Міністерство освіти І науки україни

1. 
   Kukliński, Gospodarka oparta na wiedzy : Wyzwanie dla Polski w XXI wieku, KBN, Warszawa 2001.
   
2. 
   K. Piech, K. Mieszkowski, Gospodarka oparta na wiedzy i innowacyjność przedsiębiorstw w Polsce: wybrane zagadnienia, Warszawa 2011  
   
3. 
   3. D. Rosati, Gospodarka oparta na wiedzy. Aspekty międzynarodowe, Wyższa Szkoła Handlu i Prawa, Warszawa 2007
   

Зміни, що характеризують нинішній етап розвитку цивілізації, докорінно відрізняються від тих, які відбувалися в минулому. Їм властиві: безперервність, стрімкість, тенденція до прискорення, глобальність. Для всіх членів суспільства зростає необхідність постійного занурення в нові інформаційні потоки, відновлення знань, підвищення кваліфікації, опанування нових видів діяльності. Інформація впливає на структуроутворюючі компоненти всієї системи соціокультурного розвитку людини. Аналогічних процесів в історії людства не існувало. Будь-які нові утворення досить гармонійно вписувалися в систему культури, поступово адаптуючись до неї. Нині все немовби міняється місцями і ми спостерігаємо процес адаптації всієї системи культури до інформаційного простору, що стає глобальним. Активність інформаційних процесів є настільки високою, що змушує підпорядковувати собі традиційні елементи культури й, насамперед, змінює традиційну систему культурної комунікації.

Становлення інформаційного суспільства — факт неминучий і необхідний, що надає величезні переваги функціонування соціуму. Одночасно масштабність цього утворення, стрімкість його розвитку виявляють і певне відставання суспільної свідомості від тих змін, які вже відбулися або відбуваються на наших очах. У результаті інформаційний простір розглядається або як позитивне явище, або, навпаки, як фактор, що негативно впливає на людську культуру. Цим визначаються актуальність та особлива важливість ролі культури в сучасному інформаційному суспільстві.

Метою статті є розгляд розвитку соціальної культури як цілісного явища концептуальної компоненти сучасного інформаційного суспільства.

Інформаційний вплив на людину для суспільства став одним з найважливіших аспектів, які повністю зробили соціум залежним від інформації, а це означає, що сама структура суспільства почала перебудовуватися і змінюватися залежно від процесу інформатизації. Ці питання вивчали зарубіжні вчені, які зробили значний внесок у зародження й становлення концепцій інформаційного суспільства і суспільства знань, зокрема: Д. Белл, П. Дракер, М. Кастельс, Й. Масуді, Ф. Махлуп, К. Мей, О. Тоффлер, Ф.Уебстер та ін. У розробку і формування відповідних концепцій значний внесок у своїх різноаспектних працях зробили й вітчизняні дослідники: В. М. Бріжко, Л. С. Вінарік, О. П. Голобуцький, В. П. Гондюл, О. О. Грігор, В. О. Даніл’ян та інші.

Попри всю важливість прoвeдeних дoсліджeнь культурологічні аспекти залишаються нeдoстатньo вивчeними, питання інформаційного впливу на культуру людини на основі динамічних методів аналізу в інформаційному просторі рoзглядаються, зазвичай, узагальненo. Необхідність комплексного дослідження проблем становлення нового соціокультурного розвитку в сучасному інформаційному суспільстві зумовлена складністю соціальних і гуманітарних питань, що виникли у новому тисячолітті.

У період переходу до інформаційного суспільства необхідно підготувати людину до швидкого сприйняття й обробки великих обсягів інформації, оволодіння нею сучасними засобами, методами і технологією роботи. Крім того, нові умови праці породжують залежність інформованості однієї людини від інформації, одержаної іншими людьми. Тому вже недостатньо вміти самостійно освоювати і накопичувати інформацію, а необхідно навчитися такої технології роботи з інформацією, коли готуються і приймаються рішення на основі колективного знання. Це говорить про те, що людина повинна мати певний рівень культури з поводження з інформацією[2]. Для відображення цього факту був введений термін «інформаційна культура».

Інформаційна культура – уміння цілеспрямовано працювати з інформацією і використовувати для її отримання, обробки і передачі комп’ютерну інформаційну технологію, сучасні технічні засоби і методи[3].

