Соціологія у (пост)сучасності Збірник тез доповідей XIІ міжнародної наукової конференції студентів та аспірантів

За наявністю шедеврів культури Україна належить до країн з багатою історико-культурною спадщиною, але повсякденна реальність загрожує фізичному існуванню пам’яток. Актуальність данної теми продиктована кризовою ситуацією, в якій на сьогодні знаходиться пам’яткоохоронна галузь. За офіційними даними, на державному обліку в Україні знаходиться понад 130-140 тис. нерухомих пам’яток історії та культури і тільки 35% з них в задовільному стані.

Слід відзначити, що на сьогодні відсутній належний рівень популяризації української історико-культурної спадщини на міжнародному рівні. Станом на 2013 р. у списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО Україні належить лише 7 найменувань: Собор Святої Софiї з ансамблем монастирських будiвель та Києво-Печерська лавра у Києві; історичний архітектурно-містобудівний комплекс центральної частини Львова; Церква Святого Юра у Дрогобичах Львівської обл.; геодезична дуга Струве у селі Катериновка Хмельницкої обл.; Резиденція православних митрополитів Буковини і Далмації у Чернівцях; Стародавнє місто Херсонес Таврійський та його хора у Севастополі.

Потужний культурний потенціал України не використовується повною мірою через наявність ряду значних проблем в даній галузі. На сьогодні однією з основних проблем є низький рівень державного менеджменту у сфері охорони та збереження культурних об’єктів, що гальмує просування культурно-рекреаційного бренду України на міжнародному рівні. Україна стикається з такими проблемами: недостатнє бюджетне фінансування та нераціональний розподіл наявного бюджету; брак системності та координації у діяльності органів державної влади зі збереження культурно-історичної спадщини; недостатній контроль за виконанням чинних законів, правових актів та прийнятих рішень; відсутність стимулів для залучення приватних коштів; неповне використання потенціалу співробітництва органів державної влади з недержавними організаціями; недостатня активність органів влади на рівні міждержавних відносин щодо повернення культурних цінностей; низький рівень обізнаності щодо українських пам’яток у світі та безпрецедентне поширення «чорної археології».

Охорона історико-культурної спадщини є одним із пріоритетних завдань міжнародного співробітництва, державної та регіональної політики. Навіть незважаючи на певні позитивні зрушення останніх років, загальний стан об’єктів культурно-історичної спадщини в Україні залишається загрозливим та потребує термінових заходів для поліпшення ситуації. Необхідний передусім зважений, комплексний підхід до вирішення ключових проблем даного напряму. По-перше, слід більш активно використовувати пам’ятки в туристичній галузі, для чого необхідно на початковому етапі збільшити пряме фінансування на охорону та реставрацію пам’яток, будівництво музеїв, створення комплексів і туристичних маршрутів. По-друге, доцільно змінити податкове навантаження на сферу, де задіяні пам’ятки. По-третє, є сенс запровадити пільговий статус для благодійництва на користь збереження пам’яток історії.

Зазначені проблеми не вичерпують існуючих загроз національній культурно-історичній спадщині. Але успішне їх вирішення створило б підґрунтя для запобігання іншим. З цією метою пропонуємо реалізувати такі заходи: планувати поступове збільшення видатків на збереження культурно-історичної спадщини та передбачити механізм його зростання у подальшому пропорційно зростанню доходної частини бюджету; розглянути доцільність та можливість створення Державного комітету охорони культурної спадщини як окремого органу державного управління; розробити та впровадити систему податкових пільг для благодійництва та меценатства, стимулювання туристичного бізнесу; на основі вивчення зарубіжного досвіду розробити положення про передання в довгострокову оренду затратних історичних пам’ятників (зокрема, замків); активніше залучати недержавні організації до охорони і збереження культурно-історичної спадщини, зокрема до моніторингу пам’яток та їх стану, інформування громадськості, виконання проектів на основі бюджетного фінансування через проведення тендерів; розширювати контакти територіальних громад країни та іноземних міст-побратимів, включаючи етнокультурні об’єднання, молодіжні організації, наукові товариства і творчі спілки з метою обміну досвідом, проведення спільних культурних заходів та мистецьких акцій, налагодження творчої співпраці; активізувати роботу України з укладанням відповідних двосторонніх угод з іншими державами та внесення якомога більше українських пам’яток у Список всесвітньої спадщини ЮНЕСКО; для боротьби проти «чорної археології» створити системи охоронних зон для збереження пам’яток історії та культури у комплексно-просторовому середовищі. Вирішення комплексу зазначених питань сприятиме формуванню позитивного іміджу України на міжнародному рівні.

