198 Жан Бодріяр. СИМУЛЯКРИ І СИМУЛЯЦІЯ
Тварини: територія і метаморфози
199
детериторіалізації, тоді як вона є переважно
істотою, пов'язаною з територією).
У всіх цих випадках — у метафорі, під час
досліду, в моделі, алегорії (не забуваючи про
їхню харчову "споживну вартість") — тварин
зобов'язують висловлюватися. Вони ніде не
говорять по-справжньому, бо лише надають
ті відповіді, яких від них вимагають. Це їхній
власний спосіб відсилати Людське до його
циркулярних кодів, за якими ми стаємо об'
єктом аналізу з боку їхнього мовчання.
Неможливо уникнути реверсії, яка є на
слідком усякого виключення. Якщо відмови
ти божевільним у розумі, то це рано чи пізно
веде до руйнування засад цього розу
му, — божевільні, сказати б, вдаються до по
мсти. Якщо відмовити тваринам у несвідомо
му, в придушенні бажань, у символічному
(яке змішується з мовою), то це рано чи пізно
зумовить те, можна сподіватися, що в резуль
таті чогось подібного до зміщення внаслідок
розриву між божевіллям і несвідомим під
сумнів буде поставлено правильність цих
концептів, — у тому вигляді, в якому вони
керують нами сьогодні, складаючи нашу від
мінність. Адже якщо раніше перевага Люди
ни ґрунтувалася на монополії свідомості, то
сьогодні вона ґрунтується на монополії не
свідомого.
Тваринам не притаманне несвідоме, це за
гальновідома річ. Вони, без сумніву, бачать
сни, але це припущення біоелектричного по
рядку, і їм бракує мови, яка єдина здатна зро
бити сон осмисленим, вписавши його в сим
волічний порядок. Ми можемо перебувати
під владою фантазій щодо них, проектувати
на них свої фантазми і вірити, що перебува
ємо разом з ними в цій мізансцені. Та це ли
ше тому, що нам так зручно, — насправді ж
тварини незбагненні для нас: і в режимі сві
домого, і в режимі несвідомого. Отже, йдеть
ся не про те, щоб силоміць здолати їхню не
збагненність, а якраз навпаки, щоб побачити,
у чому вони ставлять під сумнів саму цю
гіпотезу несвідомого і до якої іншої гіпотези
вони нас приневолюють. Ось у чому сенс, чи
нонсенс, їхнього мовчання.
Ось у чому полягало мовчання божевіль
них, яке приневолило нас до гіпотези про не
свідоме, — ось у чому полягає опір тварин,
який змушує нас міняти гіпотезу. Адже, як
що вони незбагненні для нас і лишатимуться
такими, ми все-таки живемо з ними певним
чином у злагоді. І якщо ми живемо у злагоді,
то, звісно ж, не під знаком загальної екології,
під яким у такій собі планетарній ніші, що є
лише збільшеним виміром Платонової пече
ри, привиди тварин і природні стихії спілку
ються з тінями людей, котрі врятувалися від
політичної економії, — ні, наше глибоке по
розуміння з тваринами, навіть з тими, які
зникають, перебуває під об'єднаним знаком,
на вигляд ніби оберненим, метаморфози і
території.
Здається, немає нічого стабільнішого в
плані збереження виду, ніж тварини, і все-та
ки вони є для нас символом метаморфози,
всіх імовірних метаморфоз. Немає нічого
більш мандрівного, більш кочового на ви
гляд, ніж тварини, і все-таки їхній закон —
це закон території
2
. Слід, однак, відокремити
від цього поняття території будь-які викри-
Достарыңызбен бөлісу: |