Для заказа доставки диссертации введите ее название в форму поиска на сайте



бет1/2
Дата19.07.2016
өлшемі414.99 Kb.
#210741
  1   2


Для заказа доставки диссертации введите ее название в форму поиска на сайте (http://mydisser.com/ru/search.html)
НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ

ПРИ ПРЕЗИДЕНТОВІ УКРАЇНИ

ХАРКІВСЬКИЙ РЕГІОНАЛЬНИЙ ІНСТИТУТ

ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ


На правах рукопису
ДАЦЮК Ігор Павлович

УДК 351.84 : 355



МЕХАНІЗМИ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ

ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ У ТРАНСФОРМАЦІЙНОМУ СУСПІЛЬСТВІ
Спеціальність 25.00.02 – механізми державного управління

Дисертація

на здобуття наукового ступеня

кандидата наук з державного управління

Науковий керівник:

ЄЛАГІН Віктор Павлович,

кандидат технічних наук,

доцент

ХАРКІВ – 2009



ЗМІСТ


ВСТУП …..………………………………………………...................

4

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ ЯК ФУНКЦІЇ ДЕРЖАВНИХ І СУСПІЛЬНИХ ІНСТИТУТІВ ........................

12


1.1.  Сучасний стан організаційно-правового забезпечення соціального захисту військовослужбовців в Україні..................................

12


1.2. Поняття соціального захисту військовослужбовців у контексті сучасної соціально-економічної парадигми ..............................

27


1.3. Соціально-правові відносини громадянського суспільства та армії в умовах реформування Збройних Сил України ...............................

52


Висновки до першого розділу ............................................................

80

РОЗДІЛ 2. СОЦІАЛЬНИЙ ЗАХИСТ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ В УКРАЇНІ ТА ЗА РУБЕЖЕМ: СУЧАСНИЙ СТАН І ПРОБЛЕМИ ........

83


2.1. Зміна соціально-політичних пріоритетів держави та суспільства і проблеми військової галузі в сучасних умовах....................

83


2.2. Система і механізми правового та соціального захисту військовослужбовців армій зарубіжних країн ............................................

108


2.3. Оцінка діяльності держави та визначення шляхів подолання соціальних проблем у військовій галузі ......................................................

132


Висновки до другого розділу .............................................................

151

РОЗДІЛ 3. УДОСКОНАЛЕННЯ МЕХАНІЗМУ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ НА ОСНОВІ ПРИНЦИПІВ СУСПІЛЬНОЇ ВЗАЄМОДІЇ ..........................................................................

154


3.1.Аналіз системи соціального захисту військовослужбовців із застосуванням структурно-функціонального підходу ..............................

154


3.2. Розробка моделі реалізації політики соціального захисту органами влади й військовими структурами за участю громадських організацій військовослужбовців .................................................................

158


3.3. Запровадження комплексного механізму соціального захисту військовослужбовців на основі принципу паритетної взаємодії ..............

166


Висновки до третього розділу ............................................................

196

ВИСНОВКИ .........................................................................................

199

ДОДАТОК А........................................................................................

202

ДОДАТОК Б........................................................................................

206

ДОДАТОК В........................................................................................

212

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ...........................................

213


ВСТУП
Актуальність теми. Сьогодні українське суспільство переходить на якісно новий рівень цивілізаційного розвитку в умовах значних трансформаційних перетворень усіх сфер життєдіяльності держави. Суттєві зміни відбуваються й у структурі одного з найстаріших і найголовніших інститутів суспільства, покликаного захищати незалежність і суверенність держави – у Збройних Силах України. Надання державою військовослужбовцям відповідних гарантій, що певним чином мають відшкодовувати додаткові навантаження, які пов’язані з особливостями виконання ними обов’язків військової служби, які супроводжується ризиком для їхнього життя та здоров’я.

У ст. 17 Конституції України проголошується, що держава забезпечує соціальний захист громадян, які перебувають на службі у Збройних Силах України, та членів їх сімей [91].

Соціальний захист військовослужбовців має бути не тільки задекларованим відповідними законодавчими актами; його положення повинні чітко реалізовуватись у структурі механізмів державного управління та в забезпечені відповідними видатками з державного бюджету з метою реального фінансування певних соціальних гарантій.

