Стратегічні орієнтири розвитку неперервної екологічної освіти у навчальних закладах Чернівецької області


СУЧАСНА ЕКОЛОГІЧНА ОСВІТА УЧНІВ У ЗАГАЛЬНООСВІТНІХ ТА ПОЗАШКІЛЬНИХ ЗАКЛАДАХ



бет40/43
Дата16.07.2016
өлшемі1.39 Mb.
#202157
1   ...   35   36   37   38   39   40   41   42   43

СУЧАСНА ЕКОЛОГІЧНА ОСВІТА УЧНІВ У ЗАГАЛЬНООСВІТНІХ ТА ПОЗАШКІЛЬНИХ ЗАКЛАДАХ

Початок третього тисячоліття… Наука і техніка величезними кроками спішить вперед. У період новітніх технологій проблем мало б поменшати, але деякі з них, навпаки, стали ще гострішими. Однією з найбільших проблем людства залишається екологічна. Більша частина населення Землі відірвана від природи, тому що живе у містах серед асфальту й залізобетонних конструкції. Саме тому люди намагаються зробити «куточок природи» у квартирах, офісах, службових приміщеннях, інстинктивно відчуваючи небезпеку залишитися поза спілкуванням з нею. Зараз винятковою є родина, що не тримає кішки або собаки, папужки або черепашки. Винятком є офіс, у якому немає гарного акваріуму або кімнатних рослин.

Культура спілкування з природою повинна бути неперервною (родина – дитсадок—школа—позашкілля) і всебічною. Екологічне виховання варто починати з дитячого садка, продовжувати в школах та позашкільних закладах. Обов’язковим воно має бути у родині. Адже батьки завжди є яскравим прикладом для своїх дітей. Сьогодні я зверну увагу на екологічне виховання у позашкільних закладах. Зокрема в Заставнівському ЕНЦДЮ працюють 29 гуртків, в яких з радістю займаються діти молодшого, середнього і старшого шкільного віку. Екологічним вихованням охоплені і дитячі дошкільні установи міста.

Дошкільне екологічне виховання – це період гри. Гра в дитячі роки переважає над усіма іншими заняттями дитини. Саме тому психолог Л.С.Виготський назвав її провідним видом діяльності дитини. У рухливих іграх удосконалюється координація рухів, формуються рухові навички і уміння, розвивається сила і витривалість. «Дитина до десятилітнього віку, -- писав М.Горький, -- вимагає забав, і вимога її біологічно законна. Вона хоче гратися, вона грається з усім і пізнає навколишній її світ і, насамперед і легше за все, у грі, грою.» Але гратися люблять не лише дошкільнята, але й учні молодшого, середнього і старшого шкільного віку. Завдання керівника гуртка правильно підібрати гру згідно з віком і скерувати нею у правильному руслі.

У сюжетно-рольових іграх діти залучаються до соціального світу дорослих людей. В одну мить вони можуть стати лікарями, вчителями, астрономами чи біологами. Свої пізнання в праці, фантазуючи, втілюють в грі, що в майбутньому може вплинути на вибір професії. Особливо захоплюючими є ігри однолітків: діти розподіляють ролі, моделюють різні життєві ситуації, шукають вихід з них та вирішення проблем. («Що змінив би я, якби був директором школи; мером міста; президентом»). Дидактичні ігри містять певне розумове навантаження. Тому вони розвивають розумові здібності, пам'ять, увагу дітей, уміння використовувати здобуті знання в житті. Спільні ігри розвивають у дітей комунікабельність, уміння будувати взаємини з однолітками. На заняттях гуртка використовується наочний і роздатковий матеріал. А також загадки, приказки, легенди, вірші, казки, малюнки і ін. Свіже повітря – запорука здоров’я дитини. Прогулянки, екскурсії, походи – це чудовий час розвинути цікавість дітей до таємниць природи.

Залучаючи дитину до світу природи, ми розвиваємо різні сторони її особистості, пробуджуємо інтерес до довкілля (сфера інтелекту), показуємо унікальність життя і його цінність (сфера моральності). Життя рослин і тварин підпорядковане сезонним змінам, які зацікавлять дітей, якщо ми звернемо увагу на них і дамо хоч невеличке пояснення чи коментар. Фенологічні спостереження цікавлять дітей будь-якого віку, варто лише зосередити їх увагу, оголосивши конкурс малюнка, фотоконкурс. У зимовий час корисним буде виготовлення і розвішування годівничок (акція «Годівничка», «Свято зимуючих птахів»). З радістю діти розгадують сліди звірів на снігу, розпізнають дерева у безлистому стані по корі. Весною доцільно проводити спостереження за пробудженням дерев, появою комах, поверненням птахів, цвітом перших квітів (акція «Первоцвіт», «Зустріч птахів»). І навіть дошкільнята радіють народженню малят у більшості ссавців і з захопленням слухають «жаб’ячі концерти».



