ПРОЦЕДУРА Стаття 2.01 Органи з проведення оглядів

1. 
   Органи з проведення оглядів встановлюються державами-членами.
   
2. 
   Органи з проведення оглядів складаються з голови та експертів.
   

1. 
   офіційна особа з адміністрації, що відповідає за судноплавство внутрішніми водними шляхами;
   
2. 
   експерт з конструкції суден внутрішніх водних шляхів та їхніх двигунів;
   
3. 
   експерт з судноплавства, який має відповідний сертифікат.
   

3. 
   Голова та експерти для кожного органу визначаються органами держави, в якій такий орган створений. Приступивши до виконання своїх обов’язків, голова та експерти подають письмову заяву про те, що вони виконуватимуть їх абсолютно незалежно. Від офіційних осіб подання заяви не вимагається.
   
4. 
   Органам з проведення оглядів можуть надавати сприяння експерти-спеціалісти відповідно до застосовних національних положень.
   

1. 
   Процедура направлення запиту на проведення огляду та встановлення місця й часу такого огляду входить до сфери повноважень органів, що видають сертифікат Співтовариства. Компетентний орган визначає документи, які необхідно подати. Процедура проходить таким чином, щоб забезпечити можливість проведення огляду у розумний період часу після подання запиту.
   
2. 
   Власник плавзасобу, на який не поширюється дія цієї Директиви, або його представник може подати запит на отримання сертифікату Співтовариства. Його запит задовольняється, якщо судно відповідає вимогам цієї Директиви.
   

1. 
   Власник або його представник надає плавзасіб у ненавантаженому, чистому стані та з усім необхідним обладнанням. Він надає будь-яке сприяння, необхідне для проведення огляду, як-от надає належний моторний човен і працівників та відкриває будь-які частини корпусу чи оснащення, що не є доступними чи видимими.
   
2. 
   Орган з проведення оглядів спочатку вимагає проведення огляду на суші. Огляд на суші може не проводитися, якщо пред’являється класифікаційний сертифікат, сертифікат затвердженого класифікаційного товариства про те, що конструкція відповідає його вимогам, або сертифікат, з якого випливає, що компетентний орган вже провів формальний огляд для інших потреб. Якщо має місце періодичний огляд чи огляд, передбачений статтею 15 цієї Директиви, орган з проведення оглядів може вимагати проведення огляду на воді.
   

3. 
   Орган з проведення оглядів може вимагати проведення додаткових робочих випробувань та надання інших допоміжних документів. Це положення також застосовується під час побудови плавзасобу.
   

(Залишено незаповненим)

1. 
   Компетентний орган може видати тимчасовий сертифікат Співтовариства:
   

1. 
   плавзасобу, що має здійснити поїздку до певного місця з дозволом компетентного органу, щоб отримати сертифікат Співтовариства;
   
2. 
   плавзасобу, дія сертифікату Співтовариства якого тимчасово припинена в одному з випадків, зазначених у статті 2.07 або у статтях 12 та 16 цієї Директиви;
   
3. 
   плавзасобу, сертифікат Співтовариства якого знаходиться в процесі оформлення після успішного огляду;
   
4. 
   плавзасобу, для якого не усі з умов отримання сертифікату Співтовариства, встановлених у частині І Додатку V, задовольняються;
   
5. 
   плавзасобу, який пошкоджений настільки, що його стан вже не відповідає сертифікату Співтовариства;
   
6. 
   плавучій установці чи обладнанню, якщо органи, відповідальні за спеціальні транспортні операції, дають санкцію на здійснення спеціальної транспортної операції як передбачено застосовними нормами органу з судноплавства держави-члена, за умови отримання такого сертифікату Співтовариства;
   
7. 
   плавзасобу, що відхиляється від положень частини ІІ, як передбачено у частині 2 статті 2.19.
   

2. 
   Тимчасовий сертифікат Співтовариства складається за зразком, встановленим у частині ІІІ Додатку V, якщо судноплавність плавзасобу, плавучої структури чи плавучого об’єкту забезпечена належним чином.
   