Актуальність теми визначається тим, що питання стану боєздатності армії завжди привертало значну увагу суспільства. Особливої гостроти сьогодні набуло соціальне забезпечення військовослужбовців, що обумовлено багатьма чинниками. Зокрема, внаслідок дефіциту державного бюджету, економічної кризи в Україні та світі призупинено на невизначений термін виконання державою основних соціальних гарантій та виплату відповідної компенсації військовослужбовцям, у зв’язку з чим проблеми соціального блоку збройних сил не тільки не вирішуються, але й поглиблюються.

Уже досить тривалий час у Збройних Силах України продовжуються процеси, пов’язані з оптимізацією чисельності армії і заходами, спрямованими на оновлення її сучасними засобами ведення бойових дій. З огляду на це значна кількість військовослужбовців має бути звільнена в запас і забезпечена належними соціальними гарантіями. Але в умовах складної ситуації в економічній сфері це виявилося вкрай складним завданням, яке, до того ж, не завжди забезпечується чинним законодавством. Тому військово-політична еліта суспільства, вчені намагаються знайти шляхи розв’язання питань, пов'язаних з удосконаленням системи соціального захисту військовослужбовців.

Наукові дослідження у цій сфері, зокрема роботи, присвячені висвітленню соціального захисту військовослужбовців, носять переважно фрагментарний характер і не мають комплексного державного підходу, особливо з урахуванням процесів становлення громадянського суспільства в Україні. У наукових працях з питань соціального забезпечення військової сфери здебільшого містяться результати юридичного аналізу нормативно-правової бази, яка регулює соціальний захист, або суто фінансово-економічні аспекти проблеми, або ж досліджуються соціально-психологічні процеси військового середовища тощо. Поза увагою дослідників ще залишаються питання створення дієвих механізмів взаємодії органів державної влади та військового керівництва зі структурами, що представляють інтереси цільової соціальної групи, – громадськими об'єднаннями військовослужбовців у різних сферах суспільних відносин.

Аналіз досвіду функціонування системи соціального захисту військовослужбовців у розвинених країнах світу свідчить про те, що в посттоталітарних країнах Центральної та Східної Європи, зокрема й в Україні, необхідно враховувати традиції сталої демократії, суспільну свідомість, національну ментальність та політичну культуру народу. Водночас розгляд вітчизняної політологічної та соціологічної літератури та періодичних видань дозволяє стверджувати про недостатнє комплексне висвітлення проблем саме в такій постановці питання.

Отже, актуальність дослідження існуючих механізмів державного управління системою соціального захисту військовослужбовців в Україні зумовлюється необхідністю їх подальшого вдосконалення з метою забезпечення ефективної управлінської діяльності у військово-соціальній сфері із залученням громадських організацій та створення механізму їх активної взаємодії.

Методологію дослідження сформовано під впливом наукових праць українських і зарубіжних вчених з теорії соціального захисту, зокрема соціального захисту військовослужбовців та їх взаємодії із суспільством, а саме: В. Алещенко, А. Амосова, О. Амоши, В. Бережинського, А. Вітченко, В. Возженикова, В. Галєева, П. Гарсія, В. Гошовської, В. Єлагіна, В. Корженко, А. Коровникова, С. Корольова, О. Палій, Е. Лібанової, В. Скуратівського, Н. Чалдимова та А. Шишканова.

У роботах А. Беблера, І. Голобородька, В. Греджева, К. Райса, Дж. Саймона, С. Хантингтона розкрито динаміку зміни структури й сутності військової організації країни у зв'язку з перетворенням тоталітарної держави в демократичну.

Особливої уваги заслуговують роботи вчених, в яких аналізуються військово-цивільні відносини держави та громадянського суспільства, що будуються відповідно до характеру взаємодії суспільства, державних інститутів і військової організації держави. Серед праць, присвячених зазначеній проблематиці, на особливу увагу заслуговують дослідження С. Бровка, Г. Гізена, В. Ліпкана, В. Серебряннікова та ін. Велика увага в цих роботах приділяється питанням цивільного контролю над державними військовими організаціями. Зокрема, В. Анісимов, А. Владимиров, В. Говоруха, С. Олійник, С. Печуров, Г. Хагєн та інші автори аналізують різні моделі такого контролю й наводять їхні порівняльні характеристики .

