Головна властивість річкових вод – висока активність водообміну: якщо активність обміну вод океану становить 3000 років, а підземних вод у зоні активного водообміну – 280 років, то руслові води оновлюються кожні 11 днів. Таким чином, якщо одночасний запас води в річках становить лише 2115 км3, то за рік по них стікає 44540 км3 води.
Річковий стік, який щороку формується за рахунок атмосферних опадів на суші, являє собою відновлювані водні ресурси (щось на зразок процентів з основного капіталу), які можна використовувати без суттєвої шкоди для основного капіталу (вікового запасу).
Зауважимо, що в останні десятиріччя дедалі збільшується втручання людини у природний процес формування річкового водообміну. Так, внаслідок спорудження великих водоймищ тривалість водообміну в річках уповільнюється. Наприклад, у 1960 р. тривалість водообміну на всіх річках Землі зросла в середньому у 2 рази, в 1970 р. – в 3,2 рази, а в 1980 р. – в 4,9 рази.
За рахунок спорудження водоймищ досягнуто збільшення руслових запасів води, але тривалість водообміну зменшилась в 1,1-6 разів і навіть у 14 разів. На річках України тривалість водообміну зменшилась у 7-13 разів.
Річковий стік земною кулею розподіляється надзвичайно нерівномірно. Поверхню суші за її водним балансом ділять на дві різко відмінні частини: область надлишків вологи і разом з цим нестачі тепла, а також область нестачі вологи і багатої на теплові ресурси. До другої належить 33% території Європи, 60% – Азії, майже вся Австралія, більша частина Африки, західні райони північної Америки і близько 30% Південної Америки.
Найменшою питомою водозабезпеченістю (на душу населення) характеризується Європа, де проживає майже 15% всього населення світу і де ресурси річкового стоку дорівнюють лише 7% світових запасів. Тут у 1980 р. на одного жителя припадало тільки 4,6 тис. м3 води, тоді як у Південній Америці – 48,8, у Північній Америці – 21,3, в Азії і Африці – відповідно 5,1 і 9,4 тис. м3.
Сумарні водні ресурси України становлять 210 км3. У дуже маловодний рік на 1 км2 тут припадає 49,2 тис м3 річкового стоку, в той час як для наших найближчих сусідів - Росії і Білорусії - ця цифра становить відповідно 214,3 та 113,2 тис м3. Річні питомі запаси води на одного жителя України становлять лише близько 1000 м3. Розподіл річкового стоку на території України дуже нерівномірний. Особливо бідні на водні ресурси південні області держави.
Людству для життя і діяльності потрібна не будь-яка вода, а тільки прісна і певної якості. Основним джерелом її в більшості країн є нині і залишаться в майбутньому річки і озера, запаси води в яких не безмежні.
Суть водної проблеми, таким чином, не в тому, що води на Землі мало, а в тому, що, по-перше, відновлювані ресурси прісних вод обмежені, а по-друге, безпланове, нерідко хижацьке ставлення до водних ресурсів як безплатного дару природи призводить до вичерпання і різкого погіршання якості води, що в свою чергу порушує екологічну рівновагу у біосфері.
З розвитком промисловості, створенням нових водомістких виробництв, розширенням зрошуваних площ та інтенсифікацією сільського господарства, зростанням населення та урбанізації споживання води неухильно, можна сказати, прогресивно, збільшується.
В 1900 р. споживання води у світі складало 400 км3, у 1950 – 1100 км3, у 1975 – 3000 км3. Зараз населення планети витрачає щорічно близько 8000 км3 води. Середнє використання води одним жителем складає 300-400 м3 на рік. Істотно змінилася структура суспільного водоспоживання. На початку століття промисловість використовувала всього 36 км3 води, а в 1980 р. – вже 740 км3, тобто, в 21 раз більше. За цей же час водопотреба у сільському господарстві зросла приблизно в 4,5 рази. Більш ніж у 12 разів зросло споживання води населенням у містах.
Нині вода залишається одним з найбільш використовуваних природних ресурсів для розвитку промисловості, сільського і рибного господарства, транспорту, організації відпочинку населення. Об'єм використання води у 1999 р. в Україні становив 13468 млн. м3. Найбільшими споживачами води залишаються промисловість – 63222 млн. м3 (47%), сільське господарство – 3711 млн. м3 (27%) і житло-комунальне господарство 3315 млн. м3 (25%).
В умовах дефіциту водних ресурсів в Україні важливого значення набуває зменшення витрат води на промислові потреби внаслідок насамперед широкого впровадження у виробництво оборотних, повторних і послідовних систем водопостачання. Такі системи забезпечують економне використання чистої води з природних джерел, зменшують її забруднення, дають змогу додатково видобути цінні речовини, що містяться у забруднених стічних водах, з подальшим їх використанням у народному господарстві. Наприклад, Одеський нафтопереробний завод та Одеський морський порт із стічних вод щороку одержують майже 20 тис. т нафти.
Споживання води у народному господарстві України за останні 25 років зросло більш ніж у 2 рази. Швидкий розвиток промислового і сільськогосподарського виробництва, що супроводжується безперервним збільшенням водоспоживання, особливо гостро ставить питання раціонального використання і охорони водних ресурсів. Вода після господарського використання містить різні хімічні і бактеріальні забруднювачі і, потрапляючи у річки, погіршує якість їх вод. Складна екологічна обстановка в річкових басейнах значною мірою зумовлена високою концентрацією промислового і сільськогосподарського виробництва.
Складність водної проблеми, однак, полягає не тільки у забезпеченні необхідної кількості води для зростаючих потреб людства. Гострота її не меншою мірою пов'язана з прогресивним погіршенням якості води. Розвиток промислового і сільськогосподарського виробництва, урбанізація територій супроводжується дедалі інтенсивнішим забрудненням водних об'єктів стічними водами і різного роду відходами.
Об'єм скидних промислових і комунальних стоків у всьому світі оцінюється величезною цифрою – близько 1500 км3. В 1999 р. в Україні об'єм зворотних вод, що були скинуті у водні об'єкти, збільшився і становив 10988 млн. м3. З них 3172 млн. м3 становили недостатньо очищені води і 746 млн. м3 – без очистки. Загальна потужність очисних споруд, через які мають проходити перед скидом зворотні води, зменшилася проти 1998 р. на 221 млн. м3 і становила 7660 млн. м3. Найбільшу кількість речовин-забрудників водокористувачі скидали у річки Дніпро – 805 тис. т (25%), Сіверський Донець – 492,9 тис. т (15%), Дністер – 190,9 тис. т (5,8%). Як і в минулі роки, найбільше речовин-забрудників скидали області: Донецька – 1540 тис. т, Дніпропетровська – 363, Луганська – 323, Запорізька – 163, Харківська – 115 тис. т. А всього було скинуто 3277,7 тис. т речовин-забрудників.
|
