Життя і страждання нашого Господа Ісуса Христа

«Так точно, це він! Ти його знаєш?»

«Я дуже добре знаю батька через спільні ділові справи. Натанаїла – дещо менше. Багатий шлюб!».

«І щаслива наречена! Вона окутана н золото. Авраам, родич матері нареченої і батько друга нареченого, таки дещо витратився, так як і наречений та його батько. Кажуть, що в скрині лежать речі вартістю в багато золотих талантів».

«Всім увага!» – гукає Петро і свистить крізь зуби. Потім він додає: «Я хочу піти і подивитися, чи головний товар відповідає решті». Разом з Томою він встає; вони обходять групу з нареченою довкруги, уважно розглядаючи при цьому трьох жінок: купа тканин і покривал; видно тільки руки і прикрашені зап'ястя, а також прикраси на вухах і шиї. Вони також розглядають хвалькуватого дружбу, який почувається таким важливим, наче має відбути напад корсарів па дівицю. Він сердито зиркнув на обох апостолів. Але Тома просить його передати Натанаїлові Леві вітання від імені Томи, якого звуть ще Дідімус. І мир встановлений і то настільки, що наречена знаходить можливість дати помилуватися собою. Вона встає, при цьому плащ і покривало падають, і показується в повному шармі свого тіла і одежі і в своєму багатстві, як ідол. Наречена мас щонайбільше п'ятнадцять років і хитрі очі. Вона поводиться граційно, незважаючи на невдоволення матрон; вона розпускає коси і вони надають вниз, а потім знову високо заколює їх коштовними шпильками; вона міцніше защіпає свій прикрашений коштовним камінням пояс: розщіпає сандалі із козячої шкіри, знімає їх і знову одягає, прикрасивши маленькі ноги золотими браслетами; їй вдається також показати красиве, добре укладене волосся, гарні руки, м'які передпліччя, вузьку талію, груди і гарно сформовані стегна, ніжні йоги, і всі прикраси, що дзвенять і блищать на останньому світлі згасаючого дня і при полум'ї перших табірних вогнищ.

Петро і Тома повертаються назад. Тома каже: «Гарна дівчина!».

«Цілковита спокусниця! Я не знаю... але я думаю, що твій друг Натанаїл скоро догадається, що вона тримає гарячим ліжко, а він – золото, щоб його купувати. Його друг – цілковитий дурень. Знайшов кому довірити наречену!» – закінчує Петро і сідає до товаришів.

«Мені не сподобався чоловік, що розговорив он там іншого дурня. Після того як він усе дізнався, що хотів знати, то пішов вверх гірською стежкою... Ми у небезпечній місцині. 1 година сприятлива для нападу розбійників із великої дороги. Місячна ніч, втомлююча спека сьогоднішнього дня, дерева з густим листям... Гм! Це місце мені не подобається, – бурчить Варфоломей. – Ми б краще зробили, якщо б пішли далі».

«До того ще й базіка, що патякав про стільки багатства! Інший, що грає героя і вартового тіней і не помічає справжніх постатей! Ну, я хочу вартувати біля вогнів. Хто йде зі мною?» – питає Петро.

«Я, Симоне, – відповідає Зелот. – Я без зусиль противлюся сну».

Багато із табірників, особливо тих, що подорожують поодинці, піднялися і рушили в дорогу. Залишилися пастухи з отарами, наречена зі своїм супроводом, апостольська група і троє торговців із ягнятами, які вже сплять. Наречена також снить із матронами в палаці, яку розбили слуги. Апостоли запалюють посеред лугу, де вони зупинилися, велике вогнище. Петро і Симон приготовляють інше біля стежки, якою пішов чоловік, котрому недовіряє Варфоломей.

Минають години і хто ще не спить, той опустив голову. Ісус молиться. Панує цілковита тиша. Навіть джерело, що блищить у місячному світлі, здається замовкло. Місяць стоїть тепер високо на небі і освітлює всю площу, тоді як краї лежать в тіні густих чагарників.

