Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів
жүктеу/скачать 7 Mb. Pdf көрінісі
|
| максимальної
нестійкості. Поняття нестійкості (чи нестабільності) в даній концепції втрачає негативний відтінок. Можна погодитися з думкою І. Пригожина, що «нестійкість може виступати умовою стабільного і динамічного розвитку. Тільки системи, далекі від рівноваги,... здатні спонтанно організовувати себе і розвиватися.... А коли так, без нестійкості немає розвитку». Передбачається, що надмірна нестійкість притаманна не всій системі, а локалізована в частині, що забезпечує саморозвиток 3 позиції нелінійна термодинаміки стійкості стаціонарного стану системи можуть загрожувати тільки стадії, що містять автокаталітичні петлі (де продукт реакції бере участь у синтезі самого себе). Такі стадії (мовою соціальної філософії — структурні зрушення макрорівня) індукуються організацією (тобто недоліками керування, регулювання соціальних про- цесів), оскільки саме вона (організація) у вигляді автокаталітичності здатна періодично знаходити неврівноваженість, нестійкість. Це, у свою чергу, припускає, що будь-які проведені в суспільстві організації (реорганізації), які мають властивість амбівалентності, тобто здатності якупорядковувати, так і підсилювати хаос, повинні проходити ретельну різнобічну експертизу. Така експертиза повинна ставити заслін будь-яким волюнтаристичним втручанням у живу тканину соціуму, прожектерству, що ведуть не до підвищення «здорової» стійкості соціальної системи, а до посилення в ній нестійкості: дисгармонійних тенденцій, диспропорцій, виникнення суб'єктивних суперечностей, конфліктів. Центральне місце в теорії динамічних систем, що останнім часом усе ширше використовується при аналізі соціальних і політичних процесів, у тому числі й у перехідний період, посідають категорії аттрактор і біфуркація. Під аттрактором (від лат. аПгасііо — тяжіння) у літературі, присвяченій системам, що самоорганізуються, мають на увазі силу, що направляє розвиток системи за певною траєкторією (тимчасовою послідовністю). Водночас аттрактори не є силами в класичному розуміння цього слова, оскільки їхня дія, яка змінює динамічні якості системи, поширюється на систему в цілому, а також за межі конкретного положення цієї системи. При виході системи за межі певних величин, вона з одного набору аттракторів переходить на інший, тобто входить у новий динамічний режим. У точці переходу системи від одного динамічного режиму на інший відбувається біфуркація (від лат. Ьі/игсаііо — роздвоєння, поділ). Один з найбільших фахівців з даної проблеми, автор книги «Століття біфуркації», Ервін Ласло під біфуркацією розуміє певну фундаментальну характеристику в поведінці складних систем, що зазнають високого ступеня тиску і напруги. Під впливом цих чинників системи переходять від динамічного режиму одного набору аттракторів, звичайно більш стійких і простих, до динамічного режиму набору більш складних і «хаотичних» аттракторів. Процес біфуркації, підкреслює Ервін Ласло, показує, що,«... коли система виштовхується за свій поріг стабільності, вона входить у фазу хаосу — не обов'язково фатального для неї: це може бути і передумовою до нового розвитку. У життєздатних системах хаос відступає перед більш високими формами порядку. Однак відношення між докризовим і післякризовим порядком ніколи не буває лінійним — це не відношення просто причини і наслідків. Розвиток . неврівноважених систем, оскільки він відбувається через процес біфуркації, є стрибкоподібним і нелінійним». Розгортаючи далі свою концепцію, Ласло робить важливий висновок про те, що соціальні, економічні і політичні системи сучасності складні, нестабільні і шляхи їхнього розвитку повинні рано чи пізно біфуркувати. До того ж біфуркації більш чітко висловлені, відбуваються частіше і розвиваються драматичніше, коли системи, що їх переживають, близькі до порогових значень своєї стабільності, тобто ведуть ♦небезпечний спосіб життя». Причин переходу до такого порогового, а потім і нестабільного, хаотичного стану може бути декілька: по-пер- ше, це вплив недостатньо засвоєних чи невдало застосовуваних технічних нововведень, що їх Е. Ласло називає Т-біфуркаціями; по-друге, їх можуть спровокувати внутрішні і зовнішні соціальні конфлікти (війни, завоювання, революції, класові та етнічні колізії) — це С- біфур-кації; по-третє, явища нестабільності можуть викликати різкий занепад соціально-економічного порядку в цьому суспільстві під впливом зростаючої кризи, що призводить до Е-біфуркацій. У XX столітті людство пережило дві найбільші хвилі біфуркації, перша з яких була викликана «деколонізацією» країн Азії, Африки і Латинської Америки, а друга — політикою «гласності» М. Горбачова. Такі підходи сучасних філософів до динаміки соціальних процесів особливо важливі при розгляді процесів, характерних для перехідних суспільств, до яких належить і Україна. |