1. Прізвище І. Б. Назва книги. - Місце видання.: Видавництво, Рік.- Число сторінок.
(1. Максимович Н.Г. Теорія графів і електричних кіл.- Львів: Вища школа, 1987. - 216 с.)
2. Назва книги / І.Б. Прізвище.- Місце видання.: Видавництво, Рік.- Число сторінок.
(2. Вимірювання і комп’ютерно-вимірювальна техніка: Навч. посібник / В.О.Поджаренко, В.В.Кухарчук.- К.: НМК ВО, 1991. - 240 с.)
3. Прізвище І. Б. Назва частини книги // Прізвище І.Б. Назва книги.- Місце видання.: Видавництво, Рік.- С. Інтервал сторінок.
(3. Хоор К. О структурной организации данных // Дал У., Дейкстра Э., Хоор К. Структурное программирование.- М.: Мир, 1975. - С. 98-197.)
4. Прізвище І.Б. Назва частини видання // Назва видання.- Рік.- № Число.- С. Інтервал сторінок.
(4. Dreiheller A. Programming Lanquage Incorporating Units of Measure // Informationstechnik.- 1997.- №1.- P. 83-88.)
(5. Ершов А. А. Стабильные методы оценки параметров // Автоматика и телемеханика.- 1978.- №8.- С. 86-91.)
5. Нормативно-технічні та патентні документи.
(6. ГОСТ 7.9-77. Реферат и аннотация.- М.: Издательство стандартов, 1981.- 6 с.)
(7. Пат. 3818311, США, МКИ НОЗК 17/60. Схема защиты полу-проводникового переключателя.- Опубл. 04.05.84.)
Ілюстрації, таблиці, текст допоміжного характеру, схеми можна оформляти у додатках.
Додатки оформляють як продовження документа на його наступних сторінках, розташовуючи в порядку посилань на них у тексті ПЗ.
Посилання на додатки в тексті ПЗ дають за формою:
“... наведено в додатку А” , „ ... наведено в таблиці В.5 ” або (додаток Б); (додатки К, Л ).
Кожен додаток необхідно починати з нової сторінки вказуючи зверху посередині рядка слово “Додаток” і через пропуск його позначення. Додатки позначають послідовно великими українськими буквами, за винятком букв ґ, Є, З, І, Ї, Й, О, Ч, Ь, наприклад, Додаток А, Додаток Б і т.д. Якщо додатків більше ніж букв, то продовжують позначати арабськими цифрами. Дозволяється позначати додатки латинськими буквами, за винятком букв I і O.
Під позначенням для обов’язкового додатку пишуть в дужках слово (обов’язковий), а для інформативного – (довідниковий).
Кожен додаток повинен мати тематичний (змістовний) заголовок, який записують посередині рядка малими буквами починаючи з великої. При наявності основного напису - заголовок записують у відповідній графі.
Ілюстрації, таблиці, формули нумерують в межах кожного додатка, вказуючи його позначення: “Рисунок Б.3 - Найменування”; “Таблиця В.5 - Найменування” і т.п.
Нумерація аркушів документа і додатків, які входять до його складу, повинна бути наскрізною.
Всі додатки включають у зміст, вказуючи номер, заголовок і сторінки з яких вони починаються.
Схеми необхідно виконувати у відповідності до вимог стандартів ЄСКД на установлених форматах простим олівцем середньої твердості, а демонстраційні плакати - тушшю або олівцем (ГОСТ 2.701-84 і ГОСТ 2.702-75). При використанні комп'ютерних графічних редакторів дозволяється друкувати креслення і схеми на аркушах принтерного формату, а потім закріплювати на відповідних форматах.
Кожен аркуш графічної частини повинен мати рамку робочого поля і основні написи. На плакатах основний напис розміщують з задньої сторони у відповідному місці (справа-внизу).
Кожна схема повинна мати назву, яка визначається назвою її виду і типу, наприклад, Схема електрична принципова
Назву схеми вписують в графу 1 основного напису після назви виробу, для якого розроблена схема і шрифтом меншого розміру. Назву виробу слід записувати в називному відмінку однини, ставлячи на першому місці іменник. Знак переносу в назвах не використовується, крапка в кінці не ставиться.
