Життя, віддане словесності


Львівський національний університет



бет19/40
Дата04.06.2016
өлшемі6.62 Mb.
#114241
1   ...   15   16   17   18   19   20   21   22   ...   40

Львівський національний університет


імені Івана Франка

СУДОВИЙ ДОКУМЕНТ ЯК ТИП ТЕКСТУ

Проблему стилю офіційно-ділового тексту досліджували і досліджують багато лінгвістів. За визначенням А.Марахової під офіційно-діловим функціональним різновидом літературного мовлення розуміють діловий вид комунікацій (мовний зв’язок спілкування), що здійснюється в офіційній надбудові, сфері суспільних відносин: соціально-політичній, правовій, економічній, виробничій – і що виявляється у мові офіційних документів, якими регулюються ці відносини [12, c.12]. Є декілька різновидів цього стилю: дипломатичний, юридичний, адміністративно-канцелярський. Його основні риси – це точність, стислість і впливовість. Досягаються вони відповідним добором лексичних одиниць, граматичних конструкцій, синтаксису, стандартизацією цілих блоків ділового тексту. Кожний функціональний стиль має власну систему мовних ознак, які визначають його своєрідність. Є.Троянская зазначає, що лінгвальні ознаки – це кількісна та якісна характеристика функціонального стилю, яка ґрунтується на його тотальному описі і певною мірою залежить від змісту тексту [14, c.203].

Текст офіційно-ділового стилю має деякі загальні риси, які відрізняють його від інших спеціальних текстів. Ці загальні риси дещо видозмінюються залежно від жанру, письмової чи усної форми викладу та ситуації висловлювання. Для кожного функціонального стилю характерним є притаманний йому набір жанрів. Поняття жанру – надзвичайно важливе для лінгвістичного аналізу того чи іншого функціонального стилю, оскільки жанрова специфіка є однією з його диференційних ознак [1, c.113]. З огляду на набір ознак, які потрібні для розуміння соціоважливих чинників комунікації у процесі досягнення комунікативної ефективності, різновиди юридичного дискурсу залишаються неопрацьованими. Завдання нашої статті – охарактеризувати типові, традиційні риси судового документа як специфічного жанрового тексту, зважіючи на функціонально-комунікативні установки жанру.

Фактологічним матеріалом дослідження були англомовні тексти в галузі договірного права. Ці тексти – записи судових засідань, описи різноманітних справ разом із вироками суду. Кількість опрацьованих документів – 157.

Основна одиниця документа – текст, що оформляється за певними правилами з використанням відповідних реквізитів (за класифікацією управлінських документів). Структура тексту [вступ, доказ (міркування, пояснення), закінчення (висновки, мета, задля якої укладається документ)] вимагає стандартизації, тобто єдиних обов’язкових вимог до відповідних груп документів з погляду мовних засобів та комунікативних цілей. Специфічна функція, відповідні умови мовного спілкування та комунікативні установки призводять до появи конкретних жанрів [3, c.433]. Конструктивними ознаками стилю і жанру є їхнє функціональне навантаження, в основі якого лежить реалізація відповідної мети спілкування, яка передбачає особливості використання деяких мовних засобів. Жанрові функції утворюють кістяк твору, а стильові функції моделюють цей кістяк, перетворюючи його у форму [4, c.28].

Існує різне визначення поняття жанру. Ми керуватимемось визначенням Дж.М.Свейлза, який зазначає, що жанр – це усвідомлена комунікативна подія (communicative event), що характеризується набором комунікативних цілей, встановлених та зрозумілих для членів якоїсь професійної чи академічної групи [15, c.13]. Існує значна кількість чинників (зміст, форма, аудиторія та ін.), що впливають на природу та будову жанру, однак він характеризується завданнями, які повинен реалізувати. Такий окреслений набір цілей формує жанр та надає йому внутрішньої структури. Через це кожна значна зміна у комунікативних цілях дає інший жанр. Однак невеликі зміни чи модифікації допомагають вирізняти жанрові різновиди.

Цю думку поділяє Т.М.Дрідзе, зазначаючи, що цілеспрямована мовна діяльність передбачає мотивацію [7, c.116]. Створення тексту, що відповідає цілям комунікативної діяльності так само, як й інтерпретація закладеної у тексті комунікативної програми, зумовлені особливостями організації мовної свідомості учасників комунікації, їх підготовкою до адекватного сприйняття та інтерпретації мовного повідомлення. Тут мовні знаки та нормативні структури виступають не ізольовано, а залежно від цільових операцій, що здійснюються над ними [8, c.123]. Це ще раз підтверджує, що текст – це не просто система знаків, а справді комунікативна одиниця, яка є не лише продуктом, а й образом, об’єктом мотивованої і цілеспрямованої, комунікативно-пізнавальної діяльності [7, c.46]. Очевидним є й те, що роль психологічних чинників у текстотворенні – надзвичайно важлива.