Питання взаємодії органів влади й громадських організацій у вирішенні соціальних проблем військовослужбовців є дуже актуальним, але в Україні у багатьох аспектах залишаються інституційно незакріпленими принципи, види та форми цих відносин у сфері управлінської діяльності, відсутні чітко прописані механізми участі суб’єктів управління у здійсненні державної політики запобігання та компенсації соціальних ризиків, що притаманні специфічним соціальним групам, якими є військовослужбовці та члени їх родин. Необхідність узагальнення теоретичних засад інституціонального забезпечення функціонування механізмів соціального захисту військовослужбовців, взаємодії органів цивільної і військової влади з громадськими організаціями військовослужбовців та ветеранів в соціальній сфері зумовила вибір теми дисертаційного дослідження.



Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано в межах науково-дослідних робіт "Соціальна безпека Української держави та механізми її забезпечення на регіональному рівні", номер державної реєстрації 0106U012327 та "Розробка та запровадження механізмів забезпечення життєдіяльності територіальної громади як складової соціальної безпеки населення України", номер державної реєстрації 0109U004866), що виконувалися у 2007 – 2009 рр. науковцями кафедри соціальної і гуманітарної політики Харківського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є теоретичне обґрунтування та розробка рекомендацій щодо вдосконалення функціонування системи соціального захисту військовослужбовців у процесі формування та реалізації державної політики шляхом розробки механізмів паритетної взаємодії органів влади, військових структур і громадських організацій військовослужбовців.

Досягнення поставленої мети зумовило необхідність розв'язання таких завдань:

– визначити сутність понять "соціальний захист військовослужбовців", "механізм соціального захисту військовослужбовців" у контексті сучасної соціально-економічної парадигми;

– дослідити процес змін соціально-правових відносин громадянського суспільства та армії в умовах реформування Збройних Сил України;

– визначити сучасний стан та проблеми у сфері соціального захисту військовослужбовців і членів їх сімей;

– узагальнити зарубіжний досвід реалізації соціального захисту військовослужбовців;

– здійснити оцінку діяльності органів державного управління з метою визначення шляхів подолання соціальних проблем військової галузі;

– запропонувати модель реалізації політики соціального захисту військовослужбовців;

– обґрунтувати принципи побудови окремих складових соціального захисту військовослужбовців із застосуванням структурно-функціонального підходу;

– розробити комплексний механізм соціального захисту військовослужбовців на основі принципів суспільної взаємодії.



Об’єкт дослідження – процес функціонування системи соціального захисту військовослужбовців при формуванні та реалізації державної соціальної політики.

Предмет дослідження – механізми соціального захисту військовослужбовців в Україні.

Методи дослідження. Теоретико-методологічним підґрунтям дисертаційного дослідження стали праці вітчизняних і зарубіжних дослідників у галузі державного управління, філософії управління, політології, права, державної політики та соціального управління.

Реалізація завдань дослідження здійснювалася шляхом комплексного використання загальнонаукових і спеціальних методів: логічного, етимологічного та порівняння – при поглибленому аналізі понятійного апарату і формуванні теоретичної бази дослідження; аналізу і синтезу – для осмислення окремих питань забезпечення військовослужбовців в соціальній сфері; категоріального аналізу – при уточненні таких понять, як "соціальний захист військовослужбовців", "механізм соціального захисту військовослужбовців", структурно-функціональний аналізу, порівняльного аналізу – при вивченні першоджерел з проблематики дослідження та для узагальнення зарубіжного досвіду участі громадських організацій військовослужбовців у розробці та реалізації державної політики; моделювання – при розробці моделі взаємодії суб’єктів управління у процесі реалізації політики соціального захисту органами влади і військовими структурами; аналізу та узагальнення – для теоретичного обґрунтування результатів дослідження.

Теоретичною та емпіричною базою дослідження стали законодавчі й нормативно-правові акти України, довідкова література, дані соціологічних опитувань, монографії, а також матеріали науково-методичних і науково-практичних конференцій, теретичних семінарів тощо.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в теоретичному обґрунтуванні й вирішенні завдання щодо вдосконалення механізмів соціального захисту військовослужбовців у трансформаційному суспільстві.