1. 
   у випадках, зазначених у пунктах (а), (d)-(f) частини 1, - щодо однієї конкретної поїздки, що має бути здійснена протягом належного періоду часу, що не перевищує одного місяця;
   
2. 
   у випадках, зазначених у пунктах (b) та (с) частини 1, - щодо належної тривалості;
   
3. 
   у випадках, зазначених у пункті (g) частини 1, - щодо шести місяців. Дія тимчасового сертифікату Співтовариства може бути продовжена на шість місяців до прийняття рішення Комітетом.
   

1. 
   Термін дії сертифікату Співтовариства, виданого новозбудованим суднам у відповідності до положень цієї Директиви, визначається компетентним органом, а максимальний термін його дії складає:
   

1. 
   п’ять років у випадку пасажирських суден;
   
2. 
   10 років у випадку всіх інших плавзасобів.
   

2. 
   У випадку суден, що вже працюють до проведення огляду, компетентний орган може встановлювати термін дії сертифікату Співтовариства у кожному окремому випадку, зважаючи на результати огляду. Проте термін дії не може перевищувати періоди, зазначені у частині 1.
   

1. 
   Власник плавзасобу або його представник повідомляє компетентний орган про будь-які зміни назви чи власника плавзасобу, будь-які додаткові вимірювання та будь-які зміни офіційного номеру, реєстрації чи порту приписки та направляє сертифікат Співтовариства такому органу для внесення до нього відповідних змін.
   
2. 
   Будь-який компетентний орган може вносити будь-яку інформацію чи зміну до сертифікату Співтовариства.
   
3. 
   Якщо компетентний орган вносить будь-яку зміну чи інформацію до сертифікату Співтовариства, він повідомляє про це компетентний орган, який видав такий сертифікат Співтовариства.
   

(Залишено незаповненим)

1. 
   Плавзасоби піддаються періодичному огляду до закінчення терміну дії їх сертифікатів Співтовариства.
   
2. 
   Після подання обгрунтованого запиту власником або його представником компетентний орган може, як виняток, без проведення жодних оглядів продовжити термін дії сертифікату Співтовариства не більше ніж на шість місяців. Таке продовження терміну дії надається у письмовій формі, і відповідний документ зберігається на плавзасобі.
   
3. 
   Компетентний орган знову встановлює термін дії сертифікату Співтовариства відповідно до результатів такого огляду.
   

4. 
   Якщо замість продовження терміну дії сертифікат Співтовариства замінюється новою версією, більш рання версія сертифікату Співтовариства повертається компетентному органу, який видав його.
   

Власник плавзасобу або його представник можуть добровільно подати запит на проведення огляду у будь-який час.

За таким запитом на проведення огляду здійснюються відповідні дії.

Стаття 2.11

(Залишено незаповненим)

(Залишено незаповненим)

(Залишено незаповненим)

(Залишено незаповненим)

Усі витрати, пов’язані з проведенням огляду судна та видачею сертифікату Співтовариства, несе власник судна або його представник, відповідно до спеціального прейскуранту, що складається кожною державою-членом.

Компетентний орган може дозволити особам, що виявляють обгрунтований інтерес, отримати інформацію про вміст сертифікату Співтовариства та може видати таким особам витяги або копії сертифікатів Співтовариства, засвідчені як дійсні та визначені як такі.

1. 
   Компетентні органи присвоюють порядковий номер сертифікатам Співтовариства, що їх вони видають. Вони ведуть реєстр за зразком, встановленим у Додатку VI, усіх сертифікатів Співтовариства, що їх вони видають.
   
2. 
   Компетентні органи зберігають оригінали або копії усіх сертифікатів Співтовариства, що їх вони видали, та зазначають у них будь-яку інформацію та зміни, а також будь-які скасування та заміни сертифікатів Співтовариства.
   

1. 
   Компетентний орган, який видав сертифікат Співтовариства, зазначає в такому сертифікаті Співтовариства офіційний номер, присвоєний відповідному плавзасобу компетентним органом держави-члена, в якій такий плавзасіб зареєстрований або в якій знаходиться його порт приписки.
   

