Глобальний та регіональний виміри безпеки

Забезпечення безпеки на глобальному та регіональному рівнях як ключова проблема всієї системи міжнародних відносин. Чотири наукові школи з досліджень глобалізаційних процесів: технократична (У. Браун, Т. Веблен, Г. Кан, Д. Несбіт, Г. Скотт, А. Тоффлер), технопесимістична (У. Бек, К. Боулдінг, А. Ерліх, Г. Маркузе, Д. Медоуз, М. Робертс), еколого-популістська (Л. Браун, Р. Теобальд, Дж. Уолд) та екзистенціонально-культурна (І.Гальтунг, С.Мендловіц, Г.Фолк). Три підходи: революційний (Р. Кеохане, Дж. Най,Т. Фрідман), еволюційний (А. Гідденс, Дж. Розенау, Р. Фолк) та скептичний (Е. Вітткопф, Ч. Кеглі, Н. Ренвік). Концепції, які пояснюють новий глобальний світоустрій: концепція “відкритого суспільства” К. Поппера та “кінця історії” Ф. Фукуями, “світосистемна” концепція І. Валлерстайна, концепція “зіткнення цивілізацій” С. Хантінгтона, теорія глобального лідерства Зб. Бжезінського та ін. Соціокультурні складові сучасних процесів глобалізації в працях М. Кастельса, А. Сена, А. Турена, Ф. Шміттера. Проблемні питання цивілізаційної взаємодії в контексті глобалізації у працях Н. Данилевського, А. Дугіна, С. Кисельова, А. Панаріна, А. Тойнбі. Дослідження феномену глобалізації у працях вітчизняних вчених: В. Андрущенка, О. Білоуса, О. Гончаренка, О. Зернецької, В. Зленка, Є. Камінського, В. Кременя, М. Михальченка, С. Кримського, Д. Лук’яненка, Ю. Павленка, Ю. Пахомова та ін.

Глобальна безпека як складна багаторівнева система у працях представників Римського клубу (М. Мисаревич та Е. Пестель). Поняття глобальної симуляційної моделі у працях К. Джона та К. Сема. Сутність глобальної безпеки крізь призму її взаємозв’язку з безпекою особистості у роботі Р. Джексона “Глобальна згода”. Розуміння глобальної безпеки в теорії глобальної держави за М. Шоу.

Внесок російських вчених (О. Богатуров, К. Гаджієв, Н. Косолапов, Д. Малишева, Р. Туровський та ін.) у розвиток розуміння регіонального простору як важливої проблеми для світу, що політично організується. Практичні аспекти регіональної безпеки та питання створення регіональних структур безпеки у наукових доробках вітчизняних вчених О. Бодрука, Є. Кіш, О. Коппель, І. Новак, Б. Парахонського, Т. Стародуб. Теоретичні припущення, на яких ґрунтуються регіоналістичні теорії безпеки.

Визначення поняття «колективна безпека» для розуміння сутності безпеки регіональної. Колективна безпека: принципи, форми, методи реалізації. Взаємозв’язок регіональної ідентичності та регіональної безпеки у праці представника британської соціологічної школи Б. Б’юзана «Народи, держави та жах. Порядок денний для студій, що вивчають проблеми міжнародної безпеки, які постали після завершення «холодної» війни». Взаємозв’язок категорій «транснаціональна ідентичність» та «регіональна безпека» у творчих доробках Х. Була. Сутність регіональної безпеки крізь призму її взаємозв’язку з національною безпекою.

Проблеми регіональної безпеки держави у сучасному міжнародному середовищі. Аналіз політичних процесів, динаміки змін у ключових регіонах світу, особливо, у просторі близького оточення України. Оцінка політичних наслідків формування регіональних інтеграційних об’єднань для міжнародної безпеки та національної безпеки України, розробка засобів використання регіональних механізмів співпраці у галузі безпеки для реалізації національних інтересів держави. Подолання загроз та викликів національній та міжнародній безпеці.

Методологія дослідження проблем регіональної безпеки, предмет та структура, суб'єкти та об'єкти регіональної безпеки. Критерії оцінки рівня регіональної безпеки та стабільності, категоріально-понятійний апарат дослідження питань регіональної безпеки. Взаємозв’язок національної та регіональної безпеки.