Загарчала велика вівчарка. Один пастух підняв голову. Собака встає, настовбурчує шерсть, нюхає повітря і приймає позу для захисту. Вона тремтить, її внутрішнє гарчання стає все сильнішим. Симон також піднімає голову і розтормошує Петра, що задрімав. Із лісу долинає тихий шурхіт.

“Давайте підемо до Вчителя і заберемо Його до пас», – кажуть обидва.

Тим часом пастух будить своїх друзів. Всі вслухаються, не видаючи при цьому жодного звуку. Ісус піднявся вже до того, як Його покликали. Він іде назустріч обидвом апостолам. Вони з товаришами збираються біля пастухів, собака котрих стає все більше збудженим.

«Покличте сплячих. Усіх! Скажіть їм, що вони повинні сюди прийти, не роблячи шуму; особливо жінки і слуги з ящиками. Скажіть їм, що поблизу, можливо, є розбійники. Не жінкам, але усім чоловікам!».

Апостоли відходять, слухаючи Учителя, Який каже пастухам: «Пороздмухуйте з вогнища велике полум'я!».

Пастухи слухаються; оскільки вони схвильовані, то Ісус каже: «Не бійтеся! У вас не візьмуть і пучка шерсті!».

Підходять торговці і шепочуть: «О, весь паш набуток», і додають до цього літанію з брутальних слів про римське управління і юдеїв, які не очищують світ від розбійників.

«Не бійтеся, ви не втратите і найменшої монети», – втішає їх Ісус.

Приходять налякані жінки. Вони плачуть, тому що хоробрий дружба тремтить від страху і безперестанку голосить: «Це смерть! Смерть від розбійницької руки!».

«Не бійтеся. Вас ніхто і поглядом не торкнеться», – втішає Ісус жінок і вводить їх в середину маленького згромадження чоловіків і наляканих тварин.

Осли кричать, собака виє, вівці блеють, жінки .схлипують, чоловіки проклинають і жаліються ще навіть більше, як жінки, у нерозбірливій шумній балаканині. Ісус спокійний, наче не має нічого статися. Шелест у лісі при такому шумі почути неможливо. Але гілки, які ламаються, або каміння, яке починає скочуватися, виказують, що в лісі наближаються розбійники.

«Тиша!» – наказує Ісус. Він каже це таким чином, що тут аж запановує тиша. Ісус залишає своє місце і йде на узлісся, де починає промовляти.

«Підступне прагнення золота допроваджує людину до негідних вчинків. Золото викриває людину більш за будь-що інше. Гляньте, скільки нещасть спричиняє цей метал своїм сяючим безкорисливим блиском. Я думаю, що повітря пекла має колір золота, таким пекельним воно здається, відколи людина стала грішником. Творець при створенні вклав його всередину величезної о тіла, яким е земля, щоб вони служило людям і прикрашало храм. Але сатана, який поцілував очі Єви і заплямував «я» чоловіка, надав невинному металу злобного присмаку. З тих нір через золото вбивають і грішать. Жінка заради золота стає спокусницею і готова до тілесного гріха. Чоловік через нього стає злодієм, лихварем і вбивцею; він стає твердосердим до свого ближнього і своєї власної душі, яку він злодійськи позбавляє істинної спадщини; він позбавляє її вічного скарбу через декілька блискучих безвартісних уламків, які він змушений буде залишити в день смерті.

