Практики з еом


Загальна характеристика відносин України з Францією



бет2/4
Дата04.07.2016
өлшемі0.63 Mb.
#178216
1   2   3   4

Загальна характеристика відносин України з Францією

Українсько-французькі відносини з моменту проголошення незалежності нашої держави 24 серпня 1991 року стали одним із пріоритетних напрямів її зовнішньої політики. Підтвердження цього – паризька зустріч 3 жовтня 1991 року Голови Верховної Ради України Леоніда Кравчука з Президентом Французької Республіки Франсуа Міттераном. Хоча лише після ратифікації 8 грудня 1991 року Угоди Білорусії, Росії та України про Співдружність Незалежних Держав (СНД) із припиненням де-факто існування СРСР як суб’єкта міжнародного права Франція, та й світова спільнота загалом, почала сприймати суверенну й незалежну Україну як чинний суб’єкт міжнародного права, як геополітичну реальність. 21 грудня 1991 року Франція визнала Україну, а 24 січня 1992-го між нашими державами встановлено дипломатичні відносини в повному обсязі.

Договір про взаємодопомогу та співробітництво між Україною та Французькою Республікою, підписаний у Парижі 16 червня 1992 року, Декларація Франції від 5 грудня 1994 року про гарантії безпеки України відіграли значну роль у розвитку сучасних українсько-французьких відносин, посиленні міжнародних позицій і авторитету України.

За Президента Жака Ширака (1995–2007) зміцніла голлістська тенденція французької зовнішньої політики. Францію не задовольняло глобальне політичне лідерство США, вона не погоджувалася з тактикою силового тиску й стратегією «превентивних ударів». Як і за часів Шарля де Голля, французи виступали проти гегемоністської політики, за систему цінностей, що поділяється всією міжнародною спільнотою. Щодо ставлення до України, то в контексті газового питання пріоритет віддавався російсько-французьким відносинам, адже наша держава в цей період усе ще розглядалася крізь призму стосунків із Росією. Французька влада ще не взяла тоді до уваги, що велика радянська імперія вже не існує, а нові республіки є повноправними членами міжнародних відносин. Російська Федерація залишалася втіленням СРСР, а нові незалежні держави – лише тимчасовими утвореннями на шляху до створення «нової» об’єднаної держави.

Прихід до влади Ніколя Саркозі в травні 2007 року знаменував певну трансформацію позиції Франції щодо України. У програмній передвиборній промові Н. Саркозі пролунала теза про можливість «об’єднання (Європейського) континенту аж до Києва». Під час передвиборних дебатів висловлювалася й теза, що для таких держав, як Туреччина, Україна, Росія, та країн Середземноморського басейну потрібно вигадати нову форму відносин із ЄС, що передбачатиме економічне й політичне співробітництво, а також сприяння розвитку демократії.

Перші місяці перебування при владі Н. Саркозі принесли деякі позитивні сигнали для України. Показовою є ревізія французької позиції щодо розширення ЄС, яке відтоді не вважається перешкодою для ефективного функціонування євроінтеграційного об’єднання. Водночас заклики Франції до формального встановлення географічних меж Євросоюзу та послідовний спротив вступу Туреччини до ЄС можуть мати несприятливі імплікації для нашої країни.

Політичні контакти українського уряду з новою французькою адміністрацією було встановлено під час візиту В. Ющенка до Парижа 5 жовтня 2007 року, в рамках якого українська сторона порушила питання про включення положення про європейську перспективу України в текст майбутньої Нової посиленої угоди між Україною та ЄС. У відповідь французьке керівництво виступило з ініціативою запровадження концептуально нового статусу України – «асоційованого партнера» ЄС, деталі котрого викладено в Позиційному документі «Україна – асоційований партнер ЄС» (грудень 2007 року). Ця пропозиція віддзеркалює намагання французької сторони віднайти компроміс між риторичною підтримкою Парижем євроінтеграційних зусиль України й загальною позицією Франції щодо поглиблення відносин між нашою державою та ЄС у контексті логіки Європейської політики сусідства (ЄПС) без чіткої артикуляції положення про перспективу членства в тексті Нової посиленої угоди. На погляд Парижа, така угода може містити компромісні формулювання щодо кінцевої мети відносин між Україною та ЄС, враховуючи й європейську ідентичність та євроінтеграційні прагнення України, і бачення цієї проблематики самим ЄС відповідно до ЄПС, розробленої 2004 року. Передбачалася можливість досягнення політичної згоди щодо тексту нової угоди про асоціацію в рамках саміту ЄС – Україна у вересні 2008 року. При цьому проблематика створення зони вільної торгівлі між Україною та ЄС відокремлюється від нової угоди, бо відповідні переговори потребують більше часу. У будь-якому разі французька ініціатива стала предметом ретельної аналітичної роботи української сторони.