Оскільки без участі в інформаційній взаємодії з іншими людьми особистість не може існувати й відбутися, водночас постає питання про виникнення й розвиток соціальної потреби в інформації або інфопотреби. Фахівці В. Коган, В. Уханов, Г. Щербицький та інші, визнаючи значущість інформаційної потреби, визначають її як «мегапотребу», тому що реалізація усіх інших потреб передбачає, насамперед, задоволення потреби в інформації. Правий В. Коган, стверджуючи наступне: «Реалізація всіх інших потреб: у праці, освіті, дозвіллі, культурних і наукових благах тощо – як обов’язкова умова припускає попереднє задоволення потреби в інформації».

Для вільної орієнтації в інформаційному просторі людина повинна володіти інформаційною культурою як однією зі складових загальної культури. Інформаційна культура пов’язана із соціальною природою людини. Вона є продуктом різноманітних творчих здібностей людини і виявляється в таких аспектах:

- у конкретних навичках із використання технічних пристроїв (від телефону до персонального комп’ютера і комп’ютерних мереж);

- у здатності використовувати у своїй діяльності комп’ютерну інформаційну технологію, базовою складовою якої є численні програмні продукти;

- в умінні «витягати» інформацію з різних джерел: як з періодичної преси, так і з електронних комунікацій, представляти її в зрозумілому вигляді та вміти ефективно використовувати;

- у володінні основами аналітичної переробки інформації;

- в умінні працювати з різною інформацією;

- в знанні особливостей інформаційних потоків у своїй сфері діяльності.

Становлення інформаційного суспільства є атрибутом прогресу, оскільки роль знання,

як вирішального чинника динаміки суспільства, стає все більш очевидною. За умов стабільного розвитку інформаційних технологій, засобів і систем зв’язку, сфери виробництва

і послуг, інформатизація відбуватиметься успішно з опорою на швидкий розвиток високих технологій в машинобудуванні і засобів зв’язку. При успішному розвитку інформатизації відбуватиметься відкриття існуючих та створення нових баз даних і знань, необмежений доступ до всіх засобів зв’язку, і особливо до персональних комп’ютерів; комп’ютеризація системи перекваліфікації кадрів та освіти, автоматизація промисловості, обробної та добувної галузей, транспорту та переробки сільськогосподарських продуктів, роботизація і створення гнучких виробництв. Це, відповідно, призведе до збільшення чисельності працівників у сфері інформатизації і послуг[4].

Таким чином, глобальною метою інформатизації є забезпечення необхідного рівня інформованості населення, зумовленого цілями соціально-економічного розвитку країни. Головним підсумком інформатизації стане забезпечення вільного своєчасного доступу населення до регіонального, державного і світового інформаційного фонду, формування потреби і свідомої необхідності його використання в процесі діяльності у кожного члена суспільства.

Створення та розвиток індустрії переробки інформації є визначальним напрямом в інформатизації, адже саме ця галузь, використовуючи сучасні засоби і технології, виробляє кінцевий продукт – інформацію, поповнює і підтримує інформаційний фонд, забезпечує доступ до нього і використання населенням країни. Інформація належить до таких напрямів НТП, які не можуть успішно розвиватися без широкої міжнародної кооперації. Жодна країна в світі не в змозі самостійно ефективно розвивати всі напрями інформатизації. Тільки активна участь у міжнародному співробітництві та поділі праці у сфері інформатизації створить можливості для забезпечення необхідних темпів інформатизації нашого суспільства.

Інформатизація повинна бути спрямована на підвищення ефективності використання

потенціалу країни, на реалізацію механізмів розвитку цивілізації в цілому і бути орієнтованою на задоволення інформаційних потреб усіх членів суспільства.

ЛІТЕРАТУРА

1. 
   Тоффлер Э. Третья волна [Текст] / Э. Тоффлер. – М.: ООО «Издательство АСТ», 2002. – 776 с.
   
2. 
   Степанов В. Ю. Інформаційна культура сучасного інформаційного суспільства / В. Ю. Степанов // Вісн. Харк. держ. акад. культури : зб. наук. пр. : до 80-річчя Харк. держ. акад. культури / за заг. ред. В. М. Шейка. — Х., 2009. — Вип. 27.
   
