Номінація: сучасний навчальний посібник (підручник) Рожище 2014 Укладач: М. Л. Мізюк



бет20/30
Дата29.04.2016
өлшемі5.51 Mb.
#94048
1   ...   16   17   18   19   20   21   22   23   ...   30

10. Положення Сонця у Галактиці:


- відстань від Сонця до галактичного центру, складає 26 000 ± 1 400 світлових років;

- Сонце розташовано ближче до краю диску, ніж до його центру;

- Сонце обертається навколо центра Галактики зі швидкістю 250 км/с, роблячи один оберт приблизно за 200 млн. років;

- за весь час існування Земля облетіла навколо центра Галактики не більше 30 разів;

- у спіральних рукавах відбуваються бурхливі процеси, що утворюють потужне випромінювання, згубне для всього живого. І ніяка атмосфера не змогла б від нього захистити. Але наша планета існує у порівняно спокійному місці Галактики та на протязі сотень мільйонів (або й мільярдів) років не піддавалась впливу цих космічних катаклізмів. Можливо саме тому на Землі змогло народитися та зберегтися життя.

11. Зіткнення нашої Галактики з галактикою Андромеди у майбутньому:


- наша Галактика та галактика Андромеди, які наближаються одна до одної зі швидкістю біля 500 тисяч км/год, врешті-решт об'єднаються;

- зіткнення станеться приблизно через 2 мільярди років.



Найближчі галактики:

- ВМХ – 160 тис. св. р. (видима зоряна величина +0,6m);

- ММХ – 180 тис. св. р. (видима зоряна величина +2,8m);

- М31 – 2,3 млн. св. р. (видима зоряна величина +4,3m).



Тема-20. Галактики. Світ галактик
1. Галактика ( від грец.- молочний) - гравітаційно пов'язана система з зірок, міжзоряного газу, пилу і, гіпотетично, темної матерії. Всі складові частини галактик рухаються навколо спільного центру мас. Галактики розподілені у просторі нерівномірно вони утворюють групи галактик і скупчення галактик.

2. Історія вивчення галактик.


До кінця XVIII століття Шарль Мессьє склав каталог, що містив 109 яскравих туманностей. Вільям Гершель висловив припущення, що туманності можуть бути далекими зоряними системами, аналогічними системі Чумацького Шляху.

До середини XIX століття Джон Гершель, син Вільяма Гершеля, відкрив ще 5000 туманних об'єктів. Побудований на їх основі розподіл став головним аргументом проти припущення, що вони є далекими «острівними всесвітами», подібними до нашої системи Чумацького Шляху.

У 1970-х роках стало зрозуміло, що загальна видима маса галактик (що складається з маси зір і міжзоряного газу), не пояснює швидкості обертання газу. Це призвело до висновку про існування темної матерії. Нові спостереження, здійснені на початку 1990-х років на космічному телескопі «Хаббл», довели, що темна матерія в нашій Галактиці не може складатися з одних лише слабких і малих зір. На ньому також було отримано зображення далекого космосу, що одержали назви Hubble Deep Field і Hubble Ultra Deep Field, що довели існування в нашому Всесвіті сотень мільярдів галактик.

3. Загальна характеристика.


- галактики - надзвичайно далекі об'єкти, відстань до найближчих із них вимірюють у мегапарсеках;

- побачити неозброєним оком на небі можна лише три з них: туманність Андромеди (у північній півкулі) та Великі і Малі Магелланові Хмари (у південній). Виділити у зображеннях галактик окремі зорі не вдавалося аж до початку XX століття. До початку 1990-х років налічувалося не більше 30 галактик, в яких вдалося побачити окремі зірки, і всі вони входили до Місцевої групи. Після запуску космічного телескопа «Хаббл» та введення в дію 10-метрових наземних телескопів кількість галактик, в яких вдалося розрізнити окремі зірки, стрімко зросла;

- галактики є кулясті еліптичні галактики, дискові спіральні галактики, галактики з перемичкою (баром), карликові, неправильні тощо;

- маса галактик змінюється від 107 до 1012 мас Сонця (для порівняння - маса нашої галактики - 3×1012 мас Сонця;

- діаметр галактик - від 5 до 50 кілопарсек (приблизно від 16 тисяч до 160 тисяч світлових років) (діаметр нашого Чумацького шляху - близько 30 кілопарсек або 100 тисяч світлових років).