Україна має багату культурну спадщину, яка містить значний потенціал туристичної та інвестиційної привабливості нашої країни на світовому ринку. Але в Україні говорити про досягнення в пам'яткоохоронній сфері ще зарано. Ми успадкували надзвичайно цінні пам'ятки з минулого, деякі з них у кілька разів давніші за єгипетські піраміди, тому наше завдання донести їх, бодай у цьому вигляді, для наступних поколінь. Вони не стали привабливими об'єктами ні для міжнародного культурного туризму, ні для інвесторів. І ми не здобудемо повагу цивілізованого світу, якщо нехтуватимемо цією справою.

Єгоркіна Тетяна

Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна

(Україна, Харків)
Електронні гроші як результат еволюції економічних відносин
Сьогодні при розгляді різних способів платежів під терміном «електронні гроші» розуміють гроші, які припускають наявність деякого носія із записаною на ньому інформацією про кількість розміщених в системі грошей. У звіті Європейського центрального банку дається таке визначення: «Електронні гроші припускають наявність технічного пристрою, на якому зберігається електронна інформація про кошти, ці гроші можна використовувати при розрахунку з організаціями, які не є емітентами, без залучення банківського рахунку для проведення транзакції» [1].

Нас цікавлять електронні форми грошей, які можна визначити наступним чином: це гроші, які не мають матеріального втілення, інформація про які зберігається на рахунках фінансових організацій, основна функція яких – платіжна. Тому найчастіше за допомогою електронних грошей здійснюються дистанційні, електронні платежі на товари та послуги. Це гроші, що зберігаються на пластикових банківських картах (рахунках), а також у різних платіжних системах (WebMoney, Яндекс.Деньги, Qiwi, Z-Payment, LiqPay тощо) для оплати товарів і послуг в Інтернеті.

Однією з особливістю електронних грошей є їхнє цільове призначення. Так, В. Зелізер звертає увагу, що люди наділяють гроші різним соціальним сенсом. Відмінності в сенсах можуть формуватися залежно від того, з якого джерела вони отримані, ким і з якою метою будуть використані. У випадку електронних грошей, в першу чергу, мова йде про купівлю товарів або оплату послуг у мережі Інтернет. Тут віртуальні гроші створюють нові переваги: відсутність незручного графіку роботи організації, немає необхідності бути фізично присутнім у магазині, оплату можна здійснити в будь-якому місці. Сенси, якими наділяються електронні гроші, можуть бути інтерпретовані в рамках теорії соціальної множинності грошей, запропонованої В. Зелізер. Затребуваність електронних грошей пов'язана з певними практиками, але якщо вони відсутні у повсякденному житті людини, то й у використанні електронних грошей не буде потреби.

У зв'язку з користуванням електронними грошима споживча поведінка індивідів змінюється. Стає актуальною проблема довіри до таких платіжних систем і небезпека махінацій та маніпуляцій. Вже підтвердженим є факт, що віртуальні гроші витрачаються легше і швидше. Вони використовуються переважно для купівлі послуг, при цьому середній чек при он-лайн купівлі вищий, ніж при традиційній купівлі в магазині [2].

За умови використанні електронних грошей процес покупки сприймається споживачем, як гра для розваги, задоволення, а електронні гроші в такому контексті сприймаються як ігрові жетони. Вони змінюють споживчу цінність товарів в процесі покупки. Споживачеві легше розлучитися з електронними грошима, оскільки він не відчуває їхньої реальної значущості, не виникає почуття провини за витрачені гроші після здійснення платежу. Найчастіше споживачі не керують своїм електронним бюджетом, а покладаються на те, що витрати їх враховуються автоматично, тому збільшується частка імпульсивних покупок.

