Практикум Івано-Франківськ 2013 ббк 81. 0 93
жүктеу/скачать 0.98 Mb.
|
П Пароніми (від грец. παρά – біля і όνυμα – ім’я, назва) –слова, а також фразеологічні одиниці й синтаксичні конструкції, що при повній або частковій семантичній відмінності є дуже подібними формою, внаслідок чого можуть сплутуватись в мовленні або спеціально обіграватися зі стилістичною настановою [УМЕ. – С. 425]. Пасивна лексика – 1) Слова зрозумілі, знайомі мовцю, але не вживані ним у звичному мовному спілкуванні. До П.л. належать здебільшого слова спеціального вжитку, архаїзми, діалектизми, запозичення, неологізми тощо; 2) словниковий запас мови в певний період її розвитку, який має відтінок застарілості або новизни [Єрмоленко. – УМ. – С. 122]. Переносне значення слова (похідне, вторинне, непряме) – одне із значень багатозначного слова, що пов’язане з прямим значенням і виникло внаслідок перенесення назви на інший предмет чи явище за подібністю, суміжністю чи функцією [Єрмоленко. – УМ. – С. 123]. Письмо – штучно створена система фіксації мовлення, яка дає змогу за допомогою графічних елементів передавати мовленнєву інформацію на відстані й закріплювати її в часі [Кочерган. – ВМ. – С. 164]. Підмет – головний член двоскладного речення, що виражає предмет думки, ознака якого розкривається присудком. Підмет перебуває з присудком у двобічному (предикативному) зв’язку і пов’язується способом координації. Морфологізованою формою вираження підмета є називний відмінок іменника. Підмет виражається також: 1) займенниками; 2) кількісними, збірними і порядковими числівниками; 3) субстантивованими словами з різних частин мови; 4) інфінітивом [СЛТ. – С. 188]. Підрядне речення – синтаксично залежна предикативна частина складнопідрядного речення, яка повністю або тільки частково зберігає структурні ознаки простого речення і граматично підпорядковується головному реченню [СЛТ. – С. 189]. Піктографія (від лат. pictus “розмальований” і гр. grapho “пишу”) – відображення змісту повідомлення у вигляді малюнка або послідовності малюнків (малюнкове письмо) [Кочерган. – ВМ. – С. 166]. Плеоназм – багатослів’я, стилістичний зворот мови, який містить у собі слова з однаковими чи близькими значеннями і служить засобом надання більшої виразності і переконливості. Плеоназм як багатослів’я – дефект мовлення, якщо вживання близьких за змістом слів зайве [СЛТ. – С. 200]. Побутова лексика – лексика, до складу якої входять слова, що називають предмети і явища, поширені в побуті всіх груп населення [УМЕ. – С. 456]. Повнозначні слова, самості́йні слова – самостійні слова, які мають номінативну функцію, тобто називають предмети та ознаки або вказують на них, і здатні виконувати роль членів речення [УМЕ. – С. 458-459]. Полісемія (від гр. polysemos “багатозначний”) – наявність різних лексичних значень у одного й того ж слова відповідно до різних контекстів [Кочерган. – ВМ. – С. 194]. Поняття – форма мислення, в якій відбиваються загальні істотні властивості предметів і явищ об’єктивної дійсності, загальні взаємозв’язки між ними у вигляді цілісної системи ознак [Кочерган. – ОЗМ. – С. 374]. Постпозиція – постановка одного з двох мовних елементів, які взаємопов’язані між собою, після іншого [СЛТ. – С. 208]. Прагматика (грец. pragmatikόs – дійовий, чинний) – сфера досліджень у семіотиці й мовознавстві, в якій вивчаються функціонування мовних знаків у мовленні; розділ мовознавства, який вивчає комплекс проблем, що стосується мовця, адресата, їх взаємодії в комунікації [Кочерган. – ОЗМ. – С. 