К. М. Третьяков



бет11/12
Дата15.07.2016
өлшемі0.65 Mb.
#201988
түріНавчальний посібник
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   12

У 1896 р. за землю вигону, відведену купцям Кауфману, Когану під склади гасу, в казну поступило 260 рб. В 1899 р. з оренди землі під гасові склади було отримано 310 рб.

У 1908 р. на території Бахмуту знаходилося декілька гасових складів: Михайла Брейліна з оціночною вартістю нерухомого майна в 3 тисячі рублів, склади Коплана, Каменецького і Брукмана з оцінкою вартісті в 1500 рублів; з такою ж оцінною вартістю нерухомого майна склади Хаїма Бравермана і Реввеки Каменецької. За 1908 р. не вказаний найкрупніший гасовий склад Мойсея Кауфмана, швидше за все на його базі було створено Товариство «Мазут» з оцінною вартістю 6 тис. рб. За міською межею був ще один гасовий склад, що належив В.Г. Французову. Про це свідчить його звернення в Бахмутську земську управу в 1905 р. з проханням про установку додаткового телефону на складі.

Створення складів з гасом було необхідне у зв'язку з переходом на використовування гасових ліхтарів в місті і на підприємствах. В 1893 -1895 рр. для освітлення міста на вулицях, мостах і міському бульварі було поставлено 237 ліхтарів, на що було витрачено 405 пудів гасу вартістю 1 рб. 20 коп. за пуд. Всього 486 рб.. Обслуговували їх 4 ліхтарники. В 1899 р. для освітлення влаштованих на вулицях міста 272 ліхтарів витратили 500 пудів гасу вартістю по 1 рублю 25 коп. за пуд, всього на 625 рб.

На Донеччині існував хімічний завод у Щербинівці, де виробляли гудрон з вугілля, бензол, аміак на 120 тис. рб. Працювало 40 робітників. Було 2 парових казани. Керуючим був інженер Янчевський.

У 1903 р. керуючим содовим заводом Товариства Сольве і Ко у Лисичанську був Турнер П.І. Завод виробляв каустичної соди і звичайної на 3,5 млн. рублів. Мав 37 парових казанів. Чисельність робітників становила 900. При заводі виробляли 40 робітників-бондарів діжки під соду загальною вартістю 150 тис. рб. на рік, діяв електричний двигун.
ПОЛІГРАФІЧНЕ ВИРОБНИЦТВО

В економіці «столиці» повіту з'являються нові, невідомі раніше в Бахмутському краї, галузі. Одна з таких галузей - поліграфічне виробництво.

Першу друкарню в Бахмуті відкрив в 1872 р. міщанин Р.І. Гріліхес в своєму будинку на Великій Харківській вулиці. В 1882 р., як випливає зі звіту Катеринославського губернатора, у Гріліхеса працювали всього 3 друкаря, дохід складав 2,5 тис. рб. на рік.

Друкарня Р.І. Гріліхеса в першу чергу відповідала запитам промисловості Донбасу. Друкувалися різноманітні виробничі бланки, які в цей час отримали широке розповсюдження в діловодстві, етикетки. Зразки виробничого листування того часу, що збереглися, говорять, що заводчики надавали величезне значення зовнішньому вигляду бланків і художньому оздобленню рекламних проспектів, етикеток для своєї продукції.

У 80-ті рр. в Бахмутському повіті з'явилася ще одна, більш крупна, ніж у Р. І. Гріліхеса, друкарня. В ній працювало 12 чоловік, але продуктивність праці тут була значно нижчою - в рік друкарня випускала продукції всього на 6 тис. рб.

Криза початку 90-х рр. відбилася на роботі друкарень. В 1892 р. в друкарні Р.І. Гріліхеса залишилося 2 робітникі, об'єм продукції, що випускався, склав 980 рб. на рік. Друкарня повіту робітників не звільняла, але об'єм виробництва скоротився - до 5,4 тис. рб. на рік.