Аналізуючи юридичні тексти з договірного права, ми побачили, що структура тексту, комунікативні наміри, середовище, відносини між учасниками комунікації мають свою жанрову специфіку. B.Д.Батіа вирізняє декілька жанрових різновидів, що використовуються у різноманітному юридичному середовищі залежно чи це судове слухання справи, законодавчий текст, чи лекція на юридичну тему [15, c.101]. Іншими жанровими різновидами є слухання та вироки суду в письмовій формі, консультація адвокат-клієнт, допит свідка адвокатом в усній формі, а також контракти, угоди у письмовій формі у різноманітних професійних середовищах. Деякі ситуації передбачають декілька співрозмовників і процес спілкування, а отже, й діалогічнe мовлення та непередбачені реакції.

Діалогічне мовлення не має програми. Воно не завжди виходить із задуму, що внутрішньо сформувався суб’єктом, найчастіше воно ситуативне і незрозуміле без знання реальної чи уявної ситуації. Діалогічне мовлення є типово реактивним і будується за схемою “стимул-реакція” [11, c.168]. Опрацьовуючи тексти записів судових засідань, було зауважено специфічний стиль мовлення. Репліка першого із співрозмовників найчастіше допускає порівняно невелику кількість можливих відповідей. А мовленнєва функція іншого співбесідника зводиться до вибору найбільш ймовірної з цих можливих варіантів відповіді у конкретній ситуації для певного суб’єкта.

Говорячи про судову практику, не можна не згадати про відповідний рівень фахової підготовки адвокатів, прокурорів та їхні ґрунтовні знання з психології, які допомагають їм формулювати питання чи ствердження так, щоб свідок чи підсудний дали відповідь, яка потрібна першим. Передбачивши реакцію-відповідь свідків чи підсудного, учасники комунікативної ситуації переважно формулюють питання так як це вигідно лінії захисту (чи навпаки – звинувачення). Для того, щоб краще оцінити складність юридичних висловлювань, потрібно мати ширше поняття про комунікативні цілі цих висловлювань, умови, які нав’язуються при їх складанні.

Мова юридичних документів вимагає більшого ступеня обізнаності ніж будь-який інший стиль мовлення. Її часто критикували за нечіткі вирази та багатослівні конструкції, синтаксис, безперечно зайві повторення та архаїзми [15, c.102]. Для спеціалістів – це обов’язкові лінгвістичні засоби, що надають чіткості та всезмістовності, однак не спеціалісти сприймають це як лінгвістичний нонсенс – помпезний і багатослівний.

Функція судового документа полягає у послідовному, систематичному викладенні фактів справи та аргументованих доказів. Записи судових засідань, зокрема рішення суду призначені бути прецедентом для наступних випадків. Тому надзвичайно важливо робити протокольні записи чіткими, логічними та змістовними.

Умови суспільної комунікації породили тенденцію до традиційності мовних засобів, яка виявляється не лише у намірах до стандартизації термінів, а й у становленні чітко сформованих дискурсних типів: ”judgement affirmed”, “a new trial ordered”, “judgement reversed”, “the trial court set the verdict aside”, “carried insurance against liability for”, “the court held that”, “entered into a court”.

1. “Dr. McGee carried insurance against liability for“ malpractice, error or mistake” [16, c.50].

2. “The court held that, the Government should pay plaintiff the value of the ship” [16, c.7].

3. “The trial court ordered that the verdict be set aside unless the plaintiff would remit all damages in excess of $500 [16, c.1].

4. “…the trial court set the verdict aside as being “excessive and against the weight of the evidence” [16, c.1].

Дискурсні типи та стереотипність структури судового документа необхідні умови для однозначності розуміння, комунікативної адекватності.

Біномінальні та багатономінальні вирази типово асоціюються із текстами юридичного характеру. Під біномінальним виразом М.Густафсон розуміє послідовність двох або більше слів чи фраз, які належать до однієї граматичної категорії, мають деяку семантичну спорідненість і сполучаються за допомогою “and” або “or” [15, c.108]. Наприклад:

signed and delivered act or omission

advice and consent by or on behalf of

reasonable and natural to affirm or set aside

contract and promise consists of or includes

unless and until under or in accordance with

1. “And the reasons upon which this rests are too broad, as well as too sensible and humane,…” [16, c.50].

2. “…an actual meeting of the parties, an actual understanding to be inferred from language acts, and circumstances, by the jury, - but a contract and promise, said to be implied by the law…” [16, c.50].