3. 
   Информатика: Учебник. – 3–е перераб. изд. / Под ред. проф. Н.В. Макаровой. – М.: Финансы и статистика, 2000. – 768 с.
   
4. 
   Маркова Н. Социокультурные основания процесса формирования личностной структуры человека в условиях становлення информационного общества: дис. канд. культурологии: 24.00.01 / Кемеровская государственная академия культуры и искусств / Н. Маркова. – Кемерово, 2003. – С. 139.
   

УДК 007.001.11(043) О. С. Вискребенцева

Термін «інформація» походить від латинського слова «informatio» - роз'яснення, інформування. Інформацію можна передавати: усно, письмово, за допомогою електричних сигналів і радіохвиль, а отримувати: за допомогою органів почуттів, електронних і інших пристроїв. У широкому сенсі інформація – загальнонаукове поняття, що включає в себе обмін відомостями між людьми, обмін сигналами між живою і неживою природою, людьми і пристроями.

Роль інформації в розвитку суспільства завжди була значною, а прорив, здійснений у сфері інформаційно-комунікаційних технологій, дозволив об'єднати комп'ютери, що знаходяться в різних точках світу, в єдину мережу. У результаті суспільство приступило до створення єдиного світового простору, або світових інформаційних ресурсів.

Головні труднощі в розумінні природи інформаційних ресурсів, його функцій полягають у розкритті механізму перетворення знань на силу, способів його впливу на матеріальні фактори прогресу.

Інформаційний ресурс – це особливий вид ресурсу, що ґрунтується на ідеях і знаннях, нагромаджених у результаті науково-технічної діяльності людей і поданий у формі, придатній для збирання, реалізації та відтворення [1].

Сам термін «інформаційні ресурси» став використовуватися в науковій літературі після публікації відомої монографії Г. Р. Громова «Національні інформаційні ресурси: проблеми виробничої експлуатації» [2].

Виявлення основного змісту інформаційних ресурсів висвітлюється у роботах В. В. Брежнева [1], А. И Земскова [3], А. Э Саака [5], як динамічний процес збору, систематизації та переробки наукової інформації з метою отримання нового знання, способів і процедур якісного перетворення інформації, підвищення рівня її організованості.

По своєї суті інформаційний ресурс має низку характерних особливостей. Зокрема, на відміну від інших (матеріальних) ресурсів, він практично невичерпний. З розвитком суспільства і зростанням обсягу використовуваних знань цей ресурс не зменшується, а навпаки, зростає. Застосування нового інформаційного ресурсу замість застарілого потенційно може спричинити дії ефективного характеру, багаторазово підвищити продуктивність праці, поліпшити використання інших ресурсів.

Вже зараз певні інформаційні ресурси у державі набувають статусу національних, що стають надбанням і визначають рівень розвитку освіти і як безперервну систему, і як окремий тип освітньої установи. Національним інформаційним ресурсом – є вся належна в Україні інформація, включаючи окремі документи і масиви документів, незалежно від змісту, форми, часу і місця їх створення, форми власності, а також кінцеві результати інтелектуальної, творчої діяльності, зафіксовані на будь-яких носіях інформації, доступні для використання особою, суспільством і державою через засоби масової інформації та телекомунікації, архіви, бібліотеки, музеї, фонди, банки даних, публічні виступи, художньо-виконавську діяльність. Вільний доступ до таких ресурсів – найважливіша умова дотримання конституційного права громадян на інформацію [4]. Тобто кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.

В умовах сьогодення невід’ємною частиною повсякденних обов’язків будь – якого співробітника інформаційної сфери стала інформаційно – аналітична діяльність. Знання системи руху і перетворення інформації, вміння керувати її потоками і виділяти з масивів лише необхідні і важливі деталі полегшують і прискорюють роботу документознавця.

Отже, зрозуміло, що без інформаційних ресурсів неможлива робота організацій, адже інформація, котра циркулює між відділами, вхідна і вихідна документація потребують обробки. Співробітники інформаційних підрозділів мають бути освідченими, адже процеси створення, зберігання і використання документів в Україні регламентуються окремими нормативними актами. Організація інформаційної діяльності на підприємствах і інформаційного забезпечення управління є самостійним видом діяльності, а інформаційні підрозділи підприємств, будучи функціонально включеними до відповідних організаційних структур, виконують специфічні функції управління інформаційною діяльністю.