Улітку діти милуються різноманітністю квітів, радіють достиганню плодів, ягід, спостерігають перші польоти молодих пташенят (акція «Цілюща ягода», «Обережно – гриби!», «Ліки довкола нас»). Восени діти люблять бавитись яскравим різнобарвним листям, каштанами і жолудями, горобиною. З цікавістю спостерігають за поведінкою птахів і тварин, що готуються до зими. Під час прогулянки можна зібрати гербарій найбільш розповсюджених рослин; колекцію гірських порід або шкідників-комах, які пізніше стануть у пригоді на уроках географії, біології, екології... Після прогулянки можна підвести підсумок: які звуки почули, які рослини побачили, яких тварин зустріли, які птахи пролітали. Повертаючись з парку, діти завжди щось приносять: жолуді, каштани, крилатки клена, листя різних дерев і кущів – все це, і трішки фантазії, перетворюється у цікаві аплікації і вироби. Із шишок і жолудів можна зробити різних чоловічків і тварин. При цьому сполучним матеріалом може бути пластилін. Окремі деталі можна виготовити з паперу чи картону. Важливе не тільки виготовлення виробів, але і їхнє використання в іграх. Можна розіграти казку «Колобок», «Рукавичка», «Лисиця, Заєць і Півень» і ін. Такі заняття розвивають у дітей творчі здібності конструктивного і літературного характеру.

Богдан Том’юк – к.б.н., доцент, Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича, м. Чернівці

Тетяна Морозова – к.б.н., доцент, Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича, м. Чернівці

екологічне виховання студентської молоді



Екологічне виховання – тривалий багатофакторний цілеспрямований процес формування екологічної свідомості й екологічної культури. Результатом екологічного виховання є формування мотивів, потреб, звичок цілеспрямованої екологічної поведінки та природоохоронної діяльності, здорового способу життя. Головним завданням педагогів вищого навчально-виховного закладу є створення в студентських колективах атмосфери взаємоповаги, довіри, гуманності. Американські вчені, вивчаючи складові успіху ефективних шкіл, дійшли висновку, що причиною розходжень в успішності є відмінність емоційного клімату, культури та ”якості” навчальних закладів як соціальних систем. Якісні особливості навчально-виховного процесу визначаються його середовищем (атмосфера в педагогічному колективі, тип відносин у студентському колективі, характер педагогічної взаємодії). Особистість викладача відіграє важливу роль у справі виховання і навчання. Від того, який стиль взаємин зі студентами він обирає, якими особистісними якостями володіє, наскільки професійно компетентний, залежить ставлення студентів до навчання, до ВНЗ в цілому. На думку Г.В. Грибанової, важливою умовою розвитку в навчальному закладі творчого начала, а також його демократизації є формування в кожного педагога установки на емоційну самовіддачу. Емоційний фактор необхідний для виховання позитивного ставлення людини до навчання. Неприпустиме навчання з примусу, авторитарний стиль керівництва з боку педагога, тому що в студентів викликають такі негативні реакції, як страх перед викладачем, страх одержати негативну оцінку, втрата інтересу до всього, що пов’язано з навчальною діяльністю. Справжнє навчання ґрунтується на збігу студентської волі і викладацької. Від педагога залежить: стане для студента заняття лише процесом передачі знань чи потребою розуму, душі, радістю людського спілкування.

У. Глассер, досліджуючи взаємозв’язок між задоволенням психологічних потреб людини в умовах навчального середовища й ефективністю роботи навчального закладу, дійшов висновку, що перше визначає друге. Екологія внутрішнього світу людини пов’язана з вихованням високоморальної особистості, екологічної свідомості, екологічної культури, екологічного мислення. Екологічну свідомість можна визначити як сукупність знань, уявлень людини про її взаємини, взаємозв’язки, взаємозалежності, взаємодії зі світом природи. На цій основі формується відповідне позитивне ставлення до природи, а також усвідомлення людиною себе як її частини. Б.Т. Лихачов виокремив найважливіші функції екологічної свідомості: просвітню, розвивальну, виховну, організуючу, прогностичну. Ефективна їх реалізація в навчально-виховному процесі веде до формування в людини екологічної культури, яка включає екологічні знання, зацікавленість у природоохоронній діяльності, компетентне її здійснення, багатство морально-естетичних почуттів, емоцій, переживань. Формування екологічної свідомості – тривалий і поступовий процес, що припускає добре організовану систему поетапно проведених заходів для засвоєння екологічних знань і виховання екологічно правильної поведінки. Провідними елементами формування екологічної свідомості є: знання (засвоєння основних наукових понять про природу, екологічних проблем); усвідомлення (виховання свідомого ставлення до довкілля); ставлення (розуміння природи як унікальної цінності і джерела матеріальних і духовних сил людини); навички (здатність практичного засвоєння довкілля і його охорони); діяльність (участь у вирішенні екологічних проблем).

