. Для матері у розпачі це вже і так було багато, що вона зайшла так далеко, щоб простити. І це єдине я вимагав в ту годину. Потім, після того як я повернув їй назад дитину, я сказав до неї: «Стань святою і освячуй твій дім». Але допоки її мучив біль, я не вимагав нічого, окрім прощення винної. Не можна від когось, хто ще власне перебував у нічому темряви, вимагати усе. Так мати потрапила б до повного світла, а з нею – жінка і діти. Але в той момент було лише необхідно, щоб в її сліпі від плачу очі проник перший промінь світла – прощення, тобто світанкові сутінки Божого дня.

Із присутніх тільки один (я не маю на увазі Юду, я говорю про людей, котрі приєдналися, не про моїх учнів), тільки один не потрапив би на світло. Поразки пов'язані з перемогами апостоляту. Завжди є одна людина, для якої апостол старається даремно. Апостол не повинен ставити перед собою завдання добитися всього. Він повинен рахуватися з багатьма силами, які, як щупальця поліна, намагаються обхопити здобич, яку він вирвав у них. Заслуга апостола залишається та сама. Нещасний є апостол, котрий тут каже: «Я знаю, що не матиму успіху, тому я туди не піду». Це апостол малої вартості.

І тоді слід вирушати в дорогу, коли серед тисяч врятованим буде тільки один. Апостольська праця для і через цього одного буде такою ж плідною, паче б він порятував тисячу. Оскільки він зробив усе, цю було в його силах – Бог йому за те відплатить.

Слід думати і про те, що там, де апостол не може навернути, тому цю той, кого навертають, задуже опанований сатаною, і сила апостола недостатня, Бог ще завжди може втрутитися. Отож? Хто могутніший від Бога?

Іншою справою, у якій неодмінно має вправлятися апостол, є любов до ближнього. Явна любов! Не тільки захована в серці любов супроти братів, її достатньо серед добрих братів. Але апостол є робітником Божим, він не може задовільнятися тільки молитвою, він повинен також діяти. Він повинен діяти із любов'ю. З великою любов'ю. Твердість паралізує роботу апостола і перешкоджає поверненню сердець до світла. Жодної твердості, тільки любов!

Любов є одягом люблячого. Любов є зброєю проти нападів злих пристрастей. Любов у надлишку містить консервуючі есенції, які збережуть вас від проникнення людсько-сатанинської гнилі. Щоб здобути душу, треба уміти любити. Щоб здобути душу, треба допровадити її до любові, щоб вона полюбила добро І відмовилася від своїх бідних гріховних пристрастей.

Я хотів здобути душу Марії Магдалени. І як і з тобою, малий Йоан, я не обмежився тільки промовами з-за своєї кафедри. Я зійшов униз, щоб шукати її на дорогах гріха. Я ішов за нею і переслідував її своєю любов'ю. Солодке переслідування! Я, Чистота, зайшов туди, де знаходилася вона, нечиста.

Я не боявся неприязні як для себе, так і для інших. Неприязні, не може увійти в мене, тому що я – Милосердя, а вона плаче над гріхами і не обурюється ними. Нещасним є той пастух, який обурюється, відмовляється під цим приводом і залишає якусь душу в біді. Чи ви не знаєте, що дуті легше воскреснути, ніж тілу, що милосердне і люб'язне слово «Сестро, встань на твоє спасіння!» часто творить чуда? Я не боявся неприязні інших. В очах Божих мої діла були виправдані, її очах праведників вони були зрозумілими. Око злобного, в якому бродить злоба, що походить із внутрішньої гнилі, вартості не має. Воно і в Бога знаходить вину! Воно тільки себе бачить досконалим. Через це і я не турбувався про те.

Є три такі фази порятунку душі:

Бути повністю бездоганним, щоб могти говорити, замість того, щоб бути змушеним мовчати. Можна говорити до великого скупчення людей таким чином, що апостольське слово, спрямоване до натовпу, який оточує містичну барку, все більше поширюється подібно хвилям, аж до неспокійного берега, де зупинились ті, котрі зав'язли у багні і не прагнуть пізнати істину.