Ці вимоги не застосовуються до прогулянкових плавзасобів.

2. 
   (Залишено незаповненим)
   
3. 
   (Залишено незаповненим)
   
4. 
   Власник плавзасобу або його представник подає до компетентних органів заявку на присвоєння офіційного номера. Власник або його представник також несе відповідальність за прикріплення до плавзасобу офіційного номера, зазначеного у сертифікаті Співтовариства, та його знаття, коли він вже не є дійсним.
   

1. 
   Якщо положення частини ІІ вимагають використання або наявності на плавзасобі певних матеріалів, пристосувань чи обладнання або ухвалення певних аспектів конструкції чи певних схем розміщення, компетентний орган може дозволити використання або наявність на зазначеному плавзасобі інших матеріалів, пристосувань чи обладнання або ухвалення інших аспектів конструкції чи інших схем розміщення за умови, що вони визнаються рівнозначними відповідно до процедури, зазначеної у частині 2 статті 19 цієї Директиви.
   
2. 
   Якщо, відповідно до процедури, зазначеної у частині 2 статті 19 цієї Директиви, Комітет не приймає рішення щодо рівнозначності як передбачено частиною 1, компетентний орган може видати тимчасовий сертифікат Співтовариства.
   

3. 
   У відповідності до процедури, зазначеної у частині 2 статті 19 цієї Директиви, компетентний орган може, на підставі рекомендації Комітету, видати сертифікат Співтовариства для потреб випробування та на обмежений період часу конкретному плавзасобу з новими технічними характеристиками, що відхиляються від вимог частини ІІ, за умови, що такі технічні характеристики забезпечують рівнозначну безпеку.
   
4. 
   Рівнозначності та відступи, зазначені у частинах 1 та 3, вказуються у сертифікаті Співтовариства, і про це повідомляють Комісію.
   

ГЛАВА 3

Судна мають бути збудовані відповідно до передової практики суднобудування.

1. 
   Корпус має бути достатньо міцним для того, щоб витримувати усі напруги, яким він зазвичай піддається.
   

1. 
   У випадку новозбудованих суден або значних перетворень, що впливають на міцність судна, має бути продемонстрована адекватна міцність за допомогою надання проектного розрахунку в якості підтвердження. Таке підтвердження також необхідне, якщо подається класифікаційний сертифікат або документ затвердженого класифікаційного товариства.
   
2. 
   Якщо проводиться огляд як зазначено у статті 2.09, мінімальна товщина обшивки днища, скулової та бортової обшивки має перевірятися відповідно до таких умов:
   

1. 
   для суден, довжина яких перевищує 40 м: t_min = f · b · c (2,3 + 0,04L), мм;
   

2. 
   t_min = 0,005 · a, мм,
   

а – інтервал між шпангоутами, мм;

f – коефіцієнт інтервалу між шпангоутами:

f = 1 при а ≤ 500 мм

f = 1 + 0,0013 (а – 500) при а > мм

b – коефіцієнт обшивки днища, бортової чи скулової обшивки:

b = 1,0 для обшивки днища та бортової обшивки

b = 1,25 для скулової обшивки.

Для інтервалу між шпангоутами при обчисленні мінімальної товщини бортової обшивки можна прийняти f = 1. Проте мінімальна товщина скулової обшивки у жодному разі не може бути меншою за мінімальну товщину обшивки днища та бортової обшивки.

С – коефіцієнт типу конструкції:

с = 0,95 для суден з подвійним днищем та боковою порожниною, якщо перегородка між боковою порожниною та трюмом розташована вертикально відповідно до комінгсу

с = 1,0 для усіх інших типів конструкції.

3. 
   Для суден з повздовжніми перегородками, подвійним днищем та боковими порожнинами мінімальне значення товщини обшивки, обчислене за формулою, наведеною у частині (b), може бути знижене до обчисленого значення, засвідченого затвердженим класифікаційним товариством, достатньої міцності корпусу (повздовжньої, бокової та локальної міцності).
   