374]. Предикативність – співвіднесеність змісту речення з об’єктивною дійсністю [Кочерган. – ВМ. – С. 315]. Присудок – головний член двоскладного речення, що означає дію, стан, якість, властивість (активну чи пасивну ознаку) предмета думки, вираженого підметом. Присудок з підметом синтаксично пов’язуються предикативним зв’язком і разом становлять граматичну основу, предикативне ядро двоскладного речення. Підмет і присудок формально уподібнюються один одному. Це уподібнення головних членів речення називається координацією [СЛТ. – С. 224]. Прономіналізація – вид конверсії, що полягає в переході слів з ін. іменних частин мови до класу займенників [УМЕ. – С. 358]. Просторічна лексика – слова, що вживаються здебільшого у розмовній побутовій мові, а також у художніх творах як стилістичний засіб надання грубуватої, зневажливої характеристики зображуваному: забрьохатися, опецьок, варнякати, дрихнути, здохлятина, лопуховий, фітюльки, пшик і под. [Єрмоленко. – УМ. – С.142-143]. Протеза (від rp. prothesis “додання, приєднання”) – поява перед голосним, що стоїть на початку слова, приголосного для полегшення вимови [Кочерган. – ВМ. – С. 135]. Професіоналізм [від лат. professio, professionis – офіційно зазначене заняття, спеціальність] – слово або вислів, притаманні мові певної професійної групи [УМЕ. – С. 500]. Пряме (вільне, незв’язане, основне) номінативне значення слова – лексичне значення слова, яке безпосередньо вказує на співвіднесеність слова з явищами об’єктивної дійсності й історично закріпилося у свідомості мовців. Пряме значення становить сутність лексичного, реального змісту слова і здебільшого є для нього первинним [СЛТ. – С. 88]. Р Редукція голосних (від лат. reductio “відсунення, повернення, відведення назад”) – ослаблення артикуляції ненаголошених звуків і зміна їхнього звучання [Кочерган. – ВМ. – С. 133]. Рекурсія (від лат. recursio “повернення”), відступ – повернення органів мовлення у вихідне положення [Кочерган. – ВМ. – С. 109]. Референт (від англ. refer – співвідносити, посилатися; лат. Referens – той, що відносить) – об’єкт позамовної дійсності, який має на увазі мовець, коли вимовляє певний мовленнєвий відрізок [Кочерган. – ОЗМ. – С. 376]. Речення – мінімальна комунікативна одиниця, яка про щось повідомляє й розрахована на слухове або зорове (на письмі) сприйняття [Кочерган. – ВМ. – С. 314]. Рі́вні мови – підсистеми мови, які встановлюються у процесі дослідження мови в різних аспектах і розглядаються в їх ієрархічному зв’язку. Основні мовні рівні такі: фонологічний, морфологічний, синтаксичний, лексичний… Лексеми, лексичні варіанти слів вивчаються на рівні лексико-семантичному. Виділяють також морфонологічний, словотворчий і фразеологічний мовні рівні [СЛТ. – С. 238]. Розмовна (народно-розмовна) лексика – слова, що протиставляються стилістично нейтральній та книжній лексиці літературної мови своїм емоційно-експресивним забарвленням і функціонально-стильовим навантаженням [Єрмоленко. – УМЕ. – С. 522]. С Сема – мінімальна семантична одиниця двосторонніх мовних знаків – морфем і слів, елементарне лексичне чи граматичне значення, яке є складовим елементом плану змісту цих одиниць. Так, значення слова депеша складається з таких С., як: 1) ‘повідомлення’, 2) ‘офіційність’, 3) ‘терміновість’ [УМЕ. – С. 530]. Семантика – 1. Розділ науки про мову, який вивчає значення слів і виразів та зміну цих значень. 