У дисертації вперше:

– розроблено структуру механізму соціального захисту військовослужбовців, в основу якої покладено принцип функціональної взаємодії окремих самостійних підсистем на основі домінануючої координації партисипаторної (громадської) складової системи;

– розкрито зміст понять "соціальний захист військовослужбовців", "механізм соціального захисту військовослужбовців" у контексті сучасної соціально-економічної парадигми як процесу взаємодії органів влади, військових структур і громадських організацій у напрямку інституціонального вдосконалення системи соціального захисту військовослужбовців у сучасних умовах;



удосконалено:

– механізми взаємодії структурних елементів у процесі реалізації соціального захисту військовослужбовців шляхом запровадження традиційних та інноваційних форм залучення громадських організацій до виконання соціально-захисних функцій держави;

– принципи координації функціонування механізму соціального захисту військовослужбовців на основі структурно-функціональних завдань, що покладені на кожну із підсистем, а саме: суспільно-політичну, правову, організаційну, фінансово-економічну та партисипаторну (громадську).

дістало подальшого розвитку:

– співвідношення понять "соціальний запит" і "соціальна пропозиція" на основі специфіки трудового процесу під час проходження військової служби;

– класифікація громадських об'єднань військовослужбовців на основі виділення організаційно-правовової, соціально-територіальної та професійної сфер їх спільної діяльності з подальшим визначенням головних складових за ознаками пріоритетного впливу;

– класифікація інструментів державної політики соціального захисту військовослужбовців із застосуванням як традиційних (фінансових), якими користується переважно держава, так і нетрадиційних (нефінансових), що є спільним дієвим інструментом реалізації своїх функцій з боку взаємодіючих суб'єктів соціальної політики.



Практичне значення одержаних результатів полягає в обґрунтуванні якісно нових підходів щодо вдосконалення взаємодії органів влади, військового управління та громадських організацій військовослужбовців у прийнятті державно-управлінських рішень, участі у процесі формування та реалізації державної політики соціальної безпеки військовослужбовців.

Запропоновані в дисертації положення, висновки та рекомендації мають практичне значення та адресну спрямованість. Висновки, пропозиції та рекомендації, викладені в роботі, прийняті до впровадження Департаментом гуманітарної політики Міністерства оборони України (довідка про впровадження № 273/1/2032 від 20.11.2009 р.), Управлінням праці та соціального захисту населення Харківської міської ради (довідка про впровадження № 2381/0/42-09 від 09.12. 2009 р.), Головним управлінням праці та соціальної політики Одеської обласної державної адміністрації (довідка про впровадження № 6837 від 23.10.2009 р.). Відповідні довідки представлені у додатку А.

Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною науковою працею, яка містить отримані здобувачем наукові результати, що дають можливість розв’язання важливого теоретико-прикладного завдання щодо організації функціонування системи соціального захисту військовослужбовців у процесі формування та реалізації державної соціальної політики. У дисертації не використовувалися ідеї та розробки, що належать іншим авторам. Основні узагальнення, положення та розробки в межах дисертаційного дослідження, зокрема ті, що стосуються розробки структури механізму соціального захисту військовослужбовців та уточнення змісту поняття "соціальний захист військовослужбовців" в контексті сучасної соціально-економічної парадигми, одержані дисертантом особисто.

Апробація результатів дослідження. Основні результати дисертаційного дослідження оприлюднено на IХ міжнародному науковому конгресі "Державне управління та місцеве самоврядування" (м. Харків, 2009 р.), науково-практичній конференції "Демократичні стандарти державного управління" (м. Харків, 2009 р.).

Публікації. Основні положення та результати дисертаційного дослідження викладено у п'яти наукових статтях, опублікованих у наукових виданнях, включених ВАК України до переліку фахових у галузі науки державного управління. Загальний обсяг публікацій становить 3,4 авт. арк.
ВИСНОВКИ
Результати дисертаційного дослідження, що розв’язують важливе науково-прикладне завдання з теоретичного обґрунтування та розробки рекомендацій щодо вдосконалення механізмів соціального захисту військовослужбовців в умовах трансформаційних перетворень в Українській державі, дозволяють сформулювати такі положення, висновки та пропозиції:

1. Недостатня координація структурних елементів, дублювання функцій, відсутність чіткості у змісті цих функцій, недосконалість нормативно-правової бази не сприяють підвищенню мобілізаційних можливостей взаємодіючих суб'єктів системи соціального захисту військовослужбовців в Україні. У зв'язку з цим державна політика і політика органів військового управління у сфері соціального захисту військовослужбовців вимагає структурно-організаційних і функціональних удосконалень.

2. В Україні потрібна розробка і реалізація державної стратегії подолання всіх негативних чинників, які суттєво впливають як на стан збройних сил, так і на їхній імідж.