Всі надписи на схемах повинні виконуватися креслярськими шрифтами згідно з міждержавним стандартом ГОСТ 2.304-81.
Посилання на графічну частину виконують за формою:
“... наведено на схемі 08-29.ДП.015.00.000 ЕЗ”.
Нижче наведені основні правила виконання деяких типів схем, які найчастіше подаються в графічній частині.
Структурна схема визначає основні функціональні частини виробу, їх призначення та взаємозв’язки.
Функціональна схема пояснює окремі процеси, що протікають в окремих функціональних колах або у виробі в цілому. Ці схеми використовуються при вивчені принципів роботи виробів, при їхньому налагодженні, контролі та ремонті.
Схема електрична принципова визначає повний склад елементів та зв’язків між ними та, як правило, дає детальне уявлення про принципи роботи виробу. Принципова схема служить вихідним документом для розробки інших конструкторських документів, в тому числі креслень.
При розробці конструкторських документів, які визначають прокладку і способи кріплення проводів, джгутів та кабелів або трубопроводів у виробі, а також для здійснення приєднань при контролі, експлуатації та ремонті виробів використовують схему з’єднань.
Для здійснення зовнішніх підключень виробів при їх експлуатації використовують схеми підключення.
Складові частини комплексу, а також з’єднання їх між собою на місці експлуатації визначає загальна схема.
Відносне розташування складових частин виробів та (при необхідності) проводів, джгутів, кабелів показують на схемі розташування.
Коли на одному конструкторському документі необхідно виконати схеми двох або декількох типів на один і той самий виріб, оформляють об’єднану схему.
Кожна схема повинна мати перелік елементів (ПЕ), в якому записують всі елементи, що зображені на схемі (див. додаток Ж).
Форма і розміри ПЕ повинні відповідати міждержавному стандарту ГОСТ 2.701-84.
В графі “Найменування” повинно бути вказано: тип елемента, його параметри і позначення документа, згідно з яким його використовують (ТУ, ДСТУ), наприклад,
C1 К53-14 – 16 В – 22 мкФ ± 20 % ОЖО.464.139 ТУ
DA1 КР142ЕН5А бКО.348.634-02 ТУ
R1 СП5-2 – 1 Вт - 100 Ом ± 5 % ОЖО.468.559 ТУ
ПЕ розміщують на першому аркуші схеми або виконують у вигляді самостійного документа.
В першому випадку його розміщують над основним написом, але не ближче 12 мм (продовження – зліва від основного напису). В другому випадку – на аркушах формату А4 з основним написом за формою 2 і розміщують в додатках пояснювальної записки. При цьому в графі 1 основного напису вказують найменування виробу, а нижче – “Перелік елементів”.
Якщо на схемі є УГП мікросхем, на яких не вказані виводи для підключення живлення, то на вільному полі схеми виконують таблицю за формою:
Таблиця підключення мікросхем до шин живлення
Шина живлення
|
Виводи мікросхем
|
DD1, DD4
|
DD2
|
DD3,DD5 … DD8
|
+ 5 В
|
20
|
16
|
14
|
0 В
|
10
|
08
|
07
|
На схемі з´єднань (ГОСТ 2.702-75) наносять всі пристрої та елементи, які входять до складу виробу та їх з´єднання – проводи, жгути, кабелі, вхідні і вихідні елементи (з´єднувачі, затискачі, плати та ін.).
Друковані плати (ДП) діляться на односторонні (ОДП), двосторонні (ДДП), багатошарові (БДП) на жорсткій та гнучкій діелектричній основі.
Односторонні плати характеризуються: точністю виконання провідників, відсутністю металізованих отворів, установлення виробів електронної техніки на поверхню ДП зі сторони, протилежної стороні пайки.
Двосторонні ДП без металізації монтажних та перехідних отворів характеризуються високою точністю, використанням об’ємних металічних елементів конструкції.
Конструювання ДП та гнучких друкованих кабелів здійснюють ручним, напівавтоматизованим, автоматизованим методами.
