Карта поляка

3. Польсько-литовська унія — зв'язок Королівства Польського і Великого Князівства Литовського. Розпочався союз цих двох країн з Кревської унії 14 серпня 1385 року. До 1569 року це була персональна унія. Найсильнішою була Люблінська унія 1569 року. Союз Польщі і Литви розпався з першим поділом Речі Посполитої 1772 року.Причини утворення. Наприкінці 14 століття міжнародні умови для Польського королівства і Великого Князівства Литовського стали досить несприятливими. У цих двох державах посилювалися інтеграційні процеси, зумовлені:

• 
  наступом на польські та литовські землі Тевтонського ордену
  
• 
  політикою Московського князівства, правителі якого заявили про «збирання» давніх руських земель. Захопивши майже всі великоруські землі, великий цар Іван III висунув претензії на білоруські та українські землі як на історичну спадщину династії Рюриковичів.
  
• 
  необхідністю протистояння нападам татар
  
• 
  зацікавленістю польських феодалів у експансії на українські землі, литовських — у досягненні тих економічних та політичних привілеїв, які мали можновладці в Польському королівстві.
  

Внук Гедимина, сын Ольгерда и православной княгини Юлиании (Ульяны Александровны Тверской), уже в юности исповедовал, по утверждению М. Смирнова и некоторых исследователей, православие, приняв имя Яков; другие историки доказывают, что он оставался язычником до самого принятия католической веры и имени Владислав.

Faktycznie Władysław III podjął w 1443 r. zbrojną wyprawę przeciwko Turcji, zakończoną zwycięstwem i 10-letnim rozejmem w Segedynie. Jednak za usilną namową legata papieskiego Juliana Cesariniego (obiecał on pomoc floty burgundzkiej i weneckiej, co okazało się obietnicą bez pokrycia) dwudziestoletni król zerwał rozejm, po czym w 1444 r. poprowadził przeciw Turcji źle przygotowaną krucjatę chrześcijańską, złożoną z ok. 25 tys. wojsk węgiersko-polsko-wołoskich. Po początkowych sukcesach skończyła się ona wielką klęską i śmiercią Władysława III 10 listopada w bitwie pod Warną nad Morzem Czarnym.

Według niektórych relacji, głowę polskiego króla sułtan turecki przechowywał potem, jako trofeum wojenne, w garnku z miodem przez wiele lat. Nigdy nie odnaleziono ciała monarchy, dlatego szerzyły się opowieści o jego bohaterstwie i cudownym ocaleniu, które spowodowały zwlekanie z koronacją Kazimierza Jagiellończyka.

Владислав III Варнский (Варненьчик) (польск. Władysław III Warneńczyk), (31 октября 1424 — 10 ноября 1444), король Польши с 25 июля 1434 (покинул Польшу 22 апреля 1440, страной управляли регенты), король Венгрии с 17 июля 1440 (под именем Владислава (Уласло) I (венг. I. Ulászló).

Сын Владислава II Ягайлы от его четвёртой жены, белорусской княжны Софии Гольшанской. До совершеннолетия (1438) от его имени правил регент — епископ краковский Збигнев Олесницкий. Владислав, достигнув 19 лет, выступил в поход против турок в 1444 г. Войско его, встретившись с войском султана Мурада II 10 ноября 1444 г. в битве у города Варна, потерпело жестокое поражение. Сам король погиб в бою. Его голову турецкий султан долгое время держал в сосуде с мёдом в качестве военного трофея. Тело монарха так и не было найдено на поле битвы, после чего разлетелись вести о его богатырской славе и чудесном исцелении, в результате была отложена коронация Казими́ра IV Ягеллона.

Pierwsze znane z przekazów źródłowych insygnia, podkreślające prawo do starań o koronę królewską, otrzymał w roku 1000 na zjeździe gnieźnieńskim książę Bolesław I Chrobry od cesarza Ottona III.

