Постанова президії вак україни від 14. 10. 09 №1-05/4
жүктеу/скачать 5.06 Mb.
|
- Бұл бет үшін навигация:
- Список використаних джерел
- Щодо аналізу кредитоспроможності підприємств
- Ключові слова
- K eywords
- Ключевые слова
- Аналіз останніх досліджень, у яких започатковано вирішення проблеми.
- Виклад основного матеріалу дослідження з повним обґрунтуванням отриманих наукових результатів.
- Список використани хджерел
- ВДОСКОНАЛЕННЯ АНАЛІТИЧНОГО ОБЛІКУ КРЕДИТОРСЬКОЇ ЗАБОРГОВАНОСТІ
- IMPROVING ANALYTICAL ACCOUNTS PAYABLE
- СОВЕРШЕНСТВОВАНИЕ АНАЛИТИЧЕСКОГО УЧЕТА КРЕДИТОРСКОЙ ЗАДОЛЖЕННОСТИ
- Постановка проблеми у загальному вигляді і її зв’язок з важливими науковими та практичними завданнями.
- Аналіз останніх досліджень, у яких започатковано вирішення проблеми .
Висновки. Таким чином, сучасна соціально-економічна політика України, щодо розвитку виробництва біопалива в Україні має бути спрямована на вирішення потреб суспільства щодо: забезпечення енергетичної та економічної незалежності; зміцнення виробництва поновлюваних джерел енергії, формування нових робочих місць для населення; формування нового типу агропромислового виробництва, спрямованого на оптимальне поєднання продовольчого та енергетичного аспектів; збереження та відновлення природного середовища. Список використаних джерел:
УДК 657
Кривоконь О.С., к.е.н., доцент, старший науковий співробітник науково-дослідного відділу Вінницький національний аграрний університет
Відсутність науково-обґрунтованих методів оцінки кредитоспроможності позичальника, а також відсутність спеціалістів, компетентних у підготовці та прийнятті рішень про можливість і умови кредитування, можуть бути причиною погіршення якості кредитного портфеля. Аналіз кредитоспроможності досить важливий етап в проведенні фінансового аналізу й на підприємстві. Адже кредитоспроможне підприємство має гарну ділову репутацію не тільки серед кредиторів, але й серед інвесторів, контрагентів та інших зацікавлених юридичних та фізичних осіб. Аналіз останніх досліджень, у яких започатковано вирішення проблеми. Значний внесок у розробку питань оцінки кредитоспроможності позичальників зробили сучасні закордонні вчені-економісти: Е. Брігем, Л. Гапенські, С. Роуз, Дж. Ф. Сінкі та інші. Дослідженню питань стосовно оцінки кредитоспроможності позичальників присвячено також багато вітчизняних наукових праць. Так за останні роки ця проблема набула широкого висвітлення у монографіях та підручниках українських авторів В. В. Вітлінського, О. В. Дзюблюка, Л.О. Лахтіонової, А.М. Мороза, О. В. Пернарівського та ін. Не дивлячись на це, проблему не можна вважати достатньо вивченою, адже й досі в теорії та практиці немає єдиного підходу до визначення системи показників, що комплексно характеризували б кредитоспроможність позичальників. Цілі статті. Метою даного дослідження є порівняння різних методик оцінки кредитоспроможності та пошук шляхів їх узгодження. Виклад основного матеріалу дослідження з повним обґрунтуванням отриманих наукових результатів. На нашу думку, поняття “кредитоспроможність” слід визначати як наявність у підприємства передумов для отримання кредиту, його ефективного використання та вчасного повернення разом із нарахованими відсотками за користування ним. Таким чином, поняття “кредитоспроможність” містить три обов’язкові та взаємопов’язані між собою складові за схемою “отримання – використання – повернення”. Ряд науковців, а серед них Н.І. Власюк, Л.А. Лахтіонова, Ю.С. Цал-Цалко вважають, що достатньо першої і останньої складових. Однак, якщо підприємство не в змозі ефективно використати кредит, то, відповідно, і повернення буде під великим сумнівом. Тому наведене нами визначення поняття “кредитоспроможність” є більш обґрунтованим. У процесі оцінки позичальників банківським установам України, значною мірою слід користуватись методиками, які застосовують зарубіжні банківські установи. Сучасні підходи до методології аналізу кредитоспроможності позичальників у банківських установах базуються на комплексному застосуванні кількісних і якісних показників. Методи і моделі оцінки кредитоспроможності