При ручному методі розміщення виробів електронної техніки на ДП здійснює безпосередньо конструктор.
Напівавтоматизований метод передбачає розміщення навісних виробів електронної техніки за допомогою ЕОМ.
Автоматизований метод передбачає кодування вихідних даних, розміщення навісних елементів за допомогою ЕОМ.
Координатну сітку наносять або на всьому кресленні, або на частині поверхні ДП, або рисками по периметру її контура. Лінії сітки повинні бути пронумеровані підряд або через певні інтервали. За нуль в прямокутній системі координат на головному вигляді ДП слід вважати:
-
центр крайнього лівого нижнього отвору, який знаходиться на полі плати, у тому числі технологічного;
-
лівий нижній куток ДП;
-
ліву нижню точку, утворену лініями побудови.
Рекомендований склад та послідовність запису технічних вимог креслення:
Друковану плату виготовити …........ методом.
Друкована плата повинна відповідати ДСТУ …............
Крок координатної сітки …...... мм.
Параметри елементів рисунка рекомендується групувати у вигляді таблиць і розташовувати на вільному полі креслення. В таблиці можна вказувати мінімально допустимі значення елементів рисунку провідників (ширина друкованого провідника, діаметр контактної площадки).
Розміри для справок.
Покриття ............ (за ДСТУ .......).
Маса покриття ......, кг (тільки для коштовних металів).
Маркувати ........ шрифт по ..........
Складальне креслення друкованих плат повинно давати повну уяву про навісні радіоелементи та інші деталі, їх розташування та установку на платі, а також відомості про:
-
маркування позиційних позначень радіоелементів;
-
умовні позначення виводів приборів (трансформаторів, реле);
-
нумерацію вихідних контактів, полярності.
В місцях кріплення установлювальних деталей наводяться місцеві розрізи.
Навісні елементи зображають спрощено, якщо це не заважає правильному розумінню креслення. Їх розміщують паралельно поверхні плати рядами у певному порядку з зазором 2 ... 3 мм між платою та елементом.
Складальне креслення пристрою або вузла виконується згідно з вимогами міждержавного стандарту ГОСТ 2.109-73 і не менше ніж в трьох проекціях. Доцільно показувати розрізи. На кресленні вказують габаритні та установочні розміри. Деталі і вузли, які входять в даний пристрій чи вузол, нумерують в десятковій системі.
До креслення повинна бути виконана специфікація. В графі “№ п/п” проставляється порядковий номер, в графі “Позначення” - десятковий номер креслення або стандарт (технічні умови) для стандартизованих (нормалізованих) деталей, в графі “Найменування” - назва деталей.
Робочі креслення деталей вузла виконуються на окремих форматах, які обєднують в один аркуш. На кожному форматі креслять тільки одну деталь в необхідній кількості проекцій.
На кресленнях деталей вказують всі необхідні для її виготовлення розміри, допуски, види обробки і т.д., в основному надписі - матеріал і сортамент згідно з стандартом.
Схема програми відображає послідовність операцій в програмі і в загальному випадку складається з відповідної кількості умовних графічних позначень (символів) основних операцій, короткого пояснювального тексту та з'єднувальних ліній.
Оформляють схеми програм на стандартних аркушах паперу з рамкою робочого поля, основним написом за формою 1 та додатковою графою.
Розміщують в додатках пояснювальної записки.
Символи креслять суцільною основною лінією, лінії потоку даних або керування - тонкою.
Форма символів і їх орієнтація повинна відповідати установленим у міждержавному стандарті ГОСТ 19.701-90.
Розмір символів по вертикалі (а) повинен вибиратися із ряду чисел, кратних 5, починаючи з 10. Розмір по горизонталі (в) повинен дорівнювати 1,5а або 2а. Символи в схемі слід розміщувати рівномірно.
Текст всередині символів розміщують паралельно до основного надпису, незалежно від напрямку потоку. Текст виконується креслярським шрифтом або машинописним способом через 1 інтервал. Скорочення слів не допускається, крім загальноприйнятих.
Для пояснень або коли всередині символу не вистачає місця для тексту, використовують символ коментарію.