Це перша робота, щоб пробити кірку твердої землі, щоб підготувати її до насіння. Це найважча робота для того, хто її здійснює і для того, над ким її здійснюють, тому що слово має поранити як ріжучий плуг для того, щоб розкрити. Істинно кажу вам, що серце доброго апостола саме є поранене і кровоточить, коли змушене поранити для того, щоб розкрити. Але і цей біль приносить плід. Кров'ю і слізьми апостола неродюча земля перетворюється у родючу.

Друга властивість: працювати також там, де той, котрий не сприймає серйозно свою місію, утік би. Вичерпувати свої сили у напруженні, виривати бур'яни, колючки і чортополох, щоб очисти зорану землю і тим самим дати сіяти силі Божій і його доброті, як сонцю, та одночасно бути справедливим і милосердним як суддя чи як лікар, терпляче чекати, щоб дати душам час перебороти кризу, роздумати, прийняти рішення.

Третій пункт: як тільки душа, що самостійно покаялася, наблизиться до апостола плачучи і пам'ятаючи про своє минуле – боязко і в страху, цю її відішлють, він має мати таке серце, що е більшим від моря, ніжнішим від серця матері і більш люблячим від серця нареченої о; він повинен повністю розкрити його, щоб дати можливість спливати хвилям ніжності.

Коли ви маєте в собі Бога, який є любов, ви легко знайдете слова любові, які ви повинні будете сказати до душ. Бог буде у вас і говоритиме через вас, і, як мед, що капає із сотів, як бальзам, що витікає із ампули, так і любов зросить висохлі і сповнені відразу уста, спаде на зранені душі і стане відсвіженням і ліками. Зробіть, щоб грішники любили вас, вас, вчителів душ. Зробіть, щоб воші пізнали солодкість небесної любові і більш не прагнули ніякої іншої поживи. Зробіть, щоб вони у вашій доброті знайшли велике полегшення і шукали її для усіх своїх ран.

Ви повинні турбуватися про те, що ваша любов забирала у вас всякий страх, як каже апостольське послання, яке ти сьогодні читала: «Боязнь передбачає покарання: хто боїться – той недосконалий у любові». Але недосконалий також і той, хто вселяє страх. Не кажіть: «Що ти зробив?». Не кажіть: «Іди геть!». Не кажіть: «Ти не прагнеш істинної любові». А кажіть в моє ім'я: «Люби, і я прощу тобі». Кажіть: «Ходи в обійми Ісуса». Кажіть: «Скуштуй цього ангельського хліба і цього слова, і забудь смолу пекла та шум сатани». Візьміть слабкості інших на себе. Апостол повинен нести свою власну слабкість і слабкість інших, свій власний хрест і хрест інших, і коли ви йдете до мене з вантажем зранених овечок, тоді заспокійте їх, цих заблукалих, і скажіть їм: «Все відтепер забуто!». Скажіть: «Не бійся Спасителя. Заради тебе Він зійшов з неба, саме заради тебе. Я – тільки міст, по якому ти потрапиш до Нього. Він чекає по той бік річки розрішення на тебе, щоб повести тебе на свої святі пасовища, що починаються тут на землі, але потім продовжуються у Небі у вічній красі, що насичує і дає блаженство».

Ось пояснення. Нас це мало стосується, вас, вірних доброму пастиреві овечок. Але коли це тобі, мала наречена, помножить твоє довір'я, то Отцеві воно принесе ще більше світла у Його світло яко судді, а багатьом це буде спонукою до добра. Це стане росою, про яку я говорив, яка проникає і живить, і знову розпрямляє в'янучі квіти.

Підніміть голову! Небо вгорі. Залишайся в мирі, Маріє! Господь з тобою!».
275. Ісус каже до Марти: «Перемога уже н твоїй руці»
Ясний літній ранок, що розвіює серпанок над шовковими хвилями озера. Ісус саме хоче сісти в барку, коли підбігає Марта зі своєю служницею: «О Вчителю! Вислухай мене, ради Бога!».

Ісус повертається на сушу і каже до апостолів: «Чекайте мене біля струмка! Готуйте все для місії в Магедан. І Декаполіс чекає на слово. Ідіть!».

В той час як барка відштовхується від берега і відпливає, Ісус іде поряд з Мартою, а Марсела з пошаною слідує за ними.

Вони віддаляються від селища і крокують вздовж берега, котрий після піщаного скупо порослого шматка перетворюється у розкішний дикий сад. Берег також починає підніматися і відображається у воді.

Коли воші дісталися до відлюдного місця, Ісус каже, посміхаючись: «Що ти хочеш мені сказати?».

