Київ Видавництво

до монархів (королів) та їхніх дружин звертаються Ваша величносте. Про них кажуть — Його (її) величність;

до князів монаршого дому, а отже, до принців, принцес звертаються Ваша високосте. Про них кажуть — Його (її) високість;

до князів, кровно не пов’язаних із монаршою родиною, до можновладних осіб, а також до осіб, що обіймають високі пости (голова уряду, держави) звертаються Світлий пане, Ваша світлосте. Про них кажуть — Його світлість;

щодо керівників федеральних, центральних органів державної влади, послів уживаються вирази достойний, високодостойний пане. Звертаються Ваша достойносте. Відповідно мова йде про Його достойність (високодостойність). До речі, достойний (високодостойний) пане вживається до високоповажних осіб взагалі. Широку адресацію шанобливого звертання мають прикметники високоповажний, поважний, вельмидостойний, вельмишановний, вельмиповажний, високошановний (пане).

І ще одне. До представників аристократичного роду традиційно звертаємося вельможний пане, хоча цей вираз може стосуватися й широкого кола осіб.

Термін розв’язання вживається у спеціальній літературі (у завданнях із математики, фізики, хімії тощо) і означає послідовність відповідних дій, які дозволяють знайти відповідь на поставлену умову: Сіткові й варіаційні методи добре розроблені та успішно застосовуються тільки для розв’язання внутрішніх задач математичної фізики (з журн.). Проте коли йдеться про відповідь до задачі — послуговуються словом розв’язок.

Від часто вживаного словосполучення вирує життя у публіцистиці усталилася метафора вир життя. Синонімічні до іменника вир такі слова: нурт, нурта, нуртина, нуртовиння, нуртовище.

Крім семантичної близькості, обидва синонімічні дієслова мають подібну звукову будову, що спричиняється до їхньої стилістичної функції урізноманітнення художніх і публіцистичних текстів.

На означення стосунків, взаємин між членами якогось колективу, громади, між суспільними групами, соціально-економічними та політичними об’єднаннями використовуються слова відносини, стосунки та взаємини: відносини між батьками, взаємини між дітьми, приятельські стосунки. Вживання в цьому розумінні слова відношення є неправомірним, оскільки воно виражає взаємозв’язки тільки між предметами, явищами тощо.

У багатьох словосполученнях різних галузей науки переважно суспільного, економічного та політичного характеру вживається слово-термін відносини: виробничі відносини, економічні відносини, міжнародні (дипломатичні) відносини, торговельні (ринкові, товарні, кредитні) відносини, напр.: Проблема контролю над керівництвом приватизованих підприємств є однією з головних у процесі переходу до ринкових відносин (з газ).

Іменник взаємини має прозорий зміст — «взаємні стосунки» або «зв’язки»: Етнографія вивчає культуру і побут народів світу, їхній етногенез, тобто походження, розселення і культурно-побутові взаємини (з журн.).

Слово стосунки широко відоме на означення зв’язків, контактів узагалі, напр.: Народне звичаєве право — це сукупність традиційних неписаних норм, якими регулювалися стосунки й поведінка людей (з підр.).

Слово ставлення вживається у таких випадках, коли йдеться про виявлення певних почуттів до кого-небудь, напр.: ставлення до батьків, брата, життя, праці та ін. У книжній мові поширений книжно-канцелярський штамп ставлення з боку когось. Зворот з боку є зайвим, наприклад, у такому вислові: ставлення з боку керівників до... Ту саму думку можна передати економніше, простіше словосполученням ставлення керівників до...

Слово відношення передає зміст поняття «стосунок, причетність до чого-небудь; зв’язок із чим-небудь»: Він мав відношення до цього випуску, тобто був причетний до цього випуску. Російський зворот имеющий отношение к кому-, чему-либо перекладається українською мовою так: який (що) стосується кого-, чого-небудь, стосовний чогось, напр.: Вони мають безпосереднє відношення до цього конфлікту (з газ.).

Порушенням лексичної й стилістичної норми є прийменникові звороти по відношенню до..., у відношенні до... замість яких треба вживати прийменники щодо, відносно, стосовно.

У термінологічному значенні слово відношення виступає в математиці, лінгвістиці, наприклад: арифметичне відношення, граматичні (синтаксичні) відношення та ін.

ВІРНО — ПРАВИЛЬНО. У сучасній мовній практиці під впливом російської мови дуже активізувався прислівник вірно у значенні «правильно». І тому чуємо й читаємо переважно: вірно сказав, вірно розв’язав, вірно відповів (пояснив, зауважив і под.).

