Пісня про Роланда Переклад Вадима та Нінелі Пащенків

Прийшов до свого саду цар Марсілій,

Найродовитіші пішли з ним разом:

Вже посивілий Бланкандрін премудрий

Із принцем Джурфаленом, спадкоємцем,

Халіф - Марсілію і друг, і дядько.

Промовив Бланкандрін: «Покличте франка,

Він заприсягся нам допомагати».

Марсілій відмовляє: «Хай заходить!»

Мавр Ганелона взяв за руку праву

И привів його у царський сад до трону.

Підготували там безчесну зраду.

        Аой!

 39

«Мій любий Ганелоне, - цар промовив, -

Не знаючи, поквапився я надто

І в гніві намагавсь вас списом вдарить.

Я соболями оплачу помилку,

їх вартість - п'ятсот ліврів золотими,

Тож за образу щедрий дам я викуп!»

І Ганелон: «Від цього не відмовлюсь:

А за добро хай Бог і вам віддячить!»

        Аой!

 40

Марсілій знов: «Повірте, Ганелоне,

Що від душі вас хочу полюбити.

Мені кортить про Карла більш почути.

Минула його сила, він старий вже,

Подейкують, йому давно за двісті.

Він стільки вже пройшов країв чужинних

І стільки відбивав щитом ударів!

Скількох царів перетворив на злиднів!

Коли ж нарешті втомиться од битв цих?»

Посол сказав: «Адже він зовсім інший!

Його хто бачив, скаже неодмінно,

Що Імператор франків - справжній лицар!

Не зможу я його хвалити й славить,

Бо вище він і слави, і похвал всіх!

Про справжню смілість Карла хто розкаже?

Бог дав завзятості йому без міри!

Загину, та не обману довіри!»

 41

А мавр своє: «Дивуюся я Карлу.

Він вже старий і сивий, як я знаю,

Йому давно вже двісті літ чи більше.

Скількох він втрат зазнав в борні невтомній,

І від мечів й списів поранень скільки!

Скількох царів перетворив на злиднів!

Коли же він утомиться від битв цих?»

«Цьому не буть, поки живий племінник.

Він кращий лицар в піднебеснім світі,

Його друг Олів'єр не гірший в битві,

Дванадцять перів, фаворитів Карла,

І двадцять тисяч франків - ар'єргард весь.

Спокійний Карл, нікого не боїться!»

        Аой!

 42

Невірний знов: «Для нас велике диво,

Що Карл Великий, вже старий і сивий,

І, як я знаю, має двісті років.

Завоював мечем країн він безліч!

А скільки був поранений списами!

І переміг в боях стількох царів він!

Коли ж нарешті втомиться од битв цих?»

І граф: «Поки живий Роланд - ніколи!

Подібного барона Схід не бачив.

Його друг Олів'єр не менш відважний.

Дванадцять перів, що їх Карл так любить,

І їх дружина - двадцять тисяч франків.

Король спокійний, ворог не страшний їм!»

        Аой!

 43

«Мій любий Ганелоне, - цар відмовив, -

У світі кращої немає раті;

Я маю вже чотири сотні тисяч,

Щоб битися із Карлом, з його військом».

Та заперечив граф: «Не зараз тільки,

Бо багатьох ви втратите невірних.

Облиште це безумство, будьте мудрі!

А Карлові скарбів пошліть ви стільки,

Щоб кожний з франків тільки здивувався.

Додайте ще заручників із двадцять.

Поверне Карл у Францію-красуню,

Позаду ж ар'єргард лишиться, мабуть,

З ним граф Роланд, племінник королівський

З відважним й мудрим Олів'єром разом.

Повірте, як помруть обидва графи,

Забуде Карл свою безмірну пиху

И навік бажання зникне з вами битись».

        Аой!

 44

«Мій милий Ганелоне, - цар промовив, -

Та як зробити, щоб Роланд загинув?»

І Ганелон: «Охоче дам пораду!

Дійшовши до Сізерського проходу,

Король поставить ззаду ар'єргард свій.

Його очолять граф Роланд пихатий

І Олів'єр, йому Карл дуже вірить.

