Громовий В.В. На шляху до меташколи: філософські засади й освітні реалії в Україні та США

Громовий В.В. На шляху до меташколи: філософські засади й освітні реалії в Україні та США

Заслужений учитель України

Межа тисячоліть у США, як і в інших західних країнах, характеризується початком революції в освіті, яка призводить до якісних зрушень у шкільній освіті, які спрямовують педагогів у напрямку поступової побудови меташколи. Теоретичні підвалини майбутньої меташколи закладаються і американською філософією освіти. Як стверджує автор відомої книги „Структура наукових революцій” Т.Кун, йде могутній процес „переключення парадигми” із філософії біхевіоризму, яка домінувала в педагогіці США упродовж десятиліть, до філософії конструктивізму. Наслідком цього є радикальний характер змін, які відбуваються в умах і серцях вчених-педагогів і педагогів-практиків.

Звичайно, говорячи про американську філософію освіти, слід конкретизувати про яку саме філософію йде мова (ми зупинимось на прагматизмі і конструктивізмі), адже уявлення про філософію як про єдину інтегративну дисципліну, що побутує у педагогічному середовищі, не відповідає дійсності. Є величезне різноманіття дотичних до освіти філософських напрямків, частина з яких має не багато спільних рис.

Причому слід зазначити, що сприйняття в Україні тих чи інших філософських ідей часто визначається випадковими факторами (існуванням якоїсь програми обміну чи навчання, наданням переваги у перекладі саме цієї книги тим чи іншим видавництвом тощо), є досить поверховим і, як правило, лише однобічними (реципієнтами є виключно наші вітчизняні вчені-філософи та педагоги-практики).

За словами Хайдегера, для філософії „можливість стоїть вище дійсності”. Тож головне завдання філософів-теоретиків розгорнути перед широким педагогічним загалом філософський простір можливості, який попри всі наші економічні негаразди, професійну деградацію вчительства, інертність освітянських управлінських структур, стимулюватиме творчий пошук нових форм організації шкільної освіти.

Поточна освітня практика потребує критичного аналізу під філософським кутом зору з тим, щоб можна було віднайти наукове підґрунтя для визначення її ключових стратегій, новітніх форм і методів організації освітнього процесу, критеріїв ефективності роботи педагога тощо.

Новий погляд на педагогіку, нове бачення школи приходить з інших наук (філософії, соціології, психології та ін.) та з авангардної педагогічної практики. Тож закономірно, що філософія освіти є головним генератором нових ідей, які так чи інакше впливають на процес трансформації освіти.

Підсумовуючи сказане, констатуємо: є два головних аспекти взаємодії філософії і освіти.

Процеси, які зрештою призвели до радикальної зміни педагогічної парадигми, почались ще в кінці ХІХ століття у зв’язку з тим, що завдяки працям Дж.Дьюї, В.Джеймса і Ч.Пірса прагматизм зробив „коперніканський переворот” у філософії освіти.

Від грецького слова «прагма» (дія), походить низка понять прагматизм, практика, практичний... Те, що приносить успіх і є істинним – у цьому загальна сутність прагматизму. Звідси випливає і розуміння істини як твердження, значення якого має бути перевірене експериментальним шляхом. Для того, щоб зрозуміти сутність якогось предмета, ми повинні розглянути, які практичні наслідки містяться в цьому предметі. Наше уявлення про ці наслідки і є усім тим, що ми можемо уявити про цей предмет, – так сформулював Ч.Пірс головний принцип прагматизму. У наш час метод прагматизму набув загального характеру.

Щодо освіти це означає відмову від догматизму, непорушних принципів, замкнутих систем на користь гнучкого, доступного, емпіричного, відкритого до змін знання і педагогічної дії.

Прагматизм задовольняє бажання індивіда асимілювати свій новий досвід із запасом старих переконань, – вважає К.Дрязгунов. Таким чином гармонійно поєднується старе й нове, що особливо важливо для розвитку такої консервативної сфери як освіта. Прагматизм є своєрідним посередником і миротворцем, він не має ніяких упереджень, ніяких «вічних» догматів, які сковують вільний пошук, ніяких незмінних канонів і критеріїв.

Тож центральне завдання прагматизму – спустити абстрактні філософські поняття на землю з тим, щоб мати змогу розглядати філософські проблеми під кутом зору успішності практичної діяльності людини.

На думку В.Джеймса, досвід не є реальністю, це сукупність відчуттів та емоцій, тому ті чи інші теорії, створені в процесі досвіду, позбавлені об’єктивного змісту. Їх слід оцінювати прагматично, тобто зору практичних наслідків, адже істинність понять і ідей у їх корисності. Таким чином ми отримуємо підстави для констатації: педагогічний досвід не передається, передаються ідеї. Тільки працюючи над втіленням тих чи інших ідей, ми можемо набути практичного досвіду.

Як вважав Дж.Дьюї, наука – це комплекс інструментів, які використовуються за тих чи інших обставин. Отже наукові поняття, ідеї закони мають виключно інструментальне значення.

Ще один напрямок філософської думки – конструктивізм допомагає знайти адекватну відповідь на питання як вивчати досі неіснуючі науки, як стверджують деякі футурологи, три чверті нинішніх випускників шкіл будуть змушені опановувати досі не існуючі професії і упродовж свого життя 7 раз перевчатись. З огляду на це, сучасна школа має перш за все вчити вчитися.