Літературна норма другої половини XX ст. розрізняє вживання слів вірно і правильно. Нормативна сполучуваність вірно любити, а в згаданих вище прикладах треба вживати прислівники правильно, слушно, справедливо. Пор.: правильно пояснив, слушно зауважив, справедливо довів, правильно розв’язав.

Найголовніша ознака синонімів — наявність у них спільного значення. В наведених прикладах його можна окреслити так: «який відрізняється від інших своїми якостями». Саме це дає змогу прикметники видатний, визначний, відомий поставити в один синонімічний ряд. Але кожен із синонімів передбачає і додаткові лексичні значення чи їх відтінки. Наведені слова різняться більшим або меншим виявом спільної ознаки. Найвищий ступінь позитивної якості має в цьому синонімічному ряду слово видатний («який виділяється серед інших якими-небудь надзвичайними рисами, якостями, властивостями»): Христо Ботев — найвидатніший з болгарських революціонерів, поетів і публіцистів національно-визвольної боротьби XIX cm.

Таке саме значення має це слово і в усталених словосполученнях типу видатні успіхи, видатна роль, видатні заслуги.

Прикметник визначний можна витлумачити: «який має значні (помітні) досягнення в певній галузі». Порівняно зі словом видатний у ньому виявляється дещо менший ступінь позитивної високої оцінки, пор.: Після конференції відбулася зустріч учителів із визначними письменниками та художниками області.

У сполученні з абстрактними іменниками успіх, подія, етап, досягнення, місце і под. прикметник визначний дуже поширений.

Відомий — це той, «про якого знають, популярний». Цей прикметник вживається переважно щодо осіб: відома вишивальниця, відомий професор-фізик, відомий художник. Але можна сказати і про картину: це відома картина.

ВИНЯТКОВО — ВИКЛЮЧНО. Замість того, щоб використовувати синонімічні прислівники на позначення високої міри ознаки — винятково, дуже, надзвичайно, зловживають штучно створеним словом виключно, пор. правильні словосполучення: винятково (дуже, надзвичайно) уважний учень, винятково (дуже, надзвичайно) щастить і неправильні: виключно уважний учень, виключно щастить.

У ролі частки бажано замість слова виключно вживати звичні слова тільки, лише, пор.: Уміти говорити і то не лише словами; Допомогу надаватимуть тільки тим, хто перебуває за межею бідності.

Якщо ж офіційні — то лише відносини, напр.: майнові, виробничі, суспільні, економічні відносини.

Отже, слово стосунки доречне тоді, коли йдеться про неофіційну сферу, наприклад, у таких сполученнях: родинні, братні стосунки, ми у найкращих стосунках, у нас непогані стосунки.

У діловому стилі спостерігається тенденція до вживання іменника зносини на окреслення офіційних відносин між країнами. Це, очевидно, пояснюється впливом російського деловые сношения. Іменник відносини має у своєму значенні відповідне «офіційне» забарвлення і замінювати його рідковживаним зносини недоречно.

Увага! Прийменникової сполуки у відповідності в українській літературній мові немає — це калька з російського в соответствии.

Прийменникова сполука згідно з керує орудним відмінком іменника: згідно з наказом, згідно з правилами. Обидва складні прийменники відповідно до і згідно з — типові для офіційно-ділового стилю і можуть вільно взаємозамінюватись. Але треба уникати контамінації: форми відповідно з, згідно до — неправильні.

ВІДСОТОК, ПРОЦЕНТ. У сучасній українській мові закономірно активізується слово відсоток (калька з латинської рrócéntým), яке протягом десятків років було відсунуте на периферію запозиченою назвою процент.

Ряд письменників, зокрема, Ю. Смолич, Ю. Яновський та інші від уживання слова відсоток ніколи не відмовлялися. Літературно-художні, науково-популярні видання так само віддають перевагу слову з прозорою будовою — відсоток: Людський організм містить близько 65 відсотків води (з журн.).

Різний зміст мають вислови власний автомобіль (автомобіль, що є власністю певної особи, належний особі») і особистий автомобіль («визначений певній особі для користування ним»); різні прикметники вживаємо з іменником рахунок: особовий рахунок — у банку, відрядження беруть — за власний рахунок, а зводять з кимось — особисті рахунки.

Синонімічними є вислови на зразок: дати щось комусь у власні руки і дати щось комусь особисто в руки; з’явитися особисто і розмовно-знижений з’явитися власною персоною.