Нашліть на них сто тисяч іновірців,

Нехай вони зав'яжуть першу битву,

Поранять і повтомлюють тих франків.

Не криюсь, ваші майже всі загинуть.

Та зразу ж друга рать у бій полине,

З обох цих битв Роланд живим не вийде.

Блискучий подвиг звершить ваше військо!

І ви не знатимете більше воєн.

        Аой!

45

Хто переможе в тім бою Роланда,

Залишить тіло Карла без правиці.

Кістьми поляже краща рать його там,

Вовік вже не збере він грізні сили,

Іспанія гараздуватиме у мирі!»

Почув те цар, цілує Ганелона,

А потім наказав скарби принести.

        Аой!

 46

Марсілій мовив: «Нащо всі слова ці?

Довір'я нам взаємне необхідне.

Пообіцяйте смерть близьку Роланда,

Заприсягніть: він буде в ар'єргарді.

І я - мій Магомет мені поможе -

На бій, якщо його знайду, покличу!»

А Ганелон: «Готовий присягнути!»

І на святині він меча Морглейса

Присягу дав і зраду так засвідчив.

        Аой!

 47

Священне крісло там стояло з кості.

Звелів на нього цар покласти книгу

З законом Магомета й Тервагана.

На ній і присягнув володар маврів:

«Якщо знайду Роланда в ар'єргарді,

То подолаю відчайдушний спротив.

Зроблю усе можливе, й він загине!»

А граф додав: «Щасти угоді нашій!»

        Аой!

 ДАРИ ЗА ЗРАДУ

48

До них підходить Вальдабрун-язичник -

Марсілія колишній вихователь.

Люб'язно й щиро каже Ганелону:

«Прийміть мій меч, нема ні в кого краще,

Один держак - на тисячу мангонів:

Його дарую я заради дружби,

За допомогу у борні з Роландом,

Щоб ми знайшли його у ар'єргарді».

«Так буть за цим!» - тут Ганелон озвався.

Обійми, поцілунки в щоки, в губи.

 49

Аж тут з'явився Кліморін-поганець.

З усмішкою звернувсь до Ганелона:

«Візьміть шолом мій, кращого немає.

На лобі вставлений гранат безцінний.

Допоможіть лиш покінчить з маркізом,

Порадьте засіб, як його збезчестить».

«Гаразд все буде!» - відповів граф-зрадник.

Обійми, поцілунки в щоки, в губи.

        Аой!

 50

Прийшла сама цариця Брамімонда.

«Я вас шаную, графе! - так сказала, -

Вас хвалить чоловік і всі придворні.

Прийміть ви для дружини два браслети

Із золота, гранатів й аметистів -

їх вартість вища за скарби всі Риму.

І Карл не бачив ще краси такої!»

І зрадник заховав браслети в чобіт.

        Аой!

 51

Позвав Марсілій скарбника Мальдюйта:

«Приготував ти подарунки Карлу?»

Той відповів: «Так, сіре, вже готові!

Сімсот верблюдів з золотом і сріблом

І двадцять найзнатніших аманатів».

        Аой!

 52

Поплескав по плечу цар Ганелона

И сказав: «Ти дуже мудрий і відважний!

В ім'я святого вашого закону

Не зрадь ти клятви даної довіку!

Скарбами я тебе осиплю вдосталь:

Дам десять мулів з золотом арабським

И щорічно надсилатиму по стільки ж.

Візьми ключі оці від Сарагоси

І передай дари всі Карлу зразу ж.

Якщо Роланд лишиться в ар'єргарді,

В лощині десь зустріну під горою.

Зітнемося тоді в смертельнім бої».

Промовив Ганелон: «Не гаймо часу!»

Сів на коня і рушив в путь зворотну.

        Аой!

 53

До володінь своїх підходив Імператор,

Неподалік від Гальни стан розбили.

Роланд здобув це місто, знищив стіни,

Зруйнованим стоятиме століття.

Король новин чекав од Ганелона,

Данину від Іспанії й уклону.

А на зорі, ледь ранок вже засяяв,

Граф Ганелон до табору під'їхав.

        Аой!

 54

Прокинувсь Імператор рано-вранці,

Прослухав ранню службу, помолився.

Перед наметом на траву зелену всівся.

