Найбагатший чоловік у Вавилоні



Pdf көрінісі
бет13/14
Дата27.12.2023
өлшемі1.03 Mb.
#488197
1   ...   6   7   8   9   10   11   12   13   14
Naibaghatshii-cholovik-u-Vavilo

І
Н
 В
сторія не знає міста, величнішого за Вавилон. Сама лише його
назва наводить на думки про багатство й розкіш. Про
вавилонські скарби із золота й коштовностей складали
легенди. Природно, що таке заможне місто уявляють десь серед
багатства тропічної природи та щедрих природних ресурсів —
лісів і копалень. Однак насправді було зовсім не так. Місто лежало
на рівнині біля річки Євфрат у посушливій долині. Ані лісів, ані
копалень — навіть каміння не було на будівництво. Вавилон
не стояв на жодному торговому шляху, а сподіватися на дощ для
врожаїв було марно.
Вавилон — це дивовижний приклад того, як людина може
досягати великих цілей, використовуючи наявні засоби. Усі
ресурси, які підтримували місто, — це справа рук людей. Усі його
багатства — справа рук людей.
Вавилон мав два природні ресурси: родючий ґрунт і річкову
воду. Вчинивши інженерний подвиг, яким захоплюються й досі,
вавилонські інженери за допомогою дамб і величезних
зрошувальних каналів спрямували воду з річки. Водні канали
вкрили найвіддаленіші куточки сухої долини, вливаючи
в родючий ґрунт життєдайну воду. Це перший інженерний
подвиг, який знає історія нашого світу. Ніколи до цього люди
не збирали таких щедрих врожаїв, як після використання цієї
зрошувальної системи.
На щастя, протягом свого довгого існування Вавилоном
правили династії царів, для яких завоювання та грабунок
відігравали другорядну роль. Вавилон багато воював, але
більшість цих війн були місцеві або спрямовані на захист від
невгамовних завойовників з інших країн, які мріяли прибрати до
рук дивовижні вавилонські скарби. Видатні вавилонські правителі
ввійшли в історію через свою мудрість, заповзятливість
і справедливість. Вавилон не знав пихатих монархів, які
прагнули б завоювати весь відомий світ, щоб усі народи віддавали
шану їхній себелюбності.


Міста Вавилон уже не існує. Коли в ньому не стало тих
потужних людських сил, які тисячоліттями будували
й підтримували місто, воно скоро перетворилося на пустельну
руїну. Його залишки стоять в Азії, десь за шістсот миль на схід від
Суецького каналу та трохи на північ від Перської затоки.
Довгота — приблизно тридцять градусів вище екватора, майже
така сама, як у міста Юма, що в Аризоні. Вавилонський клімат
нагадував юмський: там було так само спекотно й сухо.
Нині ця долина Євфрату, що колись була густонаселеним
і зрошуваним сільськогосподарським регіоном, знову стала сухою
пустелею, якою дме вітер. Де-не-де в пісках борються за своє
виживання трави й чагарники. Немає більше родючих полів,
величезних міст і довгих караванів, що везуть коштовні товари.
Тепер цю місцевість населяють лише кочові арабські племена, які
ледь себе прогодовують розведенням худоби. Це триває від
початку християнської ери.
Подекуди в долині височіють земляні пагорби. Століттями
подорожні нічого більшого в них розгледіти не могли. Зрештою
вони привернули до себе увагу археологів через биту кераміку
й цеглу, яку час від часу вимивало сильними зливами. Споряджені
європейськими й американськими музеями експедиції вирушили
до цих пагорбів на розкопки. Працюючи кирками й лопатами,
археологи незабаром зрозуміли, що ті пагорби — то стародавні
міста, чи то пак могили міст.
Під одним таким пагорбом було поховано Вавилон. Протягом
двадцяти століть вітри розвіювали на ньому пустельну пилюку.
Зведені з каміння стіни, що зазнали впливу сил природи,
розсипалися та знову повернулися в землю. Такий сьогодні вигляд
має заможне місто Вавилон: гора пилу, залишена так давно, що
жодна жива душа не знала, як вона зветься. Аж поки, ретельно
прибравши сміття, що нагромадилося століттями, з вулиць
стародавнього міста, не знайшли руїни величних храмів і палаців.
Багато вчених вважають цивілізацію Вавилона й інших міст
у цій долині найстарішою з усіх, що вдалося зафіксувати.
Доведено, що люди жили там ще вісім тисяч років тому. Цікаво
дізнатися, як саме це підраховано. Серед вавилонських руїн було
знайдено опис сонячного затемнення. Сучасні астрономи легко


