Лiтературознавчих

~
108~ 
гумору». С. властиві тексти, що характерні традиційному 
фольклору (про біса, русалку, бабая тощо). Оповідь, як 
правило, ведеться від третьої особи. Найпоширеніша тема – 
загадкова смерть чи вбивство. У колористиці переважають 
чорний і червоний – кольори смерті та крові. Часто 
вживаються такі деталі: темна кімната, отруйна їжа, 
страшний чоловік тощо. У С. є спільні риси з казковим 
епосом, замовляннями, ворожіннями, прокляттями та 
іншими жанрами. С. може мати й віршовану форму: 
С т р а ш и л к а п р о б а б а я 
 
Я прийду до тебе уночі, 
 
 
 
 
Буду в ліжку їсти калачі. 
 
 
 
 
Крихтами тобі там насмічу. 
 
 
 
 
Як сварити станеш – утечу. 
 
 
 
 
Ти на крихтах не заснеш ніяк, 
 
 
 
 
І зі злості станеш, як буряк. 
 
 
 
 
«Ха-ха-ха, – сміятись буду я. – 
 
 
 
 
Бійтесь, неслухняні, бабая!» 
(Народне). 
С. сприяють переборювати страх у дітей. 
Строфа (грец. strophē – поворот, зміна) – поєднання кількох 
віршованих рядків, що пов’язані між собою системою рим та 
інтонацією. С. може складатися з різної кількості віршованих 
рядків: від двовіршів до вісімнадцятивіршів. У літературі для 
дітей частіше використовуються дво-, три- та чотиривірші.
Сюже т (франц. sujet – тема, предмет) – перебіг подій, 
покладених в основу епічних, драматичних, інколи ліричних 
творів. У С. умовно визначають такі основні елементи: 
експозиція, зав’язка, розвиток дії, кульмінація та розв’язка. 
☺
Сюжет – послідовність подій, про які розказується в 
художньому творі. 

~
109~ 

жүктеу/скачать 1.44 Mb.

Достарыңызбен бөлісу: