Журналістика, філологія та медіаосвіта”

1. 
   Агрест-Короткова С., Сергеєва І. «КРОК-2008» − батьки і діти // День. − 2008. − 2 вересня. − С. 7.
   
2. 
   Баландюх М. Обличчя війни // Експрес. − 2008. − 21 − 28 серпня. − С. 12-13.
   
3. 
   Баландюх М. Ця війна не закінчиться ніколи… // Експрес. − 2008. − 14 − 21 серпня. − С. 4-5.
   
4. 
   Василенко М. К. Динаміка розвитку інформаційних та аналітичних жанрів в українській пресі: Монографія. – К.: Вид-во Інституту журналістики КНУ імені Тараса Шевченка, 2006. – 236 с.
   
5. 
   Гаврош О. Внутрішня Молдова // Український тиждень. − 2008. − 12 − 18 вересня. − С. 50-54.
   
6. 
   Завгородня І., Ломакін А. З любов’ю до сала // Український тиждень. − 2008. − 7 − 13 листопада. − С. 50-54.
   
7. 
   Ісаєв В. Загадки Берестецької битви // Експрес. − 2006. − 9 − 10 грудня. − С. 11.
   
8. 
   Касьяненко М. На кого розлютився Черемош? // День. − 2008. − 5 серпня. − С. 1-2.
   
9. 
   Качурівський М. Тенісне королівство // Експрес. − 2008. − 18 − 25 вересня. − С. 10.
   
10. 
    Мартинець С. Розумом Росію не збагнути // Експрес. − 2008. − 22 − 23 березня. − С. 8-9.
    
11. 
    Прокопенко І. В. Репортаж в газеті. − К.: Видавничо-поліграфічний центр «Київський університет», 1959. − 157 с.
    
12. 
    Ромашова Н. Чудесна Піднебесна // День. − 2008. − 2 серпня. − С. 1, 6.
    
13. 
    Тернопільський І. Ловили рибу, а їли чанахі // Експрес. − 2005. − 14 − 21 липня. − С. 12.
    
14. 
    Шевченко Т. Справжній «Кермеш» // Експрес. − 2005. − 4 − 5 жовтня. − С. 17.
    

Е. Лазарева характеризує його як «своєрідний елемент твору, що має подвійну природу». Заголовок завдяки своєму розташуванню сприймається як мовний елемент, що знаходиться поза текстом і має певну самостійність. З іншого боку – «Заголовок – повноправний компонент тексту, що входить до нього і пов’язаний з іншими компонентами цілісного твору» [2, с. 11].

Специфіка використання газетних заголовків цікавить мовознавців, спеціалістів з теорії журналістики та журналістів-практиків. Мовознавчий аспект цієї проблеми досліджено у працях таких вчених, як М. Е. Бахарев,

Л. Ф. Грицюк, В. Г. Костомаров, І. Г. Кошева, І. П. Лисакова, А. С. Попов,

В. М. Ронгинський, О.Е. Фролова, Н.П. Харченко. Вивченню  журналістикознавчого аспекту приділено увагу в працях В. В. Різуна,

М. І. Шостака, В. Іванова, та ін.

Метою представленої статті є дослідження семантичних способів зв’язку заголовка з текстом. Предметом аналізу були заголовки в газеті «Україна молода» (УМ) за 2005-2009 рр. Всього досліджено 835 заголовчих конструкцій.

Мова газети привертає до себе увагу багатьох дослідників, про що свідчить значна кількість класифікацій газетних заголовків. У багатьох працях класифікації заголовків здійснюються за синтаксичним принципом, і лише в деяких – за семіотико-семантичним, тобто за ступенем семантичної потенції заголовків називати, позначати або натякати на ті або інші внутрішньотекстові реалії. На думку В. Різуна, заголовки – це спеціальні засоби, які являють собою опорні точки, що показують найбільш важливу текстову інформацію. Саме ті «висунуті» елементи тексту служать опорою читача в розумінні тексту [3, с. 154].