О ви, цю через золото грішили в більшій чи в меншій мірі! Чим більше ви грішите, тим більше ви насміхаєтеся над тим, чому вчили вас ваші матері чи ваші вчителі; що за скоєне протягом життя належить винагорода або покарання. Ви не думаєте про те, що через гріхи ви втрачаєте захист Божий, вічне життя і вічне блаженство, що докори сумління і прокляття обтяжують серце, а страх е вашим супутником, страх перед людським покаранням, що все ж е нічим в порівнянні зі страхом, який ви мали б мати і маєте: благотворний страх перед Божим покаранням. Ви не думаєте про те, що ваш кінець буде жахливим як покарання за злі вчинки, якщо вони стали злочинами, і кінець буде тим жахливішим, тому що він триває вічно, навіть якщо ви при своїх злочинах із любові до золота не дійшли до кровопролиття, а тільки переступили закон любові і пошани до ближнього, замість того, щоб допомогти тим, які голодують через вашу жадібність, ваш порок і ваше користолюбство. Пі, ви про те не думаєте! Ви кажете: «Це казки. Я поховав ці казки під вагою мого золота. Вони більше не живуть». Але це не казки, це – правда!

Не говоріть: «Коли я помру – все скінчиться». Пі, тоді все почнеться. Інше життя не е безоднею без змісту і без спогадів про прожите минуле, без прагнення Бога, як ви уявляєте собі період очікування Спасителя. Інше життя є блаженним очікуванням для праведників, терплячим очікуванням для каянників, сповненим тортур чеканням для проклятих. Для перших – у переддвер'ї, для других – у чистилищі, а для останніх – у пеклі. І тоді як для перших очікування закінчиться входом Спасителя у Небо, для других очікування після цього часу стане набагато втішнішим через надію, в той час як для третіх очікування закінчиться жахливим усвідомленням вічного прокляття. Подумайте про те, ви, грішники! Ніколи не пізно покаятися. Змініть присуд, що записаний для вас у Небі, через істинне покаяння. Чистилище стане для вас не пеклом, а сповненим покаяння очікуванням. Не темрявою, а світанковими сутінками. Не роз'єднанням, а ностальгією. Не розпачем, а надією. Ідіть! Не намагайтеся боротись проти Бога. Він –сильний і добрий. Не позорте імен ваших батьків. Послухайте, як зітхає це джерело; стогін, схожий на той, якім розриває серця ваших матерів, коли ви стаєте вбивцями. Слухайте, як свище вітер в ущелині. Здається, що він погрожує і проклинає, як проклинає вас батько через життя, яке ви ведете. Слухайте, як виє сумління у ваших серцях. Чому ви хочете страждати, коли б ви могли і з малим жити в мирі на землі, а потім мати все у Небі? Дайте своїй душі мир! Дайте мир переляканим людям, що змушені боятися вас як хижих звірів! Дайте собі мир, ви, бідні нещасні!

Підніміть погляд до неба, відверніть уста від отруєної їжі і очистіть руки, з яких капає кров брата. Очистіть своє серце!

Я довіряю вам! Тому я говорю до вас. Тому що увесь світ вас ненавидить і боїться, я вас не ненавиджу і не боюся. Я простягаю руку до вас, щоб сказати вам: «Підніміться! Прийдіть! Поверніться мирно назад до людей, як люди до людей». Я так мало вас боюся, що можу зараз сказати цим людям: «Повертайтеся до спочинку без ненависті до бідних братів. Моліться за них. Я залишаюся тут, щоб споглядати їх очима Любові і я клянуся вам, що нічого не станеться, тому що Любов роззброює насильників і насичує жадібних. Любов, справжня сила у світі, будь благословенна! Це невідома сила! Сила, ідо належить Богові».

Тоді Ісус звертається до усіх: «Ідіть, ідіть! Не бійтеся. Тут більше нема бродяг, а є зворушені, плачучі чоловіки! Хто плаче – не вчинить нічого злого. Дай Боже, щоб вони залишились такими як зараз! Це було б їхнім порятунком!».

«Я сказав вам, що мала б добавитись коза, щоб зробити із Марґціама малого щасливого пастуха. Замість кози – оскільки ви не можете терпіти кіз і баранів – тепер тут вівці. Вони білі. Точно так, як хотів Петро».