2. Значення мовних одиниць – окремих слів, словосполучень, фразеологічних одиниць, а також граматичних форм [СЛТ. – С. 246]. Сигніфікативне значення – (від лат. significatum “позначуване”) віднесеність слова до поняття [Кочерган. – ВМ. – С. 189]. Синекдоха – вид метонімії, що ґрунтується на суміжності кількісного характеру при відношеннях між цілим або взагалі чимось більшим і його частиною або взагалі чимось меншим, між певною сукупністю і її окремим елементом. За допомогою С. щось ближче, вужче може виступати як знак дальшого, ширшого (копійка – гроші взагалі, хліб – харчові продукти і взагалі засоби до існування) і, навпаки, дальше – як знак ближчого (твар “творіння, те, що створене: предмет, істота” – у значенні “обличчя”) [УМЕ. – С. 537]. Синоніми – слова, що означають назву одного й того ж поняття, спільні за основним лексичним значенням, але відрізняються значеннєвими відтінками або емоційно-експресивним забарвленням (чи тим і тим водночас), або сферою стилістичного використання чи можливостями поєднання з іншими словами [СЛТ. – С. 249]. Синоніми абсолютні – слова, тотожні за значенням і стилістичним забарвленням: кавалерія, кіннота; чорногуз, лелека, бусол; майдан, площа [СЛТ. – С. 250]. Синоніми граматичні – слова з синонімічними граматичними показниками; рівнозначні граматичні конструкції: книга батька – батькова книга [Ахманова. – С. 407]. Синоніми смислові (ідеографічні, понятійні, семантичні) - це стилістично нейтральні слова, які які відрізняються додатковими значеннєвими відтінками, обсягом семантики: бажання, хотіння, охота, жадання, жадоба, жага [СЛТ. – С. 250]. Синоніми контекстуальні – це слова, які зближуються за своїм значення і вступають в синонімічні зв’язки лише в умовах певного контексту. Поза контекстом слова повний і мертвий, глибокий і німий не усвідомлюються як слова-синоніми, але вони синонімізуються, коли вживаються як означення до іменника тиша [СЛТ. – С. 250]. Синоніми стилістичні – це тотожні за значенням слова, але різні за експресивно-емоційним забарвленням, сферою вживання, приналежністю до функціональних стилів мови. В одних рядах стилістичних синонімів стрижневе слово нейтральне, а решта - емоційно забарвлені, в інших - усі слова мають емоційно-експресивне забарвлення: єднати, возз’єднувати, ріднити, братати; летіти, линути [СЛТ. – С. 250]. Синонімічний ряд – це група слів, об’єднаних спільним основним значенням. Синонімічні ряди об’єднують слова з гранично близькою семантикою, які належать до однієї частини мови. Відхилення пояснюється можливостями вживання однієї частини мови в значенні іншої: багато, чимало, безліч, сила, сила-силенна, маса, тьма, тьма-тьмуща, хмара. Якщо слово багатозначне, то кожне його окреме значення входить у різні синонімічні ряди: тихий, неголосний, приглушений (спів, гомін); тихий, повільний, неквапливий (течія, їзда); тихий, безтурботний, спокійний (життя, радість). Синонімічні слова групуються в синонімічний ряд навколо стрижневого слова, або домінанти [СЛТ. – С. 251]. Синонімія – збіг за основним значенням морфем, слів, фразеологічних зворотів і синтаксичних конструкцій при наявності в них різних змістових відтінків і стилістичного забарвлення [СЛТ. – С. 251]. Синтаксис (від гр. syntaxis “побудова, порядок”) – розділ граматики, який вивчає засоби і правила побудови висловлювань, тобто його предметом є речення [Кочерган. – ВМ. – С. 262]. Синтаксична конструкція – поєднання слів, яке становить собою закінчене висловлювання [СЛТ. – С. 255]. Синтаксичні відношення – відношення, що встановлюються між окремими повнозначними словами чи їх фразеологічними еквівалентами в складі словосполучення, і відношення між членами речення [СЛТ. – С. 255]. Синтаксично зумовлені значення – значення, які реалізуються тільки в певній синтаксичній позиції. Так, наприклад, значення “безхарактерна людина, телепень” слові шляпа реалізується тільки в тому випадку, коли слово виступає присудком: “Тоді він шляпа, коли не бачить, що під носом робиться” (0. Корнійчук) [Кочерган. – ВМ. – С. 191]. Синхроні́я – 1) Стан мови на певний момент (період) її розвитку. 