Мінімальні значення, визначені за цим методом, є граничними значеннями з урахуванням звичайного, однорідного зносу та за умови, що використовується суднобудівна сталь, що внутрішні конструктивні компоненти, як-от перегородки, основні повздовжні та поперечні конструктивні елементи, знаходяться у доброму стані та що корпус не виявляє ознак будь-якого перенавантаження повздовжньої міцності.

Коли ці значення вже не досягаються, відповідні обшивки мають бути відремонтовані чи замінені. Разом з тим, товщина, що не більш ніж на 10% менша за обчислені значення, є прийнятною для невеликих зон.

2. 
   Якщо при спорудженні корпусу використовується інший матеріал, аніж сталь, необхідно довести розрахунками, що міцність корпусу (повздовжня, бокова та локальна міцність) є принаймні не меншою за міцність, яка б мала місце при використанні сталі за припущення мінімальної товщини відповідно до частини 1. Якщо надається сертифікат класу або документ, виданий визнаним класифікаційним товариством, підтвердження розрахунками не є обов’язковим.
   
3. 
   Остійність суден має відповідати їхньому призначенню.
   

1. 
   Перегородки, що сягають палуби або, якщо палуба відсутня, планширу, мають бути встановлені у таких точках:
   

1. 
   Таранна перегородка – на прийнятній відстані від носу у такий спосіб, щоб забезпечувалася плавучість завантаженого судна, із залишковим безпечним зазором 100 мм, якщо вода проникає у водонепроникний відсік перед таранною перегородкою.
   

Якщо ця відстань перевищує 0,04L + 2 м, вимога, встановлена у частині 1, підтверджується розрахунками.

Ця відстань може бути знижена до 0,03L. В цьому випадку вимога, зазначена у частині 1, підтверджується розрахунками за припущення, що відсік перед таранною перегородкою та сусідні відсіки заповнені водою.

2. 
   Кормова пікова перегородка – на прийнятній відстані від корми, якщо довжина судна L перевищує 25 м.
   

2. 
   Жодне побутове приміщення чи пристосування, необхідні для забезпечення безпеки чи нормального функціонування судна, не можуть бути розміщені перед площиною таранної перегородки. Ця вимога не застосовується до якірного пристрою.
   
3. 
   Побутові приміщення, машинні відділення та котельні, а також робочі місця, що є їх частиною, мають бути відокремлені від трюмів водонепроникними поперечними перегородками, що сягають палуби.
   
4. 
   Побутові приміщення мають бути відокремлені від машинних відділень, котелень та трюмів у герметичний спосіб, і має бути забезпечений прямий доступ до них з палуби. Якщо такий доступ не забезпечений, запасний вихід має вести безпосередньо на палубу.
   
5. 
   Перегородки, зазначені у частинах 1 та 3, та відокремлення приміщень, зазначених у частині 4, не повинні містити жодних отворів.
   

«Двері слід зачинити відразу після відкриття».

2. 
   Водозабори та водовідводи, а також мережі труб, під’єднані до них, мають бути такими, щоб випадкове проникнення води всередину судна було унеможливлене.
   
3. 
   Передні відсіки судна мають бути споруджені у такий спосіб, щоб якорі ані повністю, ані частково не виступали з бортової обшивки.
   

1. 
   Машинні відділення та котельні мають бути влаштовані таким чином, щоб обладнання, що знаходиться у них, можна було експлуатувати, обслуговувати та ремонтувати легко й безпечно.
   
2. 
   Бункери для зберігання рідкого палива чи мастила для змащення та приміщення для пасажирів і побутові приміщення не можуть мати жодних спільних поверхонь, що знаходяться під статичним тиском рідини за нормальних умов.
   
3. 
   Перегородки, стелі та двері машинних відділень, котелень та бункерів мають бути зроблені зі сталі чи іншого рівнозначного негорючого матеріалу.
   

Усі отвори у стінах, стелях та дверях машинних відділень, котелень та бункерів мають бути такими, щоб їх можна було зачинити ззовні. Запірні пристрої мають бути зроблені зі сталі або рівнозначно негорючого матеріалу.

4. 
   Машинні відділення, котельні та інші приміщення, де може статися витік займистих чи токсичних газів, повинні мати належну вентиляцію.
   