Стосовно перспектив відносин України з НАТО Франція дотримується принципів «відкритих дверей» і поетапності у просуванні інтеграційного поступу до альянсу. Це проявилося під час підготовки до Бухарестського саміту 2–3 квітня 2008 року в контексті обговорення питання підписання з Україною Плану дій щодо членства в НАТО. Напередодні саміту французькі урядовці не раз висловлювали застереження проти підписання ПДЧ із Україною, мотивуючи це несвоєчасністю й поспішністю порушення цього питання, внутрішньою неготовністю України до переходу на новий рівень партнерства з альянсом і негативними наслідками такого кроку для наявного балансу сил на європейському континенті, а також недоречністю використання вступу до НАТО як «певного інструменту для розв’язання проблем, які існують в Україні у відносинах з одним її потужним сусідом».

На самому саміті Н. Саркозі заявив, що Україна та Грузія «мають покликання» приєднатися до НАТО, в цьому немає політичної проблеми, йдеться лише про їхню політичну готовність до цього та терміни майбутнього приєднання. Пояснення Парижем такої позиції виключно дією «російського чинника» є спрощеним баченням ситуації. Навпаки, представники французького уряду наголошують, що у відносинах із Росією «гра у сфери впливу припинилася». Аналізуючи його підхід до питання розвитку відносин між Україною і НАТО, необхідно зважати на французьке бачення процесу реформування Північноатлантичного альянсу, надання пріоритету зміцненню автономних європейських механізмів безпеки та підвищення глобальної ролі ЄС у світі загалом, а також традиційно притаманне французькій дипломатії прагнення до підтримання рівноваги сил. Франція скептично ставиться до використання механізмів євроатлантичної інтеграції України, її вступу до НАТО для сприяння інтеграції нашої держави в ЄС. Саме «європейська ідентичність» України є фундаментальною основою її всебічного наближення та входження до європейської спільноти [3].

Отже, сутність процесів трансформації французької зовнішньої політики визначив сам Президент цієї держави Ніколя Саркозі, охарактеризувавши її як «певний розрив» (із політикою попередньої адміністрації), який уписується в цілісне послідовне уявлення про місце й роль Франції у світі. Справді, в її дипломатії відбулася лише зміна тональності, що вносить певні, іноді досить істотні, корективи до традиційного зовнішньополітичного курсу. Україна в цьому контексті залишається лише партнером, котрий прагне нових форм співпраці та подальшого входження до ЄС.

Тож співробітництво хоч і покращилося після змін правлячої еліти в Україні та Франції, проте не змінилося істотно. Франція сприймає Україну як члена ЄС, однак лише в разі готовності останньої до приєднання. Крім того, під час Бухарестського саміту НАТО Франція виступила проти підтримання рішення про приєднання України до ПДЧ, заявивши про передчасність такого кроку. Водночас вона підтримала політичне рішення щодо надання нашій країні перспективи членства в альянсі.