«О Вчителю... Сьогодні вночі, незадовго по другій сторожі, Марія прийшла додому. Ах! Я забула сказати Тобі, що вона під час обіду близько шостої години сказала мені: «Чи не позичила б ти мені свій одяг і свій плащ,? Вони будуть трохи короткі, але не буду змушена підв'язувати плаття і піднімати плащ...». Я відповіла їй: «Візьми, цю хочеш, моя люба сестро», а серце мені сильно забилося, тому що перед тим я сказала в саду Марселі: «Ввечері я маю бути в Капернаумі, тому що Вчитель промовляє сьогодні до народу». І я помітила, як здригнулася Марія, як змінився вираз її обличчя, як вона одна ходила туди-сюди, як -гой, що неспокійний і схвильований, хто має прийняти рішення... і ще не знає, що він повинен робити, а чого він не повинен робити.

Після обіду вона прийшла у мою кімнату і взяла найтемніше плаття, найпростіше, приміряла його, а потім попросила няньку розпустити всю підшивку, тому що плаття було їй закоротке. Вона спочатку спробувала сама це зробити, але, плачучи, мала визнати: «Я розучилась шити. Я все забула, що є корисним і добрим...», і вона обвила руками мою шию і попросила: «Молися за мене». А тоді вийшла в сутінки... Як щиро я молилася, щоб вона нікого не зустріла, хто міг би її зупинити, щоб вона зрозуміла Твоє слово, щоб їй вдалося остаточно задушити чудовисько, яке зробило її рабинею... Глянь, я наклала свій пояс поверх твої о, і коли я відчуваю твердість шкіри на своїх стегнах, які не звикли до такого твердого пояса, тоді я кажу: «Він сильніший за все інше». Потім каретою (бо це швидко) ми з Марселою поїхали. Я не знаю, чи бачила вона нас у натовпі... Але який біль, яке терня у моєму серці, коли я не побачила Марії! Я подумала: «Вона пожалкувала. Вона повернулась додому... або вона втекла, тому що більше не могла витримувати мого контролю, якого сама вимагала». Я слухала Тебе і плакала при цьому під своїм покривалом. Всі ці слона, здавалося, були призначені для неї... а вона не могла їх чути! Так я думала, тому що не бачила її. Деморалізована, я пришила додому. Це правда, я тебе не послухалась, тому що Ти сказав мені: «Коли вона ніде, чекай її вдома». Але глянь на моє серце, Вчителю! Це була моя сестра, що пішла до Тебе! Чи не сміла я бути при цьому і бачити її біля Тебе? А потім!.. Ти сказав мені: «Вона буде роздерта». Я хотіла негайно наблизитись до неї, щоб підтримати її...

Я клячала, плачучи і молячись у моїй кімнаті, коли вона увійшла довго по другій нічній сторожі. Так тихо, що я помітила її, аж коли вона кинулась до мене, обняла мене і сказала: «Все, що ти кажеш, правда, улюблена сестро! Він є ще багато більше, ніж ти думаєш. Його милосердя є ще багато більшим. О моя Марто! Тобі тепер більше не треба стримувати мене? Ти не будеш більше бачити мене цинічною і у розпачі! Ти не ночуєш більше сказаного: Не бути змушеною думати! Тепер я хочу думати. Я знаю тепер, про що я маю думати: про очоловічене Добро! Ти молилась, моя сестро, напевно ти молилась за мене. І твоя перемога вже в руці. Твоя Марія, що не хоче більше і рішити, що тепер заново народжена! Дивись сюди на неї! Поглянь їй добре в обличчя. Тому що це нова Марія, з умитим сльозами обличчям, повна надії і покаяння. Ти можеш мене поцілувати, чиста сестро. Па моєму обличчі більше немає сліду безсоромної любові. Він сказав, що любить мою душу. Тому що до неї і про неї він говорив. Загубленою вівцею була я. Він сказав, слухай добре, чи я це правильно повторюю; ти знаєш манеру розмови Спасителя...».