Конструктивізм – можна визначити як педагогічну філософію, яка базується на ідеї, що знання не передаються в „готовому вигляді”, слід створити педагогічні умови для самоконструювання і самозрощування знань. Конструктивізм – педагогічна філософія, яка цінує процес руху до істини більше, ніж саму істину.

На думку професора М.Чошанова, конструктивізм відображає просту істину: впродовж усього життя кожен із нас конструює своє власне бачення навколишнього світу.

Учитель-конструктивіст є консультантом, координатором, „тренером”, організатором проблемно-орієнтованої, дослідницької, навчально-пізнавальної діяльності учнів. Він на практиці здійснює індивідуальний педагогічний супровід самостійного руху учнів за індивідуальною освітньою траєкторією.

• 
  Принцип самоконструювання знань.
  

• 
  Принципи поваги до індивідуальності.
  

• 
  Принцип опори на самомотивацію.
  

1. Необхідність конструювання конструктивізму „на ходу”.

(Сьогодні конструктивізм знаходиться на стадії становлення, тож все ще побутують різноманітні трактування принципів конструктивістської філософії, а педагогічна технологія, базована на цих принципах, лише напрацьовується).

2. Обмежені можливості у застосування.

(Конструктивізм орієнтований перш за все на радикальні зміни у викладенні предметів гуманітарного циклу і не завжди враховує специфіку природничо-математичних дисциплін).

3. Опір консервативної частини педагогічної громади.

(Опоненти конструктивістських підходів, вбачають у них загрозу фундаментальним засадам дидактики, застерігають про можливе падіння якості освіти в традиційному розумінні цього слова тощо).
Дьюї починає і виграє
«Не можна порівнювати школи різних країн, не враховуючи інших факторів:

економіку, демографію, традиції, психологічні установки,

а головне – специфіку національної освітньої системи»

Роальд Хофман,

лауреат Нобелівської премії
І Америка, і Україна вступили у фінальну стадію боротьби двох принципово відмінних систем освіти: авторитарної і демократичної.

Першу створив ще Ян Амос Коменський, який розробив концепцію шкільного класу і обов’язкової навчальної програми. Ця ідея зрештою дозволила завдяки стандартизації зробити освіту масовою, загальнодоступною. Школа як „фабрика освіти” випускала уніфіковану продукцію – учнів, озброєних стандартним набором знань.

Справжній переворот у філософії освіти зробив американський педагог Джон Дьюї, який на початку ХХ століття розробив концепцію ліберальної, гуманістичної освіти.

Упродовж ХХ століття у всьому світі йшла запекла боротьба між двома системами освіти. Класична система Яна Амоса Коменського остаточно втратила свою привабливість лише після того, як відбувся інформаційний вибух і взяли гору інформаційні і комунікаційні технології.

Тепер класична освіта вже не може підготувати учнів до життя у мінливому світі, у суспільстві, в якому потрібне креативне мислення і демократичні навички.

Реалізація конструктивістських ідей в освітній практиці України відбувається за кількома напрямками:

• 
  з’являються нові навчальні курси, які ґрунтуються на ідеї конструктивізму (наприклад, курс із риторики чи «Європейські студії»);
  
• 
  реалізуються різноманітні проекти з опорою на принципи конструктивізму (із розвитку критичного мислення, дебат-клубів, «Модель – ООН в Україні» тощо);
  
• 
  проходять педагогічні семінари і конференції, які розглядають ті чи інші засади конструктивізму під кутом зору можливості їх застосування у вітчизняних школах;
  
• 
  принципи конструктивізму стають складовою частиною національних стандартів із тих чи інших навчальних предметів.
  

• 
  У ній не буде такого рудимента «фабричної системи освіти» як поняття «учень 10-го класу». Кожен учень матиме змогу рухатись за індивідуальною освітньою траєкторією (за власною програмою, у зручний для нього час, у прийнятому для нього темпі...);
  
• 
  Школа більше не буде асоціюватись з будівлею, у якій є стандартні класи зі звичним розташуванням парт тощо. Поняттям школа позначатимуть перш за все стиль навчання чи творчу майстерню. Так було у доіндустріальну епоху в академії Платона чи школі Аристотеля, у них меташкола ХХІ століття запозичує ідею індивідуального способу навчання. Таким чином спіраль розвитку освітніх систем, зробивши повне коло, повертається до індивідуального способу навчання, який завдяки сучасним інформаційним і комунікаційним технологіям з «неприпустимої розкоші» перетворився на загальнодоступну освітню реальність;
  
• 
  Комп’ютер як персональний електронний «педагог» візьме на себе рутинну роботу, вивільнивши час людям-педагогам для виховання почуттів, розвитку емоційного інтелекту учнів, підсилення прагнення учня бути самим собою.
  

Схематично порівняльну характеристику двох систем навчання можна зобразити так:

Підсумовуючи сказане, ще раз наголосимо: попри всю некоректність порівняння американської і української школи, можна зробити висновок про те, що авангардна педагогічна практика обох країн підтверджує існування загальної закономірності розвитку педагогічних систем – їх рух у напрямку побудови меташколи нового тисячоліття.