Лінії потоку повинні бути паралельними або перпендикулярними лініям рамки робочого поля і підходити до символів чи відходити від них - зліва, справа, зверху, знизу в напрямку до центра символу.
Відстань між паралельними лініями потоку - не менше 3 мм, між іншими символами - не менше 5 мм.
Напрямок потоку зображають стрілками на лініях потоку біля символів, до яких вони підходять. Дозволяється стрілки не вказувати, якщо напрямок потоку йде зверху-вниз, зліва-направо. В інших напрямках стрілки вказують обов'язково.
Дві або більше вхідні лінії можуть об'єднуватися в одну вихідну лінію. При цьому місце зєднання необхідно зміщувати:
Лінії потоку повинні перетинатися і згинатися тільки під кутом 90°. Зміна напрямку в точках перетину не допускається.
Для того щоб зменшити кількість перетинів ліній потоку, використовують символ з'єднання. В електричних схемах для цього використовують стрілочку, в схемах програм - коло діаметром 0,5а, всередині якого вказують номер зєднання.
Якщо схема не вміщується на одній сторінці, то перехід на інші сторінки виконується символом з'єднання разом з символом коментарію:
5 [ До с.2 З с.1 ] 5
Кожна схема програми повинна починатись і закінчуватись обовязковим символом “Термінатор”, в якому на вході в програму пишуть слово “Початок”, а на виході з програми слово “Кінець”. В схемах підпрограм в початковому символі “Термінатор” вказують її “Найменування”, а на виході – “Оператор виходу” з підпрограми.
Текст програми (лістинг) на алгоритмічній мові, як правило, розміщують в додатках пояснювальної записки на аркушах формату А4 без рамки робочого поля і без основного напису за формою:
Додаток В
(обов’язковий)
Текст програми “Найменування програми” або “Найменування підпрограми”
5 ЗМІСТ, СТРУКТУРА ТА ОБСЯГ ДИПЛОМНОЇ РОБОТИ
На відміну від дипломного проекту основним документом дипломної роботи є її текстовий документ, структура і правила оформлення якого визначаються державним стандартом ДСТУ 3008-95 (Документація. Звіти у сфері науки і техніки).
Титульний лист дипломної роботи виконується за відповідним зразком, форма якого подана у додатках до чинних методичних вказівок.
Як і дипломний проект, дипломна робота має відповідне індивідуальне завдання. Форма його аналогічна формі завдання до ДП. Розташовується завдання, як і в пояснювальній записці до ДП, зразу ж за титульним аркушем. Основна відмінність полягає лише в заміні слів „дипломний проект” на „дипломна робота” і відсутністю слів „пояснювальна записка”, оскільки такого поняття в дипломній роботі не існує.
Щодо структури і змісту дипломної роботи, то вони до певної міри аналогічні зі структурою пояснювальної записки до ДП. Основна відмінність – мета і характер виконаної роботи, оскільки дипломна робота – це, насамперед, звіт про виконану наукову роботу з усіма притаманними такій праці особливостями, де в основі лежать наукові (теоретичні та експериментальні) дослідження, а результатом роботи є рекомендації щодо впровадження наукових досліджень у виробництво або передачі їх для подальшого науково-практичного опрацювання чи використання в інших сферах, наприклад, у навчальному процесі.
Як і для дипломних проектів, окремим обов’язковим документом дипломної роботи є технічне її завдання на дослідження за темою ДР, яке розробляється студентом-дипломником на основі індивідуального завдання, затверджується завідувачем випускаючої кафедри і погоджується з керівником організації-замовника, якщо дипломна робота виконується на замовлення сторонньої організації. Технічне завдання, як і в пояснювальній записці до дипломного проекту, в дипломній роботі як перший обов’язковий додаток (додаток А). При оформленні технічного завдання до дипломної роботи слід керуватися вимогами ДСТУ 3973-2000.
Щодо оформлення самої ДР, то в таблиці 1 наведено основні відмінності правил оформлення відповідних документів, які викладені в діючих державних стандартах ГОСТ 2.105-95 та ДСТУ 3008-95. Крім того, при оформленні дипломної роботи доречним може бути використання і методичних рекомендацій, які викладено в методичних вказівках до виконання бакалаврської дипломної роботи для студентів відповідних спеціальностей.