позичальників, які застосовують зарубіжні банківські установи, класифікують наступним чином: – класифікаційні (статистичні методи оцінки), до яких належать бальні системи оцінки (рейтингові методики) і моделі прогнозування банкрутств (що базується на MDA – Multiple Discriminate Analysis – множинному дискримінантному аналізі); – моделі комплексного аналізу (на основі “напівемпіричних” методологій, тобто, котрі базуються на експертних оцінках аналізу економічної доцільності надання кредиту: “правила шести сі”, CAMPARI, PARTS, PARSER та ін.). За останні десятиріччя у банках Заходу розробляють методи оцінки якості потенційних позичальників за допомогою різного роду класифікаційних (статистичних) моделей. Їхня мета – виробити стандартні підходи для об’єктивної характеристики позичальників, знайти кількісні критерії для поділу майбутніх клієнтів на основі наданих ними матеріалів на надійних і ненадійних – тих, які підпадають під ризик банкрутства, й тих, для кого небезпека банкрутства малоймовірна. Рейтингові (бальні) системи оцінки створюють банки на основі емпіричного підходу з використанням регресійного математичного або чинникового аналізу. Ці системи використовують історичні дані про банківські “добрі”, “надійні” та “неблагополучні” позики й дають змогу визначити критеріальний рівень оцінки позичальників. Рейтингову модель проводять за наступними етапами. 1. Збір та аналітична оцінка вхідної інформації за аналізований період часу. 2. Обґрунтування системи показників, що використовуються для рейтингової оцінки фінансового стану підприємства, та їхня класифікація. 3. Вибір та економічне обґрунтування критеріїв для оцінки стійкості фінансового стану підприємства та встановлення обмежень їхньої зміни. 4. Підсумкова рейтингова оцінка фінансового стану підприємства. Вищевикладене свідчить, що показник рейтингової оцінки може бути надійним критерієм порівняльної оцінки діяльності різних підприємств і їхніх підрозділів, конкурентоспроможності їхньої продукції, показником ефективності прийнятих раніше управлінських рішень, основою вибору можливих варіантів розвитку виробництва, критерієм інвестиційної привабливості різних господарських об’єктів, помічником у виборі банківською установою надійного ділового партнера. Тому його розрахунок варто виділити в окрему ланку аналітичної роботи. Перевагою рейтингової (бальної) моделі є її простота: достатньо розрахувати фінансові коефіцієнти та зважити їх, щоб визначити клас позичальника. Модифікацією рейтингової оцінки є кредитний скоринг (credit scoring) – технічний прийом, який доволі широко застосовують у банках Заходу. Скорингову модель можна використовувати для оцінки вже наданого кредиту (тобто ступеня ймовірності порушення фірмою умов кредитного договору) і для відбору потенційних позичальників. Скоринг може бути застосований як для ділових підприємств, так і для індивідуальних позичальників. Техніку кредитного скорингу вперше запропонував американський економіст Д. Дюран на початку 1940-х рр. для відбору позичальників за споживчим кредитом. Д. Дюран виокремив групу чинників, що, на його думку, дають змогу з достатньою достовірністю визначити ступінь кредитного ризику при наданні споживчої позики тому чи іншому позичальнику. Метод скорингу дає можливість провести експрес-аналіз заявки на кредит у присутності клієнта. При аналізі ділових кредитів застосовують різні прийоми скорингу – від простих формул до складних математичних моделей. Зокрема, великий австрійський банк при оцінці ризику кредиту використовує просту методику з трьома балансовими показниками: ефективність використання капіталу, коефіцієнт ліквідності та співвідношення акціонерного капіталу і суми активів. Залежно від набраних очок, підприємство потрапляє в одну з чотирьох груп ризику. Якщо одержаний позичальником рейтинг (кредитний скоринг) нижчий від раніше встановленого спеціалістами та експертами банку значення, то такому позичальнику в наданні кредиту буде відмовлено. Якщо ж його оцінка відповідає встановленим нормативам, то кредитну заявку буде задоволено. При введенні допустимих інтервалів значень оцінки