3. “…thereof it is proved that an accused person has accepted or obtained, or has agreed to accept or attempted to obtain for himself or for any other person, it shall be presumed unless the contrary is proved…” [16, c.128].

4. “…this warranty being expressly in lieu of all other warranties expressed or implied, and all other obligations or liabilities on its part,…” [16, c.133].

З цих прикладіввидно, що автори протокольних записів часто вживають такі вирази як ефективний лінгвальний засіб у створенні чіткого документа.

Юридичні тексти вирізняються мовними ознаками: функціонування термінології, перевага складнопідрядних речень над простими, часте вживання пасивних конструкцій. Речення судових документів здебільшого номінативні, на відміну від інших речень, що трапляються у повсякденному вжитку. Ось приклад речення із записів одного судового засідання, у якому кількість вжитих іменників – 22, а дієслів – усього 9:

“The cases put it on the ground for an implied contract; and by this is not meant, as the defendants counsel seems to suppose, an actual contract, - that is, an actual meeting of the minds of the parties, an actual, mutual understanding, to be informed from language, acts and circumstances, by the jury, - but a contract and promise, said to be implied by the law, where in point of fact, there was no contract, no mutual understanding, and so no promise” [16, c.50].

Зміст юридичного тексту вимагає логічності та високого ступеня доведеності, а це обумовлює деяку специфіку синтаксичної будови речення: наприклад, детальне висвітлення причиново-наслідкових відносин, яке забезпечується складно-підрядними реченнями, дієприкметниковими зворотами, вставними словами та уточненнями.

Підрядні речення причини в англійській мові найчастіше приєднуються до головного речення за допомогою причинових сполучників because, for, since, as. Зеленська О.П. зазначає, що сполучники since і as – функціонально неоднозначні неспеціалізовані. У складнопідрядних реченнях з цими сполучниками можуть виражатися власне-причинові та невласне-причинові (причиново-аргументувальні) відношення, тобто підрядне речення може вказувати або на причину дії (стану), що називається в головному реченні, або на аргумент (підставу), для умовиводу в головному реченні [9, c.17]. Речення, що виражають власне-причинові відношення вживаються у текстах протокольних записів частіше, ніж речення, що виражають невласне-причинові відношення.

1.Власне-причинові відношення:

Since this representation was false, there was no consideration for the agreement” [16, c.240]. “…this cause of action (in contract) is entirely separate from malpractice, even though they both, as here may arise out of the same transaction” [16, c.5]. У головному реченні виражена дія, а в підрядному – її причина.

2.Невласне-причинові відношення:

“It is proper to note, respect to the contracts of physicians, that certain qualitative differences should be observed, since the doctor’s reassurance that his patient will be all right, not to worry, must not be converted into a binding promise by the disappointed or quarrelsome” [16, c.5].

У цьому прикладі сполучник since виражає не предметний, а логічний зв’язок, інший вид каузальних відношень між головним і підрядним реченнями, тобто причиново-аргументувальні відношення.

Наступною синтаксичною відмінністю жанру судового документа є використання так званих складно-прийменникових фраз, які сприяють недвозначності та чіткості висловлювання. Їхня структура така:

Preposition + Noun + Preposition

Найуживаніші типові складно-прийменникові фрази, що використовуються при складанні протокольних записів – “for the purpose of”, “in respect of”, “in accordance with”, “in view of”, “by virtue of”, “by reason of”, “for breach of”.

•for breach of contract

1. “Generally the measure of damages for breach of contract is the loss sustained by reason of the breach” [16, c.10].

2. “The plaintiff, a married woman, sued the defendant doctor for breach of promise to perform Caesarean section,…” [16, c.5].

3. “Normally, a promisee’s damages for breach of contract are the value of the promised performance,...” [16, c.38].

•in respect of

1. “Where two parties have made a contract which one of them has broken, the damages which the other party ought to receive in respect of such breach of contract should be…” [16, c.13].

2. “…that the plaintiffs are precluded from recovering some general sum for loss of business in respect of dyeing contracts to be reasonably expected,..” [16, c.20].

3. “In order to carry out this contract, the plaintiff made expenditures which otherwise it would not have made” [16, c.35].

•by reason of

1. “The case at bar was to recover damages for loss of profits by reason of the defendant to transport the shipment within a reasonable time” [16, c.35].

2. “…unless plaintiff is permitted to recover the expenses that it went to, which were a total loss to it by reason of its inability to exhibit the furnace and equipment…” [16, c.35].

Загальна кількість складно-прийменникових виразів у 25 опрацьованих текстах протокольних записів судових засідань – 45 одиниць, наприклад, вираз “for breach of” зустрічається 17 разів у 10 документах.

