 РОЗДІЛ П'ЯТИЙ
В селі Цибуліно побачив, що біля хатини кума Гарбуза товпиться багато людей. Видно було, що вони чимось схвильовані і сперечаються.
- Що тепер зробить Помідор? - тривожно запитував скрипаль Груша.
- Кажу вам, що все це не доведе до добра. Як не крути, а вони господарі і чинять, як їм заманеться,- говорила кума Динька.
Дружина кума Часника з нею погодилася і, ухопивши свого чоловіка за вуса, як за віжки, скомандувала:
- Н-но додому, поки не сталося лиха!
І навіть хоробрий майстер Виноградинка тривожно чухав шилом потилицю і вголос міркував:
- Помідор уже двічі пошився в дурні. Тепер він неодмінно помститься!
Менш від усіх журився кум Гарбуз. Він видобув з кишені такі добрі цукерки, що важко собі уявити, і став частувати усіх сусідів.
Взяв одну цукерку й Цибуліно, трохи посмоктав і задумливо промовив:
- Я теж гадаю, що Помідор так просто не здасться.
- То що ж нам робити?..- зітхнув кум Гарбуз. І його щаслива усмішка враз погасла, ніби сонце сховалося за хмарою.
- Ось послухайте, що я придумав! Давайте сховаємо хатину! - скрикнув Цибуліно.
- Тобто як сховаємо?
- Та дуже просто! Я не давав би такої поради, коли б це був великий палац. А таку малесеньку хатину неважко буде сховати. Б'юсь об заклад, що її можна перевезти куди завгодно на візку ганчірника.
Не довго думаючи, Квасолинка, син ганчірника, збігав додому і прикотив візок.
- То ви хочете поставити дім на візок? - тривожно запитав кум Гарбуз. [28]
Він побоювався, що його дім розвалиться на друзки.
- Нічого з вашою хатинкою не станеться! - відповів Цибуліно.
- Куди ж ми його повеземо? - непокоївся кум Гарбуз.
- Якщо хочете, можна поки що сховати в моєму льоху,- запропонував майстер Виноградинка.- А потім побачимо, що робити далі.
- А коли Помідор як-небудь про це пронюхає?
І всі разом зиркнули на синьйора Гороха, який ніби просто прогулювався поблизу.
Адвокат почервонів і став присягатися та божитися:
- Боронь боже, та від мене Помідор ніколи нічого не довідається!
- Але ж у льоху вогко,- несміливо зауважив кум Гарбуз,- коли б там мій будиночок не розсипався. Сховаймо його в лісі!
- А хто його у лісі стерегтиме? - запитав Цибуліно.
- Є у лісі така добра людина,- відповів кум Часник, який знову опинився тут.- Там проживає мій добрий приятель кум Суниця. Йому можна довіритися. А там побачимо, що робити далі.
На тому й погодилися.
За кілька хвилин хатинку поставили на візок. Кум Гарбуз, тяжко зітхнувши, попрощався з нею і пішов відпочити після стількох тривог до куми Диньки, що доводилася йому племінницею.
Тим часом Цибуліно, Квасолинка і скрипаль Груша повезли хатинку до лісу.
Везти було не важко, бо вся хатина важила не більше, ніж горобине гніздо.
Кум Суниця мешкав у торішній каштановій шкаралупі. Шкаралупа була міцна, зовні вся у шпичаках, і кум Суниця цілком зручно розташувався в ній з усім своїм майном. А майно те було невелике: одна половинка ножиць, іржава бритва, голка з ниткою, шкоринка від сиру - та й усе.
Коли йому сказали, в чому справа,- він просто вжахнувся:
- Та нізащо в світі! Це не для мене! Ну що я робитиму в такому величезному палаці? Мені добре і в моїй [29] шкаралупі! Знаєте, як говорить прислів'я: моя хата скраю, я нічого не знаю!
Коли ж йому розтлумачили, що треба зробити послугу кумові Гарбузові, він одразу ж погодився.
- Мені завжди подобався цей чолов'яга. Пригадую, одного разу я помітив, що йому за комір повзе гусінь. Адже тоді я, можна сказати, врятував йому життя.
Хатину притулили до стовбура старого дуба. Цибулі-но, Квасолинка і скрипаль Груша допомогли кумові Суниці перенести усе його багатство до нової квартири і попрощалися, але пообіцяли незабаром вернутися з доброю звісткою.
Вони пішли, а кума Суницю охопив страх: ну що, коли нападуть грабіжники?
«Тепер, коли я живу у такому пишному домі,- думав він,- мене, напевне, спробують пограбувати. Може, мене вб'ють сонного, бо подумають, що в мене тут неабияке багатство...»
Думав-думав кум Суниця та й надумав почепити над дверима дзвоник, а під ним записку з таким написом друкованими літерами:
«Синьйорів злодіїв просимо дзвонити у цей дзвіночок, їх одразу впустять, і вони самі побачать, що тут грабувати нічого».
Написавши цю записку, кум Суниця трохи заспокоївся і після заходу сонця ліг спати.
Опівночі його розбудило дзеленчання дзвоника.
- Хто там? - спитав він через вікно.
- Злодії! - відповів хрипкий голос.
- Зараз, зараз! Зачекайте хвилиночку, я тільки одягну халат! - сказав кум Суниця, встаючи з ліжка.
Одяг халат, відімкнув двері й запросив злодіїв оглянути дім. Злодії були здоровенні дядьки зі страшними-престрашними, чорними-пречорними бородами. Вони обережно, щоб не набити лоба, по черзі всунули голову у вікно і побачили, що тут справді нічим поживитися.
- Ну що, бачите, синьйори? Бачите? - радів кум Суниця, потираючи руки.
Злодії тільки незадоволено гмукнули.
- Повірте, мені шкода, що нічим вас почастувати,- вибачався кум Суниця.- Що можу зробити для вас приємного? [30] Ага, ось у мене є бритва. Чи не хочете поголитися? Правда, бритва старенька, я одержав її у спадщину від свого прадіда. Та, може, вона ще голить...
Злодії згодилися, сяк-так поголилися іржавою брит-, вою і пішли своєю дорогою, подякувавши гостинному господареві. Правду сказати, вони здалися йому непоганими хлопцями. Як знати, що примусило їх взятися за таке ганебне ремесло.
Кум Суниця знову ліг і міцно заснув. О другій годині ночі його знову розбудив дзвінок. Це були двоє нових злодіїв. Кум Суниця запросив і їх увійти, і ці теж побачили, що тут нічим поживитися. У них не було борід, а в одного з них не було і ґудзиків на куртці. Кум Суниця подарував йому голку з ниткою і порадив дорогою пильно дивитися під ноги.
- А ґудзика завжди можна знайти на дорозі,- пояснив він злодієві.
Так впіймали облизня і ці два здодії.
І так щоночі будили злодії кума Суницю. Вони дзвонили, заходили до хатини і йшли собі, хоча й з порожніми руками, та задоволені знайомством із таким чемним, таким гостинним господарем.
Як бачимо, хатина кума Гарбуза потрапила в хороші руки. Тож залишмо поки що його і гляньмо, що діється в іншому місці.
РОЗДІЛ ШОСТИЙ
Достарыңызбен бөлісу: | 