можна одночасно визначити відповідні до кожного інтервалу (класу позичальника) відсоткову ставку, вид забезпечення та інші умови кредитного договору. Прогнозні моделі використовуються для оцінки якості потенційних позичальників і базуються на статистичних методах, найрозповсюдженішим з яких є множинний дискримінантний аналіз, відомий як “кластерний аналіз”. Дискримінантна функція (індекс Z) поділяє (залежно від значень чинників фінансового стану) всі компанії на дві групи: ті, кому фінансові труднощі аж до банкрутства у найближчій перспективі не загрожують, і ті, кому це загрожує. Якщо Z-оцінка певної компанії ближча до показника середньої компанії банкрута, то, за умови подальшого погіршення її стану, вона збанкрутує. Якщо ж менеджери компанії і банк, усвідомивши фінансові труднощі, здійснюють кроки, щоб запобігти посиленню ситуації, то банкрутство не відбудеться, відповідно, Z-оцінка є сигналом раннього попередження. Прикладом такої класифікаційної моделі може бути “модель Зета” (Zeta model), розроблена групою американських економістів у кінці 1970-х рр., котру банки застосовують у кредитному аналізі. Модель використовують для оцінки вірогідності банкрутства ділової фірми. Значення ключового параметра “Z” визначають за допомогою рівняння, змінні якого відображають окремі ключові характеристики аналізованої фірми – її ліквідність, швидкість обігу капіталу тощо. Якщо для даної фірми коефіцієнт перевищує певну встановлену величину, то фірму зараховують до розряду надійних, а коли одержаний коефіцієнт нижчий від критичної величини, то, згідно з позицією авторів моделі, фінансовий стан такого підприємства викликає сумніви і видавати кредит їй не рекомендується. Моделі Альтмана, Чессера, Лиса є найвідомішими моделями множинного дискримінантного аналізу. З метою визначення кредитоспроможності клієнтів банку, оцінки ризикованості та класифікації кредитів широке практичне застосування має модель CART (Classification and Regression Trees). Це непараметрична модель, основними перевагами якої є можливість широкого застосування, доступність для розуміння і незначна трудомісткість розрахунків, хоча при побудові таких моделей застосовують складні статистичні методи. Одна з таких моделей під назвою “рекурсивна розбивка” (recursive partitioning) запропонована М. Фрідменом, Е. І. Альтманом і Д. Као. Суть цієї моделі полягає у побудові “класифікаційного дерева” з метою виявлення фірм-банкрутів. Принцип аналізу за цією моделлю полягає у тому, що компанії-позичальники поділяють на “гілки” залежно від значень вибраних фінансових коефіцієнтів, кожна “гілка” дерева, у свою чергу, поділяється на “гілки” відповідно до інших коефіцієнтів. Відповідно ж до порогового значення обраного показника проводять розподіл підприємств на підприємства, які потенційно можуть стати банкрутами (B), та такі, що мають доволі стійкий фінансовий стан (N). Точність класифікації становить близько 90%, що, у свою чергу, непогано. Недоліками класифікаційних (статистичних) моделей є переоцінка ролі кількісних чинників і недооцінка міжособистих відносин, свавілля вибору системи базових кількісних показників, висока чутливість до викривлення (недостовірності) вихідних даних (зокрема фінансової звітності, що найбільш характерно саме для українських підприємств-позичальників), порівняна громіздкість. Розглядаючи можливість використання тих чи інших показників для оцінки кредитоспроможності позичальників, не треба забувати про проведення об’ємного якісного аналізу. Агрегувати кількісні та якісні характеристики позичальника дають змогу моделі комплексного аналізу: правило “шести сі”, CAMPARI, PARTS, PARSER. Щодо вітчизняних методик, то нормативні показники оцінки кредитоспроможності позичальника закладено в Положеннях Національного банку України “Про кредитування”, “Про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків”. Водночас треба зазначити, що розглянуті Положення Національного банку України не забороняють банківським установам самостійно встановлювати додаткові критерії оцінки фінансового стану позичальника, які підвищують вимоги до показників з метою адекватної оцінки кредитних ризиків і належного контролю за ними. У процесі такої оцінки банківським установам України значною мірою доцільно використовувати методики, що застосовують зарубіжні банківські установи. Система відбору суб’єктів кредитування, що склалася, за якою нині працює більшість банківських установ, у багатьох випадках далека від досконалості. Найбільші з її недоліків наступні: 1. Експертні оцінки мають здебільшого суб’єктивний характер і тому не завжди точні. 