Цікавими, на наш погляд, є прийменникові комбінації із словом breach:

for breach of

for breach by

on a breach of

out of the breach of

by the breach of

from the breach of

upon the breach of

to the breach of

Подамо приклад речення у якому використано п’ять складно-прийменникових фраз, чотири з них – із словом breach:

“Where two parties have made a contract which one of them has broken, the damages which the other party ought to receive in respect of such breach of contract should be such as may fairly and reasonably be considered either arising naturally, i. e., according to the usual course of things, from such breach of contract itself, or such as may reasonably be supposed to have been in the contemplation of both parties, at the time they made the contract, as the probable result of the breach of it; if, the special circumstances under which the contract was actually made were communicated by the plaintiffs to the defendants, and thus known to both parties, the damages resulting from the breach of such a contract, which they would reasonably contemplate, would be the amount of injury which would ordinarily follow from a breach of contract under these special circumstances so known and communicated“ [16, c.13].

У складанні протокольних записів перевага надається складно-прийменниковим виразам над простими прийменниками. Переважно вживають: “by virtue of” замість “by”, “for the purpose of” замість “for”, “in accordance with” замість простого прийменника “under”.

Такий вибір не випадковий для судових документів. Саме за допомогою цих синтаксичних засобів вдається уникати двозначності висловлювань і надавати документові чіткості та офіційності.

Отже, кожний жанр, використовуючи традиційні засоби лінгвістики та дискурсних ресурсів, є прикладом вдалого досягнення специфічної комунікативної установки. Будь-який жанр структурує світовий досвід чи реальність по-своєму, але одна і та ж інформація вимагає іншого виду структурування, якщо оперувати нею в іншому жанрі.

Перелічивши лише деякі з багатьох специфічних особливостей тексту протокольних документів, можемо стверджувати, що специфіка тексту, комунікативно-цільові установки, відбір мовних засобів, синтаксичні особливості побудови речень та стиль викладу думки характеризують судовий документ як окремий тип тексту.


1. Арнольд И.В. Основи научних исследований в лингвистике. М., 1991. 2. Арнольд И.В. Стилистика современного английского языка. М., 1980. 3. Бахтин М.М. Литературно-критические статьи. М., 1986. 4. Брандес М.П. Стилистика немецкого языка. М., 1990. 5. Виноградов В.В. Итоги обсуждения вопросов стилистики // Вопр. языкознания. 1955. №1. 6. Гальперин И.Р. Текст как объект лингвистического исследования. М., 1981. 7. Дридзе Т.М. Язык и социальная психология. М., 1980. 8. Дридзе Т.М. Организация и методы лингвопсихологического исследования массовой коммуникации. М., 1969. 9. Зеленська О.П. Складнопідрядні речення з причиновими сполучниками since і as у сучасній англійській мові // Іноземна філологія. 1989. Вип.97. 10. Леонтьев А.А. Язык, речь, речевая деятельность. М., 1969. 11. Леонтьев А.А. Психолингвистические единицы и порождение речевого высказывания. М., 1969. 12. Марахова А.Ф. Мова сучасних ділових документів. К., 1981. 13. Мороховский А.Н., Воробьёва О.П. и др. Стилистика английского языка. К., 1991. 14. Троянская Е.С. О природе лингвистических признаков текстов, характеризующих различные функциональные стили // Лингвистические исследования научной речи. М., 1979. 15. Bhatia V.J., Vijay K. Analysing genre: language use in professional settings. London; 1993 /Applied linguistics and language study/. 16. Lon L.Fuller, Robert Braucher. Basic Contract Law. American Case Book Series. West Publishing Co., 1964.
The article deals with the problem of a judicial document. The attention is given to the communicative purposes and linguistic devices of the documents. Cases in legal contexts serve as authentic records of past judgements and precedents for subsequent cases, and are used as evidence in favour of or against a particular line of argument. We have distinguished some of the most important syntactic properties, particularly those which help us understand regularities of organization in this genre: nominal character of the sentences, complex prepositional phrases, binominal and multinominal expressions. The analysis of the examples brings to the conclusion that judicial documents display a number of specific syntactic and discoursal characteristics typical of this genre and present a separate specific type of a text with its individual communicative and pragmatic intentions.
Стаття надійшла в редколегію Статтю прийнято до друку

О.Б.Галицька, асист.,

Волинський державний університет

імені Лесі Українки
ЗАСТОСУВАННЯ ТЕОРІЯ ФРЕЙМІВ ДО ВИВЧЕННЯ НАУКОВОГО ДИСКУРСУ

Когнітивна лінгвістика оперує певними моделями когніції, пошук яких приводить дослідників до потреби розв’язати проблему структур репрезентації знань. У статті запропоновано термін “фрейм” як лінгвокогнітивне явище, як один із можливих шляхів вербальної схематизації людських знань. Аналізуючи фреймову вербалізацію у науковому дискурсі з лінгвостилістики, робимо висновок, що фрейм відображає структурну організацію науково-практичної діяльності, подає відображення цієї діяльності в процесі її пізнання та структурну організацію отриманих знань у свідомості людини.