Роланд і Олів'єр стояли поруч,

Поблизу Найм та інші всі барони.

І зрадник, Ганелон-клятвопорушник

Почав промову хитру та підступну.

Він королю: «Хай Бог вас зберігає!

Привіз я вам ключі від Сарагоси,

Скарби із ними величезні маврів,

Заручників ще двадцять родовитих.

Хоробрий цар Марсілій вас благає:

Не ганити його через Халіфа.

Я бачив військо майже в триста тисяч,

Споряджене в кольчуги і шоломи,

А на боку мечі червленозлоті.

На кораблі сідало із Халіфом,

Свій рідний край лишали, щоби тільки

їм не приймати віру християнську.

Та встигли пропливти лиш льє з чотири,

Як раптом налетіла буря з вітром

І потонули всі в морській пучині.

Якби Халіф не вмер, то був би поруч!

І будьте певні, сіре, цар невірних

Наздожене вас через місяць, скоро.

За вами йтиме він слідом неспішно

До Франції і прийме християнство.

З покорою васалом вашим стане,

Од вас же він одержить трон іспанський».

Король промовив: «Богові хвала вся!

Велика нагорода вас чекає!»

У війську франків звуки сурм лунають,

Сідлають коней і майно складають.

До Франції-красуні поспішають.

        Аой!

 55

Великий Карл Іспанію спустошив,

Фортеці потрощив, міста в руїнах.

Король віддав наказ бої кінчати,

До Франції-красуні поспішати.

Встромив вже хоругву Роланд у землю,

З вершини пагорба знялась до неба.

А франки поблизу свій стан розбили.

Долинами глибокими мчать маври,

В кольчугах, в обладунку бойовому,

В міцних шоломах, з гострими мечами,

З блискучими щитами і списами.

Серед високих гір сховались в хащах,

Чотири сотні тисяч у чеканні.

О Боже! Та ж цього не знають франки!

        Аой!

 СНОВИДІННЯ КАРЛА

56

Минув вже день, і ніч надходить швидко.

Король, могутній Карл, вже спочиває.

Сізерську браму бачить уві сні він:

Неначе ясеневий спис тримає,

Граф Ганелон цей раптом спис хапає,

Об землю вдарив, та з такою злістю,

Що лиш уламки полетіли в небо...

Карл спить так міцно, навіть не прокинувсь.

 57

А після цього сну він бачить інший.

Вже Франція. Він в Ахенській каплиці.

Ведмідь зубами рве його правицю

И прокушує до кості плоть живую.

Та раптом з гір Арденнських барс страшенний

На груди кинувся, оскаженілий.

З палацу вибігає хірт проворний,

На допомогу Карлу мчить, стрибає,

Ведмедю вухо праве відгризає,

На смерть жорстоко б'ється з барсом хижим.

І франки гомонять: «Жахлива битва!»

Та переможець в битві невідомий...

А Карл так міцно спав, що й не прокинувсь.

        Аой!

 ДОРУЧЕННЯ РОЛАНДОВІ АР'ЄРГАРДУ

58

Минає ніч, ясна зоря вже сяє.

Мчить гордо перед військом Імператор,

А звуки тисяч сурм дзвінких лунають.

«Сеньйори,-Карл до вояків звернувся, -

Ущелин бачите вузькі проходи?

Хто захистить їх краще в ар'єргарді?»

Промовив Ганелон: «Роланд відважний,

Мій пасерб - найсміливіший з баронів».

Почув слова ці Карл, суворо глянув

І гримнув: «Справжній ви диявол з пекла,

Смертельна лють бушує в вашім серці.

Хто ж попереду піде в авангарді?»

І знову Ганелон: «Та Одж'єр-Данець,

Із цим ніхто не впорається краще!»

 59

Почув розмову граф Роланд хоробрий

І мовив, як правдивий воїн-лицар:

«Вітчиме-сіре, дуже вдячний вам я,

Довірили мені весь ар'єргард ви.

І Карл, володар Франції всієї,

Не втратить скакунів, парадних коней

Чи лошаків і прудконогих мулів.

За віслюка чи навіть за шкапину

Мій меч примусить ворога сплатити».