Регіональні міжнародні організації з питань безпеки та співробітництва: їх формування, структура та засоби діяльності. Еволюція взаємодії між ООН та регіональними організаціями в сфері забезпечення глобальної та регіональної безпеки. Особливості історичного розвитку механізму забезпечення глобальної та регіональних систем безпеки. Розуміння багатовимірності регіональної безпеки в контексті імплементації механізму забезпечення регіональних та глобальної системи безпеки. Регіональне співробітництво як спосіб реагування на виклики та загрози глобальній та регіональній безпеці.

Україна в зовнішньополітичних стратегіях країн близького оточення.

Питання глобальної безпеки у регіональному вимірі. Зовнішні впливи світових держав на регіональні процеси. Сучасні загрози та виклики міжнародній безпеці на регіональному рівні. Засоби протидії сучасним загрозам. Регіональні конфлікти та засоби їх подолання. Взаємопов’язаність та спільність інтересів регіональних держав. Внутрішньо-регіональні суперечності.

Процеси формування регіональних систем співробітництва та безпеки: міжнародний досвід та можливості його використання для розбудови регіональних систем за участю України.
БЛОК 3. ПОЛІТИЧНІ ПРОБЛЕМИ ГЛОБАЛЬНОГО ТА РЕГІОНАЛЬНОГО РОЗВИТКУ

1. 
   Політична модернізація як чинник глобального розвитку
   

Структурні рівні модернізації за М. Леві. Концепції Р. Пребіша, А. Франка та І. Уоллерстайна.

Вибір шляхів модернізації та культурно-цивілізаційні блоки. Сучасні концепції взаємодії цивілізацій у процесі модернізації. Значення вивчення модернізаційного досвіду для України.

2. 
   Глобалізація і регіоналізація міжнародного середовища
   

Концепції антиглобалізму (Р. Робертсон). П'ять проектів світоспільності (М.Чешков). Пошук нових стабілізаційних стратегій глобалізації (А.Панарін); геополітичної, екологічної, соціокультурної.

Сучасні прояви глобалізації. Регіоналізм (посилення ролі внутрішньодержавних регіонів). Регіоналізація (виникнення розподільчих ліній між регіональними угрупованнями держав, які зміцнюють свої позиції в контексті глобалізації). Мультирегіоналізм /багатосторонній регіоналізм/ (світовий порядок, під яким розуміють відносини між усіма регіональними організаціями, що набувають форми глобального управління). Б. Хеттне про необхідність введення до наукового обігу поняття «мультирегіоналізм». Старий регіоналізм (регіональний світовий порядок, який існував в умовах біполярності і формувався значною мірою “зверху” під контролем двох конкуруючих наддержав). Новий регіоналізм (регіональний світовий порядок, який розвивається як сучасна версія багатополярності; формується “знизу”, мається на увазі, що процес сучасної регіоналізації містить елементи миттєвості та автономії його акторів; прагне до реалізації ідеї “відкритого регіоналізму”, що сумісний з економічною взаємозалежністю; є більш багатовимірним, ніж “старий регіоналізм”, адже включає в себе торговельно-фінансовий, екологічний, соціально-політичний та інший виміри; передбачається участь недержавних та субнаціональних акторів). Автономізація (відродження національних, етнічних центрів тяжіння всередині країн, регіонів, цивілізацій). Традиціоналізм (заперечення абстрактної концепції сучасності; відродження націоналізму). Локалізація (консолідація етнічних та цивілізаційних утворень, які проводять політику “культурної ізоляції”). Глокалізація (поєднання процесів глобалізації та локалізації, поєднання процесів модернізації локальних культур з досягненнями глобальної мультикультурної цивілізації, що формується; відбувається процес глокалізації в результаті культурної гібридизації). Феномен глокалізації в працях З. Баумана та Робертсона. Фрагментація світу (зіткнення інтересів різних міжнародних суспільних груп через причину їх расової, національної або культурної диференціації). Фрагмеграція (термін, який означає поєднання процесів інтеграції та фрагментації, був ведений Дж. Розенау) – формування та зміцнення (інтеграція) блоків та союзів “національних держав” у вигляді складних ієрархічних систем, які боротимуться за ресурси.