Когнітивізм – один з найважливіших напрямів сучасної лінгвістики. Поширеним є визначення когітології як науки, що вивчає системи репрезентації знань та процеси, пов’язані з опрацюванням інформації, а також загальні принципи керування ментальними процесами. Ментальні процеси включають ті структури знання, які стають об’єктами дослідження когнітології. Отже, когітологію можна визначити як науку про природу людського знання, його компоненти, джерела та розвиток.

Теоретичною метою когнітивної лінгвістики є розроблення концепції структурування знань, тобто вивчення процесів засвоєння, накопичення, оброблення та використання людських знань. Тут мають на увазі знання теоретичні й буденні, раціональні та ірраціональні, свідомі й несвідомі, тобто будь-які когнітивні утворення, що виступають як результат перероблення інформації людиною у її взаємодії з довкіллям. У досягненні мети когнітивної науки особливо важливою є мова як прямий об’єкт дослідження та як засіб отримувати різноманітну інформацію. Мова є формою існування розумової діяльності людини, що охоплює всі галузі її індивідуального та суспільного життя. На сучасному етапі головним є питання про мовний матеріал як ключ до розв’язання проблеми природи розуму і думки. Саме мова відображає пізнання та є головним засобом вираження думки, тому вивчення мови відкриває шляхи до розуміння мислення. Лінгвістиці як науці про мову відводиться чільне місце у когнітології, в центрі уваги якої міститься проблема репрезентації знань, засобів та форм їх отримання, організації та експлікації у мовленні.

На думку Н.Хомського, фізик, який не в змозі встановити прилади спостереження на Сонці, робить висновки про склад його надр на підставі аналізу сонячного випромінювання. Когітолог, позбавлений можливості побачити власними очима існуючу в людській голові ментальну картину, змушений робити висновки про неї за її відбитками в мові [8].

За визначенням німецького лінгвіста М.Бірвіша, когнітивні науки – це своєрідна інтеграція наукових дисциплін і методів, мета яких – виявити закономірності у ментальних структурах і процесах, що зумовлюють сприйняття, мислення, мову і поведінку людей [10; 11; 12]. Ці пошуки, з одного боку, орієнтуються на досягнення в галузі філософії, психології, біології, лінгвістики, антропології та інших наук, з іншого боку, їх характеризують особливі теоретичні методи аналізу – використання результатів фундаментальних досліджень у галузі математики, формальної логіки і кібернетики, а також, що дуже важливо, засоби вербалізації, вербальної реалізації відповідних знань, інформацій, наукових та художніх здобутків.

Визначаючи поняття “когнітивна лінгвістика”, М.Бірвіш, якого є підстави вважати автором цього терміна [10; 12, с.645], пише, що ця назва не позначає спеціальної галузі (десь між психологією і семантикою), а лише вказує на певне розуміння характеру і мети науки про природні мови. В основі такого розуміння лежить уявлення, що природні мови, їх засвоєння і використання, є результатом людської думки, тобто мова – це ментальний феномен. Об'єктом когнітивної лінгвістики стає мовне знання чи ментальна структура, яка визначає мовну поведінку – породження та розуміння вербальних висловлювань.

Головне завдання когнітивної лінгвістики М.Бірвіш формулює так: найбільшим досягненням дитини у перші роки життя є оволодіння мовою. Багато що зумовлено соціально, але очевидно, що ця мовна здатність повинна бути біологічно запрограмованою. Основним завданням когнітивної лінгвістики є дешифрування цієї програми [11, с.22].

Змістовний аналіз сучасного розвитку когнітології як актуальної наукової парадигми містить монографія М.Полюжина. Головне завдання когнітології, на його думку, полягає у максималь­ній експлікації форм і процесів породження людського знання мовними засобами і створенням теоретичної основи для втілення систем класу "штучний інтелект" [5, с.14].

Характеризуючи когнітивну лінгвістику в її сучасному стані, представниця Кельнської школи когнітивних досліджень М.Шварц виокремлює такі її найважливіші ознаки:

- ментальність, коли мову розглядають як підсистему у процесі пізнання, а у фокусі її уваги є дослідження репрезентації мовної системи у загальній ментальній системі;

- динамізм – коли розглядаються також механізми реалізації як де­термінанти мовної компетенції, що включаються у лінгвістичний ана­ліз;

- інтегративність, коли враховуються репрезентативні і проце­суальні аспекти компонентів мовної системи;

- міждисциплінарність, коли до лінгвістичного аналізу залучають дані інших когнітивних наук, що є головною визначальною рисою когнітивної лінгвістики [20, с.55-56].