Електронні гроші стають все більш популярними, однак разом з цим виникає низка проблем, які потребують вивчення. Електронні гроші здатні привести до суттєвих зрушень у сферах обміну, зайнятості, споживання, а також в системах цінностей і соціальних взаємодій.

Сегодня недостаточно внимания уделяется проблемам возрастной дискриминации, которая наиболее ярко начала проявляться в последние десятилетия в трудовой сфере. Последствия возрастной дискриминации разрушительны – кроме нарушения трудовых прав сотрудников, нанесения морального вреда, эйджизм ведет к снижению уровня занятости, следствием чего является рост безработицы. К тому же сами организации, даже не осознавая того, несут огромные убытки по причине стереотипного мышления служб управления персоналом.

Тематике возрастной дискриминации (эйджизму) посвящено множество работ таких ученых, как Н. Смелзер, И. С. Кон, Т. Нельсон, Р. Н. Батлер, П. Лаутер, Дж. Лахей, М. Болл, М. Перкинс, А. Харроп и др. Отдельными аспектами возрастной дискриминации в сфере труда занимались такие ученые, как О. Березина, О. Вашанова, Е. Киселёва, Н. Митина, Д. Солдаткин, О. Тищенко, Ю. Щётова, А. Микляева и другие. Несмотря на разработанность этой темы, недостаточно внимания уделяется комплексному изучению роли стереотипного мышления HR-менеджеров в эйджизме на всех этапах управления персоналом, факторам возникновения и распространения подобных стереотипов.

Дискриминация – ограничение в правах части населения по какому-либо признаку. Дискриминация означает любое различение, исключение или предпочтение, которое отрицает или умаляет равное осуществление прав. Данный феномен берет свое начало в негативных установках, предубеждениях, стереотипах. Эйджизм, как правило, основан на двух группах стереотипов. Одни относятся к пожилым людям, которых позиционируют как болезненных, слабых, т.е. некую обузу для общества. Другие касаются молодых людей, только вступающих во взрослую жизнь. Последние видятся ненадежными, легкомысленными, не имеющими собственной точки зрения и легко управляемыми.

Причины возрастной дискриминации в сфере труда с некоторой условностью могут быть сведены в несколько групп: социально-демографические, культурные, правовые и экономические. Распространенные в обществе стереотипы присущи и сотрудникам служб управления персоналом, которые осуществляют обеспечение организации кадрами требуемого качества в нужное время и в необходимом количестве, их правильную расстановку и стимулирование. Так, в объявлениях о существующих вакансиях организации указывают возраст кандидатов, что противоречит не только законам Украины, но и международным стандартам, обеспечивающим равенство и отсутствие возрастной дискриминации в трудовой сфере.

Эйджизм может проявляться не только на этапе набора и отбора сотрудников в организацию. Он также может присутствовать при продвижении по службе, повышении квалификации, мотивации персонала к труду, начислении и выплате заработной платы и других материальных и нематериальных поощрений, увольнении сотрудников, сокращении штатов, когда самыми уязвимыми категориями становятся наиболее молодые и пожилые сотрудники. Кроме того, эйджизм может проявляться по-разному на всех этих этапах, он изменяется в зависимости от социального окружения и типа организации, в которой существует. Например, существенными отличиями будет обладать эйджизм в государственной организации по сравнению с частной. В первой организации будет преобладать старшее поколение сотрудников, которые, несомненно, будут противиться обновлению персонала, в частных – чаще наблюдается противоположная ситуация.

Какую бы форму ни приобретал эйджизм в организации, на каком бы этапе управления персоналом он не проявлялся, последствия одинаковы – потеря потенциальных сотрудников с ценнейшим багажом знаний и опыта, или же отсеивание молодых и амбициозных людей. Одно из проявлений данного феномена – «неэффективная занятость», из-за которой экономика страны терпит убытки.