3. 
   Загальна характеристика політичної глобалістики
   

Глобалізм, мондіалізм та неомондіалізм. Організаційне оформлення мондіалістського руху. Мондіалістські організації: напрями їх діяльності.

Римський клуб та основні напрями його діяльності. Технологічне прогнозування, «Межі зростання» (перша доповідь Римському клубу) Дж. Форрестера, Д. і Д. Медоузів. «Людство на поворотному пункті» М. Месаровича та Е. Пестеля. «Перегляд міжнародного порядку» Я. Тінбергена. Регіональний принцип викладення в доповіді Е. Ласло «Цілі для людства». Перша глобальна революція та її наслідки. Межі зростання в глобальному вимірі. Нова постіндустріальна хвиля в глобалістиці.

Поняття глобальних проблем. Систематизація та класифікація глобальних проблем.

4. 
   Загальна характеристика міжнародної політичної регіоналістики
   

Особливості застосування методологічного інструментарію політичної регіоналістики для аналізу процесів конструювання регіональних комплексів безпеки в сучасному світі. Дослідження процесів інтеррегіональних та внутрішньорегіональних схем взаємодії у Чорноморї за допомогою методичних засобів класичної теорії регіонального комплексу безпеки (О. Бодрук, О. Гончаренко, Б. Парахонський, Т. Стародуб). Інституціональний підхід до вивчення тенденцій та особливостей розвитку сучасної архітектури загальноєвропейської системи безпеки (Б. Парахонський, Г. Перепелиця, Т. Стародуб, Г. Яворська). Особливості процесів формування нового регіоналізму в Південно-Тихоокеанському просторі: структурно-функціональний підхід (С. Доран, Р. Ерр, С. Парк, Г. Фрай, С.Чан, Ш. Хаманака; О. Богатуров, В. Петровський, В. Плотніков, В. Федотов; О. Ковтун, М. Кулініч, Л. Лещенко, В. Чужиков, О. Шевчук). Близькосхідна регіональна підсистема міжнародних відносин: використання системного аналізу для дослідження безпекового виміру політичних трансформацій в Арабському світі (Е. Зіссер, Б. Льюіс, Дж. Кепел, П. Клаусон, А. Річардс, Б. Рубіна, Дж. Яфе; А. Бакланов, В. Гусаров, А. Єгорін, А. Новіков, В. Сажин; О. Волович, О. Коппель, Б. Парахонський, В. Швед).

«Регіональний центр тяжіння» в класичній теорії регіонального комплексу безпеки. Особливості проведення дихотомії «регіональний центр сили» - «середня потуга». Поняття «регіональна гегемонія» та «регіональне лідерство» в міжнародній політичній регіоналістиці.

Особливості зовнішньої політики КНР в сфері безпеки: глобальні амбіції регіонального актора (А. Богатуров, Г. Зиновьєв, І. Рогачев, М. Титаренко; Кво Вупін, Лю Цзайци, Чаншунь Лі, Чжимін Сюй; Р. Бернштейн, З. Бжезинский, Г. Киссинджер, П. Кругман, Дж. Сігал; Б. Гончар, А. Дашкевич, Є. Камінський, Ю. Курнишова, Л. Лещенко, Б. Парахонський, Т. Стародуб, С. Шергін). Еволюція південно-тихоокеанської політики Нової Зеландії та особливості її реалізації в умовах формування нового регіоналізму (Р. Аллей, Д. Кани, Д. Маккроу, Д. Маклеан, А. Мартинов, Р. Николс, О. Русакова, Т. Стародуб, В. Тимошенко, Дж. Хендерсон). Регіональна політика Туреччини на Близькому та Середньому Сході: концептуальні та практичні аспекти (М. Агар, О. Волович, М. Воротнюк, С. Зінько, Н. Мхитарян, Т. Стародуб, Л. Стоун).

