Питання про виникнення людини хвилює людство здавна. У XIX ст
Виникнення мистецтва як унікального механізму культурної еволюції
жүктеу/скачать 0.69 Mb.
|
Виникнення мистецтва як унікального механізму культурної еволюціїВсі засоби, про які йшлося вище, зберігали наявні соціальні відносини і духовний світ людей. Обмеженість їх була в тому, що кожен із цих засобів мав вузьке поле застосування у соціальному житті (знаряддя праці — економіку, табу — моральне життя тощо). Вони були факторами зовнішньої взаємодії людини і світу. У первісному суспільстві, напевне, досить часто траплялися сплески індивідуалізму, що виявляли себе в різних антигромадських проявах, отже, необхідний був засіб, який, відтворюючи суспільні цінності і "необхідну модель життя", безпосередньо й непримусово впливав на світовідчуття людини, регулюючи її поведінку. Духовний світ особистості, що ускладнювався, ніякою мірою не в силі був відобразити і зберегти жоден із названих засобів. Ці завдання могли бути розв’язані тільки з появою на світ мистецтва. Мистецтво здатне увібрати і передати всі можливі ситуації взаємодії людини і світу, всі ситуації взаємин людей, без будь-якого локального обмеження. Відображенню мистецтвом доступні як матеріальні, так і духовні сторони суспільного життя. Мистецтво цілісно відтворює дійсність: може у відбитому вигляді зберегти матеріальну сторону життя і ті людські стани, ті види людського реагування на дійсність, які з ними пов’язані. При художньому сприйнятті вся життєдіяльність, відображена в мистецтві, "оживає" навіть для людини, яка не має в особистому досвіді чогось подібного. Завдяки цьому індивід виявляється здатним воскрешати, а отже, зберігати і передавати досвід, думки, почуття громади. Мистецтво є найдоступнішою формою засвоєння знань, оскільки воно сприймається в конкретній формі справжньої життєдіяльності. Величезна роль мистецтва у розвитку людства полягала в тому, що воно сприяло розвиткові творчих засад в індивіді. Справа в тому, що первісний лад був консервативним, вимагалося чітке додержання табу, ніяких індивідуальних тлумачень не дозволялося, що заважало виявленню ініціативи, свободі особистості. Мистецтво ж — за самою своєю природою і характером впливу на сприймача вимагає від людей творчості (добудова відкритої моделі, співвіднесення досвіду того, хто передає і того, хто сприймає; вплив думок і почуттів, закон уподібнення, розкріпачення при сприйнятті). Мистецтво, завдяки ефектові передаваної інформації у тому, хто сприймає, не консервувало життєдіяльність, а робило її "справжньою" реальністю, життям, відродженим у думці, почутті, стані, спонуканнях. Таким чином, мистецтво виявилось і засобом, здатним найкращим чином передавати суспільне необхідну життєдіяльність за допомогою воскресіння її в індивіді, і засобом, що сприяє нейтралізації, або навіть певною мірою зняттю зоологічного індивідуалізму в поведінці. Мистецтво не створює копію, зліпок світу (дійсності) — в такому варіанті воно було б непотрібне індивіду. Предметом його є цінність людського буття, те, що розвиває в індивіді його людську сутність. Культурна еволюція з виникненням мистецтва2 — цього універсального механізму збереження і передавання соціальної інформації від покоління до покоління — набула незворотного і прискореного характеру. Ми розглядаємо проблему походження мистецтва в межах культурної еволюції людства і не ставимо завдання аналізувати різні її концепції, виходячи з його природи. Ґрунтовний аналіз теорій походження мистецтва: біологічний (Ч. Дарвін); із гри (К. Брюхер, К. Гросс); як вияв надлишкової енергії людини (Г. Спенсер); трудової (Г. Плеханов, "Письма без адреса" // Плеханов Г, Избр. филос. произведения. — Т. 