ЛІТЕРАТУРА

1. 
   Брежнева В.В. Информационное обслуживание: продукты и услуги, предоставляемые библиотеками и службами информации предприятий / В.В. Брежнева, В.А. Минкина. – СПб.: Профессия, 2004. – 304 с.
   
2. 
   Громов Г. Р. Национальные информационные ресурсы промышленной эксплуатации / Г. Р. Громов – М. : Наука – 1984 – 236 с.
   
3. 
   Земсков А.И. Электронная информация и электронные ресурсы: публикации и документы, фонды библиотеки / А.И. Земсков, Я.Л. Шрайберг; под. ред. Л.А. Козаченковой. – М.: Издательство ФАИР, 2007. – 528с.
   
4. 
   Конституція України 1996 №30 // Відомості Верховної Ради України (ВВР). – 1996 –  № 30, ст. 34
   
5. 
   Пугач А. Шляхи удосконалення інформаційно-аналітичної діяльності в системі державного управління України / А. Пугач // Вісник Національної академії державного управління при Президентові України. – 2010. - №4. – С. 94-101.
   

У 2000 році була започаткована Програма «Інформація для всіх», до Міжурядової ради якої також було обрано й Україну. Програма стала відповіддю на проблеми, що викликані інтенсивним розвитком інформаційного суспільства, а саме: якість, надійність і різноманітність інформації, баланс між вільним доступом до інформації, чесне використанням і захист прав інтелектуальної власності, збереження світової інформаційної спадщини і безпека інформації приватного характеру. Для подолання цих проблем організація визначила п’ять основних цілей Програми, серед яких – заохочення і розширення доступу до інформації за допомогою її організації, оцифрування і зберігання [3].

Визнаючи цифрову спадщину частиною загальної спадщини людства 15 жовтня 2003 року на ХХХІІ Генеральній конференції ЮНЕСКО було прийнято «Хартію про збереження цифрової спадщини». Документ визначає принципи доступу та заходи щодо збереження цифрових ресурсів у сфері культури, освіти, науки і управління, а також інформації технічного, правового, медичного та іншого характеру, які створюються в цифровій формі або переводяться у цифровий формат шляхом перетворення ресурсів на аналогових носіях [4]. На цій самій конференції було також затверджено «Рекомендацію про розвиток і використання багатомовності та загального доступу до кіберпростору», згідно з якою держави-члени та міжнародні організації повинні виявляти та розвивати сховища інформації і знань, які є суспільним надбанням, а також забезпечувати належне фінансування для збереження та перетворення цієї інформації у цифровий формат [5].

В Україні інформатизація архівної справи регулюється наступними нормативними документами: Законом України «Про Національну програму інформатизації в Україні», Законом України «Про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах», Законом України «Основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки», «Положенням про Національний реєстр електронних інформаційних ресурсів», а також постанов та розпоряджень КМУ та ВРУ, наказами Укрдержархіву.

Вагомий внесок у нормативно-методичне забезпечення функціонування веб-ресурсів у сфері архівної справи було зроблено Центральним державним електронним архівом України, а саме розробка методичних рекомендацій «Про створення та зберігання архівних копій веб-сайтів» (2009 р.) та «Інструкції з обліку та описування архівних копій веб-сайтів» (2009 р.) [6;7].

Одним з перших процес інформатизації архівної справи в Україні дослідив відомий архівіст, професор Геннадій Боряк. Зокрема, він виокремив та проаналізував три основні форми представлення архівних ресурсів в Інтернеті: 1) бази даних з пошуковим апаратом: фондові каталоги і тематичні бази; 2) електронні довідники різноманітних жанрів і видів – путівники, пофондові й тематичні каталоги і т. п.; 3) цифрові зображення документів. Автор виділив два стратегічні напрямки роботи у сфері інформатизації архівної справи (створення веб-ресурсів державних архівів і забезпечення до них онлайнового доступу у вигляді електронних версій фондових каталогів; електронна републікація на сайті вже існуючих і публікація нових архівних довідників) та три рівні представлення архівних ресурсів, які інтенсивно впроваджуються в Україні (верхній, інституційний; пофондовий; поглиблений рівень) [8, с.141-169].