2) Вивчення мови в цьому стані (в абстракції від часового чинника). Антонім: діахронія [Кочерган. – ОЗМ. – С. 378]. Словник – cловниковий склад мови, лексика [УМЕ. – С. 563]. Упорядкований в алфавітному чи тематичному порядку список заголовних слів, лексикографічно опрацьованих [Єрмоленко. – УМ. – С. 161-162]. Слово – найменша самостійно і вільно відтворювана в мовленні відокремлено оформлена значеннєва одиниця мови, яка співвідноситься з пізнаним і вичленуваним окремим елементом дійсності (предметом, явищем, ознакою, процесом, відношенням та ін.) і основною функцією якої є позначення, знакова репрезентація цього елемента – його називання, вказування на нього або його вираження [УМЕ. – С. 565]. Словоформа – граматична форма того самого слова, його граматичний різновид, який виявляє лексичну тотожність з іншими співвідносними С. цього слова і протиставляється їм за своїми граматичними значеннями [УМЕ. – С. 578]. Смисл – актуалізоване значення. На відміну від значення, смисл не є статичним, він не визначається в лінгвістичних термінах, а розпливається в глибинах індивідуального буття і неповторності конкретної ситуації [Кочерган. – ОЗМ. – С. 304, 380]. Стиль – функціональний різновид літературної мови, який визначається сферою її функціонування і характеризується особливостями у виборі, поєднанні й організації системи мовних засобів (лексичних, граматичних, фонетичних та ін.) у зв’язку з метою і змістом спілкування [СЛТ. – С. 291–292]. Стилістична фігура, стилістичний зворот – мовний зворот, особлива синтаксична побудова, що вживається для підсилення виразності висловлення. Це особливі синтаксичні побудови, які мають оригінальну форму образного вираження думок і почуттів людини. Термін “стилістична фігура” використовується також і в широкому розумінні: будь-який мовний засіб, що надає мовленню образності і виразності [СЛТ. – С. 291]. Стилістично забарвлена (маркована) лексика – слова, що несуть на собі відбиток різних функціональних та експресивних стилів. Напр.: химерити, репрезентувати, пропозиція, класно, анічогісінько [Єрмоленко. – УМ. – С. 175]. Суб'єкт дії – предмет судження, логічний підмет [СЛТ. – С. 296]. Субстантивація – перехід слід з інших частин мови до класу іменників [СЛТ. – С. 297]. Субституція (від лат. substitutio “підстановка”) – заміна в запозичених словах чужого звука своїм [Кочерган. – ВМ. – С. 378]. Субстрат (від лат. sub “під” і stratum “шар, пласт”, звідки substratum “підкладка”) – елементи переможеної мови автохтонного народу в мові-переможниці прийшлого народу-завойовника [Кочерган. – ВМ. – С. 49]. Суперстрат (від лат. super “над” і stratum “шар, пласт”, звідки superstratum “накладка”) – елементи переможеної прийшлої мови народу-завойовника в мові-переможниці місцевого населення [Кочерган. – ВМ. – С. 49]. Сурядність (сурядний зв’язок) – граматичний зв’язок, який встановлюється між синтаксично рівноправними, незалежними один від одного компонентами – словами, членами речення або складовими частинами складного речення [СЛТ. – С. 299]. Т Табу – заборона на вживання