5. 
   Міжпалубні сходи та драбини, що забезпечують доступ до машинних відділень, котелень та бункерів, мають бути міцно прикріплені та зроблені зі сталі або іншого стійкого до поштовхів та негорючого матеріалу.
   
6. 
   Машинні відділення та котельні повинні мати два виходи, один з яких може бути запасним.
   

1. 
   загальна площа приміщення (добуток середньої довжини на середню ширину на рівні обшивки полу) машинного відділення чи котельні не перевищує 35 м²;
   
2. 
   довжина шляху між кожною точкою здійснення операцій з обслуговування чи ремонту та виходом або основою міжпалубних сходів біля виходу, що надають доступ назовні, не перевищує 5 м; та
   
3. 
   вогнегасник знаходиться у точці обслуговування, найбільш віддаленій від дверей виходу, а також, як відступ від пункту (е) частини 1 статті 10.03, якщо встановлена потужність двигунів не перевищує 100 кВт.
   

7. 
   Максимальний допустимий рівень звукового тиску у машинних відділеннях становить 110 дБ(А). Точки вимірювання обираються при виконанні робіт з обслуговування та ремонту, необхідних в процесі нормальної експлуатації установки, що знаходиться у машинному відділенні.
   

1. 
   Безпечний зазор має становити щонайменше 300 мм.
   
2. 
   Безпечний зазор у випадку суден, отвори яких не можуть бути закриті бризкозахисними приладами та приладами, стійкими до атмосферних впливів, та для суден, що плавають з незакритим трюмом, має бути збільшений таким чином, щоб кожен з таких отворів знаходився принаймні у 500 мм від площини максимальної посадки.
   

1. 
   Надводний борт суден з неперервною палубою, без повздовжніх прогинів та надбудов, має складати 150 мм.
   
2. 
   Надводний борт суден з повздовжніми прогинами та надбудовами обчислюється за такою формулою:
   

де:

β_v – коефіцієнт поправки на вплив переднього повздовжнього прогину, що є результатом наявності надбудов на першій чверті довжини судна;

β_a – коефіцієнт поправки на вплив заднього повздовжнього прогину, що є результатом наявності надбудов на останній чверті довжини судна;

Se_v – довжина переднього повздовжнього прогину, мм;

Se_a – довжина заднього повздовжнього прогину, мм.

3. 
   Коефіцієнт а обчислюється за такою формулою:
   

де:

le_v – ефективна довжина, м, надбудови, розташованої у передній чверті довжини судна L;

le_a – ефективна довжина, м, надбудови, розташованої у задній чверті довжини судна L.

Ефективна довжина надбудов обчислюється за такими формулами:

де:

b – ширина, м, відповідної надбудови;

В₁ – ширина судна, м, визначена по зовнішньому боку вертикальної бортової обшивки на рівні палуби в середній точці відповідної надбудови;

h – висота, м, відповідної надбудови. Проте у випадку люків h отримують шляхом зменшення висоти комінгса на половину безпечної відстані відповідно до частин 1 та 2 статті 4.01. У жодному разі значення h не може перевищувати 0,36 м.

Якщо відношення або не перевищує 0,6, ефективна довжина le надбудови становить нуль.

4. 
   Коефіцієнти β_v та β_a обчислюються за такими формулами:
   

5. 
   Ефективні передній/задній повздовжні прогини Se_v та Se_a обчислюються за такими формулами:
   

Se_a = S_a · p,

де:

S_v – фактичний передній повздовжній прогин, мм; проте значення S_v не може перевищувати 1 000 мм;

p – коефіцієнт, обчислений за такою формулою:

де x – абсциса, величина якої визначається за точкою, де прогин складає 0,25 S_v або 0,25 S_a (див. малюнок).

Проте значення коефіцієнта p не може перевищувати 1.

6. 
   Якщо β_a · Se_a більше за β_v · Se_v, значення β_v · Se_v приймається таким, що дорівнює значенню β_а · Se_а.
   

Зважаючи на зниження, зазначені у статті 4.02, мінімальний надводний борт має становити не менше 0 мм.

