Підручник
юрисдикційних органів й альтернативних процедур
жүктеу/скачать 3.64 Mb. Pdf көрінісі
|
| юрисдикційних органів й альтернативних процедур на випадок не
вирішення індивідуального трудового спору безпосередньо на виробництві та гарантії для працівників у цьому випадку. Відповідно до ст. 17 зазначеної Рекомендації, в тих випадках, коли ніякі спроби врегулювати скаргу на підприємстві не приводять до згоди, повинна існувати можливість, з урахуванням характеру скарги, для остаточного врегулювання її відповідно до однієї чи декількох із таких процедур: a) використання процедур, передбачених колективним договором, як наприклад: спільний розгляд питання відповідними організаціями роботодавців і працівників або добровільний арбітраж з боку особи чи осіб, призначених за згодою із зацікавленими організаціями роботодавців та працівників або їхніх відповідних організацій; b) примирення або арбітраж з боку компетентних державних органів; c) звернення до трудового суду або іншого судового органу; d) будь-яка інша процедура, яка може бути прийнятною відповідно до умов країни. У ст. 18 Рекомендації МОП № 130 щодо розгляду скарг на підприємствах з метою їх вирішення 1967 р. зазначається, що працівникові слід надати вільний час, необхідний для участі в зазначених процедурах. Використання працівником будь-якої із процедур не повинно привести до будь-якої втрати винагороди, якщо в процесі такої процедури його скарга була визнана обумовленою. Слід вживати всіх зусиль, щоб такі процедури по можливості здійснювались поза робочим часом зацікавлених працівників. ТРУДОВЕ ПРАВО УКРАЇНИ 530 Стаття 221 КЗпП України передбачає органи, які розглядають індивідуальні трудові спори: 1) комісія по трудових спорах; 2) районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд. Такий порядок розгляду трудових спорів, що виникають між працівником і власником або уповноваженим ним органом, застосовується незалежно від форми трудового договору. Установлений порядок розгляду трудових спорів не поширюється на спори про дострокове звільнення від виборної платної посади членів громадських та інших об’єднань громадян за рішенням органів, що їх обрали. Стаття 7 Закону України «Про порядок вирішення трудових спорів (конфліктів)» визначає юрисдикційні органи, які вирішують колективні трудові спори. Розгляд колективного трудового спору (конфлікту) здійснюється з питань, передбачених: п. «а» і «б» ст. 2 цього Закону, – примирною комісією, а в разі неприйняття рішення у строки, встановлені ст. 9 цього Закону, – трудовим арбітражем; п. «в» і «г» ст. 2 цього Закону, – трудовим арбітражем. Практично всі європейські трудові суди здійснюють судочинство відповідно до цивільного процесуального законодавства з урахуванням тих процедурних особливостей розгляду трудових спорів, які передбачені законами про трудові суди (А.Ф. Нуртдінова). У ч. 3 ст. 124 Конституції України зазначається, що юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. Законодавець повинен був забезпечити право учасників колективних трудових відносин на звернення до суду для захисту їх прав. Замість цього, законодавець у 1998 р. сформулював правовий припис, що непрямо випливає зі ст. 7, 17, 25 Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів), відповідно до якого вирішення розбіжностей, які виникають між сторонами цих відносин, здійснюється через примирні процедури, а звернення з цією метою до суду – неможливе, крім випадків, передбачених ст. 25 Закону. У цій частині Закон не відповідає Конституції (О.Є. Сонін). Йдеться про те, що відповідно з конституційними положеннями суди мають право розглядати юридичні спори суб’єктів, які є учасниками колективних трудових спорів. Головне щоб предметом був спір про право, а не інтерес (так званий економічний спір, про який говорилося вище). Модуль 4. ЮРИДИЧНІ ГАРАНТІЇ ДІЄВОСТІ НОРМ ТРУДОВОГО ПРАВА 531 жүктеу/скачать 3.64 Mb. Достарыңызбен бөлісу:
|