Пролог альвійська вендета

Мiй рiдний дядечко Клод пiдклав менi величезну свиню своїми п’яними одкровеннями. Втiм, я теж гарна: слухала його, роззявивши рота, хоча чудово розумiла, про якi небезпечнi речi вiн верзе. Та й батько з Анн-Марi - вони ж старшi вiд мене й мусили здогадатися, чим це може скiнчитися. Але їх так захопила розповiдь про странглети, що вони дозволили дядьковi вибовкати найважливiшу iнформацiю. I нехай вона позбавлена будь-якої конкретики, хай ми не знаємо жодних деталей, сутi справи це не мiняє. Навiть тих кiлькох слiв про iншi галактики цiлком вистачило, аби перевести нас, звичайних громадян Землi й Терри-Галлiї, до категорiї осiб, посвячених у найважливiшу державну таємницю...

Нашу долю вирiшували на найвищому рiвнi. Пiсля прибуття до системи Дельти Октанта наш крейсер вiдразу попрямував до головної космiчної бази Збройних Сил Терри-Галлiї, розташованої лише за мiльйон кiлометрiв вiд заблокованої дром-зони. Там же була й ставка Об’єднаного Комiтету Начальникiв Штабiв Спiвдружностi, i позапланетна резиденцiя галлiйського уряду.

Ми утрьох - я, батько й Анн-Марi - вже понад годину тинялися невеликою вiтальнею президентських апартаментiв, а зовсiм поруч, у кабiнетi, засiдав iмпровiзований трибунал у складi прем’єр-мiнiстра Землi Поля Карно, президента Терри-Галлiї Жаклiн Петi та голови Об’єднаного Комiтету, адмiрала-фельдмаршала Альбера Дюбарi. Зараз у них “на килимi” був дядько Клод, винуватець нашої халепи. Ну а ми серед гнiтючої мовчанки чекали на вирок.

Можливо, хтось iнший на моєму мiсцi тiльки б радiв, що вклепався в цю iсторiю. Наприклад, Гiльєрмо дель Торо, схиблений на фiзицi хлопець, з яким я навчалася у випускному класi. Зараз вiн потирав би руки в передчуттi того, як замiсть Сорбони потрапить прямiсiнько в засекречений дослiдницький центр, де кращi розуми людства видають на-гора вiдкриття, одне дивовижнiше за iнше.

Авжеж, Гiльєрмо був би щасливий. Мабуть, йому б i на думку не спало, що його запросто можуть пiддати психокодуванню, пiсля чого вiн годитиметься хiба що на лаборанта. Але нi, з ним нiчого б такого не зробили - у нього справдi свiтла голова, вiн безумовно стане талановитим ученим i принесе чимало користi науцi й людству.

Ну а я? Звичайна собi дiвчина, не дурна, але й не генiй, таких, як я, навкруги хоч греблю гати. Проте й у мене є свої амбiцiї, свої плани на майбутнє. Я хочу вивчитися i стати зоряним капiтаном, як тато. А потiм адмiралом - i командувати ескадрою. Або цiлим флотом. А може, й усiма Вiйськово-Космiчними Силами Землi. Як звучить - адмiрал флоту Рашель Леблан! Хоча, звiсно, менi бiльше до вподоби звання адмiрал-фельдмаршал, та коли вже в земних ВКС його замiнили на адмiрал флоту, хай буде так. Головне суть, а не назва. До того ж є одна приємна дрiбничка: у галлiйського адмiрал-фельдмаршала на погонах чотири зiрки, а в земного адмiрала флоту - аж п’ять!

От тiльки виникла прикра проблема - помiж мною та моєю блискучою кар’єрою вклинилася дядькова необережнiсть. М’яко кажучи, необережнiсть, а якщо називати речi своїми iменами - то дурiсть i безвiдповiдальнiсть. З його ласки я довiдалася, що ми вмiємо проникати в iншi галактики. Це неймовiрно, це приголомшливо, це найбiльше вiдкриття з часiв першого мiжзоряного польоту. Люди столiттями мрiяли подорожувати до iнших галактик, i тепер їхня заповiтна мрiя, схоже, здiйснилася... Але поки це секрет. Секрет, вiдомий дуже обмеженому колу людей i про який менi, курсантовi Рашелi Леблан, дев’ятнадцяти рокiв вiд народження, знати нiяк не годиться. Проте я знаю - i в цьому моя бiда.

Як i кожна нормальна людина, я дуже не хотiла, щоб хтось копирсався в моїй головi, втручався в мою психiку, програмував мiй мозок. Те, що Анн-Марi розповiла про наслiдки психокодування, добряче налякало мене. Щоправда, згодом, заспокоївшись, вона трохи пом’якшила свої слова, навела кiлька прикладiв вдалої кар’єри “закодованих працiвникiв” Служби Безпеки, зазначивши, що дехто з них навiть дослужилися до адмiральського звання. Та коли я запитала, чим займалися такi адмiрали, Анн-Марi була вимушена визнати, що не бiльш нiж канцелярською роботою.