А Ганелон сказав: «То так, я знаю».

        Аой!

 60

Роланд вже знав, що буде в ар'єргарді.

Він гнівно так звернувся до вітчима:

«Негіднику, падлюко худорідний!

Чи, думаєш, я рукавицю втрачу,

Як упустив свій жезл ти перед Карлом?»

        Аой!

 61

А Карлові Роланд сказав: «Сеньйоре,

Віддайте лук, що держите в руці ви.

Упевнений, що докорів не буде,

Не осоромлюся, як Ганелон зробив це -

Впустив жезла десницею своєю».

А Імператор голову похнюпив,

Куйовдить бороду і смика вуса,

Не стримавсь, раптом гірко так заплакав.

 62

Підвівся тут і Найм, премудрий герцог,

Не бачив двір вірнішого васала.

Він королю сказав: «Ви добре чули,

Що граф Роланд у гніві справедливім.

Йому доручено йти з ар'єргардом,

І кращого не підібрать за нього.

То ж передайте лук йому з рук ваших,

Знайдіть людей йому на допомогу».

Віддав Карл лук, Роланд узяв достойно.

 63

Звернувсь до нього славний Імператор:

«Небоже любий, вирішив віддати

Я в ар'єргард наш половину війська.

Тож бережіть, воно і вас врятує».

«Нічого з ним не буде,-граф запевнив, -

Скарає Бог, якщо свій рід знеславлю!

Я збережу хоробре військо франків.

Проходьте межигір'я без боязні,

Бо поки я живий, ваш шлях безпечний».

 64

От граф Роланд на скакуна вже скочив,

А поруч з ним друг Олів'єр гарцює,

Також Джерін і граф старий Джер'єр,

Барон Отон і славний Берендж'єр,

Іще Самсон і Ансеїс шляхетний,

Івон, Іворій - короля любимці,

Старий Джерард де Руссільйон, за ними

Гасконський герцог Енджельєр сміливий.

«Клянусь, я з вами!» - закричав Турпін.

«І я!» - втрутився граф Готьє.- Роланд -

Господар мій, і з ним я нерозлучний!»

Весь ар'єргард підібраний був з друзів.

        Аой!

 МАРШ ВІЙСЬКА КАРЛА ДО ФРАНЦІЇ

Покликав граф Роланд Готьє де л'Ума:

«Візьміть ви тисячу з собою франків,

Займіть усі висоти і проходи,

Щоб ні душі король наш не утратив».

        Аой!

Готьє сказав: «Зроблю все як годиться!»

Із тисячею лицарів добірних

Зайняв надійно пагорби й тіснини,

І що б не сталося - він не відступить,

А ворог на сімсот мечів натрапить.

Тим часом Альмаріс, владар Бельферни,

Вже готував Готьє жорстоку битву.

..........................................................

Карл увійшов в тіснину Ронсевальську,

Барон Одж'єр був разом з авангардом,

Тож спереду загрози не боялись.

Роланд лишивсь, щоб захищать тил війська,

З ним Олів'єр, і всі дванадцять перів,

І двадцять тисяч юних мужніх франків.

І скоро бій! Хай Бог їм допоможе!

Про це лиш знає Ганелон зрадливий,

Та за мовчання він отримав плату.

 66

Високі гори і похмурі доли,

Аиш чорні скелі і жахливі кручі.

А франки вдень ідуть насилу вгору,

На відстані в п'ятнадцять льє їх чути.

Коли Великої Землі дістались,

Гасконь узріли, землі їх сеньйора,

Свої феоди пригадали, житла,

А також милих дочок й жон шляхетних,

То не було такого, хто б не плакав.

Та найскорботніше король сумує -

Зостався небіж у іспанських долах.

І Карл не міг вже стримать сльози туги.

        Аой!

 67

Дванадцять перів на чужій землі,

А з ними - двадцять тисяч смілих франків,

Вони безстрашні й не бояться смерті.

Король вступає на французьку землю,

Лице ховає під плащем старанно.

Сідло в сідло з ним - герцог Найм премудрий.

«Що засмутило вас?» - питає Карла.

Обурився король: «Питання зайве.

Хіба причин немає сумувати?

