Том Педагогічні науки Бердянськ 2012 (06) ббк 74я5

1. Галигузова Л. Н., Смирнова Е. О. Ступени общения. От года до шести. М. : Интор, 1996. – 160 с

2. Кошелева А. Д. О контактах со сверстниками // Дошкольное воспитание. – 1990. – № 11 -С. 40 – 46.

3. Лисина М. И. Проблемы онтогенеза общения. М. : Педагогика, 1986

2 курс Інституту соціальної-педагогічної

та корекційної освіти

Наук. керівник: Т. Л. Єськова, к.пед.н., доцент (БДПУ)

Проблема розвитку дрібної моторики дитини є актуальною. За даними дослідників (М. Аксьонова, О. Бот, В. Кудрявцева, И. Марковська, Є. Мастюкова, Л. Рузіна та ін.) останнім часом зросла кількість дітей з проблемами в розвитку, які стають особливо помітними при вступі до школи. Від рівня розвитку дрібної моторики рук, як про це свідчать сучасні дослідження, залежить рівень інтелектуального розвитку дитини. Особливий вплив на розвиток дрібної моторики рук у дітей дошкільного віку мають роботи з ручної праці – виготовлення виробів з природного матеріалу, з паперу, з солоного тіста, тканини та ін. Тому особливу увагу педагогу треба звернути на залучення дітей дошкільного віку до занять з ручної праці.

На розвиток дрібної моторики рук звертали увагу І. Сечєнов, І. Павлов, А. Ухтомського, В. Бехтерєва, А. Соколова, які виявили виняткову роль кінестетично-рухового аналізатора у розвитку мови і мислення та довели, що першою домінуючою вродженою формою діяльності є рухова діяльність. Вивченням особливостей розвитку дрібної моторики у дітей дошкільного віку займалися такі вчені як М. Аксьонова, О. Бот, М. Кольцова, В. Кудрявцева, И. Марковська, Є. Мастюкова та ін. Вплив ручної праці на розвиток дитини досліджували С. Афонькін, Л. Куцакова, 3. Лиштван, Л. Пантелеєва та ін. Проте проблема впливу ручної праці на розвиток дрібної моторики у дітей дошкільного віку на даний час вивчена ще недостатньо, що і зумовило вибір нами теми дослідження.

Метою нашого дослідження є теоретичне обгрунтування впливу ручної праці на розвиток дрібної моторики рук у дітей дошкільного віку.

Видатний педагог В. Сухомлинський зазначав, що “витоки творчих здібностей і обдарування дітей – на кінчиках їх пальців. Від пальців, образно кажучи, ідуть найтонші струмки, котрі живлять джерела творчої думки. Чим більше впевненості й зображувальності у рухах дитячої руки, тим розумніша дитина…”.

На даний час доведено (Л. Куцакова, Ю. Шумаков, Е. Шумакова та ін.), що заняття з ручної праці сприяють підвищенню активності роботи мозку і врівноважуванні роботи обох півкуль у дітей дошкільного віку, що сприяє підвищенню рівня інтелекту, розвитку таких психічних процесів, як відчуття, сприйняття, уява, увага, пам'ять та важливих якостей особистості – уважність, кмітливість, логічність. Під час такої роботи створюються умови для розвитку не тільки планувальної функції мови, але мовної реакції поведінки. Активізується творче мислення, зростає його швидкість, гнучкість, оригінальність. На заняттях з ручної праці відбувається процес розширення уявлень про навколишній світ, розвивається уява, пам'ять, активізується розумова діяльність, оскільки діти оволодівають елементарними навичками мислитель них операцій.

Водночас із удосконаленням та розвитком психічних процесів розвивається мовлення. Заняття з ручної праці дають можливість відучити від користування загальними словесними означеннями, давати більш точну характеристику предметам, матеріалам та їх властивостям [2, с. 274]. Коротка доступна і цікава інформація про матеріали, їхнє походження, різні види та властивості не лише поглиблює знання, підсилює емоційне сприймання, а й збільшує запас слів новими поняттям (пап’є-маше, картон, вовна, макраме та ін.).

Було доведено, що ручна праця також сприяє розвитку сенсомоторики – злагодженої роботи очей і рук, удосконаленню координації рухів, гнучкості, точності у виконанні дій. Водночас, обстежуючи предмет або матеріал, дитина набуває чуттєвого досвіду, що відіграє велику роль у пізнанні довкілля. Спочатку предмет сприймається очима загалом, надалі обстеження предмета рукою і поглядом супроводжується аналізом основних частин і визначенням їх властивостей (форма, величина, пропорції тощо). На наступному етапі виділяються дрібніші деталі та їхні пропорційні співвідношення. Наприкінці відбувається повторне цілісне сприймання предмета чи матеріалу [4].

Дослідниця М. Кольцова підкреслює важливість розвитку дрібної моторики рук для розвитку мови дитини [3]. Вона дійшла висновку, що якщо розвиток рухів пальців відповідає віку (норма), то й розвиток мови теж в межах норми, якщо ж розвиток пальців відстає – відстає і розвиток мови, хоча загальна моторика при цьому може бути в межах норми і навіть вище. Вона також доводить, що зап’ястя руки можна віднести до мовного апарату, а рухову проекційну область кисті руки вважати ще однією мовної областю мозку. Було з’ясовано, що “…зв'язок функції зап’ястя рук і мови виявився настільки тісним і значним, що тренування пальців рук ми вважаємо можливим розглядати як потужний стимул фізіологічного розвитку мови дітей” [3, с.14].

Як відомо на заняттях з ручної праці широко використовуються прийоми роботи з дрібними матеріалам (насіння, ягоди рослин, намистинки, солома, нитки, ґудзики та ін..), розрізання та складання різних видів паперу, робота з природним матеріалом та інші види діяльності, які сприяють як загальному розвитку дитини, так і особливо розвитку дрібної моторики рук у дітей.

Таким чином, ручна праця має значний вплив на розвиток дрібної моторики рук і тому використання педагогом дошкільного закладу занять з ручної праці з дітьми дошкільного віку є необхідним. Робота з різними матеріалами сприяє як всебічному розвитку дітей, так і розвитку окремих психічних процесів. Правильно організована ручна праця в дитячому садку і вдома сприяє закріпленню позитивних емоцій, стимулює бажання працювати, тобто формує духовні та фізичні сили дошкільника. Значний вплив ручної праці на розвиток дрібної моторики сприяє підготовці рук дітей дошкільного віку до письма, злагодженій роботі очей і рук, удосконаленню координації рухів, гнучкості, точності у виконанні дій. Тож заняття з ручної праці мають розвивальний та виховний характер, сприяють розвитку психічних процесів у дітей та особливий вплив мають на розвиток дрібної моторики рук у дошкільників, що є важливими чинниками для успішного навчання в школі.

ЛІТЕРАТУРА

1. Аксенова М. Развитие тонких движений пальцев рук у детей с нарушением речи/ М. Аксенова // Дошкольное воспитание. – 2009. – № 8. – С. 62 –65.

2. Калуська Л. В, Дивокрай / Л. В. Калуська. – Тернопіль : Мандрівець, 2008. – 320с.

3. Кольцова М. М. Ребенок учится говорить / М. М. Кольцова. – М. : У-Фактория, 2006.- 258с.

4. Куцакова Л. В. Конструирование и ручной труд в детском саду / Л. В. Куцакова. – М. : Совершенство,1998. – 240с.

Тетяна Коршун,

4 курс Інституту соціально-педагогічної

та корекційної освіти

Наук. керівник: Цибуляк Н. Ю., асистент (БДПУ)

Реформування системи дошкільної освіти передбачає реалізацію пріоритетного напряму роботи педагогів дошкільних навчальних закладів – виховання у дошкільників здібності до творчості, що є основою для творчої самореалізації особистості в різноманітних видах діяльності. Тому проблема розвитку творчої активності дитини дошкільного віку належить до найважливіших завдань сучасної теорії і практики дошкільної освіти.