1. 
   Площина максимальної посадки визначається таким чином, щоб виконувалися технічні умови щодо мінімального надводного борту та мінімального безпечного зазору. Проте з міркувань безпеки орган з проведення оглядів може встановити більше значення для безпечного зазору чи надводного борту. Площина максимальної посадки визначається принаймні для зони 3.
   
2. 
   Площина максимальної посадки позначається за допомогою добре видимих позначок посадки, нанесених незмивним чорнилом.
   
3. 
   Позначки посадки для зони 3 являють собою прямокутник довжиною 300 мм та шириною 40 мм, основа якого є горизонтальною та співпадає з площиною максимальної дозволеної посадки. Будь-які інші позначки посадки мають містити такий прямокутник.
   
4. 
   На суднах має бути щонайменше три пари позначок посадки, одна з яких має знаходитися посередині, а дві інших – на відстані від носу та корми відповідно, що приблизно дорівнює одній шостій довжини судна.
   

1. 
   якщо довжина судна складає менше 40 м, достатньо прикріпити дві пари позначок на відстані від носу та корми відповідно, що дорівнює чверті довжини судна;
   
2. 
   якщо судна не призначені для перевезення вантажів, достатньо однієї пари позначок, розміщених приблизно посередині судна.
   

5. 
   Позначки або зазначення, що перестають бути дійсними після чергового огляду, мають бути видалені або позначені як такі, що вже не є дійсними, під наглядом співробітника органу з проведення оглядів. Якщо позначка посадки зникає, вона може бути замінена лише під наглядом співробітника органу з проведення оглядів.
   
6. 
   Якщо судно обмірене відповідно до Конвенції про обмірювання суден внутрішніх водних шляхів 1966 року та площина позначок обмірювання відповідає вимогам цієї Директиви, такі позначки обмірювання замінюють позначки посадки; це має бути зазначено у сертифікаті Співтовариства.
   
7. 
   Для суден, що працюють на внутрішніх водних шляхах, що не належать до зони 3 (зона 1, 2 або 4), носова та кормова пари позначок посадки, передбачені частиною 4, мають бути доповнені вертикальною лінією, до якої у напрямку носу проводиться одна або, у випадку кількох зон, кілька додаткових ліній посадки довжиною 150 мм, відносно позначки посадки для зони 3.
   

Якщо площина максимальної посадки судна для зони 3 визначається за припущення, що трюми можуть бути закриті таким чином, щоб бути захищеними від бризок та стійкими до атмосферних впливів, і якщо відстань між площиною максимальної посадки та верхньою кромкою комінгса не перевищує 500 мм, визначається максимальна посадка для плавання з відкритими трюмами.

У сертифікаті Співтовариства зазначається таке:

«Якщо люки трюмів повністю або частково відкриті, судно може бути завантажене лише до позначки на відстані ... мм нижче позначки посадки для зони 3».

1. 
   На суднах, посадка яких може перевищувати 1 м, має бути нанесена шкала посадок на кожному з бортів у напрямку корми; на них можуть бути нанесені додаткові шкали посадки.
   
2. 
   Нульові точки на кожній шкалі посадки встановлюються у площині, що йде паралельно до площини максимальної посадки, через найнижчу точку корпусу або кіля, якщо такий існує. Відстань по вертикалі над нульовою точкою калібрується у дециметрах. Таке калібрування має бути нанесене на кожну шкалу, від ватерлінії в ненавантаженому стані до точки 100 мм вище лінії максимальної посадки, за допомогою позначок, пробитих чи вирізаних, та пофарбоване як добре видима смуга у двох кольорах, що перемежовуються. Таке калібрування ідентифікується цифрами на відстані кожні п’ять дециметрів, нанесеними біля шкали, а також вгорі шкали.
   
3. 
   Дві кормові шкали обмірювання, нанесені відповідно до Конвенції, зазначеної у частині 6 статті 4.04, можуть замінювати шкали посадки, за умови, що вони включають калібрування, що відповідає зазначеним вимогам, та, за необхідності, цифри, що позначають посадку.