Отже, когнітивний напрям у лінгвістиці вивчає характер систематизації, категоризації і концептуалізації людського досвіду, викарбуваного у мові. Аналізуючи зміст, що вербалізується у формі словесних знаків, когнітивна лінгвістика сприяє узагальненню відомостей про світ, який оточує людину, і до якого людина адаптується. У багатоплановій системі когнітивних досліджень сама лінгвістика є головним постачальником матеріалу, потрібного для розуміння механізмів організації знання, закладеного в людській пам'яті.

Розуміючи складність проблематики, пов'язаної з особливостями репрезентації знань, засобів і форм їх отримання, організації та експлікації у мові та мовленні, ми розглядаємо термін фрейм як один із можливих шляхів вербальної схематизації людських знань.

Важливо зазначити, що усередині самої лінгвістики існували тенденції і теоретичні уявлення, близькі до теорії фреймів, які забезпечили підґрунття для її сприйняття і вдалої адаптації. Серед лінгвістичних джерел теорії фреймів слід назвати теорію семантичного поля І.Тріра, відмінкову граматику Ч.Філлмора, теорію "фундаментальних реляцій" Дж.С.Мілля, теорії лексичного тлумачення, розроблені в моделі "Смисл-Текст" Ю.Апресяна, І.Мельчука [21; 6; 18; 1; 4]. Говорячи про психологічне підґрунтя теорії фреймів, необхідно назвати такі відповідні фреймам психологічні категорії, як гештальти та прототипи, що співвідносяться з фреймами.

Детально і послідовно поняття фрейму у складі інструментарію лінгвістичної семантики описав у своїх працях Ч.Філлмор. Він вперше розглянув поняття фрейм як будь-яку систему лінгвістичної селекції, що включає набори слів, вибори граматичних правил чи лінгвістичних категорій, пов’язаних з прототипними зразками сцени [14, с.124]. У 1985р. Ч.Філлмор писав, що фрейми – це специфічні уніфіковані каркаси знань, чи когерентні схематизації досвіду [15, с.223]. Згодом науковець розглядає фрейми як когнітивні структури, знання яких припускається для концептів енкодованих словами [7, с.75]. Отже, колекція дефініцій та тлумачень, запропонованих Ч.Філлмором, демонструє, що починаючи з лінгвістичної позиції розуміння фреймів як лінгвістичних конструкцій, концепція самого поняття фрейму отримала когнітивну ре-інтерпретацію.

З погляду глибинних, суттєвих характеристик теоретичного осмислення фреймів та їхнього місця у загальнолінгвістичній парадигмі, Ч.Філлмор, з урахуванням семантики термінологічного розмежування понять фрейм, сцена, схема, опис, шаблон, сценарій, прототип, модуль, модель, засвідчує, що слова мовного фрейму активізують у свідомості того, хто говорить/пише, весь фрейм і асоційовану з ним схему (уведену в модель потенційної сцени), яка може бути використана як інструмент побудови блоків для конструювання (на основі слів тексту) моделі дискурсу, тобто пов'язної моделі можливого (альтернативного) світу, сумісною з текстом [7, c.340].

У праці "Про психологічну релевантність фреймів", ДЖ.Андор, порівнюючи такі когнітивні категорії, як сцени, сценарії та ін., інтерпретує фрейм як лінгвістично-орієнтований концепт, який забезпечує мовну реалізацію знань, що містяться у сценах і сценаріях. Він наголошує, що сцени і сценарії – це структури знань, пов'язаних із збереженням інформації про світ та її використання у процесі розуміння і вербалізації. Ці когнітивні категорії описують глобальні моделі подій, станів і дій. Фрейми займають проміжне місце між сценаріями і сценами, з одного боку, і природною мовою, – з іншого. Вони безпосередньо задіяні у процесі природно-мовної комунікації і використовують знання, які містяться у сценах і сценаріях [9].

Звертаючись до співвідношення дискурсу і його лексичної наповнюваності, ми використовуємо концепт, за допомогою якого на основі оболонок мовних висловлювань можна виявити її зміст у всій багатовимірності, з урахуванням його функціонування у рамках відповідних системних відношень та певної комунікативної ситуацїї.