2. Більшість експертних оцінок побудовано на дистанційному аналізі, що може призвести до помилкових спостережень і висновків. 3. Ефективність експертизи залежить від частоти проведення. 4. Оцінка кредитоспроможності має здебільшого формальний, епізодичний характер. 5. Рішення, яке приймають, повністю залежить від експерта банку. Його досвід, знання, іноді інтуїція, емоційний стан, особисті пристрасті та значною мірою принциповість вирішують на даний момент долю клієнта. 6. Обмеження мінімального розміру кредитної заявки через високу вартість експертизи. 7. Обмеження кількості (різниці) заявок, що розглядаються, фізичними можливостями експертів. Висновки. Проведений аналіз дає змогу зробити висновок про необхідність урахування при оцінюванні кредитоспроможності клієнта таких чинників: а) поняття “кредитоспроможність” слід визначати як наявність у суб’єкта господарювання передумов для отримання кредиту, його ефективного використання та вчасного повернення разом із нарахованими відсотками за користування ним. Виходячи з цього, поняття “кредитоспроможність” містить три обов’язкові та взаємопов’язані між собою складові за схемою “отримання – використання – повернення”; б) оцінка кредитоспроможності повинна мати характер експрес-аналізу: проводитися достатньо часто, максимально швидко і охоплювати максимум інформації; в) доцільне створення незалежних від банків структур, що зайнялися б експрес-аналізом кредитоспроможності підприємств; г) при оцінці кредитоспроможності працівник банку повинен з’ясувати: чи може позичальник виконати своє зобов’язання вчасно, чи готовий він його виконати взагалі? На перше запитання відповідь дає розгляд фінансово-господарських аспектів діяльності підприємств. Друге запитання має юридичний характер, а також пов’язане з особистими рисами керівників підприємств-позичальників; д) для одержання комплексної оцінки необхідно визначити поточну та перспективну кредитоспроможність позичальника; е) ефективність аналізу кредитоспроможності залежить від частоти його проведення, компетентності та практичного досвіду банківських працівників; ж) вважаємо за доцільне включити до Положення “Про кредитування” систему необхідних і додаткових показників, що дають можливість визначити кредитоспроможність позичальника, та рекомендувати її для запровадження у діяльність банківських установ України. Список використани хджерел:
УДК: 657.471 Кучеркова С.О. Таврійський державний агротехнологічний університет ВДОСКОНАЛЕННЯ АНАЛІТИЧНОГО ОБЛІКУ КРЕДИТОРСЬКОЇ ЗАБОРГОВАНОСТІ В статті розглядається облік кредиторської заборгованості за товари, роботи, послуги на прикладі сільськогосподарського підприємства, пропонується удосконалення аналітичного обліку по цьому виду поточної заборгованості, зокрема використання вдосконаленої відомості обліку кредиторської заборгованості. Ключові слова: поточні зобов’язання, розрахунки з постачальниками та підрядниками, кредиторська заборгованість за товари, роботи, послуги. Kucherkova S. IMPROVING ANALYTICAL ACCOUNTS PAYABLE In the article accounting of accounts payable on the goods, works, services on an agricultural enterprise example is considered, analytical accounting improvement by this kind of current indebtedness, except that, use of the advanced sheet of accounting of accounts payable is offered. Keywords: current obligations, calculations with suppliers and contractors, accounts payable for the goods, works, services. Кучеркова С.