А мене це зовсiм не влаштовувало, я не збиралася ставати простим виконавцем. Хай краще обмежать мою фiзичну свободу, хай замкнуть мене в тому самому дослiдницькому центрi, де проводяться секретнi розробки. Врештi-решт, не можуть же вченi, такi як професор Агатiяр, робити все самi, їм обов’язково потрiбнi помiчники й лаборанти. Я нiколи не мрiяла про наукову кар’єру, хоча з усiх точних i природничих дисциплiн була одним iз кращих учнiв у школi. Проте якщо доведеться вибирати мiж в’язницею i “промиванням мiзкiв”, то я без жодних вагань вiддам перевагу першому...

Нарештi дверi вiдчинилися, i до кiмнати ввiйшов дядько Клод. З його вигляду, значно бадьорiшого, нiж годину тому, я зрозумiла, що нашi справи не такi кепськi, як ми очiкували.

- Ну як там? - одночасно вихопилось у батька й Анн-Марi.

- Мою вiдставку не прийняли, - втомлено вiдповiв дядько. Ще пiд час польоту, щойно прочумавшись вiд пострiлу паралiзатора й миттю протверезiвши, вiн як заведений торочив про те, що пiде у вiдставку й добровiльно пiддасться психокодуванню. - А для покарання менi iмплантують антиалкогольний блокатор. Боюсь, що тепер, люба Рашель, я не зможу випити навiть келишка шампанського на твоєму весiллi.

Це вiн так пожартував. Ха, зовсiм не смiшно...

- А що буде з нами? - нетерпляче запитала я.

- З тобою i твоїм батьком хочуть ще поговорити, перш нiж ухвалювати рiшення. А вас, фрегат-капiтане^, - звернувся вiн до Анн-Марi, - переводять у безпосереднє пiдпорядкування Об’єднаного Комiтету. З цiєї митi ви спiвробiтник Управлiння Спецiальних Операцiй. Наскiльки я знаю, пiвроку тому ви подавали вiдповiдний рапорт.

- Так точно, адмiрале!

Вiд цiєї звiстки обличчя Анн-Марi прояснiло. Воно й зрозумiло: адже Управлiння Спецiальних Операцiй, а коротше УСО, виконувало найскладнiшi й найважливiшi завдання, до яких не залучали людей з обмеженою iнiцiативою i слабкою мотивацiєю. УСО було елiтним пiдроздiлом розвiдки й контррозвiдки, а отже, психокодування Анн-Марi не загрожувало. До речi, мiй батько (тобто перший батько - Жофрей Леблан) служив якраз в УСО.

Дядечко силувано посмiхнувся.

- А де ваше “дякую”? Бо ж саме мiй довгий язик дозволив вам отримати це призначення... Втiм, я жартую. Питання про ваше переведення i так було фактично вирiшено.

Лише зараз я зауважила, що вiн поводиться трохи дивно. Аж надто збуджений, очi його гарячково блищать, а зiницi неприродно розширенi.

- Що з тобою, дядечку? - стурбовано запитала я. - Тобi дали “наркотик правди”?

- Нi, просто ейдетик. Щоб освiжити мою пам’ять. Я дослiвно переповiв нашу тодiшню розмову, i вони переконалися, що бiльше нiяких секретiв я вам не виказав.

- Лише почали говорити про щось, що починається зi слова “ортогональнi”, - зазначила Анн-Марi.

Дядько кивнув.

- Це я також пригадав. Якщо точно: “опанують принцип ортогональних...” - а тодi мене вiдключили. Та ви нiзащо не здогадаєтеся, про що йшлося. Навiть якби я встиг сказати й друге слово, вам би це нiчого не дало. Термiн не надто вдалий... гм, чи, навпаки, дуже вдалий. Це ще як подивитися.

- Зате про iншi галактики ти сказав прямо й недвозначно, - додала я.

- Це не така критична iнформацiя. Найбiльше ми боялися, що я мимохiдь обмовився про щось таке, з чого ви згодом могли б зробити... м-м, небажанi висновки. Та, на щастя, все обiйшлося. А щодо iнших галактик, то вам вiдомий лише сам факт, без жодних конкретних деталей. Ви повiрили менi тiльки тому, що я обiймаю високу посаду в керiвництвi й маю доступ до державних таємниць. Якщо ви розкажете про це своїм друзям, знайомим або родичам, вони, можливо, також повiрять вам, але з чималою часткою скептицизму. А далi це вже пiде як звичайнi чутки й плiтки разом з багатьма небилицями про нашi секретнi вiдкриття та розробки.

- Ми нiкому не скажемо, - запевнила я.

Дядько Клод усмiхнувся.