Проблеми реалізації зовнішньої регіональної політики України в умовах змін міжнародного безпекового середовища (І. Максименко, М. Плаксенко, Т. Стародуб, Г. Шелест).
БЛОК 4. Цивілізація як категорія глобального політичного аналізу
4.1. Ґенеза розвитку теорії цивілізацій

Цивілізаційний, формаційний, державоцентриський та світ-системний підходи до аналізу міжнародних відносин: порівняльний аналіз. Співвідношення цивілізаційного та формаційного підходів. Етимологія терміну «цивілізація».

Попередники та теоретичні підвалини цивілізаційної теорії.  Зародження цивілізаційної самосвідомості від Стародавніх часів до епохи Просвітництва. Побудова абстрагованих моделей розвитку людства у просторі і часі. Циклічність та лінійність як парадигми сприйняття історичного часу, як моделі історичного часу. Історична думка Стародавнього світу (східна модель, греко-римська модель). Особливості та головні ознаки історичної думки середньовіччя. Поєднання циклічності та лінійності в історичній думці Середньовіччя. Двочленний поділ історії. Тринітарна модель поділу історії. Історична думка на межі середньовіччя та Нового часу. Н. Макіавеллі. Парадигма циклічності окремих народів та метод порівняльного дослідження в працях Дж. Віко. Індуктивний емпіризм Ф. Бекона, Р. Декарта.

Ґенеза розвитку світової цивілізації. Зародження теорії цивілізацій на Заході. Епоха просвітництва. Французька цивілізаційна школа. Філософсько-історичні системи Вольтера. Ідеї прогресу  А. Тюрго.  Ж. А. Кондорсе про прогресивні стадії розвитку людства. Критика ідей цивілізації і прогресу в працях Ж.-Ж. Руссо. Погляди на розвиток цивілізацій Д. Дідро, Ж.-М. Кондорсе, А. де Сен-Сімона, О. Конта, Ф. Гізо, В. Кузена, Е. Кінне, А. Дюмона, Е. Дюркгейма. Німецькій варіант теорії цивілізацій. І. Г. Гердер. Г. Гегель. Г. Рюккерт. Англійська школа. Парадигма циклізму в епоху Нового часу. Науково-узагальнюючі концепції стадійного поступу людства А. Фергюссона і Л. Моргана. Погляди Г. Бокля і Г. Спенсера.

Розвиток лінеарно-стадіальних   моделей теорії цивілізацій в першій половині ХІХ ст. Націоналістські та позитивістські теорії цивілізацій на Заході. А. де Сен-Сімон. О. Конт. Розвиток теорії цивілізації французькими істориками (Ф.Гізо).

Становлення теорії локальних цивілізацій в другій половині ХІХ ст. Теорія локальних цивілізацій в російській  історіографії другої половини ХІХ ст.. Іраціоналістські та романтичні варіанти теорії цивілізацій на Заході. Ф. Шеллінг. Спроби створення типології та теорії взаємодії цивілізацій. Ш. Ренув”є, Т.-С. Жуфруа. Ж. Мішле. Е. Кіне. Становлення теорії локальних цивілізацій в другій половині ХІХ ст.. Расова теорія цивілізацій Ж.-А. де Гобіно. Г. Рюккерт і народження теорії локальних цивілізацій. Позитивізм та конкретно-історичні підходи до цивілізацій.

Два напрями дослідження цивілізацій: матеріалістичний та культурно-історичний. Матеріалістичний підхід до дослідження цивілізацій в працях М. Вебера, К. Маркса, представників французької школи Анналів (М. Блок, Л. Февр, Ф. Бродель). Культурно-історичний підхід. Я. Буркхардт.
4.2. Діалектика поліваріантності, поліциклічності, полілінійності, стадійності та цивілізаційної унікальності розвитку людства в теоріях цивілізацій російської цивілізаційної школи

Концепція всесвітньої історії А. Д. Кантеміра, В. І. Татіщева, А. Н. Радищева. Романтична теорія локальної цивілізації в Росії. П. Чаадаєв. Слов’янофіли. Теорія локальної цивілізації в російській історіографії другої половини ХІХ ст.. Теорія культурно-історичних типів Н. Я. Данілевського. Теорія стилістичної єдності цивілізацій К. Н. Леонтьєва. Євразійство та неоєвразійство. Теорії цивілізацій ХХ століття. Підходи до визначення змісту поняття «цивілізація». Визначення цивілізації через поняття «культура». Визначення цивілізації через суспільство та сукупність його складових. Розширення меж цивілізаційного підходу до загальноісторичної методології. Поняття про цивілізацію як про соціокультурну макро- або суперсистему, яка має внутрішній самостійний механізм функціонування.