Ми здійснили спробу проаналізувати заголовки, представлені у часопису «Україна молода», за образно-семантичним принципом, який полягає в зростанні інтенсивності, насиченості образності заголовчих конструкцій залежно від їх типу. За нашими спостереженнями, наявність у заголовках прихованих образно-семіотичних можливостей зумовлює виділення трьох типів заголовчих конструкцій: I тип – заголовки-індикатори, II тип – заголовки-образи, III тип – заголовки-символи (за класифікацією

Л. Ф. Грицюк) [1, с. 51]. У заголовках I типу спостерігається найнижчий ступінь образності, що наближується до нуля. Смислова структура такого заголовка не зазнає змін або майже не змінюється в процесі сприйняття тексту. Заголовки II типу містять вказівку на можливу еволюцію їхнього розуміння, оскільки представлені тропами, що апріорно експлікують роздвоєння змісту. Конкретизація первісного і нового змістів здійснюється за рахунок контексту. Зсув, розрив між сприйняттям заголовка до і після ознайомлення з текстом значний і ґрунтується на переносному значенні. У заголовках III типу розрив змістової структури повний – нове символічно-узагальнююче значення заголовка не пов’язане з матеріальною стороною образу-тропа або кількох, паралельно чи ієрархічно розташованих у текстовому просторі образів-тропів, які утворюють почуттєво-образну основу переосмислення змісту тексту відповідно до асоціативно виявленого й алегорично названого у заголовку денотата [1, с. 52].

3) До третьої групи входять заголовки, якi спiввiдносяться з текстом не тiльки через номiнацiю учасника ситуацiї, а й через номiнацiю самої ситуацiї. В основному вона має характер адресацiї i є номiнацiєю особливого роду: «Вiзuт турецьких кораблів», «Повернення на Батькiвщину» (УМ, 2006,

7 березня), «Дитячий садок в універмазі» (УМ , 2006, 13 березня); «Виборчi альянсu у Францiї», «Вiзuт Генсека РЄ» (УМ, 2007, 26 квітня). Ситуацiя, iмплiкована в таких заголовках? розкривається завдяки контексту. Якщо мета мовного спілкування – повідомлення інформації, то автор шукає iнформативно визначений заголовок, з якого читач може швидко і максимально точно зрозуміти, що є основним предметом мовлення, темою повідомлення. Закономірно, що в інформаційних жанрах використовуються саме такі заголовки, наприклад: «Замах на депутата» (УМ, 2007,

24 березня) – стаття інформує про те, що депутата Деснянської райради Києва Юрiя Tiтoвa невiдомi пiдстерегли бiля будинку, де він мешкає, i облили кислотою. 4) До четвертої групи входять заголовки, що вказують не на описуваний у тексті світ, а на певну сферу, в якій здійснюється подія. Заголовки цієї групи вказують не на сам предмет, а на його адресу: місце, час, причину та ін. Наприклад: «Трагедія в російському притулку для старих» (УМ, 2007, 21 березня) – в станиці Канишевська Краснодарського краю сталася страшна трагедія: 63 особи згоріли заживо в притулку для старих. Це заголовок-індикатор, який акцентує увагу на місці, де сталася певна подія. На першому плані чітко виражена інформативна функція.

Отже, заголовки другого типу до ознайомлення і навіть після першого прочитання тексту можуть бути й незрозумілими. І лише простеживши ланцюжок зв’язків у тексті, що формують розуміння заголовка, який залежить від цілісного змісту тексту, можна виявити, що заголовок частково витратив своє пряме значення і набув нового, переносного.