У трикутнику Україна – Франція – НАТО є потреба формування позитивної оцінки французьким керівництвом динаміки співробітництва нашої держави з альянсом, а також досягнутого нами прогресу в реалізації реформ для подальшої євроінтеграції. Тож варто акцентувати увагу на демонстрації здобутків нашої держави в цьому напрямі та інформувати французьку сторону про реформування основних сфер життєдіяльності країни, особливо у військовому та безпековому секторах, про рівень військово-політичної співпраці між Україною та НАТО, а також перспективи розвитку військово-промислового комплексу й модернізації військового озброєння [2]. Слід, окрім того, підтвердити налаштованість Києва на виконання в повному обсязі міжнародних зобов’язань, усіх планів двосторонньої та багатосторонньої співпраці, запевнити в ефективності проведення роз’яснювальної інформаційної кампанії щодо НАТО серед населення країни. Також необхідно засвідчити відкритість України до отримання відповідної практичної допомоги з боку офіційного Парижа, насамперед шляхом залучення натовських експертів, політиків, науковців тощо. Французькі прагматичні політики останнім часом дедалі більше розуміють, що Україна є потенційним партнером у побудові надійної системи колективної безпеки в Європі. І це стає вагомим чинником євроінтеграційних прагнень нашої країни.

Від часу проголошення української незалежності Франція підтримує з нашою державою інтенсивний рівень відносин у військовому та оборонному співробітництві. Метою співпраці є допомога Україні в наближенні до євроатлантичних структур. Згадана взаємодія здійснюється в багатьох напрямах:


  • стратегічний діалог між міністерствами оборони. За підсумками зустрічі керівників оборонних відомств обох країн у Парижі в червні 2005 року вирішено започаткувати стратегічний обопільний діалог між міністерствами оборони, відбувалися регулярні зустрічі в Києві та Парижі. Під час зустрічей керівників здебільшого обговорювали миротворчі операції НАТО, реформу збройних сил, а також ситуації в зонах регіональних і світових конфліктів та проблеми енергетичної безпеки;




  • підготовка кадрів. Спільна комісія визначає пріоритетні напрями військового співробітництва, зокрема стажування курсантів та офіцерів у військових навчальних закладах України й Франції [5]. Штаб французьких збройних сил пропонує підготовчі курси для офіцерів української армії, наприклад, у Міжармійському коледжі оборони. У ньому організовано навчання на міжнаціональній основі за допомогою методик і процедур, що здебільшого використовують у штабах західних армій. У галузях, де французькі збройні сили мають визнану репутацію (наприклад, у розмінуванні), молодим українським офіцерам пропонують стажування та курси. Усе це має на меті поглиблення розвитку двосторонніх контактів і поліпшення необхідної (в разі проведення спільних операцій) взаємодії між збройними силами;




  • багатонаціональні навчання. Франція та Україна регулярно беруть участь у міжнародних навчаннях, що організовує НАТО в рамках програми Північноатлантичного альянсу під назвою «Партнерство заради миру»;

  • вивчення французької мови у військових інститутах України. Певні зусилля щодо вивчення французької мови докладають у військових інститутах. Для цього в Україну регулярно приїжджають викладачі французької мови. Надається також навчально-методична підтримка (українським військовим інститутам передають методики викладання французької мови, методичні, аудіо- та відеоматеріали).

Нині співпраця України з Францією позначена явищами світової економічної кризи. Тому наша держава сподівається на Францію як партнера, шукаючи в неї фінансової допомоги для подолання труднощів у економіці. Проте на нинішньому етапі можна стверджувати, що обидві країни більше приділяють уваги власному внутрішньодержавному розвитку, а не зовнішньому співробітництву. Політичні кризи в Україні вже не дивують французького партнера, але не заохочують до поглибленої співпраці, погіршують міжнародний імідж нашої держави, формують думку про нестабільність життя та незрілість українського політичного керівництва.

Головуючи в ЄС у другій половині 2008 року, Франція обстоювала активну та конструктивну позицію стосовно європейської інтеграції України, зокрема під час підготовки до вересневого саміту, за підсумками якого ухвалено рішення про надання новому базовому договору назви Угода про асоціацію (УА). Франція підтримала також закріплення у Спільній заяві саміту питання започаткування діалогу щодо запровадження в довгостроковій перспективі безвізового режиму між Україною та ЄС [9].