У 1896 р. В.І. Першин на одному із засідань Думи поставив питання про відкриття в місті ще однієї друкарні на кошти міста. З документів, що збереглися, видно, що міська друкарня не була відкрита-місцеві підприємці не схотіли випускати з своїх рук прибуткове виробництво. Звіт Бахмутської міської управи за 1896 р. друкувався у Р.І. Гріліхеса. Звіт за 1898 р. друкувала вже друкарня М. Крамарева, заснована в другій половині 90-х рр.

Леона Рафаїловича Гріліхеса одного разу по недогляду метранпажа штрафував в 1909 р. справник повіту «за друкування афіші театру - біографа Чепурковського без твердих знаків».

З 1902 р. відома продукція друкарні Р. В. Піпко, продукція друкарні І. X. Новікова датується 1908 р., продукція друкарні І. Л. Дерковского відома з 1912 р., Новицького - з 1913 р., Товариства «П. Вальдштейн і син» - з 1915 р. Вже під час громадянської воїни в 1919 — 1920 рр. відома друкарня М.М. Шнейдеровича з книжково-паперовим магазином Р.М. Клатта.

Л. Гріліхес рекламував магазин з книжковим, письмопаперовим, музичним, іграшковим, фотографічним і електричним відділами, він єдиний продавав в Бахмуті фортепіано фірми «Шредер», був господарем великого «складу письмових, канцелярських, конторських, креслярських засобів і навчальних посібників з музичним і іграшковим відділом». «При магазині є власна друкарня, палітурна і линевальня» — мовилося в рекламному проспекті. Нова друкарня називалася «Друкарське мистецтво».

М.М. Крамарєв рекламував "типо-літографію, книжковий і письмовопаперовий магазин".

Продукція кожної друкарні мала свій «вигляд». «Похвальні листи» друкарні Гріліхеса із золотими ажурними він’єтками відрізнялася від «Похвальних листів» друкарні М. Крамарева, прикрашених багатокольоровим пейзажним узором.

Власники друкарень не відмовлялися від дешевих замовлень-виготовлення гімназичних зошитів, табелів, учнівських квитків. Причому, їх друкували не тільки маленькі друкарні Р. В. Піпко, Товариства «П. Вальдштейн і син», але і «Друкарське мистецтво» Гріліхесів.

У 1898 р. в друкарні М. Крамарева була видрукована поетична збірка М. Ф. Чернявського «Донецькі сонети». Досвід книгодрукування у бахмутських поліграфістів до цього часу вже був. В 1883 р. вперше в друкарні Р. І. Гріліхеса був видрукований «Звіт Бахмутської земської управи». Після цього випуск подібних звітів і іншої довідкової літератури стає в Бахмуті традиційним. Їх випускають усі міські друкарні. Понад 50 зразків таких видань з 1866 до 1917 рр. зберігається в Російській національній бібліотеці у Петербурзі. Мабуть, це найповніше зібрання. Є бахмутські видання у державних архівах та обласних бібліотеках Дніпропетровська, Харкова, Москви, Ростова.

Серед довідкової літератури необхідно відзначити насичені корисною інформацією сільськогосподарські календарі Бахмутського земства. В 1912 р. його видрукували в друкарні І. І. Дерковського, а в 1913 р. - у друкарні І.X. Новікова. Цікаво, що календарі були безкоштовним додатком до «Народної газети Бахмутського земства».

У 1906 р. в типолітографії М. Крамарева був видрукований «Короткий історико-географічний опис Бахмутського повіту» вчителя народного училища села Луганське Л. Гаєвого.

Бахмутські друкарі відгукувалися на всі події культурного життя міста. Збереглося багато театральних і святкових програмок, афіш друкарні І. Р. Гріліхеса.

У 1894 - 1899 рр. в Бахмуті було 2 магазини, де продавали книги Шидгерман і Гріліхес.

У 1914 р. в Бахмуті працювали книгарні Гріліхеса, Вальдштейна, Гардінського.

У Юзівці діяла друкарня Пенякова П.Л., де працювало 20 робітників і вироблялося друкованої продукції на 18 тис. рб. на рік.