5). Мистецтво — це самосвідомість культури. Універсальність мистецтва як засобу збереження життєдіяльності з віками не тільки не втратилась, а навпаки, зросла, тому що в ньому з’явились нові види і жанри. Стали різноманітнішими художньо-виражальні засоби, а це призвело до того, що життя суспільства, людини стало можливо втілити у мистецтві багатогранніше й досконаліше. Таким чином, культурна еволюція в той період, коли повністю сформувалися суспільство і людина, була представлена такими інформаційними каналами: еволюція знарядь праці, мова, моральні норми, міфологія, мистецтво, релігія (її перша форма — магія), зміст яких визначала, "фіксувала" своєрідність поведінки, світовідчуття людини в епоху верхнього палеоліту. Які ж основні етапи культурної еволюції людства? Загальноприйнятим у культурології є поділ людської історії на три великих етапи: дикість, варварство, цивілізацію, запропоновані ще в кінці XVIII ст. шотландським філософом Анрі Фергюссоном. У XIX ст. американський етнограф Л. Морган, а потім Ф.Енгельс пов’язували виділення кожної з цих епох з певним рівнем матеріальної культури, з конкретними формами розвитку господарства. Епосі дикості відповідають такі господарства, що "привласнюють" (збирання, полювання і рибальство), епосі варварства — ті, що виробляють (раннє землеробство і скотарство), епосі цивілізації — розвинена аграрна культура, промислова і науково-технічна культури. Таким чином, ми бачимо, що основним критерієм етапів культурної еволюції є розвиток виробничих сил і поява нових ідей, які врешті-решт визначають і своєрідність культурно-історичних епох. З культурною еволюцією — еволюцією людського духу — ідеальні фактори в свою чергу істотно впливають на матеріальну культуру суспільства. Амфипитек Б. Браун из американского Музея естественной истории в начале ХХ в. в Бирме на у дервушки Могаунг на холмах Поньядаунг в верховьях реки Иравади обнаружил останки примата, которые его коллега Э. Колберт проанализировал и дал название «амфипитек могаунгензис» – «промежуточная обезьяна». В 1975 г. в ходе новой экспедиции в этих местах были найдены новые останки, что дало возможность восстановить облик амфипитека. Это было обезьяноподобное существо весом 10 кг и размером с современного гиббона, которое сочетало в своем облике и анатомическом строении черты низших и высших приматов. Оказалось, что бугорки зубов амфипитека напоминают зубы антропоидов, живших 30-35 млн лет назад в оазисе Фаюм на левом берегу Нила в Египте. Амфипитеки жил около 40-45 млн лет (эоцен), когда низшие приматы перешли уже в Новый свет, но высшие еще не возникли. Затем произошла ветвь обезъян Старого Света (мартышки, макаки, павианы, бабуины и др.). Примерно 20 млн лет назад отщепились предки азиатских гиббонов, орангутангов, а в Африке – горилл и шимпанзе. 80-х гг. ХХ в. экспедиция Йельского университета во главе с докторами Д. Пилбимом, Марком Соломоном и Джонном Берри у деревни Каулиал на краснопещаном плато Потвар у отрогов Южных Гималаев обнаружили останки примата, отделившегося ранее общих предков человека, гориллы и шимпанзе,, позже названного сивапитек («обезьяна Шивы»). Он жил на территории Азии 8 млн лет назад. Ранее были найден «рамапитек» («кениапитек» и его разновидность «брамапитек»), живший от Африки до Индии 14 млн лет назад и оказавшийся предком орангутанга. Обычные шимпанзе и карликовые шимпанзе разделились 2,3-2,4 млн лет назад Ветвь предка человека и шимпанзе разделилась 5,5-5,7 млн лет назад Линии горилл и общего предка шимпанзе и людей – 7,7-11 млн лет назад Питекантроп и синантроп относится к Гомо эректус Проконсул – общий предок человека и человекообразных АВТРАЛОПІТЕК жүктеу/скачать 0.69 Mb. Достарыңызбен бөлісу:
|