Таблиця 1 – Відмінність стандартів ГОСТ 2.105-95 і ДСТУ 3008-95
ДП - відповідно до ГОСТ 2.105-95
|
ДР – відповідно до ДСТУ 3008-95
|
1 Документацію оформляють на стандартних аркушах паперу з однієї сторони
|
1 Так само
|
2 Наявність відомості проекту
|
2 Документ відсутній
|
3 Наявність рамок і основних написів в ПЗ і кресленнях
|
3 Відсутні
|
4 Відступи тексту від рамки: зверху і знизу не менше 10 мм; зліва і справа не менше 3 мм. Абзац – 5 знаків.
|
4 Відступи від країв аркуша: зверху, знизу і зліва – 20 мм: справа – 10 мм. Абзац – 5 знаків.
|
5 Нумерація сторінок ПЗ в графі 7 основного напису, починаючи зі змісту
|
5 Нумерація сторінок в правому верхньому кутку, починаючи з титульного аркуша (на самому титульному аркуші на індивідуальному завданні не ставлять)
|
6 Всі заголовки ПЗ виконують з абзацу малими буквами починаючи з великої, за виключенням змісту і додатків, які виконують посередині рядка
|
6 Заголовки структурних частин, розділів - великими буквами посередині рядка, всі інші - з абзацу малими буквами починаючи з великої. Додатки малими буквами посередині
|
Обов’язковим є також наявність анотації до дипломної роботи на державній та одній з іноземних мов, а також змісту, вступу, техніко-економічного обґрунтування, списку використаної літератури, висновків.
Основна ж частина дипломної роботи повинна включати розділи з аналізу стану питання в даній області знань і уточнення основної задачі дослідження, з методики і результатів проведених досліджень, економічний розділ та розділ з безпеки життєдіяльності людини.
Щодо оформлення ілюстрацій, формул, таблиць, бібліографії та порядку цитування використаних джерел інформації, то, в основному, правила тут ті ж самі, що і для пояснювальної записки ДП. Відмінність полягає лише в статусі конструкторських документів, які на відміну від дипломного проекту, в дипломній роботі можуть виступати як додатки до основного документу, а в дипломному проекті – це його складова.
Інші основні відмінності наведені в таблиці 1.
6 захист ДИПЛОМНИХ ПРОЕКТІВ (РОБІТ)
До захисту в ДЕК допускаються ДП (ДР), теми яких затверджені наказом ректора, виконані з дотриманням нормативних вимог, що підтверджено підписами керівника та консультантів проекту, відгуком керівника і протоколом спеціального засідання випускаючої кафедри - попереднього розгляду дипломних проектів і робіт (так званого попереднього захисту).
Допуск до захисту ДП (ДР) у ДЕК здійснюється завідувачем кафедри, який може прийняти рішення на підставі підсумків попереднього розгляду кафедрою виконаних проектів, а в окремих випадках - самостійно.
Несамостійно виконаний дипломний проект (дипломна робота), як і проект (робота), у яких виявлені принципові помилки у прийнятих рішеннях, обґрунтуваннях, розрахунках та висновках, суттєві відхилення від вимог стандартів до захисту в ДЕК не допускається. Витяг із протоколу засідання кафедри з відповідною ухвалою подається через директора інституту (декана факультету) ректору (проректору з навчальної та науково-методичної роботи).
Дипломний проект (дипломна робота), допущені до захисту в ДЕК, направляються завідувачем кафедри на рецензування або опонування з вилученим відгуком керівника.
Рецензент (опонент) призначається із числа висококваліфікованих фахівців іншої кафедри (зазвичай спорідненої з випускаючою) за поданням випускаючих кафедр. За рівень компетентності рецензента (опонента) несе відповідальність завідувач випускаючої кафедри.