Оприлюднена 3 грудня 2008 року та позитивно оцінена Радою Європи Комунікація Єврокомісії щодо «Східного партнерства» (СП) засвідчила переосмислення європейськими структурами політики сусідства, а також розуміння Євросоюзом необхідності поглиблення відносин із країнами СНД в умовах неможливості запропонувати їм перспективу членства в організації. Формалізація «Східного партнерства» під час головування Чехії в ЄС відбувалася за такою схемою: лютий 2009 року – обговорення на засіданні Ради міністрів ЄС; березень 2009 року – остаточне схвалення на засіданні Ради Європи; 7 травня 2009 року – проведення інавгураційного саміту ініціативи у Празі у форматі «27+6».

Підтримуючи ініціативу «Східного партнерства», Франція продемонструвала готовність до наповнення її конкретним змістом. Зокрема, з метою надання якісно нового значення партнерству з нашою країною. При цьому Україна могла б і надалі активно долучатися до підготовки та остаточного оформлення проекту разом із країнами-ініціаторами та Єврокомісією.

Офіційний Париж розраховує, що угоду про асоціацію між Україною та ЄС буде підписано протягом найближчих років, виступає за створення якомога ширшої зони вільної торгівлі між Україною та Євросоюзом. У цьому зв’язку особливо важливими сферами для французької сторони традиційно є сільське господарство, енергетика, літакобудування, автомобілебудування, транспорт тощо [1]. Франція досить стримано поставилася до останніх хвиль розширення НАТО на Схід, вбачаючи в нових країнах-членах відвертих союзників США.

З метою посилення українсько-французького співробітництва українська сторона могла б дати позитивну оцінку французьким ініціативам «Східного партнерства», а також продемонструвати власну зацікавленість в отриманні офіційним Києвом більших можливостей, зокрема шляхом своєрідної диференціації країн – учасниць політики сусідства за принципом імовірності отримання перспективи членства.

У рамках східного виміру європейської політики співробітництва найбільшої актуальності набуватиме питання взаємодії у сфері диверсифікації джерел енергопостачання. У цьому контексті важливо наголосити на можливих перспективах активнішої участі (зокрема, фінансової) Євросоюзу в проектах з модернізації та підвищення потужності української газотранспортної системи. Актуальним могло б стати акцентування уваги на доцільності створення секретаріату (бюро, офісу) «Східного партнерства», що сприятиме ефективнішій реалізації цієї майбутньої політики ЄС.

У переговорному процесі щодо укладання Угоди про асоціацію між Україною та ЄС доцільним було б засвідчити наміри України й надалі наполягати на чіткому визначенні в цій угоді європейської перспективи членства в організації, а також наголосити на важливості включення до тексту угоди принципово нових елементів, які, з одного боку, істотно відрізняли б майбутній договір від інших угод про асоціацію, підписаних ЄС із північноафриканськими країнами, а з другого – обґрунтовували б необхідність надання Україні перспективи членства в організації.

В урядових колах Франції розглядають нещодавній (початок 2009 року) візит Прем’єр-міністра України до цієї держави переважно як протокольний захід з огляду на відсутність за його підсумками будь-яких домовленостей та угод.

Деякі французькі урядовці зазначають, що в разі браку фінансових ресурсів ЄС Париж готовий кредитувати Україну в односторонньому порядку шляхом капіталовкладень у перспективні проекти в нашій державі за участю провідних французьких компаній. При цьому Франція продемонструвала зацікавленість у співробітництві з Україною в конкретних галузях економіки: розбудові транспортної інфраструктури, співпраці в енергетичній сфері, участі в приватизаційних проектах тощо. Разом з тим, незважаючи на зацікавленість у розвитку двосторонніх економічних відносин, Франція, з огляду на внутрішньополітичну невизначеність в Україні, утримуватиметься від реалізації перспективних проектів у нашій країні до стабілізації соціально-економічної та політичної ситуації.

