Розділ ІІІ. Економіка та управління підприємствами. 2, 2018 83
РОЗДІЛ ІІІ. Економіка та управління підприємствами. 2, 2018
жүктеу/скачать 174.58 Kb. Pdf көрінісі
|
| РОЗДІЛ
ІІІ. Економіка та управління підприємствами. 2, 2018 85 корпораціям. Відповідно до неї уряд має офіційне й неофіційне представництво в Раді корпорації за скрутного фінансово-економічного стану акціонерного товариства. До основних учасників японської моделі відносять: − головний банк як внутрішній акціонер; − пов’язану з компанією (афілійовану) компанію або кейрецу як внутрішній акціонер; − правління; − уряд. У раді директорів корпорацій у Японії переважають внутрішні учасники, тобто виконавчі директори, керівники великих відділів компанії й правління. При зменшенні обсягу прибутку впродовж тривалого періоду основний банк і члени кейрецу ініціюють звільнення від займаної посади директорів та призначають своїх кандидатів. Поширеною є практика призначення до складу ради директорів корпорацій відставних чиновників різних міністерств і відомств. У японській моделі існує залежність складу ради директорів від фінансового стану компанії. У раді практично відсутні представники незалежних акціонерів. У них чисельність є більшою, ніж у США, Великобританії або Німеччині. Держава може призначати свого представника до ради директорів, кількість осіб у раді складає до 50 осіб [2]. Розкривати інформацію корпорації в Японії мають за строго визначеними вимогами. Вони подібні до американських. Основними документами, які подають корпорації, є дані про всіх акціонерів, котрі володіють понад 5 % акціонерного капіталу; фінансова інформація; структуру капіталу; розмір заробітної плати виконавчих директорів, виплата винагороди п’яти найбільш високооплачуваним керівникам із зазначенням їхніх імен; довідка про попередню діяльність призначуваних директорів у розрізі імен, займаних посад, відносин із компанією, володіння акціями; відомості про можливість злиття або реорганізації, передбачувані зміни й доповнення в статуті, а також імена осіб чи компаній, які проводили аудиторську перевірку [2]. Існують відмінності в процедурі розкриття інформації в Японії та США. До них належать розкриття фінансової інформації (у Японії піврічно, а в США – щоквартально); повідомлення суб’єктам про винагороду (у Японії лише керуючим і директорам, а в США – кожній особі); подання списку власників (у Японії – для десяти найбільших акціонерів, у США – акціонери з часткою акцій понад 5 %); стандарти фінансової звітності. Акціонери мають на загальних зборах схвалювати питання, які стосуються виборів Ради директорів і призначення аудиторів, виплати дивідендів і розподілу засобів, змін у капіталі корпорацій, унесення змін у Статут, прийняття рішень щодо виплати вихідної допомоги директорам й аудиторам, реорганізацію, поглинання та злиття корпорацій. Модель корпоративного управління в Японії має абсолютні переваги афілійованих банків і корпорацій. Фінансові інститути контролюють понад 70 % акцій корпорацій. Представництво зовнішніх акціонерів є незначним. Уряд традиційно впливає на діяльність корпорацій через своїх представників. Корпорації зацікавлені в довгострокових й афільованих акціонерах. Щорічні збори мають формальний характер. Корпоративна японська філософія управління ґрунтується на основному принципі, який покладено в основу компанії «Toyota», – приносити користь суспільству, виробляючи продукти та послуги високої якості. Практика ведення бізнесу за цим принципом сформувала цінності, переконання й методи праці, які дали змогу досягти конкурентних переваг. Сукупність цих методів праці та цінностей і складає філософію управління Toyota. Основними принципами японського корпоративного управління є [7]: Принцип 1. Приймати управлінські рішення з урахуванням довгострокової перспективи, навіть якщо це завдає шкоди короткостроковим фінансовим цілям. Потрібно використовувати системний і стратегічний підходи під час постановки цілей, причому всі оперативні рішення повинні бути підпорядковані такому підходу. Усвідомити своє місце в історії компанії й вивести її на більш високий рівень. Працювати над організацією, удосконалювати та перебудовувати її відповідно до головної мети, яка є важливішою за отримання прибутку. Концептуальне розуміння свого призначення є фундаментом усіх інших принципів. Основним завданням є створення цінності для споживача, суспільства й економіки. Оцінюючи будь-який вид діяльності в компанії, потрібно враховувати, чи виконує вона це завдання. Відповідальність за результати праці, прагнення керувати своєю долею, |