Uniwersytet (studium generale) został założony w 1364 w Kazimierzu z fundacji Kazimierza III Wielkiego i odnowiony w 1400 w Krakowie przez Władysława II Jagiełłę z fundacji Jadwigi Andegaweńskiej. W 1817 nadano mu nazwę Jagielloński, by podkreślić jego związki z tą dynastią

Грамота об основании университета была издана 12 мая 1364 г. Казимиром III. Было создано одиннадцать кафедр, в том числе восемь правоведческих, две медицинские и одна — свободных искусств. На создание кафедры богословия тогда еще не было получено разрешения папы. Главой университета, призванным заботиться о ее деятельности и дальнейшем развитии, стал канцлер королевства. Были начаты организационные и строительные работы. Однако они приостановились после смерти короля, а период правления Людовика Венгерского оказался для развития университета не самым благоприятным. Лишь в начале XV в., благодаря пожалованиям королевы Ядвиги и Владислава Ягелло, проект университета был воплощен в жизнь (чем и объясняется его название — Ягеллонский университет). Первоначально университет назывался Studium Generale, затем Краковской академией (польск. Akademia Krakowska), позднее Главной школой коронной (польск. Szkoła Główna Koronna). В XIX веке получил своё нынешнее название Ягеллонского, подчёркивающее связь с династией Ягеллонов

Przez Turków bywał zwany Lwem Lechistanu, a przez chrześcijan Obrońcą Wiary.

Jesienią 1672 przeprowadził jedną z najbardziej imponujących operacji wojskowych w historii, znaną jako wyprawa Sobieskiego na czambuły tatarskie. Dysponując zaledwie 3000 jazdy pobił kilkudziesięciotysięczne wojska tatarskie, uwalniając 44 000 ludzi z jasyru. 11 listopada 1673 odniósł świetne zwycięstwo nad Turkami pod Chocimiem. Ocaleć miało zaledwie 4000 z 30 000 żołnierzy wroga. Triumf ten przyniósł mu sławę w świecie i koronę polską

Zatrzymal nawal tatarski na Europu.

В 1666 году стал польным коронным гетманом, с 1668 года — великим гетманом. В 1673 году одержал победу над турками в битве под Хотином.

Podczas potopu szwedzkiego (1655) za cel postawił sobie uchronienie Jasnej Góry przed rabunkami i dewastacją ze strony wojsk szwedzkich. W tym celu ukrył obraz Matki Boskiej Częstochowskiej, a w kaplicy umieścił jego kopię. Wysłał do króla Karola X Gustawa list – przechowywany obecnie w archiwum w Sztokholmie, w którym zgadzał się poddać twierdzę w zamian za gwarancję nienaruszalności sanktuarium. Kiedy jej nie otrzymał, zdecydował się zbrojnie bronić Jasnej Góry. Dowodził obroną twierdzy jasnogórskiej przez cały okres oblężenia: od 18 listopada do 27 grudnia 1655 roku

Клеменс Кордецкий (16 ноября 1603г – 20 марта 1673г) – наставник Ордена Паулинов и предводитель обороны монастыря во время осады Ясней Гуры.

Во время «шведского потопа» 1655г поставил своей целью сохранить Ясную Гуру от разграбления и надругательства над святыней шведских войск. Спрятал икону Матери Божьей Ченстоховской а в часовне поместил её копию. Руководил обороной Ясной Горы весь период её осады.

• 
  Austria otrzymała całą południową Polskę po Zbrucz ze Lwowem, ale bez Krakowa (83 tys. km² oraz 2,65 mln mieszkańców). Przy czym już w 1770 r. Austria samorzutnie przejęła Spisz i powiaty nowotarski, nowosądecki i czorsztyński.
  
• 
  Prusy anektowały Warmię i Prusy Królewskie (Pomorze Gdańskie), lecz bez Gdańska i Torunia (36 tys. km² oraz 580 tys. mieszkańców). W ten sposób król Prus Fryderyk II Wielki zrealizował swe wieloletnie marzenia o państwie na jednolitym obszarze od Niemna do Łaby.
  
• 
  Rosja zagarnęła Inflanty Polskie oraz wschodnie, peryferyjne krańce Rzeczypospolitej za Dnieprem, Drucią i Dźwiną (województwa: mścisławskie, witebskie i połockie oraz część mińskiego i inflanckiego - ogółem 92 tys. km² oraz 1,3 mln mieszkańców), utrzymując poza tym swój protektorat nad resztą okrojonego kraju.
  