Рецензент після ретельного аналізування проекту складає рецензію за встановленою формою з обов'язковим висвітленням таких питань:
- відповідність змісту ДП (ДР) темі і завданню на дипломний проект (роботу);
- актуальність теми ДП (ДР) та практична цінність результатів проекту (роботи) у випадку впровадження в народне господарство;
- наявність замовлення дипломного проекту (роботи) підприємством (організацією), що підтверджується погоджувальним підписом замовника на титульному аркуші ТЗ, скріпленим його печаткою, та іншими документами (актами впровадження тощо);
- достатність вихідних даних для проектування (дослідження), їх спрямованість на пошуки оптимальних рішень з урахуванням останніх досягнень науки і техніки, обґрунтованість і повнота окремих обов'язкових розділів ТЗ;
- наявність багатоваріантного аналізу основної задачі ДП (ДР) за результатами літературного та патентного пошуку новітніх досліджень і розробок з ТЕО оптимального варіанта на стадії ескізного проекту, застосування варіантних підходів при вирішенні усіх проектних (дослідницьких) задач;
- глибина обґрунтувань прийнятих рішень, ступінь врахування факторів безпеки життєдіяльності тощо;
- рівень опрацювання основного рішення (синтез, аналіз, технічні розрахунки тощо) та достатність глибини опрацювання для створення дослідного зразка:
- науковий рівень (для робіт дослідницького характеру) та глибина експериментальних досліджень;
- застосування ЕОМ для розв'язування задач основної частини проекту (роботи) (оптимізація, моделювання, САПР, мікропроцесорна реалізація та ін.), рівень використання стандартних й оригінальних програм для проведення необхідних проектних розрахунків і аналізу результатів досліджень;
- наявність у пояснювальній записці обґрунтування усіх проектних рішень (методів дослідження), стиль написання (обґрунтувальний чи описовий) і відповідність оформлення вимогам чинних стандартів;
- повнота відображення графічним матеріалом основного змісту ДП (ДР), відповідність графічних матеріалів конкретному об'єкту проектування (дослідження) та вимогам чинних стандартів.
Рецензент (опонент) виставляє оцінку відповідно до встановлених випускаючою кафедрою критеріїв оцінювання якості дипломних проектів (робіт), робить висновок про можливість (неможливість) присвоєння дипломнику відповідної кваліфікації та ставить свій підпис в основних написах графічних матеріалів, пояснювальної записки і інших текстових конструкторських документах (специфікаціях, переліках елементів, таблицях з'єднань тощо) та у відповідній графі завдання на ДП (ДР).
Після отримання відгуку керівника та рецензії ніякі зміни або виправлення в ДП (ДР) не допускаються.
Розклад роботи ДЕК, погоджений з її головою, затверджується проректором з навчальної та науково-методичної роботи і доводиться навчальним відділом до підрозділів університету (профільних інститутів, факультетів і випускаючих кафедр) не пізніше як за два тижні до початку роботи ДЕК.
Списки студентів, допущених до захисту, подаються до ДЕК деканатом. Разом з цим до ДЕК подаються такі документи:
- зведена відомість про виконання студентами навчального плану та про отримані ними оцінки з теоретичних дисциплін, курсових проектів і робіт, практик (із зазначенням середнього бала), а також з державних іспитів (при наявності декількох екзаменаційних оцінок з однієї дисципліни до зведеної відомості заноситься середня зважена оцінка, округлена до цілого значення);
- відгук керівника ДП (ДР);
- рецензія (відгук опонента) на ДП (ДР);
- залікова книжка із усіма записами, що передують захисту ДП (ДР);
- інші матеріали (як довідки), що характеризують наукову та практичну цінність виконаного проекту (роботи) - надруковані статті за темою ДП (ДР), документи, які вказують на практичне застосування проекту (роботи), макети, зразки виробів тощо.
Захист ДП (ДР) відбувається на відкритому засіданні ДЕК.
Перед початком роботи ДЕК її голова знайомить всіх членів ДЕК з їх правами та обов'язками.
Голова ДЕК бере безпосередню участь в обговоренні результатів захисту ДП (ДР); його голос є вирішальним у виставленні оцінок за результатами виконання проекту (роботи) та його захисту.
На захисті, як правило, повинен бути керівник ДП (ДР) а також можуть бути присутні рецензент (опонент), студенти та інші зацікавлені особи.