«Але звичайно! Мені завжди здавалося, що я волочу за собою вельзевула», – каже Петро.

«Справа в тому, що дивні речі сталися, відколи тварина була з нами. Це був чаклун, який нас переслідував», – підтверджує схвильовано Іскаріот.

«Отож, добрий чаклун! Що злого з нами трапилося?» – відповідає спокійно Йоан.

Всі водночас піднімають голос, щоб докорити йому за його сліпоту: «Але чи ти не бачив у Модіні, як усі з нас насміхалися». «А мені здається, що ти не враховуєш зовсім падіння мого брата? Він міг щось пошкодити собі. Як би ми його несли, якби він поламав собі ноги чи хребет?». «А остання ніч здалась тобі напевне гарною пригодою?».

«Я все бачив. Я все обдумав і возніс хвалу Богові за те, що з нами не трапилось ніякого лиха. Біда підходила до нас, а потім втікала, як завжди, а зустріч послужила для того, щоб залишити насіння добра як у Модіні, так і в виноградарів, які прийшли на допомогу, свідомі того, що буде, принаймні, один поранений і з жалем, що були позбавлені любові, так що вони хотіли все виправити. 1 в розбійників минулої ночі також було залишене добре зерно. Вони не зробили нам нічого злого, а Петро ще й обміняв ягнят на барана і як подарунок за те, що вони були врятовані. Тепер бідні мають достатньо грошей завдяки гаманцям, які дали нам торговці і завдяки пожертвам жінок. Але що ще більш цінне – всі слухали слово Ісуса».

«Йоан має рацію, – кажуть Зелот і Юда Тадей. Останній додає: «Справді здається, що все відбувається у ясній передбачуваності прийдешніх подій. Через запізнення, спричинене моїм падінням, ми зіткнулися з обвішаними прикрасами жінками, пастухами з великою отарою і торговцями, що душилися в грошах. Розкішна здобич для злодіїв! Брате, скажи мені, ти знав, що це все повинно статися?» – питає Тадей Вчителя.

«Я вже часто говорив вам, що я читаю в серцях і якщо Отець не визначить інакше, тоді для мене не є свідомим, що станеться».

«Але чому Ти тоді деколи робиш помилку і йдеш до вороже налаштованих фарисеїв або в міста з вороже налаштованими населенням?» – питає Юда Іскаріот.

Ісус пронизливо глянув на нього, а тоді каже спокійно і повільно: «Це не помилки! Це необхідні завдання мого післанництва. Лікаря потребують хворі, а вчителя – незнаючі. Як одні, так і інші відправляють деколи лікаря чи вчителя, та вони все одно ідуть до тих, хто їх відіслав, це їх обов'язок – відвідувати їх. Я іду. Ви хочете, щоб скрізь, де я показуюсь, зникав всякий спротив. Я міг би це зробити. Але я нікого не примушую. Я переконую. Примус повинен застосовуватися лише в зовсім особливих випадках і тільки тоді, коли просвітлений Богом дух розуміє, що це може послужити тому, щоб переконати, що Бог є і що Він найсильніший... або у випадках багатогранного порятунку».

«Як вчора ввечері, чи не так?» – питає Петро.

«Вчора ввечері злодії налякалися, коли побачили нас готовими їх прийняти», – каже Іскаріот із очевидною зневагою.

«Ні, вони були переконані словами», – каже Тома.

«Так, цілком певно! Це справді ніжні душі, що дають себе переконати двійко словами, навіть якщо вони ідуть і від Ісуса! Це я знаю відтоді, коли я з цілою сім'єю і багатьма іншими з Ветсаїди в ущелині біля Адуміму пережили напад!» – заперечує Филип.

«Вчителю, скажи лише, вже від учора я хотів би спитати це в Тебе: це Твої слова чи Твоя воля перешкодили нападові?» – питає Яків Заведея.

Ісус посміхається і мовчить.