Поняття “фрейм” виступає саме такою когнітивною структурою у феноменологічному полі людини, яка ґрунтується на ймовірному знанні про типові ситуації і пов'язаних з цим знанням очікуваннях від властивостей і відношень реальних або гіпотетичних об'єктів. За своєю структурою, фрейм складається з вершини (теми), тобто макропозиції, і слотів, терміналів, які заповнюються пропозиціями. Ця когнітивна структура організована навколо певного концепту, але на відміну від тривіального набору асоціацій, такі одиниці містять лише суттєву, типову і потенційно можливу інформацію, що асоціюється з цим концептом.

На думку Т. ван Дейка, ми розуміємо текст лише тоді, коли розуміємо ситуацію, про яку йдеться. Учений вважає фрейми інструментом знань і розуміння мовленнєвих актів, пов'язує їх функціональність з контекстом і пізнанням [2, с.12-13].

Фрейм як феномен лінгвокогнітивного змісту є системою лексем, пов'язаних спільною темою чи прагматикою дискурсу, спільною участю в актуалізації фрагментів усної/писемної комунікації.

Особливо вагомими є фрейми у науковому дискурсі. Як важливий компонент когнітивного поля мовних сфер, фрейм є основною структурою репрезентації, розуміння, продукції, репродукції та трансформації знань, ідей, висловлювань з урахуванням когнітивних феноменів: бажання, подання, оцінки, норми, актуалізації, інтерпретації тощо [3, с.106; 2, с.12].

Розгляньмо деякі сегменти мовної фактури з лінгвостилістики навчальних посібників Е.Різель, О.Шендельс "Deutsche Stilistik" та І.Гальперіна "Stylistics", зіставивши два фрагменти тексту розділів: "General Notes on Functional Styles of Language" та "Problem der Stilklassifikation", де розглядається проблема класифікації функціонального стилю [16, c.18-19; 19, c.18-20]. На перший план інтерпретації понятійного змісту, що стоїть за цими текстами, висувається термін Funktionalstil – який містить головне змістове навантаження текстів і є ключовим поняттям тексту.

Фрейм тексту Funktionalstil виявляється найзначущішим у фрагментах обох текстів, являючи собою ієрархічно організовану структуру, на тлі якого проявляються об'єднання термінологічних структур – слів і словосполук у групи фреймів, об’єднаних спільним тематичним функціонувінням, оскільки мотивуються, визначаються й взаємно структуруються відповідними галузевими знаннями або пов'язані єдиними схематизаціями досвіду.

Як видно, основою фреймової селекції та групування є не стільки спільність семантики, скільки спільність концептуальних уявлень, спільність бачення об’єкта і ототожнення його з іншими об'єктами у процесі пізнання.

Слід зауважити, що фрейм Funktionalstil розглядається як родовий термін, який має вищий ступінь узагальненості у порівнянні з його видовими відгалуженнями.

Ці фреймові термінологічні структури у фрагментах обох текстів виділені графічно, оскільки утворюють план презентації наукового матеріалу проблематики функціонального стилю.

Отже, складовими термінологічними компонентами тематичної сітки фрейму тексту Funktionalstil є такі наступні термінологічні групи фреймів:

– у Е.Різель: Funktionalstile: 1. Stil der schцnen Literatur. 2. Stil der Presse und Publizistik. 3. Stil der Wissenschaft. 4. Stil der цffentlichen Rede. 5. Stil der Alltagsrede.

– у І.Гальперіна: Style of language: 1. The belles-lettres style. 2. The publicistic style. 3. The newspaper style. 4. The scientific prose style. 5. The style of official documents.

Слід зауважити, що кожна з цих груп утворює свою концептуальну схему, коло чи поле, які відтворюють комплекс понять, пов'язаних з цими термінами, і фіксують відношення між ними, взаємозв'язок, взаємодію згідно з досвідом і знаннями певного мовного соціуму.

Кожна наукова праця – це вияв авторської індивідуальності і творчого характеру пізнання й міркувань, їхнього втілення у засобах організації викладу, що передбачає добір і відповідне лексичне наповнення фреймових комплексів передусім науковими фреймами, які виявляються на рівні фахової лексики і термінології, адекватних відповідній науковій концепції, ситуації, і – насамперед, вимогами прагматики дискурсу наукового дослідження.

Когнітивний метод лінгвістичних досліджень дає змогу виявити втілені у мовній формі знання і досвід конкретних культурно-історичних і соціальних спільнот і груп. Типові когнітивні структури, які відповідають поширеним і загальноприйнятним ситуаціям у комунікативній сукупності, до якої належить мовець/автор, ми визначаємо як фрейми. Це стереотипні, специфічні для конкретних соціальних груп моделі співзнання.

3 цього погляду, терміни, а кожний термін – це значуща одиниця і є продуктом та результатом пізнавальної діяльності людей, за допомогою яких спілкуються спеціалісти конкретної галузі знання, є науковими фреймами. Це особливі когнітивні структури, що потребують відповідної поведінки, яка продиктована конкретними знаннями. На думку Т.А. ван Дейка, фрейми організовують наше розуміння світу в цілому, а тим і звичну поведінку [13, с.153-162].