І тоді вона цілком точно розповіла мені твою притчу. Марія дуже розумна! Набагато розумніша від мене! У неї добра пам'ять. Отак я слухала Тебе двічі, і якщо на Твоїх устах слова звучали гідно і достойно поклоніння, то на її устах вони були для мене святі, достойні поклоніння і любові, тому що не були уста сестри, моєї віднайденої сестри, що повернулася до домашнього вогнища. Ми трималися обнявшись, сидячи на хіднику на підлозі як колись, коли ми ще були дітьми і сиділи так разом в кімнаті мами або в приміщенні, де вона ткала або вишивала свої розкішні тканини; вона не була більше відчуженою для мене через гріх, і мені здалося, наче і мама присутня своїм духом. Ми плакали без болю, а більшою мірою у великому мирі! Ми цілували одна одну, повні блаженства... Потім Марія заснула на моїх руках, втомлена від довгого ходіння, від хвилювання і багатьма іншими речами. З допомогою няньки я поклала її на моє ліжко... Я там залишила її і поспішила сюди...».

Марта блаженно поцілувала руки Ісуса.

«Тепер і я скажу тобі те, що сказала Марія: «Твоя перемога уже в руці». Іди і будь щасливою! Іди в мирі! Будь доброю і розумною в обходженні із заново народженою. Всього доброго, Марто! Дай про це знати і Лазарю, котрий мучиться у саду».

«Так, Вчителю! Але коли Марія ніде з нами, ученицями?».

Ісус посміхається і каже: «Творець створював світ протягом шести днів, а сьомого Він спочивав».

«Я розумію. Треба мати терпіння...».

«Терпіння, так! Не зітхай! Це також доброчесність. Хай мир буде з вами, жінки! Ми скоро побачимось знову».

Ісус залишає їх і йде до місця на березі, де уже чекає човен.


276. Магдалена н домі фарисея Симона
Як втіху у моїх багатьох стражданнях і щоб дати забути мені злобу людей, Ісус дав мені це видіння:

Я бачу багато обставлену залу. Прекрасна люстра звисає зі стелі і її багато лами запалені. Па стінах висять дорогі килими і біля стін стоять різьблені крісла в окладі зі слонової кості та металу.

Посередині зали знаходиться великий стіл, що складається із чотирьох столів, складених квадратом. Стіл викладений так з огляду на багато гостей (все чоловіки) і покритий гарними скатертинами та коштовним посудом. Напоготові стоять багато глеків і чані, а багато слуг приходять і відходять, приносячи страви і вина. Дуже гарною підлога і світло олійних ламп віддзеркалюється в ній. По зовнішній стороні квадрату навколо чотирьох столів знаходяться місця для сидіння, які вже псі зайняті запрошеними.

Мені здається, наче я знаходжуся у напівтемному кутку на задньому плані зали, біля дверей, котрі розчинені назовні, але спереду з дверної балки звисає важкий килим або гобелен.

На стороні, протилежній до входу, сидить господар дому із найважливішими гостями. Це старший чоловік і кін носить простору білу туніку, схоплену на стегнах розшитим поясом. Біля шиї, на кінці рукавів і по низу одяг має обшивку із вишитими мотивами. Але обличчя старого мені не подобається. Воно злобне, холодне, високомірне і жадібне.

Навпроти нього сидить мій Ісус. Я бачу Його збоку, майже ззаду. На Ньому його звичайна біла одіж і сандалі, волосся розділене посередині і в нього звичайна довжина.

Я помічаю, що Він, а також інші за столом не сидять прямо за столом, а лежать. Під час видіння про весілля в Кані я не звернула уваги на цю особливість, я тільки бачила, що всі під час їжі опираються на ліву руку, але не здавалося, що вони лежать, можливо, тому, що тапчани були менш розкішними і набагато коротшими. Тут стоять справжні ліжка, вони схожі на сучасні дивани.

Ісус має побіч себе Йоана, і оскільки він сперся на свій лівий лікоть (як усі), то Йоан затиснути між столом і особою Ісуса. Своїм ліктем він торкається боку Ісуса, не заважаючи Йому при цьому їсти; більше того, він дозволяє йому но-дружньому покластися на його груди, якщо він хоче.

Жінок немає жодної. Всі говорять, і господар дому відвертається з повною награною поблажливістю і очевидною зневагою до Ісуса. Він хоче явно показати всім присутнім, що запрошенням у свій багатий дім він виказав Ісусові велику честь, йому, бідному пророкові, Якого багато хто вважає дещо ексцентричним...

Я бачу, що Ісус чемно і спокійно відповідає. У Нього мила посмішка для того, хто ставить Йому запитання, і сяюча посмішка, якщо той, хто з Ним говорить, або тільки дивиться на Нього, є Йоан.