Головний спеціаліст відділу інформаційних технологій ЦДЕА Тарас Купрунець детально проаналізував веб-сайт з точки зору архівознавства та виокремив два способи здійснення архівного копіювання веб-сайтів. Автор окреслив проблеми, пов’язані з процесом архівного копіювання, а саме: недостатнє правове забезпечення процесу копіювання на державному рівні та невідповідність архівної копії веб-сайту з оригіналом веб-сайту через технічні проблеми [9, с.50-61].

Алла Кисельова досліджувала різні аспекти функціонування українських архівних ресурсів в Інтернеті, а саме: статистичні дані про веб-порталу «Архіви України» за 2003 рік (кількість користувачів та їх місцезнаходження, найпопулярніші розділи, вхідні та вихідні сторінки); структура та розробка веб-порталу «Архіви України»; представлення українських архівних фондів у віртуальному просторі; статистичні дані за січень-лютий 2004 року та інформаційне наповнення розділів веб-порталу [10]. У 2005 році українська дослідниця захистила дисертацію на тему «Архівні ресурси України в глобальній інформаційній мережі: види, доступ, перспективи», результати якої були використані під час розроблення офіційного веб-порталу Державної архівної служби України «Архіви України» [11].

Інформатизації архівних процесів в Україні та закордоном присвячена наукова розвідка Алевтини Сукало, де особлива увага звернена на правове забезпечення формування інформаційного суспільства [12]. У кандидатській дисертації науковець провела ґрунтовне дослідження етапів впровадження інформатизації в архівних установах України за період з 1991 по 2003 рр. [13].

Васильченко М. М. проаналізував структуру веб-сайтів 24 обласних державних архівів, державних архівів міст Києва і Севастополя, державного архіву в АРК та визначив подальші напрями їх подальшого розвитку в сучасному соціально-комунікаційному середовищі [14, с.159-167].

Проблеми репрезентації українських архівних ресурсів в інформаційно-комунікативних технологіях висвітлено у науковій розвідці О. І. Вербицької, зокрема мова йде про збереження та надання доступу до світової і національної культурної спадщини шляхом оцифрування та розміщення в загальнодоступних комунікаційних мережах. Також подано досвід Федерального архіву Німеччини у переведенні паперового документообігу в цифрові інформаційно-комунікативні системи [15, с.314-325].

Особливості створення електронних архівів (електронна архівація) розглянуті у низці статей Н. О. Стрілець. Автор описує два підходи до автоматизації традиційних архівів, наводить комплекс вимог стосовно функціонування електронних архівів, окреслює головні проблеми, що заважають організації зберігання електронних документів в архівах. В іншій статті проаналізовано досвід найбільших українських бібліотек щодо архівного збереження документів, який охоплює мікрофільмування, запис на оптичні диски, оцифрування за допомогою сучасних комп'ютерних технологій з використанням цифрової фотокамери або сканера [16].

1. 
   Communication and Information | United Nations Educational, Scientific and Cultural Organization [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.unesco.org/new/en/communication-and-information/
   
2. 
   Memory of the World | United Nations Educational, Scientific and Cultural Organization [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.unesco.org/new/en/communication-and-information/flagship-project-activities/memory-of-the-world/homepage/
   
3. 
   About IFAP – United Nations Educational, Scientific and Cultural Organization [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.unesco.org/new/en/communication-and-information/intergovernmental-programmes/information-for-all-programme-ifap/about-ifap/
   
4. 
   Charter on the Preservation of Digital Heritage: UNESCO [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://portal.unesco.org/en/ev.php-URL_ID=17721&URL_DO=DO_TOPIC&URL_SECTION=201.html
   
5. 
   Recommendation concerning the Promotion and Use of Multilingualism and Universal Access to Cyberspace [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://portal.unesco.org/en/ev.php-URL_ID=17717&URL_DO=DO_TOPIC&URL_SECTION=201.html
   
6. 
   Про створення та зберігання архівних копій веб-сайтів : методичні рекомендації [Електронний ресурс] / Державний комітет архівів України; Центральний державний електронний архів України. – Режим доступу : http://tsdea.archives.gov.ua/ua/advisory/work/pdf/metod-recomend_a_copy.pdf
   
7. 
   Інструкція з обліку та описування архівних копій веб-сайтів [Електронний ресурс] / Центральний державний електронний архів України. – Режим доступу : http://tsdea.archives.gov.ua/ua/advisory/work/pdf/AKVS.pdf
   
8. 
   Боряк Г. В. Електронні архівні публікації в Інтернеті: проблеми репрезентації інформаційних ресурсів / Г. В. Боряк / Архіви України. – 2002. – № 4-6. – С. 141-169.
   