Однією з невирішених проблем будови галактик є темна матерія, що виявляє себе лише в гравітаційній взаємодії. Вона може складати до 90% від загальної маси галактики, а може бути і цілком відсутня, як у карликових галактиках.

У просторі галактики розподілено нерівномірно: на одних ділянках можна виявити цілу групу близьких галактик, а на інших можна не виявити жодної, навіть найменшої галактики (такі ділянки називають войдами). Точна кількість галактик у спостережуваній частині Всесвіту невідома, але, швидше за все, їх близько 1011.

4. Класифікація галактик.


За морфологічними ознаками галактики поділяють на чотири типи:

  • еліптичні (E), 13%;

Просторова форма еліптичних галактик – еліпсоїди з різним ступенем стиснення. Серед них зустрічаються гігантські і карликові. Майже четверть всіх вивчених галактик відноситься до еліптичних. Це найпростіші по структурі галактики – розподіл зірок в них рівномірно убуває від центру, пилу і газу майже немає. В них найяскравіші зірки –

червоні гіганти. Еліптичні галактики складаються зі старих зір і дуже невеликої кількості газу. Це найбільші галактики, що містять понад трильйон зір.



  • спіральні (S) 61%;

Спіральні галактики – найчисленніший вигляд. До нього відноситься наша Галактика і Туманність Андромеди, видалена від нас приблизно на 2,5 млн. світлових років. Спіральні галактики типу Чумацького Шляху плоскі за формою, у центрі розташовано старі зорі, оточені молодими зірками, зібраними в спіральні рукави. Рукави спіральних галактик містять газ і пил, з яких формуються нові зорі.

  • неправильні (Ir) 4%;

неправильні галактики не мають центральних ядер, в їх будові поки не знайдені закономірності. Це Велике і Мале Магелланови хмари, що є супутниками нашої Галактики. Вони знаходяться від нас на відстані в півтора разу більшому діаметра Галактики. Магелланови хмари значно менше нашої Галактики по масі і розмірам.

  • лінзоподібні (SO), 22%

лінзоподі́бна галактики - тип галактик, проміжний між еліптичними та спіральними в класифікації Хаббла. Лінзоподібні галактики - це дискові галактики (як і, наприклад, спіральні), які витратили або втратили свою міжзоряну матерію (як еліптичні). Характерною особливістю лінзоподібних галактик є ступінчасте зменшення яскравості від центру до периферії. У них спостерігаються темні дугоподібні утвори між яскравішими центральними та тьмянішими периферійними частинами. У тих випадках, коли галактика обернена до спостерігача ребром, часто буває важко відрізнити лінзоподібні галактики від спіральних через невиразність рукавів.

Існують і взаємодіючі галактики. Вони звичайно знаходяться на невеликих відстанях один від одного, зв'язані "мостами" з матерії, що світиться, іноді як би пронизують одна іншу.

У межах кожного типу є детальніша класифікація. Невелика кількість галактик має унікальну морфологію, що не дає змоги визначити їхню належність до жодного з перелічених типів. Такі галактики називають пекулярними.

Випромінювання переважної більшості галактик є тепловим і зумовлене світністю зір. Проте, ядра деяких галактик є потужними джерелами нетеплового випромінювання.

Деякі галактики володіють виключно могутнім радіовипромінюванням, що перевершує видиме випромінювання. Це радіогалактики. В 1963 р. почалися відкриття зіроподібних джерел радіовипромінювання – квазарів. Зараз їх відкрито більше тисячі.

5. Радіогалактики - це галактики, що є джерелами радіовипромінювання. В них відбуваються бурхливі процеси, які супроводжуються викидами речовини.

Квазарице зореподібні радіоджерела, які спостерігаються на відстанях до 12 млрд. світлових років.

Потужністю випромінювання вони перевершують найбільші за розміром Галактики. За хімічним складом квазари дуже близькі до газових туманностей. В них значний надлишок ультрафіолетового та інфрачервоного випромінювання порівняно зі звичайними зорями.