О. СОВЕРШЕНСТВОВАНИЕ АНАЛИТИЧЕСКОГО УЧЕТА КРЕДИТОРСКОЙ ЗАДОЛЖЕННОСТИ В статье рассматривается учет кредиторской задолженности за товары, работы, услуги на примере сельскохозяйственного предприятия, предлагается совершенствование аналитического учета по этому виду текущей задолженности, в частности использование усовершенствованной ведомости учета кредиторской задолженности. Ключевые слова: текущие обязательства, расчеты с поставщиками и подрядчиками, кредиторская задолженность за товары, работы, услуги. Постановка проблеми у загальному вигляді і її зв’язок з важливими науковими та практичними завданнями. Переглядаючи досягнення щодо реформування бухгалтерського обліку зрозуміло, що все одно ще багато питань потребують розглядання та впровадження нововведень. Адже на ряду із швидким розвитком науково-технічного прогресу, впровадження нових інноваційних технологій стоїть недостатнє врахування інформаційних потреб для використання в управлінні виробничо-фінансовій діяльності будь-якого підприємства. Саме тому актуальним є питання розробки та поліпшення інформаційного забезпечення обліку кредиторської заборгованості підприємства за товари, роботи і послуги. Аналіз останніх досліджень, у яких започатковано вирішення проблеми. Проблемою ведення аналітичного обліку кредиторської заборгованості, дослідженнями щодо певних особливостей вимог до ведення обліку поточної, а зокрема й кредиторської заборгованості за товари, роботи, послуги останнім часом займалися такі вченні, як Бутинець Ф.Ф., Огійчук М.Ф., Плаксієнко В.Я., Сук Л.К., Ткаченко Н.М. та багато інших науковців. Їх праці значною мірою вплинули на розвиток бухгалтерського обліку. На ряду з цим залишається актуальним проблема удосконалення облікового забезпечення аграрних підприємств, зокрема обліку кредиторської заборгованості за товари, роботи, послуги. Проаналізувавши праці, які розглядають ці напрямки, невирішеним залишається питання щодо удосконалення аналітичного обліку поточної, зокрема кредиторської заборгованості. Вважаємо, що вирішення цієї проблеми надасть можливість своєчасного отримання якісної інформації для ефективного управління підприємством. Цілі статті. Основною метою цієї статті є удосконалення аналітичного обліку кредиторської заборгованості за товари, роботи, послуги для прийняття управлінських рішень щодо розвитку сільськогосподарського виробництва, а також з метою кращого забезпечення споживачів обліково-економічною інформацією. Виклад основного матеріалу дослідження з повним обґрунтуванням отриманих наукових результатів. Методологічні вимоги до формування в бухгалтерському обліку та фінансовій звітності інформації про зобов'язання, а також принципи відображення зобов'язань у фінансовій звітності визначає П(С)БО 11 «Зобов'язання», [3]. Відповідно до нього зобов'язання - це заборгованість підприємства, що виникла внаслідок минулих подій і погашення якої в майбутньому, як очікується, призведе до зменшення ресурсів підприємства, що втілюють в собі економічні вигоди, [3]. Основними контрагентами підприємств при закупівлі предметів та засобів праці є постачальники і підрядники. Розрахункові взаємовідносини між постачальниками і покупцями виникають у процесі господарської діяльності підприємств, і цим відносинам, як правило, повинне передувати укладання договорів (контрактів) купівлі-продажу товарно-матеріальних цінностей, договорів підряду на виконання різних робіт, надання послуг тощо [1, с.125]. Відповідальність за своєчасну і якісну підготовку необхідних матеріалів та оформлення договірних відносин, а також облік, реєстрацію, зберігання договорів рекомендується покладати на службу, відповідальну за підготовку і оформлення договірних відносин відповідно до покладених на неї функцій (матеріально-технічного забезпечення, збуту, комерційну, маркетингу, менеджменту, технічного контролю, реклами, капітального будівництва, фінансів, транспорту, інші служби відповідно до їх функцій в порядку, визначеному на підприємстві). На ДПДГ «Мелітопольське» в наказі про облікову політику зазначені структурні підрозділи, які відповідають за роботу з постачальниками та підрядниками, процедури поточного контролю за правильністю розрахунків з постачальниками та підрядниками, а також документообіг по розрахунках з постачальниками та