Матей відповідає: «Я думаю, що це Його воля перемогла черствість цих сердець. і просто таки паралізувала їх, щоб Ісус міг до них говорити і їх врятувати».

«І я кажу теж, що це так. З цих причин Він залишився там сам, щоб вдивлятися в ліс. Він підкорив їх своїм поглядом, своїм довір'ям до них і своїм непорушним спокоєм переміг їх. У Нього навіть не було палки!» – каже Андрій.

«Добре. Але це все кажемо ми. Це паші думки. Я б хотів почути це від Учителя», – каже Петро.

Починається жвава дискусія. Ісус дає їм волю. Серед іншого сказано, що Ісус пояснив, що Він нікого не примушує, Він також і супроти цих розбійників не застосовував насилля. Це каже Варфоломей, тоді як Іскаріот, підтримуваний Томою, стверджує, що він не вірить, цю погляд людини може так багато. Матей заперечує: «Це і ще більше! Я навернутий його поглядом, ще перш ніж мене зачепили Його слова». «Так» і «ні» стоять твердо супроти один одного, тому що кожен твердо дотримується своєї думки. Йоан мовчить, як Ісус, і посміхається, схиливши голову, щоб приховати свою посмішку. Петро наново переходить у наступ, тому що жодна думка і точка зору товаришів не може його переконати. Він думає і каже, що він хоче знати, чи це так тому, що Він є Ісусом, Месією, чи тому, що Він завжди є Богом.

Ісус каже: «Істинно кажу я вам, що не я один, але кожен, хто поєднаний з Богом у святості, чистоті і глибокій вірі, може зробити це і ще більше. Погляд дитини, душа якої поєднана з Богом, може зруйнувати язичницькі храми, не потребуючи сили Самсона; може з лагідністю наказувати диким тваринам і диким людям; може відіслати смерть і перемогти хвороби душі: як слово дитини, що поєднана з Богом і є творінням Божим, може також лікувати хвороби, забирати у змій отруту і творити будь-яке чудо. Тому що в ньому діє Бог!».

«А тепер я зрозумів!» – каже Петро. Він дивиться, дивиться, дивиться па Йоана. А потім резюмує словами результат своїх роздумів. «Отож Ти, Вчителю, зміг це, тому що Ти – Бог і тому, що Ти поєднаний як людина з Богом. І так може статися, що хтось може досягнути цього ж, або вже досягнув, тому що він поєднаний з Богом. Я зрозумів! Я справді зрозумів!».

«Але ти ж питаєш про ключ цього поєднання і про таємницю цієї сили? Не всі люди досягають цього, хоч всі мають одинакові передумови».

«Правильно! Де ключ цієї сили, що поєднує особу з Богом і наказує речам? Йдеться про молитву чи таємні слова?».

«Нещодавно Юда Симона зробив барана козлом відпущення за всі наші неприємності, що трапилися з нами. Тварини не можуть чаклувати. Звільніться від цих забобонів; це ідолопоклонство і може спричинити нещастя. Оскільки немає формул, щоб звершувати чаклунство, так і немає таємних слів, щоб творити чуда. Є тільки любов. Як я вже сказав вчора ввечері, любов пом'якшує жорстоких і насичує жадібних. Любов – Бог! З Богом у вас, повністю оволодівши внаслідок заслуги досконалої любові, око стає вогнем, що спопеляє любе зображення ідола та повергає ідолів додолу і слово стає силою. Далі, око стає зброєю, цю роззброює. Не можна протистояти Богові, любові. Тільки демон противиться їй, тому що він є досконалою ненавистю, а з ним противляться їй його сипи. Інші, слабкі, що опановані пристрастю, але не добровільно запродалися демонові, не протистоять їй. Якими б не була їхня релігія чи їхня відсутність віри, яким би не був рівень їхньої духовної низості, вони будуть вражені любов'ю, яка є великою переможницею. Шукай її здобути, і то скоро, тоді ти зможеш зробити те, що роблять діти Божі і носії Божі».

