К. І. Мізін нові напрями в українському мовознавстві: зіставна лінгвокультурологія

.Нові напрями в українському мовознавстві...
графічного, або лінгвокультурологічного (Н. Д. Арутюнова, А. Вежбицька, 
С. Г. Воркачов, В. І. Карасик, Ю. С. Степанов та ін.) 24.
Показово, що в більшості лінгвістичних шкіл збігаються сутнісні ознаки 
концепту: 1) ідеальність (концепт — структура свідомості); 2) неоднорідність 
концептів (світ, знання про який структуровані в цьому ментальному утворенні, 
є надзвичайно різноманітним); 3) здатність транслюватися в різні сфери (мис­
тецтво, релігія, право, наука тощо); 4) специфіка, зумовлена належністю кон- 
цептоносія до кількох соціальних груп; 5) гетерогенна будова, виокремлення в 
структурі концепту кількох шарів, граней, аспектів тощо.
Ці характеристики концепту враховуються при лінгвокультурологічному 
аналізі мовного матеріалу, оскільки в сучасній лінгвістиці лінгвокультурологіч- 
на парадигма невід’ємна від когнітивно-інтерпретаційної. Це визначає міждис­
циплінарний статус концепту, яким послуговуються в лінгвокогнітології25, лін- 
гвокультурології та лінгвокультурній концептології 26.
24 С. Г. Воркачов диференціює при цьому поняття «культурний концепт» і «лінгвокуль- 
турний концепт», оскільки перше належить до культурології і не передбачає обов’язкової 
вербалізації, а може знаково втілюватися в будь-яких семіотичних формах (поведінкових, 
предметних тощо), тимчасом як друге обов’язково пов’язане з мовними засобами реалізації. 
Саме лінгвокультурний концепт, на думку вченого, є одиницею дослідження зіставної лінгво- 
концептології 
(Воркачев С. Г.
Сопоставительная этносемантика телеономных концептов 
«любовь» и «счастье» (русско-английские параллели).— Волгоград, 2003.— С. 19). Однак ці 
положення С. Г. Воркачова є дещо сумнівними. Певні застереження викликає передусім 
поняття «культурний концепт», оскільки важко знайти приклади «чистих» культурних 
концептів (тим більше, якщо враховувати те, що будь-які семіотичні форми, навіть не маючи 
мовного вираження, так чи інакше можна семантизувати за допомогою мовних знаків). При 
цьому подібні «термінологічні шедеври» підхоплюються адептами відомих шкіл, тоді як 
дещо критичніший підхід пішов би лише на користь. Це стосується і культурного концепту, 
оскільки, згідно із законом діалектики, теза передбачає антитезу. Отже, якщо декларується 
культурний концепт, то має бути і безкультурний (акультурний, некультурний) концепт (на 
зразок: концепт — антиконцепт, прислів’я — антиприслів’я тощо). А це вже нонсенс, бо 
концепт формують насамперед культурні чинники.
25 Представники лінгвокогнітологічного напряму інтерпретують концепт як одиницю 
оперативної свідомості. Головною в цьому тлумаченні концепту є вказівка на його цілісність. 
Концепти відображають зміст отриманих знань, досвіду, результатів усієї діяльності людини 
та результати пізнання нею навколишнього світу у вигляді певних одиниць, «квантів» знання. 
У зв’язку з цим Р. Лангакер зазначає, що концепт — це ментальна структура, яка містить у 
собі когнітивну синергетику логічного й чуттєвого відображення світу (
Langacker R.
Concept, 
Image and Symbol : The Cognitive Basis o f Grammar.— Berlin ; Now York, 1991.— P. 28). 
Представники лінгвокультурологічного напряму розглядають концепт як ментальне утво­
рення, марковане етносемантичною специфікою. Лінгвокультурний концепт відрізняється 
від інших ментальних одиниць акцентуванням ціннісного елемента 
{КарасикВ. И , Слыш- 
кин Г. Г.
Лингвокультурный концепт как единица исследования // Методологические проб­
лемы когнитивной лингвистики.— Воронеж, 2001.— С. 75-80). Це розуміння концепту 
сформувалося під впливом ідей лінгвокультурології, основним завданням якої є «витягуван­
ня» культурної інформації з мовних одиниць, а культурна інформація може бути представ­
лена в номінативних одиницях мови культурними семами, культурним фоном, конотаціями й 
культурними концептами 
{Опарина Е. О.
Лингвокультурология : Методологические осно­
вания и базовые понятия // Язык и культура.— М., 1999.— Вып. 2.— С. 34). На думку 
В. I. Карасика та Г. Г. Слишкіна, лінгвокультурний концепт відрізняється від інших одиниць, 
якими послуговуються лінгвокультурологи, своєю ментальною природою. Якщо запропоно­
вана Є. М. Верещагіним і В. Г. Костомаровим логоепістема є елементом значення слова й 
локалізується в мові, а введена В. В. Воробйовим лінгвокультурема визначається як одиниця 
міжрівнева, тобто така, що не має певної локалізації, то концепт є одиницею свідомості. 
«Саме у свідомості здійснюється взаємодія мови й культури, тому будь-яке лінгвокультуро- 
логічне дослідження є одночасно і когнітивним дослідженням» 
{КарасикВ. И., СлышкинГ. Г. 
Зазнач, праця.— С. 76).
26 
Кононова И. В.
Структура и языковая репрезентация британской национальной мо­
рально-этической концептосферы (в синхронии и диахронии) : Автореф. дис. ... д-ра филол. 
наук.— СПб., 2010.— С. 7-8.
ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2012, № 6
43