- Я в цьому не сумнiваюся, люба. Просто змалював гiпотетичну ситуацiю... А втiм, не таку вже й гiпотетичну. Кiлька разiв був витiк iнформацiї, що буцiмто ми навчилися вiдкривати канали третього роду. Особливого резонансу цi чутки не викликали - їм не повiрили, i вони швидко вщухли. Наше суспiльство давно звикло до рiзної дезiнформацiї. Усе це я веду до того, що вам не загрожує глибинне психокодування.

- Отже, - пiдсумував батько, - для нас цей iнцидент минеться без наслiдкiв?

- Нi, наслiдки будуть. Як не як, а ви посвяченi у важливу державну таємницю. Капiтан Прентан своє вже отримала - i їй пощастило, бо це збiглося з її бажаннями. А про наслiдки для вас з Рашеллю я говорити не уповноважений. Та й не знаю напевно, що вам запропонують. Хоча здогадуюся. Тож давайте зачекаємо.

Чекати довелося недовго. Хвилин за п’ять до вiтальнi ввiйшли вершителi нашої долi - президент Жаклiн Петi, прем’єр Поль Карно i адмiрал Дюбарi. Мадам Петi, з якою ми до цього не бачилися, тепло привiталася з нами й поцiкавилася, чи ми зголоднiли. Висловивши нашу спiльну думку, батько запевнив, що не зголоднiли, та вона однаково вiддала розпорядження по iнтеркому, щоб нам принесли чаю з бiсквiтами. Панi президент трималася з нами радше як привiтна хазяйка, а не як лiдер наймогутнiшої з людських планет. Така її поведiнка в приватному колi зовсiм не узгоджувалася з культивованим у ЗМI образом la femme de fer^, геть-чисто позбавленої звичайних людських почуттiв.

Мадам Петi називали найвизначнiшим державним дiячем за всю iсторiю Терри-Галлiї. Її ставили нарiвнi з такими легендарними iсторичними постатями, як Наполеон Бонапарт, Шарль де Голль або Маргарет Тетчер, а дехто йшов iще далi й стверджував, що вона взагалi найвидатнiший полiтик усiх часiв i народiв.

Проте це було явним перебiльшенням. Панi президент, безумовно, була вмiлим органiзатором i талановитим керiвником, вона блискуче справлялася зi своїми обов’язками - як, власне, й бiльшiсть її попередникiв. Просто сiм рокiв тому, пiд кiнець свого першого президентського термiну, вона опинилася в потрiбний час у потрiбному мiсцi - саме її пiдпис був поставлений пiд наказом про початок великомасштабної вiйськової операцiї проти Чужих. Блискавичне звiльнення восьми людських планет забезпечило їй переконливу перемогу на наступних виборах, i навiть минулого року, коли на парламентському рiвнi симпатiї бiльшостi виборцiв перекинулися вiд лiбералiв до консерваторiв, вона все одно була переобрана на третiй термiн. Мадам Петi любили й шанували; я думаю, що якби не конституцiйне обмеження, то через п’ять рокiв її б обрали i вчетверте.

Коли президентський секретар принiс до вiтальнi тацю з чаєм та бiсквiтами i мовчки вийшов, прем’єр-мiнiстр Карно, зручно влаштувавшись у крiслi, заговорив:

- Передовсiм змалюю наше бачення ситуацiї. Ретельно розiбравши весь хiд вашої тодiшньої розмови, ми встановили, що адмiрал Брiсо не виказав вам жодних iнших секретiв, окрiм того, що нам вiдомий шлях до iнших галактик. Це також важлива таємниця, розголошення якої наразi вкрай небажане. Найменше за цих обставин нас непокоїть, що про неї дiзнаються Чужi. Цi вiдомостi нiчим їм не допоможуть, а лише примусять ще бiльше нас боятися. А от що справдi є небезпечним, то це розповсюдження такої iнформацiї серед людей. Зараз наша економiка працює на вiйну, головна наша мета - звiльнення людських свiтiв, що досi перебувають пiд владою чужинцiв, i поки ми не можемо дозволити собi такi масштабнi проекти, як освоєння iнших галактик. А тим часом значна частина громадян звiльнених планет досi живуть зi страхом перед чужинцями i не почуваються в безпецi навiть за надiйно заблокованими дром-зонами. Вони звикли не боротися з небезпекою, а уникати її. - Поль Карно зробив паузу i глянув на батька. - Особисто вас це не стосується, месьє Матусевич, але багатьох магаваршцiв - безумовно. Даруйте, якщо мої слова образили вас.

- Усе гаразд, сер, - незворушно вiдповiв батько. - Якщо вашi слова й зачепили мене, то лише тому, що це - гiрка правда. I, здається, я розумiю, до чого ви ведете. Щойно стане вiдомо про доступнiсть для нас iнших галактик, багато людей захочуть туди переселитися. Кинути все нажите, почати з чистого аркуша, терпiти тяготи й невлаштованiсть життя першопоселенцiв, аби лишень опинитися подалi вiд Чужих.

- Ваша правда, капiтане, - кивнув прем’єр-мiнiстр. - А ми, як демократично обранi уряди, не зможемо опиратися волi значної частини наших спiвгромадян. А якщо навiть чинитимемо опiр, то на наступних виборах до влади прийдуть тi, хто пообiцяє почати масову колонiзацiю сусiднiх галактик. В результатi доведеться iстотно скоротити вiйськовi витрати, i звiльнення одинадцяти планет, де ще й досi скнiють у неволi дев’ять мiльярдiв наших побратимiв, затягнеться на кiлька десятилiть. Ми не можемо, ми не маємо права цього допустити.

- Я цiлковито згоден з вами, сер. I певен, що моя донька такої ж думки.

Про всяк випадок я енергiйно кивнула.

- Але боюся, що однiєї нашої обiцянки мовчати для вас буде замало.

- Власне, цього нам вистачить, - запевнила мадам Петi. - Цiлком. До того ж ви не маєте жодних вагомих доказiв, а ймовiрнiсть того, що вам повiрять на слово, мiзерно мала. Проте є розумне прислiв’я: береженого Бог береже. Тому ми пропонуємо вам пройти певну психообробку. Це не глибинне кодування, нi. Це таке саме блокування, яке проходили ми з паном головою, обидва присутнi тут адмiрали, а також чимало урядовцiв i вiйськових, що мають справу з секретною iнформацiєю. Втручання у ваш мозок буде мiнiмальним, воно зачепить лише певнi асоцiативнi зв’язки й жодною мiрою не вплине на вашi розумовi здiбностi. Останнє можу вам гарантувати на всi сто вiдсоткiв - знаю по собi.

“Ах, якi ми чемнi! - дещо роздратовано подумала я. - Треба ж: ми пропонуємо. Можна подумати, що ми маємо вибiр. Сказала б просто: “це необхiдно” або “ми так вирiшили”. Але ж нi - вони пропонують. А вiдмова не приймається...”

Батько, мабуть, думав так само. Вiн усе зрозумiв, тому не став зi мною радитися, а коротко вiдповiв:

- Так, мем, ми згоднi.

- Тiльки тут є одна проблема, - знову втрутився в розмову месьє Карно, - яка суттєво зачiпає iнтереси мадемуазель Леблан. Боюсь, тепер вона не зможе приступити до занять у вiйськово-космiчнiй академiї.

Ого! Це вже кепсько. Це дуже-дуже погано...

- Але чому? - запитала я.

- Бо при першому ж загальному медичному оглядi, якi в Анаполiсi проводять щосеместру, ваше блокування буде виявлено. Довкола цього, звiсно, виникне нездоровий ажiотаж. Я, втiм, можу розпорядитися, щоб ви проходили плановi медогляди не в академiї, а при Генеральному Штабi, але тодi ваше начальство зацiкавиться, з якого дива для вас зроблено виняток. - Прем’єр-мiнiстр розвiв руками. - Менi шкода, мадемуазель, але Анаполiс для вас закритий. Як i всi iншi вiйськовi академiї й коледжi.

- I що ж робити? - засмутилася я.

- Теж менi трагедiя! - озвався адмiрал Дюбарi, який досi мовчав. - Я, наприклад, нi в яких академiях не навчався, а пiшов на службу рядовим... Гм-м. Хоча потiм, звичайно, вступив на офiцерськi курси.

- Ну, в нашому випадку це не пройде, - сказав Поль Карно. - Рядовий чи сержант з таким психоблоком приверне до себе не менше уваги, нiж курсант. Якщо мадемуазель Леблан цiлковито певна в рiшеннi пов’язати своє життя з вiйськовим флотом, то спецiальним розпорядженням я можу зарахувати її на службу з присвоєнням пiдофiцерського звання. Думаю, для цього вона має достатню квалiфiкацiю. - Вiн перевiв погляд на мене. - Як менi вiдомо, ви проходили не лише стандартну шкiльну програму, а й цiлу низку факультативних курсiв.

- Так, пане голово, - пiдтвердила я, миттю пiдбадьорившись. Що ж, мої справи виявилися не такi вже й кепськi. - За останнi п’ять рокiв я вивчила всi теоретичнi дисциплiни, необхiднi для пiлота-навiгатора. Пройшла кiлька практичних курсiв включно iз застосуванням будь-яких видiв iндивiдуальної зброї. З усiх обов’язкових i факультативних предметiв, окрiм вiйськової iсторiї, маю вищий бал.

- А що з iсторiєю? - поцiкавилася панi президент.

- На контрольних тестах я один раз помилилася. Переплутала генерала Гранта з генералом Лi.

Губи мадам Петi легенько всмiхнулися.

- Якщо чесно, то я не можу пригадати, хто з них на якому боцi воював.

- А ще, - квапливо додала я, - багато займалася на вiртуальних тренажерах.

- На любительських? - запитав Дюбарi.