Іще під час офіційного візиту Президента України до Франції 22 червня 2005 року глави обох держав вирішили активізувати розвиток двосторонніх відносин, домовилися, що основні напрями цієї співпраці міститимуться в «Дорожній карті», що реалізовуватиметься під контролем міністрів закордонних справ обох країн. Передбачалося, що це сприятиме підтримці Францією реформ в Україні, спрямованих на засвоєння європейських стандартів у всіх сферах у рамках виконання Плану дій Україна – ЄС, підписаного 2005 року.

Було задекларовано, що двосторонній політичний діалог інтенсифікують на всіх рівнях, зокрема шляхом обміну візитами міністрів закордонних справ, контактів у рамках важливих міжнародних форумів (ООН, РЄ, НАТО, ОБСЄ тощо), консультацій на рівні керівництва міністерств закордонних справ, а також керівників департаментів зі стратегічних питань і питань безпеки, європейського співробітництва, консульських питань, історико-архівних підрозділів, аналізу й планування.

Ішлося й про активізацію міжпарламентських обмінів та співробітництва на рівні регіонів і міст, зокрема на основі вже наявних зв’язків між Києвом і Тулузою, Львовом і Ліоном, Одесою та Марселем, Харковом і Ліллем, Донецьком і Метцом, Чернівцями й Діжоном. Окрім того, в документі декларувалася цілковита підтримка Францією виконання Плану дій Україна – ЄС. Зазначалося, зокрема, що офіційний Париж сприятиме реформам, спрямованим на зближення України з ЄС у таких напрямах: вступ України до СОТ, визнання України країною з ринковою економікою, швидке укладення угоди про спрощення візового режиму між Україною та ЄС, поглиблення торговельно-економічних відносин з метою поетапного створення зони вільної торгівлі між Україною та ЄС після вступу нашої держави до СОТ. Пріоритетними для двосторонньої взаємодії було визначено енергетику, транспорт і транспортні інфраструктури.

Згідно з «Дорожньою картою» розвиток культурного співробітництва в рамках багаторічної програми передбачав такі головні заходи: проведення в Парижі українських культурних заходів, зокрема виставки, присвяченої трипільській культурі, а також щорічних фестивалів «Французька весна в Україні». Задекларовано, що співробітництво між вищими навчальними закладами обох країн відбуватиметься з метою взаємного визнання дипломів між Україною й Францією та приєднання нашої держави до Сорбоннсько-Болонського процесу. Метою освітянського діалогу також є, зокрема, збільшення кількості українських студентів, що навчаються у Франції, шляхом запровадження спільних дипломів магістра за європейськими стандартами (зокрема, в галузі європейського права), а також набуття Україною статусу спостерігача при Міжнародній організації франкофонії і розширення викладання французької мови в Україні.

Перспективи молодіжного співробітництва було визначено на рівні програм молодіжних і спортивних обмінів з можливістю укладення окремої угоди.

Пріоритетними напрямами торговельно-економічного співробітництва є ядерна енергетика, транспортування газу, модернізація українських залізниць і створення швидкісного залізничного руху, будівництво автошляхів, а також переоснащення вітчизняного авіапарку. Французька сторона позитивно оцінює перспективи економічної співпраці з Україною з урахуванням її вступу до СОТ, а також можливого створення зони вільної торгівлі (ЗВТ), що розширить для нашої країни можливості виходу на внутрішній ринок ЄС.

Аналіз зовнішньоторговельних відносин між Україною та Францією свідчить про тенденцію зростання товарообігу. Зокрема, загальні обсяги взаємної торгівлі товарами та послугами у 2008 році становили $2196 млн., що на 30% більше порівняно з 2007 роком. Український експорт до Франції у 2008 році становив $513,5 млн. (збільшився на 5,7%), імпорт до України з ФР зріс на 26,5% і сягнув $1682,5 млн. Торговельне сальдо для нашої країни було негативним і становило $1169 млн.

На 1 листопада 2008 року загальна сума капіталовкладень французьких підприємств в українську економіку становила $1,266 млрд. На сьогодні 230 вітчизняних підприємств працюють за участю французького капіталу. Протягом минулого року інвестиції ФР надходили у сферу фінансової діяльності ($845,9 млн.), промисловість ($103,1 млн.), операції з нерухомим майном, орендою та наданням послуг підприємцям ($18,3 млн.), сільське господарство ($22,4 млн.).