Протиставлення «когнітивний концепт — лінгвокультурний концепт», яке 
декларується, з одного боку, представниками когнітивної лінгвістики, а з друго­
го боку, — лінгвокультурологами, є, на наш погляд, певного мірою необ’єктив­
ним. Згідно з цим протиставленням, будь-який лінгвокультурний концепт є ког- 
нітивним, оскільки співвідноситься з певними структурами свідомості, але 
лише когнітивний концепт увижається лінгвокультурним, бо він виявляє цінніс­
ну кваліфікацію. Таке розмежування когнітивного й лінгвокультурного концеп­
тів заперечує позиція самих же когнітологів, які, розуміючи концепт як структу­
ру організації знань, прагнуть до опису концептосфери як певним чином 
упорядкованої сукупності концептів. Проте концептосфера є частиною культу­
ри, а культура облігаторно включає категорію цінностей. Отже, знання, орга­
нізовані та репрезентовані концептом, не можуть бути представлені без ку­
льтурного, а відтак і ціннісного складника, тому якщо концепт є продуктом 
культури, то не варто, на наш погляд, наголошувати на таких його характеристи­
ках, як «культурний», «лінгвокультурний» тощо.
Кожний дослідник уносить до дефініції концепту свої нюанси, своє бачен­
ня проблеми, хоча суть концепту, як ментального психокультурного «згустку» 
знань певного народу, в цілому не змінюється. Тому для уникнення такої тер­
мінологічної плутанини слід послуговуватися неускладненим додатковими 
кваліфікаціями терміном «концепт». Нам, зокрема, близьке визначення кон­
цепту як складного (багатовимірного) ментального утворення (смислу), позна­
ченого культурною специфікою, що має ім ’я (вираження в мові) (С. Г. Ворка- 
чов, В. І. Карасик, В. М. Манакін, А. М. Приходько, О. О. Селіванова та ін.). 
Концепту приписують якісно різні складники: поняттєвий, перцептивно-об- 
разний та ціннісний (валоративний) (С. Г. Воркачов, В. І. Карасик, А. М. При­
ходько та ін.).
Саме в цій іпостасі концепт, на наш погляд, є найадекватнішою ідеєю, а вод­
ночас інструментом дослідження зіставної лінгвокультурології, тому при лін- 
гвокультурологічному вивченні аксіологічного аспекту усталених порівнянь 
англійської, німецької, української та російської мов ми обрали як іегйшп 
сотрагайопів окремі універсальні, але разом з тим лінгвокультурно релевантні 
та недосліджені концепти 
27. До того ж концепт, що важливо для зіставної лін- 
гвокультурологїї, може виконувати на ментальному рівні, тобто на рівні ког­
нітивної (концептної) картини світу, функцію ґегйшп сотрагайопів28.

жүктеу/скачать 0.66 Mb.

Достарыңызбен бөлісу: