2 0 4 Жан Бодріяр. СИМУЛЯКРИ І СИМУЛЯЦІЯ
локалізованих членів, до змінної і реверсивної
структури, структури з неминучою реверсією,
в якій ніколи не відомо, що є залишком чого. У
жодній іншій структурі неможливо виконати
цю реверсію, або це включення речі в саму се
бе: чоловічий рід не є жіночим родом жіночо
го роду, нормальне не є божевіллям божевіл
ля, праві не є лівими щодо лівих тощо. Ма
буть, лише щодо дзеркала це питання матиме
сенс: що, реальне чи відображення, є відби
тком іншого? У цьому значенні можна гово
рити про залишок як про дзеркало, або про
дзеркало залишку. Справа в тому, що в обох
випадках демаркаційна структурна лінія, лінія
поділу смислу, стала рухливою, а значить,
смисл (максимально дослівно: можливість ру
хатися від одного пункту до іншого вздовж
вектора, визначеного шляхом взаємного пози-
ціювання членів) більше не існує. Взаємного
позиціювання більше немає — адже реальне
зникає, аби поступитися місцем відображен
ню, реальнішому за реальне, і навпаки — за
лишок зникає з лицьового боку, аби знову ви
никнути на вивороті, в тому, залишком чого
він був тощо.
Так само і з соціальним. Хто скаже, чи не є
залишок соціального несоціалізованим ли
шком, або що саме соціальне не є залишком,
гігантськими відходами... чого саме? Проце
су, котрий, навіть якби він повністю зник і
лишився без назви, усе-таки мав би соціальне
лише за залишок. Залишок може відповідати
всьому реальному. Коли система все погли
нула, коли все додано, коли нічого не ли
шається, вся сума набуває ознак залишку і
стає залишком.
Зверніть увагу на рубрику "Суспільство" га
зети "Monde", у якій парадоксальним чином
з'являються лише іммігранти, злочинці, жі-
Залишок
2 0 5
нки тощо — все, що не соціалізувалося, "со
ціальні" випадки, аналогічні випадкам пато
логічним. Сектори, які необхідно поглинути,
сегменти, які ізолюються "соціальним" у міру
його розширення. Призначені для ролі "зали
шкових" на горизонті соціального, вони тим
самим потрапляють під його юрисдикцію і
неминуче знаходять своє місце в розширеній
соціальності. Саме завдяки цьому залишку
соціальна машина знову набирає обертів і от
римує новий заряд енергії. Але що відбува
ється, коли все підчищено, коли все соціалі
зовано? Тоді машина зупиняється, динаміка
стає зворотною, і вся система соціального са
ма стає залишком. У міру того, як соціальне,
рухаючись уперед, ліквідує всі залишки, во
но саме стає залишковим. Відводячи роль
"Суспільства" залишковим категоріям, со
ціальне саме відводить собі роль залишку.
Неможливість визначити, що є залишком
чого, характеризує етап симуляції та агонії роз
пізнавальних систем, етап, на якому все стає
залишком і залишковим. З іншого боку, зни
кнення визначеної наперед структурної лінії
поділу, яка відокремлювала залишок від ??? і
яка дає змогу відтепер кожному членові бути
залишком іншого, характеризує етап реверси-
вності, коли віртуально залишку вже немає.
Обидва судження одночасно "істинні" і не ви
ключають одне одного. Вони самі реверсивні.
Інший аспект, так само незвичайний, як
відсутність протилежного члена: залишок ви
кликає сміх. Будь-яка дискусія на цю тему
викликає ту саму гру мовних засобів, ту саму
двозначність і те саме лихослів'я, що й дис
кусії про секс або смерть. Секс і смерть — це
ті дві великі теми, які здатні, за загальним
визнанням, збудити двоїстість та сміх. Однак
залишок — це третя і, можливо, єдина, бо дві
|