вирахували час, коли сталося затемнення, яке могли спостерігати
у Вавилоні, а отже встановили зв’язок вавилонського календаря
з нашим.
Таким чином ми довели, що вісім тисяч років тому шумери, які
мешкали у Вавилонії, будували міста зі стінами. Можна лише
припускати, скільки століть до цього вже існували такі міста. Їхніх
мешканців не назвеш варварами, що жили за захисними стінами.
Вони були освіченими, розумними людьми. Писемні згадки
розповідають нам, що серед цих людей були перші інженери,
астрономи, математики, фінансисти, вони першими створили
письмо.
Вище вже згадувалося про зрошувальні канали, які перетворили
суху долину на сільськогосподарський рай. Залишки цих каналів
можна побачити й досі, хоч зараз вони здебільшого наповнені
піском. Декотрі з них були настільки великі, що, коли в них
не було води, ними могли проїхати дванадцятеро коней у ряд.
Вони перевершували найбільші канали в Колорадо та Юті.
Окрім зрошування земель у долині, вавилонські інженери
зробили ще одну масштабну справу. Побудувавши складну
дренажну систему на величезних болотяних площах у гирлах
річок Євфрат і Тигр, вони отримали придатні для сільського
господарства землі й почали їх обробляти.
Грецький мандрівник та історик Геродот відвідав Вавилон, коли
місто було в розквіті, і залишив для нас єдиний опис міста,
зроблений чужинцем. Він яскраво описує Вавилон і деякі незвичні
традиції його мешканців. Геродот згадує про дивовижну
родючість ґрунту й щедрі врожаї пшениці та ячменю, які збирали
вавилоняни.
Слава Вавилона потьмяніла, та його мудрість для нас
збереглася. Цим ми завдячуємо формі, в якій вона записувалася.
У ті далекі часи папір ще не винайшли, тож вавилоняни старанно
виводили слова на табличках із вологої глини. Після написання
дощечки висушували, і вони перетворювалися на тверді плити —
десь п’ятнадцять на двадцять сантиметрів і два з половиною
завтовшки.
Ці 
глиняні 
таблички, 
як 
їх 
зазвичай 
називають,
використовувалися переважно так само, як ми використовуємо