Потім я бачу, як на дверях рухається багата завіса і входить молода, гарна, пристойно одягнута і старанно причесана жінка, її багате світле і майстерно укладене волосся є справжньою прикрасою. Здається, наче на ній золотий з прикрасами шолом (так блищить її волосся). Коли я порівнюю її плаття з одягом, який постійно носить Діва Марія, то воно тут незвичайно багате і помпезне. Пряжки на плечах, прикраси, цю скріплюють розріз па грудях, золоті ланцюжки, що підкреслюють лінію грудей, і пояс, прикрашений золотом і коштовним камінням. Все плаття підкреслює лінію чудового тіла. На голові у жінки покривало, таке тонке, що зовсім нічого не прикриває. Воно служить лише для того, щоб збільшити її привабливість. Па ногах у неї коштовні сандалі з червоної шкіри з золотими пряжками, ремені яких зашнуровані навколо гомілок.

Всі, окрім Ісуса, обертаються, щоб дивитися на неї. Йоан тільки коротко глянув і знову повернув свій погляд до Ісуса. Інші втупилися в неї з очевидною, частково з поганим наміром, жадобою. Але жінка не дивиться на них і не переймається шепотом, що піднявся, коли вона увійшла, та підморгуванням присутніх. Ісус робить вигляд, що нічого не помічає. Він продовжує говорити з господарем дому.

Жінка наближається до Ісуса і вклякає біля стіп Учителя. На землю вона ставить посудину, що має форму череватого дзбана, і знімає покривало з голови, виймаючи при цьому коштовну шпильку, яким покривало було прикріплене до волосся; потім вона знімає перстені з пальців і кладе все на ліжко до стін Ісуса. Нарешті вона бере ступні Ісуса в свої руки, спочатку праву, потім ліву, розв'язує ремені сандалів і кладе їх на підлогу. Заливаючись сльозами, вона цілує ці ноги, кладе до них своє чоло і голубить їх, а сльози течуть, як дощ, що блищить у світлі лами, додолу із достойних поклоніння стін Ісуса.

Ісус повільно повертає голову, тільки зовсім трохи, і Його темно-голубі очі спочивають мить на схиленій голові. Погляд прощення! Потім Він знову спрямовує свій погляд на середину і дозволяє їй робити свій вияв почуттів.

Але інші – ні. Вони підсміюються, переморгуються і ухиляються. Фарисей на мить сідає, щоб краще могти бачити і в його погляді відображається бажання, досада й іронія. Його бажання цієї жінки очевидне. Роздосадуваний пін тому, що ця жінка так вільно увійшла і інші можуть подумати, що вона... частіше бувала в гостях у тому домі. Іронія стосується Ісуса.

Але жінка ні про що не турбується. Вона безперестанку і беззвучно плаче. Тільки великі сльозини і рідкий схлип. Тоді вона розпускає волосся, витягує золоті заколки, що тримали її зачіску, і теж кладе їх коло перстенів, а також шпильки. Золоті пасма волосся надають їй на плечі. Вона бере їх обома руками і водить ними по зрощених сльозами стопах Ісуса, поки ті не стають сухими. Потім вона занурює палець у посудину і виймає звідти жовтувату мазі», що чудово пахне. Запах, що нагадує лілії і туберози, поширюється по всій залі. Жінка без скупості бере з маленької посудини і змащує, і цілує, і голубить ступні.

Ісус час від часу поглядає на неї із сповненим любові милосердям. Йоан, здивований цим потоком сліз, дивиться туди і більше не може відвести свого погляду від Ісуса і жінки. Він дивиться то на Нього, то на неї.

Обличчя фарисея стає все похмурішим. Я чую тут відомі слова Євангелія і я чую їх, сказані тоном у супроводі погляду, котрі змушують недоброзичливого старця опустити голову.

Я чую слова прощення, які Ісус говорить до жінки, котра потому відходить, залишивши свої прикраси біля стін Ісуса. Вона замотала своє покривало собі на голову і, як змогла, заховала під ним своє розпущене волосся. Зі словами: «Іди в мирі» Ісус кладе їй свої руки на похилену голову, тільки одну мить, але жестом, надмір сповненим любові.
277. «Багато буде прощено тому, хто багато любить»
Тепер Ісус каже мені: «Що спонукало фарисея і його друзів опустити голову і про що не повідомляє Євангелія, є слова, які мій дух поглядом, як блискавкою, кинув у що висохлу душу. Я відповів набагато більше, ніж повідомляється, тому що піню з думок людей не було приховане для мене. І він зрозумів мою безсловесну мову, що була докірливішою, ніж могли б бути мої слова.