Поняття соціокультурної динаміки. Циклічна парадигма розвитку культури. Еволюціоністська парадигма щодо розвитку культури.
Передумови синергетичного підходу до динаміки культури. Культура і цивілізація.

Світ цивілізацій в теоретичних моделях: «культурно-історичний тип» (Н. Данілевський), «висока культура» (О. Шпенглер), «локальна цивілізація» (А. Тойнбі), «культурна суперсистема» (П. Сорокін), «модель культури» (А. Кребер). Схеми стадіальної структури історії людського суспільства (К. Ясперс, Ю. Яковець, Ю. Павленко).

Школа світ-системного аналізу. Праці А. Франка, І. Уоллер­стайна, С. Сандерсона, М. Мелко, В. Макнейла, К. Чейз-Данна.

С. Хантінгтон та його концепція «зіткнення цивілізацій». Ф. Фукуяма про кінець історії як зникнення цивілізаційного різноманіття.

Постмодерністські концепції. Незахідна наука про цивілізації.

Закономірності циклічної динаміки соціальних систем. Циклічність динаміки світових цивілізацій. Історичні суперцикли в розвитку глобальної цивілізації.

Цивілізація і час. Історична циклічність. Поняття історичного часу. Критерії виміру історичного часу. Фази циклів. Принцип поліциклічності та його відображення у виокремленні локальних цивілізацій.

Лінійність як парадигма сприйняття історичного часу: полілінійність та монолінійність.

Динаміка локальних цивілізацій. Покоління цивілізацій. Групи синхронних цивілізацій: середземноморсько-близькосхідна, азійська, західноєвропейська, американська, африканська.

Типологія та динаміка людських цивілізацій в історичному аспекті: ранні цивілізаційні системи, цивілізації осьового часу, цивілізації доколумбової Америки, середньовічні цивілізації. Великі географічні відкриття та їх цивілізаційні наслідки. Типологія та динаміка людських цивілізацій нового часу. Типологія та динаміка людських цивілізацій в ХХ – на початку ХХ1ст.

Критерії виокремлення локальних цивілізацій: національний, релігійний, регіональний. Фактори, які визначають сутність цивілізацій: природне середовище, система ведення господарства, соціальна організація, релігія, або ідеологія, яка грає роль релігії, політична система.

Локальні цивілізації як відображення культурно-історичних, етнічних, релігійних, економіко-географічних особливостей країни або групи країн. Варіанти типології локальних цивілізацій. Дихотомний поділ на західні та східні цивілізації. Типи розвитку локальних цивілізацій: непрогресивні форми існування; цивілізації циклічного розвитку (цивілізації Сходу); цивілізації прогресивного типу розвитку.
4.4. Ґенеза розвитку цивілізаційної компаративістики

Становлення та загальні принципи цивілізаційної компаративістики. Сучасна класифікація цивілізацій.

Загальні критерії дихотомного зіставлення. Схід та Захід як наукові поняття – символи локальних цивілізацій. Ретроспективний аналіз дихотомії Схід-Захід: діалектичний підхід до світоглядного, економічного, технічного, екологічного потенціалу цивілізацій. Критика  цивілізаційного дихотомізму.

Типологія та визначення корінь локальних цивілізацій. Цивілізаційний простір світоглядних моделей як типів суспільного устрою. Аналіз та оцінка духовної основи та культурних ознак християнства, ісламу, буддизму.

Здобуття східних цивілізацій, досягнуті шляхом використання науково-технічного прогресу на базі єдності влади та фактично верховній власності на землю.

Західна цивілізація. С.Хантінгтон про ознаки західної цивілізації. Формування та розвиток євроцентриського світу. Творчий та технічний внесок західної цивілізації в еволюцію людства.