Той Ганелон всю Францію погубить.

Вночі пророчий сон мені наснився:

Зламав руками спис мій граф на друзки -

Тож він послав у ар'єргард Роланда.

Мій небіж на чужій землі лишився,

Якщо його я втрачу - хто замінить?»

        Аой!

 ДВАНАДЦЯТЬ САРАЦИНСЬКИХ ПЕРІВ

68

Не може Карл Великий стримать сльози.

Сто тисяч франків засмутились також -

Уболівають за життя Роланда.

Негідний зрадник Ганелон запродав

Його царю невірних за дарунки:

Узяв він золото, парчу та срібло,

Коней та мулів, левів і верблюдів...

Марсілій наказав - прийшли васали:

Усі еміри, герцоги і графи,

Віконти, також діти знатних маврів,

В три дні прийшло чотириста їх тисяч.

Гримлять у Сарагосі тамбурини,

На вищій вежі - ідол Магомета,

Молитись йде до нього рід поганський.

А потім наче навіжені линуть

Через всі гори, землі та долини.

І раптом бачать франкові знамена.

То ар'єргард і з ним дванадцять перів.

На них чекає величезна битва.

 69

От до Марсілія під'їхав небіж,

Він мула канчуком все підганяє,

І, посміхаючись до дядька, каже:

«Мій любий сіре, вам давно служу вже,

За вас прийняв багато ран й незгод я.

Вже стільки битв провів, був переможцем!

Мені даруйте перший бій з Роландом,

Його уб'ю своїм я гострим списом.

Якщо така є воля Магомета,

Я вижену з Іспанії всіх франків

Від Аспрійських ущелин до Дюрстану.

Карл втомиться, складуть і франки зброю,

Тоді не знатимете більше воєн».

Віддав Марсілій рукавицю мовчки.

        Аой!

 70

Взяв рукавицю Аельрот пихатий,

І гордо він звертається до дядька:

«Мій любий сіре, ваш дарунок цінний,

Та оберіть одинадцять баронів,

Дванадцятьох ми переможем перів».

Тут другий дядько - Фальзарон озвався

(Царю доводився він братом рідним):

«Племіннику мій любий, підем разом

На бойовище й розпочнемо битву.

Цей ар'єргард, частину війська Карла,

Упевнений, ми знищим дуже швидко!»

        Аой!

 71

Під'їхав збоку також Корсабліс,

Берберів цар, хитрішого не знайдеш,

А промовляв, як той васал покірний:

«Коли за вас б'ємося, страх далеко!»

Аж ось озвався і Мальпрім з Брігалю,

Він швидко біга, огира прудкіше,

І закричав цареві на весь голос:

«Я поведу загін свій в Ронсеваль,

Якщо знайду Роланда, то понищу!»

 72

Був там також емір із Балагер,

Красивий, з ясним гордовитим зором,

Величний має вигляд на коні він.

Пишається озброєнням чудовим.

Його відвага всім давно відома.

Якби хрещений, був би справжній лицар!

Він до Марсілія звернувся гідно:

«Потішить хочу в Ронсевалі душу,

Роланда стріну - мертвим впасти змушу.

З ним Олів'єра, всіх дванадцять перів.

Загинуть франки в горі та безчесті.

Карл вже недужий і старий базіка,

Відмовиться від дальших битв із нами.

Збережемо Іспанії ми спокій!»

Марсілій-цар подякував привітно.

        Аой!

 73

Був там емір один, він з Моріани,

Підлішого ще не було в тім краї!

Перед царем почав він хизуватись:

«Я в Ронсеваль веду хоробре військо -

З щитами і списами тисяч двадцять.

Якщо Роланда стріну - буде мертвий.

Карл муситиме плакати довіку».

        Аой!

 74

Ще був Торджис сміливий з Тортелози,

Як ленний граф володарь цього міста.

Старий, непримиренний ворог франків.

Під'їхав він і приєднавсь до інших,

Сказав царю: «Марсілію, не бійтесь:

Наш Магомет здола Петра святого,

Моліться, й він дарує перемогу.

А я з Роландом стрінусь в Ронсевалі,

Не битиметься більше він вже далі!