Я сказав Йому: «Ні, ніякої низької підлеглості, щоб оправдати тебе перед самим тобою. Я не знаю чуттєвої насолоди, як ти. Жінка прийшла до мене не з чуттєвих намірів. Я не такий як ти і тобі подібні. Вона прийшла до мене, тому що мій погляд і моє випадкове слово освітили її душу, в котрій чуттєвість спричинила темряву. Вона прийшла, щоб стати господарем над своєю чуттєвістю і оскільки як бідна істота вона знала, що сама вона на це неспроможна. Вона любить в мені духа, тільки духа, надприродну доброту якого вона відчуває. Після того, як вона спізнала стільки зла від вас всіх, що використали її слабкість для ваших пороків, а вкінці її за це і зневажали; прийшла вона до мене, тому що вона відчуває, що тут вона знайшла добро, радість, мир, яких вона даремно шукала у пишності і блиску світу.

Потурбуйся про зцілення твоєї душі від твоєї прокази, ти, лицемірний фарисею, – постарайся бачити речі так, як вони є насправді. Відклади свою гордість духа і свою тілесну хіть. Вона є набагато більшою відразливою проказою, ніж тілесна. Від останньої ви можете бути зцілені моїм дотиком, якщо ви мене про те попросите; від прокази духа – пі, тому що ви не хочете бути звільнені від неї через те, що вона вам подобається. А вона цього хоче! І тому я очищую і звільняю її від ланцюгів її рабства. Грішниця мертва. Вона лежить тут у прикрасах, які вона ладує мені, соромлячись, щоб я освятив їх, використавши їх на потреби моєї особи і моїх учнів, для бідних, яким я приходжу на допомогу надлишком від інших. Чому що я. Господь Вселенної, зараз не маю нічого, я, Спаситель людей. Вона там, у пахощах, якими вона помастила мої ноги, ноги, яким ти відмовив у відсвіженні водою з твоєї криниці після того, як я так здалеку прийшов, щоб і тобі принести світло. Грішниця мертва. Вона знову стала Марією, гарною, як чиста сором'язлива дівчина у її щирій любові. Вона обмилася у своїх сльозах. Істинно кажу я тобі, о фарисею, що я не роблю жодної різниці між тим, хто любить мене своєю чистою юністю і цією, що любить мене щирим розкаянням відродженого у милості серця, і чистому, і розкаянному даю доручення розуміти мої думки краще від інших, моєму тілу віддати останні почесті і першими привітати мене (не беручи до уваги мою матір), після того, як я воскресну». Це я хотів дати до зрозуміння фарисеєві моїм поглядом.

Але твою увагу я хотів би звернути на ще одне: на твою радість і радість багатьох. І у Витанії Марія повторила цеп жест, який зображає світанок і спасіння. Є персональні жести, які повторюються і характерні для особи і її особливості. Жести, які неможливо сплутати! Все ж, як і належиться, жесту Витанії був менш принизливим і довірливіший у її шанобливому поклонінні.

Великий прогрес зробила Марія з цього часу світанку її спасіння. Великий! Любов як вихор несла її ввись і вперед. Любов наче на вогнищі спопелила нечисте тіло і передала владу очищеному духу. І Марія, відмінна у знову здобутій гідності жінки, як в одежі, тепер інша, проста, як моя мати у зачісці, поглядові, поставі і мові, нова; отож був і повий спосіб вшанувати мене тим самим жестом. Вона бере свою останню посудину з єлеєм, яку вона приберегла для мене, і виливає її на мої ноги і мою і олову без сліз і з поглядом, у якому сяють любов і певність, що вона отримала прощення і врятована. Тепер Марія може торкнутися моєї голови і намастити. Покаяння і любов очистили її вогнем серафим і вона сама стала тепер серафимом.



Достарыңызбен бөлісу:
1   ...   20   21   22   23   24   25   26   27   ...   35




©dereksiz.org 2024
әкімшілігінің қараңыз

    Басты бет