Проблема виховання творчої активності на протязі багатьох років була предметом дослідження філософів, психологів і педагогів (Є. Ануфрієва, В. Афанасьєва, Д. Богоявленська, Л. Рубінштейна, К. Россмана, П. Торренса та ін). У наукових дослідження під творчою активністю розуміється ціннісна орієнтація особистості, що виражає відношення до творчої діяльності, основу якої становить внутрішня потреба в самовираженні [1; 2; 3]. При цьому вчені вказують на необхідність і важливість адекватного підбору змісту і застосування, педагогічно вивірених методів і засобів, тому що від них залежить рівень розвитку творчої активності дитини. І. Бех зазначає, що максимальний ефект у реалізації можливостей дошкільника досягається лише в тому разі, якщо використовувані методи і форми виховання будуються відповідно до психофізіологічних особливостей дошкільного віку: у формі ігор, безпосередніх спостережень і предметних занять, різних видів практичної діяльності.

Важливим напрямом роботи з розвитку творчої активності вчені визначають використання театралізованої гри як ефективному засобу розвитку творчої активності, в якій відбувається розігрування в особах літературного твору за допомогою виражальних засобів та конкретних образів. Окремі аспекти означеного питання висвітлюються у працях Л. Артемової, А. Богуш, З. Борисової, О. Запорожця, О. Кононко, З. Плохій, О. Проскури, О. Савченко.

Метою нашої роботи було виявлення впливу театралізованих ігор на виховання творчої активності старших дошкільників.

На констатувальному етапі експерименту важливим було виявити рівень творчої активності у дітей старшого дошкільного віку.Для реалізації поставленого завдання нами були виокремлені критерії та показники, які дозволяли діагностувати рівень розвитку творчої активності старших дошкільників. Так, до показників творчої активності ми віднесли: оригінальність розв’язання задач, особливості предметного сприйняття навколишнього світу, особливості чуттєвої сфери дошкільника, здатність працювати у колективі однолітків, особливості художнього смаку. Діагностична робота проводилася у шість етапів, кожен із який мав на меті визначення певного показника розвитку творчої активності.

Узагальнення експериментальних даних дозволило розподілити дітей на три рівні розвитку творчої активності. Так, до високого рівня розвитку творчої активності було віднесено 30%, з середнім рівнем – 40%, 30% дітей – з низьким рівнем творчої активності. Отримані результати дозволяють констатувати необхідність спеціальної роботи з розвитку творчої активності.

З цією метою на етапі формувального експерименту було запропонованосерію підготовчих заходів для проведення театралізованих ігор: заняття з малювання, заняття з художньої праці, де діти виготовляли маски для проведення театралізованих ігор “Три ведмеді”; проводилося читання різноманітних казок протягом тижня (“Гуси-лебеді”, “Попелюшка”, “Білосніжка”, “Пан Коцький” і т.д.); були організовані дидактичні гри: “Пазли”, гри “казки-переверткі”. Особливого значення ми надавали постановці театралізованих ігор, у яких дітистаршого дошкільного віку приймали активну участь.

Результати контрольного експерименту дослідження показали, що рівеньтворчої активності старших дошкільників значно покращився. Так, до високого рівня творчої активності віднесено 40% дітей, з середнім – 45% , а з низьким рівнем – 15%.

Узагальнюючи вище зазначене, можна зробити висновок, що вихованню творчої активності у дітей старшого дошкільного вікусприяє організаціяі проведення театралізованих ігор.

1. Артемова Л. В. Театрализованныеигрыдошкольников : Кн. для воспит. детсада / Л. В. Артемова. – М. : Просвещение, 1991. – 127 с, ил.

2. Асеев В. Г. Мотивацияповедения и формированиеличности / В. Г. Асеев. – М. : Мысль, 1976.-158 с.

3. Богоявленская Д. Б. О предмете и методе исследования творческих способностей / Д. Б. Богоявленская. // Психологический журнал, 1995. – №5. – С. 37-45.