Тривалість захисту одного проекту (роботи) не повинна перевищувати 30 хвилин.
У доповіді (до 10 хвилин) студент повинен висвітлити суть та шляхи розв’язання проектних або дослідницьких задач, отримані при цьому техніко-економічні показники.
Під час захисту рекомендується використовувати ілюстративний матеріал у вигляді відповідних креслень та плакатів. Ілюстративний матеріал слід виконувати на великих аркушах паперу формату А1. Кількість креслень і плакатів, що використовуються при захисті, не обмежується, але їх повинно бути достатньо (зазвичай, 4-6 аркушів) для розуміння присутніми суті тих питань, що виносяться на за захист. Плакати, при необхідності, можна виконувати в кольорі. При виготовленні плакатів можна використовувати фотографії, спектрограми, графіки та рисунки, виконані за допомогою комп’ютерних графічних редакторів.
Після закінчення доповіді дипломникові пропонується відповісти на запитання, що стосуються суті ДП (ДР), та інші в межах кваліфікаційної характеристики.
Підсумки захисту ДП (ДР) визначаються оцінками згідно з критеріями оцінювання якості проекту (роботи) та його (її) захисту, розробленими для кожної спеціальності випускаючою кафедрою.
Студенту, який отримав підсумкові оцінки «відмінно» не менше як з 75 % усіх навчальних дисциплін та індивідуальних завдань, передбачених навчальним планом, а з інших навчальних дисциплін та індивідуальних завдань - оцінки «добре», склав державні іспити з оцінками «відмінно», захистив ДП (ДР) з оцінкою «відмінно», а також проявив себе в науковій (творчій) роботі, що підтверджується рекомендацією кафедри, видається документ про кваліфікацію (диплом) з відзнакою.
Рішення ДЕК про оцінку знань, виявлених при захисті ДП (ДР), та якість проекту (роботи), а також про присвоєння студенту-дипломнику кваліфікації з видачею йому відповідного документа державного зразка (диплома) приймається ДЕК на закритому засіданні відкритим голосуванням звичайною більшістю голосів членів комісії, які брали участь у засіданні.
ДЕК визначає актуальність теми дипломного проекту (дипломної роботи), ступінь реальності та практичну цінність проектних, конструкторсько-технологічних та науково-дослідних розробок.
Важливими ознаками актуальності теми ДП (ДР) є виконання роботи на замовлення зовнішньої організації (підприємства, установи та т.п.) чи відповідного внутрішнього підрозділу ВНТУ (НДЧ, навчальної лабораторії тощо), що, зокрема, супроводжується:
- наявністю затвердженого Замовником та погодженого із Виконавцем ТЗ, оформленого згідно з вимогами чинних стандартів;
- наявністю затвердженого випускаючою кафедрою та погодженого із Замовником завдання на проект (роботу);
- фіксацією замовлення у протоколі засідання випускаючої кафедри.
Дипломними проектами (роботами) з ознаками реальності проектних, конструкторсько-технологічних або науково-дослідних розробок вважаються:
- ДП (ДР), що супроводжуються актами про впровадження у виробництво;
- ДП (ДР) науково-дослідного та пошукового характеру, які мають підтвердження про впровадження у науково-дослідних роботах відповідних організацій (підприємств і установ), в тому числі і підрозділах ВНТУ;
- ДП (ДР), які мають практичну цінність і рекомендовані ДЕК до впровадження (ознаками практичної цінності науково-дослідних робіт можуть бути співавторство у наукових статтях (тезах), патентах та поданих заявках на винахід, доповіді на наукових конференціях, витяг із протоколу засідання кафедри з відзначенням практичної цінності роботи тощо).
Навчальним (на відміну від реального) вважається проект, виконаний без замовлення підприємства або організації, який відповідає решті встановлених вимог до дипломних проектів. Але і в цьому випадку ДП (ДР) рішенням ДЕК може бути визнаний таким, що має практичну цінність.
ДЕК відзначає також комплексні, особливо міжкафедральні (міжфакультетські і міжінститутські) ДП (ДР).