Культурно-цивілізаційні блоки, їх порівняльний аналіз. Ісламська цивілізація. Далекосхідна цивілізація. Буддистська цивілізація. Латиноамериканська цивілізація.


4.5. Проблема впливу цивілізаційної ідентичності України на формування її зовнішньополітичної стратегії

Цивілізаційні парадигми в історії України. Концепція чотирьох етапів української державності, її культурно-цивілізаційний зміст. Роль міжнародних контактів та іноземних впливів. Суперечності цивілізаційного визначення України.

Українська та світова політична думка про місце України в світовому політичному просторі. Проблема цивілізаційної ідентифікації України в працях зарубіжних дослідників. Співвідношення цивілізаційного визначення і зовнішньополітичної орієнтації. Вплив процесів формування регіональної ідентичності України на процеси формування та реалізації зовнішньої політики у сфері безпеки: цивілізаційний та геополітичний підходи до аналізу. Україна в світовій цивілізації ХХІ ст.
4.6. Розвиток цивілізацій в умовах модернізації та глобалізації

Критика однолінійних моделей модернізації. Варіанти взаємодії сучасності і самобутності: симбіоз; модернізація проти традиційності;синтез. Модернізація і революція.

Цивілізаційне середовище і модернізаційні процеси. Сучасні ставлення до Заходу на Сході: поєднання стійкої традиційності, замкнутості та принципів «відкритості» як поступовість у сприйнятті іноземних знань та досвіду, дотримання певних правил та умов при вільному притоці та відборі західних нововведень.

Спроби Сходу запозичити риси західної моделі (ринкове господарство, приватна власність, відкритість та демократія) та пристосувати їх до східних реалій.

Схід перед проблемою вибору шляхів модернізації. Тенденція пристосування до технічних сторін західної цивілізації і часткова адаптація до глобальної соціально-політичної структури.

Основні моделі взаємодії цивілізацій. Концепція зіткнення цивілізацій: критичний аналіз. Перші зародки міркувань в термінах цивілізаційного зіткнення С.Хантінгтон про фази відносин між цивілізаціями. Геополітична фіксація восьми потенційних цивілізацій. Природа майбутніх конфліктів в працях С.Хантінгтона. «Синдром родинних країн». «Розірвані країни».

Фундаменталізм. Радикальні рухи. Глобалізація тероризму.

Глобалізація і взаємодія цивілізацій. Неолітична революція як вузловий момент початку цивілізаційної самоінтеграції як єдиного функціонально впорядкованого планетарно-історичного процесу.

Перехід від раньоцивілізаційних систем до традиційних цивілізацій. «Осьовий час» як період системної трансформації основ цивілізаційних систем передіндустріального типу.

  Доля цивілізацій в світі, що глобалізується. Проблема формування світової глобальної макроцивілізаційної системи. Світова цивілізація як етап в історії людства, наддовгостроковий історичний цикл. Основні етапи розвитку світової цивілізації. Перший суперцикл – неолітична цивілізація, ранньокласова цивілізація, антична цивілізація. Другий суперцикл – середньовічна цивілізація, передіндустріальна цивілізація, індустріальна цивілізація. Третій суперцикл – постіндустріальна цивілізація. Поняття епіцентру суперциклу цивілізацій.

Цивілізаційна альтернативістика про основні умови та шляхи переходу до якісно нової цивілізації, яка спроможна подолати глобальні проблеми сучасності. Праці Г.Гендерсона, М.Фергюссона, Л. Брауна.

Концепція виклику та відповіді в політичній глобалістиці. Аналіз основних стратегій глобальних взаємодій, які склалися історично: ізоляції, завоювання, запозичення, мімікрії, діалогу. Роль та значення цих стратегій на різних етапах становлення глобального світу.

Стратегія зіткнення цивілізацій. Народи між цивілізаціями, цивілізаційні розломи. Динаміка цивілізаційних процесів і можливість досягнення консенсусу в діалозі цивілізацій. Формування сучасної планетарної свідомості людства як глобального суб'єкту, що усвідомлює свою ідентичність, свою колективну волю, свій проект майбутнього. Проблема поєднання ідентичності в глобальному просторі: етнічної, національної, цивілізаційної, континентальної, планетарної.