Фрейми наукового тексту – важливий мовний компонент когнітивного поля текстового матеріалу. Вони творять розуміння, продукцію та трансформацію знань, ідей, думок з урахуванням значущих дискурсних феноменів: оцінки, кваліфікації, інтерпретації тощо.



Що стосується наукового дискурсу, то автор виявляється носієм предметної термінології, виступає суб'єктом дисциплінарного фонового знання, потрібного для розуміння наукового тексту, суб'єктом пізнання, думки, оцінки і роздумів, суб'єктом викладу й ініціатором діалогу з адресатом (хоча, іноді у науковому дискурсі фіксується самоусунення науковця як адресанта задля об'єктивності викладу). Автор наукового викладу, породжуючи текст, здатний моделювати мовну поведінку носія мови, тобто найприроднішу мовну ситуацію, застосовуючи фреймову організацію тексту з адекватним функціонуванням у фреймових комплексах фахової лексики і термінології, досягає якісної дискурсної презентації змісту наукових досліджень.
1. Апресян Ю.Д. Теоретическая семантика в конце XX столетия//Известия РАН. СЛЯ. 1999. Т.58. №4. 2. Дейк Т.А. ван. Язык. Познание. Коммуникация. М., 1989. 3. Кусько К.Я. Дискурс іноземномовної комунікації: концептуальні питання теорії і практики//Наукові записки Академії наук вищої школи України. К., 2002. Вип.4. 4. Мельчук И.Р. Опыт теории лингвистических моделей “Смысл-Текст”. М., 1974. 5. Полюжин М.М. Функціональний і когнітивний аспекти англійського словотворення. Ужгород, 1999. 6. Филлмор Ч. Дело о падеже//Новое в зарубежной лингвистике. М., 1981. Вып.10. 7. Филлмор Ч. Основные проблемы лексической семантики//Зарубежная лингвистика. M., 1999. Т.3. 8. Хомский Н. Язык и мышление. M., 1972. 9. Andor J. On the psycological relevance of frame / Quaderni di Semantica. 1985. Vol.6, no.2. 10. Bierwisch M. Die Integration autonomer Systemьberlegungen zur kognitiven Linguistik. Mskr. 1981. 11. Bierwisch M. Was ist, was kann kognitive Linguistik?//Spektrum. 1986. H.1. 12. Bierwisch M. Linguistik als kognitive Wissenschaft. Erlдuterungen zu einem Forschungsprogramm//Zeitschrift fьr Germanistik. 1987. H.6. 13. Dijk T.A.van. Studies in the Pragmatics of Discourse. - The Hague: Mouton Publ., 1981. 14. Fillmore Ch.J. An Alternative to Checklist Theories of Meaning // BLS. 1975. V.1. 15. Fillmore Ch.J. Frames and the Semantics of Understanding//Quaderni di Semantica. 1985. Vol.6, no.2. 16. Galperin I.R. Stylistics. M., 1971. 17. Langacker R.W. Foundations of Cognitive Grammar. Stanford, CA, 1991. Vol.2. 18. Mill J.S. A system of Logic. N.Y., 1846. 19. Riesel E., Schendels E. Deutsche Stilistik. M., 1975. 20. Schwarz M. Einfьhrung in die kognitive Linguistik. A. Francke Verlag Tьbingen und Basel, 1996. 21. Trier J. Der deutsche Wortschatz im Sinnbezirk des Verstandes. Die Geschichte eines sprachlichen Feldes. Bd.1. Von Anfдngen bis zum Beginn des 13.Jahrhunderts. Heidelberg. Winter, 1931.
During the twentieth century one can observe an increasingly more global approach to the study of language use and structure in relation to cognition. Frames are structures that organize human knowledge from a cognitive point of view. Frame conceptions are starting to play an important role in Computer Science (Artificial Intelligence), (Cognitive) Linguistics, (Cognitive) Psychology and Education. In cognitive linguistics the frame concept is used in conjunction with concepts like background knowledge, idealized c ognitive model, mental space, and so on. The basic structure of a frame contains labelled slots which can be filled expressions, fillers (which may also be other frames). So frame is one way of representing the background knowledge which is used in the production and understanding of discourse. The article analyzes stylistic frames within scientific discourse. Throughout the article we have insisted on the view which puts the speaker/writer at the center of the process of communication.


Достарыңызбен бөлісу:
1   ...   15   16   17   18   19   20   21   22   ...   40




©dereksiz.org 2024
әкімшілігінің қараңыз

    Басты бет