Петро і Зелот не відводять своїх очей від Йоана, також сини Алфея і Яків з Андрієм починають розуміти.

«Але, Господи, – каже Яків Заведея, – що сталося з моїм братом? Ти говориш про нього. Є він дитиною, що творить чуда? Це ти мав на увазі, чи не так?»

«Що він зробив? Він перегорнув сторінку в книзі життя і пізнав нові таємниці. Більш нічого! Він випередив вас, тому що він не розмінювався на дрібниці, оцінюючи кожну користь. Він більше не бачить землі. Він бачить світло і йде до нього без перепочинку. Але залиште його в спокої. Душам, що витрачають більше вогню, не можна перешкодити у їхньому горінні, який радує і пожирає. Треба дати їм горіти. Це для них є вищою радістю і водночас вищим навантаженням. Бог дає їм також миттєвості ночі, тому що Він знає, що горіння опалює цвіт душі, якщо її виставити на тривале сонце. Бог надає мовчання і містичну росу цвіту душі, як квітам поля. Залиште в мирі атлета любові, якщо йому дає його Бог. Зробіть це подібно вчителям спорту, що надають своїм учням потрібний спокій. Коли ви досягнете того, що він уже досягнув, і ще далі (тому що ви підете й далі, як і він також), тоді ви зрозумієте потребу в пошані, мовчанні і тіні, яку відчувають душі, що зробили любов своєю здобиччю і своїм ремеслом. Не думайте: «Я тоді радітиму, коли це стане відомо; Йоан – дурний, тому що душі ближніх хочуть бути захоплені чудесним, подібно до душ дітей». Ні! Коли ви прийдете туди, у вас буде та сама потреба в мовчанні і скритості, яку зараз має Йоан. І коли я більше не буду серед вас, думайте про те, що ви для виміру навернення і сили святості завжди повинні брати мірилом покори. Якщо в комусь затрималась гордість, тоді не дайте себе обманути і не вірте, що він навернувся. Якщо про когось скажуть, що він нібито «святий», але «гордий», тоді можете бути певними, що мова не йде про святого. Він може як шарлатан лицемірно грати святого і інсценувати чуда; але він святий. Видимість є лицемірством, чуда–сатанізмом. Ви зрозуміли?».

«Так, Вчителю!»... Вони всі задумливо мовчать. Але якщо уста і мовчать, то думки легко читаються у їхніх поглядах і виразах обличчя. Навколо них, наче струмуючий ефір із них, тремтить велике прагнення дізнатися.

Зелот намагається розсіяти товаришів, щоб виграти час і могти переговорити з кожним окремо. Напевне, він хоче порадити їм тим часом мовчати. У мене таке враження, що Зелот часто має це завдання в апостольській групі. Він – стримуючий, примирюючий, порадник для товаришів, і, крім того, він дуже добре розуміє Вчителя. Тепер він каже: «Ми вже у володіннях Йоани. Село в улоговині – Бетер-Палац па горі – замок, де вона народилася. Відчуваєте пахощі? Це трояндові сади, які починають пахнути па ранковому сопці. В ранковій прохолоді вони ще покриті росою, так паче б то мільйони бутонів, що саме розкриваються. Коли зайде сонце, повністю розквітлі троянди будуть зрізані. Ходіть! Я хочу вам показати трояндові сади від криниці, вони паче водопад стікають від вершини до іншого пагорба. Водопад квітів, шопотів знову як хвиля піднімається вверх до обох інших пагорбів. Амфітеатр, море квітів! Розкішно! Дорога крутіша. Але це варто зусиль – піти нею, тому що з цього підвищення можна оглянути весь рай. І так ми швидше потрапимо до замку. Йоана живе тут вільно посеред усіх своїх наймитів, єдиної сторожі всього цього багатства. Але робітники люблять свою господиню, що робить із цих долин Едем краси і миру, так сильно, що вони більш вартісні, ніж вся сторожа Ірода. Глянь, Вчителю! Гляньте, друзі». Він показує на напівкругом розташовані пагорби, що повністю вкриті трояндами.

Скрізь, куди не кинеш оком, під дуже високими деревами, котрі захищають від граду, вітрів і палючого сонця, бачиш на терасах кущі троянд над кущами троянд. Сонце грається з ними і вітер також під дахом, що світиться, який прикриває, але не пригнічує; і вони утримуються садівниками у належному порядку; при найкращому догляді ростуть тут найкращі трояндові кущі світу. Це тисячі і тисячі троянд всіх сортів: карликові троянди, низькі, високі і з довгими стеблами. Паче розшиті квітами подушки, вони лежать біля підніжжя дерев па зелених галявинках, або висять в живоплоті вздовж стежок; на берегах струмка, навколо басейнів для зрощення, що розсипані по цьому парку з його пагорбами, вони повилися високо і утворюють над гілками дуги і гірлянди. Справді дивовижна краса! Наявні всі розміри і відтінки, які переплелися між собою, чайна троянда кольору слонової кості поряд з криваво-червоною короною квітів, тоді як чисельно переважають власне троянди кольору дитячої щоки, окаймлені білим і рожевим.

Всі вражені такою красою.

«Але що ж робить Йоана із цим велетенським садом?» – питає Филип.

«Вона радіє з нього», – відповідає Тома.

«Ні! Вона добуває із квітів пахучі масла і тим самим дає роботу сотням робітників. Римляни жадібні до цих масел. Йонатан говорив це мені і показав рахунки останнього урожаю. Але ось Марія Алфеєва з дитиною. Вони побачили нас і підзивають інших...».

Справді іде Йоана з обома Маріями, який перегнав Марґціам, і який поспішає до Ісуса і Петра з розпростертими до обіймів руками. Всі вклякають перед Ісусом.

«Хай мир буде з вами усіма! Де моя мати?».

«Поміж трояндових кущів, з Елізою. О, вона тепер зцілена. Вона може іти назустріч світу і слідувати за Тобою. Я дякую Тобі, що Ти використав мене для цього».

«Я дякую тобі, Йоано. Бачиш, як потрібно було піти в Юдею? Марґціам, ось тут – подарунки для тебе! Ця кумедна лялька і гарні ягнятка. Вони тобі подобаються?».

Дитина з радості втрачає дар мови. Вона міцно тримається за Ісуса, Котрий нахилився, щоб дати їй ляльку і залишився у цій нозі, щоб заглянути їй в обличчя; Він обнімає і цілує дитя з усією можливою сердечністю.

«Так ти станеш лагідним, як вівця, а пізніше станеш добрим пастухом для віруючих у Христа, чи не так?».

Марґціам каже: «Так, так, так...». Його подих запинається, а очі блищать від радості.

«Тепер іди до Петра, тому що я пошукаю мою маму. Я бачу край покривала, що наближається до нас вздовж трояндового живоплоту».

Ісус поспішає назустріч Марії і на повороті стежки пригортає її до свого серця. Після першого поцілунку, ще не перевівши подих, Марія пояснює: «Позаду іде Еліза! Я поспішила вперед, щоб поцілувати Тебе; я б не змогла не поцілувати Тебе, а перед її очима я не хотіла цього робити. Вона дуже змінилася. Але серце все ще болить при вигляді радощів інших, що назавжди недоступні для неї».

Еліза швидко робить етапні кроки і вклякає, щоб поцілувати одіж Ісуса. Це більше не жінка у розпачі із Ветсуру, а серйозна старенька, помічена болем із вражаючими слідами болю на обличчі і в погляді.

«Будь благословенним, мій Учителю, тепер і завжди, оскільки Ти повернув мені те, що я втратила!».