сучасні засоби для письма. На них писалися легенди, поезія,
історія, тексти царських указів, місцеві закони, права власності,
боргові розписки й навіть листи, які посильні доправляли в далекі
міста. Завдяки цим глиняним дощечкам ми можемо поглянути на
приватний бік життя тих людей. Наприклад, одна табличка,
імовірно із записів власника крамниці, розповідає, що певного
числа якийсь чоловік привів корову й обміняв її на сім мішків
пшениці — три з них доправили одразу, а решту клієнт забере,
коли захоче.
Археологи віднайшли цілі бібліотеки — сотні тисяч табличок,
які надійно збереглися під уламками стародавнього міста.
Одним із вавилонських див були височенні мури, які оточували
місто. Стародавні люди ставили їх в один ряд з великими
єгипетськими пірамідами й зараховували до семи чудес світу.
Вважається, що перші стіни звели на вимогу цариці Семіраміди
протягом 
раннього 
періоду 
історії 
міста. 
Сучасними
екскаваторами не вдалося знайти залишки тих перших мурів.
Невідомою залишається і їхня висота. Зі згадок про них у творах
давніх авторів можна припустити, що стіни сягали п’ятнадцяти чи
навіть вісімнадцяти метрів заввишки і з зовнішнього боку їх
обкладали обпаленою цеглою, а для ще більшого захисту
обносили глибоким ровом із водою.
Пізніші, найвідоміші мури почали споруджувати на вимогу царя
Набополасара близько шести тисяч років до Різдва Христового.
Він запланував настільки грандіозну перебудову, що не дожив до
завершення робіт, залишивши його синові Навуходоносору, ім’я
якого знає біблійна історія.
Висота і довжина цих пізніших стін є неймовірною. Із надійних
джерел відомо, що вони сягали сорока восьми метрів заввишки,
що дорівнює висоті сучасного п’ятнадцятиповерхового будинку.
Вважають, що загальна довжина мурів становила від
чотирнадцяти до вісімнадцяти кілометрів. Нагорі вони були такі
широкі, що на них могла проїхати колісниця з шести коней. Із цієї
грандіозної побудови зараз майже нічого не лишилося, окрім
частин фундаменту й рову. Руйнівну силу стихій «доповнили»
араби, коли забрали цеглу на власні будівельні потреби.
На стіни Вавилона одна за одною ішли переможні армії майже


всіх тогочасних завойовників. Безліч царів брали місто в облогу,
та все було марно. Армії тогочасних загарбників становили
потужну силу. Історики твердять, що в них могло бути десять
тисяч вершників, 25 тисяч колісниць, 1 200 піших полків
із тисячею солдатів на кожний. Часто для того, щоб зібрати зброю
й підготувати провізію для походу армії, витрачалося два-три
роки.
Вавилон дуже нагадував сучасні міста. У ньому були вулиці та
крамниці. Мандрівні торговці пропонували свій крам у житлових
районах. Жерці відправляли служби в пишних храмах. У місті була
огороджена територія для царських палаців. Кажуть, що її мури
були вищі за стіни самого міста.
Вавилоняни мали хист до мистецтв: скульптури, малювання,
ткацтва, 
ювелірства, 
виготовлення 
металевої 
зброї
й сільськогосподарських знарядь. Вавилонські ювеліри робили
вишукані коштовності. Багато таких прикрас знайшли
в похованнях заможних вавилонян, і нині їх виставляють
у провідних світових музеях.
Ще дуже давно, коли інші народи світу рубали дерева
кам’яними сокирами, а полювали й билися списами і стрілами
з кам’яними наконечниками, вавилоняни вже виготовляли усі ці
знаряддя з металу.
Вони були кмітливі фінансисти і торговці. Наскільки нам
відомо, саме жителі Вавилона винайшли гроші як засіб обміну,
а також боргові розписки й письмові підтвердження права
власності.
До 540 року до народження Христа у Вавилон жодного разу
не заходили ворожі армії. Історія падіння міста є дуже незвичною.
Кір, один із найбільших завойовників того періоду, планував
напасти на місто і взяти його неприступні стіни. Радники
вавилонського царя Набонідуса переконали його вийти з міста,
зустріти Кірове військо та дати бій, не очікуючи на облогу міста.
Зрештою це завершилося розгромом вавилонської армії, яка
втекла з міста. Кір, таким чином, зайшов у відкриту браму
й заволодів містом без боротьби.
Після цього могутність і престиж Вавилона поступово згасали.
Через кілька сотень років люди його зовсім полишили на поталу


вітрам і бурям, що знову зрівняли його з тією самою пустельною
землею, на якій колись побудували це величне місто. Вавилон
занепав і більше не відроджувався, але людство багато чим йому
завдячує.
Невблаганний час перетворив горді стіни вавилонських храмів
на пил, але вавилонська мудрість і досі жива.




Достарыңызбен бөлісу:
1   ...   6   7   8   9   10   11   12   13   14




©dereksiz.org 2024
әкімшілігінің қараңыз

    Басты бет