6 курс філологічного факультету

Наук. керівник: К. Й. Щербакова, к.пед.н., професор

(Маріупольський державний університет)

Актуальність проблеми екологічної освіти підростаючого покоління сьогодні вже ніким не ставиться під сумнів. За останні десятиліття проблеми забруднення і руйнування навколишнього середовища набули глобального характеру. Забруднення атмосфери та гідросфери шкідливими речовинами створює велику загрозу для здоров’я людей не тільки сьогоднішнього, але й майбутніх поколінь. Аморальне ставлення до природних багатств і нераціональне їх використання призводить до порушення екологічної рівноваги. Діти ще не усвідомлюють, що саме їм доведеться усувати ті екологічні катастрофи, які сьогодні так безвідповідально нагромаджують дорослі.

Завдання дбайливого ставлення до природи означені в Конституції України у Державній національній програмі “Освіта. Україна 21 століття”, в якій йдеться про необхідність формування екологічної культури людини в гармонії її відносин з природою. “Базовий компонент дошкільної освіти в Україні” визначає зміст знань дошкільників із різних сфер людської життєдіяльності: зокрема в ньому зазначені загальні підходи до формування особистості через сферу життєдіяльності в природі. В Законі України “Про дошкільну освіту” визначені напрями дошкільної освіти, одним з них – це свідоме ставлення до себе, оточення та довкілля.

Наукові підходи до екологічного виховання в сучасних умовах розроблені в дослідженнях А. Захлєбного, І. Звєрєва, І. Суравєгіної, які визначили мету, принципи, завдання і зміст екологічної освіти та виховання. Концептуальні положення екологічного напряму педагогіки стосовно окремих навчальних предметів, позанавчальної діяльності, в залежності від вікових груп та інших специфічних факторів розроблялися вченими (Л. Іщенко, Н. Лисенко, І. Мельник, Л. Різник, З. Плохій, Н. Пустовіт, Г. Тарасенко, Л. Шаповал та багатьма іншими). Учені досліджували важливі аспекти цієї проблеми, а саме: екологічні знання, екологічна свідомість, екологічна культура, екологічне виховання дітей дошкільного віку. У вихованні екологічної свідомості дітей вчені виокремлюють наступні етапи: бачити і розуміти красу навколишнього світу; формувати потребу не лише споглядати, а й бережливо ставитися до природи, охороняти й збагачувати її; усвідомлювати, що природа не є чимось відстороненим від людини, що людина це і є частина природи. Виходячи з цього, основними завданнями екологічної освіти дошкільників мають стати: розвиток естетичного відчуття світу природи; уявлень про взаємозв’язки у природі; формування постійної потреби у зміцненні й збереження власного здоров’я та здоров’я інших людей; засвоєння перлин народної мудрості про дбайливе ставлення до природного оточення; виховання справжньої любові до природи; формування навичок культурної поведінки у довкіллі.

Темою нашого дослідження є “Екологічне виховання дітей старшого дошкільного віку”.

Мета дослідження – теоретично обґрунтувати та експериментально перевірити вплив педагогічних умов на рівень екологічної свідомості дітей старшого дошкільного віку.

Об’єкт дослідження – екологічна освіта старших дошкільників.

Предмет дослідження – педагогічні умови збагачення у дітей знань про природне довкілля.

Ми припускаємо, що розвиток екологічної свідомості дітей буде найбільш ефективним завдяки: впровадженню в навчальний процес авторської програми з екологічного виховання; забезпеченню індивідуалізації навчання та спільної роботи батьків та педагогів.
ЛІТЕРАТУРА

1. Грицан М. Сучасна екологічна освіта: передумови, принципи, завдання // М. Грицан, М. Курик //Дошкільне виховання. – 2001. -№10. – 6с.

2. Плохій З. П. Виховання екологічної культури дошкільників : метод. посіб. / З. П. Плохій // К. : Ред. журн. “Дошкільне виховання”. 2002. – 175 с.

3. Про концепцію екологічної освіти в Україні // [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http : // www.osvita.irpin.com/viddil/v5/d33.htm.

4 курс Інституту соціально-педагогічної

та корекційної освіти.

Наук. керівник: Т. Л. Єськова, к.пед.н., доцент (БДПУ)

Дитяча творчість визначається як явище художньої культури, і вивчення її особливостей, проявів та умов формування – важлива проблема психолого-педагогічної науки. Дитинство передусім дошкільне – єдиний період життя, коли творчість може стати універсальним і природним способом буття людини. Численні наукові дослідження різних часів свідчать про безкрайні креативні можливості дошкільного дитинства, тому провідна психолого-педагогічна проблема виявляється у тому, щоб створити сприятливі умови для розвитку особистості [1;2;3].