9. 
   Купрунець Т. Я. Архівне копіювання веб-сайтів: проблеми та шляхи їх вирішення / Т. Я. Купрунець // Архіви України. – Вип. 6 (282). – 2012. – С. 50-61.
   
10. 
    Кисельова А. Веб-сайт Державного комітету архівів України: історія, реалії, перспективи / А. Кисельова // Архіви України. – 2003. – № 4-6. – С. 122-129; Кисельова А. Використання архівних електронних ресурсів: статистика відвідувань архівного порталу України / А. Кисельова // Архіви України. – 2004. – № 1-2. – С. 158-167; Кисельова А. Відкриті інформаційні ресурси архівного порталу України: структура, наповнення, моніторинг / Алла Кисельова // Студії з архівної справи та документознавства. – К., 2004. – Т. 11. – С. 58-70; Кисельова А. Електронна версія архівних фондів України в Інтернеті / Алла Кисельова // Архівознавство. Археографія. Джерелознавство : міжвідомч. зб. наук. пр. – Вип. 7. – К., 2005. – С. 7-28; Кисельова А. Оформлення веб-сторінки офіційного сайту Державного комітету архівів України / А. А. Кисельова // Архіви України. – 2003. – № 1-3. – С. 93-99; Кисельова А. А. Українські архівні ресурси в Інтернеті / А. А. Кисельова // Рукописна спадщина України: Археографічні дослідження унікальних архівних та бібліотечних фондів. – Вип. 9. – К., 2004.– С. 238-247.
    
11. 
    Кисельова А. А. Архівні ресурси України в глобальній інформаційній мережі: види, доступ, перспективи : дис. ... канд. іст. наук : 07.00.10 / Кисельова Алла Анатоліївна ; Державний комітет архівів України, Український НДІ архівної справи та документознавства. – К., 2005. – 190 арк.+ дод. – арк. 162-190.
    
12. 
    Сукало А. М. Архівна галузь України в умовах глобального інформаційного середовища / А. М. Сукало // Рукописна та книжкова спадщина України: Археографічні дослідження унікальних архівних та бібліотечних фондів / Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського, Інститут рукопису. – К., 2004. – Вип. 9. – C. 203-216.
    
13. 
    Сукало А. М. Розвиток інноваційних технологій у формуванні інформаційних архівних ресурсів України (1991-2003 рр.) : автореф. дис. канд. іст. наук: 07.00.10 / А. М. Сукало ; НАН України, Нац. б-ка України ім. В. І. Вернадського. – Київ, 2005. – 18 с.
    
14. 
    Васильченко М. М. Електронні ресурси обласних державних архівів України в мережі Інтернет: стан і перспективи розвитку в сучасному соціально-комунікаційному середовищі / М. М. Васильченко // Вісник ХДАК. – Випуск 32. – 2011. – С. 159-167.
    
15. 
    Вербіцька О. І. Актуальні проблеми репрезентації архівних ресурсів в інформаційно-комунікативних технологіях: вітчизняний та закордонний досвід / О. І. Вербіцька // Рукописна та книжкова спадщина України : Археографічні дослідження унікальних архівних та бібліотечних фондів. – 2007. – Вип. 11. – С.314-325.
    
16. 
    Стрілець Н. О. Електронний архів у бібліотеці: проблеми та можливості використання / Н. О. Стрілець // Вісник Харківської державної академії культури : зб. наук. праць. — Х. : ХДАК, 2010. — С. 132-137; Стрілець Н. О. Особливості зберігання електронних документів в архівних фондах / Н. О. Стрілець // Вісник Харківської державної академії культури : зб. наук. праць. — Х. : ХДАК, 2010. — С. 97–105; Стрілець Н. Проблеми архівного збереження документів в українських бібліотеках / Наталія Стрілець // Вісник Книжкової палати. – 2012. – № 12. – С. 29-31.
    

УДК 004:069.8(477)(043) З. М. Караберова