- Нi, сер, на професiйних, пiд контролем iнструкторiв. Я пройшла затверджену урядом програму пiдготовки цивiльних пiлотiв, виконала всi необхiднi нормативи, а взимку, на рiздвянi канiкули, i цього лiта, коли закiнчила школу, налiтала шiстсот сорок годин на справжньому... - Тут я запiзнiло запнулася, збагнувши, що бовкнула зайве. Але вiдступати було вже нiкуди. - Ну, розумiєте, я звернулася по допомогу до пана Шанкара, коли вiн був з вiзитом на Землi. А йому... йому не змогли вiдмовити.

- Особливо мiнiстр транспорту, - одразу здогадався месьє Карно й скрушно похитав головою. - У моєму урядi квiтне й буяє кумiвство!

- Непотизм є скрiзь, - зауважила мадам Петi. - I добре, якби вiн обмежувався лише такими невинними проявами. Однак повернiмося до мадемуазель Леблан. З огляду на всi обставини я не бачу жодних перешкод для її зарахування на вiйськову службу у званнi мiчмана.

Прем’єр-мiнiстр голосно закашлявся. Батько з дядьком Клодом ввiчливо посмiхнулися. Я ж вiд подиву перестала дихати. Зате адмiрал Дюбарi був сама незворушнiсть.

- Боюсь, мадам, у нас виникло невелике термiнологiчне непорозумiння, - промовив Поль Карно, вгамувавши свiй кашель. - Вам, мабуть, вiдомо, що чотири роки тому ми вiдновили систему звань, яка iснувала в Земнiй Конфедерацiї у довоєнний час?

- Так, знаю. I менi скаржилися, що це викликає чимало плутанини.

- Ще б пак! - пробурчав Дюбарi. - Нашi лейтенанти досi не можуть змиритися з тим, що мусять вiтати земних молодших лейтенантiв як старших за званням. А з появою чину коммодора, який не має у нас вiдповiдника, багато галлiйських адмiралiв незадоволенi тим, що носять на одну зiрку менше, нiж рiвнi їм за рангом земнi адмiрали.

- То додайте собi зайву зiрочку, та й усе, - знизав плечима Карно. - Ви, вiйськовi, - справжнiсiнькi дiти. Що ж до нашої системи звань, то ми просто дотримуємося традицiй. А традицiї, особливо земнi, треба вiдроджувати й плекати, незважаючи на можливу плутанину. I, до речi, першими цю плутанину спричинили ще нашi предки, батьки-засновники Терри-Галлiї, коли запровадили флотськi звання капiтан-лейтенанта i старшого лейтенанта. У результатi мiчмани опинилися “за бортом”, перетворившись на пiдофiцерiв, прапорщикiв. У нас же, на Землi, прапорщики називаються ворент-офiцерами, а мiчманський чин вiдповiдає галлiйському лейтенантовi.

- Ага, тепер зрозумiло, - сказала мадам Петi й пильно подивилася на мене. - Схоже, що через свою необiзнанiсть я подарувала юнiй ледi марнi надiї. Перепрошую, мадемуазель, але з мiчманом вам доведеться зачекати.

- Навiщо ж чекати? - несподiвано заступився за мене Дюбарi. - По-моєму, ви запропонували слушну iдею. Сiм рокiв тому кадет Леблан одноосiбно зумiла привести корабель до Магаваршi, здiйснила на шатлi посадку на планету й вступила в контакт з тамтешнiм пiдпiллям, виконавши тим самим завдання, покладене на загиблий екiпаж. Потiм вона брала участь у битвi за Сонячну систему й проявила себе якнайлiпшим чином. Коли все закiнчилося, ми вручили їй медаль “За доблесть” i вiдправили назад у школу. Без сумнiву, ми вчинили правильно - дiвчинi потрiбно було отримати нормальну освiту. Зараз вона вже доросла, має практичний досвiд i теоретичнi знання. Особисто я вважаю, що кадет Леблан цiлком заслуговує на молодший лейтенантський чин.

Я знову затамувала подих. О небо, невже вийде?! Невже я стану повноцiнним офiцером, а не якимось там прапорщиком?..

Поль Карно i Жаклiн Петi перезирнулися.

- А чом би й нi, - пiдсумувала панi президент.

- Справдi, - погодився пан голова. - На одного мiчмана бiльше, на одного менше... Ну що ж, мадемуазель, хай буде так. Вiдсьогоднi ви призиваєтеся на дiйсну службу до Вiйськово-Космiчних Сил Земної Конфедерацiї з присвоєнням вам звання мiчмана.

На радощах я ладна була заверещати й заплескати в долонi. Менi закортiло кинутися на шию месьє Карно, або адмiралу Дюбарi, який наполiг на цьому рiшеннi, або ж мадам Петi, чия помилка й призвела до мого призначення...