ВИРОБНИЦТВО БУДІВЕЛЬНИХ МАТЕРІАЛІВ

В своїй доповідній записці Катеринославському губернатору Бахмутський комендант полковник І.В. Шабельський у 1783 р. писав: «город Бахмут лежит между двумя горами в низменном месте... Близ города находятся меловые, алебастровые, аспидного, точильного и других камней горы в которых быть и металлам, каменное уголье, но не созрелое…». Саме цей документ використано при написанні «Опису міст та повітів Азовської губернії» («Записки Одеського товариства історії і давнини», т.1).

«Новоросійські календарі» 1832-72 рр. неодноразово згадують видобування вапняку, виробництво алебастру та вапна.

Бурхливий розвиток промислового будівництва фабрик і заводів, закладів самоврядування, установ соціальної сфери, житлове будівництво жителями містечок та сіл Бахмутського повіту стимулювали стрімкий попит на будівельні матеріали - вапно, пісок, камінь, глину, цеглу, шифер. Крім того, виробництво будівельних матеріалів не вимагало придбання складних машин та механізнів (будувалося на ручній праці), великих фінансових вкладень і кредитів.

Б.М.Франзузов заснував алебастровий завод у 1876 р., ним керував син М.Б. Французов. Працював локомобіль 25 к.с., 25 робітників виробляли алебастр шматками, сирий, перепечений на 15,5 тис. рб.

Вапняний завод О.Х.Новікова було засновано у 1882 р. Керуючий В.З. Лєбєдєв. Діяв 1 паровий казан.Вироблялося на 80 тис. рублів, працювало 15 робітників.

На заводі О.І. Токарева працював паровий казан.

Вапняний та алебастровий завод Л.Я. Гершковича заснований у 1894 р. біля ст. Деконська. Мав 11 робітників та годовий прибуток 20 тис. рублів.

На алебастровому заводі Крамарева, Голдріна у Попасній вироблялося продукції-молотого алебастру на 30 тис. рб., працював паровий казан, було 10 робітників.

На заводі Свободи Леопольда Августовича у Петровському Веровської волості вироблялося обпалене вапно на 25 тис. рб., діяли печі, працювало 20 робітників.

Сировину для заводів добували у кар’єрах Косича і Богомолова (ст.Деконська), Товариства Деконських заводів, Покровського Товариства селян, І.Х. Новікова, Л.Я. Гершковича, А.М. Крамарева, М.М. Кречетова, О.І. Токарева, К.М. Фірке, Б.М. Французова (біля Бахмуту), В.В. Штерцера (Миколаївка), Б.В. Шапіро (Часів Яр). А.М. Французов орендував кар’єри Ж.Є. Діомідова, Н.С. Міленкова, І.І. Наримського. В.В. Штерцер мав у Зайцево кар’єр алебастровий, 120 тис. пудів, 20 робітників та кар’єр доломиту, видобував 900 тис. пудів, працювало 105 робітників. Доломіт В.В. Штерцер видобував у с. Трипілля.

У 1860 р. згадуються 3 цегельні заводи, що виробляли товару на 3,75 тис. рб.

Г.Л. Хенкін заснував завод у 1869 р. Керуючим був Б.М.Французов. Мав паровий казан, випускав цегли на 25 тис. рб., працювало 15 робітників.

О.П. Бадодін заснував завод у 1871 р., випускав цеглу та черепицю на 7 тис. рб., мав паровий казан 10 к. с., працювало 40 робітників.

І.А. Любіцький виробляв з 1879 р. цегли на 5 тис. рб., мав паровий казан. Мав 24 робітники.

В 1886 р. згадується цегельний завод у маетку дворянина Сабо (Кузьминівка, Берхівка), що виробляв 1 млн. цегли за ціною 10 рб. тисяча. Сьогодні це завод «Красна гора».

Б.М. Французов заснував другий завод у 1887 р., мав паровий казан, виробляв цегли на 7 тис рб., працювало 26 робітників. Ще один цегельний завод Б.М. Французова мав 1 паровий казан. Працювало 12 робітників, виробляли цегли на 20 тис. рб.

А.Г. Палант виробляв з 1893 р. цегли на 7 тис. рублів. Мав 23 робітники.

М.Я. Французова заснувала в 1896 р. цегляний завод. Керуючим був М.Б. Французов. Мав паровий казан 35 к.с., працювало 25 чоловіків. На 14,5 тис. рб. випускали цеглу звичайну, для димарів, вогнетривку, черепицю стрічкову, марсельську, вогнетривку.

Завод А.М. Французова (батька) засновано у 1898 р. Мав 15 робітників, цегли на 45 тис. рб.

Завод Н.С. Міленкова засновано у 1895 р. Керуючий О.А. Любіцький. Мав 1 паровий казан. Випускали цеглу 35 робітніків.

Д.О.Мінаєв заснував завод у 1897 р. Виробляли цеглу на 20 тис. рублів, працювало 50 робітників.

П.Г. Коваленко випускав цегли на 30 тис. рб.

І.І. Решетніков випускав цеглу на 8 тис. рб.

Ф.Б. Зехов виробляв черепицю на 5 тис. рб., мав паровий казан.

М.І. Венгеровський виробляв черепиці на 8 тис. рб., мав паровий казан.

Цегляний завод у колонії Нью-Йорк М.М. Діка виробляв цеглу на 7 тис. рб., мав 18 робітників.

На заводі Нібура Я.Г. у тому ж селищі працювало 20 робітників, вироблялося цегли на 10 тис. рб. Унгер Я.Г. виробляв цегли на 25 тис. рублів, працювало 52 робітника.

Глиняними кар’єрами володіли М.О. Ковалєвський (Часів Яр), В.О. Ауе (с. Миколаївка), що отримав малу золоту медаль Виставкового Комітету Катеринославської виставки 1910 р. за «якісну обробку каоліну», М.К.Котляревський (Часів Яр),

Доломіт видобували на початку ХХ ст. М.К. Котляревським біля с. Кодемо, М.А. Французовим біля с. Віролюбівки, В.В. Штерцером біля Трипілля. Кварц і пісок видобували: Балабанев В.В. (с. Миколаївка), Бергман В.Л. ( Бахмут), кар'єр Бахмуту, Плещєєв В.О. (ст. Часів Яр), Плещєєв Ф.І., (ст. Часів Яр), Мінц Р. (Віролюбівка).

У 1912 р. біля ст. Яма було побудовано завод з обробки доломіту. Він належав В. Штерцеру та селянину В. Жученку, які утворили Товариство «Доломіт».

Товариство Чорноморського цементного виробництва у Лисичанську, керуючий Греве Емануїл Андрійович, виробляло цементу на 400 тис.рублів, мало 7 парових казанів, електрику, 100 робітників.

20 грудня 1911 р. нотаріус Ван-Гальтерна в Брюсселі прийняв Луї Ламберта, Германа Сізеле, головного директора скляних і хімічних заводів у Катеринославській губернії Валентина Гомон для реєстрації "Акціонерного Товариства Портландцемент в Костянтинівці".
Термін Товариства визначався в 30 років, вважаючи від 13 грудня 1911 р. До Правління увійшли Луї Ламберт, Поль Нобле, Герман Сізеле, Жозеф Сізеле, Жорж Депре, Фернанд Ламберт, Франсуа Россель, Стефан Сезеле, Жюль Момм і Ахілл Малянгро. Головою був обраний Луї Ламберт. "Товариство своєю метою має торгівлю, виробництво і продаж цементу, крейди, алебастру, глини і формувань вапна для промисловості і землеробства".

За умовами діяльності іноземних товариств, агентом, або інакше представником Товариства в Росії, міг бути тільки поданий Росії не іудейського віросповідання. Їм став Валентин Людвігович Гомон.

20 лютого 1912 р. в Міністерство торгівлі і промисловості надійшло Прохання від інженера В. Гомона дозволити виробляти операції в Росії: торгівлю, виробництво і продаж цементу і крейди, організовувати управління заводу для експлуатації.

У травні 1912 р. Гомон придбав у Краматорського металургійного Товариства 9 десятини землі для спорудження нового заводу і видобутку сировини.

Будівництво заводу йшло швидкими темпами, устаткування поставляли заводи Німеччини, Бельгії, Франції.

12 грудня 1912 р. в Сенат Правительствующий поступило повідомлення, "Государ Імператор.. в день 1 грудня цього року Найвище завердити зволив умови діяльності в Росії бельгійського акціонерного товариства, під найменуванням "Анонімне товариство портландського цементу в Костантинівці".

Директором-розпорядником Краматорського цементного заводу був призначений Анрі Фламан, головним рахівником був запрошений бельгієць Фернанд Дне. Капітал Товариства складав 3 млн. франків, був розділений на 12.000 акцій по 250 франків, 4800 іменних по 400 франків. Луї Ламберт і Герман Сізеле отримали по 300 акцій по 250 франків, по 400 іменних. Власником 300 акцій став Валентин Гомон, Анрі Фламан 20 акцій, Депре 140 акцій, сенатор Брюсселю Арманд Гюбер 160 акцій і 52 іменних. Росіянами були Едуард Орловський з Харкова, Юхим Шайкевич і Олександр Вишнеградский, уповноважені Петербурзького Міжнародного Комерційного Банку. 27 травня 1913 р. було вирішено: "Капітал Товариства, нині встановлений в три мільйони франків, розділених на 12.000 акцій, збільшується на 2,1 млн. франків".
Селяни повіту розробляли поклади каменю для будинків, фундаментів, сараїв, огорож, бруківки. З 18 ст. почалося виготовлення кам’яних знарядь для сільського господарства котків, жорен, корит, ступ.

Селяни Покровського за 300 рб. на рік передали орендарю видобуток каменю по 150 куб. сажнів для Воронежу, Новочеркаська, Полтави, Харкова по 25 рб. сажінь споживачам.

Селяни Зайцево ломали камінь де заманеться до 15 куб. сажнів і продавали по 10-12 рб. Видобуток каменю в с.З алізному в оренді по 1 рб.за куб. сажінь. Видобуток від 10 сажнів на рік.

У Казенно-Торсько-Олексіївці камінь ломають самі заказники по 1-2 рб. за сажінь.

У с. Дружківка селяни видобувають до 1000 аршинів плит (по 13-30 рб. 100 плит), бутовий камінь для заводу Борисовського по 7 рб.куб.сажінь.

У селі Землянки Скотоватської волості селяни на р.Торець ломають камінь, 22 селянина виробляють до 300 котків, які міняють у ВД по 2-3 міри хліба за один. Залізничне відомство видобувало тут стройовий камінь та щебінь.

У повіті було 113 артілів каменярів (577 чоловіків), що виробляли на рік 44 тис. плит, стовпів 53, хрестів 35, котків 6434, жерновів 250, корит для худоби 175.

У с. Луганському розробка каменя ведеться на протязі 8 верст-червоні бруски та точила, сірі пити, ступені та котки. Сірий камінь добувають по 5-7 робітників, червоний 2-3. Вскриша в перщому випадку займає 40 днів, в другому до 7 днів.Сільське Товариство з 1882 р. не бере податок з котків.За інші вироби встановлено податок до Книги мирських доходів. Таку постанову прийняли збори громади, а затвердило Волостне Правлыння Луганський староста віддавав податок 800 рб. у відкуп у 1882 р. Данилу Леонтовському, у 1883 р. - Павлу Згіннику. Останній у час відїзду Леонтовського у Харків напоїв богатих селян-керівників атілєй і здобув «право» відкупу податку, наобіцяв голоті пільги…

Більшість з 17 артілій (207 робітників) отримують від відкупника гроші наперед, беруть харчами у лавках борошно, олію, рибу. Замість 2 рб. в день на руки видається 50 коп. Горілки набирається авансом до 100 рб. на місяць.