W wyniku zatwierdzenia traktatu rozbiorowego, król Stanisław August Poniatowski uzyskał spłatę swoich długów

Wykorzystując kapitulację Stanisława Augusta Poniatowskiego wobec Rosji i przejęcia rządów w kraju przez targowiczan – 25 października 1792 król Prus Fryderyk Wilhelm II zażądał wcielenia Wielkopolski do Królestwa Prus. Miała być ona ekwiwalentem za niepowodzenia armii pruskich w wojnie przeciwko rewolucyjnej Francji, prowadzonej w koalicji absolutystycznych monarchii europejskich. Żądanie to warunkował groźbą wycofania się Prus z koalicji antyfrancuskiej, ale wnet przekształciło się ono w propozycję II rozbioru części ziem Rzeczypospolitej pomiędzy Rosję i Prusy.

Już w czasie trwania insurekcji kościuszkowskiej 11 lipca 1794 roku poseł pruski w Petersburgu Leopold Heinrich von Goltz pisał w swej depeszy, że cała Rosja domaga się rozbioru Polski i wymazania imienia polskiego.

Niecały rok po upadku insurekcji, 24 października 1795, monarchowie Rosji, Prus i Austrii (a właściwie Imperium Habsburgów) uzgodnili wzajemnie traktat, zgodnie z którym przeprowadzili ostatni, pełny, III rozbiór Rzeczypospolitej.

Trzeci rozbiór był rezultatem m.in. kryzysu wewnętrznego i ekspansywnych działań mocarstw ościennych, bezpośrednio jednak wynikiem nieudanego powstania kościuszkowskiego i przegranej wojny Polski z Rosją i Prusami.

Поражение восстания Костюшко (1794), направленного против разделов страны, послужило поводом для окончательной ликвидации польско-литовского государства. 24 октября 1795 года государства, участвующие в разделе, определили свои новые границы. Одновременно с этим условием был подписан тайный договор в Петербурге между Австрией и Россией, явно враждебных Пруссии о военной помощи в случае если Пруссия нападёт на какое-нибудь из союзных государств.

В результате Третьего раздела Россия получила литовские, белорусские и украинские земли к востоку от Буга и линии Немиров-Гродно, общей площадью 120 тыс.км² и населением 1,2 млн человек. Пруссия приобрела территории, населенные этническими поляками, к западу от pp. Пилицы, Вислы, Буга и Немана вместе с Варшавой (получившие название Южной Пруссии), а также земли в Западной Литве (Жемайтия), общей площадью 55 тыс. км? и населением в 1 млн человек. Под власть Австрии перешли Краков и часть Малой Польши между Пилицей, Вислой и Бугом, часть Подляшья и Мазовии, общей площадью 47 тыс. км², и населением 1,2 млн человек.

Вывезенный в Гродно король Станислав Август Понятовский сложил свои полномочия 25 ноября 1795 года. Государства, участвовавшие в разделах Речи Посполитой, заключили в 1797 году «петербургскую конвенцию», которая включала постановления по вопросам польских долгов и польского короля, а также обязательство, что монархи договаривающихся сторон никогда не будут использовать в своих титулах название «Королевство Польское».

Территория, перешедшая под власть Российской империи, была разделена на губернии (Курляндскую, Виленскую и Гродненскую). Здесь были сохранены прежняя правовая система (Литовский статут), выборность судей и маршалков на сеймиках, а также крепостное право.

В Пруссии из бывших польских земель были созданы три провинции: Западная Пруссия, Южная Пруссия и Новая Восточная Пруссия. Официальным языком стал немецкий, введены прусское земское право и немецкая школа, земли «королевщины» и духовные имения отобраны в казну.

Земли, перешедшие под власть австрийской короны, получили название Галиция и Лодомерия, они были разделены на 12 округов. Здесь также были введены немецкая школа и австрийское право.

Три раздела союза Польши и Литвы на одной карте

В итоге трёх разделов Речи Посполитой, к России перешли литовские, белорусские (кроме части с городом Белосток, отошедшей к Пруссии) и украинские земли (кроме части Украины, захваченной Австрией), а коренные польские земли, населённые этническими поляками, были поделены между Пруссией и Австрией.

Austria, Prusy, Rosja

14 мая магнаты Потоцкий, Браницкий, Ржевуцкий и генерал Коссаковский в Тарговице под Уманью основали конфедерацию против конституции 3 мая 1791 года и обратились к Екатерине II помочь вернуть старые порядки в Польше. Начальником, или маршалом, её был избран Потоцкий.