Певна рiч, я так не вчинила - це ж бо зовсiм не личило дорослiй дiвчинi, та ще й офiцеровi. А поки я сидiла, мов паралiзована, i гарячково збиралася з думками, щоб гiдно вiдповiсти своєму верховному головнокомандувачу, прем’єр-мiнiстр заговорив знову:

- А зараз щодо вашого мiсця служби, капiтане Матусевич i мiчмане Леблан. Ми вважаємо, що вам, як i фрегат-капiтану Прентан, якнайбiльше пiдiйде Управлiння Спецiальних Операцiй при Об’єднаному Комiтетi Начальникiв Штабiв. Це найзручнiше для вас оточення. Спiвробiтники УСО постiйно мають справу з державними таємницями, всi в обов’язковому порядку проходять психообробку, тож ви нiчим не вирiзнятиметеся серед них.

Поль Карно замовк, явно чекаючи реакцiї на свої слова. Батько згiдно кивнув:

- Так, сер. Мабуть, це найоптимальнiший варiант.

- У нас є й iнша пропозицiя, - сказала мадам Петi. - Можливо, привабливiша для вас. У найближчiй до нас галактицi М31, що вiдома як Туманнiсть Андромеди, працює кiлька наших дослiдницьких груп. Якщо забажаєте, ми вiдправимо вас туди; але ви мусите мати на увазi, що це означатиме для вас тривалу iзоляцiю вiд решти свiту. Ви зможете повернутися назад лише пiсля закiнчення активної фази вiйни - себто, коли буде звiльнена остання людська планета. А це може затягтися на багато рокiв.

Я побачила, як у батька загорiлися очi. Та й менi, зiзнатися, перехопило подих. Бути серед першопроходцiв iншої галактики - далекої, чужої, ще зовсiм нерозвiданої, яка, напевно, таїть чимало загадок. Крок за кроком вивчати новий свiт, навмання здiйснювати “затяжнi стрибки”, прокладаючи мiжзорянi траси, дослiджувати зорi, якi можуть мати придатнi для життя планети - в нашiй Галактицi таких систем, що вiдповiдають критерiю Лопеса-Слуцького, виявилося понад два мiльйони, i для їх перевiрки знадобилося майже тисячолiття. А в Туманностi Андромеди їх ще бiльше, бо й сама вона бiльша за нашу Галактику, ми лише започаткуємо освоєння нового життєвого простору для людства - простору вiльного вiд чужинцiв... Хоча чому вiльного? Адже й там можуть бути iншi розумнi раси. Iснують же вони тут - вiсiм у самiй Галактицi й одна, глiсари, в Малiй Магеллановiй Хмарi. Але в будь-якому разi ми не повторимо помилки наших предкiв, не допомагатимемо тамтешнiм Чужим досягти зiрок. Хай собi живуть на своїх планетах i навiть не мрiють про космос. Нам вистачить i тутешнiх чужинцiв...

Батько подивився на мене, а я - на нього. Я зрозумiла, про що вiн думав, а вiн зрозумiв, що я згодна з ним.

- Це дуже приваблива пропозицiя, - поволi мовив батько. - Тим бiльше, що я завжди мрiяв бути мандрiвником i дослiдником, а не воїном. Але якраз з цiєї причини я не можу її прийняти. Моє мiсце тут, на вiйнi - аж поки буде звiльнено останню людську планету. А iншi галактики зачекають, нiде вони не подiнуться.

Адмiрал Дюбарi схвально кивнув. А месьє Карно iз задоволеною усмiшкою простяг мадам Петi руку. Панi президент дiстала з нагрудної кишенi стофранкову купюру i вклала її в долоню прем’єр-мiнiстра.

- Я програла парi, - пояснила вона. - I дуже рада цьому. Ми маємо намiр доручити вам украй важливе й вiдповiдальне завдання, капiтане Матусевич. На свiтi є лише двоє людей, здатних упоратися з ним. I один iз них - ви.

Я, звiсно, висловилася фiгурально. Фiзичного насильства нiхто не застосовував, просто нам тонко натякнули, що наша присутнiсть при розмовi з батьком зовсiм не обов’язкова, i запропонували зайнятися своїми справами. До цих справ належало:

а) мiй вiзит до канцелярiї тутешнього представництва земного Генштабу для офiцiйного зарахування на службу до Вiйськово-Космiчних Сил Землi;

б) наше з Анн-Марi прибуття в розпорядження Управлiння Спецiальних Операцiй, де нас мали внести до списку особового складу, поставити на утримання й видiлити житло;

в) все iнше, пов’язане з пунктами “а” i “б”: отримання необхiдних документiв та реквiзитiв, обмундирування й табельної зброї, облаштування на нових квартирах, знайомство з начальством i майбутнiми колегами та iнше;

г) вiзит до медсанчастини УСО, де ми пройдемо передбачений у таких випадках медогляд i пiддамося обiцянiй “м’якiй” психообробцi - як запевнила панi президент, це зовсiм не страшно i лише трiшки неприємно.