Каменярі використовують ломи, “баби”, молотки, кайла, клини, різаки,Інструменти виробляють зі сталі місцеві ковалі за ціною сировини 6-7 коп. фунт.

Продукція йшла до Ростову,Таганрогу, Кубані, Полтави, Харкова, Київа.Чистий прибуток скупників становив від 24 до 117 %. Продажна ціна котка становила 4 рб., кам’яного корита 6 рб.

Селяни с. Сергіївки водобувають будівельне каміння для Маріупольського (маріупольські греки перекуповують вироби для ВД та Кубані),Ново-Московського, Катеринославського повітів, Війська Донського.

Селяни Зайцевого отримують за сезон весна-осінь до 75 рб. на місяць. Жорна продаються шестерик 20 рб., восьмерик до 35 рб. Перекупники купують не більше 10 жорен до Ростову, Таганрогу, Харкова.

БАНКІВСЬКА ТА СТРАХОВА СПРАВА

Кінець XIХ століття характеризується появою в Бахмуті банківських установ.

Купець Й.М. Клейменов в 1896 р. на засіданні міської Думи поставив питання відкриття філіалу Державного банку Росії.

В анкеті про стан Бахмуту за 1907-1909 рр. згадуються філіали банків Товариства взаємного кредиту, Азово-Донського і Міжнародного Комерційного.

Азово-Донський банк мав капітал на 1.01.1914 р. в 90 млн. рб., Міжнародний Комерційний - 79 млн. рб. Ці банки брали активну участь в розвитку промисловості Бахмуту. Так, в 1906-1910 рр. Азово-Донський банк кредитував акціонерні Товариства мукомельної справи і пиво-медоваріння Соломона Трахтерова.

Міжнародний Комерційний банк фінансував разом з Сибірським торговим банком Товариство «Бахмутська центральна соляна шахта». В акціонерному Товаристві «Бахмутська сіль» Міжнародний Комерційний банк і Російсько-Азіатський банк мали по 3200 акцій, що складало 23% всього капіталу, частка капіталу О.І. Путілова досягала 500 тис. рб.

З 1910-1911 рр. в Бахмуті відкривається філіал Російського торговельно-промислового банку.

На початку XX ст. будь-який бахмутчанин - від міщанина до дворянина міг застрахувати своє майно в різних Товариствах: 1 і 2 Російських страхових, Петербурзькому страховому Товаристві, Північному Товаристві «Саламандра», Товаристві «Росія». Агентами цих Товариств були, як правило, євреї.

До установ державного казначейства урядовці-євреї не допускалися. Проте вони грали значну роль в банківських капіталах. Так, в Азово-Донському банку в Бахмуті керівником був Ісаак Гранов, бухгалтером Григорій Смоленський. В Юзівському філіалі Ісаак Стояновський і Яків Компанієць. Товариство Взаємного кредиту очолював голова Правління Абрам Крамарєв, в Правління входили Яків Бельський і бухгалтер Мойсей Лев. У філіалах Товариства євреї складали від 50 до 70% складу Правлінь.

Позиковим Товариством дрібного кредиту, що підтримувало дрібних підприємців керували Ісаак Гранов і Лазар Гершкович.

Абрам Єланчік, купець 1-ї гільдії, очолював «Дрібноторгове, ремісниче і кустарне позиково-ощадне Товариство.

ТЕХНІЧНА ОСВІТА

Відміна кріпацтва і швидкий розвиток промисловості Півдня Росії поставили перед урядом питання про необхідність підготовки молодшого і середнього технічного персоналу. Ці імпульси виходили від промислових районів і міст повітів, що швидко розвивалися, яким був Бахмут.

У 1861 р. в Бахмуті при повітовому училищі була відкрита Недільна школа для ремісників і робітників. На відкритті 19 лютого Предводитель дворянства Шахов пожертвував на утримання 25 рб., городяни- 127 рублів сріблом. В школі зібралося до 20 учнів.

У 1882 р. голова повітового земства О.Карпов почав добиватися від губернського земства асигнування 1200 рб. на відкриття 2-х ремісничих класів і 6 Шкіл ручної праці, дотації в 1800 рб. з бюджету. В Звановській волості повинен був бути відкритий клас столярної, бондарської, колісної справи, була куплена хата з 2-х кімнат для майстра і майстерні.

У жовтні 1890 р. Бахмутське земське зібрання в особі Предводителя дворянства О. Карпова звернулося до міністра державного майна про відкриття середнього гірничо-заводського промислового училища "...для розвитку гірничо-заводської промисловості в краї". Управа направила перелік вугільних, соляних копалень, заводів, гірничого виробництва Бахмутського повіту. Одночасно до міністра народної освіти надійшло клопотання Думи про відкриття при майбутньому училищі сільськогосподарського відділу. Голова В.І. Першин писав, що місцевість біля Бахмуту "рясніє різноманітними мінеральними багатствами (сіль, кам'яне вугілля, кіновар, залізна, мідна, срібноолов’яна руди)". Багато копалень і заводів "знаходяться в завідуванні людей, що не отримали ніякої наукової підготовки", що створює загрозу "життю самих копалень". На думку В.І. Першина, вирішити багато проблем того часу могли б керівники із спеціальною технічною освітою. Аналогічний лист-клопотання про відкриття училища В.І. Першин, О. Горяїнов М. Степанов 13 березня 1891 р. направили Директору народних училищ Катеринославської губернії.

Земське зібрання повіту було стурбоване, що багатства надр експлуатуються іноземними компаніями. Підготовка гірничих штейгерів в Лисичанській школі є недостатньою для зростаючих потреб краю в кадрах. В докладі про відкриття сільгоспвідділу в училищі земський діяч І.П. Ільїн відмічав: "Бахмутський повіт і його околиці належать до степового простору й має досить розвинуте сільське господарство і скотарство", але господарство через відсутність фахівців велося погано, "з року в рік, з покоління в покоління". У повіті на той час було 800 тисяч десятини землі, заселеної німцями з 1884 р. - 120000 десятин.

Численні звернення земської Управи, Думи в урядові інстанції примусили їх порушити справу відкриття ремісничого училища. За розпорядженням міністра народної освіти графа Делянова була утворена Особлива нарада при керівнику Відділом промислових училищ на чолі з таємним радником Аноповим.

У вересні 1894 р. Микола II дав розпорядження міністерствам фінансів, державного майна, народної освіти відкрити 7 середніх технічних, 15 нижчих технічних і 17 ремісничих училищ по всій Російській імперії. На цю мету щорічно з державного бюджету виділялося понад I млн. рублів.

Особлива нарада таємного радника Анопова і урядовця Мінфіну дійсного статського радника Григо’єва вела журнал, з якого ми можемо отримати відомості про характер обговорення питання про відкриття училищ. На нараді дискутувалося питання, чи будувати училища з цегли або дерева, одно або двоповерхові, які мати майстерні і, навіть, де і скільки розмістити клозетів. Нарада прийшла до висновку, що "в Бахмуті за місцевих умов не представляється можливим будувати дерев'яні споруди.., відкриття тут училища викликається настійною необхідністю". Бахмутській міській Думі наказано було "приступити до споруди будівлі ремісничого училища весною (1895 р.), щоб відкрити до I липня 1896 року". Одночасно будівництво училищ почалося в Санкт-Петербурзі, Ростові, Томську, Ташкенті, Царіцині, Сапожку, Рибінську. Проте, до встановленого терміну було відкрито тільки училище у Бахмуті. В цьому чимала заслуга Голови В.І. Першина.

1 липня 1896 р. училище було відкрито. 24 жовтня 1897 р. головою його Опікунської Ради став В.І. Першин. Будівля училища була з червоної цегли, 2-поверхова, з оригінальною архітектурою, збереглася до теперішнього часу (Артемівський індустріальний технікум)

До 2-поверхової будівлі було прибудовано дві одноповерхові будівлі майстерень.



Достарыңызбен бөлісу:
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   12




©dereksiz.org 2024
әкімшілігінің қараңыз

    Басты бет