Одним із основних результатів розвитку міждержавного економічного діалогу між Україною та Францією є підписання у другій половині 2007 року контракту з французько-українським СП «Новарка» на проектування, будівництво та введення в експлуатацію нового безпечного укриття на Чорнобильській АЕС.

Водночас протягом останніх років у рамках виконання рішень четвертого засідання Міждержавної комісії з питань економічного співробітництва організовано та проведено двосторонні зустрічі українських і французьких експертів, мета яких – підвищення ефективності співпраці в агропромисловому комплексі, енергетиці, літакобудуванні, будівництві магістральних доріг, промисловості й інституційній співпраці. За результатами досягнутих домовленостей створено спільні координаційні комітети та робочі групи в галузях енергетики (Мінпаливенерго України й компанія «АREVA»), транспорту («Укравтодор» та компанія «Буїг Траво Пюблік»), промисловості (Мінпромполітики й компанія «ЕАДС») та газовій сфері (НАК «Нафтогаз України» та компанія «Газ де Франс»).

Тож можна спрогнозувати посилення найближчими роками торговельно-економічного співробітництва між нашими країнами, насамперед у сфері малого й середнього бізнесу з огляду на можливе створення між Україною та Євросоюзом зони вільної торгівлі, а також проведення в нашій країні Євро-2012.



Розділ 4.

Загальна характеристика політичної системи Франції

У Франції як я вже казала завжди шанувалося думку народу і їй, як ніякий іншій країні був характерний політичний плюралізм.