ВНАСЛІДОК (УНАСЛІДОК) — У РЕЗУЛЬТАТІ. Прийменник внаслідок (пишеться разом) і прийменникова сполука в результаті (пишеться окремо) взаємозамінні, пор.: внаслідок (у результаті) реакції, вибуху, пожежі, аварії, перевантаження, процесу, обговорення та ін. Обидва прийменники типові для книжних стилів.

ВОДІЙ — ШОФЕР. Досить часто ці слова вживаються як рівнозначні і взаємозамінні. Можна сказати водій таксі і шофер таксі, водій автомашини і шофер автомашини. Ось приклад із художнього тексту, де вдало використано обидва синоніми: Бригадир, зрадівши, сказав, що заставляє Єльку стерегти машину, а сам з водієм, в компанії з іншими шоферами... одразу подалися кудись у бік міста (О. Гончар). Але все ж таки різниця у значенні і вживанні цих слів існує.

Водій — це загальна офіційна назва людини, що керує транспортними засобами чи якимись рухомими машинами, механізмами, агрегатами. За своїм походженням це досить давнє слово: «людина, що вказує шлях кому-небудь», тобто «той, хто веде кудись». «Словник української мови» виділяє два значення слова водій: 1) «той, хто водить машину, керує нею; шофер»; 2) переносне «той, хто вказує шлях кому-небудь; керманич».

Отже, основне значення слова водій у сучасній українській мові «людина, що пройшла спеціальну підготовку і керує автомобілем, автобусом, тролейбусом, трамваєм і т. ін.», напр.: Водій пригальмував мотоцикла (О. Гончар). Уживається у складній назві професії: механік-водій (трактора, танка), напр.: День народження нової машини з нетерпінням очікують усі — від головного конструктора до механіка-водія (з журн.). Активно фігурує в офіційно-діловій мові, в різних службових документах — інструкціях, офіційних оголошеннях, посвідченнях на право водіння автотранспорту та ін.

На відміну від слова водій, що має узагальненіше, ширше значення, синонімічне йому шофер має вужче значення «водій автомобіля»: Взявши перший автомобіль, який трапився по дорозі, я звелів шоферові гнати, скільки дозволяється законом (В. Винниченко). Водія мотоцикла, трамвая, комбайна чи якогось іншого рухомого механізму шофером, як правило, не називають.

Слово шофер — досить недавнє запозичення з французької мови (початок XX століття, коли з’явились і почали поширюватися автомобілі). Звідси — і постійний наголос у слові: шофéр, шофéра, шофéром і т. ін.

Отже, в сучасній українській мові шофер — це назва тільки водія автомобіля, водія-професіонала, тобто назва людини за професією. Людину, яка водить тільки власний автомобіль, шофером не називають, оскільки вона не професійний автомобіліст. Коли застосовують назву шофер щодо непрофесійного водія, вдаються до словоскладання: шофер-любитель.

Хоч і синонімічні, але не тотожні слова водій і шофер не скрізь можуть бути взаємозамінними.

Сфера функціонування слова воднораз обмежується, як правило, розмовним та художнім стилями: — А хто там? — спитав переляканим і воднораз сердитим голосом (І. Багряний); Юркові трохи лячно й воднораз приємно (В. Козаченко). Значно рідше цим прислівником послуговуються в науковій літературі та пресі. Однак лексична картотека Інституту української мови НАН України фіксує таке слововживання: Градоносні хмари є воднораз і грозовими (з журн.); Для прогулянки і сну на повітрі у зимову пору дитину вдягають так, щоб їй було не холодно і воднораз, щоб і не перегрівалася (з журн.).

Матеріальні речі, предмети звичайно гублять; переважає, особливо в розмовному стилі, така сполучуваність: загубив олівця, загубив книжку, парасольку, шапку і под.

Щодо певних якостей, то їх можна як губити, так і втрачати, наприклад: губити / втрачати гідність; губити / втрачати сон, апетит, тепло, легкість, спокій. Але в науковому стилі (медицина) доречним є тільки дієслово втрачати: хворий втратив апетит, сон, або втратив багато крові.

Іменники на позначення часових понять час, день, роки сполучаються з обома дієсловами: Старого любити — тільки дні губити». Не губи часу і не втрачай днів. Із прислівниками марно, даремно сполучається спільнокореневе дієслово витрачати: марно витрачати час, даремно витрачений час.