Необхідно забезпечити комплексний розвиток вітчизняної системи правового і соціального захисту військовослужбовців, інтеграцію її як соціально-політичного інституту в систему державного управління.

З цією метою необхідно доповнити систему органів влади профільними структурами, що опікуються питаннями правового і соціального захисту військовослужбовців і ветеранів збройних сил на державному, регіональному і муніципальному рівнях, орієнтованих на надання економічних, правових, соціально-психологічних, медико-реабілітаційних послуг з активним залученням громадських організацій.

3. З урахуванням соціально-економічних чинників, що склалися, необхідне створення комплексної правової бази захисту інтересів військовослужбовців.

Вважається за доцільне доповнити чинне законодавство положеннями про дотримання прав громадян під час вступу на військову службу та її проходження, вдосконалювати форми альтернативної служби, прискорити перехід до системи контрактної служби, встановити чіткі взаємні зобов'язання військовослужбовця і держави.

Пропонується доповнити законодавчу базу актами, що регулюють питання правового і соціального захисту військовослужбовців і членів їх сімей, які не знайшли відображення в чинному законодавстві, а саме законами:



  • "Про діяльність професійних спілок в Збройних Силах України";

  • "Про участь громадських об'єднань військовослужбовців та осіб, звільнених з військової служби, у прийнятті рішень щодо їх правового та соціального захисту";

  • "Про соціально-правовий статус військовослужбовців в Україні";

  • "Про залучення коштів місцевих органів влади, недержавних та міжнародних організацій до формування фондів соціальної підтримки військовослужбовців та осіб, звільнених з військової служби".

На підставі проведених досліджень, з метою усунення розбіжностей, суперечностей та непогодженості у діях окремих суб'єктів пропонується звести всі норми щодо правового і соціального захисту військовослужбовців в єдиний нормативно-правовий акт – Кодекс правового і соціального захисту військовослужбовців.

4. Проведенний аналіз вітчизняних і зарубіжних наукових та публіцистичних джерел дозволяє дійти висновку про доцільність створення у структурі Міноборони органу, відповідального за формування інформаційної політики військового відомства, обов'язками якого буде розробка чіткої концепції та загальної PR-стратегії інформаційно-комунікативної політики збройних сил, створення позитивного іміджу української армії як в Україні, так і на міжнародній арені. З метою налагодження взаємодії з суспільними інститутами та підтримки населення, особливу увагу необхідно приділити тим інформаційним матеріалам, завдяки яким платники податків будуть знати, як і на що витрачається військовий бюджет у військово-соціальній сфері.

5. Враховуючи існуючі реалії й міжнародні стандарти, зробити пріоритетним забезпечення військовослужбовцям якості життя не нижче, ніж у середньому по країні. З цією метою необхідно:


  • удосконалювати практику виділення певних категорій військовослужбовців для першочергового правового і соціального захисту і розробки адресних форм і способів їх підтримки;

  • удосконалювати існуючу систему та запроваджувати нові види соціальних виплат військовослужбовцям, і, перш за все, пенсій;

  • неухильно виконувати існуючі державні і регіональні та запроваджувати місцеві (муніципальні) програми забезпечення військовослужбовців і ветеранів збройних сил житлом;

  • упровадити систему заходів з розширення позабюджетних форм інвестування у будівництво і придбання житла;

6. Для створення умов ефективної діяльності партисипаторної (громадської) підсистеми механізму соціального захисту військовослужбовців необхідна реалізація низки заходів, а саме:

  • організація і проведення круглих столів, відкритих обговорень, громадських слухань, прес-конференцій, брифінгів, презентацій;

  • здійснення партнерських проектів у військовій соціальній сфері з українськими, іноземними партнерами та міжнародними інституціями;

  • підтримка об’єднань громадян, пов'язаних з військовою службою та благодійних організацій шляхом надання консультативної, інформаційної, навчальної та технічної допомоги.

7. До функцій громадських організацій військовослужбовців повинно входити представництво інтересів військовослужбовців, контроль за дотриманням їх прав і привілеїв, ініціативна діяльність у сфері поліпшення соціально-економічного положення військових, правовий захист тощо.

Доцільно створення єдиного асоційованого органу, який координуватиме діяльність усіх громадських об'єднань військовослужбовців, що підвищить ефективність організацій і соціальну захищеність військовослужбовців.




Достарыңызбен бөлісу:
  1   2




©dereksiz.org 2024
әкімшілігінің қараңыз

    Басты бет