Ликвидация возрастной дискриминации в организациях имеет существенное значение для обеспечения того, чтобы ценность человеческого достоинства, индивидуальные свободы, социальная справедливость и, безусловно, равенство возрастных групп на рынке труда ценились всеми учасниками трудового процесса.

Рассматривая вопросы, связанные с занятостью инвалидов, необходимо учитывать, что инвалиды представляют собой социально неоднородную общность. Факторами, дифференцирующими эту общность, выступают тип заболеваний, возраст, пол, уровень образования, социальное положение и территориальная принадлежность. Как показывает практика, эти факторы имеют существенное значение и для трудоустройства инвалидов, и осуществления ими трудовой функции. Как отмечают Романов П.В. и Ярская-Смирнова Е.Р., больше возможностей трудоустроиться имеют инвалиды, которые проживают в городах и районных центрах, нежели те, которые проживают в сельской местности [2, с. 50].

Трудоустройство и занятость инвалидов способствуют улучшению их материального положения, утверждению в обществе, устраняют психологические барьеры и позволяют реализовать свои способности. Возможность работать для инвалида значит гораздо больше, чем для других граждан. Как показывают результаты социологического опроса инвалидов трудоспособного возраста, проведенного О. Новожиловой в г. Перми (N=500 человек), среди всех опрошенных только 44% респондентов работают (чаще не по специальности), 51% безработных инвалидов претендуют на рабочие места [3, с. 130]. Основными мотивами поиска рабочих мест инвалидами являются: поддержание своего материального положения (работа для 77,9% респондентов является важным источником средств к существованию); поиск возможностей общения (42,5%); стремление материально помогать своей семье (42,1%); желание реализовать свои способности (33,4%); возможность «забыть» о проблемах со здоровьем (27,5%); стремление приносить обществу пользу (21,1%) и другие мотивы [3, с. 131]. Можно сделать вывод о том, что при поиске рабочих мест инвалидами материальный стимул преобладает над остальными мотивами. Необходимо отметить, что значительную роль в адаптации инвалидов на рынке труда имеют трудовые рекомендации, которые выдаются в службах медико-социальной экспертизы.

Вместе с тем, в современной России наблюдается недостаток рабочих мест для лиц с ограниченной трудоспособностью. В Российской Федерации существует система квот, которые обязывают предоставлять 2% рабочих мест на предприятии для трудоустройства инвалидов, если на данном предприятии работает более 100 работников. Однако большинство руководителей предприятий предпочитают штраф принятию инвалидов на работу. В кризисных условиях именно инвалиды оказываются в числе тех, кого первыми увольняют с работы.

С учетом сложившейся ситуации на рынке труда мы полагаем, что одной из продуктивных мер решения проблем с трудоустройством лиц с ограниченными возможностями может выступать расширение самозанятости среди представителей этой общности, привлечение их в сферу малого бизнеса. При этом со стороны государства необходимо создать оптимальные условия для оказания содействия данным лицам в организации и ведении предпринимательской деятельности.

На сегодняшний день в российском обществе самозанятость не распространена среди инвалидов. На наш взгляд, это связано не с состоянием здоровья инвалидов и с отсутствием у них стартового капитала, а с недостаточным вниманием государственных органов к возможности трудоустройства инвалидов посредством развития предпринимательства и с неотработанной системой мер, которые бы стимулировали инвалидов к самозанятости.

Таким образом, занятость инвалидов – актуальная проблема для современного российского общества. Рост численности лиц с ограниченной трудоспособностью в России вызывает необходимость их занятости. Для того чтобы решить существующие проблемы, связанные с трудоустройством инвалидов, необходимо исследовать состояние и возможность каждого региона в решении данных проблем. Также, для того чтобы инвалиды стали активными работниками, необходима поддержка со стороны государства. Регулирование занятости инвалидов и их трудоустройство могут стать составной частью социально-экономической политики страны, которая будет направлена на повышение качества и уровня жизни населения страны в целом.