Пізнання і розумне дотримання законів природи в будь-якій практичній діяльності людини – це шлях, який не тільки допомагає уникнути виснаження природних ресурсів, а й домогтися збагачення їх. Гуманізація освіти полягає в утвердженні людини як вищої соціальної цінності, найбільш повному розкритті її здібностей і задоволенні різноманітних освітніх потреб, забезпеченні пріоритетності загальнолюдських цінностей, гармонії відносин людини і довкілля, суспільства, природи. Отже, виховання і навчання мають будуватися з урахуванням індивідуальних здібностей людини, можливостей, інтересів, що є одним із напрямів реалізації принципу природовідповідності виховання, навчання.

С.Д. Деребо та В.А. Ясвіним сформулювали стимулюючі методологічні принципи: комплексності впливу (вплив на особистість людини сукупності різноманітних стимулів, що охоплюють усі канали формування свідомості – перцептивний, когнітивний, практичний); орієнтації на актуалізуючий потенціал (вплив на особистість таких стимулів, що актуалізують визначені психологічні механізми формування екологічної свідомості. Умовою реалізації цього принципу є позитивне емоційне сприйняття природних об’єктів, виявлення різних факторів, що сприяють установленню паралелізму з людиною); орієнтації на сенситивність (вплив стимулів на особистість людини з урахуванням її індивідуальних вікових особливостей через різний ступінь значущості тих чи інших стимулів для різних груп). До методів формування суб’єктивного ставлення до природи належать: екологічної ідентифікації (створення умов, коли особистості необхідно поставити себе на місце якого-небудь природного об’єкта, унаслідок чого формується відповідна поведінка стосовно природних об’єктів); екологічної емпатії (актуалізація співпереживання особистістю природних об’єктів, а також співчуття їм, формування суб’єктифікації природних об’єктів через емоційну сферу особистості); екологічної рефлексії (передбачає самоаналіз своїх дій і вчинків, спрямованих на світ природи, з погляду їх екологічної доцільності).

Очевидним є той факт, що екологічне виховання й освіту людини необхідно починати з раннього дитячого віку. Слід зазначити, що екологічне виховання й освіта – безперервний процес, який здійснюється протягом усього життя людини. Це пояснюється тим, що людині потрібно удосконалювати свої знання в питаннях екології сучасного виробництва і господарської діяльності. Оскільки будь-який вид мислення ґрунтується на інформації, то екологічна основа інформації формує екологічне мислення. Дуже важливим завданням ВНЗ є ефективна організація екологічного виховання й освіти. Необхідно навчити студентів розуміти цілісність природи Землі, єдність її процесів, зв’язок людини з природою. Будь-яку діяльність людини, її поведінку стосовно природи слід погодити з її законами. Тут розвивається почуття причетності до природи, відчуття її натхненності, що не дозволить людині ставитися до неї неохайно. Людина має відчути на собі, що спілкування з природою підвищує настрій, лікує, знімає втому, перенапруження. Крім того, почуття цінності довкілля збагачує духовний світ людини. Отже, природа є необхідною, але не достатньою умовою формування гармонійно розвиненої особистості, а також джерелом здоров’я, творчості людей. Відомо, що виховні й освітні процеси тісно взаємопов’язані, взаємозалежні, відбуватися окремо не можуть. З огляду на це, до змісту навчання з різних предметів університетського курсу логічно включити екологічні знання. У такий спосіб буде вирішено два завдання – "озброєння" студентів знаннями в галузі екології і формування екологічної культури. Т.Г. Каленнікова визначила міжпредметні зв’язки як фактор екологічної освіти і виховання. В умовах постійного збільшення кількості інформації важливою проблемою стало забезпечення належного рівня формування екологічної свідомості людини. Накопичення інформації має бути пов’язане з раціоналізацією її структури. Перед педагогами та викладачами стоїть завдання пошуку шляхів, засобів, методів гуманізації навчальних дисциплін. Гуманізувати їх можна через екологізацію. Зміст задач з екологічною спрямованістю має допомогти студентам одержати інформацію про масштаби екологічної катастрофи на сучасному етапі, замислитися про можливі шляхи виходу із ситуації, що склалася, усвідомити роль власної поведінки стосовно природи, зрозуміти тісний взаємозв’язок людини і природи. З погляду синергетики сполучення репродуктивної і творчої діяльності дає бурхливий сплеск інформації, а внаслідок її цілеспрямованого добору й інтегрування відбувається утворення і становлення чогось нового. Отже, якщо інформація, що надходить, екологічна, то відбувається становлення екологічної культури.

Наталія Тамазликар, вчитель біології загальноосвітньої школи І-ІІІ ст. №5, м. Хотин



Достарыңызбен бөлісу:
1   ...   35   36   37   38   39   40   41   42   43




©dereksiz.org 2024
әкімшілігінің қараңыз

    Басты бет