Ось меч мій, довгий і прекрасний, гляньте,

Коли його схрещу із Дюрандалем,

Подивимось, який з них буде кращий!

Я франків військо розіб'ю дощенту.

І Карлові лишиться тільки сором.

Йому корону більше не носити!»

75

Вчинив великий шум цар Ескреміт,

Володар мавританський із Вальтерни.

Царю з юрби баронів закричав він:

«У Ронсевалі вб'ю французьку славу,

Знайду Роланда - голову зрубаю.

Так само ж Олів'єру, його другу,

Приречені усі дванадцять перів.

Загинуть франки, Франція спустіє,

А Карл нових васалів вже не знайде!»

        Аой!

76

Ось ще один невірний, Есторгант,

І хитрий друг його Естрамаріт,

Обманщики зрадливі та лукаві.

Марсілій їх позвав: «Сюди, сеньйори!

Поїдете в міжгір'я Ронсеваль,

Там разом будем військом керувати!»

Вони відповіли: «До ваших послуг!

Ми атакуємо Роланда й Олів'єра,

Від смерті не втечуть дванадцять перів.

Мечі в нас гострі й дуже небезпечні,

Почервоніють від жаркої крові.

Помруть всі франки Карлові на сором,

Тобі ж Велику Землю подаруєм.

Тож поспішаймо, сіре, обіцяєм:

В полон ми візьмемо й самого Карла!»

 77

Прибути встиг й сибільський Маргаріт,

Володар всіх земель аж до примор'я.

Улюбленець жінок, вродливий надто,

Побачивши його, красуні квітли,

І кожна посміхалась йому щиро.

Зразковий паладин був серед маврів!

З юрби соратників він виступає

И говорить королю: «Відкиньте острах!

У Ронсевалі я згублю Роланда,

Та й Олів'єр не зможе врятуватись,

Всім перам не лишитися живими.

Вдивіться в меч із золотим ефесом,

Його подарував емір із Пріма.

Клянусь, він скоро обагриться кров'ю,

Загинуть франки і знеславлять край свій,

А Карл сивобородий і старезний

Дні скінчить у скорботі й гніві темнім.

Ми Францію вже через рік захопим,

Розіб'ємо свій табір в Сен-Денізі!»

З тим цар невірних ввічливо вклонився.

        Аой!

 78

Тут виступив й Шернубль із Нуар-Валю.

Волосся майже до землі звисало,

Він для розваги часом з тягарем носився -

Той важчий, ніж чотири мули разом.

Прокляв Бог землю, на якій він виріс.

Не сяє сонце там, хліб не зростає,

Не йдуть дощі й роса не сміє впасти,

А все каміння чорне і похмуре,

Говорять, то диявола притулок.

Сказав Шернубль: «Мій вірний меч на боці,

Його у Ронсевалі вмию кров'ю.

Якщо Роланда на шляху зустріну,

Мені повірте, нападу відразу,

Своїм мечем здобуду Дюрандаль я.

Загинуть франки, Францію зруйнуєм!»

По цих словах дванадцять перів встали,

Були за ними вже сто тисяч маврів,

Усі бадьорі, всі в чеканні битви.

Зайшли в ялинник і готують зброю.

Наділи вже кольчуги сарацинські,

Що в більшості були з кілець потрійних,

Чудові шоломи із Сарагоси,

І віденські мечі булатні збоку,

Списи з Валенсії, щити червлені

І прапорці - червоні, білі, сині.

Зійшли із мулів і дорожних коней

І мчать на скакунах пліч-о-пліч в лавах.

День був ясний, мов жар, блищало сонце,

Спалахувала під промінням зброя,

І звуки сурм лунали над військами.

Далекий шум почули раптом франки,

А Олів'єр сказав: «Гадаю, друже,

Що скоро з маврами в нас буде битва!»

На те Роланд: «Пошли її нам, Боже!

То честь велика - битися за Карла,

Бо за сеньйора всяк васал повинен

Терпіти біль і спеку, рани й холод,

Віддати кров, саме життя із тілом,

А ворогів рубати без упину.

Ніхто щоб не ославив у піснях нас!

Неправий маврів бій, а франків - правий!

І приклад сам я вам подам належний!»

        Аой!