У творчій діяльності дітей дошкільного віку, як свідчать експериментальні дослідження, з найбільшою виразністю виявляються три етапи – накопичення первісних уявлень про зміст запропонованої або обраної теми, виникнення задуму, реалізація задуму.

На підставі аналізу завдань, які виникають на кожному з запропонованих етапів творчого пошуку, більшість дослідників дитячої творчої діяльності (Л. Виготський, О. Запорожець, Н. Ветлугіна, Н. Сакуліна, Т. Комарова, В. Котляр, В. Мухіна та ін.) зазначають, що готовність до їх рішення залежить від сформованості в дитини наступних психічних процесів та утворень: морально-естетичної позиції, сукупності спеціальних здібностей, знань, умінь та навичок.

Мета нашого дослідження: виявити рівні сформованості творчих уявлень у дітей 6 року життя в умовах художньої праці.

На етапі констатувального експерименту вирішували завдання: виявити стан творчих уявлень дітей. За результатами констатуючого експерименту діти були віднесені до груп за рівнями розвитку в них творчих уявлень. В експерименті брали участь діти старшої групи в кількості 25 чоловік: до високого рівня віднесено 8 дітей (32 %); до середнього – 12 (48 %); до низького – 5 дітей (20 %).

Метою формувального експерименту було визначення найбільш значущих умов для формування творчих уявлень у дітей під час занять з художньої праці. На етапі формувального експерименту проводилась така робота: бесіди з дітьми на тему “Краса навколо тебе”; дітям пропонувалось відповісти на питання: “Як ти вважаєш, що таке краса?”, “Як люди створюють красу?”. Ми проводили заняття з художньої праці за такими темами: “Мої улюблені квіти”, “Прикрасимо ялинку гарними іграшками”, “Подарунки для найрідніших” та інші, які супроводжувались класичною музикою.

По закінченню контрольного експерименту результати дослідження показали: кількість дітей з високим рівнем сформованості творчих уявлень збільшилАсь на 5 чоловік, що у відсотковому відношенні дорівнює 50%. Кількість дітей із середнім рівнем сформованості творчих уявлень – 6 чоловік, що у відсотковому відношенні дорівнює 27%. Це зумовлене тим, що частина дітей віднесена до середнього рівня, перейшла до високого рівня сформованості творчих уявлень. Кількість дітей, які мали низький рівень знань, знизилась до 5 чоловік (23 %).

Художня праця являє собою декоративну, художньо – прикладну діяльність. Дитина при створенні виробів враховує, перш за все, естетичні якості матеріалів, користуючись ними на основі вже існуючих уявлень, знань, практичного досвіду, набутих у процесі трудової діяльності і художніх занять. Інтерес дошкільників до творчості розвивають інтегровані заняття, які ґрунтуються на синтезі та взаємодії мистецтв. Такі заняття надають педагогу можливість розвивати у дітей цілісне, категоріальне світосприймання, а дітям – формувати узагальнені способи дій.

Одним із продуктивних завдань виховання дітей у художньо-естетичній діяльності є розвиток у них творчих умінь, навичок. Дитяча творчість – перша ланка розвитку творчої діяльності, в якій дитина виявляє своє розуміння довкілля, своє ставлення до нього. Це допомагає дітям розкрити свій внутрішній світ, особливості сприймання та уявлення, інтереси та здібності.

1. Ветлугина Н. А. Художественное творчество и ребенок / Н. А. Ветлугина. – М. : Педагогика, 1972. – 286 с.

2. Комарова Т. С. Изобразительное творчество в детском саду. / Т.С. Комарова. – Педагогика, 1990. – 308 с.

3. Котляр В. П. Основи художнього виховання дітей : навч. посіб. / В.П Котляр. – Донецьк.: ЛАНДОН -ХХІ ,2010. – 222 с.

4. Куцакова Л. В. Конструирование и художественный труд в детском саду / Л. В. Куцакова. – М. : Т Ц Сфера, 2008. – 202 с.