Отож справ дiйсно не бракувало, та все ж було трохи прикро, що мене так безцеремонно виставили за дверi на найцiкавiшому мiсцi розмови. Анн-Марi вiдчувала те саме, але вмiло ховала це пiд маскою байдужостi - давався взнаки есбешний вишкiл.

А втiм, уже незабаром я геть-чисто забула про свою досаду, захоплена приємними для себе клопотами. У канцелярiї мене обслужили за першим розрядом, нiби я була щонайменше командором, а то й капiтаном. Безумовно, на спiвробiтникiв справило неабияке враження, що чин мiчмана присвоїв менi сам верховний головнокомандувач, тому повелися зi мною вельми запопадливо. Вся бюрократична тяганина була зведена до мiнiмуму, i протягом пiвгодини я отримала на руки офiцерське посвiдчення, табельний пiстолет-паралiзатор, службову кредитку, копiю наказу про моє переведення в УСО, комплект рангових вiдзнак та iменних планок для всiх видiв обмундирування, а також направлення до господарської частини, де мене мали забезпечити тим самим обмундируванням.

На той час Анн-Марi вже встигла збiгати в розташування галлiйського Генштабу за наказом про своє переведення, i в госпчастину ми пiшли разом. Там з мене зняли всi мiрки й незабаром виклали передi мною цiлiсiньку гору новенького, в пластикових пакетах одягу. Вольовим зусиллям я подолала спокусу одягти парадний мундир i зрештою зупинила свiй вибiр на повсякденнiй робочiй формi - штанах i сорочцi кольору хакi. Перевдягнувшись, я пристебнула до пояса кобуру з паралiзатором, прикрiпила на петлицях комiра мiчманськi значки й почепила справа на грудях iменну планку. Решту речей, включно з моєю колишньою курсантською формою, я склала в невеликий контейнер, щоб залишити його на зберiгання, поки влаштуюся на мiсцi своєї служби.

- Нi, не так, - зупинила мене Анн-Марi. - Ти ще не збагнула, куди ми потрапили.

Вона переклала контейнер на платформу для доставки вантажiв i проказала в мiкрофон:

- УСО, житловий вiдсiк молодшого командного складу, каюта мiчмана Леблан.

Я чекала, що комп’ютер, зробивши запит у станцiйнiй базi даних, видасть повiдомлення про помилку, але цього не сталося. Пiдхоплений гравiтацiйним полем контейнер слухняно пiрнув у люк вантажної шахти i зник, а на екранi дисплея висвiтився текст: “Вiдправлено за призначенням”.

- Ось бачиш, - сказала Анн-Марi. - Тут усе робиться оперативно, без тяганини. Ми ще не встигли представитися начальству, а нам уже надали житло. Ну гаразд, ходiмо. Будемо представлятися.

Ми попрямували хитросплетiннями коридорiв до сектора, де розташувалося Управлiння Спецiальних Операцiй. Дорогою нам раз по раз зустрiчалися офiцери, сержанти й рядовi - здебiльшого галлiйцi й земляни, та нерiдко траплялися барнардцi, славоньцi, замбезiйцi, а iнколи й вiйськовослужбовцi iнших людських свiтiв. Бiльшiсть iз них мали нижче вiд Анн-Марi звання, тому вiтали нас першими. Я вiдповiдала їм залежно вiд їхнього рангу - саме так, як було прийнято в земному флотi.

Анн-Марi скоса поглядала у мiй бiк i легенько всмiхалася. Нарештi не втрималася.

- Знаєш, Рашель, ти дивуєш мене.

- Чим? - запитала я.

- Передовсiм вибором форми. Я була впевнена, що ти надягнеш парадний мундир або принаймнi вихiдний.

- Я так i збиралася вчинити, - чесно вiдповiла я. - А потiм передумала.

- Чому?

- Ну, уявила собi, як iду поруч iз вами в новенькому бiлому кiтелi з блискучими нашивками на погонах, а зустрiчнi поблажливо думають: “Ач як вирядилася мала! Мабуть, сьогоднi вперше надягла офiцерський мундир”.

Усмiшка моєї супутницi поширшала.

- А так ти скидаєшся на бувалого в бувальцях мiчмана, який з дня на день стане лейтенантом.

Я промовчала, оскiльки не зрозумiла - всерйоз вона каже чи жартує. Анн-Марi тим часом вела далi:

- Одразу видно, що ти одержима вiйськовою кар’єрою. Iншi сприйняли б твiй ентузiазм за звичайну юнацьку екзальтованiсть, та тiльки не я. Бо бачу в тобi спорiднену душу. Сама я в твої роки була точнiсiнько така. Для мене стало справжньою трагедiєю, коли пiсля школи я завалила вступнi iспити до вiйськової академiї.

- О-о... - спiвчутливо протягла я. - А що було потiм?

- Тодi я пiшла до унiверситету, вчилася за фахом “мережевi комунiкацiї”, гралася хакерством. Саме гралася, на аматорському рiвнi - не хотiла гробити собi мозок вживленням iмпланта, задовольнялася ментошоломом. Проте наприкiнцi третього курсу менi вдалося вийти на ретельно законспiровану групу агентiв-п’ятдесятникiв, яких прогавила наша контррозвiдка.

Я глянула на Анн-Марi з захопленням.

- Нiвроку ж! А я й не знала.

- Це було засекречено. Здобич виявилася такою серйозною, що мене вiдразу взяли на службу в СБ, а пiсля проходження офiцерських курсiв присвоїли звання лейтенанта. У двадцять п’ять я стала старшим лейтенантом, а в двадцять вiсiм, напередоднi операцiї “Визволення”, мене пiдвищили до капiтан-лейтенанта й зарахували до групи безпеки, що обслуговувала станцiї зi стискувачами каналiв. Та й у наступнi сiм рокiв моя кар’єра розвивалася по висхiднiй. За рiк-пiвтора я розраховую отримати перший ранг, а далi... - Анн-Марi змовницьки пiдморгнула менi. - Далi подивимось. Може, я стану першою жiнкою в чинi адмiрал-фельдмаршала.

“Ого! - подумала я. - Ми таки справдi спорiдненi душi. Добре хоч не конкуренти: вона служить у галлiйському флотi, а я - в земному”.

При входi до сектора УСО стояв посилений пост охорони. Проте нас пропустили без проблем, щойно ми пред’явили посвiдки. Мабуть, i тут були попередженi про поповнення особового складу Управлiння. Дорогою я уважно вдивлялася в кожного зустрiчного, сподiваючись побачити бодай одного знайомого, який служив разом iз батьком. Проте знайомi менi не траплялися, що, втiм, i не дивно - адже за останнi сiм рокiв Управлiння Спецiальних Операцiй перетворилося з невеликого пiдроздiлу флотської розвiдки на величезну самодостатню органiзацiю, що безпосередньо пiдпорядковувалась об’єднаному командуванню, а чисельнiсть його особового складу зросла мало не в сотню разiв.

Коли ми пiдiймалися лiфтом на ярус, де розташувався штаб, Анн-Марi знову заговорила:

- А твiй вiтчим, схоже, начисто позбавлений амбiцiй. Його високо цiнують у керiвництвi, вiн давно мiг би стати адмiралом, командувати бригадою, а то й дивiзiоном, але йому це нецiкаво. У нього вiдсутнє честолюбство.

- По-перше, ви помиляєтеся, - сказала я, - щодо амбiцiй i честолюбства. I те, й друге вiн має, просто ще не награвся в зоряного капiтана.

- Як це?

- Ну, розумiєте, до тридцяти шести рокiв батько жив мрiями про зорi, космiчнi польоти. Нам з вами важко уявити, як вiн страждав увесь цей час. Ми не були прикутi до планети, над нами не лiтали станцiї чужинцiв, наше небо завжди було вiльне. А батько... Нi, це не можна висловити словами. Треба було бачити його обличчя, коли вiн уперше вийшов у космос. Вiдтодi минуло понад сiм рокiв, але вiн досi перебуває... навiть не знаю, як це назвати. У станi ейфорiї, чи що. Вiн не хоче думати про кар’єру, бо всi його думки зайнятi космосом. Гадаю, вiн просто боїться, що просування по службовiй драбинi зашкодить йому вповнi насолоджуватися польотами.

- Зрозумiло, - сказала Анн-Марi, виходячи з лiфта. - У певному сенсi вiн ще хлопчисько.

- Так, можливо.

- Але ти сказала “по-перше”. А що по-друге?

- По-друге, - трохи зам’явшись, вiдповiла я, - маю до вас прохання: не називайте його моїм вiтчимом. Це слово дещо... е-е, ображає мене. Вiн мiй батько, i все тут. Так я думаю про нього, так його сприймаю.

Анн-Марi кивнула.

- Добре, врахую твоє побажання.

Хоча навряд чи вона зрозумiла мене. Я й сама не завжди себе розумiла. Я цiлком усвiдомлювала, що чоловiк, якого зараз називаю батьком, i той, хто в дитинствi гойдав мене на руках, - рiзнi люди. Проте своїм єством не вiдчувала мiж ними жодних вiдмiнностей. Коли сiм рокiв тому я зустрiла в аеропорту Нью-Калькутти незнайомця, надзвичайно схожого на мого покiйного батька, Жофрея Леблана, то я... Просто не знаю, як пояснити, що тодi зi мною коїлося. Це було як удар блискавки. I тiєї митi для мене сталося диво - мiй батько воскрес...

А от мама, на жаль, сприйняла все iнакше. Для неї мiй новий батько залишався чужим. Вона намагалася звикнути до нього, змиритися з цiєю замiною, але в неї нiчого не виходило. Це дуже мене засмучувало. Iнодi менi плакати хотiлось вiд того, що в нас так i не вийшло нормальної сiм’ї.