підрядниками. Кредиторською заборгованістю на ДПДГ «Мелітопольське» представлені поточні зобов’язання підприємства, які відображають його заборгованість перед партнерами по комерційних операціях згідно з рахунками, прийнятими до оплати. На ДПДГ «Мелітопольське» більша частина операцій із зобов’язаннями виникає на підставі попередньо укладеного договору. Цей договір являє собою юридичне джерело договірних господарських зобов’язань. На підприємстві поточна кредиторська заборгованість за товари, роботу, послуги обліковується на рахунку 63 «Розрахунки з постачальниками та підрядниками», субрахунках: 631 «Розрахунки з вітчизняними постачальниками», 632 «Розрахунки з іноземними постачальниками». Цей рахунок є пасивним. При цьому відображають за кредитом цього рахунку заборгованість за отримані від постачальників і підрядчиків товарно-матеріальні цінності, прийняті роботи, послуги, а за дебетом слід відображати погашення, списання цієї заборгованості. Синтетичні записи з карток переносяться в оборотну відомість, щоб перевірити відповідність даних аналітичного обліку. При цьому сума за оборотною відомістю має відповідати сальдо за рахунком 63. Для визначення порядку та форми розрахунків між постачальниками та підрядниками на ДПДГ «Мелітопольське» існують господарські договори. В них в повній мірі зазначаються всі ці показники. Господарський договір є важливою підставою виникнення зобов’язань, він являє собою основну форму реалізації товарно-грошових відносин. Для того, щоб проконтролювати розрахункові відносини по товарних операціях необхідно проаналізувати первинні документи з обліку розрахунків з постачальниками та підрядчиками. Для контролю розрахунків з вітчизняними постачальниками та підрядчиками вивчаються документи постачальника, а саме: розрахунки-фактури, накладні, товарно-транспортні накладні, рахунки, акти прийняття робіт, послуг, податкові накладні. Для аналізу кредиторської заборгованості на підприємстві треба застосувати оцінку фінансового стану підприємства. Вся інформація про кредиторську заборгованість підприємства за товари, роботу, послуги міститься в балансі підприємства, а саме в четвертому розділі пасиву (код рядка 530), [4]. 
Для підтвердження кредиторської заборгованості на ДПДГ «Мелітопольське» зберігаються акти звірок взаємних розрахунків між підприємствами. Також слід зазначити, що на ДПДГ «Мелітопольське» проводиться поточний контроль, при якому щоденно переглядається виписки з банку, об’яви з банку про рахунки постачальників, записи у регістрі бухгалтерського обліку. Облік поточної кредиторської заборгованості за товари, роботи, послуги на ДПДГ «Мелітопольське» ведеться у відомості обліку кредиторської заборгованості і після цього ці дані накопичуються у журналі-ордері №6. Також на ДПДГ «Мелітопольське» ведеться реєстр, який містить всіх кредиторів, суму заборгованості та дату виникнення заборгованості. Аналітичний облік на підприємствах ведеться окремо по кожному постачальнику та підряднику в розрізі кожного документу на сплату окремо. Проведені дослідження показали, що існуюча на підприємстві відомість обліку кредиторської заборгованості є не досить інформаційномісткою. Отже доречним буде запропоноване удосконалення форми та змісту відомості обліку кредиторської заборгованості, табл. 1. Удосконалення відомості дає змогу більш детальніше та повніше розглянути кредиторську заборгованість за отримані товари, надані роботи, надані послуги, отримати більш ширшу та повнішу інформацію про неї, а саме: зазначається реєстраційний номер документа та платіжного документа, номер і дата прибуткового документа, показується залишок на початок місяця ( кварталу, року), а також висвітлюється більш повна інформація щодо рахунків, сума на яких переноситься з кредиту рахунка 63 в дебет рахунків 15,20,21,22,23,24,28. Також зазначається сума акцепту по рахунку або вартість невідфактурованих поставок, а також в повній мірі розкривається інформація про оплату і списання обліку грошових коштів, та наприкінці визначається залишок на кінець місяця (кварталу, року).
жүктеу/скачать 5.06 Mb. Достарыңызбен бөлісу:
|