Нині діюча Конституція Французької Республіки в статті 4 проголошує: "Політичні партії та угруповання сприяють вираженню думок голосуванням. Вони створюються і здійснюють свою діяльність вільно. Вони повинні поважати принципи національного суверенітету і" демократії ". На політичній арені діє безліч політичних партій і рухів, їм властива мобільність. Вони виникають, занепадають, зникають, зливаються, блокуються, змінюють політичні орієнтири і назви. У Конституції Франції немає чіткої регламентації Конституційної Ради від 16 червня 1976 р., в якому свобода утворення політичних партій проголошена в якості "основного принципу, визнаного законами Республіки ". Партії утворюються вільно. Єдиною умовою є подання декларації в адміністративні органи. Особливу дозвіл для утворення будь-якої партії не потрібно. Всі політичні асоціації і партії, не зареєстровані у відповідності до встановленої процедури, не володіють якою-небудь юридичної правоздатністю. У особливих випадках така правоздатність може бути визнана судовими органами.
У Франції з численних партій і асоціацій помітну роль у політичному житті відіграють кілька найбільш значних. Це - Французька соціалістична партія (входить до Соцінтернаціонал), включає більше 180 тис. чоловік; рух лівих радикалів, створене в 1972 р. (близько 30 тис. членів), Французька Комуністична партія (500 тис. членів); Об'єднання на підтримку Республіки ( буржуазна партія, заснована в 1958 р., що об'єднала прихильників генерала Шарля де Голля - налічує близько 900 тис. членів); Республіканська партія, утворена в 1966 р., об'єднує близько 160 тис. членів і представляє інтереси середньої і великої буржуазії, Центр соціальних демократів - правоцентристська буржуазна партія, утворена в 1976 р. (близько 30 тис. членів); Національний фронт, заснований в 1972 р. - представляє собою ультраправу організацію. Є також і дрібні партії, які включають партії Корсики і заморських департаментів.
У Франції партії обмеження фінансуються приватними особами. Державою Фінансуються ті партії, які виставили кандидатів щонайменше в 75 виборчих округах.
У статті 2. Конституції Французької Республіки 1958 р. (нині діючої) закріплено, що Франція є неподільною, світською, демократичний та соціальної республікою. Вона забезпечує рівність перед законом усіх громадян, незалежно від походження, раси чи релігії.
Її принципами є: правління народу, по волі народу і для народу. Ці положення увійшли до чинної Конституції зі статей 1 і 2 Основного закону 1946 р. У Франції республіканська форма правління є традиційною, за винятком двох імперій. Мабуть, інша форма правління у Франції не вкорінюються, в тексті французької Конституції (ст.89 останній абзац) прямо зазначено: "Республіканська форма правління не може бути предметом перегляду". При цьому Конституція засновує змішану республіканську форму. Це виражається в тому, що глава держави (Президент) обирається крім Парламенту, а Прем'єр-міністр призначається Президентом без згоди вищого представницького органу. Таким чином, ми можемо визначити Французька держава як президентську республіку. Разом з тим у Франції уряд несе відповідальність перед-нижньою палатою парламенту (Національними зборами). Це властиво для парламентської форми правління, при якій Президент не може відкликати Прем'єр-міністра. У цілому політична система у Франції характеризується змішаною республіканською формою правління.
Принцип національної незалежності, територіальної цілісності червоною ниткою проходить через весь текст Конституції (ст. 5, 53, 89 та інших). Останній абзац ст.53 цей принцип формулює так: "Ніяка поступка, ніякої обмін, ніяке приєднання території не є дійсними без згоди зацікавленого населення" або: "Ніяка процедура перегляду Конституції не може бути розпочато або продовжено за наявності зазіхань на цілісність території" (ст .89 останній абзац). Неподільність республіки - константа Французького республіканського держави. Будь-який замах на неподільність держави, на цілісність її території карається відповідно до норм Кримінального Кодексу Франції. Ці дії кваліфікуються як злочини проти безпеки государствгГ-В частині тлумачення ст.53-5-порозумінні "зацікавленого населення", то в одному з рішень Конституційного ради ця частина статті інтерпретувалася як можливість поступки території іноземній державі, або на можливість шляхом виділення частини території Франції і створення на її базі незалежної, держави або приєднання до незалежної держави (що можна поспостерігати на прикладі Алжиру). '
Наступним елементом політичної системи Франції є взаємини церкви і держави. Незважаючи на сильні католицькі традиції Франції, офіційна релігія відсутня. Громадяни мають свободу віросповідання. Це означає, що будь-яка релігійна конфесія має рівне право на існування. І все ж твердження, що держава забезпечує свободу совісті ще не означає, що воно не може мати будь-яких відносин із церквами, які діють на його території. Це стосується як територій усередині Франції на континенті, так і на територіях заморських володінь. У ряді областей з переважним проживанням католиків, були безпосередні стосунки зі Святим престолом (Ельзас, Лотарингія), а Гвіана так і не визнала принципу відділення церкви від держави. Кримінальний кодекс там містить норму, у відповідність з якої підлягають відповідальності священнослужителі, які вчинили обряд одруження до укладення цивільного шлюбу.
Наступним поняттям, що розкриває суть політичної системи Франції є "демократична республіка". Цей термін вперше був включений до тексту Конституції Франції 1848 р. і означав введення загального виборчого права, (але за змістом тільки для чоловіків). Цей принцип розвинений і у статті 3 нині чинної Конституції, де вказується, що: "загальне виборче право може бути прямим і непрямим, а також рівним і таємним".
Наступний термін, що розкриває сутність політичної системи - "соціальна республіка". Одночасно стаття 55 Конституції формулюють і таке положення: "Міжнародні договори або угоди, належним чином ратифіковані або схвалені мають силу, що перевищує силу законів, з моменту опублікування, за умови застосування кожної угоди чи договору другою стороною ". Цією статтею Конституція Франції надає принципове значення принципу застосування норм міжнародного права - договори мають незаконодательного силу.
Коли перед Європою постало питання про інтеграцію в Євросоюз, з'ясувалося, що найбільш пристосованою до неї виявилася Конституція Франції. Цьому підтвердження - ряд добровільних передач компетенції на умовах взаємності у веденні Європейських співтовариств.



Достарыңызбен бөлісу:
1   2   3   4




©dereksiz.org 2024
әкімшілігінің қараңыз

    Басты бет