Литература: 1. Здравоохранение в России. 2013: стат. сб. [Электронный ресурс] / Росстат. – М., 2013. – Режим доступа: http://www.gks.ru/bgd/regl/b13_34/Main.htm (дата обращения: 10.01.2014). 2. Романов П. В. Инвалиды и общество: двадцать лет спустя / П.В. Романов, Е. П. Ярская-Смирнова // Социологические исследования. – 2010. – № 9. – С. 50-58. 3. Новожилова О. В. Инвалид на рынке труда / О. В. Новожилова // Социологические исследования. – 2001. – № 2. – С. 130-134. 4.
Звягина Вера

Одесский национальный университет имени И.И. Мечникова

(Украина, Одесса)
Жизненные ориентации и настроения современных подростков
Кафедрой социологии Института социальных наук Одесского национального университета в 2013 г. проведено изучение старшеклассников Одессы методом анкетного опроса. Жизненные ориентации и настроения в данном исследовании изучаются через следующие индикаторы: профессиональные ориентации, ориентации на создание семьи, ориентации на проведение досуга, экологические ориентации, жизненные настроения. Опрошено 390 учеников 10-11 классов, выборка – двухэтапная квотная по типам школ и районам города. Одной из задач данного опроса было выявление мотивации подростков в том или ином вопросе.

Согласно полученным данным, 76,9% опрошенных имеют намерение учиться в ВУЗе, объясняя свой выбор тем, что высшее образование дает возможность достичь материального благополучия в будущем, получить профессиональные знания, стать культурным человеком. Наиболее важным мотивом при поступлении в ВУЗ старшеклассники называют получение знаний, диплома, который может пригодиться в будущем, а также общение со сверстниками.

На сегодняшний день 67,4% выпускников уже выбрали для себя профессию, которая, прежде всего, привлекает их интересностью работы, высокой заработной платой и возможностью сделать карьеру в выбранной сфере профессиональной деятельности. Успех в жизни ассоциируется у нынешних подростков с созданием хорошей семьи, интересной работой, где можно реализовать свои способности, а также возможностью зарабатывать много денег, пользоваться уважением, почетом, добиться признания у окружающих.

Процент старшеклассников, ориентированных на создание собственной семьи, составляет 83,6%. Наиболее подходящим возрастом для вступления в брак для мужчин 54% выпускников считают 23-25 лет, 15,1% – от 29 и старше. Для женщин наиболее подходящим возрастом считают 23-25 лет (44,76%) и 20-22 года (39,04%). Из всех опрошенных 17,2% считают, что возраст не имеет значения, главное – встретить свою «половину». Старшеклассники считают, что до вступления в брак мужчина должен приобрести материальную самостоятельность, получить образование, сделать карьеру. В отличие от мужчин, для женщин на первых местах были отмечены такие пункты, как: получить образование, найти настоящую любовь, научиться разбираться в людях.

Старшеклассникам был задан вопрос о том, как они обычно проводят свободное от занятий и подготовки уроков время (можно было выбрать несколько вариантов). Чаще всего в свое свободное время 71,3% общаются через интернет; 56,4% выпускников гуляют с друзьями во дворе; 55,6% помогают родителям; 48,5% читают книги; 40,8% посещают различные кружки или спортивные секции; 32,1% «бродят» по интернету; 31,3% смотрят телевизор; 12,6% посещают театры, музеи; 10,3% ухаживают за другими членами семьи; 9,5% в свободное время зарабатывают деньги; 7,9% ходят в ночные клубы; а 7,4% в свое свободное время посещают церковь. Наиболее часто старшеклассники проводят свободное время в компании друзей, на втором месте – времяпровождение с другом (подругой), далее – с родителями.

Принимать участие в природоохранных мероприятиях готовы 58,7% опрошенных, так как видят в сегодняшней экологической ситуации угрозу благоприятной жизнедеятельности в будущем. 41,3% отказались бы от участия, аргументируя это тем, что от их действий ничего не зависит.

В вопросе об удовлетворенности жизнью в целом получили следующие результаты: 50,3% – скорее удовлетворены, чем нет; 29,7% – полностью удовлетворены; 9,7% – не удовлетворены; затрудняются ответить – 9,5%.

Подводя итог, можно говорить о целенаправленности одесских старшеклассников в выборе профессиональной сферы, их решительности и позитивном видении реализации своих планов на будущее.