Чорні дірице щільні астрофізичні об’єкти, які створюють настільки велику силу тяжіння, що ніякі як завгодно швидкі частинки не можуть відірватися з їхньої поверхні.

Виявити їх при цьому можна по рентгенівському випромінюванню, яке виникає в наслідок перетікання газу на чорну діру з сусідньої (звичайної) зорі. Припускають також, що в ядрах активних Галактик і квазарах можуть бути надмасивні чорні діри.






6. Галактичні туманностіце газові, пилові або газо-пилові хмари, що входять до складу Галактик. За формою розрізняють дифузні, планетарні, залишки вибуху наднових зір та ін.

Дифузні туманностіце складові частини загального газопилового шару галактики. Їх поділяють на емісійні, відбивні та темні галактичні туманності.

Емісійні галактичні туманності – частина газового шару, що світиться внаслідок збудження її ультрафіолетовим випромінюванням однієї або кількох сусідніх гарячих зір (люмінесценція).

Світіння емісійних Галактичних туманностей згасає в процессі старіння збуджуючих зір. Світіння відбивних Галактичних туманностей зумовлене розсіянням світла сусідніх менш гарячих зір. Різниця між темними і відбивними галактичними туманностями в тому, що поблизу темних туманностей немає освітлюючих зір. Планетарна галактична туманність – це кільцеподібна або аморфна туманність, в центрі якої міститься ядро, яке збуджує люмінесцентне світіння туманності. Ці туманності та їхні ядра утворюються в процесі еволюції червоних гігантів. Всередині туманності іноді спостерігають пульсар – залишок зорі яка вибухнула.

7. Системи галактик.

Галактики часто об'єднані в пари, триплети і більш складні групи. Поодинокі, або, як їх не зовсім правильно називають, «ізольовані» галактики, зустрічаються рідко. Так, наша Галактика оточена системою невеликих супутників, з яких найбільшими є Велике і Мале Магелланові Хмари. У Туманності Андромеди теж є супутники. Всі ці об'єкти, у свою чергу, входять до Місцеву групу галактик із діаметром близько 5 млн. світлових років, в якій знаходиться кілька десятків галактик (в основному - карликових), причому наша галактика і Туманність Андромеди є найяскравішими і масивними членами цієї групи. У межах 30 млн. світлових років від Місцевої групи виявлено ще більше десятка подібних груп.



Тема-21. Всесвіт. Походження та еволюція Всесвіту
1. Всесвіт - весь матеріальний світ, різноманітний за формами, що їх приймає матерія та енергія, включаючи усі галактики, зорі, планети та інші космічні тіла.

Частина Всесвіту, охоплена астрономічними спостереженнями, називається Метагалактикою, або нашим Всесвітом.

Всесвіт настільки великий, що його розміри важко уявити. Всесвіт, досліджуваний астрономами, - частина матеріального світу, що доступна дослідженню астрономічними засобами, які відповідають досягнутому рівневі розвитку науки (часто цю частину всесвіту називають Метагалактикою), простягається на 1,6·1024 км і нікому не відомо, наскільки він великий за межами видимої частини. Розміри Метагалактики дуже великі: радіус космологічного горизонту складає 15-20 млрд. світлових років.

У вужчому сенсі під Всесвітом мається на увазі світ небесних тіл із законами їхнього руху та розвитку, їхній розподіл у часі і просторі. Матерія у Всесвіті розподілена вкрай нерівномірно, значна частина її зосереджена в окремих більш або менш щільних космічних тілах: галактиках, зірках і туманностях. Відстані між окремими об’єктами як правило, вимірюють у світлових роках. Астрофізика намагається зрозуміти явища і процеси, що відбуваються у Всесвіті. Теорії еволюції Всесвіту та гіпотези його подальшого розвитку розробляються в рамках космології. Наукове дослідження Всесвіту опирається на так званий космологічний принцип, який стверджує, що закони природи у всьому об'ємі Всесвіту однакові.




Достарыңызбен бөлісу:
1   ...   16   17   18   19   20   21   22   23   ...   30




©dereksiz.org 2024
әкімшілігінің қараңыз

    Басты бет