певних слів, що зумовлюється містично-забобонними, соціально-політичними, культурними та морально-етичними чинниками [Кочерган. – ОЗМ. – С. 381]. Такт – частина фрази, об’єднана одним наголосом [Кочерган. – ВМ. – С. 122]. Тезаурус (грец. thesaurus – скарб, скарбниця) – 1. Словник, що подає лексичний склад мови за семантичними розрядами (поняттєвими рубриками) різного ступеня узагальнення і кількості з перехресним групуванням… 2. Інформаційно-пошуковий словник, що подає в алфавітному порядку сукупність термінів (дескрипторів) певної галузі знань із систематизацією їхніх ієрархічних та корелятивних відношень… 3. Словник (здебільшого тлумачного типу), завданням якого є повне охоплення лексичного складу мови [УМЕ. – С. 627]. Термін (лат. terminus – рубіж, межа) – слово або словосполучення, що позначає поняття певної галузі науки, техніки тощо. Основними ознаками Т. є: системність; наявність дефініції; тенденція до однозначності в межах свого термінологічного поля..; стилістична нейтральність; точність семантики; висока інформативність [УМЕ. – С. 629]. Термінологія (від лат. terminus – межа, кордон і logos – вчення) – 1) система термінів певної галузі науки, виробництва, мистецтва, політики тощо. Т. виробничо-технічна, Т. філософська, Т. балетна, Т. хімічна; 2) розділ лексикології, який вивчає терміни [Єрмоленко. – УМ. – С. 183]. Типологічна класифікація мов – класифікація, яка ґрунтується на виявленні подібності й відмінності будови мов незалежно від їх генетичної спорідненості (на основі подібності й відмінності не в самому мовному матеріалі, а в принципах його організації) [Кочерган. – ВМ. – С. 321]. Транскрипція – особлива система письма, яка застосовується для точного відтворення звукового складу слів і текстів якої-небудь мови або діалекту. Транскрипція практична – запис засобами національного алфавіту іншомовних імен, термінів тощо, які не перекладаються рідною мовою, передаються найближчими за звучанням. Наприклад: парашут (фр. parachute), Нью-Йорк (New York), Шауляй (Siauliai) [СЛТ. – С. 312]. Транслітерація – передача тексту й окремих слів, які записані однією графічною системою, засобами іншої графічної системи, тобто передача однієї писемності літерами іншої [СЛТ. – С. 312]. Транспозиція (середньолат. transpositio -переставлення, від лат. transponere – переставляти) — використання однієї мовної форми у функції іншої [УМЕ. – С. 460]. Троп – мовний зворот, у якому слово або словосполучення вжиті в переносному значенні і служать засобом досягнення естетичного ефекту виразності в мові художньої літератури, в публіцистиці, в ораторському стилі тощо [СЛТ. – С. 313]. У Універбація – різновид суфіксального способу словотворення, при якому словосполучення за допомогою суфіксації згортається в слово: записна книжка > записник, …вівсяна каша > вівсянка [УМЕ. – С. 688]. Універсалії (від лат. universalis “загальний”) – спільні ознаки, властиві всім мовам світу [Кочерган. – ВМ. – С. 7]. Ф Флективні мови – мови, в яких у вираженні граматичних значень провідну роль відіграє флексія (закінчення) [Кочерган. – ВМ. – С. 326]. Фонема – найменша неподільна звукова одиниця мови, яка служить для творення морфем, слів і словоформ та їх диференціації [СЛТ. – С. 321]. Фонетика (від rp. phone “голос, голосовий звук”, phonetikos “звуковий”) – наука, яка вивчає звуки мови [Кочерган. – ВМ. – С. 102]. Фонетичні закони – закони, що керують регулярними змінами звукових одиниць, їхніх чергувань і сполучень [Кочерган. – ВМ. – С. 149]. Фонографія (від гр. phone “звук” і grapho “пишу”) – різновид письма, в якому графічні знаки позначають звуки [Кочерган. – ВМ. – С. 172]. Фраза – відрізок мовлення, що становить собою інтонаційно-змістову єдність, виділену з двох боків паузами [Кочерган. – ВМ. – С. 121]. Фразеологічна одиниця (фразеологізм) – лексико-граматична єдність двох і більше нарізно оформлених компонентів, граматично організованих за моделлю словосполучення чи речення, але неподільна лексично, стійка у своєму складі й структурі, яка, маючи цілісне значення, відтворюється в мові [СЛТ. – С. 324]. Фразеологічні вирази – стійкі за складом і вживанням фразеологічні звороти, які не тільки семантично подільні, але й повністю складаються зі слів з вільним значенням. Серед них розрізняються вирази комунікативного характеру (вовків боятися – у ліс не ходити) й номінативного (трудові успіхи) [Кочерган. – ВМ. – С. 244]. Фразеологічні єдності – семантично неподільні фразеологічні одиниці, цілісне значення яких умотивоване значенням їх компонентів [Кочерган. – ВМ. – С. 245]. Фразеологічні зрощення – семантично неподільні фразеологічні одиниці, значення яких не випливає зі значень їх компонентів [Кочерган. – ВМ. – С. 244]. Фразеологічні сполучення – звороти, в яких самостійне значення кожного слова є абсолютно чітким, але один із компонентів має зв’язане значення [Кочерган. – ВМ. – С. 245]. Фразеологічно зв’язані значення – значення слова, які реалізуються лише в певних сполученнях. Так, скажімо, слово білий реалізує значення “який виділяється чимсь незвичайним” лише в словосполученні біла ворона [Кочерган. – ВМ. – С. 191]. Фразеологія (від гр. phrasis “вираз” і logos “наука”) – 1) сукупність фразеологізмів даної мови; 2) розділ мовознавства, який вивчає фразеологічний склад мови [Кочерган. – ВМ. – С. 241]. Ч Частини мови – великі за обсягом класи слів, об’єднаних спільністю загального граматичного значення і його формальних показників [Кочерган. – ВМ. – С. 296]. Література [Ахманова] – Ахманова О. С. Словарь лингвистических терминов / О. С. Ахманова. – изд. 4 е, стереотипное. – М. : КомКнига, 2007. – 576 с. [СЛТ] – Ганич Д. І. Словник лінгвістичних термінів / Ганич Д. І., Олійник І. С. –– К. : Вища школа, 1985. –– 360 с. [Єрмоленко. – УМ] – Єрмоленко С. Я. Українська мова. Короткий тлумачний словник лінгвістичних термінів / Єрмоленко С. Я., Бибик С. П., Тодор О. Г. ; за ред. С. Я. Єрмоленко. – К. : Либідь, 2001. – 224 с. [Карпенко. – ВМ] – Карпенко Ю. О. Вступ до мовознавства : підручник / Ю. О. Карпенко. –– К. : Видавничий центр «Академія», 2006. –– 336 с. (Альма-матер). [Кочерган. – ВМ] – Кочерган М. П. Вступ до мовознавства : підручник / М. П. Кочерган. –– К. : Видавничий центр «Академія», 2004. –– 368 c. (Альма-матер). [Кочерган. – ЗМ] – Кочерган М. П. Загальне мовознавство : підручник / М. П. Кочерган. — К. : Видавничий центр «Академія», 1999. — 288 с. (Альма-матер). [Кочерган. – ОЗМ] – Кочерган М. П. Основи зіставного мовознавства : підручник / М. П. Кочерган. — К. : Видавничий центр «Академія», 2006. — 424 с. (Альма-матер). [УМЕ] – Українська мова : енциклопедія / редкол. : Русанівський В. М., Тараненко О. О. (співголови), М. П. Зяблюк [та ін.]. – К. : «Укр. енцикл.», 2007. – 752 с. Наталія Іванишин Вступ до мовознавства Практикум В авторській редакції Підписано до друку Формат Друк: підприємець Голіней О.М. м.Івано-Франківськ, вул. Галицька, 128 тел. (0342) 58 04 32, +38 050 540 30 64 папір офсетний, друк цифровий, підписано до друку жүктеу/скачать 0.98 Mb. Достарыңызбен бөлісу:
|