Розділ І. Політичний розвиток
жүктеу/скачать 42.43 Kb.
|
| ПРОСВІТНИЦТВО
Перші прояви просвітницького руху сягають 20-х років XVIIІ ст. В 1723 році неаполітанський юрист опублікував «Громадянську історію Неаполітанського королівства», в якій критикував втручання церкви у світське життя. Друкувалося багато інших творів. Крім того, виникали окремі організації. Так в 1753 році у Флоренції виникла академія «Любителів сільського господарства». В університетах читалися різноманітні лекції. Перші прояви просвітництва зіткнулися з нерозумінням суспільства та реакцією. Тим не менше рух поширювався. Найбільший підйом був досягнутий в 60-70-х роках. Збільшилась кількість періодичних видань, відкривалися світські школи, музеї, театри. В 1768-1772 роках з’явилася перша із загальних історій – «Революції Італії».[43] Діяльність італійських просвітників концентрувалася переважно в містах: Мілані, Неаполі, Флоренції. В Мілан склався гурток економістів, філософів та літературних критиків під назвою «Товариство кулака».[44] Італійські просвітники апелювали до природної рівності людей та вимагали знищення феодальних порядків в сільському господарстві та промисловості. «Феодалізм – безглуздя. Він гірше чуми», – проголошував неаполітанець Філанджієрі.[45] Стосовно мови, то в Італії її єдиної вироблено не було. Натомість існувала велика кількість діалектів (тільки основних більше 15). На місцевих наріччях говорила абсолютна більшість населення. Відсутність мовного єдинства посилювала місцевий партикуляризм.[46] Італійські просвітителі перебували під значним впливом теорії французького просвітительства, але характерною рисою Просвітництва в Італії була спадщина епохи Відродження. Італійським просвітителям доводилося висувати питання, що залишалися поза полем зору їхніх побратимів у Франції. У жодному з європейських держав реакція не проявлялася з такою силою, як на Апеннінах. Просвітителі вимагали ліквідації всіх перешкод, що стояли на шляху розвитку. Фіскальні беззаконня, внутрішні митниці, система відкупів,монополії й цехи повинні були бути ліквідовані. Носіям ідеології Просвітництва було притаманне схиляння перед розумом, віра в його безмежні можливості й перетворювальну силу. Просвітники висували ідеї перебудови всіх суспільних відносин на основі розуму, "вічної справедливості", рівності, що випливали з самої природи, невід'ємних "природних прав" людини. У політичній сфері характерною для Просвітництва була ідея "просвіченого абсолютизму". По-різному вони визначають своє ставлення до релігії, від атеїзму до повної підтримки, але сходились у критичних оцінках церкви як соціального інституту. Все це відповідним чином знайшло відображення в італійській літературі та культурі взагалі. Усе XVII століття і перші десятиріччя XVIII — період глибокого занепаду культури. У літературі тривалий час панівне місце займали постулати бароко, тобто відчувалося тяжіння до створення елітарної культури. Лише деякі діячі наук та мистецтва усвідомлювали необхідність її оновлення і у пошуках шляхів здійснення цього завдання зверталися до досвіду Франції та Англії, де вже утвердилася філософія, наука, література та мистецтво доби Просвітництва. На відміну від Англії і Франції, італійське Просвітництво не створило власної філософської основи і орієнтувалося на досягнення європейської філософії. Просвітництво в Італії розвивалося порівняно пізно. Пізнє формування італійського Просвітництва мало своїм наслідком також і те, що в Італії не було послідовної зміни літературних напрямків. Просвітницький класицизм тут зародився майже одночасно із сентименталізмом; часто риси цих напрямів дивним чином перепліталися у творчості одного митця. Із літературних жанрів менш за все у добу італійського Просвітництва представлена проза взагалі і романний жанр зокрема. Це було свідченням незрілості та обмеженості італійської просвітницької літератури. Єдиним романістом того часу був П'єтро К'ярі (1711—1785). Для італійського мистецтва XVII—XVIII століть характерним був бурхливий розвиток так званої комедії dell'arte — імпровізованої комедії. Вона виникла у XVI столітті і спочатку мала актуальний соціально-сатиричний, викривальний характер. Сам термін "комедія dell'arte" перекладається як "професіональна комедія". Вона виконувалась акторами-професіоналами і вимагала високої акторської майстерності на відміну від так званої "вченої комедії" (остання, як правило, виконувалась у багатих будинках акторами-аматорами). Комедія dell'arte мала ряд особливостей та правил: Роздробленість Італії проявлялася і в тих специфічних місцевих рисах, якими були наділені герої— уродженці різних міст. Кожен говорив на своєму місцевому діалекті, відстоював переваги свого міста. Тільки закохані розмовляли літературним тосканським наріччям, проявляли вишуканість манер і почуттів й звільнялися від комічних та вузько провінційних рис. Найвизначнішими драматургами Італії XVIII ст. були Карло Гольдоні та Карло Гоцці. Гольдоні зазнав великого впливу комедій Мольєра та англійської літератури вісімнадцятого століття. Він обрав справою свого життя реформування італійської комедії, перетворення її з комедії масок на реалістичну соціальну комедію. Справа ця була непростою, бо драматурга цькували, звинувачували у відсутності патріотизму, у наслідуванні французьких зразків тощо. Найвідоміші його твори “Слуга двох господарів”, “Буркотун-благодійник”, “Хитра вдова” та інші. Загалом він написав пона дві сотні драм. Останні роки життя Гольдоні присвятив роботі над мемуарами. Інший італійський драматург Гоцці став улюбленцем глядачів завдяки казковій п’єсі “Любов до трьох апельсинів”, в якій висміяв усі нововведення Гольдоні у драматургії. Він вважається передтечею романтизму, бо намагався увести в театр фантастику та поезію, показати на сцені великі пристрасті і сильні шляхетні почуття. жүктеу/скачать 42.43 Kb. Достарыңызбен бөлісу:
|