У нашому дослідженні були виявлені такі заголовки-символи: «Червоні чорнила» (УМ, 2006, 17 листопада), «Чіп без Дейла» (УМ, 2007, 21 квітня), «Піст чорнобильців» (УМ, 2007, 21 березня), «Донецькі рвуться до неба» (УМ, 2007, 24 березня) та ін. Так, заголовок-символ «Чiп без Дейла» (УМ, 2007, 21 квiтня) називає статтю, яка повідомляє про вживлення під шкіру чіпа – електронного ідентифікатора. Даний заголовок будується на руйнуваннi символу єдностi, яку втiлюють у coбi мультиплiкацiйнi герої Чiп i Дейл. Вживання у мовнiй структypi газетного матерiалу даного заголовка спричиняє трансформацiю його семантичної структури. Створенню експресивності сприяє також перехiд власної назви в загальну.

Розглянемо заголовок-символ «Пiсm чорнобильцiв» (УМ, 2007, 21 6ерезня). У статтi розповiдається про те, що 12 донецьких лiквiдаторiв розпочали безстрокове голодування. Вони протестують проти вiдмови управління виконувати відповідне законодавство про перерахунок «лiквiдаторам» пiдвищених пенсiй за iнвалiднiстю. Лексема пicm означає «добровiльне утримання вiд їжi тваринного походження пiд час релiгiйних свят». Люди здавна вiрять, що, дотримуючись посту, вони очищають свою душу i покращують здоров’я. У cтaттi слово пicm набуває протилежного значення – «тривале голодування, яке може мати смертельнi наслiдки». Отже, пiсля ознайомлення з текстом статтi розумiємо, що заголовок має символічне значення, яке є протилежним, антонімічним мовному значенню.

Аналіз дослідженого корпусу заголовчих конструкцій свідчить, що зміст заголовка, як і будь-якого імені в текстовому просторі, в процесі сприйняття тексту на різних етапах постійно і обов’язково не збігається. Відбувається ніби роздвоєння змісту: при наявності в свідомості сліду прямого значення заголовка, проходячи через цілий ряд асоціативних зіставлень текстових корелятів із соціально закріпленими у свідомості позатекстовими корелятами, свідомість постійно формує нове значення заголовка. Воно проходить через кілька семіотичних і образних фаз, які можна об’єднати у три знаково-образні модифікації: знак-індикатор, знак-образ і знак-символ. Спостереження показали, що всі вони можуть бути наявними у будь-якому заголовку і, залежно від структурно-семантичної складності наступного тексту, актуалізуватися диференційовано. Отже, в будь-якому заголовку може виявитися низька, висока та надто висока символічна образність. Це означає, що заголовки, різні за тематикою, соціальною спрямованістю тощо, імпліцитно (рідше експліцитно) різною мірою відбивають комунікативну спрямованість і прагматичний вплив. У сучасних газетних матеріалах поширеною є тенденція до зміни значення узвичаєного вислову в заголовках, оскільки експресивно маркований заголовок більше привертає увагу читача до поданих у пресі матеріалів.

1. Грицюк Л.Ф. Образно-семантичний підхід до класифікації заголовків // Мовознавство. – 1992. – №2.– С. 51-56.

2. Лазарева Э.А. Заголовок в газете. – Л., 1989.

3. Різун В. В. Літературне редагування: Підручник. – К., 1996.

4. Солганик Г.Я. Лексика газеты: Учебное пособие. – М, 1981.

Ніна Босак, Жанна Горіна (Одеса)

АКТУАЛЬНІ СПОСОБИ НОМІНАЦІЇ МІСЬКИХ ВИВІСОК МІСТА ОДЕСИ
Резюме: авторами розглянуто актуальні способи номінації міських вивісок м. Одеси за критерієм мотивованості / немотивованості; досліджуваний матеріал розподілено на лексико-тематичні групи.