5. Малышева К. А. Художественный труд / Н. С. Малышева. – М. : Арт-Пресс, 2003. – 194 с.

4 курс Інституту соціально-педагогічної

та корекційної освіти

Науковий керівник: Г. О. Лопатіна, старший викладач (БДПУ)

Використання музичної ритміки в системі корекційно-педагогічного процесу склалося історично від початку вивчення дітей з мовленнєвими порушеннями. В результаті постала проблема включення музичної ритміки в цей процес та її адаптація до мовленнєвого порушення. Дослідники Н. Александрова, Е. Жак-Далькроз, Н. Збруєва, М. Румер та інші наголошували на велике значення музичної ритміки для всебічного розвитку дитини, формування та корекції порушених функцій. Завдяки заняттям з музичної ритміки діти розвиваються психічно, фізично, емоційно та естетично. На думку Г. Волкової, Н. Ричкової, Г. Шашкіної у дітей із загальним недорозвиненням мовлення (ЗНМ) спостерігаються недоліки психомоторного розвитку, подолання яких недостатньо відображено в програмах виховання та навчання дітей даної категорії.

Аналіз існуючих методик проведення логоритмічних занять показав недостатнє розроблення методичного аспекту використання логопедичної ритміки в системі подолання ЗНМ і пояснює необхідність подальшого вивчення та розвитку обраного напрямку, оскільки логоритміка має велике значення в розвитку дитини та є одним із найважливіших засобів подолання порушень психологічної, рухової та музично-ритмічної сфер. Крім того, наше дослідження показало, що розвиток цих сфер у дітей із ЗНМ має свої особливості та потребує додаткової корекційно-розвивальної роботи. З огляду на вище зазначене зауважимо, що на сьогодні не існує спеціальної методики включення логоритмічних занять з дітьми дошкільного віку з загальним недорозвиненням мовлення в систему навчання.

Актуальність роботи обумовлена необхідністю створення нових методів, засобів й форм подолання мовленнєвих порушень та необхідністю комплексного впливу на порушення у відповідності принципу комплексності.

Мета нашої роботи полягає в дослідженні ефективності логоритмічних занять в системі комплексного подолання ЗНМ. Для реалізації даної мети перед нами поставлені наступні завдання: проаналізувати літературу за даною проблематикою; виявити особливості розвитку та провести порівняльний аналіз стану психомоторики дошкільників із ЗНМ та мовленнєвим розвитком у нормі; визначити необхідність включення логоритмічних занять в систему корекційно-педагогічного впливу; визначити основні напрями логоритмічного впливу та їх зміст.

Новизна роботи. На початку занять з метою досягнення позитивного емоційного налаштування, ми пропонували дітям мімічну розминку, проводили ігрогімнастику, вокальне музикування або мовленнєво-рухові ігри, а також такі вправи, як дихально-артикуляційний тренінг, пальчикова гімнастика, мовленнєві ігри, рольові вірші. До центральної частини заняття ми включали більш складні ігри, що сприяли розвитку уяви, творчих здібностей, формуванню навичок аналізу та синтезу. Далі проводили інструментальне музикування або танцювально-ритмічні вправи. З метою зняття емоційної напруги використовували релаксаційні вправи, ігровий масаж. Завданням заключного етапу було збереження позитивного емоційного заряду та стану внутрішнього комфорту. Для цього наприкінці кожного заняття логопед підводив підсумки та позитивно оцінював діяльність кожної дитини. Елементи емоційно-вольового тренінгу, ігрогімнастики ми використовували впродовж усього заняття. З огляду на результати проведеного нами дослідження зазначимо, що основними напрямками логоритмічного впливу можуть бути: формування психологічної бази руху, рухової та музично-ритмічної сфери.

Розроблений нами методичний комплекс подолання загального недорозвинення мовлення з урахуванням основних принципів і методів логопедичної ритміки не вирішує всі можливості логоритмічного впливу на дітей із ЗНМ. Вбачаємо необхідність продовження роботи в цьому напрямку з метою створення спеціальної програми логоритмічних занять для дітей із ЗНМ.