Підсумки захисту ДП (ДР) оголошуються в день захисту після оформлення протоколу засідання ДЕК.
У випадках, коли захист ДП (ДР) визнається незадовільним, ДЕК встановлює, чи може студент подати на повторний захист той самий проект (роботу) з доопрацюванням, чи він зобов'язаний опрацювати нову тему, яка визначається випускаючою кафедрою.
Студенту, який не захищав ДП (ДР) у визначений графіком термін з поважних, підтверджених документально, причин, захист проекту (роботи) може бути перенесений на наступний термін роботи ДЕК, але не більше, ніж на три роки.
Для продовження строку навчання студент повинен подати до деканату особисту заяву на ім'я ректора університету та документи, які підтверджують поважність причин неможливості захисту проекту (роботи) у раніше визначений термін.
Після розгляду заяви і прийняття позитивного рішення, документи з рекомендацією завідувача випускаючої кафедри передаються до навчального відділу не пізніше, як за день до останнього за графіком засідання ДЕК із спеціальності. Після цього навчальним відділом готується проект наказу про перенесення терміну захисту.
Студенти, не допущені до захисту ДП (ДР), як і ті, що не захистили їх, відраховуються з університету з отриманням академічної довідки і правом повторного захисту проекту (роботи) протягом трьох років після закінчення навчання у ВНТУ.
Для здійснення повторного захисту ДП (ДР) відрахований студент повинен відновитись у ВНТУ, ліквідувати академічну різницю з дисциплін, що може виникнути на момент повторного захисту, і до початку дипломного проектування відповідного року подати заяву на ім'я ректора, завізовану деканом та завідувачем випускаючої кафедри, на підставі якої видається наказ про допуск до дипломного проектування та закріплюється за студентом тема дипломного проекту (роботи). Тему ДП (ДР) та керівника проекту (роботи) призначає завідувач відповідної випускаючої кафедри.
Література
1. Положення про дипломне проектування у Вінницькому національному технічному університеті / Уклад. В.О. Леонтьєв, В.В. Кухарчук, Р.Р. Обертюх – Вінниця: ВНТУ, 2006 - 18 с.
2. Методичні вказівки до оформлення дипломних проектів (робіт) для студентів всіх спеціальностей /Уклад. В.В. Кухарчук, О.Г. Ігнатенко, Р.Р. Обертюх. - Вінниця, 2002. - 51с.
3. ГОСТ 2.105-95. Межгосударственный стандарт. Единая система конструкторской документации. Общие требования к текстовым документам.
4. ДСТУ 3008-95. Документація. Звіти у сфері науки і техніки.
5. ГОСТ 7.1-84. Единая система конструкторской документации. Библиографическое описание документа. Общие требования и правила составления.
6. Методичні вказівки до виконання бакалаврської дипломної роботи для студентів спеціальностей “Мікроелектроніка і напівпровідникові прилади” та ”Електронні прилади і пристрої” /Уклад. Ю.С. Кравченко – Вінниця: ВНТУ, 2005.- 23с.
7. Положення про організацію навчального процесу за кредитно-модульною системою у Вінницькому національному технічному університеті / Уклад. Леонтьєв В.О., Лисенко Г.Л., Котлярова Г.П. та інші – Вінниця, ВНТУ, 2004. – 16 с.
Додаток А
(обов’язковий)
Зразок заповнення титульного листа технічного завдання
Міністерство освіти і науки України
Вінницький національний технічний університет
УЗГОДЖЕНО ЗАТВЕРДЖЕНО
Директор ВАТ «Вінницький Зав.кафедри електроніки,
радіоламповий завод» д.т.н., професор
_________ Н.В.Починко __________ В.С.Осадчук
«__» _________2007 р. «__» _________2007 р.
ТЕХНІЧНЕ ЗАВДАННЯ
на дипломне проектування
Мікроелектронний частотний перетворювач вологості
08-07.ДР.015.00.000 ТЗ
Керівник проекту
к.т.н.,доц. кафедри електроніки
Крилик Л.В.
Виконавець: ст. гр. 1МП-02
Безушко А.А.
Вінниця 2007
Достарыңызбен бөлісу: |