Ключові слова: міська вивіска, мотивована / немотивована назва, лексико-тематичні групи, способи номінації.
Одним із джерел для соціолінгвістичних спостережень слугують «слова на вивісках», які досить оперативно і максимально точно фіксують мінливу картину соціального життя як окремого міста, так і країни загалом. Стандартизовані способи створення текстів міських вивісок, неодмінно з використанням невербальних засобів (шрифт, колір, контраст, ілюстрація, фото, звучний ряд), які усталилися в останні роки, засвідчують загальну тенденцію до змін у мовному «обличчі» міста, зорієнтовану на нові моделі й інакші стилістичні ресурси. Означене й зумовлює актуальність вивчення такого жанру вуличної комунікації як міська вивіска. Мета дослідження – перевірити, яким чином лексика міста Одеси, об’єктивуючись у тих чи інших мовних формах, відображає мовленнєві і соціальні смаки, а також соціальні зміни в житті спільноти. Завдання дослідження: розподілити досліджуваний матеріал за типами найменувань міських об’єктів (мотивовані/ немотивовані назви) та за лексико-тематичними групами.

Звичайно, сучасні вивіски, що з'явилися під час докорінних соціальних змін, суттєво відрізняються від колишніх, і існують, безумовно, «несанкціоновано», лише з волі власників закладу. Зміни відбулися, зокрема, і в характері рольової взаємодії між адресантом та адресатом. У сучасних назвах міських об'єктів часто використовуються особові імена (ательє моди «Юлія», кафе-бар «Ніна»). У дослідженнях 70-х років, зокрема стаття Н. Г. Михайловської «Три аспекти проблеми назв» [4, с. 354-356], проаналізовано становлення цих моделей, зокрема в назвах спеціалізованих магазинів чоловічого та жіночого одягу: «Марина», «Людмила», «Руслан», «Наташа» і деякі інші. Це були свого роду символічні номінації покупця-адресата. «Зрозуміло, що покупці, яким потрібні предмети дамського туалету не підуть в «Руслан», а ті, які мають потребу в асортименті чоловічих товарів, не витрачатимуть часу на «Марину» чи «Людмилу». [4, с. 354]

У наш час найменування «за іменами» зазвичай позначають не адресата (покупця, клієнта), а адресанта – власника (чи одного з власників) у «персоніфікованому» вигляді. Такий рольовий статус конкретної особи, яка «ховається» за власне назвою, маємо у досить розповсюджених моделях із прийменником у/в: ресторани, кав'ярні «У Самвела», «У дяди Вани», крамниці «У Людмилы». Водночас в окремих типах найменувань фіксуємо і протилежну тенденцію – актуалізація адресата, порівняймо, кафе «Для друзей» або магазини «Обувь для элиты», «Товары для каждого», супроводжувана соціальною стратифікацією суспільства за майновим станом.

Окрім того, якщо раніше вивіска виконувала переважно номінативну (називала заклад) та інформативну функцію, то зараз широкого розповсюдження набула рекламна функція, спрямована на зацікавлення та приваблення потенційного покупця. Найчастіше це проявляє себе в оцінних назвах із використанням гіперболи (перукарня «Престиж», салон краси «Шарм», магазин іграшок «В гостях у сказки»), номенів з високою позитивною оцінкою (продукти «Гурман», агентство нерухомості «Еталон»). Як бачимо, на противагу радянським часам, коли топоніми відображали певну ідеологію тогочасного суспільства (пригадаймо назви готелів з однойменними назвами ресторанів біля них: «Україна», «Москва», «Львів», «Одесса», «Прага»), сучасні найменування міських об'єктів мають неідеологізований характер, а відбивають інші ціннісні домінанти, наприклад, ідею соціального успіху, лідерства: канцтовари «Лідерканц», магазини взуття «Лідер», «Монарх» та «Кардинал», фірмовий магазин торговельної марки «Президент».

Надалі активно використовуються як назви об'єктів вивіски з романтичними, привабливими, престижними іменами, екзотизмами типу «Русалочка», «Вербена», «Муза», «Мелодія», «Камея», «Зимний сад», «Лунный свет», «Небесная роса» тощо.

На нашу думку, зняття ідеологічних заборон і подолання культурних бар'єрів, нові економіко-соціальні стандарти життя сприяли тому, що в сучасних назвах міських об'єктів активізувалася помітна опозиція своє-чуже.